Провадження № 11-сс/803/1394/22 Справа № 210/2562/22 Суддя у 1-й інстанції - Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_1
14 вересня 2022 року м. Дніпро
Колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого судді-доповідача ОСОБА_1
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 ,
підозрюваного ОСОБА_7 (в режимі відеоконференції),
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку дистанційного судового провадження в залі суду в м. Дніпрі матеріали досудового розслідування № 12021040000000460 за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_6 , який діє в інтересах підозрюваного ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 26 серпня 2022 року про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно:
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Марганець Дніпропетровської області, громадянина України, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , та мешкає за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,
підозрюваного у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 255, ч. 3 ст. 27, ч. 4 ст. 28, ч. 4 ст. 190, ч. 3 ст. 27, ч. 4 ст. 28, ч. 3 ст. 358, ч. 3 ст. 27, ч. 4 ст. 28, ч. 4 ст. 358 КК України, -
Ухвалою слідчого судді Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 26 серпня 2022 року, було задоволено клопотання прокурора першого відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування територіальними органами поліції та підтримання публічного обвинувачення Дніпропетровської обласної прокуратури ОСОБА_5 в рамках кримінального провадження №12021040000000460 від 15.06.2021 року щодо обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно підозрюваного ОСОБА_7 .
Застосовано до підозрюваного ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, з 25.08.2022 року по 23.10.2022 року включно, без визначення розміру застави.
Своє рішення слідчий суддя мотивував тим, що ОСОБА_7 обґрунтовано підозрюється у вчиненні особливо тяжких злочинів, прокурором доведено наявність ризиків, передбачених п.п. 1, 2, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме, ОСОБА_7 може переховуватися від органів досудового розслідування та суду, знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, незаконно впливати на потерпілих, свідків та експертів, а також інших співучасників злочину, а також вчинити інші кримінальні правопорушення.
Крім того, слідчий суддя зазначив, що ОСОБА_7 , підозрюється у вчиненні злочину передбаченого ч. 1 ст. 255 КК України, а також інших особливо тяжких злочинів у складі злочинної організації, що свідчить про підвищену суспільну небезпечність підозрюваного, а тому не визначав розмір застави при застосуванні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, захисник ОСОБА_6 , який діє в інтересах підозрюваного ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати ухвалу слідчого судді та ухвалити нову, якою відмовити у задоволенні клопотання прокурора та застосувати більш м'який запобіжний захід.
Вважає, що ухвала є незаконною та такою що підлягає скасуванню.
Зазначає, що судом не встановлено та не аргументовано обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою .
Зазначає, що прокурором не доведено наявність ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України.
Вказує, що слідчий суддя при розгляді клопотання прокурора, формально підійшов до оцінки ризиків, перерахованих в клопотанні, не звернув уваги на відсутність конкретних доказів дійсного існування того чи іншого ризику.
Вказує, що слідчий суддя не врахував дані про особу ОСОБА_7 , який раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, одружений, має на утриманні двох неповнолітніх дітей, працює директором приватного підприємства та є приватним підприємцем. Має позитивні характеристики.
Підозрюваний ОСОБА_7 та його захисник ОСОБА_6 підтримали доводи апеляційної скарги захисника та просили задовольнити їх вимоги.
Прокурор заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив ухвалу слідчого судді залишити без змін.
Заслухавши доповідь судді, думки учасників процесу, вивчивши матеріали провадження, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Частина перша ст. 404 КПК України передбачає, що суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Стаття 370 КПК України передбачає, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, тобто ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Відповідно до п. 9 ч. 2 ст. 131 КПК України запобіжний захід є одним із заходів забезпечення кримінального провадження, який застосовується з метою досягнення дієвості цього провадження.
Відповідно до п. 2 ч. 3, ч. 5 ст. 132 КПК України застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, прокурора.
Під час розгляду питання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження сторони кримінального провадження повинні подати слідчому судді або суду докази обставин, на які вони посилаються.
Згідно вимог ст. 177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною 1 цієї статті.
Пунктами 1 та 3 частини 1 статті 177 КПК України передбачено, що метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні.
Відповідно до ч. 2 ст. 177 КПК України підставою застосування запобіжного заходу є наявність ризиків, як дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першої цієї статті.
Частиною 1 статті 178 КПК України при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі:
- вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення;
- тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується;
- вік та стан здоров'я підозрюваного, обвинуваченого;
- міцність соціальних зв'язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців;
- наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання;
- репутацію підозрюваного,обвинуваченого;
- майновий стан підозрюваного, обвинуваченого;
- наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого;
- дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше;
- наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення;
- розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини.
В силу ст. 183 КПК України запобіжний захід у вигляді тримання під вартою є винятковим, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язані встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Під час апеляційного перегляду оскарженої ухвали встановлено, що слідчий суддя не в повній мірі дотримався вказаних вимог при розгляді клопотання про застосування до підозрюваного ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Прийняте рішення слідчий суддя мотивував наявністю обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_7 кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 255, ч. 3 ст. 27, ч. 4 ст. 28, ч. 4 ст. 190, ч. 3 ст. 27, ч. 4 ст. 28, ч. 3 ст. 358 КК України, врахував кількість епізодів, їх корисливий характер, суспільно-небезпечні наслідки та ступінь організації вчинення кримінальних правопорушень, тяжкість покарання, яке загрожує підозрюваному в разі визнання його винуватим, а також наявність ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України.
Так, мотивуючи своє рішення, слідчий суддя послався на наявність ризиків можливого переховування підозрюваного від органів досудового розслідування та суду, з метою уникнення від кримінальної відповідальності, можливого незаконного впливу підозрюваного на інших учасників провадження та свідків, знищення або спотворення документів, які мають значення для кримінального провадження, а також можливого вчинення інших кримінальних правопорушень.
При цьому слідчий суддя зазначив, що враховуючи роль ОСОБА_7 у вчинені кримінальних правопорушень, даних про особу підозрюваного, який не працює, джерела доходів, крім злочинного не має, відсутність міцних соціальних зв'язків, до підозрюваного може бути застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без визначення застави.
Дослідивши матеріали справи, колегія суддів не погоджується з висновком слідчого судді, вважає рішення слідчого судді не мотивованим.
Згідно п. 2 ч. 1 ст. 372 КПК України в мотивувальній частині ухвали зазначається: суть питання, що вирішується ухвалою, і за цією ініціативою воно розглядається; встановлених судом обставин із посиланням на докази, а також мотивів неврахування окремих доказів; мотивів, з яких суд виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався.
Таким чином, у мотивувальній частині ухвали, зокрема зазначаються підстави для обрання такого заходу, мотивується висновок про їх наявність, наводяться аргументи на користь того, що підозрюваний може ухилятись від слідства й суду чи від виконання процесуальних рішень, перешкоджати встановленню істини у справі або продовжувати злочинну діяльність і що застосування більш м'яких, ніж взяття під варту, запобіжних заходів може не забезпечити його належної процесуальної поведінки. Якщо цей захід застосовується у справі про злочин, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі, в ухвалі повинно бути зазначено чому даний випадок є винятковим. Також в ухвалі повинні бути наведенні мотиви, з яких суд не погодився з висунутими під час розгляду клопотання доводами підозрюваного та його захисника.
Суд першої інстанції встановив, що існують ризики заявлені у клопотанні слідчого. При цьому, суд обмежився лише посиланням на законодавчі норми кримінального процесуального закону та обрав запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави, належним чином не обґрунтувавши прийняте рішення щодо конкретного кримінального провадження та особи підозрюваного ОСОБА_7 .
Тримання під вартою, як винятковий захід, може застосовуватися тільки у випадку, коли особа підозрюється чи обвинувачується у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, та за умови, якщо слідчий/прокурор доведе, що застосування іншого запобіжного заходу не зможе запобігти ризикам, зазначеним у ст. 177 КПК. Такий запобіжний захід може бути виправдано тільки за наявності конкретного суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до свободи особистості (п. 79 рішення ЄСПЛ у справі “Харченко проти України” від 10.02.2011 року, п. 60 рішення у справі “Єлоєв проти України”).
Відповідно до рішення ЄСПЛ у справі «Клішин проти України» наявність кожного ризику повинна носити не абстрактний, а конкретний характер та доводитися відповідними доказами. Як зазначено в п.п. 111-112 Рішення ЄСПЛ «Белеветський проти Росії» - обмеження розгляду клопотання про обрання, продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою лише переліком законодавчих (стандартних) підстав для його застосування без встановлення їх наявності та обґрунтованості до конкретної особи є порушенням п. 4 ст. 5 Конвенції.
Як зазначено в Рішенні ЄСПЛ "Александер Макаров проти Росії” національні органи влади зобов'язані проаналізувати особисті обставини особи докладніше та навести на користь тримання її під вартою конкретні підстави, підкріплені встановленими в судовому засіданні доказами.
Суд, в свою чергу повинен ретельно дослідити наявні докази вказаних ризиків, проаналізувати, дати належну оцінку в кожній конкретній справі. Це узгоджується з позицією Європейського суду з прав людини, який у своєму рішенні у справі «Кобець проти України» зазначив, що «Суд повторює, що відповідно до його прецедентної практики при оцінці доказів він керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом» (також рішення у справі «Авшар проти Туреччини»). Таке доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою».
Відповідно до вимог ч. 5 ст. 132 КПК України, під час розгляду питання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження сторони кримінального провадження повинні довести суду обставини, на які вони посилаються.
У всіх випадках, коли ризику ухилення обвинуваченого від слідства можна запобігти за допомогою застави чи інших запобіжних заходів, обвинуваченого має бути звільнено і в таких випадках національні органи завжди мають належним чином досліджувати можливість застосування таких альтернативних запобіжних заходів (Буров проти України п. 51).
Вирішуючи питання про існування передбачених кримінальним процесуальним законом ризиків неправомірної процесуальної поведінки обвинуваченого, суд відмічає, що ризиком у даному випадку є дія, яка може вчинитися з високим ступенем ймовірності.
Суд у рішенні по справі "Беляев проти Болгарії” наголосив, що обґрунтування будь-якого періоду позбавлення свободи повинно бути переконливо доведено державними органами.
Кримінальний процесуальний закон покладає аналогічний обов'язок на сторону обвинувачення, зазначаючи, що остання має довести суду, крім обґрунтованості обвинувачення та наявності ризиків не процесуальної поведінки особи, ще й неможливість застосування більш м'якого запобіжного заходу.
ЄСПЛ визнав, що абстрактна можливість перешкоджання кримінальному провадженню є недостатньою для застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Як зазначено в п. 143 Рішення ЄСПЛ «Бойченко проти Молдови» одне тільки посилання судів на відповідну норму закону без вказання підстав з яких вони вважають обґрунтованими твердження про те, що ніби заявник може перешкоджати провадженню по справі, переховуватись від правосуддя або скоювати нові злочини, не є достатніми 1 для ухвалення рішення про тримання заявника під вартою (аналогічні справи - «Беччієв проти Молдови» та «Сарбан проти Молдови»).
Стосовно загрози втечі, практика ЄСПЛ виходить з того, що якщо тяжкість покарання, якому може бути підданий підозрюваний, чи обвинувачений можна законно розглядати, як таку, що може спонукати до втечі, однак можливість жорстокого засудження є недостатньою для виправдання тримання під вартою. При цьому загроза втечі не випливає з простої можливості для обвинуваченого перетнути кордон держави. Для того, щоб ця обставина мала реальний характер потрібно доказувати наявність інших обставин, а саме: характеристики особи, її моральний облік, місце проживання, професію, прибуток, сімейних зв'язків, будь яких зв'язків з іншою країною, або наявність зв'язків в іншому місці. Ризик втечі не виникає лише за відсутності постійного місця проживання («Сулаоя проти Естонії», «Панченко проти Росії») та зменшується зі збігом часу, проведеного під вартою («Ноймайстер проти Австрії»).
Аргументи за чи проти звільнення, у тому числі ризик того, що обвинувачений може перешкодити належному проведенню судового розгляду, не повинні прийматися абстрактно, але повинні бути підкріплені Фактичними доказами. Небезпека переховування обвинуваченого не може бути оцінена виключно на основі тяжкості покарання за злочин.
Наявність небезпеки переховування повинно бути оцінено з посиланням на ряд інших відповідних факторів, які можуть або підтвердити існування небезпеки втечі, або зробити її настільки незначною, що вона не може виправдати тримання під вартою («Строган проти України»).
У практиці ЄСПЛ визначено, що існування обґрунтованої підозри щодо вчинення заявником тяжкого злочину спочатку може виправдовувати тримання під вартою, але тяжкість обвинувачення не може сама по собі бути виправданням тривалих періодів тримання під вартою (рішення у справі "Єчус проти Литви").
Сама по собі тяжкість злочину, у вчиненні якого підозрюється особа не може бути безумовною підставою для обрання щодо цієї особи запобіжного заходу у вигляді взяття під варту (рішення ЄСПЛ у справі "Ніколова проти Болгарії").
Відповідно до рішення ЄСПЛ по справі "Ноймайстер проти Австрії" позбавлення волі особи (тримання під вартою) не повинно перетворюватися на своєрідну прелюдію до завчасного відбування можливого у майбутньому вироку про позбавлення волі.
У своєму Рішенні «Подвезько проти України» №74297/11 від 12.02.15 року ЄСПЛ у п. 21 вказує, що аргументи «за» і «проти» звільнення (з-під варти), включаючи ризик того, що обвинувачений може перешкоджати належному провадженню у справі, не повинні оцінюватись абстрактно, але мають підтверджуватись фактичними даними. Ризик того, що обвинувачений може переховуватись, не може оцінюватися виключно не підставі ступеня тяжкості можливого покарання. Він має оцінюватися з урахуванням ряду інших відповідних факторів, які можуть або підтвердити існування небезпеки переховування, або довести, що така можливість є настільки незначною, що може не виправдати досудове тримання під вартою.
Крім того, в зазначеному Рішенні ЄСПЛ звернув увагу на неприпустимість загальних формулювань в судових рішеннях та застосування повторюваних шаблонних фраз. Зазначене не свідчить про те, що суди здійснюють належну оцінку фактів стосовно необхідності застосування такого запобіжного заходу за обставин конкретної справи.
Апеляційним судом встановлено, що слідчим суддею залишено поза увагою наступні обставини справи: підозрюваний ОСОБА_7 раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, має постійне місце реєстрації та проживання на території м. Дніпра; за місцем постійного проживання характеризується позитивно, одружений, має на утриманні двох неповнолітніх дітей, працює директором ПП “Мілан 2009” та є приватним підприємцем. Вказані обставини беззаперечно свідчать про міцність соціальних зв'язків підозрюваного, його позитивну характеристику та його репутацію.
Крім того, слідчим суддею не взято до уваги те, що в рамках даного кримінального провадження підозрювані заявляють, що не знайомі між собою, та вказані обставини повинні бути перевірені під час проведення слідчих дій.
Хоча національний суд має певну свобод розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (Суомінен проти Фінляндії п. 36).
Отже, з урахуванням вказаних обставин, рішення про обрання запобіжного заходу щодо ОСОБА_7 у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави є невмотивованим.
Колегія суддів, перевіряючи наявність обґрунтованої підозри, вважає, що сукупність матеріалів судової справи, на даному етапі кримінального провадження до моменту з'ясування істини у справі, є достатньою для застосування щодо підозрюваного запобіжного заходу, оскільки обґрунтованість підозри - це не акт притягнення особи до відповідальності, а сукупність даних, які переконують об'єктивного спостерігача, що особа могла бути причетною до вчинення конкретного злочину.
Для обґрунтованої підозри повинні бути факти або інформація, які б переконали неупередженого спостерігача в тому, що ця особа, можливо, вчинила злочин (Ilgar Mammadov v. Azerbaijan п. 88; Котій проти України п. 42; Влох проти Польщі п. 108; Erdagoz v. Turkey п. 51; Cebotari v. Moldova п. 48).
Також, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для обмеження свободи особи має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин.
На думку колегії суддів, слідчий суддя місцевого суду під час розгляду клопотання слідчого не в повній мірі дотримався підстав обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки не визначив мету та цілі, які стоять за ним, а тому колегія суддів вважає, що в сукупності із встановленими конкретними обставинами кримінального провадження, особи підозрюваного ОСОБА_7 та практики Європейського суду з прав людини, оскільки обставин необхідності обмеження права особи на свободу, передбаченого кримінальним процесуальним законом України, ст. 5 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини в контексті зазначеного кримінального провадження немає, крім того при здійсненні вибору між залишенням під вартою та звільненням презумпція залишається за звільненням ("Bykov v. Russia" п. 61).
Не надавши належної оцінки вищевказаним обставинам слідчий суддя прийшов до передчасного висновку щодо необхідності обрання найбільш суворого запобіжного заходу, а саме тримання під вартою, з чим колегія суддів погодитись не може.
Встановлена наявність ризиків, що знаходячись на волі, підозрюваний ОСОБА_7 може переховуватися від органів досудового розслідування та суду, оскільки ОСОБА_7 підозрюється у вчинені особливо тяжких злочинів, за які законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк до 12 років, може знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, незаконно впливати на потерпілих, свідків, а також інших підозрюваних, а також вчинити інше кримінальне правопорушення.
Зазначені обставини свідчать про неможливість запобігання вказаним ризикам шляхом застосування більш м'яких запобіжних заходів, ніж тримання під вартою.
При цьому враховується, що, як зазначено у рішенні Європейського суду з прав людини від 28 жовтня 2004 року у справі «Мюррей проти Сполученого Королівства», для вирішення питання про обрання запобіжного заходу факти, що викликають підозру, не обов'язково мають бути встановлені до ступеню, необхідного для засудження або навіть пред'явлення обвинувачення, а згідно рішення Європейського суду з прав людини від 30 серпня 1998 року у справі «Кемпбелл та Хартлі проти Сполученого Королівства» наявність обґрунтованої підозри передбачає наявність фактів або відомостей, на підставі яких об'єктивний спостерігач зробив би висновок, що дана особа могла б скоїти злочин.
У справі «Смірнови проти Росії» (п. 59) ЄСПЛ зазначив, що в досудовому звільненні особі може бути відмовлено через доведеність таких основних підстав, як: ризик неявки обвинуваченого на судовий розгляд (рішення ЄСПЛ від 10 листопада 1969 р. у справі «Штеґмюллер проти Австрії»); ризик перешкоджання з боку обвинуваченого, у випадку його звільнення, процесу здійснення правосуддя (рішення ЄСПЛ від 27 червня 1968 р. у справі «Вемгофф проти Німеччини»); вчинення ним подальших правопорушень (рішення ЄСПЛ від 10 листопада 1969 р. «Мацнеттер проти Австрії») або спричинення ним порушень громадського порядку (рішення ЄСПЛ від 26 червня 1991 р. у справі «Летельєр проти Франції»).
ЄСПЛ визнав допустимими підставами для взяття й тримання особи під вартою наявність із боку підозрюваного таких загроз, як: перешкоджання розслідуванню, вплив на свідків та інших осіб, ухилення від слідства та суду або повторне вчинення злочину. Проте й у цих випадках ЄСПЛ наголошує на тому, що наявність відповідних ризиків, які слугують підставою тримання підозрюваного під вартою, повинна бути доведена в кожному конкретному випадку.
Аналізуючи вищенаведені обставини у сукупності, колегія суддів доходить висновку про те, що вони свідчать про неможливість усунення ризиків з числа передбачених ст. 177 КПК України, встановлених щодо ОСОБА_7 , у менш обтяжливий спосіб, та вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, оскаржувану ухвалу слідчого судді скасувати та застосувати до підозрюваного ОСОБА_7 запобіжний захід у виді тримання під вартою з визначенням застави.
Відповідно до ч. 3 ст. 183 КПК України слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов'язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті. В ухвалі слідчого судді, суду зазначаються, які обов'язки з передбачених статтею 194 цього Кодексу будуть покладені на підозрюваного, обвинуваченого у разі внесення застави, наслідки їх невиконання, обґрунтовується обраний розмір застави, а також можливість її застосування, якщо таке рішення прийнято у кримінальному провадженні, передбаченому частиною четвертою цієї статті.
Відповідно до положень ст. 182 КПК України, розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри, при якому перспектива втрати застави буде достатнім стримуючим засобом, щоб запобігти бажанню особи, щодо якої застосовано заставу, будь-яким чином перешкодити встановленню істини у кримінальному провадженні. А тому розмір застави повинен бути встановлений з урахуванням належної особі власності, якою він може безперешкодно і без шкоди для близьких розпоряджатися для внесення застави, її майнового і сімейного стану, іншими словами, з огляду на особу підозрюваного впевненість у тому що перспектива втрати застави у випадку його неявки до слідчого, прокурора, слідчого судді або суду буде достатньою для того, щоб утримати його від втечі. Проте поряд з цим особа повинна мати реальну здатність внести заставу відповідного розміру.
В силу ч. 4 ст. 182 КПК України розмір застави визначається слідчим суддею, судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків та не може бути завідомо непомірним для нього.
Згідно ч. 5 ст. 182 КПК України розмір застави визначається у таких межах: щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні особливо тяжкого злочину, - від вісімдесяти до трьохсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. У виключних випадках, якщо слідчий суддя, суд встановить, що застава у зазначених межах не здатна забезпечити виконання особою, що підозрюється, обвинувачується у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, покладених на неї обов'язків, застава може бути призначена у розмірі, який перевищує вісімдесят чи триста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб відповідно.
У своїй прецедентній практиці ЄСПЛ неодноразово наголошував, що повноваження суддів по визначенню розміру застави залишаються надмірно широкими, а ситуація, коли на утриманні у підозрюваного наявні діти чи інші члени родини, повинна розглядатись з особливою ретельністю, чого нажаль не спостерігається на практиці. Ті кошти, які могли піти на підтримання нормального функціювання життя підозрюваного і його сім'ї, будуть направлені на заставу, а отже негативні наслідки понесуть як сам підозрюваний, так і члени його сім'ї, що є і незаконним, і несправедливим відносно тих осіб, які не фігурують жодним чином у кримінальному проваджені.
У рішенні «Хрістова проти Болгарії» було зазначено, що «національні суди повинні приводити достатні аргументи, щоб виправдати суму встановленої застави. Так, серйозність обвинувачення не тільки не може бути єдиним фактором, що обґрунтовує розмір застави, вона не може бути вирішальним фактором. Так само небезпека переховування від правосуддя не може бути оціненою виключно на основі міркувань, що стосуються тяжкості покарання, яке ймовірно буде накладено».
У рішенні «Мангурас проти Іспанії» зазначено: «органи зобов'язані належним чином виправдати суму застави, та прийняти до уваги фінансовий стан обвинуваченого та його спроможність сплатити необхідну суму».
ЄСПЛ у справі «Тошев проти Болгарії» вказав, що «під час визначення суми застави суд має оцінити матеріальний стан обвинуваченого».
Також в рішенні «Маргаретич проти Хорватії» зазначається, що «рішення про суму застави має прийматися з урахуванням обставин обвинуваченого та його майна».
У рішенні «Ноймайстер проти Австрії» Суд підкреслив наступне: «як сума гарантії, передбачена п. 3 ст. 5 Конвенції повинна бути оціненою переважно стосовно обвинуваченого і його активів. Гарантії, передбачені цією статтею призначені скоріше для забезпечення присутності звинуваченого на слуханні. Тож її сума повинна бути встановлена в основному шляхом посилання на нього, його активи і його відносини з особами, які повинні надати заставу, іншими словами, перспектива втрати застави чи дій проти гарантів у разі його неявки до суду буде виступати в якості достатнього стримуючого фактора, щоб розсіяти будь-яке бажання з його боку переховуватись від правосуддя».
Колегія суддів, під час визначення розміру застави, враховує тяжкість та специфіку кримінальних правопорушень, у вчиненні яких підозрюється ОСОБА_7 , його роль у вчиненні інкримінованих йому злочинів, які не пов'язані із застосуванням насильства, а також враховано дані про особу підозрюваного, його майновий стан, та інші дані, що містяться в наданих матеріалах, які були долучені та досліджені під час апеляційного розгляду, колегія суддів вважає, що застава у розмірі 80 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 208 000 гривень достатньою мірою гарантуватиме виконання підозрюваним покладених на нього обов'язків.
Такий розмір застави є прийнятним з урахуванням практики Європейського суду з прав людини. Так, зокрема у рішенні від 20.11.2010 р. у справі «Мангурас проти Іспанії» Європейський суд з прав людини зазначив, що гарантії, передбачені пунктом 3 статті 5 Конвенції, покликані забезпечити явку обвинуваченого в судове засідання. Сума застави повинна бути оцінена враховуючи самого обвинуваченого, його активи та його взаємовідносини з особами, які мають забезпечити його безпеку. Іншими словами, розмір застави повинен визначатись тим ступенем довіри (впевненості), при якому перспектива втрати застави чи дій проти поручителів у випадку відсутності появи на суді, буде достатнім стримуючим засобом, щоб відбити у особи, щодо якої застосовано заставу бажання будь-яким чином перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга прокурора підлягає частковому задоволенню, а ухвала слідчого судді - скасуванню з постановленням нової ухвали апеляційного суду, якою слід частково задовольнити клопотання слідчого та застосувати щодо ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою з визначенням застави в розмірі 80 прожиткових мінімумів для працездатних осіб.
Керуючись ст. ст. 405, 407, 419, 422 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 , який діє в інтересах підозрюваного ОСОБА_7 , - задовольнити частково.
Ухвалу слідчого судді Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 26 серпня 2022 року про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , - скасувати.
Постановити нову ухвалу, якою клопотання прокурора першого відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування територіальними органами поліції та підтримання публічного обвинувачення Дніпропетровської обласної прокуратури ОСОБА_5 в рамках кримінального провадження №12021040000000460 від 15.06.2021 року щодо обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно підозрюваного ОСОБА_7 , - задовольнити частково.
Застосувати до підозрюваного ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у виді тримання під вартою строком на 60 днів, тобто до 23 жовтня 2022 року включно.
Встановити заставу у розмірі 80 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 208 000 (двісті вісім тисяч) гривень 00 копійок, у разі внесення якої ОСОБА_7 підлягає звільненню з-під варти.
У випадку внесення застави та звільнення підозрюваного ОСОБА_7 з-під варти, покласти на нього обов'язки, передбачені ст. 194 КПК України, а саме:
- прибувати за кожною вимогою до слідчого, яким здійснюється досудове розслідування, прокурора або суду;
- не відлучатися із населеного пункту, в якому він проживає, без дозволу слідчого, прокурора або суду;
- утримуватись від спілкування з іншими підозрюваними, свідками у цьому кримінальному провадженні;
- здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон та інші документи, що дають право на виїзд з України та в'їзд в Україну.
Роз'яснити ОСОБА_7 , що у разі не з'явлення його за викликом до слідчого, прокурора чи суду без поважних причин або не повідомлення ним про причини своєї неявки, або порушення ним обов'язків, покладених на нього цією ухвалою, застава звертається у дохід держави.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3