27.09.2022 Єдиний унікальний номер 205/587/22
Провадження № 2/205/1512/22
27 вересня 2022 року Ленінський районний суд м. Дніпропетровська в складі:
головуючого судді - Терещенко Т.П.,
за участю секретаря судового засідання - Кривозуб О.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження у м. Дніпрі цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сіроко Фінанс», треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Остапенко Євген Михайлович, приватний виконавець виконавчого округу Дніпропетровської області Куземченко Андрій Сергійович, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню,
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаною позовною заявою, мотивуючи свої вимоги тим, що у січні 2022 року йому стало відомо про наявність виконавчого напису № 182963 від 16 червня 2021 року, що видав приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Остапенко Є.М. про стягнення з нього на користь відповідача заборгованість у розмірі 6 330,95 грн. На підставі вчиненого виконавчого напису приватним виконавцем виконавчого округу Дніпропетровської області Куземченком А.С. було відкрито виконавче провадження № 67939521. Вважає, що нотаріус не мав законних підстав для вчинення виконавчого напису, у зв'язку з тим, що відповідачем не надано документів, які б підтверджували безспірність заявленої до стягнення суми заборгованості. Вчинення виконавчого напису суперечить приписам ст. 88 Закону України «Про нотаріат». Більш того, про сам факт стягнення та розмір він повідомлений належним чином не був, та нотаріус не врахував і не перевірив факт наявності чи відсутності спору, а тому вважає, що виконавчий напис № 182963 від 16 червня 2021 року, який виданий приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенком Є.М. має бути визнаний таким, що не підлягає виконанню, у зв'язку із чим просив визнати виконавчий напис № 182963 від 16 червня 2021 року, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенком Є.М. таким, що не підлягає виконанню, а також стягнути з відповідача на його користь судові витрати.
25 січня 2022 року ухвалою судді Ленінського районного суду м. Дніпропетровська прийнято та відкрито провадження у справі у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
Ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 25 січня 2022 року задоволено клопотання представника позивача про витребування доказів у приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Остапенка Є.М. належним чином завіреної копії нотаріальної справи про вчинення вищевказаного виконавчого напису, у приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Куземченка А.С. належним чином завірену копію зазначеного виконавчого напису.
Представник позивача надав до суду заяву в якій просив позов задовольнити у повному обсязі та розглядати справу за його відсутності, також просив врахувати при прийнятті рішення допущену ним у позовній заяві технічну помилку стосовно номеру виконавчого напису № 183611, замість правильного №182963.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився, на підставі ст. 128 ЦПК України повідомлявся належним чином про день, час та місце розгляду справи, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення, будь-яких клопотань про відкладення або розгляд справи за його відсутності суду не надав, заперечень проти позову суду не представив, а тому суд вважає за можливе розгляд справи проводити за відсутності відповідача на підставі наявних у справі доказів із винесенням заочного рішення.
Третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Остапенко Є.М. у судове засідання не з'явився з невідомих суду причин, хоча відповідно до ст. 128 ЦПК України про день та час розгляду справи повідомлявся належним чином, про що свідчить конверт, що повернувся до суду з відміткою - «адресат відсутній за вказаною адресою», будь-яких клопотань не надав, про причини неявки суд не повідомив, також не надав на вимогу суду належним чином завірену копію нотаріальної справи про вчинення виконавчого напису від 16 червня 2021 року.
Представник третьої особи - приватний виконавець виконавчого округу Дніпропетровської області Куземченко А.С. надав суду клопотання про розгляд справи за його відсутності, а також на виконання ухвали суду надав належним чином завірену копію виконавчого напису за № 182963 від 16 червня 2021 року.
27 вересня 2022 року ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська було вирішено питання про заочний розгляд справи.
За таких обставин, суд розглянув справу у відсутність учасників справи за правилами спрощеного позовного провадження з можливістю ухвалення заочного рішення відповідно до ст. 280 ЦПК України, оскільки представник відповідача належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, не з'явився в судове засідання без повідомлення причин, відзиву не подав. При цьому, позивач не заперечував щодо прийняття заочного рішення.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Вивчивши письмові матеріали справи, дослідивши повно та всебічно обставини справи в їх сукупності, оцінивши надані докази та виходячи зі свого внутрішнього переконання, суд дійшов висновку, що вимоги позивача щодо визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, підлягають задоволенню з таких підстав.
Статтею 263 ЦПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.
Згідно із статтями 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.
Відповідно до вимог статей 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.
З матеріалів справи вбачається, що 16 червня 2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенком Є.М. вчинений виконавчий напис № 182963 про звернення стягнення з ОСОБА_1 невиплачені в строк грошові кошти на підставі фінансового кредиту № 1-1-203768 від 22 листопада 2019 року, який укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «КФ.ЮА», правонаступником якого є ТОВ «ФК «Форзаа», правонаступником якого є ТОВ « Сіроко Фінанс», на загальну суму у розмірі 6 330,95 грн.
Судом встановлено, що 20 січня 2022 року приватним виконавцем виконавчого округу Дніпропетровської області Куземченком А.С. в межах виконавчого провадження № 67939521 було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження про примусове виконання виконавчого напису № 182963, виданого 16 червня 2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенком Є.М., про звернення стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Сіроко Фінанс» суму боргу у розмірі 6 330,95 грн.
Відповідно до ст. 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку встановлених законом.
Згідно із п. 19 ст. 34 Закону України «Про нотаріат» виконавчий напис є нотаріальною дією, що вчиняють нотаріуси.
Виходячи з положень ст. 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України № 1172 від 29 червня 1999 року затверджено Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів. В пункті 1 даної Постанови визначено, що нотаріально посвідчені договори, що передбачають сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також право звернення стягнення на заставлене майно. Для одержання виконавчого напису подаються: а) нотаріально посвідчені угоди; б) документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов'язань.
Відповідно до п. п. 1.1., 3.1., 3.2. глави 16 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року за №296/5, для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість, або на правочинах, що передбачають звернення стягнення на майно на підставі виконавчих написів. Нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172.
Безспірний борг - це борг, що визначається боржником та кредитором і про суму якого сторони не сперечаються, тобто у разі відсутності заперечень боржника - вимога кредитора вважається безспірною.
Отже, в обов'язок нотаріуса входить перевірка безспірності боргу у боржника після надання стягувачем документів, що встановлюють прострочення зобов'язання. При наявності заперечень боржника нотаріус повинен оцінити його аргументи на предмет наявності ознаки безспірності відносно вимог кредитора. За відсутності ознаки безспірності нотаріус повинен був відмовити в здійсненні виконавчого напису.
З урахуванням приписів ст. ст. 15, 16, 18 ЦК України, ст. ст. 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат», захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотнього. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчинення виконавчого напису, що зазначено в правовій позиції, викладеній у Постанові Верховного Суду України у справі №6-887цс17 від 05 липня 2017 року.
Водночас, відповідно до ч. ч. 1, 5, 6, 7 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 2 ст. 13 ЦПК України збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Для з'ясування наявності безспірної заборгованості, яка стягується з позивача у виконавчому провадженні ВП № 67939521 на підставі виконавчого напису, виданого 16 червня 2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенком Є.М. та оспорюється позивачем, ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 25 січня 2022 року було витребувано у приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Остапенка Є.М. копії всіх документів на підставі яких був вчинений вищезазначений виконавчий напис, та у приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Куземченка А.С. належним чином завірену копію зазначеного виконавчого напису.
Станом на 27 вересня 2022 року ухвала суду про витребування доказів приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенком Є.М. не виконана, лише приватним виконавцем виконавчого округу Дніпропетровської області Куземченком А.С. було надано належним чином завірену копію виконавчого напису за № 182963 від 16 червня 2021 року, а отже суд позбавлений можливості перевірити обґрунтованість безспірності суми заборгованості по матеріалам справи і відповідність дійсної заборгованості позивача за вказаним кредитним договором.
Таким чином, суд обмежений у можливостях перевірки доказів, окрім тих, що подані сторонами по справі, інакше це буде порушенням принципу диспозитивної цивільного судочинства.
При вирішенні цього спору суд виходитиме з позиції достатності доказів, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування, як це передбачено ст. 80 ЦПК України.
Отже, ні нотаріусом, ні відповідачем не надано суду документів, на підставі яких було вчинено виконавчий напис, а сам по собі факт існування виконавчого напису не може бути доказом безспірності грошових вимог відповідача до позивача.
Таким чином, з наданих суду документів неможливо встановити, чи дійсно на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі; чи повідомлявся позивач про наявність такої заборгованості (направлення вимоги про усунення порушень).
За таких обставин, у суду відсутні підстави вважати, що заборгованість позивача перед відповідачем на час винесення оскаржуваного виконавчого напису була безспірною.
Разом з тим, постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14 постанову Кабінету Міністрів України № 662 від 26 листопада 2014 року «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів», зокрема, в частині доповнення Переліку новим розділом «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин» було визнано незаконною та не чинною.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01 листопада 2017 року у справі № 826/20084/14 постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року було залишено без змін.
Отже, на момент вчинення виконавчого напису нотаріусом 16 червня 2021 року п. 1 і п. 2 змін до постанови Кабінету Міністрів України № 662 від 26.11.2014 року «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» були визнані судом (справа № 826/20084/14, № К/800/6492/17, № К/800/7651/17) не чинними. Отже нотаріус не мав законних повноважень вчинювати виконавчий напис.
Суд вважає можливим захистити право позивача шляхом визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, оскільки обраний позивачем спосіб захисту його інтересів ґрунтується на законі, та заявлені позивачем вимоги є обґрунтованими.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 992,40 грн.
Вирішуючи питання про стягнення витрат на правову допомогу, суд зазначає наступне.
Частиною 1 та пунктом 1 частини 3 статті 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно із ч. ч. 1, 2 ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.
Відповідно до роз'яснень, наведених у п. 48 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» від 17 жовтня 2014 року № 10 підстави, межі та порядок відшкодування судових витрат на правову допомогу, надану в суді регламентовано ЦПК України. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені.
Верховний Суд у своїй постанові від 03 травня 2018 року в справі № 372/1010/16-ц дійшов висновку, що якщо стороною буде документально доведено, що нею понесені витрати на правову допомогу, а саме, надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат, стороні на користь якої ухвалено судове рішення.
Як вбачається з матеріалів справи, правову допомогу ОСОБА_1 у зазначеній справі на підставі договору № 1201/22 про надання правової допомоги від 12 січня 2022 року надавало Адвокатське об'єднання «КС Партнерс» в особі керуючого партнера Стрижака Євгенія Юрійовича (свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю Серії ДП № 3608 від 25 січня 2018 року), та на підставі ордеру на надання правничої (правової) допомоги Серії АЕ № 1116317 від 14 січня 2022 року (а. с. 9-10, 28-31).
Відповідно до розділу 4 та п. п. 4.1, 4.7 положень вищезазначеного договору від 12 січня 2022 року юридичну допомогу, що надається адвокатським об'єднанням, клієнт оплачує в гривнях, шляхом 100 % передоплати у розмірі 15 000 гривень. В акті про надання юридичної допомоги сторони можуть визначити інший порядок оплати та/або вартості юридичної допомоги. В цьому випадку сторони керуються умовами акту.
Верховний Суду у складі Касаційного адміністративного суду у своїй постанові від 16 квітня 2020 року у справі № 727/4597/19 зазначив про те, що аналіз спеціального законодавства щодо діяльності адвоката дає право зробити висновок про те, що законодавством України не встановлено відповідних вимог до розрахункового документа, який повинен надати адвокат при оплаті клієнтом послуг, а також не встановлено форми такого документа. Урахувавши наведене та той факт, що відкриття власного рахунку не є обов'язком адвоката, ВС дійшов висновку, що адвокат може видати клієнту на його вимогу складений у довільній формі документ (квитанція, довідка, тощо), який буде підтверджувати факт отримання коштів від клієнта.
Так, на підтвердження витрат на правову допомогу позивачем надано акт виконаних робіт № 2 від 21 січня 2022 року відповідно до якого виконавець надав, а замовник прийняв відповідно до договору про надання правової допомоги № 1201/22 від 12 січня 2022 року юридичні послуги із найменуванням (переліком) наданих послуг та ціною відповідно до якого попередня усна консультація коштує 500 гривень; отримання та підготовка необхідної інформації по справі: підготовка, надсилання та отримання відповіді на адвокатські запити щодо наявної інформації, яка має значення для розгляду справи, підготовка правової позиції, аналіз судової практики, збирання доказів коштує 1 000 гривень; підготовка та подача позовної заяви коштує 3 500 гривень; підготовка та подача заяви про забезпечення позову коштує 2 500 гривень, що на загальну суму у розмірі 7 500 гривень (а.с.32).
Крім того, в матеріалах справи мається рахунок-фактура на оплату наданих послуг № 1201/21-2 від 12 січня 2022 року за надання правової допомоги за договором № 1201/22 від 12 січня 2022 року на загальну суму у розмірі 7 500 гривень, а також копія квитанції до прибуткового касового ордеру № 2 від 12 січня 2022 року про сплату ОСОБА_1 по договору про надання правової допомоги № 1201/22 від 12 січня 2022 року на загальну суму 7 500 гривень (а. с. 33-34).
Разом з тим, слід зазначити, що відповідно до закріпленого на законодавчому рівні принципу співмірності, розмір витрат на послуги адвоката при їхньому розподілі визначається з урахуванням складності справи, часу, витраченого адвокатом на надання правничої допомоги, обсягу наданих послуг та виконаних робіт, ціни позову, а також значення справи для сторони.
Ґрунтуючись на вказаному принципі, при здійсненні дослідження та оцінки наданих сторонами доказів суд враховує, зокрема, пов'язаність витрат на правову допомогу з розглядом справи, обґрунтованість витрат та їхню пропорційність до предмета спору.
Крім того, при визначенні розміру витрат на правничу допомогу на підставі поданих сторонами доказів, суд має виходити з критеріїв: їхньої реальності (тобто встановлення їхньої дійсності та необхідності); розумності їхнього розміру (виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін).
Чинне процесуальне законодавство не обмежує сторін спору жодними нормативними рамками у контексті очікуваного розміру компенсації їхніх витрат, пов'язаних із правничою допомогою адвоката. Отже, за умови дотримання визначеної законом процедури попереднього визначення суми судових витрат, а також порядку подання необхідного об'єму доказів на підтвердження понесених витрат, сторона може розраховувати на відшкодування витрат на правничу допомогу в повному розмірі.
Верховний Суд у своїй постанові від 01 вересня 2020 року у справі № 640/6209/19 зазначив, що розмір відшкодування судових витрат повинен бути співрозмірним із ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також суд має враховувати критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (установлення їх дійсності та необхідності), а також критерію розумності їх розміру виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Таким чином, беручи до уваги принцип співмірності, слід пам'ятати, що свобода сторін у визначенні розміру витрат на професійну правничу допомогу не є абсолютною та безумовною навіть у разі їхньої повної документальної доведеності.
Проте, суд звертає увагу, що частина із наданих послуг не може бути віднесена саме до правничої допомоги.
Так, відповідно до вимог п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Згідно із п. 9 ч. 1 ст. 1 вказаного Закону представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Приписами п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.
Відповідно до вимог ст. 19 вказаного Закону видами адвокатської діяльності є: 1) надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; 2) складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; 3) захист прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування у кримінальному провадженні, особи, стосовно якої розглядається питання про видачу іноземній державі (екстрадицію), а також особи, яка притягається до адміністративної відповідальності під час розгляду справи про адміністративне правопорушення; 4) надання правової допомоги свідку у кримінальному провадженні; 5) представництво інтересів потерпілого під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні; 6) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами; 7) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб, держави, органів державної влади, органів місцевого самоврядування в іноземних, міжнародних судових органах, якщо інше не встановлено законодавством іноземних держав, статутними документами міжнародних судових органів та інших міжнародних організацій або міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана ВРУ; 8) надання правової допомоги під час виконання та відбування кримінальних покарань. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.
Отже, підготовка, надсилання та отримання відповіді на адвокатські запити щодо наявної інформації, яка має значення для розгляду справи, підготовка правової позиції, аналіз судової практики, збирання доказів, не можуть бути віднесені до жодного з видів правничої допомоги, які передбачені статтями 1, 19 Закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», а відтак, витрати за отримання і підготовку необхідної інформації по справі: підготовка, надсилання та отримання відповіді на адвокатські запити щодо наявної інформації, яка має значення для розгляду справи, підготовка правової позиції, аналіз судової практики, збирання доказів у розмірі 1 000 гривень, не можуть бути відшкодовані у якості витрат на професійну правничу допомогу.
Крім того, підготовка та подача заяви про забезпечення позову у розмірі 2 500 гривень не можуть бути відшкодовані, оскільки з матеріалів справи відсутні відомості про підготовку та подання заяви про забезпечення позову.
З огляду на викладене, з урахуванням складності справи, співмірності та пропорційності понесених витрат щодо предмета спору, значення справи для сторін, враховуючи обсяг наданих юридичних послуг, суд дійшов обґрунтованого висновку, що позивачем документально недоведений факт понесення витрат на правову допомогу у заявленому розмірі - 3 500 гривень, а тому суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача витрати на правову допомогу у сумі 4 000 гривень за консультацію та підготовку позову до суду.
Керуючись ст. 88 Закону України «Про нотаріат», Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 року № 1172, ст. ст. 4, 10, 12, 13, 19, 76, 81, 89, 109, 259, 263-265, 268, 273, 280, 282, 355 ЦПК України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю « Сіроко Фінанс», треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Остапенко Євген Михайлович, приватний виконавець виконавчого округу Дніпропетровської області Куземченко Андрій Сергійович, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню - задовольнити.
Визнати таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис, вчинений 16 червня 2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенком Євгеном Михайловичем, який зареєстрований в реєстрі за № 182963 про стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю « Сіроко Фінанс» заборгованості в розмірі 6 330,95 грн.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Сіроко Фінанс» (код ЄДРПОУ 42827134) на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) понесені та документально підтверджені судові витрати по справі у вигляді судового збору у розмірі 992,40 грн. та на професійну правову допомогу у розмірі 4000 гривень.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення може бути оскаржено безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Сторони:
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 .
Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Сіроко Фінанс», код ЄДРПОУ 42827134, місце знаходження: 03035, м. Київ, вул. Митрополита Василя Липківського, буд. 45, оф. 510-А.
Третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Остапенко Євген Михайлович, місце знаходження: 01001, м. Київ, вул. Мала Житомирська, буд. 6/5.
Третя особа - приватний виконавець виконавчого округу Дніпропетровської області Куземченко Андрій Сергійович, місце знаходження: АДРЕСА_2 .
Суддя: Т.П. Терещенко