ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
28 вересня 2022 року м. Київ № 640/3980/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Келеберди В.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін справу за адміністративним позовом громадянина Ісламської Республіки Пакистан ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області про визнання протиправним та скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії, -
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся громадянин Ісламської Республіки Пакистан ОСОБА_1 з позовом до Державної міграційної служби України, Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області, у якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати наказ Центрального міжрегіонального управління ДМС в м. Києві та в Київській області № 241 від 21.05.2019 про відмову ОСОБА_1 в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
- визнати протиправним та скасувати рішення Державної міграційної служби України № 07-20 від 27.01.2020 про відхилення скарги на рішення Центрального міжрегіонального управління ДМС в м. Києві та Київській області про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
- зобов'язати Державну міграційну служби України повторно розглянути заяву громадянина Пакистану ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до вимог чинного законодавства.
Позовні вимоги мотивовано тим, що міграційним органом під час прийняття оскаржуваного рішення не було враховано всіх обставин, за наявності яких, позивач звернувся зі заявою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У позовній заяві, зокрема, зазначено про те, що позивач має обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідування через земельний конфлікт з сусідами і був змушений покинути країну походження, оскільки не може користуватися захистом цієї країни.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.03.2020 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Зобов'язано Державну міграційну службу України надати суду особову справу позивача, рішення № 07-20 від 27.01.2020.
18.05.2020 до суду від Державної міграційної служби України надійшов відзив на позовну заяву, в якому, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, представник відповідача наголосив на тому, що позовні вимоги є безпідставними та необґрунтованими, позаяк, позивач у 2018 році нелегально прибув в Україну автомобільним сполученням/пішки з Російської Федерації та звернувся до ЦМУ ДМС із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Основною підставою звернення за захистом позивач зазначає побоювання зазнати переслідувань через земельний конфлікт. Водночас, позивач жодним чином не обґрунтував/довів наявності побоювань стати жертвою переслідування конкретними фактами. Всі наведені ним твердження є недоведеними та суперечливими. Відповідач стверджує, що позивач здійснив спробу створити сприятливі умови для обґрунтування власних тверджень, шляхом надання вигаданої інформації. Крім того, будь-яких документів, як то, заяви до поліції, свідоцтво про смерть батька тощо не надано. Процедура розгляду заяви не була порушеною.
Також, до відзиву на позовну заяву на виконання вимог ухвали суду долучено копію особової справи 2019KV0080 громадянина Ісламської Республіки Пакистан ОСОБА_1 .
Аналогічний за доводами відзив надійшов до суду 18.05.2020 від Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області.
30.06.2020 до суду від сторони позивача надійшла відповідь на відзив, у якій наголошено на безпідставності доводів, покладних у відзиви відповідачів, оскільки позивач не має доводити наявність обґрунтованих підстав вважати, що може зазнати у країні походження переслідувань, а має лише їх навести. На час розгляду справи, ситуація в країні походження не змінилась.
Дослідивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає за необхідне зазначити таке.
Як вбачається з матеріалів справи, Громадянин Ісламської Республіки Пакистан, ОСОБА_1 , маючи побоювання стати жертвою переслідувань через систематичне порушення прав людини, залишив країну свого походження - Пакистан у пошуках захисту та прибув до України і звернувся із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
30.05.2019 позивач отримав Повідомлення Центрального міжрегіонального управління ДМС в м. Києві та в Київській області № 140 про відмову особі в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Вказане рішення було прийнято на підставі наказу Центрального міжрегіонального управління ДМС в м. Києві та в Київській області № 241 від 21.05.2019. Відмову було вмотивовано очевидною необґрунтованістю поданої заяви, а саме, відсутністю побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, а також недоведеністю загрози життю, безпеці чи свободі в країні походження, через побоювання застосування щодо мене смертної кари, або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність поводження чи покарання.
Не погоджуючись із таким рішенням, позивач подав скаргу до Державної міграційної служби України на рішення Центрального міжрегіонального управління ДМС в м. Києві та в Київській області про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
11.02.2020 позивач отримав Повідомлення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області № 43 від 11.02.2020 про відхилення скарги на рішення територіального органу ДМС про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, на підставі рішення відповідача 1 № 07-20 від 27.01.2020 про відхилення скарги на рішення Центрального міжрегіонального управління ДМС в м. Києві та в Київській області про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Позивач стверджує, що через обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідування, був вимушений покинути країну походження - Пакистан. Так, у своїй заяві до Центрального міжрегіонального управління ДМС в м. Києві та в Київській області чітко зазначив, що вирішив шукати притулок в Україні, оскільки існують проблеми в Пакистані. Після смерті мого батька, сусіди позивача без згоди забрали його землю. Вони намагались його вбити. Вони вбили молодшого брата. Матір також була піддана насильству з боку сусідів. Вони попередили матір заявника, що у разі його повернення, вони його вб'ють. Вони також сказали,, що у випадку звернення в поліцію, вони вб'ють її, а також братів та сестру позивача. Сусіди, які забрали у сім'ї позивача землю, сказали, що його тато позичив у них гроші. Вони брехали, оскільки батько позивача не позичав у них грошей. Вони вбили брата позивача на очах матері.
Вважаючи такий наказ та рішення міграційного органу необґрунтованими та такими, що підлягають скасуванню, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Позивач стверджує, що надав усі відомості, які мав у своєму розпорядженні, але міграційний орган неправомірно поклав обов'язок доказування на заявника. Наголошує, що шукач притулку не повинен щось доказувати, а має лише обґрунтувати своє звернення. Орган ДМС України, не наводить жодного доказу на спростування фактів, заявлених позивачем. У такій категорії справ, є неприпустимою відмова в задоволенні позову через недоведеність іноземцем чи особою без громадянства неправомірності рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень. Відповідач ретельно не досліджував інформацію по країні-походження позивача - Ісламській Республіці Пакистан, і не зазначив, чому не приймає до уваги інформацію із загальнодоступних інформаційних ресурсів. Натомість, жодна справа даної категорії не може бути розглянута без вивчення такої інформації.
Відповідно до положень ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», визначає правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та встановлює порядок їх в'їзду в Україну та виїзду з України.
Так, іноземець - це особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав. Іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території України на законних підставах - це іноземці та особи без громадянства, які в установленому законодавством чи міжнародним договором України порядку в'їхали в Україну та постійно або тимчасово проживають на її території, або тимчасово перебувають в Україні.
При цьому, біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Особа, яка потребує додаткового захисту - це особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
Нелегальний мігрант - це іноземець або особа без громадянства, які перетнули державний кордон поза пунктами пропуску або в пунктах пропуску, але з уникненням прикордонного контролю і невідкладно не звернулися із заявою про надання статусу біженця чи отримання притулку в Україні, а також іноземець або особа без громадянства, які законно прибули в Україну, але після закінчення визначеного їм терміну перебування втратили підстави для подальшого перебування та ухиляються від виїзду з України.
Положеннями ч. ч. 1, 2 ст. 5 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», визначено, що особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п'яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, під час в'їзду в Україну незаконно перетнула державний кордон України, повинна без зволікань звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
У свою чергу, нормами ст. 6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», передбачено, що не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа: яка вчинила злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людства і людяності, як їх визначено у міжнародному праві; яка вчинила злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, якщо таке діяння відповідно до Кримінального кодексу України належить до тяжких або особливо тяжких злочинів; яка винна у вчиненні дій, що суперечать меті та принципам Організації Об'єднаних Націй; стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні; яка до прибуття в Україну була визнана в іншій країні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; яка до прибуття в Україну з наміром бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, перебувала в третій безпечній країні. Дія цього абзацу не поширюється на дітей, розлучених із сім'ями, а також на осіб, які народилися чи постійно проживали на території України, а також їх нащадків (дітей, онуків).
Так, згідно з ч. ч. 1, 4, 8 ст. 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає заявникові довідку про звернення за захистом в Україні та реєструє заявника. Протягом п'ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання.
Рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом уповноваженої посадової особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту У силу частини шостої статті 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.
У разі використання особою права на оскарження центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, до прийняття рішення за скаргою залишає на зберігання документи, що посвідчують особу заявника, та інші документи.
Важливо зазначити, що обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідування є ключовим у переліку критеріїв щодо визначення біженця.
Так, даний критерій складається із суб'єктивної та об'єктивної сторін. Суб'єктивна сторона полягає у наявності в особи «побоювання», що є безумовно оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї. Об'єктивна сторона пов'язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними. Факти обґрунтованості побоювань переслідування (загальну інформацію в країні походження біженця) отримуються як від біженця, так незалежно від нього - з різних достовірних джерел інформації, зокрема, з публікацій у засобах масової інформації, з повідомлень національних чи міжнародних неурядових правозахисних організацій, із звітів МЗС тощо.
Приписами ст. 9 Закону № 3671-VI, визначено порядок розгляду заяви після прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Так, зокрема, розгляд заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом двох місяців з дня прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Строк розгляду може бути продовжено уповноваженою посадовою особою центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за вмотивованим поданням працівника, який розглядає заяву, але не більш як до трьох місяців.
Працівником центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводяться співбесіди із заявником або його законним представником, які мають на меті виявити додаткову інформацію, необхідну для оцінки справжності фактів, повідомлених заявником або його законним представником.
Співбесіда із заявником проводиться за правилами, встановленими частинами другою і третьою статті 8 Закону № 3671-VI.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, спільно з органами Служби безпеки України проводить перевірку обставин, за наявності яких заявника не може бути визнано біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до абзаців 2 - 4 частини першої статті 6 цього Закону (частина шоста статті 9 Закону № 3671-VI).
За змістом приписів частини восьмої статті 9 Закону № 3671-VI, у разі виникнення сумнівів щодо достовірності інформації, поданої заявником, необхідності у встановленні справжності і дійсності поданих ним документів центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, має право звертатися з відповідними запитами до органів Служби безпеки України, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян, які можуть сприяти встановленню справжніх фактів стосовно особи, заява якої розглядається. Такі звернення розглядаються у строк, визначений законодавством України.
Положеннями частини п'ятої статті 10 Закону № 3671-VI, передбачено, що за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Відповідно до пунктів 45, 66 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісара Організації Об'єднаних Націй у справах біженців, особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатися біженцем, особа повинна надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.
Згідно з позицією УВКБ ООН «Про обов'язки та стандарти доказів у біженців» 1998 року, факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні, так і документальні. Загальними правовими принципами доказового права обов'язок доказу покладається на особу, яка висловлює це твердження. Таким чином, у заяві про надання статусу біженця заявник повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява. Обов'язок доказування покладається на заявника, який повинен надавати правдиві обґрунтування фактів, викладених у заяві, і щоб на підставі цих фактів могло бути прийняте належне рішення. Це означає, що заявник повинен переконати посадову особу органу міграційної служби в правдивості своїх фактичних тверджень.
При цьому, заявник не зобов'язаний обґрунтовувати кожну обставину своєї справи беззаперечними матеріальними доказами і має доказувати вірогідність своїх доводів та точність фактів, на яких ґрунтується заява про надання статусу біженця, оскільки особи, які шукають статусу біженця, позбавлені в силу тих чи інших обставин можливості надати докази в підтвердження своїх доводів. Ненадання документального доказу усних тверджень не може перешкоджати прийняттю заяви чи прийняттю позитивного рішення щодо надання статусу біженця, якщо такі твердження співпадають із відомими фактами, та загальна правдоподібність яких є достатньою. Правдоподібність встановлюється, якщо заявник подав заяву, яка є логічно послідовною, правдоподібною та не суперечить загальновідомим фактам і, отже, викликає довіру.
Згідно з пунктом 5 статті 4 Директиви Ради Європейського Союзу «Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту, що надається» від 27 квітня 2004 року № 8043/04, заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву; усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними і не протирічать конкретній та загальній інформації за його справою; заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутність поважної причини для подання такої заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.
У відповідача - міграційного органу, наявний обов'язок при розгляді документів заявника, перевіряти обставини, які надають підстави віднести особу до категорії осіб, які потребують додаткового захисту або встановити належність заяви, як такої, що носить характер зловживання.
Під час розгляду цього спору по суті судом досліджено, що позивач ОСОБА_1 , місце народження: м. Окара, Ісламської Республіки Пакистан, національність - Пенджабі, віросповідання - мусульманин, неодружений. Документ, який підтверджує особу позивач, останнім надано копію першої сторінки паспорта громадянина Ісламської Республіки Пакистан.
У 2018 році позивач нелегально прибув в Україну автомобільним сполученням/пішки з Російської Федерації. Заявник повідомляє, якщо він повернеться до країни постійного проживання там його очікує небезпека, пов'язана із суперечкою за земельну ділянки, через яку вже стали жертвами його родичі.
Надалі, позивач звернувся із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (далі - заява) до Управління Державної міграційної служби України в Київській області.
У заяві шукач захисту повідомив, що не бажає повертатися до країни постійного перебування, оскільки побоюється за своє життя через земельний конфлікт.
Позивач зазначив, що після смерті його батька, сусіди без згоди його сім'ї забрали їх землю. Вони намагалися його вбити, та як вказував заявник, вбили його брата та переслідували його матір.
Водночас, під час проведення співбесіди, заявник не зміг пояснити причину залишення країни походження, зазначивши, що у нього лише були переживання щодо конфлікту за земельну ділянку, при цьому, під час співбесіди 07.05.2019 він не вказав про вбивство брата та переслідування матері та зазначив, що одного разу сім'ї погрожували, але врешті решт, все спокійно.
Крім того, заявник не надав будь-яких документів, зокрема, заяв до правоохоронних органів, документів судового розгляду справи про земельну ділянку, свідоцтва про смерть батька/брата тощо. Також, відповідач встановив, що позивач неодноразово залишав Пакистан з метою працевлаштування та повертався назад.
Тож, на переконання суду, міграційний орган мав підстави для висновку про те, що заявник здійснив спробу створити собі сприятливі умови для обґрунтування власних тверджень шляхом надання вигаданої інформації.
Відповідно до конституції Пакистану, національною мовою республіки є урду. Допускається застосування англійської мови як офіційної. Також розповсюдженими є мови: панджабі, сіндхі, белуджистська та пушту. Пакистан - шоста по кількості населення країна світу і друга по чисельності мусульманського населення після Індонезії. 96% населення є мусульманами, в тому числі 91% - суніти, и 5% - шиїти. Державною релігією є іслам сунітського толку. До конфесійного складу відносяться: мусульмани, індуїсти, християни, ахмаді, сікхи, парси, буддисти, іудеї, бахаї та аміністи. У Пакистані не відбувається жодних військових, політичних конфліктів, а також конфліктів на релігійному, національному чи мовному підґрунті, політична і економічна ситуації є стабільними.
Крім того, ані позивач, ані його близькі родичі, які проживають в Пакистані, ніколи не були членами жодних політичних, релігійних, військових або громадських організацій на території країни громадянської належності.
У свою чергу, позивачем не було надано жодних документальних доказів власного ймовірного переслідування у випадку повернення на Батьківщину. Під час проведення cпівбесід, позивач не надав жодних конкретних фактів (усних тверджень) або документальних доказів, які б підтверджували пряму загрозу життю, безпеці або свободі у разі повернення на Батьківщину. Позивачем не було зазначено обставини, які б підтверджували можливість застосування по відношенню до нього або його близьких родичів невибіркового насилля в ситуації внутрішнього конфлікту.
Тож, на переконання суду, висновки відповідачів про те, що наведені обставини у своїй сукупності свідчать про те, що заява позивача про визнання його особою, яка потребує додаткового захисту, є очевидно необґрунтованою, тобто, у позивача відсутні умови, передбачені у Законі № 3671-VI, а відтак, оскаржуваний наказ та рішення прийняті міграційним органом правомірно та у межах наданих йому повноважень, є цілком обґрунтованими та законними.
Крім того, важливим для сприйняття є те, що позивач вибув з Пакистану з наданням прикордонним органам паспортного документу, при цьому, будь-яких проблем з перетинанням кордонів країни у позивача не виникало. Тобто, позивач безперешкодно пройшов митний контроль у країні громадянського походження на підставі паспортного документа, що свідчить про відсутність будь-яких переслідувань в країні його громадянської належності, а тому, твердження позивача щодо існування небезпеки є безпідставними та ґрунтуються лише на його особистих/суб'єктивних припущеннях. До того ж, позивач виїхав до іншої країни, при цьому, в цій країні він не звертався за захистом та не повідомляв компетентні органи про намір звернутись за захистом.
Про будь-які дії чи активні прояви з боку сторонніх осіб/державних органів Пакистану, які б свідчили про загрозу для нього з боку будь-якого суб'єкта у, позивач під час співбесіди не повідомив та відповідних документів, фото- або відео- матеріалів не надав.
Відповідач встановив у достатній мірі відсутність у випадку позивача конвенційних ознак, які дають право йому на отримання статусу біженця або особи, що потребує додаткового захисту, що дає підстави для висновку про законність рішення міграційного органу про відмову позивачу у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Наведені у позовній заяві доводи є загальними та не дають підстав для висновку про допущені міграційним органом під час розгляду його заяви порушення, як по суті, так і процедурних.
Аналізуючи підстави, що покладені в основу позовної заяви, суд дійшов висновку про те, що такі доводи позивача є необґрунтованими та не є підставою для задоволення позовних вимог.
Згідно із частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З урахуванням наведеного в сукупності, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову. Відповідачами доведено правомірність своїх дій та рішень під час розгляду даної справи в суді.
Підстави для розподілу судових витрат, у даному випадку, відсутні.
Керуючись статтями 9, 72-77, 90, 242-246, 250, 255 КАС України, Окружний адміністративний суд міста Києва,-
Відмовити у задоволенні адміністративного позову громадянина Ісламської Республіки Пакистан ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області про визнання протиправним та скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії відмовити.
За приписами статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Порядок та строки подання апеляційної скарги врегульовано приписами статей 294-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повне найменування сторін:
Позивач: громадянин Ісламської Республіки Пакистан ОСОБА_1 ;
Відповідачі: Державна міграційна служба України (ЄДРПОУ 37508470, 01001, м. Київ, вул. Володимирська, 9);
Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області (ЄДРПОУ 42552598, 02152, м. Київ, вул. Березняківська, 4-а).
Суддя В.І. Келеберда