ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
Вн. №27/575
28 вересня 2022 року м. Київ № 640/19416/20
за позовомОСОБА_1
до ІНФОРМАЦІЯ_1
провизнання протиправними дій, зобов'язати вчинити дії
Суддя О.В.Головань
Обставини справи:
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо непроведення своєчасного повного розрахунку при звільненні та зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 29.11.2018 року по 07.08.2020 року.
Ухвалою суду від 01.09.2020 р. відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження за наявними у справі матеріалами без виклику сторін.
21.09.2020 р. надано відзив на позов.
Ознайомившись з матеріалами справи, суд, -
ОСОБА_1 проходив військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_1.
Наказом Міністра оборони України (по особовому складу) від 21.11.2018 р. №743 ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас за пп. "б" (за станом здоров'я) п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Відповідно до наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (по стройовій частині) від 29.11.2018 р. №248 ОСОБА_1 з 30.11.2018 р. виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.
ОСОБА_1 має статус учасника бойових дій згідно з посвідченням від 31.08.2009 р. серії НОМЕР_1 .
Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 30.03.2020 р. у справі №640/10518/19 -
визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2014 року по 2018 рік, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення з військової служби;
зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_1 зарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2014 року по 2018 рік, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення з військової служби.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 07.07.2020 р. у вказаній справі -
Рішення адміністративного суду міста Києва від 30 березня 2020 року - змінено, виклавши резолютивну частини таким чином:
"Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення з військової служби.
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 зарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення з військової служби.
В решті позову відмовити."
07.08.2020 р. на виконання вказаного судового рішення ІНФОРМАЦІЯ_1 перерахував на рахунок ОСОБА_1 34 129, 33 грн. компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки.
Позивач - ОСОБА_1 - вважає вказану бездіяльність протиправною з таких підстав.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на ст. 116, 117 КЗпП України, які передбачають виплату особі при звільненні всіх належних сум, тоді як з позивачем не було проведено повного розрахунку, а також на обов'язок виплати середнього заробітку за весь час затримки.
Відповідач - ІНФОРМАЦІЯ_1 - проти задоволення позовних вимог заперечив з таких підстав.
Відповідач зазначає, що положення ст. 116, 117 КЗпП України не розповсюджуються на правовідносини щодо виконання судового рішення, що має місце в даному випадку.
Проаналізувавши матеріали справи, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають до задоволення з таких підстав.
За загальним правилом, неодноразово підтвердженим практикою Верховного Суду, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі (зокрема, постанова Верховного Суду від 06.06.2018 р. у справі №803/1105/16).
При цьому, відсутність у спеціальному законодавстві відповідних положень порівняно з трудовим не свідчить про наявність спеціального порядку регулювання певного питання, а свідчить саме про відсутність відповідного регулювання.
Наведені відповідачем спеціальні акти законодавства - Закони України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", "Про військовий обов'язок і військову службу" та підзаконні нормативно-правові акти не містять положень щодо спірних питань розрахунку з військовослужбовцями, відповідно, підлягають до застосування загальні положення трудового законодавства.
Згідно з ч. 2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган у будь-якому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
З аналізу зазначених законодавчих норм убачається, що умовами застосування ч. 1 ст. 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Згідно з правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26.02.2020 р. у справі № 821/1083/17, під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Тобто, на суми одноразової грошової допомоги у разі звільнення положення ст. 117 КЗпП України також поширюються.
Вищевикладене відповідає правовій позиції, висловленій у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.05.2020 р. у справі № 810/451/17.
Таким чином, за загальним правилом положення ст. 116, 117 КЗпП України на правовідносини сторін поширюються.
Згідно зі змістом ст. 117 КЗпП України підставами для нарахування середнього заробітку за час затримки є неповний розрахунок при звільненні, вина власника у проведенні неповного розрахунку, відсутність спору про розмір виплат.
Згідно з матеріалами справи в даному випадку ці умови відсутні, а саме: питання виплати позивачу грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік було предметом судового спору і вирішене шляхом ухвалення рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 30.03.2020 р. у справі №640/10518/19, тому до цього часу воно було спірним, і підстав для виплати позивачу будь-яких додаткових сум під час остаточного розрахунку при звільненні не було.
Правова позиція, згідно з якою у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ст. 16-2 Закону № 504/96-ВР та п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону № 3551-ХІІ, висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 р. у справі №640/4218/18 http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/84153019, після звільнення позивача, тому в будь-якому випадку не могла відповідачем враховуватися, і питання могло бути вирішене лише в судовому порядку.
Відповідно, вина відповідача у проведенні розрахунку також відсутня.
Також згідно з матеріалами справи відповідачем було виконано постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 07.07.2020 р. у справі №640/10518/19 без невиправданих зволікань, оскільки розрахунок з позивачем проведено шляхом перерахування коштів на його картковий рахунок 07.08.2020 р. у розмірі 34 129, 33 грн.
Окремо щодо розміру заявленого до стягнення середнього заробітку за час затримки при звільненні суд зазначає наступне.
Згідно з правовими висновками постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 р. у справі №821/1083/17, з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи:
розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором,
період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості,
а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника,
інші обставини справи, встановлені судом, зокрема,
дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах,
співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.
Крім того, питання визначення розміру середнього заробітку було предметом розгляду по справі №480/3105/19, і згідно з правовою позицією Верховного Суду, висловленою у п. 68, 59, 71 постанови від 30.11.2020 р. у вказаній справі, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (див. пункт 71 постанови від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц).
Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (див. висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16)...
За обставин цієї справи судова палата вважає за необхідне застосувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, з огляду на відсоткове значення невиплаченої компенсації до розміру всіх сум, належних позивачу при звільненні.
В даному випадку інформація про загальний розмір належних позивачу при звільненні виплат в матеріалах справи відсутня, тому розрахувати відсоткове значення невиплачених вчасно сум до розміру всіх сум, належних позивачу при звільненні, суд позбавлений можливості, навіть у випадку наявності передбачених ст. 117 КЗпП України підстав для стягнення середнього заробітку.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст. 241-246, 255, 257-262, 295 КАС України, суд, -
1. В задоволенні позовних вимог відмовити.
2. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
3. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя О.В. Головань
Повний текст рішення
виготовлено і підписано 28.09.2022 р.