Справа № 161/6119/21 Головуючий у 1 інстанції: Ковтуненко В. В.
Провадження № 22-ц/802/760/22 Категорія: 39 Доповідач: Федонюк С. Ю.
27 вересня 2022 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Федонюк С. Ю.,
суддів - Матвійчук Л. В., Осіпука В. В.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за апеляційною скаргою позивача Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 14 червня 2022 року,
У березні 2021 року АТ КБ «Приватбанк» звернулося до суду із даним позовом, мотивуючи вимоги тим, що 08 травня 2008 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № б/н. (а.с. 20). Відповідно до умов укладеного між сторонами кредитного договору, ПАТ КБ «ПриватБанк» надало ОСОБА_1 , кредит в розмірі 3 000,00 гривень, у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Строк дії карткового рахунку - до липня 2010 року. При цьому, відповідач порушив зобов'язання за кредитним договором, у зв'язку з чим у нього станом на 23 березня 2021 року виникла прострочена заборгованість з повернення кредиту, загальна сума якої становить 18395,53 грн, з яких: 3000 грн - заборгованість за тілом кредиту; 15395,53 грн - заборгованість за відсотками.
На підставі наведеного позивач просив суд стягнути з відповідача в його користь заборгованість у розмірі 18395,53 грн згідно з кредитним договором № б/н від 08 травня 2008 року та понесені судові витрати по справі.
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 14 червня 2022 року в задоволенні позові відмовлено.
Не погоджуючись із даним рішенням суду першої інстанції, АТ КБ «ПриватБанк» подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити вимоги. Посилається на те, що судом було порушено норми матеріального та процесуального права. Зазначає, що факт укладення кредитного договору та отримання кредиту на платіжну картку підтверджується заявою відповідача, підписавши яку він погодився на приєднання до Умов та правил надання банківських послуг. Також зазначає, що сторонами було погоджено усі істотні умови договору. Звертає увагу на те, що суд першої інстанції не досліджував виписку з рахунку та розрахунок заборгованості, відповідно до яких вбачається, що остання сплата за кредитом була здійснена 21 вересня 2018 року, а тому строк позовної давності було перервано у відповідності до ч.1 ст. 264 ЦК України. Вважає, що суд безпідставно відмовив у задоволенні позовних вимог.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач вказує, що питання переривання строку позовної давності було повно та належним чином досліджено судом першої інстанції. За результатами такої оцінки суд дійшов висновку, що звернення банку до третейського суду з порушенням правил підвідомчості спору та примусове відрахування із заробітної плати відповідача на підставі такого рішення не свідчать про переривання строків позовної давності. З урахуванням наведеного вважає, що суд ухвалив обґрунтоване та законне рішення про відмову у задоволенні позову внаслідок спливу строків позовної давності. Також зазначає, що він особисто не здійснював будь-яких оплат чи дій, що можуть свідчити про визнання ним боргу, не погоджувався із здійснюваними відрахуваннями, вважав рішення третейського суду незаконним, для чого в установленому порядку його оскаржив, а стягнення примусово на виконання вказаного рішення третейського суду в межах виконавчого провадження ВП №50437974 коштів повернуто йому з банку в порядку повороту виконання рішення.
Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України в суді апеляційної інстанції дана справа розглядається за правилами розгляду судом першої інстанції, з особливостями, встановленими главою 1 розділу 5 ЦПК, в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу, як малозначна.
Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає з таких підстав.
Відмовляючи в задоволенні позову банку, суд першої інстанції, з урахуванням правової позиції Великої Палати Верховного Суду у постанові від 03.07.2019 р. у справі № 342/180/17-ц, також виходив з того, що позов пред'явлений 30 березня 2021 року, тобто після спливу строку позовної давності, передбаченого ст. 257 ЦК України, про застосування якого просив відповідач.
Такі висновки суду, на думку колегії суддів, є правильними.
За змістом ст. ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).
В оскаржуваному рішенні суд першої інстанції, врахувавши заперечення відповідача щодо нарахованого банком кредитного боргу, правильно застосував наведений правовий висновок, висловлений у постанові ВП ВС від 03.07.2019 р. у справі № 342/180/17-ц, не взявши до уваги нарахування у вигляді процентів та неустойки, що не були вказані в анкеті-заяві, а передбачені Умовами та Правилами надання банківських послуг, що не є частиною кредитного договору, оскільки не підписані відповідачем.
Разом з тим, судом першої інстанції встановлено, і це не заперечувалось сторонами, що 08 травня 2008 року ПАТ КБ «ПриватБанк» надало ОСОБА_1 кредит в розмірі 3 000,00 гривень у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Строк дії карткового рахунку - до серпня 2010 року.
Згідно із довідкою позивача про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки, оформленої на ОСОБА_1 (а.с. 18) і виписки по рахунку позичальника станом на 24 березня 2020 року (а.с. 14-17) 08 травня 2008 року відбувся старт карткового рахунку № НОМЕР_1 із встановленим 09 травня 2008 року банком на кредитну картку відповідача кредитним лімітом у розмірі 3 000,00 грн.
Зі змісту довідки АТ КБ «ПриватБанк» про видані позичальнику кредитні картки на підставі вказаного вище кредитного договору від 08 травня 2008 року слідує, що список щодо виданих відповідачу кредитних карток відсутній (а.с. 19).
Вказані обставини підтверджують, що строк дії картки встановлено до серпня 2010 року.
Як вбачається з матеріалів справи, 29 липня 2013 року Постійно діючим третейським судом при Асоціації «Дніпровський Банківський Союз» у цивільній справі №1733/2013 було прийнято рішення про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором №б/н від 08 травня 2008 року на загальну суму 21545,42 грн та 500 грн витрат по сплаті третейського збору.
Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 06 червня 2014 року у справі № 200/8370/14-ц за заявою позивача видано виконавчий лист про стягнення з відповідача спірних коштів.
12 березня 2016 року Другим ВДВС Луцького МУЮ було відкрито виконавче провадження ВП №50437974 з виконання вищевказаного виконавчого документа за рішенням третейського суду. В межах виконавчих дій винесено постанову про звернення стягнення на заробітну плату відповідача. З квітня 2016 року за місцем роботи ОСОБА_1 КП «Луцькводоканал» розпочато щомісячні відрахування із заробітної плати.
24 травня 2018 року ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська у справі № 200/8370/14-ц за заявою ОСОБА_1 у даній справі рішення третейського суду скасовано.
09 жовтня 2018 року у зв'язку із скасуванням рішення третейського суду виконавче провадження закінчено.
08 квітня 2019 року додатковою ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська у справі №200/19403/17 в поворот виконання рішення вирішено стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 безпідставно стягнуті за виконавчим листом грошові кошти у розмірі 18 618,29 грн, про що видано відповідно виконавчий лист.
27 квітня 2020 року дані кошти були повернуті відповідачу на відкритий рахунок в АТ КБ «ПриватБанк».
Позивач покликається на те, що пред'явлення вимоги (позову до третейського суду) про повне погашення заборгованості за кредитним договором обумовлює переривання перебігу позовної давності, однак суд не бере до уваги такі доводи апелянта з огляду на наступне.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
Положеннями частини четвертої статті 267 ЦК України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
За висновками Верховного Суду України, викладеними у постановах №6-14цс14 від 19 березня 2014 року, №6-95цс14 від 17вересня 2014 року, № 6-103цс14 від 24 вересня 2014 року, №60134цс14 від 01 жовтня 2014 року , від 23 листопада 2016 року у справі №6-2104цс16, про застосування ст. 257 ЦК України до правовідносин, в яких використовуються платіжні картки як спосіб надання/отримання кредитних коштів за таким договором, якщо умовами договору визначено щомісячні погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту, перебіг позовної давності щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту у повному обсязі - зі спливом останнього дня місяця дії картки.
У постанові Верховного Суду від 18 серпня 2021 року у справі № 352/467/18 зазначено правовий висновок, що перебіг позовної давності шляхом пред"явлення позову може перериватися лише в разі звернення позивача до суду, здійсненого з додержанням вимог процесуального законодавства, зокрема і щодо правил підвідомчості. Така правова позиція також викладена і в постановах Верховного Суду від 23.01.2019 р. у справі № 712/21651/12 та від 15.05.2020 р. у справі № 922/1467/19.
Отже, правильним є висновок суду першої інстанції, що перебіг строку позовної давності розпочався з наступного дня після закінчення строку дії картки - з серпня 2010 року, а сплинув цей строк через 3 роки - у серпні 2013 року.
Доводи апелянта щодо переривання строку позовної давності внаслідок оплати відповідачем боргу, посилаючись на останній платіж 21 вересня 2018 року, не заслуговують на увагу колегії суддів та спростовуються наступним.
Відповідно до частин другої, третьої статті 264 ЦК України позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також тоді, коли предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
Частиною першою статті 264 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.
До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть з урахуванням конкретних обставин справи належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.
При цьому, якщо виконання зобов'язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.
Вчинення боржником дій з виконання зобов'язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності лише за умови, якщо такі дії здійснено самим боржником або за його згодою чи дорученням уповноваженою на це особою.
Не можуть вважатися добровільним погашенням боргу, що перериває перебіг позовної давності, будь-які дії кредитора, спрямовані на погашення заборгованості, зокрема списання коштів з рахунків боржника без волевиявлення останнього, або без його схвалення.
Із долученого до матеріалів справи звіту про здійснення відрахування та виплати із заробітної плати відповідача вбачається, що при примусовому виконанні рішення третейського суду з ОСОБА_1 з березня 2016 року по липень 2018 року відраховано 20520,08 грн.
Із долученої до позовної заяви виписки за договором б/н станом на 24 березня 2021 року слідує, що стягнуті кошти в межах виконавчого провадження перераховані органом виконавчої служби до АТ КБ «ПриватБанк» у період з червня 2016 року по 21 вересня 2018 року для погашення боргу та пізніше позивачем зараховані на рахунок ОСОБА_1 . Також за вказаний період позивачем здійснено автоматичне списання коштів 17 березня 2017 року на суму 622, 95 грн з іншої карти відповідача.
Платіж від 21 вересня 2018 року на суму 867, 38 грн, як і всі інші платежі, відображені у виписці позивача, надійшов з рахунку Другого ВДВС Луцького МУЮ в межах здійснення відрахувань із ОСОБА_1 у виконавчому провадженні ВП №50437974.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов обґрунтованого висновку щодо пропуску банком строку звернення до суду. Зазначення апелянтом про погашення заборгованості позичальником із покликанням на проплату 21 вересня 2018 року, не може вважатися підставою для переривання строку позовної давності, оскільки платежі у рахунок погашення заборгованості, визначеної судом, були здійснені під час примусового виконання судового рішення, що не може свідчити про добровільне визнання позичальником свого боргу. Переривання перебігу позовної давності можливе лише добровільними діями позичальника, банк же не надав на підтвердження таких дій позичальника належних доказів (квитанцій, касових ордерів тощо), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Вказаними доказами спростовуються твердження скаржника, що суд першої інстанції не взяв до уваги розрахунок заборгованості та виписку за договором, що є належним, допустимим, достовірним і достатнім доказом переривання строків позовної давності.
З урахуванням наведеного колегія суддів доходить висновку, що оскаржене судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги цих висновків не спростовують.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі наведеного колегія суддів вважає, що підстави для зміни чи скасування оскаржуваного судового рішення відсутні.
За змістом частин четвертої та п'ятої статті 268 ЦПК України у разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляд справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Керуючись ст. ст. 259, 268, 367, 368, 369, 371, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» залишити без задоволення.
Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 14 червня 2022 року в даній справі залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини третьої статті 389 ЦПК України.
Повний текст постанови складено 27 вересня 2022 року.
Головуючий
Судді