Справа № 461/4965/22
Провадження № 1-кп/461/618/22
23.09.2022 року м.Львів
Галицький районний суд м. Львова
в складі:
головуючого - судді ОСОБА_1
з участю:
секретаря - ОСОБА_2
прокурора ОСОБА_3
обвинувачених ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6
потерпілого ОСОБА_7
законних представників
неповнолітніх обвинувачених ОСОБА_8 , ОСОБА_9
захисників ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12
при розгляді у підготовчому судовому засіданні клопотання прокурора про обрання запобіжного заходу у виді домашнього арешту ОСОБА_6 , обвинуваченому у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України, -
В провадження Галицького районного суду м.Львова надійшло кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України.
23.09.2022 року в підготовчому судовому засіданні прокурор подав клопотання про обрання обвинуваченому ОСОБА_6 запобіжного заходу у виді домашнього арешту строком на шістдесят днів. Прокурор зазначив, що підставою для застосування до ОСОБА_6 запобіжного заходу у виді домашнього арешту стали обгрунтоване обвинувачення останнього у вчиненні тяжкого злочину, передбаченого ч.4 ст.186 КК України, наявність ризиків, передбачених ст.177 КПК України, які дають підстави вважати, що останній, може переховуватись від органів досудового розслідування та суду, незаконно впливати на потерпілого та свідків у цьому кримінальному провадженні, а також наявність вагомих доказів про вчинення ОСОБА_6 інкримінального йому кримінального правопорушення. Із урахуванням вказаних ризиків, застосування до ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту забезпечить належну процесуальну поведінку, виконання ним процесуальних рішень та не унеможливить спроби останнього перешкоджати кримінальному провадженню.
В судовому засіданні прокурор просив задовольнити подане ним клопотання.
Захисник просив відмовити в задоволенні клопотання прокурора про обрання обвинуваченому запобіжного заходу у виді домашнього арешту.
Обвинувачений ОСОБА_13 в судовому засіданні підтримав думку свого захисника.
Заслухавши учасників кримінального провадження суд прийшов до наступного висновку.
Під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого. При розгляді таких клопотань суд додержується правил, передбачених розділом ІІ цього Кодексу.
Загальна Декларація прав людини у статті 3 проголошує «Кожна людина має право на життя, на свободу та особисту недоторканність» також варто зазначити, «Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод» у якому теж наявне це положення. Конституція України також у статті 29 закріплює право кожної людини на свободу та особисту недоторканність.
Відповідно до п.,п. 3 і 4 ст.5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини, обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
Згідно з ч. 2 ст.177 КПК України, підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.
Відповідно до рішення ЄСПЛ за скаргою № 72967/01 від 01.03.2017 року по справі «Белевитський проти Росії», пп.111-112, суду необхідно враховувати, що обмеження розгляду клопотання про обрання, продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою лише переліком законодавчих (стандартних) підстав для його застосування без встановлення їх наявності та обґрунтованості до конкретної особи є порушенням вимог п. 4 ст. 5 Конвенції.
- рішення за скаргою № 40107/02 від «10» лютого 2011 року по справі «Харченко проти України», п. 85;
- рішення ЄСПЛ за скаргою № 26127/03 від «16» вересня 2010 року по справі «Вітрук проти України», п. 88.
Відповідно до рішення ЄСПЛ у справі «Клішин проти України», наявність кожного ризику повинна носити не абстрактний, а конкретний характер та доводитися відповідними доказами.
Вищевказане кримінальне провадження вже досить довгий період часу триває. Знаючи, що проводиться досудове розслідування в кримінальному провадженні, в якому йому може бути оголошено про підозру, та маючи об'єктивну можливість виїхати з м.Львів, поїхати за кордон, тощо, ОСОБА_4 з'являвся до слідчого та з'явився за першою вимогою до суду, та не вчиняв будь-яких дій що могли б викликати підстави вважати його намір про ухилення від слідства чи суду.
Однією з обставин, яка має враховуватись судом при оцінці ризику переховування, є суворість покарання, яке загрожує особі у випадку визнання її винною. Як неодноразово зазначав Європейський суд у своїх рішеннях, ризик втечі підсудного не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть підтвердити існування ризику втечі або вказати, що вона маловірогідна, і необхідність в утриманні під вартою відсутня. («Панченко проти Росії» (Panchenko v. Russia), § 106, «Летельє проти Франції», п. 43). Таким чином, сама по собі тяжкість покарання, що може бути застосоване до особи за умови визнання її винуватості, не є самостійною і достатньою підставою для встановлення ризику втечі. Така обставина має значення лише у сукупності з іншими релевантними факторами.
Ризик ухилення обвинуваченого від слідства: рішення ЄСПЛ за скаргою № 33579/04 від «16» грудня 2010 року по справі «Боротюк проти України», п. 62)
Як зазначено в п. 143 Рішення ЄСПЛ «Бойченко проти Молдови» одне тільки посилання судів на відповідну норму закону без вказання підстав з яких вони вважають обґрунтованими твердження про те, що ніби заявник може перешкоджати провадженню по справі, переховуватись від правосуддя або скоювати нові злочини, не є достатніми для ухвалення рішення про тримання заявника під вартою (аналогічні справи - «Беччієв проти Молдови» та «Сарбан проти Молдови»).
На час проведення підготовчого судового засідання у даному кримінальному провадженні допитаний органами досудового розслідування потерпілий та свідки. Обвинувачений ОСОБА_13 вже не зможе якимось чином впливати на них.
ОСОБА_13 є неповнолітнім, раніше не судимий та жодного разу не притягався до кримінальної відповідальності. Відсутні підстави вважати, що останній вчинить злочин чи буде продовжувати кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується.
ЄСПЛ наголошує, що обґрунтування наявності ризиків лише тяжкістю інкримінованого кримінального правопорушення, є неправомірним. Про це зазначено в рішеннях ЄСПЛ за скаргою № 12369 від «26» червня 1991 року по справі «Латальє проти Франції», п. 51, за скаргою № 5522/04 від «20» січня 2011 року по справі «Прокопенко проти України», за скаргою № 38717/04 від «14» жовтня 2010 року по справі «Хайредінов проти України», п. 29, 41, за скаргою № 37466/04 від «20» травня 2010 року по справі «Москаленко проти України». В пункті 36 останнього зазначено, що «...органи судової влади неодноразово посилалися на імовірність того, що до заявника може бути застосоване суворе покарання, враховуючи тяжкість злочинів, у скоєнні яких він обвинувачувався.. Однак Суд неодноразово встановлював, що сама по собі тяжкість обвинувачення не може слугувати виправданням тривалих періодів тримання під вартою...».
Окрім тяжкості покарання, суд зобов'язаний враховувати і інші чинники.
Відповідно до практики ЄСПЛ в рішенні ЄСПЛ за скаргою № 38717/04 від «14» жовтня 2010 року по справі «Хайредінов проти України», п. 29, «.. .на момент взяття заявника під варту йому було близько двадцяти років, він не мав судимості та мав постійне місце проживання, де, як підтвердили місцеві органи влади, він мав добре налагоджені соціальні зв'язки. Як вбачається з відповідних постанов суду, жоден із цих факторів не брався до уваги національними судами при ухваленні ними рішення про взяття заявника під варту.
Як зазначено в Рішенні ЄСПЛ "Александер Макаров проти Росії" національні органи влади зобов'язані проаналізувати особисті обставини особи докладніше та навести на користь тримання її під вартою конкретні підстави, підкріплені встановленими в судовому засіданні доказами.
Суд, в свою чергу повинен ретельно дослідити наявні докази вказаних ризиків, проаналізувати, дати належну оцінку в кожній конкретній справі. Це узгоджується з позицією Європейського суду з прав людини, який у своєму рішенні у справі «Кобець проти України» зазначив, що «Суд повторює, що відповідно до його прецедентної практики при оцінці доказів він керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом» (також рішення у справі «Авшар проти Туреччини». Таке доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою».
Таким чином, враховуючи наведене, відсутні ризики, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, метою запобігання яких є застосування запобіжного заходу, тобто, відсутні підстави для його застосування.
ЄСПЛ, рішення якого визнаються джерелом права в Україні, має значну прецедентну практику щодо застосування стандарту доказування «обґрунтована підозра» в кримінальному провадженні. При цьому значна кількість справ стосується України.
Згідно з ч. 3 ст. 176 КПК України, суд відмовляє у застосуванні запобіжного заходу, якщо прокурор не доведе, що встановлені під час розгляду клопотання про застосування запобіжних заходів обставини, є достатніми для переконання, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів, передбачених частиною першою цієї статті, не може запобігти доведеним під час розгляду ризику або ризикам. При цьому найбільш м'яким запобіжним заходом є особисте зобов'язання, а найбільш суворим - тримання під вартою.
Суд приходить до висновку про відсутність ризиків передбачених ст. 177 КПК України.
ЄСПЛ у пункті 17 справи ЄСПЛ «Манчіні проти Італії» прирівняв домашній арешт, з огляду на його рівень і напруженість, до позбавлення свободи у розумінні статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Таке рішення підтверджує фактичну суворість цього запобіжного заходу та, відповідно до демократичних європейських цінностей, можливість його застосування виключно як одного із крайніх заходів.
В своїх рішеннях ЄСПЛ за скаргою № 40107/02 від «10» лютого 2011 року по справі «Харченко проти України», п. 80; за скаргою № 20808/02 від 04.03.2010 р. у справі «Шалімов проти України», суд визнає порушенням Конвенції продовження/обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою за умови, якщо національні суди «...не розглянули жодних альтернативних триманню під вартою запобіжних заходів...»
Враховуючи вищевикладене головуючий суддя вважає, що відсутні правові підстави для задоволення клопотання прокурора про застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту відносно обвинуваченого ОСОБА_6 .
Керуючись ст.ст. 369, 376 КПК України, суд -
Відмовити в задоволенні клопотання прокурора про обрання запобіжного заходу у виді домашнього арешту ОСОБА_6 , обвинуваченому у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України.
Ухвала може бути оскаржена до Львівського апеляційного суду через Галицький районний суд м. Львова протягом п'яти днів з дня її оголошення. Для особи, яка перебуває під вартою, строк подачі апеляційної скарги обчислюється з моменту вручення їй копії судового рішення.
Суддя: ОСОБА_1