ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
28 вересня 2022 року м. Київ № 640/29293/21
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Добрівської Н.А.,
розглянувши у спрощеному провадженні адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Офісу Генерального прокурора
про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу при затримці виконання судового рішення про поновлення на посаді, -
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Офісу Генерального прокурора (далі по тексту - відповідач), у якому просив стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу при затримці виконання рішення суду про поновлення на роботі з 15 вересня 2020 року по 01 жовтня 2021 року у сумі 626471,26 грн.
В обґрунтування заявлених вимог позивач вказує, що, незважаючи на винесення Окружним адміністративним судом міста Києва рішення від 15 вересня 2020 року у справі №640/1214/20, залишеного без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 лютого 2021 року, яким позивача поновлено в Офісі Генерального прокурора на посаді прокурора третього відділу процесуального керівництва Департаменту процесуального керівництва у кримінальних провадженнях про злочини, вчинені у зв'язку із масовими протестами у 2013-2014 роках Генеральної прокуратури України та органів прокуратури з 17 січня 2020 року та яке підлягає негайному виконанню в частині поновлення на роботі, відповідач протиправно відмовив позивачу у поновленні його на роботі, тобто не виконав рішення суду у цій частині з 15 вересня 2020 року до 01 жовтня 2021 року.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 грудня 2021 року відкрито провадження в адміністративній справі №640/29293/21 і призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження (письмового провадження).
Відповідачем подано відзив на позовну заяву, у якому він не погоджується із заявленими позовними вимогами, оскільки судове рішення оскаржується у касаційному порядку; позивачем не звернувся до відповідача із заявою про його поновлення, що слугувало б підтвердженням його волевиявлення продовжувати службу на відповідній посаді прокурора, як і не надходили виконавчі документи про поновлення позивача на посаді, а отже відповідачем виконано рішення суду шляхом поновлення позивача на посаді наказом від 04 жовтня 2021 року №1446ц, а тому дії відповідача в межах спірних відносин є правомірними.
Ознайомившись із письмово викладеними доводами учасників справи, дослідивши подані документи і матеріали, суд встановив такі обставини справи.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 вересня 2020 року у справі №640/1214/20, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 лютого 2021 року, визнано протиправним та скасовано рішення кадрової комісії № 6 від 17 грудня 2019 року № 28 про неуспішне проходження прокурором атестації; визнано протиправним та скасовано наказ Офісу Генерального прокурора № 227ц від 13 січня 2020 року про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора третього відділу процесуального керівництва Департаменту процесуального керівництва у кримінальних провадженнях про злочини, вчинені у зв'язку із масовими протестами у 2013-2014 роках Генеральної прокуратури України та органів прокуратури з 16 січня 2020 року; поновлено позивача в Офісі Генерального прокурора на посаді прокурора третього відділу процесуального керівництва Департаменту процесуального керівництва у кримінальних провадженнях про злочини, вчинені у зв'язку із масовими протестами у 2013-2014 роках Генеральної прокуратури України та органів прокуратури з 17 січня 2020 року; стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 17 січня 2020 року по 15 вересня 2020 року в сумі 395415,32 грн; допущено до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 в Офісі Генерального прокурора на посаді прокурора третього відділу процесуального керівництва Департаменту процесуального керівництва у кримінальних провадженнях про злочини, вчинені у зв'язку із масовими протестами у 2013-2014 роках Генеральної прокуратури України та органів прокуратури з 17 січня 2020 року та в частині стягнення з Офісу Генерального прокурора середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць у розмірі 50022,42 грн.
Листом Офісу Генерального прокурора від 30 вересня 2021 року №07-1471-21 на запит представника позивача повідомлено, що рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 вересня 2020 року у справі №640/1214/20 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 лютого 2021 року оскаржено в апеляційному та касаційному порядку; ухвалою Верховного Суду від 22 квітня 2021 року відкрито провадження за касаційною скаргою Офісу Генерального прокурора. Разом із касаційною скаргою подано клопотання про зупинення виконання вказаних рішень, за результатами розгляду якого ухвалою Верховного Суду від 11 травня 2021 року у його задоволенні відмовлено. Наразі питання щодо виконання вказаного рішення перебуває на розгляді у керівництва Офісу Генерального прокурора.
Наказом Офісу Генерального прокурора від 04 жовтня 2021 року №1446ц наказу Генерального прокурора від 13 січня 2020 року №227ц про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора третього відділу процесуального керівництва Департаменту процесуального керівництва у кримінальних провадженнях про злочини, вчинені у зв'язку із масовими протестами у 2013-2014 роках Генеральної прокуратури України та органів прокуратури скасовано, поновлено ОСОБА_1 на посаді прокурора третього відділу процесуального керівництва Департаменту процесуального керівництва у кримінальних провадженнях про злочини, вчинені у зв'язку із масовими протестами у 2013-2014 роках Генеральної прокуратури України та органів прокуратури з 17 січня 2020 року; виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу. Підстава: рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 вересня 2020 року у справі №640/1214/20, постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 лютого 2021 року, ухвала Верховного Суду від 11 травня 2021 року.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, зокрема чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.
Пунктом 3 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби виконуються негайно.
Правові положення аналогічного змісту містяться також в статті 235 Кодексу законів про працю України, якою передбачено, що рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
Згідно статті 236 Кодексу законів про працю України, у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
Аналіз наведених правових норм вказує, що законодавством передбачено обов'язок роботодавця негайно виконати рішення суду про поновлення на роботі працівника у разі його незаконного звільнення. Цей обов'язок полягає у тому, що роботодавець зобов'язаний видати наказ про поновлення працівника на роботі відразу після оголошення рішення суду.
Негайне виконання судового рішення полягає у тому, що таке рішення підлягає виконанню не з часу набрання ним законної сили, а негайно з моменту його прийняття.
Рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з моменту видачі наказу про поновлення працівника на роботі та фактичного допуску працівника, поновленого на роботі рішенням суду, до виконання попередніх обов'язків. При цьому працівник повинен бути обізнаним про наявність наказу про його поновлення на роботі і йому повинно бути фактично забезпечено доступ до роботи і можливості виконання своїх обов'язків.
Наведена правова позиція підтверджується також висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 17 червня 2020 року у справі №521/1892/18.
Як встановлено судом вище, ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора третього відділу процесуального керівництва Департаменту процесуального керівництва у кримінальних провадженнях про злочини, вчинені у зв'язку із масовими протестами у 2013-2014 роках Генеральної прокуратури України та органів прокуратури.
Отже, у Офісу Генерального прокурора, як роботодавця виник обов'язок добровільно і негайно виконати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 вересня 2020 року у справі №640/1214/20 в частині поновлення позивача на роботі.
Суд звертає увагу на те, що спосіб відновлення порушеного права в адміністративному судочинстві має бути ефективним і таким, що виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень.
Як свідчать матеріали справи, право позивача на поновлення на роботі порушено внаслідок затримки виконання рішення суду, а тому в межах цього спору необхідно вжити заходів стосовно ефективного поновлення прав позивача.
Враховуючи встановлені чинним законодавством гарантії обов'язковості виконання судових рішень, суд зазначає, що затримка виконання рішення суду про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника тягне обов'язок роботодавця виплатити такому працівникові середній заробіток за весь час затримки.
Відповідальність за затримку власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, встановлена статтею 236 Кодексу законів про працю України, згідно якої проводиться виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі незалежно від вини роботодавця в цій затримці.
Середній заробіток за своїм змістом є державною гарантією, право на отримання якого виникло у працівника, який незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин. Закон пов'язує цю виплату виключно з фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі.
Таким чином, згідно статті 236 Кодексу законів про працю України проводиться виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі незалежно від вини роботодавця в цій затримці.
Суд зазначає, що предметом розгляду цієї справи не є притягнення до відповідальності за невиконання рішення, а ефективний захист прав позивача шляхом виплати середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі.
Для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 Кодексу законів про працю України суду належить встановити: чи мала місце затримка виконання такого рішення, у разі наявності затримки виконання рішення - встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного дня після постановлення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період.
Аналогічна правова позиція викладена у постанова Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі №802/1183/16-а та від 05 березня 2020 року у справі №280/360/19.
Оскільки судом встановлено факт затримки виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 вересня 2020 року в адміністративній справі №640/1214/20 у період з 15 вересня 2020 року (дата винесення судового рішення) по 01 жовтня 2021 року (дата винесення відповідачем наказу про поновлення позивача на посаді - 04 жовтня 2021 року, проте, зважаючи на те, що 02 та 03 жовтня 2021 року є вихідними днями, кінцевою датою затримки виконання судового рішення є 01 жовтня 2021 року), то суд приходить до висновку, що позивач має право на виплату середнього заробітку за час такої затримки.
Таким чином, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог про стягнення з Офісу Генерального прокурора на користь позивача середнього заробітку за час невиконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 15 вересня 2020 року по 01 жовтня 2021 року.
Що стосується розміру суми, що підлягає стягненню, суд звертає увагу на таке.
Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону «Про оплату праці» за правилами, передбаченими постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» (далі по тексту - Порядок).
За змістом пункту 5 Порядку, основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абзацом першим пункту 8 цього Порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.
Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період (пункт 8 Порядку).
Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац другий пункту 8 Порядку).
Відповідно до абзацу третього пункту 8 Порядку середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 14 січня 2014 року №21-395а13.
Згідно довідки Офісу Генерального прокурора від 23 січня 2020 року №21-57зп, середня заробітна плата, яка обчислена, виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передували звільненню 16 січня 2019 року, відповідно до Порядку №100 складає 50022,42 грн (із розрахунку середньоденної заробітної плати у розмірі 2382,02 грн).
Як встановлено вище, середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі підлягає стягненню за період з 15 вересня 2020 року по 01 жовтня 2021 року.
На підставі листів Міністерства праці та соціальної політики України «Про розрахунок норми тривалості робочого часу» суд встановив, що кількість робочих днів за період з 15 вересня 2020 року по 01 жовтня 2021 року становить 263 дні (2020 рік: вересень - 12 днів, жовтень - 21 день, листопад - 21 день, грудень - 22 дні; 2021 рік: січень - 19 днів, лютий - 20 днів, березень - 22 дні, квітень - 22 дні, травень - 18 днів, червень - 20 днів, липень - 22 дні, серпень - 21 день, вересень - 22 дні, жовтень - 1 день).
Таким чином, сума середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду за період з 15 вересня 2020 року по 01 жовтня 2021 року становить 626471,26 грн (2382,02 грн х 263 днів) та належить стягненню з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 .
Згідно з частиною першою статті 9, статтею 72, частинами першою, другою, п'ятою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.
На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем не доведено правомірність своєї поведінки з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов підлягає задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки позовні вимоги задоволено, на користь позивача належить стягнути сплачений ним судовий збір за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
На підставі вищевикладеного та керуючись статтями 2, 5-11, 73-77, 90, 139, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Позов ОСОБА_1 задовольнити.
2. Стягнути з Офісу Генерального прокурора (код ЄДРПОУ 00034051; адреса: 01011, м. Київ, вул. Різницька, буд. 13/15) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу при затримці виконання рішення суду про поновлення на роботі з 15 вересня 2020 року по 01 жовтня 2021 року у сумі 626471,26 грн.
3. Стягнути на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 6264,71 грн (шість тисяч двісті шістдесят чотири гривні 71 коп) за рахунок бюджетних асигнувань Офісу Генерального прокурора (код ЄДРПОУ 00034051; адреса: 01011, м. Київ, вул. Різницька, буд. 13/15).
Рішення набирає законної сили у порядку, встановленому в статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції в порядку, визначеному статтями 293, 296, 297 Кодексу адміністративного судочинства України протягом 30 днів з моменту складення повного тексту
Суддя: Н.А. Добрівська