27 вересня 2022 рокуЛьвівСправа № 500/1469/22 пров. № А/857/7496/22
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Гуляка В.В.
суддів: Ільчишин Н.В., Святецького В.В.
розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області,
на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2022 року (суддя - Баранюк А.З., час ухвалення - не зазначено, місце ухвалення - м.Тернопіль, дата складання повного тексту - не зазначено),
в адміністративній справі №500/1469/22 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області,
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
встановив:
У березні 2022 року позивач ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до відповідача ГУ ПФУ в Тернопільській області, в якому просив: 1) визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у перерахунку та виплаті позивачу відповідно до Закону України від 09.04.1992 №2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» пенсії починаючи з 01 грудня 2019 року в сумі 23654,77 гривень, що була визначена судовим рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2021 року у справі №500/6140/21, без обмеження її розміру; 2) прийняти рішення, яким зобов'язати відповідача здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 відповідно до Закону України від 09.04.1992 №2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», починаючи з 01 грудня 2019 року в сумі 23654,77 гривень, що була визначена судовим рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 11.11.2021 року у справі №500/6140/21, без обмеження максимального її розміру з виплатою різниці між фактично отриманою та перерахованою сумою пенсії.
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 08.04.2022 позов задоволено. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області щодо застосування з 01.12.2019 при перерахунку пенсії ОСОБА_1 обмеження максимального розміру пенсії десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області здійснити з 01.12.2019 перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 без обмеження пенсії максимальним розміром десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, з урахуванням раніше проведених виплат.
З цим рішенням суду першої інстанції не погодився відповідач та оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає апелянт, що рішення суду підлягає скасуванню з підстав, наведених в апеляційній скарзі.
В обґрунтування апеляційних вимог апелянт покликається на те, що Закон №2262-ХІІ встановлює проведення перерахунку призначених пенсій, у зв'язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців на умовах, у порядку та розмірах, передбачених Кабінетом Міністрів України, та підвищення до пенсії, яке здійснюється тільки після подання пенсіонерами органам, що призначають пенсії, додаткових документів які надають на це право. Щодо застосування до розміру пенсії позивача обмеження максимальним розміром пенсії, апелянт зазначає, що на осіб, яким пенсія перерахована відповідно до нормативно-правових актів, вказаних у статті 2 Закону №3668-VІ, та розмір якої перевищує максимальний розмір, встановлений даним Законом, поширюються приписи законодавства, чинні на час здійснення такого перерахунку. Тому вважає безпідставними і вимоги позивача про перерахунок розміру пенсії, призначеної відповідно до Закону №2262-ХІІ, без обмеження її максимального розміру.
За результатами апеляційного розгляду апелянт просить скасувати оскаржене рішення суду від 08.04.2022 року та постановити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю.
Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та докази по справі, обговоривши доводи, межі та вимоги апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, з врахуванням наступного.
Судом апеляційної інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позивач ОСОБА_1 є пенсіонером та перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Тернопільській області та отримує пенсію, яка йому призначена з 01.12.2008 відповідно до Закону "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (а.с. 8).
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 11.11.2021 у справі №500/6140/21, яке 14.12.2021 набрало законної сили, визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області щодо неперерахунку ОСОБА_1 пенсії на підставі довідки державної установи "Територіальне медичне об'єднання Міністерства внутрішніх справ України по Тернопільській області" №2021/1481 від 05.08.2021. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з 01.12.2019 на підставі довідки державної установи "Територіальне медичне об'єднання Міністерства внутрішніх справ України по Тернопільській області" №2021/1481 від 05.08.2021 про розмір грошового забезпечення станом на листопад 2019 року, у відповідності до вимог статей 43 і 63 Закону України від 09.04.1992 №2262-ХІІ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", положень постанови Кабінету Міністрів України від 11.11.2015 №988 "Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції", з урахуванням раніше виплачених сум (а.с. 13-16).
На виконання вказаного рішення суду відповідач здійснив перерахунок призначеної позивачу пенсії однак обмежив її максимальним розміром у розмірі десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність (а.с. 18).
Не погоджуючись із такою виплатою пенсії, позивач звернувся до відповідача із заявою про здійснення перерахунку його пенсії без обмеження максимальним розміром (а.с. 19-20).
Листом 22.02.2022 за №1075-878/П-02/8-1900/22 відповідач повідомив позивача, що відповідно до ч.7 ст.43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та забезпечення деяких інших осіб", максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Пенсійна виплата обмежена максимальним розміром пенсії, що складає на час надання відповіді 19340,00 грн (а.с. 21).
Позивач з діями відповідача щодо обмеження розміру його пенсії не погодився та звернувся до суду із цим позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв'язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини у задоволеній частині позовних вимог, колегія суддів апеляційного суду погоджується із висновками суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог, з врахуванням наступного.
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Спеціальний Закон, який визначає умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію є Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 №2262-XII (далі Закон №2262-ХІІ).
Як встановлено судом, позивач отримує пенсію відповідно до Закону №2262-ХІІ з 01.12.2008.
Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28.12.2007 №107-VI внесено зміни до Закону від 09.04.1992 №2262-XII, а саме доповнено ст.43 новою частиною 7, згідно якої максимальний розмір пенсій, призначених відповідно до цього Закону (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткових пенсій, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсій, встановлених законодавством) не може перевищувати дванадцять мінімальних розмірів пенсії за віком, встановленої абзацом першим частини першої статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Згідно з Законом України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08.07.2011 №3668-VI (далі Закон №3668-VI), внесено зміни до Закону №2262-XII, на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 №911-VIII, а саме ч.7 ст.43 викладено в редакції: «Максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність» та доповнено реченням такого змісту «Тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень».
Рішенням Конституційного Суду України №7-рп/2016 від 20.12.2016 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень другого речення частини сьомої статті 43, першого речення частини першої статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» зі змінами, а саме: частини 7 статті 43, згідно з якою максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність; тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740,00 грн..
Відповідно до п.2 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України №7-рп/2016 від 20.12.2016 положення ч.7 ст.43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.
Згідно ч.2 ст.152 Конституції України, закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Відповідні закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані за рішеннями Конституційного Суду України неконституційними, не підлягають застосуванню як такі, що втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність (абзац 6 п.4 Рішення Конституційного Суду України у справі №1-31/2000 про порядок виконання рішень Конституційного Суду України).
Конституційний Суд України у рішенні від 14.12.2000 у справі №1-31/2000 про порядок виконання рішень Конституційного Суду України вказав, що рішення Конституційного Суду України мають пряму дію і для набрання чинності не потребують підтверджень з боку будь-яких органів державної влади.
Отже, правовим наслідком прийняття Конституційним Судом України рішення від 20.12.2016 у справі №7-рп/2016, є втрата чинності з 20.12.2016 норм ч.7 ст.43 в Законі України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Викладене виключає можливість законодавчого органу України вносити зміни у норму, яка визнана неконституційною, оскільки після визнання неконституційною ч.7 ст.43 Закону від 09.04.1992 №2262-XII така норма «відсутня» (виключена) у тексті Закону.
Згідно з нормами Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 №1774-VIII, передбачено, що відповідно до Прикінцевих положень цього Закону, він набрав чинності з 01.01.2017, у ч.7 ст.43 Закону №2262-ХІІ слова і цифри «у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року» замінено словами і цифрами «по 31 грудня 2017 року».
Суд апеляційної інстанції вважає за доцільне зазначити, що норми ст.2 Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» узгоджуються з положеннями ч.7 ст.43 Закону №2262-XII, якою було передбачено обмеження пенсії максимальним розміром, яка втратила чинність з часу проголошення рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016.
Отже, починаючи із 2017 року ст.43 Закону №2262-XII не передбачала положення про обмеження максимального розміру пенсії десятьма прожитковими мінімумами. Внесені Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 №1774-VIII до ч.7 зазначеної статті, яка визнана неконституційною і втратила чинність, зміни (щодо періоду, протягом якого діють обмеження пенсії «у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року» замінено словами і цифрами «по 31 грудня 2017 року»), самі по собі не створюють підстав для такого обмеження.
Такий висновок узгоджується з позицією, викладеною в постановах Верховного Суду від 16.10.2018 у справі №522/16882/17, від 31.01.2019 у справі №638/6363/17, від 12.03.2019 у справі №522/3049/17 та від 31.03.2021 у справі №815/3000/17.
За таких обставин, підстави для обмеження пенсії позивачу не відповідають нормативному регулюванню спірних правовідносин.
Крім вказаного, суд апеляційної інстанції зауважує, що Конституційний Суд України в п.7 Рішення від 08.06.2016 №4-рп/2016 висловлював правову позицію, якою зауважив, що закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані неконституційними, не можуть бути прийняті в аналогічній редакції, оскільки рішення Конституційного Суду України є обов'язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені». Повторне запровадження правового регулювання, яке Конституційний Суд України визнав неконституційним, дає підстави стверджувати про порушення конституційних приписів, згідно з якими закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Також Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою в Конституції України виокремлюються певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави; до них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі, у тому числі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, органах, що забезпечують суверенітет і територіальну цілісність, її економічну та інформаційну безпеку (рішення від 20.03.2002 №5-рп/2002, від 17.03.2004 №7-рп/2004).
Конституційний Суд України стверджує, що обмеження максимального розміру пенсії та призупинення виплати призначеної пенсії особам, яким право на пенсійне забезпечення встановлене Законом від 09.04.1992 №2262-XII, порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених частиною п'ятою статті 17 Конституції України, які зобов'язані захищати суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України.
Підсумовуючи викладене у сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що ч.7 ст.43 Закону №3668-VI, якою було передбачено обмеження пенсій максимальним розміром, втратила чинність з дня ухвалення рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016.
Також колегія суддів вважає за необхідне вказати, що положення статті 2 Закону №3668-VI (у частині поширення її дії на Закон №2262-XII), які дублюють зміст частини 7 статті 43 Закону №2262-XII, тобто є однопредметними правовими нормами, які прийняті одночасно для регулювання спірних правовідносин - змін не зазнали та передбачали обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців.
Тобто, на момент виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між Законом №2262-XII з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016 та Законом №3668-VI - у частині обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців.
При цьому суб'єктом владних повноважень у спірних правовідносинах надано перевагу найменш сприятливому для позивача підходу та застосовано положення статті 2 Закону №3668-VI.
Оскільки норми вказаних законів неоднаково регулюють правовідносини щодо пенсійного забезпечення військовослужбовців у частині обмеження їх пенсії максимальним розміром, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, який узгоджується із наведеним у постанові Верховного Суду від 16.12.2021 (справа №400/2085/19), що вони явно суперечать один одному.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у пунктах 52, 56 рішення від 14.10.2010 у справі «Щокін проти України» зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника. Таким чином, у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Водночас положеннями статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06.11.2018 у справі №812/292/18 зазначила, що норми законодавства, які допускають неоднозначне або множинне тлумачення, завжди трактуються на користь особи.
У постанові від 13.02.2019, що винесена Великою Палатою Верховного Суду у зразковій справі №822/524/18 із посиланням на положення статей 1, 8, 92 Конституції України, а також на статтю 9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права зроблено висновок, що у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, наявність у національному законодавстві правових «прогалин» щодо захисту прав людини та основних свобод, зокрема, у сфері пенсійного забезпечення, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Зважаючи на викладене, у цій справі застосуванню підлягають норми Закону №2262-XII з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016, а не норми Закону №3668-VI.
За таких обставин дії органу Пенсійного фонду України щодо обмеження ОСОБА_1 пенсії максимальним розміром є протиправними.
Відповідно до ч.2 ст.55 Закон №2262-ХІІ, нараховані суми пенсії, не отримані пенсіонером з вини органу Пенсійного фонду України, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Як зазначалось вище із встановлених судом обставин, відповідач при проведенні перерахунку позивачу пенсії на виконання рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 11.11.2021 року у справі №500/6140/21 застосував обмеження максимального її розміру на рівні десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Отож, суд першої інстанції ухвалив вірне рішення про зобов'язання відповідача здійснити позивачу з 01.12.2019 перерахунок та виплату пенсії без обмеження пенсії максимальним розміром десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, з урахуванням раніше проведених виплат.
Доводи апелянта (відповідача) не спростовують висновки суду першої інстанції.
З врахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції при розгляді адміністративної справи всебічно і об'єктивно встановлено обставини справи, оскаржене рішення суду в оскарженій частині винесене з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому немає підстав для його скасування.
Суд апеляційної інстанції також зазначає, що відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження).
Проаналізувавши характер спірних правовідносин, предмет доказування, склад учасників справи та враховуючи, що дану адміністративну справу було розглянуто судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження, суд апеляційної інстанції зазначає, що дана адміністративна справа є справою незначної складності, а тому рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд -
постановив:
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області - залишити без задоволення.
Рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2022 року в адміністративній справі №500/1469/22 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя В. В. Гуляк
судді Н. В. Ільчишин
В. В. Святецький