27 вересня 2022 рокуЛьвівСправа № 500/955/22 пров. № А/857/8081/22
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Іщук Л. П.,
суддів - Обрізка І. М., Онишкевича Т. В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 06 квітня 2022 року, ухвалене головуючим суддею Подлісною І. М. у м. Тернополі, у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
10.02.2022 ОСОБА_1 звернулася в суд з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, в якому просить:
визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у проведенні розрахунку підвищення її пенсії та невиплати підвищення пенсії, як особі, що необґрунтовано зазнала політичних репресій, у розмірі, передбаченому пунктом «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», із розрахунку 50 відсотків від мінімальної пенсії за віком;
зобов'язати відповідача здійснити нарахування і виплату їй підвищення пенсії в розмірі 50 відсотків від мінімальної пенсії за віком згідно з пунктом «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» починаючи з 24.11.2021.
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 06.04.2022 позов задоволено: визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Тернопільській області щодо відмови у проведенні розрахунку підвищення пенсії позивача та невиплаті їй підвищення пенсії як особі, що необґрунтовано зазнала політичних репресій, у розмірі, передбаченому пунктом «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» із розрахунку 50 відсотків мінімальної пенсії за віком; зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Тернопільській області здійснити позивачу нарахування підвищення пенсії у розмірі 50 відсотків мінімальної пенсії за віком згідно із пунктом «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», починаючи з 24.11.2021, з урахуванням раніше виплачених сум; стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України Тернопільської області сплачений судовий збір в розмірі 992,40 грн.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області подало апеляційну скаргу, в якій з покликанням на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судове рішення та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що позивачу правомірно проведено перерахунок пенсії і встановлено підвищення до пенсії як репресованій особі, яку в подальшому було реабілітовано, в розмірі 54,40 грн на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 16.07.2008 №654 «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян».
Позивач подала відзив на апеляційну скаргу, в якій її заперечує, покликається на законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції, просить залишити його без змін.
Оскільки апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні), апеляційний суд відповідно до вимог пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України розглядає справу в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, проаналізувавши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, суд вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з таких підстав.
Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Суєтиха Тайшетського району Іркутської області Росія та перебуває на обліку у органах Пенсійного фонду України і отримує пенсію за віком згідно із Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Згідно з довідкою Управління Міністерства внутрішніх справ України в Тернопільській області від 11.04.2011 №6/8у ОСОБА_2 , 1924 року народження, зі сім'єю, в стані вагітності, на підставі наказу МДБ СРСР №00386 від 20.10.1948 рішенням позасудових органів в адміністративному порядку, як член сім'ї посібника учасникам підпілля ОУН, 13.10.1950 була виселена зі с. Жеребки Підволочиського району Тернопільської області на спецпоселення в Іркутську область з конфіскацією майна. Перебуваючи на спецпоселенні, ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 народила дочку ОСОБА_3 . Ухвалою судової колегії по кримінальних справах Верховного Суду УРСР від 24.03.1962 постанова Особливої наради при МДБ СРСР від 28.10.1950 про виселення ОСОБА_2 з сім'єю - скасована, справа переведенням закрита з реабілітацією і поверненням сім'ї ОСОБА_4 конфіскованого при виселенні майна або його вартості. ОСОБА_5 - реабілітована.
03.10.2000 Управління соціального захисту населення Виконавчого комітету Тернопільської міської ради народних депутатів видала позивачу посвідчення Серії НОМЕР_1 , згідно з яким вона має право на пільги і компенсації, передбачені Законом України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні».
24.11.2021 ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області із заявою, зокрема, щодо проведення перерахунку їй підвищення до пенсії згідно з пунктом «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в розмірі 50% мінімальної пенсії за віком, починаючи з 05.05.2018.
Листом від 10.12.2021 № 7492-7622/К-02/8-1900/21 відповідач повідомив ОСОБА_1 , що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 16.07.2008 №654 «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян» з 01.09.2008 репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії, підвищення проводиться в розмірі 54,4 гривні, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - 43,52 гривні. Відтак, оскільки позивач є членом сім'ї, яку було примусово переселено, підвищення пенсії становить 43,52 грн і підстав для його перерахунку немає.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що у ОСОБА_1 наявне право на підвищення до пенсії у розмірі, передбаченому пунктом «г» частини першої статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», із розрахунку 50% мінімальної пенсії за віком, оскільки таку визнано саме репресованою особою, яку у подальшому було реабілітовано, а не членом сім'ї такої особи, як вказує відповідач.
Апеляційний суд, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідно частини першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які набули правового статусу реабілітованих, основи їх соціального захисту та гарантії їх соціальної захищеності шляхом надання пільг і державної соціальної підтримки визначені та закріплені в Законі України від 17.04.1991 №962-XII «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» (далі - Закон №962-XII), дія якого поширюється на осіб, необґрунтовано засуджених судами України або репресованих на території республіки іншими державними органами в будь-якій формі, включаючи позбавлення життя або волі, переселення в примусовому порядку, вислання і заслання за межі республіки, позбавлення громадянства, примусове поміщення до лікувальних закладів, позбавлення чи обмеження інших громадянських прав або свобод з мотивів політичного, соціального, класового, національного і релігійного характеру.
Статтею 1 Закону № 962-XII (в редакції, чинній на момент реабілітації позивача) встановлено, що реабілітованими є, зокрема, особи, які з політичних мотивів були необґрунтовано засуджені судами або піддані репресіям позасудовими органами, в тому числі «двійками», «трійками», особливими нарадами і в будь-якому іншому позасудовому порядку, за вчинення на території України діянь, кваліфікованих як контрреволюційні злочини за кримінальним законодавством України до набрання чинності Законом СРСР «Про кримінальну відповідальність за державні злочини» від 25 грудня 1958 року, за винятком осіб, зазначених у статті 2 цього Закону.
Крім того, реабілітованими визнаються також громадян, засуджені за: антирадянську агітацію і пропаганду за статтею 7 Закону СРСР «Про кримінальну відповідальність за державні злочини» від 25 грудня 1958 року і статтею 62 Кримінального кодексу України в редакціях до прийняття Закону Української РСР від 28 жовтня 1989 року «Про затвердження Указу Президії Верховної Ради Української РСР від 14 квітня 1989 року «Про внесення змін і доповнень до Кримінального і Кримінально-процесуального кодексів Української РСР»; поширення завідомо неправдивих вигадок, що порочать радянський державний і суспільний лад, тобто за статтею 187-1 Кримінального кодексу України; порушення законів про відокремлення церкви від держави і школи від церкви, посягання на особу та права громадян під приводом справляння релігійних обрядів, якщо вчинені дії не були поєднані з заподіянням шкоди здоров'ю громадян чи статевою розпустою.
Дія цієї статті поширюється на осіб, громадян України, які постійно проживали в Україні і яких з різних причин було переміщено за межі колишнього Радянського Союзу, необґрунтовано засуджено військовими трибуналами, Верховним Судом Союзу РСР чи піддано репресіям позасудовими органами. Підлягають реабілітації також особи, щодо яких з політичних мотивів застосовано примусові заходи медичного характеру.
Відповідно до статті 6 Закону №962-XII (в редакції, чинній на момент реабілітації позивача) реабілітованим, які мають право на передбачені цим Законом пільги, видається посвідчення єдиного зразка, що затверджується Кабінетом Міністрів України. Видача цього посвідчення проводиться за місцем проживання виконавчими комітетами відповідних місцевих Рад народних депутатів.
Законом України від 13.03.2018 № 2325-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедури реабілітації жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», який набрав чинності 05.05.2018, внесено ряд суттєвих змін до зазначеного Закону.
Так, серед іншого, викладено в новій редакції преамбулу та статті 1, 3, 6 Закону № 962-ХІІ, чим значно розширено тлумачення поняття репресованих осіб та осіб, які потерпіли від репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, та розширено коло осіб, до яких можуть бути застосовано пільги передбачені Законом № 962-ХІІ.
Згідно з пунктом «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» призначені пенсії підвищуються: громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані - на 50%, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - на 25% мінімальної пенсії за віком.
Підпунктом 2 пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 16.07.2008 № 654 «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян» визначено, що з 01.09.2008 репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії, підвищення проводиться в розмірі 54,40 гривні, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - 43,52 гривні.
Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, Конституція має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України та повинні відповідати їй.
Стаття 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначає розмір мінімальної пенсії за віком, який встановлений в розмірі прожиткового мінімуму, встановленому для осіб, що втратили працездатність, визначеного законом.
Прожитковий мінімум, відповідно до вимог частини першої статті 2 Закону України «Про прожитковий мінімум», застосовується для встановлення, зокрема, розмірів мінімальної пенсії за віком.
Розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, встановленими статтею 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», згідно з якою мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом 1 частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених згідно з цим Законом.
Виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, при визначенні розміру підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані та членам їх сімей, яких було примусово переселено, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що слід керуватися нормами Закону України «Про пенсійне забезпечення», який має вищу юридичну силу, а не підпунктом 2 пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 16.07.2008 № 654 «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян», зважаючи на те, що остання звужує розмір сум, що підлягають виплаті реабілітованим громадянам та суперечить наведеним вище нормам Закону.
Аналогічна правова позиція сформована Верховним Судом у постановах від 10.10.2018 у справі № 446/1549/16-а, від 27.11.2018 у справі № 446/1515/16-а та від 06.02.2019 у справі № 446/1848/16-а.
Як встановлено з матеріалів справи, ОСОБА_1 є репресованою особою, яку реабілітовано, що відповідачем не заперечується в апеляційній скарзі.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог щодо зобов'язання відповідача нарахувати, починаючи з 24.11.2021, підвищення до пенсії відповідно до вимог пункту «г» частини першої статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в розмірі 50 відсотків мінімальної пенсії за віком, встановленої абзацом першим частини першої статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції неправильно застосував до спірних правовідносин положення пункту «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» не знайшли свого підтвердження.
Разом з тим, поза увагою суду першої інстанції залишилось те, що позивач просила не лише зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області здійснити нарахування підвищення до пенсії відповідно до вимог пункту «г» частини першої статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», а також і зобов'язати виплатити таке.
Насамперед, апеляційний суд звертає увагу, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (частина перша статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України).
Отже, ефективний захист прав є метою адміністративного судочинства. З огляду на це, вирішуючи кожен спір, адміністративні суди, з урахуванням вимог позовної заяви та позиції сторін, повинні застосовувати такі способи захисту, які будуть ефективними на практиці.
Ця мета кореспондується зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, відповідно до якої кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Європейський суд з прав людини у своїх численних рішеннях сформував сталу практику оцінки ефективності засобу юридичного захисту. Засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути «ефективним» як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (рішення від 15.10.2009 у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України", п. 64).
Обраний позивачем спосіб захисту має бути спрямований на відновлення порушених прав, захист законних інтересів і, у випадку задоволення судом його вимог, рішення повинно мати наслідком реальне відновлення тих прав, за захистом яких позивач звернувся до суду.
Отже, враховуючи наявність у позивача права на підвищення до пенсії відповідно до вимог пункту «г» частини першої статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в розмірі 50 відсотків мінімальної пенсії за віком, з метою ефективного захисту порушеного права слід зобов'язати відповідача здійснити нарахування та виплату вказаного підвищення до пенсії з врахуванням виплачених сум.
За наведених обставин, суд вважає, що доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, однак, наявні підстави для висновку про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, що не призвело до неправильного вирішення справи, що відповідно до статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою зміни резолютивної частини рішення суду в частині способу захисту порушеного права позивача.
Керуючись статтями 311, 315, 317, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України,-
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області задовольнити частково.
Рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 06 квітня 2022 року у справі № 500/955/22 змінити, виклавши третій абзац резолютивної частини в такій редакції:
«Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 підвищення до пенсії згідно з пунктом «г» частини першої статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в розмірі 50 відсотків мінімальної пенсії за віком, встановленої абзацом першим частини першої статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з 24 листопада 2021 року з урахуванням виплачених сум».
В решті рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 06 квітня 2022 року у справі № 500/955/22 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя Л. П. Іщук
судді І. М. Обрізко
Т. В. Онишкевич
Повне судове рішення складено 27.09.2022