27 вересня 2022 рокуЛьвівСправа № 260/1148/22 пров. № А/857/9170/22
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Іщук Л. П.,
суддів - Обрізка І. М., Судової-Хомюк Н. М.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 03 травня 2022 року, ухвалене головуючим суддею Плехановою З. Б. у м. Ужгороді, у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
15.03.2022 ОСОБА_1 звернулася в суд з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, в якому просить:
визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 29.10.2021 № 072150006986 про відмову в призначенні їй пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»;
зобов'язати відповідача призначити їй пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» із врахуванням страхового стажу роботи з 01.10.1989 по 31.12.1999 в Мукачівсько-Ужгородському Єпархіальному Управлінні Української православної церкви.
В обґрунтування позовних вимог зазначила, що відповідачем їй протиправно відмовлено в призначенні пенсії за віком, оскільки вона досягла пенсійного віку та має необхідний страховий стаж, тобто відповідає вимогам, встановленим статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», що підтверджено необхідними документами, доданими до заяви, зокрема, записами у трудовій книжці, а відсутність даних про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України її роботодавцем - Мукачівсько-Ужгородським Єпархіальним Управлінням Української православної церкви не може бути підставою для незарахування до загального стажу роботи періоду роботи з 01.10.1989 по 31.12.1999.
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 03.05.2021 позов задоволено частково: визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Закарпатській області від 29.10.2021 № 072150006986 року про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком; зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Закарпатській області повторно розглянути заяву № 2646 ОСОБА_1 від 27.10.2021 про призначення пенсії відповідно до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого Постановою Правління від 25.11.2005 № 22-1; стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління Пенсійного фонду в Закарпатській області судові витрати у розмірі 496 грн. В решті позовних вимог відмовлено.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивач подала апеляційну скаргу, в якій з покликанням на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судове рішення в частині відмови в задоволенні позову та в цій частині прийняти нове, яким позов задовольнити.
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовані тим, що судом першої інстанції не взято до уваги, що основним документом, що підтверджує стаж, є трудова книжка, згідно з відомостями якої ОСОБА_1 у період з 01.10.1989 по 31.12.1999 працювала в Мукачівсько-Ужгородському Єпархіальному Управлінні Української православної церкви. При цьому, невиконання підприємством обов'язку по сплаті внесків до Пенсійного фонду України не може позбавити її соціальної захищеності та страхового стажу, набутого за спірний період. Зазначає, що при призначенні пенсії у відповідача відсутні дискреційні повноваження, а тому з метою ефективного відновлення її порушеного права є зобов'язання призначити пенсію на підставі поданих документів.
Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, однак, такий до уваги судом не береться, оскільки поданий з пропуском встановленого судом строку.
Оскільки апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні), апеляційний суд відповідно до вимог пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України розглядає справу в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, проаналізувавши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, суд вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити з таких підстав.
Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 та по досягненню 60 років 27.10.2021 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області з заявою про призначення пенсії за віком.
Листом від 24.11.2021 №0700-0206-8/45898 Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області повідомило позивача, що за результатами розгляду її заяви від 27.10.2021 №2646 прийнято рішення від 29.10.2021 № 072150006986 про відмову в призначенні пенсії.
Вказане рішення обґрунтоване відсутністю у позивача необхідного страхового стажу 28 років, з огляду на те, що за період роботи з 01.10.1989 по 31.12.1999 в Мукачівсько-Ужгородському Єпархіальному Управлінні Української православної церкви відсутня інформація про сплату релігійною організацією страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Вважаючи таку відмову відповідача протиправною, позивач звернулась з даним позовом до суду.
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з передчасності прийняття відповідачем рішення від 29.10.2021 № 072150006986 року про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком, оскільки при поданні заяви відповідачем не було роз'яснено заявнику порядок підтвердження страхового стажу, в тому числі у встановлених випадках за допомогою показань свідків. Відтак, на думку суду, наявні підстави для задоволення заявлених позивачем вимог шляхом зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області повторно розглянути заяву позивача щодо призначення пенсії.
Апеляційний суд не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Стаття 46 Конституції України передбачає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсійні правовідносини регулюються Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-ІV), який визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом.
Статтею 1 Закону №1058-ІV встановлено, що пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Статтею 5 Закону №1058-IV передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, визначених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; організація та порядок здійснення управління в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
За змістом статті 26 Закону №1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 28 років.
Відповідно до частини другої статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (частина четверта статті 24 Закону №1058-IV).
Згідно з пунктом «а» статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується також будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в'язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків.
На громадян, які працюють у релігійних організаціях та створених ними підприємствах, добродійних закладах на умовах трудового договору, поширюється дія законодавства про працю, загальнообов'язкове державне соціальне страхування, оподаткування (стаття 26 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації»).
Відповідно до статті 28 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» громадяни, які працюють у релігійних організаціях, створених ними підприємствах, закладах на умовах трудового договору, а також священнослужителі, церковнослужителі та особи, які працюють у релігійних організаціях на виборних посадах, підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню на умовах і в порядку, встановлених законодавством про загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Релігійні організації, їх підприємства та заклади, а у випадках, передбачених законом, також і працівники цих організацій, підприємств, закладів сплачують страхові внески до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, Фонду соціального страхування України, а також збір на обов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України в порядку і розмірах, установлених законодавством.
Усім громадянам, які працюють у релігійних організаціях, їх підприємствах і закладах, державна пенсія призначається і виплачується на загальних підставах відповідно до законодавства.
Положеннями статті 20 Закону №1058-IV визначено, що страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.
Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.
Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.
Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
За змістом статті 106 Закону №1058-IV відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.
Таким чином, обов'язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника, який здійснив нарахування цього внеску та утримання його із заробітної плати позивача.
Водночас, позивач не повинна відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства по страховим внескам не може бути підставою для незарахування до страхового стажу при перерахунку пенсії позивача періодів її роботи на такому підприємстві.
Схожа правова позиція щодо застосування зазначених норм права висловлена Верховним Судом у постановах від 27.03.2018 у справі №208/6680/16-а, від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а, від 20.03.2019 у справі №688/947/17, від 20.03.2019 у справі №688/947/17, від 23.07.2019 у справі №617/927/17 та від 12.09.2019 у справі №489/2283/16-а.
Відповідно до статті 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Слід також зазначити, що згідно з статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Приписами пункту 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (далі - Порядок №637), визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Як встановлено з наявної в матеріалах справи копії трудової книжки ОСОБА_1 від 01.08.1980, така у період з 01.10.1989 по 31.12.1999 працювала в Мукачівсько- Ужгородському Єпархіальному Управлінні Української православної церкви на посаді просфорниці у Свято-Дмитрівській церкві с. Луково. Прийнята на роботу згідно з указом №18 від 01.10.1989 та звільнена за власним бажанням на підставі указу № 49 від 31.12.1999.
Слід зазначити, що зміст трудової книжки позивача підтверджує її працевлаштування в спірний період. При цьому, записи за спірний період внесені відповідно до вимог законодавства, засвідчені відповідними печатками підприємства, вказано реквізити розпорядчих актів про призначення та звільнення, і дефекти щодо вчинення записів відсутні.
Тобто, період роботи позивача з 01.10.1989 по 31.12.1999 підтверджується записами в трудовій книжці.
При цьому, невиконання страхувальником обов'язку по сплаті страхових внесків до Пенсійного фонду України може бути підставою для притягнення останнього до відповідальності, однак позбавляти особу, за яку не сплачено страхові внески, соціальної захищеності та пенсійного стажу за час роботи на вказаному підприємстві, є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту.
Враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає, що пенсійний орган, відмовляючи в зарахуванні позивачу до страхового стажу періоду з 01.10.1989 по 31.12.1999 вчинив протиправні дії.
Статтею 44 Закону № 1058-IV встановлено порядок звернення за призначенням (перерахунком) пенсії, відповідно до якого заява про призначення (перерахунок) пенсії або про її відстрочення та необхідні документи подаються до територіального органу ПФУ або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням ПФУ за погодженням із спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики.
Частиною п'ятою статті 45 цього Закону визначено, що документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.
Питання щодо подання та оформлення документів для призначення пенсій врегульовано Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 (далі-Порядок №22-1).
Відповідно до пункту 1 Порядку №22-1 заява про призначення пенсії подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України через структурний підрозділ, який здійснює прийом та обслуговування осіб.
Пунктом 2.9 Порядку № 22-1 передбачено, що особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред'явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік).
Орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (додаток 2) (пункт 4.1 Порядку № 22-1).
Згідно з пунктом 4.2 Порядку №22-1 при прийманні документів працівник сервісного центру:
ідентифікує заявника (його представника);
надає інформацію щодо умов та порядку призначення (перерахунку) пенсії;
реєструє заяву, перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів, відповідність викладених у них відомостей про особу даним паспорта;
уточнює інформацію про факт роботи (навчання, служби, підприємницької діяльності) і про інші періоди діяльності до 01 січня 2004 року, що можуть бути зараховані до страхового стажу. У разі необхідності роз'яснює порядок підтвердження страхового стажу, повідомляє про право особи на здійснення доплати до мінімального страхового внеску відповідно до частини третьої статті 24 Закону, та/або на добровільну участь у системі загальнообов'язкового пенсійного страхування;
з'ясовує наявніcть у заявника особливого (особливих) статусу (статусів), особливих заслуг, інших обставин, які можуть бути підставою для встановлення підвищень, надбавок, доплат;
повідомляє про необхідність дооформлення документів або надання додаткових документів у тримісячний строк з дня подання заяви про призначення пенсії, у разі неналежного оформлення поданих документів або відсутності необхідних документів;
сканує документи. На створені електронні копії накладає кваліфікований електронний підпис;
надсилає запити про витребування з відповідних інформаційних систем необхідних відомостей, передбачених пунктом 2.28 розділу II цього Порядку;
повідомляє про можливості подавати заяви через вебпортал;
видає особі або посадовій особі розписку із зазначенням дати прийняття заяви, переліку одержаних і відсутніх документів, строку подання додаткових документів для призначення пенсії та пам'ятку пенсіонеру (додаток 6). Скановані розписка та пам'ятка пенсіонеру зберігаються в електронній пенсійній справі;
повідомляє особу, у вибраний нею спосіб, про відсутність відомостей або/та наявність розбіжностей у відповідних інформаційних системах та строки подання необхідних документів для призначення пенсії, не пізніше двох робочих днів після отримання відповіді органу, який веде відповідний інформаційний реєстр.
Згідно з пунктом 4.3 Порядку № 22-1 рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.
Цей строк може бути продовжено за рішенням керівника органу, що призначає пенсію, на строк проведення додаткової перевірки достовірності відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умов їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством, для визначення права на пенсію, але не більше ніж на 15 днів.
Пунктом 4.7 Порядку № 22-1 передбачено, що право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
Аналіз наведених норм права дозволяє дійти висновку, що підставою для вчинення дій, спрямованих на призначення пенсії за віком, є відповідна заява особи та додані до неї необхідні документи, подані до уповноваженого органу Пенсійного фонду в установленому порядку. При цьому, у разі неналежного оформлення поданих документів або відсутності необхідних документів орган Пенсійного фонду повідомляє про необхідність дооформлення документів або надання додаткових документів.
Враховуючи викладене, а також те, що відповідачем процесуальне рішення про відмову у призначенні пенсії позивачу було прийнято із зазначенням підстав такої відмови, тобто заява ОСОБА_1 про призначення пенсії фактично по суті була розглянута, колегія суддів зазначає, що в цьому випадку позивачем належним чином обрано спосіб захисту своїх прав шляхом зобов'язання відповідача призначити їй пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» із врахуванням страхового стажу роботи з 01.10.1989 по 31.12.1999 в Мукачівсько-Ужгородському Єпархіальному Управлінні Української православної церкви, і такий спосіб захисту жодним чином не є втручанням в діяльність чи дискреційні повноваження відповідача.
Частиною другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Зазначена стаття містить три окремі норми.
Перша - має загальний характер, проголошує принцип мирного володіння майном: кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном.
Друга норма стосується випадків позбавлення майна і підпорядковує його певним умовам: ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Третя норма визнає, що держави мають право, зокрема, контролювати використання майна, відповідно до загальних інтересів, шляхом запровадження законів, які вони вважають необхідними для забезпечення такої мети: попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Справа «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» (заяви № 7151/75 та № 7152/75) демонструє, що перед тим, як з'ясувати, чи було дотримано першу норму, ЄСПЛ повинен встановити застосовність у цій справі решти двох норм: необхідно з'ясувати, чи можуть заявники скаржитися на втручання в це право і, якщо так, чи виправдане таке втручання (пункт 57).
Право на пенсію включається в поняття «майно» в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Концепція «майна» в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися «правом власності», а відтак і «майном». Отже, при з'ясуванні змісту поняття «майно» недостатньо керуватися національним законодавством держав-учасниць Конвенції. Щоб вирішити питання щодо застосування статті 1 Першого протоколу до Конвенції до конкретної справи, ЄСПЛ повинен з'ясувати, чи надають обставини справи в цілому заявнику право на самостійний інтерес, що захищається цією статтею. Аналізуючи практику розгляду ЄСПЛ справ щодо порушення права володіння майном, можемо зробити висновок, що поняття «майно», як і «власність», має досить широке тлумачення й охоплює цілу низку економічних інтересів (активів) - як матеріальних, так і нематеріальних та включає в себе право на пенсію та соціальні виплати.
Згідно із пунктом 39 рішення ЄСПЛ у справі «Гайгузус проти Австрії» (заява № 17371/90), якщо особа робила внески у певні фонди, в тому числі пенсійні, то такі внески є часткою спільних коштів фонду, яка може бути визначена у будь-який момент, що, в свою чергу, може свідчити про виникнення у відповідної особи права власності.
Відповідно до пункту 41 рішення ЄСПЛ у справі «Пічкур проти України» (Заява № 10441/06), якщо у договірній державі є чинне законодавство, яким передбачено право на соціальні виплати, зумовлені або не обумовлені попередньою сплатою внесків, це законодавство має вважатися таким, що породжує майновий інтерес, який підпадає під дію статті 1 Першого протоколу, для осіб, що відповідають вимогам такого законодавства.
Отже, право на пенсію підпадає під сферу дії статті 1 Протоколу першого Конвенції, якщо за національним законодавством особа має обґрунтоване право на отримання виплат в рамках національної системи соціального забезпечення та якщо відповідні умови дотримано, органи влади не можуть відмовити у таких виплатах доти, доки виплати передбачено законодавством. Конституція України, Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» гарантує всім громадянам України, за певних умов, право на матеріальне забезпечення за рахунок трудових та соціальних пенсій.
Враховуючи викладене, а також досягнення позивачем пенсійного 60-річного віку та наявність необхідного страхового стажу (28 років), апеляційний суд вважає, що наявні підстави для зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком із зарахуванням до страхового стажу період роботи з 01.10.1989 по 31.12.1999.
Така позиція відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 06.09.2021 у справі № 560/3416/20.
Також з метою ефективного поновлення порушених прав позивача, апеляційний суд вважає за необхідне визначити дату, з якої позивачу підлягає виплаті пенсія.
Так, відповідно до частини першої статті 45 Закону № 1058-IV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, зокрема, пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Оскільки ОСОБА_1 подала відповідачу заяву про призначення пенсії 27.10.2021, тобто протягом 3 місяців з моменту досягнення пенсійного віку, апеляційний суд вважає, що пенсія за віком підлягає призначенню і виплаті їй з 02.08.2021.
За наведених обставин, судом першої інстанції допущено неправильне застосування норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи і відповідно до пункту 1 частини першої статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та прийняття постанови про задоволення позову.
Згідно з частиною шостою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Як встановлено апеляційним судом з матеріалів справи, позивач за подання позовної заяви сплатила судовий збір 992,40 грн та за подання апеляційної скарги - 1488,60 грн судового збору.
Враховуючи викладене, а також те, що заявлений ОСОБА_1 позов є підставним та підлягає задоволенню, апеляційний суд приходить до висновку про необхідність стягнення на її користь за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області судових витрат в розмірі 2481 грн.
Керуючись статтями 311, 315, 317, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 03 травня 2022 року у справі № 260/1148/22 скасувати та прийняти постанову, якою позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити дії задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенчійного фонду України в Закарпатській області від 29 жовтня 2021 року № 072150006986 про відмову в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області призначити та виплатити пенсію за віком ОСОБА_1 відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», починаючи з 02 серпня 2021 року, із врахуванням до страхового стажу період роботи просфорницею з 01 жовтня 1989 року по 31 грудня 1999 року в Мукачівсько-Ужгородському Єпархіальному Управлінні Української православної церкви.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (код ЄДРПОУ 20453063, місцезнаходження: 88008, м. Ужгород, пл. Народна, 4) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати в розмірі 2481 (дві тисячі чотириста вісімдесят одна) грн.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя Л. П. Іщук
судді І. М. Обрізко
Н. М. Судова-Хомюк
Повне судове рішення складено 27.09.2022