27 вересня 2022 рокуЛьвівСправа № 380/24143/21 пров. № А/857/11919/22
Восьмий апеляційний адміністративний суду складі колегії суддів:
головуючого-судді Кузьмича С. М.,
суддів Довгої О.І., Матковської З.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 28 червня 2022 року(ухвалене головуючим - суддею Потабенко В.А. у м. Львові) у справі № 380/24143/21 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки),
Позивач звернувся до суду із адміністративним позовом до відповідача в якому просив визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Львівській області № Ф-3694-50У від 10.02.2021 у сумі 37788, 74 грн про сплату боргу (недоїмки).
В обґрунтування позовних вимог вказував на те, що 10.02.2021 ГУ ДПС у Львівській області складено вимогу про сплату боргу за № Ф-3694-50У щодо стягнення на користь держави недоїмки у розмірі 37788, 74 грн. Позивач вказує, що з 10.08.2017 та станом на сьогодні проходить військову службу у статусі військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 Збройних Сил України, про що надано інформацію роботодавцем у вигляді письмового доказу, а відтак, військова частина як роботодавець нараховує та сплачує єдиний соціальний внесок, що підтверджується Реєстром застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування. Водночас, відповідачем нараховано борг на суму 37788, 74 грн, що охоплюється періодом за яким роботодавцем - військовою частиною НОМЕР_2 нараховувався та сплачувався єдиний соціальний внесок.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 28.06.2022 адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління ДПС у Львівській області про сплату боргу (недоїмки) № Ф-3694-50 від 10.02.2021 на суму 37788,74 грн.
Приймаючи оскаржене рішення суд першої інстанції виходив з того, що нарахування позивачу (як фізичній особі - підприємцю) недоїмки із сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування відбувалося протягом періоду, у який сплату внеску за позивача здійснювало ПП «Аеромакс-Монтаж» та військова частина НОМЕР_2 , де позивач проходив та проходить на даний час військову службу. Відтак, покладення спірною вимогою на позивача обов'язку із сплати єдиного соціального внеску за спірний період спричинить подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого Державою консолідованого страхового внеску.
Вказане рішення в апеляційному порядку оскаржив відповідач, у апеляційній скарзі покликається на те, що оскаржуване рішення винесене з порушенням норм процесуального та матеріального права з неповним з'ясуванням обставин справи та є незаконним, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову повністю.
Відзив на апеляційну скаргу поданий не був. Відповідно до ч. 4 ст. 304 КАС України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Оскільки апеляційна скарга подана на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження, колегія суддів, керуючись п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, вирішила розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, з наступних підстав.
З матеріалів справи слідує, що відповідно до інформації інтегрованої картки платника податків (внесків) за кодом класифікації доходів бюджету 71040000 (для фізичних осіб-підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування) за позивачем рахується борг (недоїмка) зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування станом на 31.12.2021 в сумі 33487, 82 грн. Дана недоїмка виникла за період 2017-2020 роки.
На підставі облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів контролюючим органом сформована вимога про сплату боргу (недоїмки) № Ф-3694-50 від 10.02.2022 на суму 37788, 74 грн.
Позивач вважаючи прийняту вимогу протиправною, звернувся до суду з відповідними позовними вимогами.
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України (далі - ПК України) в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов'язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов'язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, та нормами Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон України № 2464-VI) в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку.
Так, відповідно до пп. 14.1.226 п. 14.1 ст. 14 ПК України самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.
Підпункт 14.1.195 п. 14.1 ст. 14 ПК України дає визначення поняттю «працівник» - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону;
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до ст. 2 Закону України № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Пунктами 3 і 10 ч. 1 ст. 1 Закону України № 2464-VI надано визначення поняттям:
застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок;
страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов'язані сплачувати єдиний внесок.
Згідно з абзацом 2 п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону України № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Пунктом 4 ч. 1 ст. 4 Закону України № 2464-VI до платників єдиного внеску віднесено фізичних осіб-підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування.
Відповідно до абзацу 1 п. 1 та п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону України № 2464-VI (в редакції, чинній з 01.01.2017) єдиний внесок нараховується:
для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;
для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом України № 2464-VI не врегульовано.
Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
На підставі наведеного можна зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вказаної вище мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
Отже, особа, яка провадить господарську діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.
Інше тлумачення норм Закону України № 2464-VI, на якому наполягає апелянт, щодо необхідності сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями, які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм Закону України № 2464-VI був викладений Верховним Судом в постанові від 27.11.2019 у справі № 160/3114/19 та в подальшому підтриманий в постановах від 04.12.2019 в адміністративній справі № 440/2149/19, від 23.01.2020 у справі № 480/4656/18, від 27.03.2020 у справі № 140/2214/19, від 03.04.2020 у справі № 140/642/19, від 19.06.2020 у справі № 824/876/19-а.
Як встановив суд першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що заборгованість виникла за рахунок несплати єдиного внеску за 2017 -2020 роки.
Разом з цим, згідно довідки форми ОК-5, видані Пенсійним фондом України з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування індивідуальні відомості про застраховану особу ОСОБА_1 за період з 2013 року по 2021 рік.
З таких довідок судом встановлено, що за період 2017 року із заробітної плати позивача роботодавцем - приватним підприємством «Аеромакс-Монтаж» - сплачувались відповідні страхові внески в повному розмірі.
Згідно довідки військової частини НОМЕР_2 від 14.11.2021 №1583 позивач перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_2 з 10.08.2017 по теперішній час та з його заробітної плати утримуються і нараховуються усі податки.
Вказана інформація також підтверджується довідками форми ОК-5, виданими Пенсійним фондом України з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування індивідуальні відомості про застраховану особу ОСОБА_1 за період з 2017 року по 2021 рік.
Згідно з абзацом 7 п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону від 08.07.2010 № 2464-VI платниками єдиного внеску є, у тому числі, військові частини та органи, які виплачують грошове забезпечення, допомогу по тимчасовій непрацездатності, допомогу у зв'язку з вагітністю та пологами, допомогу, надбавку або компенсацію відповідно до законодавства для військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, у тому числі тих, які проходять військову службу під час особливого періоду, визначеного законами України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та «Про військовий обов'язок і військову службу».
Разом із цим, відповідно до ч. 3 ст. 39 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», за громадянами України, які призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом, у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію, не припиняється державна реєстрація підприємницької діяльності фізичних осіб - підприємців. У разі не провадження ними підприємницької діяльності у період проведення мобілізації нарахування податків і зборів таким фізичним особам - підприємцям не здійснюється.
Відтак, зазначена норма Закону, не виключає одночасного перебування позивача у статусі фізичної особи - підприємця та військовослужбовця, що проходить військову службу за контрактом у час виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці до закінчення особливого періоду.
В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при наявності у військовослужбовця, що проходить службу за контрактом, статусу фізичної особи - підприємця та права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом від 08.07.2010 № 2464-VI не врегульовано.
Відтак, роботодавець та військова частина нараховуючи позивачу заробітну плату, грошову забезпечення, сплачували за нього як страхувальник єдиний соціальний внесок в спірний період.
Крім цього суд зазначає, що під час розгляду даної справи судом не здобуто, а відповідачем не надано доказів того, що позивач здійснював підприємницьку діяльність згідно із видами діяльності зазначеними у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та доказів отримання позивачем доходів від провадження такої господарської діяльності.
Факт перебування особи на обліку в органах податкової служби не змінює наведених вище висновків, оскільки взяття на облік осіб, в тому числі фізичних осіб-підприємців або самозайнятих, здійснюється органом доходів і зборів незалежно від наявності обов'язку щодо сплати того чи іншого податку або збору.
З огляду на встановлене та практику Верховного Суду, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції правомірно задоволено позовні вимоги, оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону України № 2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього в період, за який винесена оскаржувана вимога, нараховував та сплачував роботодавець та військова частина в розмірі не менше мінімального, що виключає обов'язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як фізичною особою-підприємцем, яка має право провадити господарську діяльність, проте не отримувала дохід від неї.
Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Зважаючи на викладене вище, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду - без змін. Доводи апеляційної скарги не спростовують рішення суду першої інстанції.
Щодо розподілу судових витрат, то такий у відповідності до ст.139 КАС України не здійснюється.
Керуючись статтями 139, 229, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 28 червня 2022 року у справі № 380/24143/21 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає. Крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя С. М. Кузьмич
судді О. І. Довга
З. М. Матковська