Справа № 344/10484/22
Провадження № 2/344/2946/22
20 вересня 2022 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області в складі:
головуючої-судді Бабій О.М.,
секретаря Кочержук З.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Івано-Франківську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Орган опіки та піклування виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дітей,-
Позивач звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, мотивуючи тим, що 10 серпня 2010 року вони уклали шлюб. В шлюбі в сторін народились діти: дочка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та син - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Причиною розірвання шлюбу є те, що відносини які існують між ними унеможливлюють збереження шлюбу. Вказує, що сторони фактично припинили проживати разом, спільного господарства не ведуть близько року. У зв'язку з наведеним просить розірвати шлюб, дочку залишити на проживанні з відповідачем, а сина з позивачкою.
Позивач у судове засідання не з'явилась, подала суду заяву, за змістом якої позовні вимоги підтримує та просить їх задовольнити, розгляд справи проводити без її участі.
Відповідач в судове засідання не з'явився, подав суду заяву за змістом якої позовні вимоги визнає в повному обсязі, розгляд просив проводити без його участі. Просив визначити місце проживання сина з матір'ю, а дочки з ним.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.
Згідно свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 виданого 10 серпня 2010 року, сторони зареєстрували шлюб 10 серпня 2010 року у відділі реєстрації актів цивільного стану Івано-Франківського міського управління юстиції, актовий запис № 1101.
Згідно копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 батьками ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 є сторони спору.
Згідно копії свідоцтва про народження НОМЕР_3 батьками білецького захара ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 є сторони спору.
Відповідно до ч. 2 ст. 104 Сімейного кодексу України шлюб припиняється внаслідок його розірвання.
За приписами ч. 1 ст. 110 Сімейного кодексу України позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя.
Як вбачається з ч. 2 ст. 112 Сімейного кодексу України, суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
Відповідно до правової позиції Пленуму Верховного Суду України, викладеної в пункті 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя»: проголошена Конституцією України охорона сім'ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей. Із цією метою суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з'ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя».
Судом встановлено, що сторони не підтримують сімейних стосунків, шлюб їх фактично припинено, збереження шлюбу суперечить інтересам сторін, тому такий шлюб зберігати не доцільно.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що шлюб між сторонами слід розірвати.
Згідно зі ст. 141 СК мати й батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини.
Відповідно до ст.157 СК питання виховання дитини вирішується батьками спільно.
Згідно ч. 2, 8, 9 ст. 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Відповідно до ч. 3, 4 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна. У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом.
Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.
Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.
Згідно ч. 1 ст. 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
З досліджених матеріалів справи, судом встановлено, що відсутні докази проживання неповнолітньої ОСОБА_7 разом із батьком - ОСОБА_2 , а малолітнього сина - ОСОБА_8 разом із матір'ю - ОСОБА_1 .
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
В силу положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно зі ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У постанові від 15 січня 2020 року у справі № 200/952/18 (провадження № 61-14859св19) Верховний Суд зазначив, що за загальним правилом за відсутності спору щодо того, з ким із батьків будуть проживати неповнолітні діти, суд може вирішити питання про залишення проживання дитини разом із матір'ю чи батьком одночасно з вимогою про розірвання шлюбу. У разі наявності такого спору між батьками суд повинен роз'яснити сторонам порядок вирішення питання про визначення місця проживання дитини.
Звертаючись з позовом, ОСОБА_1 одночасно з вимогою про розірвання шлюбу просила суд фактично констатувати, з ким залишаються проживати діти після розірвання шлюбу.
Верховний Суд у постанові від 16 вересня 2020 року у справі № 509/1679/18 (провадження № 61-13307св19) наголосив, що «право на звернення за судовим захистом тісно пов'язане із суб'єктивним матеріальним правом, яке підлягає захисту. З порушенням матеріального суб'єктивного права заінтересованої особи виникає право на позов».
Засобом реалізації цього права є звернення заінтересованої особи з позовом до суду, який у певному порядку розглядає вимогу позивача і дає відповідь у вигляді судового рішення.
Право на позов - це єдине матеріальне і цивільно-процесуальне поняття, яке має матеріальний зміст і процесуальну форму. В цивільному процесуальному праві не може бути самостійного права на звернення до суду, відірваного від права на позов у матеріальному розумінні. І навпаки, матеріальне право не може існувати без притаманної йому можливості бути реалізованим у примусовому порядку. Єдність матеріально-правового змісту права на позов і його процесуальної форми визначається тим, що право на позов - це право на відновлення порушеного права в певній, встановленій законом, процесуальній формі, у певному процесуальному порядку, який забезпечує об'єктивність і реальність захисту».
Матеріали справи не містять доказів створення перешкод позивача у проживанні дитини із батьком, так само матеріали справи не містять доказів створення перешкод відповідача у проживанні дитини із матір'ю до дати подання позову і сторони таких доказів не надавали.
На другій сторінці позову вказано, що між сторонами на момент розгляду справи був відсутній спір щодо місця проживання дітей. Зазначення у резолютивній частині рішення суду про залишення на проживання дітей з одним з батьків не свідчить, що суд вирішив позов про визначення місця проживання дитини, оскільки у такому разі суд лише констатує, з ким залишається проживати дитина після розірвання шлюбу, не змінюючи при цьому її місце проживання.
Європейський суд з прав людини зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (HUNT v. UKRAINE, № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року).
У постанові Верховного Суду від 14 лютого 2019 року в справі № 377/128/18 (провадження № 61-44680св18) зазначено, що тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема, особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов'язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) викладено висновок про те, що положення Конвенції про права дитини встановлюють, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, які займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3). Ці положення Конвенції про права дитини узгоджуються з положеннями Конституції та законів України, тому її правові норми зобов'язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей.
При розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи (частина четверта та п'ята статті 19 СК України).
За відсутності спору між батьками щодо місця проживання дитини та не заявлення вимоги щодо вирішення такого, суд позбавлений можливості дотриматися положень ст. 161 СК України. Так, ухвалою суду про відкриття провадження було злучено до участі у справі Орган опіки та піклування виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради.
Відповідно до ч. 4 ст. 19 Сімейного кодексу України, при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.
Але, в разі відсутності спору між батьками, вказаний орагн позбалений можливості надання суду висновку про доцільність залишення на проживанні дитини з один з батьків.
Враховуючи наведене, у зв'язку з відсутністю в матеріалах справи доказів проживання дочки спільно з батьком, а сина спільно з матір'ю. Окрім цього, сторонами вказано, що вони досягли домовленості за спільною згодою. Суд вважає, що в задоволенні позовних вимог в цій частині слід відмовити. Сторони не позбавлені права звернутися до суду з відповідним позовом з наданням до нього належних документів та доказів на підтвердження таких вимог.
В порядку ч. 2 ст. 115 СК України після набрання даним рішенням законної сили воно підлягає направленню до органу РАЦС за місцем ухвалення рішення для внесення відомостей до Державного реєстру актів цивільного стану громадян та проставлення відмітки в актовому записі про шлюб.
На підставі наведеного, ст. ст.19, 104, 110, 112, 160, 161 Сімейного кодексу України, ст.ст. 247 Цивільного процесуального кодексу України, керуючись ст.ст. 89, 247, 263-265, 268, 273, 354-355 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дітей задовольнити частково.
Шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 10 серпня 2010 року у відділі реєстрації актів цивільного стану Івано-Франківського міського управління юстиції, актовий запис № 1101 - розірвати.
В іншій частині вимог - відмовити.
Копію рішення після набрання ним законної сили направити до органу РАЦС за місцем ухвалення рішення для внесення відомостей до Державного реєстру актів цивільного стану громадян та проставлення відмітки в актовому записі про шлюб.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржено до Івано-Франківськогоапеляційного суду через Івано-Франківський міський суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Повний текст рішення складено та підписано 26 вересня 2022 року.
Суддя Бабій О.М.