ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
28 вересня 2022 року м. Київ № 640/7211/22
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Вовка П.В., розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови.
До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшов позов ОСОБА_1 (далі також - ОСОБА_1 , позивач) до Державної служби України з безпеки та транспорті (далі також - відповідач), в якому позивач просить суд визнати протиправною та скасувати постанову Відділу державного нагляду (контролю) у місті Києві Державної служби України з безпеки на транспорті про застосування адміністративно-господарського штрафу від 15 лютого 2022 року №326762 (далі також - оскаржувана постанова).
Ухвалою суду від 20 липня 2022 року було відкрито провадження в даній справі та вирішено здійснювати її розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.
Позовні вимоги обґрунтовано відсутністю порушення з боку позивача положень статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», внаслідок чого до нього неправомірно було застосовано адміністративно-господарський штраф.
Також позивач зазначає, що не повідомлявся про час та місце розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт, жодної почтової кореспонденції позивач не отримував, а отже відповідачем не дотримано процедуру розгляду справи, за наслідками якої винесено оскаржувану постанову.
Заперечуючи проти заявлених позовних вимог відповідач, у наданому суду відзиві, наголошує на безпідставності заявлених вимог з огляду на правомірність як самої оскаржуваної постанови, так і порядку її прийняття.
Розглянувши матеріали адміністративної справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -
Як вбачається з матеріалів справи, 29 грудня 2021 року посадовими особами Центрального міжрегіонального управління Укртрансбезпеки у місті Черкаси була проведена перевірка транспортного засобу марки DAF, державний номерний знак НОМЕР_1 , власником якого є ОСОБА_1 , відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2 .
За результатами проведення вказаної перевірки посадовими особами відповідача складено акт проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом від 29 грудня 2021 року № 319638, в якому зазначено, що на момент перевірки у водія ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відсутній документ, що підтверджує правомірність використання транспортного засобу автоперевізником, який вказаний у ТТН від 28 грудня 2021 року № 2812, а саме - перевезення вантажу за відсутності на момент перевірки особистої картки водія, передбаченої п. 3.3 Наказу МТЗУ № 385 від 24 червня 2010 року.
Державною службою України з безпеки на транспорті була прийнята постанова від 15 лютого 2021 року № 326762 про застосування до позивача адміністративно-господарського штрафу у розмірі 17 000, 00 грн., у зв'язку із відсутністю на момент проведення перевірки протоколу перевірки та адаптації тахографа до ТЗ, відповідальність за яке передбачена абз. 3 ч. 1 статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт».
Не погоджуючись з таким рішенням відповідача, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.
Відповідно до статті 19 Конституції України (тут і далі нормативно-правові акти наведені у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відносини між автомобільними перевізниками, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень регулюються Законом України «Про автомобільний транспорт».
За змістом ч. 7 статті 6 названого Закону, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, здійснює, поміж іншого, державний нагляд і контроль за дотриманням автомобільними перевізниками вимог законодавства, норм та стандартів на автомобільному транспорті.
Згідно зі статтею 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», розглядати справи про накладення адміністративно-господарських штрафів за порушення, зазначені у цій статті, мають право посадові особи центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті.
Відповідно до пункту 1 Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року № 103 (далі - Положення № 103), Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті.
Абзацом 1 п. 8 Положення № 103 визначено, що Укртрансбезпека здійснює свої повноваження безпосередньо, через утворені в установленому порядку територіальні органи.
Так, п. 1 розпорядження Кабінету Міністрів України від 03 березня 2020 року № 196-р утворені територіальні органи Укртрансбезпеки як структурні підрозділи апарату Служби, реорганізувавши шляхом злиття відповідні територіальні органи зазначеної Служби за переліком згідно з додатком, у тому числі було утворено Північне міжрегіональне управління Укртрансбезпеки.
Щодо змісту порушення, визначеного оскаржуваною постановою, суд зазнає наступне.
Відносини між автомобільними перевізниками, замовниками транспортних послуг, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень, регулює Закону України «Про автомобільний транспорт» (далі також - Закон), Закон України «Про дорожній рух» (далі також - Закон № 3353-XII), Закон України «Про автомобільні дороги» (далі також - Закон №2862-IV), Порядок здійснення габаритно-вагового контролю та справляння плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2007 року № 879 (далі також - Порядок № 879), Правила проїзду великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 18 січня 2001 року № 30 (далі також - Правила № 30), Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 (далі також - ПДР), Порядок проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі), затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 листопада 2006 року № 1567 (далі також - Порядок № 1567).
Згідно зі статті 5 Закону, основним завданням державного регулювання та контролю у сфері автомобільного транспорту є створення умов безпечного, якісного й ефективного перевезення пасажирів та вантажів, надання додаткових транспортних послуг.
Відповідно до статті 6 Закону, державний контроль автомобільних перевізників на території України здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі). Державному контролю підлягають усі транспортні засоби українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів і вантажів на території України.
Процедуру здійснення державного контролю за додержанням суб'єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту, вимог законодавства про автомобільний транспорт, норм та стандартів щодо організації перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом визначається Порядком № 1567.
Згідно з п. 15 Порядку № 1567 під час проведення рейдової перевірки перевіряється виключно, зокрема, наявність визначених статтями 39 і 48 Закону документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом.
З матеріалів справи суд встановив, що підставою для притягнення позивача до відповідальності у вигляді адміністративно-господарського штрафу спірною постановою слугував висновок інспектора щодо надання послуг з перевезення вантажу без оформлення документів, перелік яких визначений статтею 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», з огляду на відсутність на момент перевірки особистої картки водія до тахографа, чим порушено п. 3.3 Наказу МТЗУ № 385 від 24 червня 2010 року.
Відповідно до ч. 12 статті 6 Закону, державному контролю підлягають усі транспортні засоби українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів і вантажів на території України.
За приписами статті 48 Закону, автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.
Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є:
для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством;
для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством
Таким чином, перелік необхідних документів не є вичерпним, оскільки у статті 48 Закону визначено, що законодавством можуть бути передбачені інші документи необхідні для внутрішніх перевезень вантажів.
Згідно з приписами абз. 3 ч. 1 статті 60 Закону, за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону, - штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Відповідно до пунктів 6.1, 6.3 Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, затвердженого наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 07 червня 2010 року № 340 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14 вересня 2010 року за № 811/18106, автобуси, що використовуються для нерегулярних і регулярних спеціальних пасажирських перевезень, для регулярних пасажирських перевезень на міжміських автобусних маршрутах протяжністю понад 50 км, вантажні автомобілі з повною масою понад 3,5 тонн повинні бути обладнані діючими та повіреними тахографами.
Водії зберігають записи щодо режиму праці та відпочинку протягом робочої зміни та 28 днів з дня її закінчення.
Водій, що керує ТЗ, який не обладнаний тахографом, веде індивідуальну контрольну книжку водія (додаток 3) або повинен мати копію графіка змінності водіїв.
Пунктом 1.3. Положення № 340 визначено, що вимоги цього Положення поширюються на автомобільних перевізників та водіїв, які здійснюють внутрішні перевезення пасажирів чи/та вантажів колісними транспортними засобами (далі - ТЗ).
Згідно з п. 7.1 Положення № 340, органи, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху проводять перевірку встановленого режиму праці та відпочинку водіїв відповідно до законодавства України
Наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 24 червня 2010 року № 385 затверджено Інструкцію з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті (далі також - Інструкція № 385), яка визначає порядок установлення, технічного обслуговування та використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільних транспортних засобах (крім таксі), які використовуються для надання послуг з перевезення пасажирів та вантажів.
Відповідно до п. 1.3 Інструкції № 385, ця Інструкція поширюється на суб'єктів господарювання, які проводять діяльність у сфері надання послуг з перевезення пасажирів та/або вантажів автомобільними транспортними засобами (крім таксі).
Адаптація тахографа до транспортного засобу - оновлення або підтвердження параметрів автомобільного транспортного засобу, що зберігаються у пам'яті тахографа, до яких залежно від типу тахографа належать: ідентифікаційний номер (VIN-код) та номерний знак (цифри та літери, нанесені на номерному знаку, - VRN) автомобільного транспортного засобу, розмір застосованих пневматичних шин, результати визначення константи тахографа "k", характеристичного коефіцієнта автомобільного транспортного засобу "w", ефективного кола шини "l", а також показники часу, пробігу, граничного значення швидкості, на яке налаштований обмежувач швидкості транспортного засобу (за наявності). Термін "адаптація тахографа до транспортного засобу", за визначенням ЄУТР ( 994_016 ), - "калібрування" (п. 1.4 Інструкції № 385).
Відповідно до п. 2.5. Інструкції № 385, тахографи підлягають повірці, яку здійснюють повірочні лабораторії відповідно до вимог Закону України «Про метрологію та метрологічну діяльність». Окрім цього згідно п. 2.6. Інструкції N 385 тахографи перевіряються та адаптуються до транспортного засобу пунктами сервісу тахографів періодично кожні два поки, а також в разі установлення або заміни тахографа, ремонту тахографа, зміни типу розмірів пневматичних шин автомобільного транспортного засобу, якщо під час технічного обслуговування або ремонту автомобільного транспортного засобу відбулося пошкодження таблички тахографа або пломб, що може вплинути на роботу тахографа.
За результатами перевірки та адаптування тахографа до транспортного засобу пункт сервісу тахографів оформлює у двох примірниках протокол перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу (п. 2.7. Інструкції № 385). В разі позитивних результатів перевірки та адаптації тахографа пункт сервісу тахографів маркує транспортний засіб та опломбовує тахограф і його складові чітким відбитком тавра.
Відповідно до п. 3.3 Інструкції № 385, водій транспортного засобу, обладнаного тахографом: забезпечує правильну експлуатацію тахографа та управління режимами його роботи відповідно до інструкції виробника тахографа; своєчасно встановлює, змінює і заповнює тахокарти та забезпечує їх належне зберігання; використовує тахокарти (у разі використання аналогового тахографа) або у разі використання цифрового тахографа - особисту картку водія кожного дня, протягом якого керував транспортним засобом; має при собі: протокол про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу; заповнені тахокарти у кількості, що передбачена ЄУТР, або картку водія чи роздруківку даних роботи тахографа у разі обладнання транспортного засобу цифровим тахографом; у разі несправності або пошкодження аналогового тахографа своєчасно записує від руки дані щодо режиму роботи та відпочинку на зворотному боці тахокарти, де нанесена сітка з відповідними графічними позначками, інформує про це відповідну посадову особу перевізника, з яким водій перебуває у трудових відносинах (для найманих водіїв);
Пунктом 3.5. Інструкції № 385 встановлено, що перевізники забезпечують водіїв, які відправляються в рейс, необхідною кількістю тахокарт або паперу для роздруківки даних, що відповідають типу тахографа (аналоговий, цифровий); зберігають інформацію, отриману за допомогою тахографа, кожного водія протягом 12 місяців з дати останнього запису, а протоколи перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу, свідоцтва про повірку - протягом одного року з дати закінчення терміну їх дії.
Відповідно до п. 3.6. Інструкції № 385 перевізники забезпечують належну експлуатацію тахографів та транспортних засобів з установленими тахографами та згідно з вимогами ЄУТР здійснюють періодичні інспекції, які включають перевірку: наявності у водіїв транспортних засобів тахокарт у кількості, визначеній пунктом 3.3 цього розділу, або наявності та чинності картки для цифрового тахографа; строків зберігання відповідної інформації, отриманої за допомогою тахографа, протоколів перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу та повірки тахографа.
У позовній заяві позивач, обґрунтовуючи протиправність оскаржуваної постанови, виходить з того, що під час складання акту безпосередньо на момент перевірки на дорозі та в подальшому, при винесенні постанови про накладення адміністративно - господарського штрафу, він не був присутній особисто. Також зазначив, що за кермом належного йому на праві приватної власності автомобіля, під час перевірки, знаходився його батько ОСОБА_2 , який використовував цей автомобіль у власних цілях.
З приводу цього суд зазначає, що за визначеннями, наведеними у статті 1 Закону України «Про автомобільний транспорт», автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами; вантажні перевезення - це перевезення вантажів вантажними автомобілями; водій - особа, яка керує транспортним засобом і має відповідне посвідчення встановленого зразка.
Автомобільним перевізником, що здійснює перевезення вантажів на договірних умовах, є суб'єкт господарювання, який відповідно до законодавства та одержаної ліцензії надає послугу згідно з договором про перевезення вантажу транспортним засобом, що використовують на законних підставах (стаття 33 Закону).
Відповідальності за порушення вимог законодавства сфері автомобільного транспорту під час перевезення вантажів підлягають саме перевізники, а не власники транспортних засобів за умови, що вони не використовують транспортний засіб, а лише володіють майновими правами на нього, у відповідності до ст. 1 Правил дорожнього руху України.
Як вбачається з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (https://usrreg.minjust.gov.ua/) позивач 24 травня 2019 року зареєстрований як фізична особа-підприємець (запис 20720000000047623), основний вид діяльності - 49.41 вантажний автомобільний транспорт.
З акту проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом від 29 грудня 2021 року № 319638 встановлено, що автомобіль марки DAF, державний номерний знак НОМЕР_1 належить ОСОБА_1 .
Крім того, в графі пояснення водія про причини порушень вказано про відсутність протоколу перевірки та адаптації тахографа до ТЗ, оскільки здійснювались внутрішні перевезення вантажу по Україні, де не встановлено обов'язку здійснення ведення протоколу про тривалість робочого часу та періоди відпочинку.
Отже, судом встановлено, що в межах спірних правовідносин, позивач є автомобільним перевізником, що відповідає приписам статті 1 Закону України «Про автомобільний транспорт». Доказів того, що вказаний автомобіль був в оренді у інших осіб станом на момент здійснення перевірки, зокрема договір оренди тощо, позивачем до суду не подано.
Окрім того суд враховує, що відповідно до пункту «а» частини 1 статті 10 Конвенції Міжнародної організації праці 1979 № 153 про тривалість робочого часу та періоди відпочинку на дорожньому транспорті (ратифікованої Україною у 2008 році) компетентні власті чи органи в кожній країні передбачають ведення індивідуальної контрольної книжки та визначають умови її видачі, її зміст і спосіб її заповнення водіями.
Згідно з частиною 3 статті 10 Конвенції традиційні засоби контролю, зазначені в пунктах 1 та 2 цієї статті, якщо це потрібно для деяких категорій транспорту, заміняються або доповнюються, наскільки це можливо, сучасними засобами, такими, наприклад, як тахографи згідно з правилами установленими компетентними властями чи органами в кожній країні.
В той же час, ведення тахографу чи індивідуальної контрольної книжки водія передбачене для деяких категорій транспорту, в тому числі вантажних автомобілів з повною масою понад 3,5 тон.
Отже, водії, які здійснюють перевезення з використанням вантажних автомобілів з повною масою понад 3,5 тон, зобов'язані мати при собі діючий та повірений тахограф. У разі, якщо транспортний засіб не обладнаний тахографом, водій веде індивідуальну контрольну книжку водія.
Під час здійснення рейдової перевірки автомобіль позивача був обладнаний тахографом, проте у водія були відсутні картка водія або роздруківка даних роботи тахографа.
Відповідальність на підставі статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» за відсутність документів при перевезенні вантажу покладається на перевізника.
З огляду на обсяг наданих під час здійснення перевірки доказів, відповідно до яких власником транспортного засобу є ФОП ОСОБА_1 , то очевидним є висновок про те, що саме він і є суб'єктом відповідальності як перевізник у розумінні вищенаведених вимог Закону.
Таким чином, суд вважає обґрунтованим притягнення позивача до відповідальності за недотримання вимог Закону України «Про автомобільний транспорт».
Так само, в ході судового розгляду справи, судом не встановлено порушення порядку процедуру розгляду справи, за наслідками якої винесено оскаржувану постанову, оскільки відповідачем надано належні та допустимі докази повідомлення позивача про час і місце розгляду справи шляхом направлення повідомлення рекомендованим листом через АТ «Укрпошта», що відповідає вимогам п. 26 Порядку № 1567.
Відповідно до статті 244 КАС України, під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема:
1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;
2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.
Відповідно до положень ч.ч. 1 та 2 статті 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно положень статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ч. 2 статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
За наслідком здійснення аналізу оскаржуваного рішення на відповідність наведеним вище критеріям, суд, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень наведеного законодавства України, матеріалів справи, дійшов висновку про те, що заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки оскаржувана постанова відповідає наведеним у ч. 2 статті 2 КАС України критеріям, а тому відсутні підстави для визнання його протиправним та скасування в судовому порядку.
На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 5-11, 19, 72-77, 90, 241-246, 250, 263 КАС України суд, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) до Державної служби України з безпеки на транспорті (01135, місто Київ, проспект Перемоги, будинок 14; код ЄДРПОУ 39816845) про визнання протиправною та скасування постанови - відмовити.
Рішення суду, відповідно до ч. 1 статті 255 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів за правилами, встановленими статтями 293-297 КАС України.
Суддя П.В. Вовк