Рівненський апеляційний суд
Іменем України
20 вересня 2022 року м. Рівне
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Рівненського апеляційного суду в складі:
Суддів - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3
за участю секретаря судового засідання - ОСОБА_4
прокурора - ОСОБА_5
обвинуваченого - ОСОБА_6
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Рівне кримінальне провадження №12020180110000374 від 16 листопада 2020 року щодо ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованого та фактично проживаючого по АДРЕСА_1 , громадянина України, інваліда третьої групи, неодруженого, обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_6 на вирок Дубровицького районного суду Рівненської області від 02 травня 2022 року, -
Вироком Дубровицького районного суду Рівненської області від 02 травня 2022 року ОСОБА_6 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.286 КК України, і призначено покарання у виді арешту на строк три місяці без позбавлення права керувати транспортними засобами.
Стягнуто з ОСОБА_6 в дохід держави процесуальні витрати на залучення експертів в сумі 3922,80 грн; на користь законного представника потерпілої ОСОБА_7 - ОСОБА_8 2783,79 грн. в рахунок відшкодування матеріальної шкоди та 20 000 грн. - моральної шкоди.
Вирішено питання щодо речових доказів у справі.
Як визнав доведеним суд, 15 листопада 2020 року біля 22 год. в темну пору доби, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, ОСОБА_6 , керуючи автомобілем марки «Опель-Астра» н.з. НОМЕР_1 , в салоні якого, крім нього, як водія, перебувало ще четверо пасажирів, рухаючись асфальтованою мокрою дорогою в напрямку села Миляч, на відстані 1.4 км від с. Жадень безпричинно почав маневрувати автомобілем, швидкість якого становила приблизно 100 км/годину, зі сторони в сторону, і під час чергового маневру, не впоравшись з керуванням, допустив з'їзд автомобіля в лівий кювет по ходу його руху, порушивши п.10.1, п.12.1 Правил дорожнього руху України.
У результаті ДТП пасажири автомобіля ОСОБА_9 та ОСОБА_10 отримали середнього ступеня тяжкості тілесні ушкодження з довготривалим розладом здоров'я.
В безпосередньому причинному зв'язку з виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди і шкідливими наслідками, що настали, є грубе порушення водієм ОСОБА_6 п.10.1, 12.1 Правил дорожнього руху України, які потягли за собою отримання потерпілими тілесних ушкоджень.
В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_6 , не оспорюючи фактичних обставин вчиненого, доведеності вини та правильності кваліфікації дій, вважає вирок надто суворим в частині призначеного покарання та необґрунтованим в частині стягнення на користь потерпілої ОСОБА_7 суми морального відшкодування, яка, на його думку, є явно невідповідною отриманим моральним стражданням. Зазначає, що при визначенні виду покарання суд не в повній мірі врахував пом'якшуючі покарання обставини та характер його захворювання, що потребує постійної медичної допомоги, а також не навів переконливих доказів щодо причинно-наслідкового зв'язку між отриманими потерпілою у ДТП травмами та погіршенням стану її здоров'я.
Просить змінити вирок Дубровицького районного суду Рівненської області від 02 травня 2022 року в частинні призначеного покарання, призначити йому за скоєне штраф у розмір 30 неоподаткованих мінімумів доходів громадян та зменшити розмір морального відшкодування на користь потерпілої ОСОБА_11 до 5000 грн.
Іншими учасниками судового розгляду вирок в апеляційному порядку не оскаржено.
Потерпілі ОСОБА_7 , ОСОБА_10 та їх законні представники - ОСОБА_8 і ОСОБА_12 належним чином повідомлені про день і час розгляду апеляційної скарги, що підтверджується поштовими рекомендованими повідомленнями, долученими до матеріалів провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, доводи обвинуваченого ОСОБА_6 на підтримання поданої апеляційної скарги, доводи прокурора, який вважає вирок законним, обґрунтованим і просить залишити його без змін, перевіривши матеріали кримінального провадження й обговоривши викладене в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Висновок суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення за вказаних у вироку обставин підтверджується сукупністю зібраних в провадженні доказів, які не досліджувалися за згодою учасників судового провадження, відповідно до положень ст. 349 КПК України, і яким дана правильна юридична оцінка, що не заперечується апелянтом.
За змістом ст. ст. 50, 65 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових злочинів, як засудженим, так і іншими особами. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Термін “явно несправедливе покарання” означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру.
Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність, між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом і розміром покарання, та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема, і ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Судами при обранні покарання повинні враховуватися, як загальні засади призначення покарання, відповідно до положень ст. 65 КК України, так і роз”яснення, що містяться в п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 року (з послідуючими змінами) „Про практику призначення судами кримінального покарання”, а висновки з усіх питань, пов'язаних із призначенням покарання, необхідно належним чином мотивувати у вироку.
Як вбачається з вироку, суд при призначенні покарання ОСОБА_6 врахував ступінь тяжкості скоєного ним злочину, який відноситься до категорії злочинів невеликої тяжкості, особу обвинуваченого, який позитивно характеризується за місцем проживання, на обліку в лікарів нарколога та психіатра не перебуває, його відношення до вчиненого, думку потерпілих, які не наполягали на суворості покарання, обставини, що пом'якшують покарання - щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину, обставину, що обтяжує покарання - вчинення кримінального правопорушення в стані алкогольного сп'яніння, і призначив ОСОБА_6 покарання у виді трьох місяців арешту без додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, виходячи з даних неотримання обвинуваченим посвідчення водія, тобто, покарання, наближене до найсуворішого покарання, передбаченого санкцією ч. 1 ст. 286 КК України.
При апеляційному розгляді встановлено, що ОСОБА_6 , який розкаявся у вчиненому і активно сприяв у розкритті злочину, позитивно характеризується за місцем проживання, веде належний спосіб життя, є особою з інвалідністю, потребує спостереження лікарів, і згідно даних провадження, не становить високої небезпеки для суспільства.
З урахуванням наведених обставин колегія суддів вважає за можливе призначити ОСОБА_6 більш м'яке покарання, аніж призначив суд першої інстанції, і змінити вирок в цій частині, відповідно до положень ч. 2 ст. 409 КПК України, однак лише у строкових його межах, беручи до уваги вчинення ДТП в стані алкогольного сп'яніння.
На думку колегії суддів, покарання у виді одного місяця арешту буде слугувати виправленню обвинуваченого та запобіганню вчинення ним нових правопорушень.
Що ж до рішення про відшкодування моральної шкоди, то суд першої інстанції правомірно, виходячи з вимог ч. 1 ст. 1167 ЦК України, згідно якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними діями, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, та роз'яснень постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 р. № 4 “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди”, вирішив цивільний позов законного представника потерпілої ОСОБА_7 - ОСОБА_8 , виходячи із засад розумності, виваженості і справедливості.
Згідно п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди”, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями чи бездіяльністю, розмір відшкодування якої визначається судом залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних, тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення, тощо), з урахуванням стану здоров”я потерпілого, тяжкості вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, часу та зусиль, необхідних для відновлення попереднього стану.
Судом встановлено, що неповнолітній потерпілій ОСОБА_7 . ОСОБА_6 завдано тілесні ушкодження середньої тяжкості, внаслідок чого вона тривалий час перебувала на стаціонарному лікуванні, перенесла фізичні і моральні страждання, а тому визначена судом сума - 20 000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди є справедливою.
Керуючись ст.ст. 404-405, 407, 419 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.
Вирок Дубровицького районного суду Рівненської області від 02 травня 2022 року щодо ОСОБА_6 в частині призначення покарання - змінити.
Призначити ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 286 КК України покарання - один місяць арешту без позбавлення права керувати транспортними засобами.
В решті вирок залишити без зміни.
Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку до Касаційного кримінального суду Верховного Суду протягом трьох місяців з моменту оголошення повного тексту ухвали, а обвинуваченим ОСОБА_6 - в той же строк з моменту отримання копії ухвали.
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3