ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
27 вересня 2022 року м. Київ № 640/21991/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Каракашьяна С.К., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
доВійськової частини НОМЕР_1
про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (позивач/ ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (відповідач), в якому просить суд:
- визнати бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка полягає в ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 05 травня за період з 2016 по 2019 роки в розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком як учаснику бойових дій з урахуванням раніше виплачених сум протиправною;
- зобов'язати Військову частину нарахувати та виплатити ОСОБА_1 щорічну разову грошову допомогу до 05 травня за період з 2016 по 2019 роки, як учаснику бойових дій у розмірі 5 мінімальних пенсій за віком з урахуванням раніше виплачених сум.
На обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що положення постанов Кабінету Міністрів України, якими встановлюються розміри щорічної разової допомоги до 05 травня на відповідний рік суперечать нормам Закону №3551-ХІІ, яким передбачено виплату разової грошової допомоги учасникам бойових дій в розмірі 5 мінімальних пенсій за віком , а також не відповідають положенням Конституції України, не ґрунтуються на верховенстві права , тобто є протиправними.
Відповідач проти задоволення позовних вимог в подану відзиві заперечує, оскільки виплата разової грошової допомоги, передбачена частиною 5 статті 12 Закону № 3551-XII, Командуванням Сухопутних військ Збройних Сил України була нарахована та виплачена позивачу в строки та з дотриманням балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів осіб, що мають право на одержання разової грошової допомоги до п'ятого травня на підставі нормативно - правових актів виданих в межах повноважень та чинних на час оспорюваного періоду (2016-2019 роки).
Поряд з цим, у відзиві відповідач просив суд залишити без розгляду позовну заяву з огляду на порушення позивачем строків звернення до адміністративного суду.
Відповідно до частини першої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною другою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, встановлено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, зі змісту наведених норм вбачається, що початок перебігу строку звернення до адміністративного суду пов'язується з днем, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
При цьому, у випадку пропуску строку звернення до суду підставами для розгляду справи є лише наявність поважних причин, тобто обставин, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.
Позивачем оскаржується бездіяльність відповідача, яка полягає ненарахуванні та невиплаті позивачу щорічної разової грошової допомоги до 05 травня за період 2015-2018 рр. в розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, що передбачено частиною п'ятою статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Тобто має місце триваюче правопорушення.
Триваюче правопорушення - це проступок, пов'язаний з тривалим, неперервним невиконанням обов'язків, передбачених законом. Тобто, триваючі правопорушення характеризуються тим, що особа, яка вчинила якісь певні дії чи бездіяльність, перебуває надалі у стані безперервного продовження цих дій (бездіяльності). Ці дії безперервно порушують закон протягом якогось часу. Іноді такий стан продовжується значний час і увесь час винний безперервно вчиняє правопорушення у вигляді невиконання покладених на нього обов'язків. Триваюче правопорушення припиняється лише у випадку усунення стану за якого об'єктивно існує цей обов'язок, виконанням обов'язку відповідним суб'єктом або припиненням дії відповідної норми закону.
Позиція позивача узгоджується з висновками Верховного Суду України, які висловлені в постановах від 25.03.2008 у справі №21-2343во07, та які висловлені в постановах у постановах Верховного Суду від 11.04.2018 у справі № 804/401/17, від 23.11.2018 у справі №489/4756/16-а, від 11.11.2019 у справі № 487/4899/15-а, від 30.01.2020 у справі № 133/1173/17, від 28.04.2020 у справі № 822/973/17, від 15.05.2020 у справі № 361/6571/16-а, які в силу ч. 5 ст. 242 підлягають обов'язковому врахуванню при прийнятті судового рішення.
Крім того, підставою для звернення за даним позовом до суду слугувало те, що що Конституційним Судом України прийнято рішення від 27 лютого 2020 року у справі № 1- 247/2018 (3393/18), яким визнано таким, що не відповідає Конституції України, окреме положення пункту 26 розділу VI Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII (застосовується у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування).
Аналізуючи викладені вище обставини та надані докази у їх сукупності, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення клопотання відповідача та залишення позовної заяви ОСОБА_1 без розгляду.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва
ОСОБА_1 проходив військову службу в Командуванні Сухопутних військ Збройних Сил України (далі - КСВ ЗС України) з 07.08.2015 та був звільнений 12.09.2019.
Сторонами не заперечується, позивач отримав статус учасника бойових дій в 2015 році на підставі протоколу комісії КСВ ЗС України від 03.07.2015 № 17, у зв'язку з чим має право на отримання разової грошової допомоги, передбаченої Законом №3551 -VII в період з 2016 по 2019 роки заявленої в позові.
ОСОБА_1 звернувся до Військової частини НОМЕР_1 із заявою в якій просив, серед іншого, здійснити новий розрахунок виплати до 5 травня разової грошової допомоги та обчислити розмір зазначеної разової грошової допомоги з урахуванням вимог ч. 5 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та нарахувати та здійснити ОСОБА_1 виплату до 5 травня разової грошової допомоги за період з 2016 року по 2019 рік, в розмірі разової грошової допомоги п'яти мінімальних пенсій за віком з урахуванням виплачених сум.
Листом від 16.07.2020 №107/579 повідомлено позивача, що відповідно до частини 5 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі, який визначається Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України.
Зазначено, військовослужбовцям, поліцейським, особам начальницького та рядового складу органів внутрішніх справ України, особам начальницького і рядового складу Державної кримінально-виконавчої служби України, які проходять службу (крім пенсіонерів), виплата разової грошової допомоги здійснюється шляхом перерахування коштів органами праці та соціального захисту населення на спеціальні рахунки військових частин, установ і організацій за місцем їх служби.
За посиланнями відповідача, виплата разової грошової допомоги військовослужбовцям військової частини НОМЕР_1 здійснювалась у розмірах, встановлених Урядом, після надходження відповідних коштів від органів соціального захисту населення на рахунки військової частини.
Позивач, не погоджуючись з розміром виплаченої грошової допомоги, звернувся з даним позовом до суду.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Правовий статус ветеранів війни визначає та створення належних умов для їх життєзабезпечення забезпечує Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" № 3551-XII від 22 жовтня 1993 року (далі Закон № 3551-XII).
Відповідно до частини п'ятої статті 12 Закону № 3551-XII (в редакції Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 25 грудня 1998 року № 367-XIV) щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.
Підпунктом "б" підпункту 1 пункту 20 розділу II "Внесення змін до деяких законодавчих актів України" Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" № 107-VI від 28 грудня 2007 року (набрав чинності 01 січня 2008 року) частину п'яту статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" викладено у такій редакції: "Щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі, який визначається Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України".
Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10рп/2008 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, положення підпункту "б" підпункту 1 пункту 20 розділу II "Внесення змін до деяких законодавчих актів України" Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" № 107-VI від 28 грудня 2007 року.
У подальшому Законом України від 28 грудня 2014 року № 79-VІІІ "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин" (набрав чинності 01 січня 2015 року) розділ VІ "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України доповнено пунктом 26, яким встановлено, що норми і положення, зокрема статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
На виконання зазначених приписів Бюджетного кодексу України з метою забезпечення виплати разової грошової допомоги ветеранам війни, особам, на яких поширюється дія Законів України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань", Кабінетом Міністрів України щороку приймалися відповідні щодо окремого бюджетного року постанови, а саме: № 147 від 31 березня 2015 року, № 141 від 02 березня 2016 року, № 233 від 05 квітня 2017 року, № 170 від 14 березня 2018 року, № 237 від 20 березня 2019 року, якими визначався, зокрема, розмір та порядок виплати разової грошової допомоги до 05 травня учасникам бойових дій.
Так, у постанові Кабінету Міністрів України "Деякі питання виплати у 2016 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань"" № 141 від 02 березня 2016 року визначено розмір виплати разової грошової допомоги до 05 травня учасникам бойових дій - 920 гривень.
У постанові Кабінету Міністрів України "Деякі питання виплати у 2017 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань"" № 223 від 05 квітня 2017 року визначено розмір виплати разової грошової допомоги до 05 травня учасникам бойових дій - 1200 гривень.
У постанові Кабінету Міністрів України "Деякі питання виплати у 2018 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань"" № 170 від 14 березня 2018 року визначено розмір виплати разової грошової допомоги до 05 травня учасникам бойових дій - 1265 гривень.
У постанові Кабінету Міністрів України "Деякі питання виплати у 2019 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань"" № 237 від 20 березня 2019 року визначено розмір виплати разової грошової допомоги до 05 травня учасникам бойових дій - 1295 гривень.
Таким чином, на час виникнення спірних правовідносин діяли два нормативно-правові акти, які мають однакову юридичну силу, проте встановлювали різний розмір щорічної допомоги до 05 травня учасникам бойових дій, а саме: пункт 26 розділу VІ "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України в редакції Закону України від 28 грудня 2014 року № 79-VІІІ "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин" (яким уповноважено Кабінет Міністрів України встановлювати розмір виплати щорічної разової грошової допомоги до 05 травня учасникам бойових дій), та частина п'ята статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (яка в силу рішення Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 з 22 травня 2008 року діяла в редакції: "Щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком").
Суд зауважує, що закони є актами єдиного органу законодавчої влади України - Верховної Ради України. Конституція України не встановлює пріоритету в застосуванні того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Чинним законодавством України не врегульовано питання подолання колізії норм законів, які мають однакову юридичну силу.
Конституційний Суд України в пункті 3 мотивувальної частини рішення від 03 жовтня 1997 року у справі за № 4-зп (справа про набуття чинності Конституцією України) зазначив: "Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше".
Отже, за наявності декількох законів, норми яких по-різному регулюють конкретну сферу суспільних відносин, під час вирішення спорів у цих відносинах слід застосовувати положення закону з урахуванням дії закону у часі за принципом пріоритету тієї норми, яка прийнята пізніше та залишається чинною на час перебігу правовідносин.
Зважаючи на те, що норма пункту 26 розділу VІ "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України в редакції Закону України від 28 грудня 2014 року № 79-VІІІ "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин" прийнята пізніше ніж норма частини п'ятої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", то у такому випадку при визначенні розміру щорічної разової грошової допомоги до 05 травня учасникам бойових дій слід враховувати саме норму пункту 26 розділу VІ "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України в редакції Закону України від 28 грудня 2014 року № 79-VІІІ "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин".
Суд звертає увагу на те, що на момент проведення позивачу виплат щорічної разової грошової допомоги до 05 травня учаснику бойових дій у 2016-2019 роках норма пункту 26 розділу VІ "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України (в редакції Закону України від 28 грудня 2014 року № 79-VІІІ) неконституційною не визнавалась, а положення постанов Кабінету Міністрів України № 141 від 02 березня 2016 року, № 223 від 05 квітня 2017 року, № 170 від 14 березня 2018 року та № 237 від 20 березня 2019 року були чинними.
Таким чином, положення пункту 26 розділу VІ "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України (в редакції Закону України від 28 грудня 2014 року № 79-VІІІ) та постанов Кабінету Міністрів України № 141 від 02 березня 2016 року, № 223 від 05 квітня 2017 року, № 170 від 14 березня 2018 року та № 237 від 20 березня 2019 року підлягали застосуванню відповідачем при визначені позивачу розміру щорічної разової грошової допомоги до 05 травня учасникам бойових дій у 2016-2019 роках.
Вказана правова позиція суду узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, яка неодноразово висловлювалась ним, зокрема, у постановах від 07 березня 2018 року у справі № 348/2100/16-а, від 19 червня 2018 року у справі № 459/2783/17, від 22 серпня 2018 року у справі № 550/1131/17, від 13 червня 2019 року у справі № 564/189/17 та від 31 липня 2019 року у справі № 348/2005/16-а.
Посилання позивача на рішення Конституційного Суду України від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020 у справі № 1-247/2018(3393/18) суд вважає безпідставним, виходячи з такого.
Рішенням Конституційного Суду України від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020 у справі № 1-247/2018(3393/18) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 45, ст. 425) застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
У цьому ж рішенні зазначено, що окреме положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 45, ст. 425) застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Отже, лише з 27 лютого 2020 року положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України вважається неконституційним, а тому прийняття Конституційним Судом України рішення від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020 у справі № 1-247/2018(3393/18) не змінює правових відносин між сторонами, що мали місце у 2016-2019 роках.
Як встановлено судом, позивачу проведено виплати щорічної разової грошової допомоги як учаснику бойових дій у 2016-2019 роках в розмірах, передбачених постановами Кабінету Міністрів України, що визнається учасниками справи.
Також, щодо бездіяльності відповідача, на яку посилається позивач в обгрунтуванні позовних вимог, суд зауважує, що згідно з вказаними вище постановами Кабінету Міністрів України, виплата разової грошової допомоги здійснюється шляхом перерахування коштів органами праці та соціального захисту населення на спеціальні рахунки військових частин, установ і організацій за місцем їх служби, про що відповідач повідомляв листом у відповідь на звернення позивача.
Отже, органами, уповноваженими здійснювати виплату разової щорічної грошової допомоги до 5 травня, є Управління соціального захисту населення за місцем проживання позивача та Центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат.
Установами Міністерства оборони України лише визначається персональний склад отримувачів допомоги, а не її розмір.
Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих позивачем доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку про те, що вимоги позивача є необґрунтованими, безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню, оскільки відповідачами не вчинено протиправних дій/бездіяльності щодо позивача в частині заявлених позовних вимог.
На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 5-11, 19, 72-77, 90, 241-246, 250, 255 КАС України суд, -
В задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 КАС України.
Суддя С.К. Каракашьян