Справа 754/8243/19 Головуючий у 1-й інстанції Скрипка О.І.
апеляційне провадження № 22-ц/824/7961/2022 Доповідач Заришняк Г.М
13 вересня 2022 року Київський апеляційний суд в складі суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого - Заришняк Г.М.
Суддів - Кулікової С.В., Рубан С.М.
При секретарі - Савлук І.М.
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Першого заступника керівника Деснянської окружної прокуратури міста Києва Брагіної Інни Володимирівни, в інтересах держави в особі Київської міської ради, на заочне рішення Деснянського районного суду м. Києва від 31 березня 2021 року в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Деснянській відділ Державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління юстиції (м. Київ) про визнання права власності на Ѕ частину квартири,-
В червні 2019 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: Деснянській відділ Державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління юстиції (м. Київ) про визнання права власності на Ѕ частину квартири.
В обґрунтування позову позивачка вказувала, що з 23.07.2010 року вона перебуває з відповідачем у зареєстрованому шлюбі. 17.05.2017 року ними в інтересах сім'ї для постійного проживання було придбано однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 . Дана квартира придбана за спільні кошти подружжя та зареєстрована на ім'я відповідача за їхньою спільною домовленістю.
Як зазначала позивач, після проведення у квартирі ремонтних робіт та облаштування відповідач почав постійно наголошувати на тому, що квартира придбана за його особисті кошти. Вирішити спір в позасудовому порядку неможливо, оскільки відповідач не визнає за нею право на її частку квартири та відповідає відмовою. На час звернення до суду їй стало відомо про те, що у провадженні третьої особи перебуває виконавче провадження про витребування у відповідача спірної квартири на користь територіальної громади м. Києва.
Посилаючись на викладені обставини, а також на те, що спірна квартира є її єдиним житлом, з метою захисту своїх прав, посилаючись на норми ст.ст.60, 61 СК України, ст.368 ЦК України, позивач просила визнати за нею право власності на Ѕ частину спірної квартири.
Заочним рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 31 березня 2021 року позов задоволено.
Визнано за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 , яка складається з однієї кімнати, загальною площею 33,0 кв.м., житловою площею 17,9 кв.м.
В апеляційній скарзі Перший заступник керівника Деснянської окружної прокуратури міста Києва Брагіна І.В., в інтересах держави в особі Київської міської ради, вказуючи на те, що прокуратура не була учасником даної справи, однак оскаржуваним рішенням порушуються інтереси держави в особі Київської міської ради, в зв'язку з чим наявні підстави для вжиття заходів представницького характеру в порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.
У поданому відзиві адвокат Дяченко І.В., діючий в інтересах ОСОБА_1 , просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін, посилаючись на його законність.
Інші учасники справи правом подачі відзиву на апеляційну скаргу не скористались.
В судовому засіданні суду апеляційної інстанції прокурор підтримав апеляційну скаргу з підстав та доводів, викладених в ній.
Представник позивачки проти апеляційної скарги заперечував, вважаючи рішення суду законним.
Відповідач в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду прави повідомлений належним чином.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність й обґрунтованість постановленого рішення суду в цій частині, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що спірну квартиру придбано відповідачем в період перебування у шлюбі з позивачкою, тому, відповідно до вимог ст.ст. 60,63,70,71 СК України квартира підлягає поділу між подружжям.
Колегія суддів не може погодитись з таким висновком суду, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи і це було встановлено судом, що сторони перебувають у зареєстрованому шлюбі з 23.10.2010 року (а.с.12).
Також, судом встановлено, що під час шлюбу, а саме 17.05.2017 року відповідачем придбано квартиру АДРЕСА_1 (а.с.13-18, 95-96).
Відповідно до п.10.7 договору купівлі-продажу спірної квартири від 17.05.2017 року, відповідач, як покупець, підтвердив та довів до відома продавця, що грошові кошти, за які придбається квартира, набуті під час перебування у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1 , її згода на придбання квартири за ціну та на умовах за його власним розсудом викладена в її особистій нотаріально посвідченій заяві від 10.05.2017 року.
З витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 27 травня 2020 року слідує, що на підставі договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , посвідченого приватним нотаріусом КМНО Борисовою В.А. 17 травня 2017 року, зареєстровано за ОСОБА_2 право власності на зазначену квартиру.
Відповідно до ч. 1 ст. 70 СК України, у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення (ч. 1 ст. 71 СК України).
Звертаючись з апеляційною скаргою, прокурор посилається на те, що оскаржуваним рішенням порушуються інтереси держави в особі Київської міської ради, визнання в судовому порядку права власності на спірну квартиру, яка перебуває у власності територіальної громади міста Києва, за відсутності правових підстав, призведе до вибуття майна з власності громади та порушить економічні інтереси територіальної громади столиці.
Відповідно до Статуту територіальної громади міста Києва, затвердженого рішенням Київської міської ради від 28.03.2002 р. №371/1805, Київська міська рада є повноважним представником територіальної громади міста Києва.
При цьому апелянтом теж було зазначено, що Київською міською радою, в порушення ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування», не було вжито заходів щодо оскарження судового рішення у даній справі з метою захисту інтересів територіальної громади у спірних правовідносинах.
Посилаючись на те, що у даному випадку є порушення інтересів держави, а уповноважені органи не здійснюють їх захист, прокурор зобов'язаний звернутись до суду з даною апеляційною скаргою на підставі ст. 23 Закону України «Про прокуратуру». На виконання вказаної норми Закону, Деснянською окружною прокуратурою м. Києва листом від 07.02.2022р. за №1053-59-897 вих-22 повідомлено Київську міську раду та Деснянську районну у місті Києві адміністрацію про встановлення судового рішення, яке порушує інтереси держави, а також просила надати інформацію про вжиття радою заходів щодо оскарження рішення Деснянського районного суду від 31.03.2021 р. у справі №754/8243/19.
Деснянською районною в м. Києві державною адміністрацією листом від 14 лютого 2022 року за №102/04/34/-728 повідомлено окружну прокуратуру, що остання зверталась до Київського міського голови з відповідним листом від 08.12.2021 року за №102/01/15/-7583, однак Київською міською радою заходи щодо оскарження судового рішення не вживались.
З листа від 22.02.2022 року за №056/95-08/2934 Департаменту будівництва та житлового забезпечення виконавчого органу КМР (КМДА), виконаного за дорученням Київської міської ради, вбачається, що наміри оскаржити вказане судове рішення у Ради відсутні та просить прокуратуру вжити заходів реагування.
Отже, прокурором було надана можливість відреагувати на порушення інтересів держави шляхом подачі апеляційної скарги та відновлення порушених прав й інтересів держави.
Вказане свідчить про нездійснення Київською міською радою повноважень по захисту державних інтересів, що зобов'язую прокурора звернутись до суду з даною апеляційною скаргою на підставі ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».
З матеріалів справи слідує, що рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 12 листопада 2018 року позов заступника керівника Київської місцевої прокуратури №3 в інтересах держави в особі Київської міської ради до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування, визнання спадщини відумерлою, витребування майна - задоволено.
Визнано недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 , укладений 22.09.2008 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом КМНО Шевченко В.Ф., зареєстрований у реєстрі за № 3215.
Визнано спадщину у вигляді квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 33, 00 кв. м., житловою площею 17,9 кв.м., яка відкрилась після смерті ОСОБА_4 , відумерлою.
Витребувано у ОСОБА_2 на користь територіальної громади м. Києва квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 33, 00 кв. м., житловою площею 17,9 кв.м. вартістю 714 709, 00 грн., (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1187466780000).
Постановою Київського апеляційного суду від 09 жовтня 2019 року рішення Деснянського районного суду м. Києва від 12 листопада 2018 року скасовано та прийнято нову постанову, якою відмовлено в позові про визнання недійсним договору дарування, визнання спадщини відумерлою, витребування майна.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29.04.2020 р. у даній справі скасовано постанову Київського апеляційного суду від 09 жовтня 2019 року, а також скасовано рішення Деснянського районного суду м. Києва від 12 листопада 2018 року в частині визнання недійсним договору дарування квартири АДРЕСА_1 , укладеного 22.09.2008 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , посвідченого приватним нотаріусом КМНО Шевченко В.Ф., що зареєстрований у реєстрі за № 3215, та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Заочне рішення суду першої інстанції в частині визнання спадщини у вигляді квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 33,00 кв.м., яка відкрилась після смерті ОСОБА_4 , відумерлою та її витребування у ОСОБА_2 на користь територіальної громади м. Києва, залишено без змін.
Ухвалюючи постанову, суд касаційної інстанції погодився з висновком районного суду про те, що спірна квартира є відумерлою спадщиною, що відкрилась після смерті ОСОБА_4 , а прокурор має право витребувати квартиру із чужого незаконного володіння на користь територіальної громади м. Києва на підставі ст. 388 ЦК України.
При цьому, з приводу незалучення до участі у розгляді справи дружини ОСОБА_2 - ОСОБА_1 , яка давала згоду на придбання спірної квартири, суд касаційної інстанції зазначив, що вказана обставина не є підставою для скасування рішення суду першої інстанції, оскільки цивільне законодавство передбачає механізм захисту прав добросовісних набувачів шляхом відшкодування збитків на підставі ст.661 ЦК України (висновок Верховного Суду України, викладений в постанові від 16 грудня 2015 року у справі №6-2510цс15).
Також, у постанові Верховного Суду від 15 вересня 2021 року у справі №754/4108/18 було зазначено, що право одного з подружжя, який надав тільки згоду на відчуження спільного майна, але не був стороною договору, у разі розгляду справи про визнання договору відчуження (дарування, міни, купівлі-продажу) майна недійсним, і позовних вимог до нього не пред'явлено, не порушуються, оскільки ці права захищаються тим із подружжя, який уклав договір і є відповідачем у справі.
Згідно ч.4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
З матеріалів справи слідує, що на виконання рішення Деснянського районного суду м. Києва від 12.11.2018 року та постанови Верховного Суду від 29 квітня 2020 року у справі №754/4108/18 право власності на спірну квартиру 21 вересня 2020 року зареєстровано за територіальною громадою м. Києва в особі Київської міської ради, про що 21.09.2020 року внесено відповідний запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с. 176-177).
Крім того, визначаючи за ОСОБА_1 право власності на спірну квартиру, судом ухвалено рішення, яке порушує право та майнові інтереси територіальної громади м. Києва, уповноваженим органом якої є Київська міська рада , яку в порушення вимог ст.ст.2,12 ЦПК України судом не залучено до участі у справі, внаслідок чого остання не змогла реалізувати свої процесуальні права.
Статтею 143 Конституції України визначено, що територіальні громади безпосередньо або через утворені ним органи місцевого самоврядування управляють майном, що є у комунальній власності.
Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб'єктів. Об'єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб'єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.
Державою гарантується належне функціонування місцевого самоврядування, матеріальною основою якого є, у тому числі, нерухоме майно, правомочності власника щодо якого від імені територіальної громади виконує відповідна рада. Тобто, економічні інтереси держави полягають також і в законному та ефективному використанні об'єктів, що є комунальною власністю, для задоволення суспільної потреби у функціонування місцевого самоврядування.
Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах , передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте, попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користування майном відповідно до загальних інтересів.
Враховуючи те, що визнання в судовому порядку права власності на спірну квартиру, яка перебуває у власності територіальної громади міста Києва, за відсутності правових підстав, призведе до вибуття майна з власності громади та порушує економічні інтереси територіальної громади столиці, рішення суду першої інстанції не можна вважати законним та обґрунтованим в зв'язку з чим воно підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .
Відповідно до ст. 141 ЦПК України підлягає стягненню з позивачки на користьКиївської міської прокуратури судовий збір за подачу апеляційної скарги в сумі 5 250 грн.
Керуючись ст.ст.367, 374, 376, 382 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Першого заступника керівника Деснянської окружної прокуратури міста Києва Брагіної Інни Володимирівни, в інтересах держави в особі Київської міської ради, - задовольнити.
Заочне рішення Деснянського районного суду м. Києва від 31 березня 2021 року скасувати та постановити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Деснянській відділ Державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління юстиції (м. Київ) про визнання права власності на Ѕ частину квартири відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Київської міської прокуратури судовий збір за подачу апеляційної скарги в сумі 5 250 грн.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з моменту виготовлення повної постанови.
Повна постанова виготовлена 26 вересня 2022 р.
Головуючий
Судді: