27 вересня 2022 рокуЛьвівСправа № 300/5202/21 пров. № А/857/10928/22
Восьмий апеляційний адміністративний суду складі колегії суддів:
головуючого судді Кузьмича С. М.,
суддів Довгої О.І., Матковської З.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові справу за апеляційною скаргою Державної судової адміністрації України на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2022 року (ухвалене головуючим - суддею Григорук О.Б. у м. Івано-Франківськ) у справі № 300/5202/21 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Івано-Франківській області, Державної судової адміністрації України про зобов'язання до вчинення дій,
Позивач звернулася до суду із адміністративним позовом до відповідачів в якому просила зобов'язати виплатити нараховану суддівську винагороду в розмірі 188149, 72 грн за період з 18.04.2020 по 27.08.2020, з відрахуванням обов'язкових платежів та зборів
В обґрунтування позовних вимог вказувала на те, що відповідачі, діючи всупереч вимог статей 19 та 130 Конституції України, порушили приписи чинного законодавства України та з 18.04.2020 по 27.08.2020 протиправно виплачували суддівську винагороду у меншому розмірі, ніж це визначено спеціальним Законом
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 17.11.2022 адміністративний позов задоволено. Зобов'язано Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Івано-Франківській області виплатити нараховану суддівську винагороду судді Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області ОСОБА_1 в розмірі 188149, 72 грн за період з 18.04.2020 по 27.08.2020, з відрахуванням обов'язкових податків і зборів.
Приймаючи оскаржене рішення суд першої інстанції виходив з того, що єдиним нормативно-правовим актом, яким визначається розмір суддівської винагороди, є Закон України «Про судоустрій і статус суддів». Цей Закон є спеціальним щодо встановлення (визначення) розміру суддівської винагороди. У разі колізії між загальним і спеціальним нормативно-правовими актами, застосовувати слід спеціальний, якщо він не скасований виданим пізніше в часі загальним актом.
Зміни до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у частині, що регламентує розмір суддівської винагороди у період з 18.04.2020 по 28.08.2020, не вносилися, тому законних підстав для обмеження її виплати не було.
Отже, нараховуючи та виплачуючи позивачу суддівську винагороду із застуванням обмеження її розміру згідно з приписами Закону №553-ІХ, яким внесено зміни до Закону України «Про Державний бюджет на 2020 рік», відповідач діяв з порушенням вимог ст. 130 Конституції України та ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», що призвело до порушення її прав.
Вказане рішення в апеляційному порядку оскаржив відповідач, Державна судова адміністрація України, у апеляційній скарзі покликається на те, що оскаржуване рішення винесене з порушенням норм процесуального та матеріального права, з неповним з'ясуванням обставин справи та є незаконним, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову повністю.
Відзив на апеляційну скаргу поданий не був. Відповідно до ч. 4 ст. 304 КАС України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Оскільки були відсутні клопотання від учасників справи про розгляд справи за їх участю, колегія суддів, керуючись п. 1 ч. 1 ст. 311 КАС України, вирішила розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, а рішення суду першої інстанції скасувати, з наступних підстав.
З матеріалів справи слідує, що Указом Президента України «Про призначення суддів» від 25.07.2008 № 674/2008 ОСОБА_1 призначено на посаду судді Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області строком на 5 років (а.с.10, 11).
Згідно наказу голови Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області «Про призначення судді Пастернак І.А. № 260 від 20.08.2008 позивач зарахована до складу Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області та з 12.09.2008 приступила до виконання обов'язків судді (а.с.14).
Постановою Верховної Ради України «Про обрання суддів» від 06.06.2013 №326-VІI, ОСОБА_1 обрано на посаду судді Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області (а.с.16-18).
Згідно наказу голови Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області «Про обрання безстроково судді Пастернак І.А.» № 391 від 26.07.2013 ОСОБА_1 допущено до виконання обов'язків судді з 26.07.2013 (а.с.19).
Згідно довідки виданої ТУ ДСА в Івано-Франківській області протягом квітня-серпня 2020 нарахування суддівської винагороди здійснена з врахуванням змін до державного бюджету у 2020 році. Як наслідок відраховано із суддівської винагороди за вказаний період 188149,72 грн. (а.с.20).
Вважаючи застосування відповідачем обмеження виплати суддівської винагороди десятьма розмірами мінімальної заробітної плати протиправним, звернулася до суду з відповідними позовними вимогами.
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За змістом ч. 2 ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VIII від 02.06.2016 (далі - Закон № 1402-VIII), суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Відповідно до частини третьої Статті 135 №1402-VIII (згідно рішення Конституційного Суду №4-р/2020 від 11.03.2020 діє в редакції Закону № 1774-VIII), базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Встановлені обставини справи, які фактично і стали підставою для звернення позивача з даним позовом до суду, свідчать про те, що відповідачем у період з 18.04.2020 по 27.08.2020 здійснювалося нарахування та виплата позивачу суддівської винагороди у розмірі меншому, ніж визначеному статтею 135 Закону №1402-VIII.
Така ситуація зумовлена набранням 18.04.2020 чинності Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» № 553-ІХ від 13.04.2020 (далі - Закон № 553-ІХ), яким Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» № 294-IX від 14.11.2019 (далі - Закон № 294-IX) доповнено статтею 29 такого змісту (тут - в редакції, яка діяла до ухвалення Рішення Конституційного Суду України №10-р/2020 від 28.08.2020) : установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки (частина перша).
Вказане обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об'єднаних сил (ООС).
Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України (частина друга).
Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті; частина третя).
Отже, вказаним Законом було визначено розмір заробітної плати (суддівської винагороди) на період дії карантину, при цьому такий розмір суддівської винагороди не узгоджувався з положеннями статті 135 Закону № 1402-VIII.
Вирішуючи спірні правовідносини між сторонами, суд першої інстанції правильно виходив з того, що розмір суддівської винагороди, встановлений Законом № 1402-VIII, не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Так, відповідно до ст. 130 Конституції України, розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Закон № 1402-VIII, з огляду на свою назву та сферу правового регулювання (означену в преамбулі) є законом про судоустрій в розумінні ст. 130 Конституції України.
Відповідно до ч. 1 ст. 135 Закону № 1402-VIII, суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
При цьому, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що зміни до профільного Закону в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у спірний період не вносилися.
Стосовно доводів відповідача з покликанням на набрання чинності Законом № 553-ІХ, яким Закон № 294-ІХ доповнено статтею 29, як на правову підставу для обмеження виплати суддівської винагороди, колегія суддів зазначає, що цей Закон не є законом про судоустрій та ним не вносилися зміни до Закону № 1402-VIII (стосовно розміру суддівської винагороди).
Слід зазначити, що у межах спірних правовідносин спеціальними є норми статті 135 Закону № 1402-VIII, які попри те, що в часі цей закон прийнятий раніше, мають пріоритет стосовно пізніших положень Закону № 294-ІХ (у редакції Закону № 553-ІХ).
При цьому, Закон № 294-ІХ (у редакції Закону № 553-ІХ) має іншу сферу регулювання. Вимоги щодо його змісту містяться в частині другій статті 95 Конституції України та деталізовані у Бюджетному кодексі України. Цей закон (про державний бюджет) не повинен містити іншого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.
Отже, в обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, описаних вище, зважаючи на їхній зміст та юридичну природу, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що під час нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди у період з 18.04.2020 по 27.08.2020 відповідач мав керуватися виключно нормами ст. 135 Закону № 1402-VIII.
Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 03.03.2021 по справі № 340/1916/20, відповідно до яких, розбіжність між нормами (різних) законів щодо регулювання одних правовідносин (розміру суддівської винагороди), яка виникла у зв'язку з набранням чинності Законом № 553-ІХ, має вирішуватися на користь Закону № 1402-VIII.
У даному судовому рішенні Верховний Суд, в контексті заявлених позовних вимог щодо донарахування та виплати не отриманих коштів з 18.04.2020 (суддівської винагороди, розмір якої був обмежений на підставі статті 29 Закону № 294-ІХ (зі змінами, внесеними Законом № 553-ІХ), звернув увагу на процедуру бюджетного фінансування судів та вказав на необхідність з'ясування причин невиплати суддівської винагороди у повному обсязі (відповідно до статті 135 Закону № 1402-VIII, без застосування встановлених статтею 29 Закону № 294-IX (в редакції Закону № 553-IX) обмежень) у спірному періоді.
Так, суд виокремив дві причини, які б могли зумовити виплату суддівської винагороди у неповному обсязі.
Перша причина, у разі якщо розпоряднику бюджетних коштів нижчого рівня (суду або ж територіальному управлінню ДСА) на ці потреби були виділені кошти у недостатньому розмірі, тобто у розмірі меншому, ніж те передбачено статтею 135 Закону № 1402-VIII без будь-яких обмежень. В цьому випадку, як вказав Суд, невиплату суддівської винагороди в повному обсязі можна пов'язувати із діяльністю ДСА України як головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення діяльності усіх судів (окрім Верховного Суду), відповідно як суб'єкта владних повноважень, рішеннями/діями якого порушено право особи (судді).
Друга причина, у разі якщо ДСА України, як головний розпорядник бюджетних коштів, виділила розпоряднику нижчого рівня достатньо коштів для виплати суддівської винагороди з урахуванням вимог статті 135 Закону №1402-VIII (затвердивши відповідний кошторис), але розпорядник нижчого рівня розпорядився цими коштами з урахуванням обмежень, які встановлені статтею 29 Закону № 294-ІХ (зі змінами, внесеними Законом № 553-ІХ). В такому випадку, як зазначив Суд, є підстави стверджувати, що невиплата суддівської винагороди в повному обсязі, як наслідок виникнення заборгованості з її виплати, є результатом дій/рішень розпорядника нижчого рівня, а тому спосіб захисту повинен співвідноситися/пов'язуватися з цими діями та їх наслідками.
Отже, з урахуванням вказаних вище висновків Верховного Суду, визначальним у цій справі є встановлення обставин, чи були виділені ДСА України, як розпоряднику бюджетних коштів, кошти на виплату позивачу у період з 18.04.2020 по 27.08.2020 суддівської винагороди у повному обсязі з урахуванням вимог статті 135 Закону № 1402-VIII, або ж кошти були виділені з урахуванням обмежень, встановлених статтею 29 Закону № 294-IX (в редакції Закону № 553-IX).
Разом з цим, жодних належних та допустимих доказів на підтвердження того, що розмір бюджетних видатків на суддівську винагороду був недостатнім для виплати позивачу суддівської винагороди у повному обсязі, відповідач суду не надав.
Крім цього, обмежуючи розмір суддівської винагороди шляхом внесення змін до Закону № 294-IX, всупереч вимогам частини другої статті 130 Конституції України та статті 135 Закону № 1402-VIII, а також позиції Конституційного Суду України щодо незалежності суддів, законодавець зумовив ситуацію, з огляду на яку розпорядники бюджетних коштів, серед яких і відповідач у цій справі, виконуючи вимоги Бюджетного кодексу України та Закону № 294-IX, вимушені вчиняти дії, які порушують права та гарантії суддів. Однак, необхідність виконання відповідачем, як розпорядником бюджетних коштів, вимог чинного законодавства, не змінює правової природи таких дій, що за своєю суттю мають ознаки протиправності, оскільки порушують конституційні гарантії суддів.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що нараховуючи та виплачуючи позивачу за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 суддівську винагороду у розмірі, значно меншому, ніж визначено Законом №1402-VIII, застосувавши при виплаті 10-кратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої на 01.01.2020, відповідач діяв з порушенням вимог ст. 130 Конституції України та ст. 135 Закону №1402-VIII, що призвело до порушення прав позивача та гарантій незалежності суддів.
Відтак, у вказаному вище періоді відповідач зобов'язаний був здійснювати нарахування та виплату позивачу суддівської винагороди у повному обсязі відповідно до ст. 135 Закону № 1402-VIII, без застосування встановлених ст. 29 Закону № 294-IX (в редакції Закону № 553-IX) обмежень.
Щодо способу захисту порушеного права позивача, то колегія суддів вважає, що позивачем не вірно обрано такий, а судом першої інстанції в свою чергу задоволено позовні вимоги шляхом зобов'язання Територіального управління Державної судової адміністрації України в Івано-Франківській області виплатити нараховану суддівську винагороду судді Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області ОСОБА_1 в розмірі 188149, 72 грн за період з 18.04.2020 по 27.08.2020, з відрахуванням обов'язкових податків і зборів, з огляду на таке.
Так, апеляційний суд бере до уваги висновок Верховного Суду, викладений в постанові від 24.09.2020 у справі № 280/788/19, який полягає у наступному: виходячи з положень частини першої статті 151 чинного Закону України «Про судоустрій і статус суддів» , за якою Державна судова адміністрація України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, установлених законом, а також враховуючи правила статті 2 Бюджетного кодексу України, пунктів 1, 2, 3, 4 Положення про Державну судову адміністрацію України, затвердженого рішенням Ради суддів України від 22.10.2010 року № 12 (в редакції рішення Ради суддів України від 04.06.2010 року № 50), Верховний Суд вважає, що Державна судова адміністрація України є головним розпорядником бюджетних коштів та учасником бюджетного процесу у питаннях фінансування судової системи. За цих обставин наявні правові підстави для зобов'язання Державної судової адміністрації України здійснити фінансування місцевого суду з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого для виконання рішень судів на користь суддів, коштів для проведення виплати позивачу зазначених вище сум.
Відтак, враховуючи наведене вище, колегія суддів приходить до висновку, що слід зобов'язати Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування Територіального управління Державної судової адміністрації України в Івано-Франківській області з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого на виконання рішень судів на користь суддів, коштів для проведення виплати ОСОБА_1 недоплаченої суддівської винагороди в сумі 188149, 72 грн за період з 18.04.2020 року по 27.08.2020 включно.
Крім цього, колегія суддів зазначає, що у віданні ДСА України діє окрема бюджетна програма для забезпечення виконання судових рішень - КПКВ 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів», призначена саме для таких цілей. За правилами пункту 25 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 року № 845, наявність такої програми означає, що списання коштів здійснюватиметься саме за нею. У цьому зв'язку треба зауважити також, що враховуючи приписи частини першої статті 2, частини першої статті 3 Закону України від 05.06.2012 року № 4901-VI «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», списання коштів за судовими рішеннями, боржником за якими є державний орган, можливе у тому випадку, коли способом захисту порушеного права буде стягнення коштів (тут маємо на увазі - з ДСА).
За правилами ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У рішенні від 16.09.2015 у справі №21-1465а15 Верховний Суд України вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
З урахуванням наведеного суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що з метою належного, повного та всебічного захисту прав позивача потрібно вийти за межі позовних вимог та стягнути на користь позивача з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Івано-Франківській області недоплаченої суми суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 у сумі 188149, 72 грн, з відрахуванням податків та обов'язкових платежів, та зобов'язати Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування Територіального управління Державної судової адміністрації України в Івано-Франківській області з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого на виконання рішень судів на користь суддів, коштів для проведення виплати позивачу недоплаченої суддівської винагороди в сумі 188149, 72 грн. за період з 18.04.2020 по 27.08.2020.
Аргументи скаржника в апеляційній скарзі з приводу того, що рішення Конституційного Суду України від 28.08.2020 №10-р/2020 не впливає на спірні правовідносини (що охоплюють періоди квітень 2020 року), на думку колегії суддів не мають правового значення для вирішення даного спору, оскільки у спірному випадку йдеться не про можливість ретроспективної дії даного рішення Конституційного Суду України, тобто можливості застосування рішення на правовідносини, які відбувалися до часу його ухвалення, а про донарахування позивачу не виплаченої суддівської винагороди, розмір якої був обмежений внаслідок прийняття Закону, яким, в силу положень ст.130 Конституції України та Закону №1402-VIII, не може бути врегульований розмір суддівської винагороди.
Тобто, у спірному випадку визначальним є те, чи правильно застосовано відповідачем законодавство України, в частині визначення розміру суддівської винагороди, з урахуванням наявності конкуренції норм права, якими, у спірному періоді, по різному визначався розмір суддівської винагороди.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Згідно з ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Зважаючи на викладене вище, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції ґрунтуються не в повній мірі на правильному застосуванні норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи в частині позовних вимог, а тому рішення суду підлягає скасуванню з прийняттям нового про задоволення позовних вимог.
Щодо розподілу судових витрат, то такий у відповідності до ст.139 КАС України не здійснюється.
Керуючись статтями 139, 229, 243, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Апеляційну скаргу Державної судової адміністрації України задовольнити частково.
Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2022 року у справі № 300/5202/21 скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 ) з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Івано-Франківській області (76000, м. Івано-Франківськ, вул. Грюнвальдська, 11, код ЄДРПОУ - 26289647) недоплаченої суми суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року у сумі 188149 (сто вісімдесят вісім тисяч сто сорок дев'ять ) 72 коп., з відрахуванням податків та обов'язкових платежів.
Зобов'язати Державну судову адміністрацію України (01601, м. Київ, вул. Липська, 18/5, код ЄДРПОУ - 26255795) здійснити фінансування Територіального управління Державної судової адміністрації України в Івано-Франківській області з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого на виконання рішень судів на користь суддів, коштів для проведення виплати ОСОБА_1 недоплаченої суддівської винагороди в сумі (сто вісімдесят вісім тисяч сто сорок дев'ять ) 72 коп. за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя С. М. Кузьмич
судді О. І. Довга
З. М. Матковська