ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
28 вересня 2022 року м. Київ № 640/9585/21
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Васильченко І.П. розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу
за позовом Міністерства оборони України
до Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України
про визнання протиправною та скасування постанови,-
Міністерство оброни України звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, в якій просить суд визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України винесену в рамках виконавчого провадження (ВП 63581393) від 25.03.2021 про накладення штрафу на Міністерство оборони України у розмірі 5100,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивачем рішення Запорізького окружного адміністративного суду по справі № 280/3690/20 було виконано у повному обсязі. Так, на виконання вказаного рішення суду Комісією прийнято рішення, яким: скасовано пункт 31 протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, що пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 08.05.2020 №68; призначено одноразову грошову допомогу підполковнику в запасі ОСОБА_1 якого 30.11.2004 звільнено з військової служби та 04.06.2013 під час первинного огляду органами МСЕК визнано особою з інвалідністю третьої групи внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах де велися бойові дії, у розмірі 27-місячного грошового забезпечення на день звільнення у сумі 57 793,23 грн. Про прийняте Міноборони рішення заявою від 15.02.2021 року було проінформовано Відділ примусового виконання рішень ДДВС МЮУ. Проте, відповідачем було винесено оскаржуване рішення про накладення штрафу за невиконання рішення суду.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 13.04.2021 року відкрито провадження по справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, встановлено відповідачу строк для надання відзиву на позов.
Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому заперечив проти задоволення позовних вимог, зазначив, що діяв у межах та у спосіб наданих йому повноважень, оскільки оскаржуване рішення було прийнято у зв'язку із відсутністю повного фактичного виконання рішення суду.
Також, на виконання вимог ухвали суду відповідачем надано матеріали виконавчого провадження..
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 27.08.2020 року в адміністративній справі №280/3690/20 зобов'язано Міністерство оборони України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 щодо виплати йому одноразової грошової допомоги Міністерством оборони України, у розмірі 150-кратного прожитковою мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на момент встановлення інвалідності з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
На виконання даного рішення було видано виконавчий лист від 28.10.2020 року та державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України винесено постанову від 12.11.2020 року та відкрито виконавче провадження ВП 63581393.
Рішенням Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошового допомоги та компенсаційних сум від 04.02.2021 року вирішено: «на виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 27.08.2020 за справою № 280/3690/20 та постанови Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про відкриття виконавчого провадження від 12.11.2020 ВП № 63581393: скасувати пункт 31 протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 08.05.2020 № 68; призначити одноразову грошову допомогу підполковнику в запасі ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), якого 30.11.2004 звільнено з військової служби та 04.06.2013 під час первинного огляду органами МСЕК визнано особою з інвалідністю III групи внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії (довідка МСЕК серія 10ААБ № 481140 від 04.06.2013), у розмірі 27-місячного грошового забезпечення на день звільнення (2004), у сумі 57793 (П'ятдесят сім тисяч сімсот дев'яносто три) грн. 23 коп.».
Заявою від 15.02.2021 року, що надійшла до Міністерства юстиції України 01.03.2021 року державного виконавця повідомлено про прийняте рішення та закінчення виконавчого провадження у зв'язку з фактичним виконанням в повному обсязі судового рішення.
25 березня 2021 року державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції Берегових В.С. винесено постанову про накладення штрафу у розмірі 5100,00 грн., та зобов'язано Міністерство оборони України виконати рішення протягом десяти робочих днів.
Вважаючи протиправною постанову про накладення штрафу від 25 березня 2021 року, позивач звернувся до адміністративного суду з відповідною позовною заявою.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.
Спеціальним Законом, що здійснює регулювання правовідносин, які склалися в процесі судового провадження і примусового виконання судових рішень та рішень інших органів є Закон України "Про виконавче провадження" від 02 червня 2016 року №1404-VIII (далі по тесту - Закон України від 02 червня 2016 року №1404-VIII).
У відповідності до статті 1 Закону України від 02 червня 2016 року №1404 - VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до частини 1 статті 13 Закону України від 02 червня 2016 року №1404-VIII під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
За правилами частини 1 статті 26 Закону України від 02 червня 2016 року №1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зокрема за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
У відповідності до частин 1 та 2 статті 63 Закону України від 02 червня 2016 року №1404-VIII за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження. У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.
Статтею 75 Закону України від 02 червня 2016 року №1404-VIII передбачено, що у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.
У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.
Наведене в сукупності свідчить про те, що правовою підставою для накладення державним виконавцем на боржника штрафу у межах виконавчого провадження є невиконання ним судового рішення у встановлений строк без поважних причин. При цьому, застосування такого заходу реагування є обов'язком державного виконавця і націлено на забезпечення реалізації мети виконавчого провадження, як завершальної стадії судового провадження.
При цьому, умовами для накладення на боржника у виконавчому проваджені штрафу є: невиконання ним виконавчого документа (судового рішення) та відсутність поважних причин невиконання виконавчого документа (судового рішення).
Тобто, державному виконавцю для реалізації виконання належних повноважень при примусовому виконанні відповідного рішення суду, надано право за невиконання його ж постанов про примусове виконання рішень суду накладати відповідні штрафи на боржника, у порядку та розмірі визначеному Законом України від 02 червня 2016 року №1404-VІІІ.
З аналізу норм слідує, що Законом №1404-VIII встановлено відповідальність боржника саме за невиконання судового рішення без поважних причин. А тому, на час прийняття державним виконавцем рішення про накладення штрафу, має бути встановленим факт невиконання боржником судового рішення саме без поважних причин.
При цьому, поважними в розумінні наведених норм Закону №1404-VIII можуть вважатися об'єктивні причини, які унеможливили або значно ускладнили виконання рішення божником та які не залежали від його власного волевиявлення.
Вимогами частини 6 статті 26 Закону №1404-VIII передбачено, що за рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню, рішень про встановлення побачення з дитиною).
Так, постанова про відкриття виконавчого провадження №63581393 прийнята 12 листопада 2020 року.
Відповідно, в силу вимог частини 6 статті 26 Закону №1404-VIII позивач як боржник зобов'язаний був виконати рішення суду в десятиденний строк, однак відповідні докази в матеріалах справи відсутні.
Факт обізнаності позивача як боржника у виконавчому провадженні №63581393 про відкриття виконавчого провадження не заперечується.
Зі змісту заяви від 16 грудня 2020 року №25978 вбачається, що Міністерством оборони України заявлено про відкладення проведення виконавчих дій, оскільки уповноваженим органом Міноборони (Запорізький ОТЦК) вживаються заходи щодо підготовки необхідних документів для подання їх Комісії Міноборони з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум.
Водночас, відкладення проведення виконавчих дій є правом державного виконавця, яке реалізовується за наявності обставин, що перешкоджають проведенню виконавчих дій (хвороба сторони виконавчого провадження, відрядження сторони виконавчого провадження, стихійне лихо тощо), або з інших підстав, внаслідок виникнення яких сторони були позбавлені можливості скористатися правами, наданими їм цим Законом.
При цьому, державним виконавцем проведення виконавчих дій не відкладалось, а дії щодо відмови або ж бездіяльність щодо розгляду заяви позивача не є предметом оскарження в межах даного спору. Крім того, матеріали справи не містять доказів такого оскарження в судовому порядку.
В той же час, матеріалами виконавчого провадження підтверджується, що листом від 27 січня 2021 року №2649 позивач повідомив орган виконавчої влади, що 14 січня 2021 року розглянуто комісією Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум та прийнято рішення про повернення документів на доопрацювання у зв'язку із відсутністю довідки про розмір грошового забезпечення.
В подальшому, 18 лютого 2021 року представник позивача звертався до відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України із заявою про відкладення проведення виконавчих дій, зі змісту якої вбачається, що після надходження доопрацьованих документів із Запорізького ОТЦКСП їх буде повторно розглянуто комісією Міноборони, про що буде проінформовано встановленим порядком.
04 березня 2021 року відповідачу повідомлено, що 04 лютого 2021 року комісією Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум прийнято рішення про призначення одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 в сумі 57 793,23 грн., що підтверджується витягом із протоколу від 05 лютого 2021 року №17.
Також, листом №5516 від 04 березня 2021 року зазначено, що Департаментом фінансів Міністерства оборони України вжито заходів щодо виплати зазначеному громадянину коштів шляхом фінансування військової частини НОМЕР_1 , що підтверджується копіями розподілу від 11 лютого 2021 року №4 та листа від 12 лютого 2021 року №248/139/огд.
Наведені обставини в сукупності свідчать, що позивачем як боржником у ВП №63581393 вживались заходи щодо виконання виконавчого документа.
При цьому, в частині посилань відповідача, наведених у відзиві на адміністративний позов, на те, що дії комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум в частині прийняття рішення щодо неналежного призначення та виплати одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 суперечать статті 129-1 Конституції України, суд зазначає наступне.
Так, відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Підставою прийняття оскаржуваної постанови про накладення штрафу від 25 березня 2021 року державним виконавцем вказано невиконання боржником рішення суду. При цьому, оцінку прийнятого комісією Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум рішення щодо виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги не надавалось.
Крім того, відповідач у відзиві зазначає і про безпідставну відмову позивача ОСОБА_1 у призначенні одноразової грошової допомоги, і про прийняття рішення щодо неналежного призначення та виплати одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 , що свідчить про наявні суперечності в його правовій позиції.
В той же час, відповідно до правової оцінки, наданої судом в рішенні №280/3690/20 вказано, що слід застосовувати установлений порядок, що діяв на 04 червня 2013 року. Відтак, у зв'язку з тим, що станом на дату встановленої інвалідності третьої групи діяв Порядок та умови призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) поранення контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні або перевірочні збори та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року №499, з урахуванням внесених змін постановою Кабінету Міністрів України від 25 липня 2011 року №815, відповідно до якої у разі настання інвалідності третьої групи у період проходження військової служби (крім військовослужбовців строкової служби), а також особам звільненим з військової служби, у разі настання інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення з такої служби після закінчення зазначеного строку, але внаслідок захворювання або нещасно випадку, що мали місце в період її проходження у розмірі - 27 місячного грошового забезпечення.
Згідно пункту 4 вищезгаданого Порядку№499 одноразова грошова допомога для звільнених осіб обраховується на день звільнення виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія), одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
На думку суду, Запорізький окружний адміністративний суд зокрема, фактично, не втручаючись у дискреційні повноваження Міністерства оборони України зобов'язував повторно розглянути заяву ОСОБА_1 щодо виплати йому одноразової грошової допомоги, як інваліду третьої групи з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Із змісту судового рішення слідує, що механізм призначення та виплати судом визначений таким, що повинен відповідати ст.16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та Порядку, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України №499 від 28 травня 2008 року.
Згідно частини 2 статті 18 Закону №1404-VIII державний виконавець здійснює заходи примусового виконання рішень у спосіб і в порядку, встановленому виконавчим документом.
На переконання суду, державний виконавець, у разі незгоди із порядком та способом виконання судового рішення уповноважений відповідно до статті 378 Кодексу адміністративного судочинства України звернутися до суду, який видав виконавчий документ із заявою про зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення. При цьому, суд враховує, що позивач як боржник виконавчого провадження таким правом не наділений.
Таким чином, аналізуючи вказані вище норми та матеріали справи, підсумовуючи вищенаведене, керуючись приписами частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд приходить висновку, що відповідач при винесенні оскаржуваної постанови діяв не у спосіб, що визначений Конституцією та законами України, не обґрунтовано, без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, адже позивачем як боржником вжито заходів щодо виконання рішення суду, а тому постанова державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, винесена в рамках виконавчого провадження (ВП №63581393) від 25 березня 2021 року про накладення штрафу на Міністерство оборони України у розмірі 5 100,00 грн. є протиправною та підлягає скасуванню.
Інші доводи та аргументи учасників не спростовують висновків суду.
Згідно з частини 1 статті 9, статті 72, частин 1, 2, 5 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.
Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані позивачем докази суд дійшов до висновку про необхідність задоволення позовних вимог.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, відповідно до положень статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України суд зазначає, що відповідно до частини другої цієї статті при задоволенні позову суб'єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб'єкта владних повноважень, пов'язані із залученням свідків та проведенням експертиз.
Оскільки позивачем не понесено витрат, пов'язаних із залученням свідків та проведенням експертизи, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись ст.ст. 2, 6, 8, 9, 77, 139, 243 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Позовні вимоги Міністерства оборони України (03168, м. Київ, просп. Повітрофлотський, 6, ЄДРПОУ 00034022) задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України винесену в рамках виконавчого провадження (ВП 63581393) від 25.03.2021 про накладення штрафу на Міністерство оборони України у розмірі 5 100,00 грн.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295, 296 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя І.П. Васильченко