Справа № 569/5247/22
26 вересня 2022 року м. Рівне
Рівненський міський суд Рівненської області в складі:
головуючого судді Кучиної Н.Г.,
при секретарі судового засідання Добровчан К.Ю.,
з участю:
представника позивача за первісним позовом та представника відповідача за зустрічним позовом ОСОБА_1 ,
відповідача за первісним позовом та позивача зустрічним позовом ОСОБА_2 ,
представника відповідача за первісним позовом та представника позивача за зустрічним позовом ОСОБА_3 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Рівне в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , третя особа Служба у справах дітей виконавчого комітету Рівненської міської ради про визначення місця проживання дитини, припинення стягнень аліментів на одну дитину, повернення аліментів, стягнення аліментів та за зустрічною позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про збільшення розміру аліментів,
02 травня 2022 року позивач ОСОБА_4 , звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа Служба у справах дітей виконавчого комітету Рівненської міської ради про визначення місця проживання дитини, припинення стягнень аліментів на одну дитину, повернення аліментів, стягнення аліментів.
Свої вимоги обґрунтовує тим, що 22.08.2007 року він зареєстрував шлюб з відповідачем, від якого має неповнолітніх дітей: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Рішенням Рівненського міського суду від 08 квітня 2020 року шлюб між сторонами розірвано. Рішенням Рівненського міського суду від 22 квітня 2020 року з нього стягуються аліменти на користь позивача на утримання неповнолітніх дітей у твердій грошовій сумі в розмірі 1400 грн., але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку, на кожну дитину, починаючи з 04.10.2019 року та до досягнення дітьми повноліття. Вказує, що так сталися обставини, що у 2021 році до нього повернувся мешкати старший син, який по теперішній час знаходиться на повному його утриманні, навчається у Рівненській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів № 8 Рівненської міської ради. Зважаючи на те, що старший син перебуває на його утриманні, а аліменти з нього стягуються на користь позивача, відтак змушений звернутися до суду з даним позовом.
Ухвалою суду від 04 травня 2022 року вказаний позов був залишений без руху з наданням строку на усунення недоліків.
06 червня 2022 року позивачем було подано заяву з виправленими недоліками.
Ухвалою суду від 14 червня 2022 року вказаний позов прийнятий до розгляду та відкрито загальне позовне провадження.
08 липня 2022 року відповідач подала до суду відзив, в якому заперечила проти позову, вказавши на те, що після розлучення, за рішенням суду діти проживали та проживають з нею та позивач сплачував аліменти на дітей відповідно до виконавчого листа Рівненського міського суду від 06.07.2020 року №569/18898/19. Так, 25.11.2021 року між нею та старшим сином ОСОБА_5 виникла розмова в якій вона запитала у сина чому він не відвідує уроки в школі, на території школи вживає тютюнові вироби, а також з'являється додому в стані алкогольного сп'яніння. На що син повідомив, що він є уже дорослий і може робити, що йому заманеться, а гроші на цигарки та алкоголь йому дає батько.Після проведення профілактичної бесіди, 26.11.2021 року старший син таємно, без її відома пішов до свого батька. Твердження позивача про те, що вона має неадекватну поведінку не відповідає дійсності, оскільки як матір переживає за своє дитя, не бажає, щоб син вживав тютюнові вироби та алкоголь у будь-якому вигляді, оскільки він ще є дитиною, а звички будуть негативно впливати на його здоров'я та емоційний стан. За таких умов та повній безвідповідальності позивача у вихованні старшого сина, вважає, що спільний син має проживати з нею, впевнена, що вона як мати може створити кращі умови у зростанні сина, виключити шкідливі звички, припинити здійснювати крадіжки. Звертає увагу суду і на те, що при останній телефонній розмові з синами, старший син висловив бажання проживати з її матір'ю за місцем її постійного проживання. Позивач вказує, що спільний син фактично проживає з ним. З невідомих їй на те причин, в своїй позовній заяві позивач не вказує, що з початку березня 2022 року без її відома матір позивача вивезла сина ОСОБА_7 до ОСОБА_8 Республіки де останній перебуває і по даний час. Відтак, їх син перебуває на утриманні не позивача, а його матері, будь-яких витрат на утримання їх сина позивач не несе, а всі кошти витрачає на свою нову сім'ю.
12 липня 2022 року від ОСОБА_2 до суду надійшов зустрічний позов до ОСОБА_4 про збільшення розміру аліментів.
В обґрунтування позову ОСОБА_2 посилається на те, що спільне проживання з відповідачем не склалося, тому рішенням Рівненського міського суду від 08.04.2020 року шлюб зареєстрований 22.08.2007 року Кулішінською сільською радою Ємільчинського району Житомирської області було розірвано.Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 22.04.2020 року стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання синів ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 в твердій грошовій сумі в розмірі 1400,00 грн., але не менше 50% прожиткового мінімуму дитини відповідного віку, на кожну дитину щомісячно, починаючи з дня подачі позову до суду і до досягнення дітьми повноліття.Беручи до уваги зазначене, вважає, що на сьогоднішній день сума стягуваних аліментів за рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 22.04.2020 року є недостатньою для матеріального утримання дітей, їх належного життя, у зв'язку з чим звертається до суду з зустрічною позовною заявою про збільшення розміру стягуваних аліментів до 2000 грн. щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку.Станом на дату подання зустрічної позовної заяви вона неперебуває в іншому зареєстрованому шлюбі, не має будь-якої сторонньої допомоги, весь свій вільний час приділяє вихованню та зростанню дітей.Зазначає, що вона із своїми дітьми проживає в найманій однокімнатній квартирі площею 23 кв.м., потребує покращення житлових умов, адже сини постійно ростуть, вони не можуть собі дозволити збільшити площу проживання, оскільки перебувають у вкрай скрутному матеріальному становищі. Вона працює офіційно, отримує мінімальну заробітну плату, сплачених відповідачем аліментів вистачає лише на придбання синам самого необхідного, зі свого доходу вона несе витрати на оплату оренди житла, сплати комунальних послуг, забезпечує себе та синів усім необхідним. Фактично відповідач окрім аліментів не надає будь-якої додаткової матеріальної допомоги на утримання їх спільних дітей.На сьогоднішній день коштів в сумі 1400,00 грн. на кожну дитину не достатньо для забезпечення належного утримання дітей. Також змінився і розмір прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку.Вона неодноразово зверталася до відповідача в усній формі з проханням надати на утримання їх спільних дітей більшу суму коштів або купувати їм те чого вони потребують, оплатити школу, відвідування гуртків та секцій, придбати одяг, взуття, шкільне приладдя, але відповідач категорично відмовлявся, мотивуючи це тим, що він платить на дітей аліменти і вони є достатніми.
Ухвалою суду від 14 липня 2022 року зустрічний позов ОСОБА_2 об'єднано в одне провадження з первісним позовом.
Представник позивача за первісним позовом ОСОБА_1 в судовому засіданні первісний позов підтримала, з підстав викладених у позові, а позовні вимоги зустрічного позову просила залишити без задоволення.
Відповідач та її представник за первісним позовом в судовому засіданні заперечили проти первісних позовних вимог, з підстав викладених у відзиві та просили задоволити зустрічний позов.
Представник органу опіки та піклування на електронну адресу суду наділала заяву про розгляд справи без участі їх представника, просила рішення постановити в інтересах дітей.
Заслухавши вступне слово учасників справи, допитавши в якості свідка ОСОБА_10 , вислухавши неповнолітнього ОСОБА_5 , вивчивши матеріали справи, перевіривши надані докази, суд приходить до таких висновків.
Судом встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано рішенням Рівненського міського суду від 08 квітня 2020 року.
Від шлюбу сторони мають спільних дітей: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується відповідними копіями свідоцтв про народження, наявними в матеріалах справи.
Нормами чинного цивільного законодавства, зокрема главою 4 підрозділу 1 розділу 2 Цивільного Кодексу України, визначено, що фізична особа, яка не досягла чотирнадцяти років є малолітньою особою (ст.31 ЦК України), а фізична особа у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років є неповнолітньою особою (ст.32 ЦК України).
Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає (ч.4 ст. 29 ЦК України).
У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом (ч.3 ст. 29 ЦК України).
Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом (ч.2 ст. 29 ЦК України).
Вказані норми кореспондуються із нормами Сімейного Кодексу України.
Так, статтею 161 СК України визначено порядок вирішення спору між матір'ю та батьком щодо місця проживання малолітньої дитини.
При цьому, в ч.3 ст.160 СК України закріплено, якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
Відповідно до роз'яснень, наданих Верховним Судом України в п.18 Постанови Пленуму № 11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», при вирішенні спору про місце проживання дитини належить звертати особливу увагу на її вік та з'ясовувати, з ким із батьків вона бажає проживати.
Судам слід враховувати також положення ст. 160 СК України, якою передбачено, що місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків, яка досягла десяти років, за спільною згодою батьків та самої дитини, а місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , тобто ІНФОРМАЦІЯ_4 досягнув чотирнадцяти років, а відтак з цього часу втратив статус малолітньої дитини і місце проживання може визначатися ним самим.
В режимі відеоконференціїї була заслухана дитина позивача та відповідача - син, ОСОБА_7 , який виявив бажання проживати з батьком.
З огляду на вищенаведене, керуючись принципом рівності прав та обов'язків батька й матері щодо своїх дітей, при цьому враховуючи інтереси дітей, а також те, що син, ОСОБА_7 виявив бажання проживати з батьком, суд приходить до висновку про визначення місця проживання сина, ОСОБА_7 із батьком.
Щодо позовних вимог в частині припинення стягнення аліментів з позивача за первісним позовом на користь відповідача за первісним позовом на утримання сина, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , суд вказує на таке.
Рішенням Рівненського міського суду від 22 квітня 2020 року з ОСОБА_4 стягнуто аліменти на користь ОСОБА_2 утримання неповнолітніх дітей у твердій грошовій сумі в розмірі 1400 грн., але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку, на кожну дитину, починаючи з 04.10.2019 року та до досягнення дітьми повноліття.
Частиною 2 статті 18 СК України передбачено, що одним із способів захисту сімейних прав та інтересів є зокрема припинення правовідношення, а також його анулювання.
Згідно ст. 188 СК України, батьки можуть бути звільненні від обов'язку утримувати дитину тільки за рішенням суду.
За змістом ст.181 СК України, аліментами є кошти на утримання дитини, які присуджуються за рішенням суду до стягнення з одного з батьків дитини на користь того з батьків, разом з яким проживає дитина.
Вимогами ст.273 СК України визначено, якщо матеріальний або сімейний стан особи, яка сплачує аліменти, чи особи, яка їх одержує, змінився, суд може за позовом будь-кого з них змінити встановлений розмір аліментів або звільнити від їх сплати.
Відповідно до ч.4 ст.273 ЦПК України, якщо після набрання рішенням суду законної сили, яким з відповідача присуджені періодичні платежі, зміняться обставини, що впливають на визначені розміри платежів, їх тривалість чи припинення, кожна сторона має право шляхом пред'явлення нового позову вимагати зміни розміру, строків платежів або звільнення від них.
Так, позивач за первісним позовом заявляє вимогу про припинення стягнення аліментів з нього на користь ОСОБА_2 на утримання сина, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з підстав постійного його проживання з ним, починаючи з 2021 року.
У якості надання доказу, в обґрунтування вимог ОСОБА_4 приєднав до матеріалів справи довідку № 14 від 24.01.2022 року, видану Рівненською загальноосвітньою школою І-ІІІ ступенів Рівненської міської ради, згідно якої ОСОБА_11 навчається в загальноосвітній школі № 14 в 8-Б класі.
В свою чергу відповідачкою у її відзиві від 08.07.2022 року вказано, що їх старший син проживає фактично з батьком, проте з березня 2022 року без її відома матір позивача вивезла сина ОСОБА_7 до Французької Республіки, де останній перебуває і по даний час.
Між тим, допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_10 , який є рідним братом позивача суду показав, що син позивача та відповідача, ОСОБА_7 дійсно проживав з батьком до повномасштабного вторгнення, але на сьогоднішній день виїхав з бабусею до Французької Республіки. Вказав, що йому невідомо, що ОСОБА_12 допомагає його брату утримувати їх сина, ОСОБА_7 будь яким чином.
В режимі відеоконференціїї була заслухана дитина позивача та відповідача - син, ОСОБА_7 . Він вказав на факт проживання його разом з батьком до початку повномасштабної війни. Після чого з бабусею та жінкою рідного батькового брата виїхали до Французької Республіки, де по сьогоднішній день проживає та навчається. Вказав на те, що матір фінансово не допомагала і не допомагає. Син сторін після повернення в Україну і надалі виявив бажання проживати з батьком.
Таким чином, в судовому засіданні знайшло своє підтвердження, що неповнолітня дитина, ОСОБА_11 до початку повномасштабної війни мешкав разом з батьком та виявив бажання після повернення в Україну проживати з ним.
При вирішенні даного спору суд виходить з наступного.
Згідно ст. 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована постановою Верховної Ради України № 789-ХІІ від 27 лютого 1991 рокута набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Стаття 179 СК України передбачає, що аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини. Той із батьків або інших законних представників дитини, на ім'я якого виплачуються аліменти, розпоряджається аліментами виключно за цільовим призначенням в інтересах дитини. Неповнолітня дитина має право брати участь у розпорядженні аліментами, одержаними на її утримання.
З урахуванням предмета даного спору (припинення стягнення аліментів на утримання дитини), однією з обставин, яка підлягає доказуванню у справі, є те, з ким саме з батьків проживає дитина на час звернення до суду з позовом і розгляду справи судом та ухвалення рішення по справі, зокрема з одержувачем аліментів чи з їх платником.
В даному випадку, як було встановлено судом, дитина сторін, ОСОБА_7 проживає з платником аліментів, повністю перебуває на утриманні свого батька, а отже, є безпідставним стягнення з ОСОБА_4 аліментів на користь відповідача на утримання дитини, ОСОБА_7 , яку він і так утримує.
При вирішенні цього спору суд також враховує правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 04 вересня 2019 року по справі № 711/8561/16 (провадження № 61-21318св18), відповідно до якого за своєю суттю аліменти - це кошти покликані забезпечити дитину усім необхідним для повноцінного розвитку, тому вони можуть бути стягнуті лише на користь того з батьків хто проживає із дитиною та бере більш активну участь у її вихованні.
Таким чином, з урахуванням наведених обставин, позовні вимоги про припинення стягнення аліментів підлягають задоволенню.
Припинення аліментів здійснюється за загальними принципами стягнення аліментів, враховуючи, що аліменти є поточними місячними платежами для поточного забезпечення потреб дитини, то суд вважає, що припинення стягнення з позивача за первісним позовом має бути з дати подання позову до суду, тобто з 02 травня 2022 року.
Вирішуючи питання щодо повернення аліментів на утримання старшого сина, суд зазначає таке.
Статтею 179 Сімейного кодексу України передбачено, що аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини. Той із батьків або інших законних представників дитини, на ім'я якого виплачуються аліменти, розпоряджається аліментами виключно за цільовим призначенням в інтересах дитини.
Відповідно до ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно.
При цьому стаття 1215 ЦК України встановлює, що не підлягає поверненню безпідставно набуті заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.
Таким чином, обов'язковими умовами, з якими законодавець пов'язує виникнення зобов'язань про повернення аліментів, є відсутність правової підстави для їх набуття однією особою за рахунок іншої особи та недобросовісність набувача. Відсутність правової підстави означає, що кошти (майно), набуті або збережені особою поза підставою (юридичним фактом), передбаченою законом, іншим правовим актом чи правочином.
Оскільки судом встановлено, що ОСОБА_12 отримує від ОСОБА_4 аліменти на утримання старшого сина, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 на підставі рішення Рівненського міського суду від 22 квітня 2022 року, яке набрало законної сили, тобто аліменти стягувалися на законній правовій підставі, тому в суду відсутні підстави вважати, що відповідач діяла недобросовісно та що такі кошти є безпідставно набутими і в силу статті 1215 ЦК України аліменти поверненню не підлягають. Крім того, одержані відповідачем кошти є власністю дитини і тому на відповідача не може бути покладений обов'язок повернути їх позивачу.
Враховуючи вищевикладене та те, що в силу статті 1215 ЦК України аліменти поверненню не підлягають, суд вважає в задоволенні позовних вимог в частині повернення аліментів на утримання однієї дитини відмовити.
Щодо вимоги позивача за первісним позовом про стягнення із відповідача за первісним позовом на його користь аліментів на утримання неповнолітнього сина, ОСОБА_7 , суд зазначає таке.
В судовому засіданні було встановлено, що ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_3 проживає з батьком ОСОБА_4 та перебуває повністю на його утриманні. Відповідачка за первісним позовом ОСОБА_12 добровільно допомоги на утримання дитини, ОСОБА_7 не надає.
Частиною 3 ст. 160 СК України встановлено, що якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
Відповідно до положень статті 12 Конвенції Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована постановою Верховної Ради України № 789-ХІІ від 27 лютого 1991 рокута набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держави-учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що стосуються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю. З цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою в ході будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що її стосується, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім'ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім'ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками спору, зокрема, щодо її місця проживання.
Таким чином, з досягненням віку десяти років у дитини з'являється право не тільки бути вислуханою і почутою, але й право брати активну участь у вирішенні своєї долі, зокрема, у визначенні місця проживання. Відповідний правовий висновок викладено в Постанові Верховного Суду від 18 серпня 2021 року при розгляді справи № 303/3102/19 (провадження № 61-13918св20).
Відповідно до ст. 6 Європейської конвенції про здійснення прав дітей (дата підписання - 25 січня 1996 року, дата набрання чинності для України - 01 квітня 2007 року) під час розгляду справи, що стосується дитини, перед прийняттям рішення судовий орган надає можливість дитині висловлювати її думки і приділяє їм належну увагу.
З цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою в ході будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що торкається дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства. Закріплення цього права підкреслює, що дитина є особистістю, з думкою якої потрібно рахуватись, особливо при вирішенні питань, які безпосередньо її стосуються.
Ухвалюючи рішення у справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13), Європейський суд з прав людини указав на те, що при визначенні найкращих інтересів дитини в конкретній справі слід брати до уваги два міркування: по-перше, у найкращих інтересах дитини зберегти її зв'язки із сім'єю, крім випадків, коли доведено, що сім'я непридатна або неблагополучна; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (пункт 100 рішення від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09).
Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку, що рівність прав батьків витікає з прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, і у першу чергу повинні бути визначенні інтереси дитини у ситуації спору, а вже тільки потім права батьків.
Таким чином, судом заслухано думку дитини, ОСОБА_7 та його стійке бажання і надалі проживати з батьком ОСОБА_4 та неотримання ним допомоги від матері ОСОБА_2 .
Статтею 51 Конституції України передбачено обов'язок батьків утримувати дітей до їх повноліття.
Згідно ст. 181 СК України способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Згідно вимог ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Відповідно до положень ст. 183 СК України розмір аліментів визначається у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини.
Частиною 1 ст.191СК України встановлено, що аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову.
Відповідно до вищевикладеного, враховуючи законодавчо визначену рівність батьків щодо обов'язку утримувати своїх дітей та з урахуванням того, що відповідач офіційно працевлаштована, отримує сталу мінімальну заробітну плату, суд прийшов до висновку про необхідність стягнення з відповідача за первісним позовом на користь позивача за первісним позовом аліментів на утримання сина, ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі 1/4 частки від усіх видів заробітку (доходу) щомісячно і до досягнення дитиною повноліття.
При визначенні розміру частки від доходу, яка підлягає до стягнення з відповідачки за первісним позовом на користь позивача за первісним позовом, суд виходить з того, що саме такий розмір аліментів відповідатиме принципу справедливості, добросовісності та розумності, при цьому буде достатнім внеском для задоволення соціально-побутових, фізичних, духовних та інших потреб дитини та не нестиме обтяжуючого характеру для відповідачки за первісним позовом.
Відповідно до ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Згідно з ч. 3 ст. 51 Конституції України, сім'я, дитинство, материнство й батьківство охороняються державою. Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами (згоду на обов'язковість яких надала Верховна Рада України). Також регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, що передбачено частинами 7, 8 статті 7 Сімейного кодексу України. Згідно з ч. 2 ст. 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Судом також враховується висновок викладений в Постанові Верховного Суду від 03 лютого 2021 року при розгляді справи № 520/21069/18 (провадження № 61-1347св20), в якому зазначено, що відповідно до положень ст. 3 Конвенції Організації Об'єднаних Націй «Про права дитини», яку ратифіковано Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII, в усіх діях щодо дітей першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Зокрема, передбачено, що дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживаються всі відповідні законодавчі і адміністративні заходи.
За своєю суттю аліменти - це кошти покликані забезпечити дитину усім необхідним для повноцінного розвитку, тому вони можуть бути стягнуті лише на користь того з батьків хто проживає із дитиною та бере більш активну участь у її вихованні.
З урахуванням обставин справи та інтересів дитини, для благополуччя та повноцінного розвитку якої необхідним є забезпечення її коштами одним із батьків у незалежності від наявності між ними спору щодо особи-платника аліментів, суд вважає, що вимоги позивача за первісним позовом щодо стягнення з відповідачки за первісним позовом на його користь аліментів на утримання дитини обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.
Стосовно зустрічних вимог ОСОБА_12 до ОСОБА_4 про збільшення розміру аліментів, суд приходить до таких висновків.
Так, у шлюбі в сторін народилося двоє дітей: ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 22.04.2020 року, стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_12 аліменти на утримання синів ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 в твердій грошовій сумі в розмірі 1400,00 грн., але не менше 50% прожиткового мінімуму дитини відповідного віку, на кожну дитину щомісячно, починаючи з дня подачі позову до суду і до досягнення дітьми повноліття.
З моменту внесення змін у законодавство щодо стягнення та сплати аліментів та встановлення мінімального гарантованого розміру аліментів на одну дитину, який не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, ОСОБА_4 сплачує ОСОБА_12 аліменти на дітей у розмірі не менше 50 % прожиткового мінімуму встановленого для дитини відповідного віку.
За ч.1 ст.192 СК України, розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Згідно з вимогами ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Як визначено в ч. 2 ст. 51 Конституції України, батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття. Сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою (ч. 3 ст. 51 Конституції України).
Згідно зі ст. 141 СК України, мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Згідно з ч. 3 ст. 181 СК України, за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Відповідно до ч. 1 ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.
Позивач за первісним позовом в якості підстав позову посилається на те, що аліментів, які стягуються з відповідача, не вистачає для забезпечення дітей необхідним, оскільки їх потреби значно зросли, і даної суми не достатньо для задоволення соціально-побутових потреб дитини.
Між тим, наведені обставини не є відповідно до статті 192 СК України підставами для збільшення розміру аліментів, визначеного раніше виконавчим листом на підставі рішення суду про стягнення аліментів.
Відповідно до ст. 273 СК України, якщо матеріальний або сімейний стан особи, яка сплачує аліменти, чи особи, яка їх одержує, змінився, суд може за позовом будь-якого з них змінити розмір встановлених аліментів або звільнити від їх сплати. Дана норма містить дві підстави для коригування аліментів: а) шляхом зміни розміру аліментів у бік зменшення або збільшення; б) шляхом звільнення платника аліментів від їх сплати. Аліментні правовідносини існують тривалий час. Тому матеріальний або сімейний стан особи, яка одержує аліменти, а також того, хто їх сплачує, протягом цього часу може істотно змінитися як убік погіршення, так і у бік покращення.
У спірних правовідносинах підлягає застосуванню не тільки стаття 192 СК України, але й низка інших норм, присвячених обов'язку батьків утримувати своїх дітей (стаття 182 «Обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів», стаття 183 «Визначення розміру аліментів у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини», стаття 184 «Визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі»).
Виходячи з наведених положень закону, при вирішенні вимог щодо зміни розміру раніше стягнутих аліментів суд зобов'язаний з'ясувати матеріальний та сімейний стан як платника аліментів так і стягувача, погіршення чи поліпшення їх здоров'я.
У розумінні статті 81 ЦПК України та наведених вище норм СК України саме ініціатор позову повинен доводити обставини змін у житті сторін, в тому числі, у матеріальному становищі, сімейному стані, здоров'ї або ж вказати на інші випадки, що виникли після винесення судового рішення або досягнення домовленостей між батьками про способи виконання своїх обов'язків щодо дітей, що можуть бути підставою для збільшення розміру аліментів.
Згідно з роз'ясненнями, викладеними у пункті 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року за № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», зміна законодавства в частині визначення мінімального розміру аліментів на одну дитину не є підставою для перегляду постановлених раніше судових рішень про їх стягнення.
Тобто, зміна закону, яким встановлюється мінімальний розмір аліментів, які підлягають стягненню з платника аліментів на одну дитину, не є підставою для зміни розміру аліментів відповідно до статті 192 СК України.
Отримувати підвищений мінімальний розмір аліментів - це безумовне право, визначене законом, яке захищається в судовому порядку.
Разом з тим, збільшення мінімального розміру аліментів не є підставою для ухвалення нового рішення про збільшення розміру аліментів, як і не може бути підставою для відмови в перерахунку розміру аліментів (правова позиція Верховного суду, викладена в постановах від 12.09.2018 № 459/2181/17 та від 20.06.2019 № 632/580/17).
Необхідно зауважити, що Законом України від 03 липня 2018 року № 2475-VIII частину першу статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» доповнено абзацом другим, яким передбачено, що виконавець стягує з боржника аліменти у розмірі, визначеному виконавчим документом, але не менше мінімального гарантованого розміру, передбаченого Сімейним кодексом України. Тобто законодавством передбачений механізм, який надає можливість забезпечити виплату аліментів у розмірі не нижче мінімального гарантованого розміру, передбаченого СК України, навіть при наявності постановлених раніше судових рішень про стягнення аліментів у розмірі, нижчому ніж мінімальний гарантований розмір аліментів, встановлений законом на час стягнення.
Отже, із зазначених норм закону випливає, що зміна розміру аліментів, визначеного рішенням суду, є правом суду, а не його обов'язком, та може бути застосовано при наявності відповідних обставин для цього.
Позивачка за зустрічним позовом не надала жодного доказу на обгрунтування розміру аліментів, який просить стягнути, як і не навела жодних підстав, передбачених законом для збільшення розміру аліментів, які стягуються на її користь.
Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
Відповідно до ст. 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2022 рік», встановлено з 01.01.2020 року прожитковий мінімум дітей віком до 6 років становить 2201 гривень, з 6 років - 2744 грн.
А тому і не менш важливим є встановлення того факту, що відповідач фактично сплачує аліменти у розмірі не меншому, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, тобто більше визначеного розміру судом у своєму рішенні, оскільки вже законом закріплено, що виконавець стягує з боржника аліменти у розмірі, визначеному виконавчим документом, але не менше мінімального гарантованого розміру, передбаченого Сімейним кодексом України.
Отже, належних та допустимих доказів, які б свідчили про наявність передбачених статтею 192 СК України підстав для збільшення розміру аліментів, суду не надано, а наявні в матеріалах справи документи та встановлені в ході розгляду справи обставини, про таке не свідчать.
Згідно зі змісту ст.ст. 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.
Відповідно до положень ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Враховуючи викладене, встановивши фактичні обставини справи, дослідивши надані докази в їх сукупності, взявши до уваги, що син, ОСОБА_7 проживає з батьком і перебуває на його утриманні, суд вважає у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_12 про збільшення розміру аліментів на утримання неповнолітніх дітей слід відмовити, оскільки нею не надано належних доказів на підтвердження існування передбачених ст. 192 СК України підстав для такої зміни, та її позовні вимоги в цілому є безпідставними та необґрунтованими.
Крім того, позивачем за первісним позовом сплачено судовий збір у розмірі 2977 грн. 20 коп.
Оскільки позов підлягає задоволенню частково, відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України з ОСОБА_12 на користь ОСОБА_4 необхідно стягнути понесені ним судові витрати на сплату судового збору пропорційно до задоволеної частини позовних вимог у розмірі 1984, 80 (одна тисяча дев'ятсот вісімдесят чотири грн. 80 коп.) сплаченого судового збору.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 180-184,188,191 СК України, ст.ст. 12, 13, 83, 263-265, 354 ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_4 до ОСОБА_12 , третя особа Служба у справах дітей виконавчого комітету Рівненської міської ради про визначення місця проживання дитини, припинення стягнень аліментів на одну дитину, повернення аліментів, стягнення аліментів - задоволити частково.
Визначити місце проживання неповнолітнього сина, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з батьком - ОСОБА_4 .
Припинити з 02 травня 2022 року стягнення аліментів на одну дитину, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , які стягуються з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_12 на утримання синів, ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_9 ІНФОРМАЦІЯ_5 в твердій грошовій сумі в розмірі 1400 грн. 00 коп., але не менше 50 % прожиткового мінімуму дитини відповідного віку на кожну дитину, щомісячно, починаючи з 04 жовтня 2019 року і до досягнення дітьми повноліття на підставі рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 22 квітня 2020 року у справі № 569/18898/19.
Стягнути з ОСОБА_12 на користь ОСОБА_4 аліменти на утримання сина, ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 в розмірі 1/4 заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше 50 % прожиткового мінімуму дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 02 травня 2022 року і до досягнення дитиною повноліття.
Стягнути з ОСОБА_12 на користь ОСОБА_4 1984, 80 (одна тисяча дев'ятсот вісімдесят чотири грн. 80 коп.) сплаченого судового збору.
В решті позовних вимог відмовити.
В задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_12 до ОСОБА_4 про збільшення розміру аліментів - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення може бути подана через Рівненський міський суд Рівненської області або безпосередньо до Рівненського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи:
Позивач за первісним позовом та відповідач за зустрічним позовом - ОСОБА_4 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса проживання: АДРЕСА_1 .
Відповідач за первісним позовом та позивач зустрічним позовом - ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса проживання: АДРЕСА_2 .
Третя особа Служба у справах дітей виконавчого комітету Рівненської міської ради, місцезнаходження, м. Рівне, вул. Поштова, б. 2, ЄДРПОУ 25675397.
Повний текст складений 28 вересня 2022 року
Суддя Н.Г. Кучина