27 вересня 2022 року
м. Київ
справа № 160/15339/21
адміністративне провадження № К/990/24460/22
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Кашпур О.В., перевіривши касаційну скаргу Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2022 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 03 серпня 2022 року у справі №160/15339/21 за позовом ОСОБА_1 до Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) про визнання протиправними дій та визнання протиправним та скасування наказу,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до суду з позовом до Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) (далі - відповідач), в якому, з урахуванням уточнених позовних заяв, просила:
визнати протиправними дії посадових осіб Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) під час проведення перевірки приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу ОСОБА_1 за зверненням адвоката Єрмолова Є.М., діючого в інтересах ОСОБА_2 від 05 травня 2020 року;
визнати протиправними дії посадових осіб Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) під час винесення наказу від 20 серпня 2020 року №624/7 про тимчасове зупинення нотаріальної діяльності приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу ОСОБА_1 ;
визнати протиправним та скасувати наказ Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) від 20 серпня 2020 року №624/7;
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2022 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 03 серпня 2022 року, позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано наказ Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Дніпро) «Про тимчасове зупинення нотаріальної діяльності приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу ОСОБА_1» від 20 серпня 2020 року №624/7.
В іншій частині заявлених позовних вимог - відмовлено.
Стягнуто з Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Дніпро) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 сплачену суму судового збору у розмірі 302,66 грн та витрати на правничу допомогу у розмірі 10 000 грн.
05 вересня 2022 року відповідач засобами поштового зв'язку звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2022 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 03 серпня 2022 року. Скаржник просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог і в частині стягнення судового збору та витрат на правничу допомогу, скасувати постанову суду апеляційної інстанції у повному обсязі та ухвалити нове рішення у відповідній частині, яким відмовити у задоволенні позову.
Відповідно до частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Згідно з частиною першою статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним і касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими повністю доводами.
Зі змісту касаційної скарги слідує, що в обґрунтування підстав касаційного оскарження відповідач посилається на пункти 1, 3, 4 частини четвертої статті 328 КАС України, у взаємозв'язку із пунктом 4 частини другої статті 353 КАС України.
Посилаючись на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції застосував частину першу статті 2 КАС України без урахування висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 14 квітня 2020 року у справі №825/886/18.
Слід зазначити, що обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) у чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга). Обов'язковим є взаємозв'язок усіх чотирьох умов.
Втім, частина перша статті 2 КАС України є загальною нормою та у постанові Верховного Суду від 14 квітня 2020 року у справі №825/886/18 не викладено висновку щодо її застосування.
З огляду на викладене, Суд вважає необґрунтованими посилання скаржника на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.
В обґрунтування наявності підстав касаційного оскарження скаржник посилається на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України та вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосованих апеляційним судом норм, а саме щодо застосування:
частини другої статті 29-2 Закону України «Про нотаріат», згідно якої Головне управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головні управління юстиції в областях, містах Києві та Севастополі зобов'язані протягом трьох робочих днів з дня видання наказу про зупинення нотаріальної діяльності приватного нотаріуса письмово повідомити приватного нотаріуса про зупинення його нотаріальної діяльності;
пункту 19 частини першої статті 4 КАС України, згідно якого індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк;
пункту 2 частини першої статті 5 КАС України, згідно якого кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;
частини сьомої статті 139 КАС України, згідно якої розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо);
частини четвертої статті 90 КАС України, згідно якої суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд зазначає, що підстави касаційного оскарження викладаються в касаційній скарзі з вказівкою (наведенням) конкретних висновків суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які застосовані цим судом при прийнятті відповідного висновку. Скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було неправильно застосовано, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися.
Варто зауважити, що при поданні касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України зазначена скаржником норма права, щодо правильного застосування якої відсутній висновок Верховного Суду, повинна врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо її застосування ставилося перед судами попередніх інстанції в межах підстав позову (наприклад, з точки зору порушення її відповідачем), але суди таким підставам позову не надали оцінки у судових рішеннях, - що може бути визнано як допущення судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права, або надали, як на думку скаржника, неправильно.
Натомість зазначені скаржником норми права, щодо застосування яких відсутній висновок Верховного Суду, у спірних правовідносинах є загальними нормами, а касаційна скарга не містить обґрунтованих мотивів їх неправильного застосування.
Зазначене дає підстави для висновку, що у касаційній скарзі формально зазначено про відсутність висновку Верховного Суду з питання застосування норм права, а доводи скарги наведені безвідносно до предмета спору та висновків судів.
Враховуючи викладене, Суд вважає недоведеним наявність підстав касаційного оскарження, визначених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Зі змісту касаційної скарги слідує, що вона подана також на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 КАС України, а саме судове рішення оскаржується з підстав, передбачених пунктом 4 частини другої статті 353 КАС України.
Пунктом 4 частини другої статті 353 КАС України встановлено, що підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема: суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.
Щодо встановлення апеляційним судом обставин, що мають істотне значення на підставі недопустимих доказів, то надання судом неправильної оцінки, на думку скаржника, наявному у матеріалах справах доказу, не є тотожним встановленню судом обставин на підставі недопустимого доказу. Недопустимим доказом в розумінні статті 74 КАС України є доказ, одержаний з порушенням закону, або доказ, яким не може бути підтверджена певна обставина.
При цьому, вимогами касаційної скарги є не направлення справи на новий розгляд (як це передбачено статтею 353 КАС України), а скасування рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду і ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову, що передбачено статтею 351 КАС України.
З огляду на викладене, Суд вважає необґрунтованими посилання скаржника на пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.
Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
При цьому, такий недолік касаційної скарги зумовлює її повернення одноособово суддею, без аналізу колегією суддів дотримання решти вимог, визначених статтею 330 КАС України.
Керуючись статтею 248, 328, 330, пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України,
Касаційну скаргу Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2022 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 03 серпня 2022 року у справі №160/15339/21 за позовом ОСОБА_1 до Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) про визнання протиправними дій та визнання протиправним та скасування наказу - повернути особі, яка її подала.
Роз'яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи.
Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами, у спосіб їх надсилання до суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя О.В. Кашпур