Придніпровський районний суд м.Черкаси
Справа № 711/808/22
Номер провадження2/711/1189/22
21 вересня 2022 року Придніпровський районний суд м. Черкаси у складі:
головуючого - судді: Піковського В.Ю.,
при секретарі: Юрченко В.В.,
за участі:
позивача: ОСОБА_1 ,
відповідача: ОСОБА_2 ,
представника позивача: ОСОБА_3 ,
представника відповідача: ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Черкаси цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, -
Позивачка ОСОБА_1 звернулася у Придніпровський районний суд м. Черкаси з позовом до відповідача ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя. Свої позовні вимоги мотивує тим, що 07 вересня 2017 року між нею ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 був укладений шлюб, зареєстрований Черкаським міським відділом реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Черкаській області, про що складено відповідний актовий запис №1195. Від даного шлюбу у них народився син: ОСОБА_6 , який проживає разом з позивачкою.
Зазначає, що за рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 15.12.2021 шлюб із відповідачем було розірвано. Питання про поділ майна на стадії розірвання шлюбу не вирішувалося. Однак, після вступу рішення в законну силу, ситуація змінилася, чоловік почав всіляко заперечувати її право на квартиру та факт її набуття ними в період шлюбу за спільні кошти та накопичення.
Позивачка вказала, що за час шлюбу ними було придбано трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 , на підставі договору купівлі-продажу квартири від 25.06.2020, що посвідчений приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Миколенко І.М.
При укладенні договору купівлі-продажу квартири вона надала згоду на його укладення, як дружина, і ця обставина відображена в тексі договору купівлі-продажу, яка зазначена нотаріусом при посвідченні правочину.
Позивачка вважає, що майном набутим під час шлюбу за спільні кошти подружжя є квартира, яка набута ними в період зареєстрованого шлюбу спільними зусиллями, працею та грошовими вкладеннями.
Тож, на підставі викладеного вище, позивачка просить визнати об'єктом спільної сумісної власності подружжя квартиру АДРЕСА_1 та провести поділ зазначеного майна, визнавши за нею право власності на Ѕ частку квартири, залишивши іншу частку зазначеного об'єкта нерухомого майна у власності відповідача. Судові витрати стягнути з відповідача.
Відповідно до даних протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.02.2022, суддя Придніпровського районного суду м. Черкаси Піковський В.Ю. визначений для розгляду судової справи №711/808/22.
Ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси 15.03.2022 відкрито спрощене провадження у справі. Відповідачу наданий строк для надання відзиву на позовну заяву.
На виконання вимог ст.178 ЦПК України відповідачем ОСОБА_2 надано відзив на позовну заяву відповідно до якого, просить позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про поділ спільного майна подружжя, задовольнити частково, а саме визнати 39,3 % квартири спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , та провести поділ зазначеної частини квартири, визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/5 частку квартири АДРЕСА_1 , залишивши інші 4/5 частин зазначеного об'єкта нерухомості у власності ОСОБА_2 . Наводить аргументи про те, що частково не погоджується з доводами позивача, вважає позовну заяву необґрунтованою та такою, що не відповідає обставинам справи, виходячи з наступного. За час перебування в шлюбі, а саме з 07.09.2017-15.12.2021, ним придбано цю трикімнатну квартиру на підставі договору купівлі-продажу від 25.06.2022, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_8 .
Вважає, що твердження про визнання вище вказаної квартири спільною сумісною власністю неможливе, оскільки 25.06.2020, він та його мати - ОСОБА_9 , як співвласники квартири АДРЕСА_2 , здійснили її продаж ОСОБА_1 , про що свідчить відповідний договір купівлі-продажу.
Відповідно, ціна договору від продажу їхньої квартири становила 209 597 грн. 00 коп., дані кошти, його матір'ю, цього ж дня, були передані йому за їхньою усною домовленістю, з метою придбання ним та його дружиною - ОСОБА_1 квартири. Так, цього ж дня та в цей самий час між ним та ОСОБА_8 було укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , вартість якої становила 345 427 грн.
Вказує, що ним на купівлю даної квартири вкладено 209 597 грн. від продажу квартири по АДРЕСА_2 та 67915 грн., а всього 277 512 грн. ОСОБА_1 , в свою чергу, вкладено тільки 67 915 грн., що становить 19,65 % квартири.
Вважає, що ОСОБА_1 на іншу частину квартири не може претендувати, оскільки вона є особистою приватною власністю ОСОБА_2 .
Позивачкою, до суду подано відповідь на відзив, який містить наступні заперечення на нього: з копії договору купівлі-продажу, укладеного 25 червня 20202 за №549 та посвідченого приватним нотаріусом Черкаського МНО Миколенко І.М., за яким ОСОБА_2 та його матір продали належну їм квартиру, де акцентується відповідачем, що кошти його матір передала на придбання спірної квартири. Однак, письмових доказів, що матір відповідача передала свою частку коштів від продажу квартири на придбання подружжям спірної квартири немає. Вказує, що таких доказів не існує, адже матір відповідача не вчиняла дій, які б свідчили про вчинення дарунку на користь сина, що був би ним використаний та вкладений в придбання спірного майна.
За відсутності письмових доказів, що відповідач вклав всю суму від продажу квартири, позивач вважає, що такі обставини не підтверджені належними доказами, тому їх не визнає. Матеріали відзиву не містять допустимих доказів того, що ОСОБА_2 подарувала саме ці кошти на придбання квартири його матір.
Подані письмові документи не містять доказів того, що кошти, за які була придбана квартира, перебували у особистій приватній власності відповідача. Сторона позивача не може врахувати обставину вкладення так званих особистих коштів у придбанні спільного майна, якщо дані договори не були укладені та посвідчені нотаріусом за послідовністю, а це в свою чергу свідчить, що немає взаємозв'язку із тим, що укладені договори були послідовними і отримані кошти відповідачем від продажу особистого майна вкладені у придбанні спірного майна. Договір купівлі-продажу особистого майна посвідчений у нотаріуса за №549, спірний договір посвідчений за реєстровим номером 552, тобто існує проміжок, тому за відсутності письмових доказів тих обставин, на які посилається відповідач, дану обставину позивач не визнає. Також, зроблений розрахунок відповідачем частки позивача не відповідає рівності часток подружжя щодо майна набутого в шлюбі, адже окрім неналежних доказів поданих до суду, інших підстав вважати, що існує зміна рівності часток немає.
З урахуванням викладеного, просить суд вважати, що відповідачем не спростована презумпція спільної сумісної власності, а тому позов підлягає до задоволення.
В судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 та її представник адвокат Давигора С.А. повністю підтримали заявлені позовні вимоги та просили їх задовольнити. Доводи та аргументи викладені у поданих процесуальних заявах.
В судовому засіданні відповідач ОСОБА_2 та його представник адвокат Сенеко К.В. не визнали позовні вимоги та просили відмовити в задоволені позову, враховуючи доводи, викладені у процесуальних заявах, які ними подані.
За клопотанням представника відповідача судом в судовому засіданні допитано свідків.
Свідок ОСОБА_1 в судовому засіданні пояснила, що 25.06.2020 купила квартиру у ОСОБА_2 та ОСОБА_9 , передала їм гроші у визначеній сумі в договорі у банку, коли віддавала гроші, були присутні відповідач та його мама ОСОБА_9 .
Свідок ОСОБА_9 в судовому засіданні пояснила, що 25 червня вони із сином вирішили придбати більшу квартиру. Для цього вони продали однокімнатну квартиру, щоб вирішити фінансові питання для купівлі нової квартири. Всі кошти за квартиру покупець передала сину ОСОБА_2 . Додала, що особисто вона при свідках заявила, що гроші передає сину для покращення умов проживання онука. Вона віддала свою частину за квартиру і так, як грошей не вистачало, вона додавала ще свої кошти. Ірина свої кошти не давала на купівлю квартири. Повідомила, що вона не пам'ятає скільки додала коштів на квартиру, яких не вистачало, так як рахував син.
Заслухавши пояснення учасників справи та їхніх представників, дослідивши матеріали справи та докази в їх сукупності, судом встановлено наступні обставини справи.
07.09.2017 між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 був укладений шлюб, який зареєстрований Черкаським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Черкаській області, актовий запис №1195.
Від шлюбу сторони мають малолітнього сина - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджено матеріалами справи.
26.05.2020 ОСОБА_1 надала згоду своєму чоловікові, ОСОБА_2 на купівлю квартири АДРЕСА_1 , за спільні кошти, що підтверджується заявою, яка посвідчена приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Миколенко І.М. та зареєстрована в реєстрі за №551.
В свою чергу, відповідно до договору купівлі-продажу, який посвідчений приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Миколенко І.М., 25.06.2020, ОСОБА_8 продав ОСОБА_2 квартиру за адресою: АДРЕСА_3 . Рішення про державну реєстрацію від 25.06.2020, індексний номер: 52834278. Дані обставини підтверджено інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 25 червня 2020 року №213955998, що сторонами справи не оспорюється в судовому засіданні.
Ринкова вартість квартири АДРЕСА_1 , становить 701260 грн. 00 коп., що підтверджується сертифікатом №853/20 суб'єкта оціночної діяльності, який виданий 23 вересня 2020 року.
15 грудня 2021 року рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси, шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було розірвано. Після розірвання шлюбу ОСОБА_1 відновлено її дошлюбне прізвище « ОСОБА_1 ». 20 січня 2022 року судове рішення набрало законної сили.
Відповідно до ст.55 Конституції України та ст.4 Цивільного Процесуального кодексу України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст.5 Цивільного Процесуального кодексу України).
Відповідно до положень ст.ст.12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (ч.4 ст.77 ЦПК України). Крім того, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.2 ст. 8 ЦПК України).
Як визначено статтею 16 Цивільного Кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, в т.ч. припинення дії, яка порушує право; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства (ч.ч.1, 2, 3, 4 ст.13 ЦК України). У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які зазначені вище, суд може зобов'язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом (ч. 6 ст. 13 ЦК України).
Тож, спір між сторонами виник з правовідносин щодо майнових прав подружжя на майно, набуте у шлюбі, яке регулюється нормами Конституції України, Цивільного Кодексу України та Сімейного Кодексу України.
Відповідно до ч.1 ст.2, ч.9 ст.7 Сімейного Кодексу України, сімейні майнові відносини між подружжям регулюються нормами Сімейного Кодексу України на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Частина перша статті 21 СК України визначає шлюбом сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану. Відповідно до частини першої статті 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов'язків подружжя.
Аналізуючи законодавчі положення щодо набуття права спільної сумісної власності суд відмічає, що належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом набуття його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна (ст.60 СК України). Застосовуючи цю норму права та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.
Тобто критеріями, які дозволяють надати майну статус спільної сумісної власності, є: 1) час набуття такого майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); 3) мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий статус спільної власності подружжя.
Разом із тим, згідно з п.3 ч.1 ст.57 Сімейного кодексу України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти які належали їй, йому особисто.
Розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до Цивільного кодексу України (ст. 68СК).
Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (ст.ст.60, 69 СК України, ч.3 ст.368 ЦК України), відповідно до ч.ч.2, 3 ст.325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб.
Аналогічна правова позиція викладена у п.22 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21.12.2007 року №11 поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими ст.ст.69-72 СК України та ст.372 ЦК України. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.
Згідно ст.63 СК України, дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Відповідно до ст.69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою.
Згідно з ч.1 ст.70 цього Кодексу у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Аналогічну норму містить стаття 372 ЦК України, відповідно до якої, майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними.
Відповідно до ч.1 ст.357 ЦК України частки у праві спільної часткової власності вважаються рівними, якщо інше не встановлено за домовленістю співвласників або законом.
Показання свідка ОСОБА_1 суд не бере до уваги, так як учасники процесу не заперечують той факт, що відбулася продаж квартири ОСОБА_2 та ОСОБА_9 даному свідку за кошти у сумі 209 597 грн.
Суд критично оцінює доводи відповідача та свідка ОСОБА_9 , яка є матір'ю відповідача, про те, що спірна квартира придбана за особисті кошти відповідача під час перебування у шлюбних відносинах, адже жодних доказів у відповідності до ст.ст.76-80 ЦПК України на підтвердження цього не подано. Крім цього, жодним чином не підтверджується показання в частині усного дарування частини коштів, отриманих ОСОБА_9 своєму сину у відповідності вказаної процедури цивільного законодавства. Разом з тим, під час надання пояснень, свідок підкреслила, що вказані гроші вона передала сину для купівлі більшої квартири, з метою покращення умов проживання онука. Таким чином, свідок підтвердила що метою передачі коштів був не подарунок сину у приватну власність, а покращення умов проживання всієї сім'ї, що також зазначено у відзиві на позов (а.с. 35).
У судовому засіданні, під час дослідження письмових доказів, було досліджено і нотаріально посвідчену заяву ОСОБА_1 від 25.06.2020, якою позивачка давала згоду чоловіку на купівлю за ціну та на його розсуд квартири АДРЕСА_1 за спільні кошти. Жодних заперечень та уточнень щодо використання особистих коштів чоловіка при вчиненні даної угоди не посвідчено. Таким чином, дана згода спростовує доводи зі сторони відповідача та показання свідка ОСОБА_9 , що при купівлі спірної квартири ОСОБА_2 було використано 277 512 грн. власних коштів та купівлю 60,7 % даної квартири у особисту власність.
На момент купівлі квартири під час проживання в шлюбі, кожен із подружжя докладав зусилля для розвитку власної сім'ї, тому, на момент укладення правочину, не піднімалося питання жодним із подружжя про частку кожного із них у даній квартирі, так як презюмується, що квартира здобувається ними у спільну сумісну власність.
Враховуючи наведене, квартира, яка підлягає поділу, в контексті ст. 70 СК України, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, тому частки майна дружини і чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором, чого на момент купівлі не було зроблено.
Даний висновок суду підтверджується позицією, висвітленою у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 у справі №372/504/17 (провадження №14-325цс18), відповідно «у статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми тощо) самостійно заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.»
В контексті даного висновку, суд також звертає увагу, що сину подружжя на момент придбання квартири, ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , виповнилося лише 6 місяців, що підтверджує необхідність догляду за немовлям, тобто виконання ОСОБА_1 свого материнського обов'язку.
Положення частини першої статті 81 ЦПК України зобов'язує кожну сторону довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень.
Таким чином, відповідачем належним чином не спростовано презумпцію права спільної сумісної власності у даному випадку щодо оспорюваного об'єкта у виді квартири, придбаної під час шлюбу.
На основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які посилалася позивачка, як на підставу своїх вимог, а також враховуючи думку відповідача щодо заявленого позову, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд дійшов висновку про необхідність повного задоволення позовних вимог, оскільки доведеними є обставини про те, що таке майно було придбано сторонами під час шлюбу за спільні кошти сім'ї та спільної праці подружжя, вкладуючи зусилля кожного із подружжя у розвиток сім'ї та ведення спільного господарства.
Слід також зазначити, що у суду немає інформації про те, що на вказане нерухоме майно претендують інші особи, а тому поділом майна не порушуються права та інтереси інших осіб.
Що стосується вимоги позивачки про стягнення витрат на правничу допомогу суд зазначає наступне:
Згідно з частинами першою, третьою статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частини першої, пункту 2 частини другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.
Згідно з частиною другою статті 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд, відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України, враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Відповідно до частин третьої, четвертої статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Частиною п'ятою статті 137 ЦПК встановлено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно з частиною шостою статті 137 ЦПК обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність) або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного до договору (статті 12, 46, 56 ЦПК України). Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Зазначені критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) зазначено, що «склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат».
У постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі №379/1418/18 (провадження №61-9124св20) вказано, що «склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення».
На підтвердження витрат на правничу допомогу позивачем надано: 1) Договір про надання правої допомоги від 03.11.2021; 2) Розрахунок витрат на правову допомогу; 4) квитанція прибуткового касового ордеру №7 від 21.09.2022 на суму 8000 грн. 00 коп. в якості оплати за послуги адвоката на підставі договору про правову допомогу від 03.11.2021.
З огляду на зазначене, враховуючи зміст поданих документів на підтвердження понесених позивачем судових витрат, вищезазначених критеріїв, відсутності клопотання іншої сторони про зменшення судових витрат, суд вважає стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати на правничу допомогу в розмірі 8000 грн. 00 коп., що узгоджується із складністю справи, затраченим часом на її розгляд та підпадає під критерій співмірності.
З урахуванням задоволення позову, на підставі ст.141 ЦПК України, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає 3506 грн. 31 коп. судового збору за подання позову до суду.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.4, 5, 12, 13, 76-84, 141, 259, 265 ч. 12, 268 ЦПК України, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя - задовольнити.
Визнати об'єктом спільної сумісної власності подружжя за ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (шлюбне прізвище ОСОБА_1 ) квартиру АДРЕСА_1 .
В порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частку квартири АДРЕСА_1 .
В порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ОСОБА_2 право власності на Ѕ частку квартири АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 (шлюбне прізвище ОСОБА_1 ) судовий збір в розмірі 3506 грн. 31 коп. та витрати на правничу допомогу в розмірі 8000 грн., а всього 11 506 грн. 31 коп.
Рішення суду може бути оскаржене до Черкаського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного тексту рішення суду.
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 (шлюбне прізвище ОСОБА_1 ), ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 );
Відповідач - ОСОБА_2 , ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_3 )
Повний текст рішення буде складений 26 вересня 2022 року.
Головуючий: В. Ю. Піковський