Справа № 177/365/22
Провадження № 2/177/423/22
Іменем України
27 вересня 2022 року
Криворізький районний суд Дніпропетровської області у складі:
головуючого судді Березюк М. В.
за участі: секретаря Баля А. І.,
представника позивача ОСОБА_1
відповідача ОСОБА_2
представника відповідача ОСОБА_3
представника третьої особи - Богуш Л.Ф.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі, в порядку загального позовного провадження, цивільну справу за позовом виконкому Інгулецької районної у місті ради в інтересах ОСОБА_4 , до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимогш на предмет спору - Державний професійно-технічний навчальний заклад «Криворізький гірничо-електромеханічний ліцей», Криворізька гімназія № 98 КМР про позбавлення батьківських прав,-
Представник позивача звернулася до суду з позовом в якому просила суд позбавити батьківських прав відповідача ОСОБА_2 відносно неповнолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та позбавити батьківських прав ОСОБА_6 відносно неповнолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
В обґрунтування позову вказувала, що відповідач ОСОБА_2 є матір'ю неповнолітнього ОСОБА_5 та малолітнього ОСОБА_4 . Батько ОСОБА_5 - ОСОБА_6 проживає окремо та не приймає участі у вихованні та житті сина. Відомості про батька ОСОБА_4 записані відповідно до ч.1 ст. 135 СК України. Рішенням Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 09.11.2020 діти - ОСОБА_5 та ОСОБА_4 відібрані від батьків, відповідачів по справі, без позбавлення останніх батьківських прав. Рішеннями виконкому Інгулецької районної у місті ради ОСОБА_5 та ОСОБА_4 надано статус дитини, позбавленої батьківського піклування та дітей зараховано відповідно до державного професійно-технічного навчального закладу «Криворізький професійний гірничо-електромеханічний ліцей» та Криворізької гімназії № 98 на повне державне утримання, з батьків стягнуто аліменти на утримання дітей.
Відповідно до інформації наданої з Криворізької гімназії № 98 ОСОБА_2 відвідує чина дуже рідко, один раз на декілька місяців. З 09.11.2020 і по день звернення позивача до суду із позовом відповідачі не зверталися до виконкому Інгулецької районної у місті ради з питанням про повернення їм неповнолітніх дітей на виховання у сім'ю та діти продовжують пребувати в дитячих навчальних закладах на повному державному утриманні, у зв'язку із чим представник позивача просила суд задовольнити позовні вимоги та позбавити батьківських прав відповідача ОСОБА_2 відносно неповнолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та позбавити батьківських прав ОСОБА_6 відносно неповнолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Ухвалою судді від 29.04.2022 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито загальне позовне провадження у вказаній цивільній справі.
Ухвалою суду від 30.08.2022 закрито підготовче провадження по справі і призначено судове засідання для розгляду справи по суті.
Ухвалою суду від 21.09.2022 задоволено заяву представника позивача та провадження у вказаній цивільній справі в частині позовних вимог про позбавлення батьківських прав ОСОБА_6 та ОСОБА_2 відносно сина ОСОБА_5 закрито, у зв'язку з відмовою позивача від позову в цій частині, через досягнення повноліття ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
В ході судового засідання представник позивача підтримала свої позовні вимоги в інтересах ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , просила суд позбавити батьківських прав відповідача ОСОБА_2 відносно неповнолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Представником відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 до суду подано звідзив на позовну заяву, в якому вона просила суд відмовити в задоволенні позовних вимог. В обґрунтування зазначила про те, що до позову не додано належних і достатніх доказів, які б свідчили про доцільність позбавлення батьківських прав відповідача ОСОБА_2 . Також, як зазначила представник відповідача діти відповідачки самі особисто вимоги про позбавлення батьківських прав матері не заявляли, а з рішення органу опіким та піклування не вбачається, що при прийнятті рішення про звернення до суду із позовом про позбавлення батьківських прав була врахована думка самих дітей. Відповідач любить своїх дітей, цікавиться їх життям, бажає зберегти зв'язок з дітьми, приймати участь у їх житті та вихованні. Під час перебування дітей у навчальних закладах вона їх відвідувала, передавала гостинці, спілкувалася з ними та цікавилася їх життям.
Матеріали справи не містять доказів свідомого ухилення ОСОБА_2 від виконання батьківських обов'язків, відсутні факти жорстокого поводження з дітьми, вживання наркотичних або алкогольних напоїв, факти аморальної поведінки відповідачки. У зв'язку із введенням воєнного стану на території України, відповідачка не працювала, перебувалп на обліку як безробітна, вживає заходів для пошуку роботи та спілкується з дітьми, у зв'язку із чим представник відповідача вважає, що відсутні підстави для задоволення позову.
В судовому засіданні відповідачка ОСОБА_2 позов не визнала, підтримала заперечення проти позову. Пояснила, що дійсно її обидва сина були відібрані у неї на підставі рішення Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 09.11.2020 та на даний час перебувають на повному державному утриманні у державних закладах освіти. На час ухвалення рішення судом про відібрання дітей вона дійсно не мала доходу та не могла утримувати дітей, в силу їх характеру не мала достатнього впливу на дітей, зокрема ОСОБА_4 , який тікав з дому, не слухався її. Після прийняття рішення про відібрання дітей вона спілкувалася, та на даний час спілкується з дітьми, в тому числі з ОСОБА_4 , який на даний час перебуває за кордоном через війну. Вона постійно спілкується з сином, констатує те, що він підріс, змінив своє ставлення до її вихованого впливу на нього, а тому стверджувала, що знайде спільну мову з сином, зможе забезпечити йому належне материнське виховання. На даний час вона працевлштувалася, має можливість утримувати сина, бажає проживати разом з ним та приймати активну участь у його вихованні. Висловила бажання щоб дитина й надалі продовжувала навчання у КГ № 98 до закінчення 9 класів, оскільки має ряд друзів. Вона бажає забрати сина додому, виховувати та утримувати його.
Представники третіх осіб, в судове засідання не з'явилися, про причини неявки суд не повідомили.
Вислухавши пояснення сторін та їх представників, враховуючи думку неповнолітнього ОСОБА_4 , вислухану судом в режимі відеоконференції під час судового розгляду справи, дослідивши письмові матеріали справи, встановивши які правовідносини виникли між сторонами та яка норма права підлягає затосуванню до них, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Судом встановлено, що відповідачка ОСОБА_2 є матір'ю неповнолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серія НОМЕР_1 , виданого відділом державної реєстрації актів цивільного стану по Інгулецькому та Металургійному районах у місті Кривому Розі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м. Дніпро) ( а.с.8).
Рішенням Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 09.11.2020 задоволено позов виконавчого комітету Інгулецької районної у місті Кривому Розі ради до ОСОБА_6 , ОСОБА_2 та відібрано неповнолітніх ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 від матері ОСОБА_2 без позбавлення її батьківських прав та передано дітей до органу опіки та піклування - Інгулецької районної у м. Кривому Розі ради для вирішення питання щодо їх подальшого влаштуванн. Вказаним рішенням суду стягнуто з ОСОБА_2 аліменти на утримання дітей - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 у розмірі 1/3 частини всіх видів заробітку, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, до досягнення дітьми повноліття, на користь майбутнього опікуна або державної установи, до якої будуть влаштовані діти. Рішення суду не оскаржено, не скасовано, набрало законної сили 10.12.2020 та діє до цього часу ( а.с.13-16). Відповідно до ч.3 ст. 170 СК України, батьки у яких відібрано дітей, мають право звернутися до суду з заявою про повернення дітей, але станом на дату розгляду справи така заява від відповідача не надійшла, ОСОБА_4 нині перебуває у Туреччині, у зв'язку з війною росії проти України. Вказана інформація доведена до відома суду представником позивача.
Відомості про батька ОСОБА_4 внесені до актового запису про народження дитини в порядку визначеному ч.1 ст. 135 СК України, тобто зі слів матері (а.с. 9).
Рішенням Інгулецької районної у місті Кривому Розі ради від 17.03.2021 № 85 малолітньому ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 надано статус дитини, позбавленої батьківського піклування та зараховано до структурного підрозділу Криворізької гімназії № 98 КМР «Інтернатне відділення» на повне державне забезпечення та функції піклувальника малолітнього ОСОБА_4 покладено на вказаний навчальний заклад ( а.с.18).
Відповідно до інформації директора Криворізької гімназії № 98 КМР від 26.01.2022, неповнолітній ОСОБА_4 у вказаному закладі перебуває з 30.03.2021. За час перебування дитини у вказаному навчальному закладі його мати - ОСОБА_2 перші декілька місяців відвідувала дитини щовіхідних, згодом візити стали рідшими. Станом на січень 2022 мати відвідує дитину один раз на декілька місяців, останній раз відвідувала сина 18.12.2021 року ( а.с.19). Відповідач вказане заперечувала, зазначала, що постійно відвідувала сина, приносила йому гостинці.
На виконання ухвали суду виконавчим комітетом Інгулецькою районною у місті радою надано рішення № 49 від 16.02.2022 щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_6 та ОСОБА_2 . Відповідно до наданого висновку, орган опіки та піклування визнав доцільним позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітного ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 49).
Відповідно до копії трудової книжки ОСОБА_2 , остання до 17.12.2020 була офіційно працевлаштована, а з 23.06.2022 перебувала на обліку в Криворізькому районному центрі зайнятості (а.с. 104-105). Відповідно до довідки ТОВ «ТД «Фреш Маркет» № 23/09-2022 від 23.09.2022 ОСОБА_2 з 19.09.2022 офіційно працевлаштована підсобним робітником вказаного підприємства.
В судовому засіданні, в режимі відеоконференції, в присутності вчителя-опікуна, опитано неповнолітнього ОСОБА_4 , який суду пояснив, що він наразі знаходиться в Туреччині у зв'язку з війною в Україні. З матір'ю ОСОБА_2 підтримує стосунки, наразі спілкується з нею телефоном. Вказував, що мати ОСОБА_2 спілкується з ним, цікавиться його життям та він бажає проживати з матір'ю, не бажає щоб її позбавляли батьківських прав відносно нього. Зазначав, що на момент прийняття рішення про його відібрання від матері, він дійсно не слухався її, втікав з дому, але наразі він зрозумів свої помилки, вказував, що буде слухати маму. Також пояснював, що в період перебування в Україні, після відбірання від матері, остання навідувала його, спілкувалася з ним, цікавилася його життям.
При вирішенні вказаної справи, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 11 Закону України «Про охорону дитинства», сім'я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Згідно з частин першої, другої, шостої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства», виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за порушення прав і обмеження законних інтересів дитини на охорону здоров'я, фізичний і духовний розвиток, навчання, невиконання та ухилення від виконання батьківських обов'язків відповідно до закону.
Відповідно до статті 15 Закону України «Про охорону дитинства» дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.
Статтею 164 СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.
Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини, може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).
Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, а тому у виняткових випадках, при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи суд може відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на орган опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
Позбавлення батьківських прав, тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Статтею 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ передбачено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
Європейський суд з прав людини у справі «Савіни проти України» (заява від 18 грудня 2008 року № 39948/06) вказує, що право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя і що заходи національних органів, спрямовані перешкодити цьому, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції.
У рішенні від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України» (заява № 31111/04) суд наголосив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
Аналогічна правова позиція викладена в Постанові ВС від 20 січня 2020 року у справі № 654/1409/19.
Представник позивача, ставлячи перед судом питання про позбавлення відповідача ОСОБА_2 батьківських прав щодо її неповнолітнього сина ОСОБА_4 , посилається саме ухилення відповідачки від виконання своїх батьківських обов'язків, те, що остання після відібрання сина без позбавлення батьківських прав, не зверталася до виконкому з питанням повернення дитини на виховання в сім'ю.
В даній справі судом встановлено, що дійсно поведінка відповідачки не завжди свідчила про належне виконання нею своїх батьківських обов'язків щодо її сина, що і стало підставою для звернення органу опіки до суду із позовом про відібрання дітини без позбавлення батьківських прав, оскільки остання, під час навчання сина у Криворізькій загальноосвітній школі № 67 не цікавилася успіхами сина, не відвідувала батьківських зборів та не приділяла достатньої уваги поведінці сина.
Однак, як пояснювала відповідач та підтвердив у судовому засіданні неповнолітній ОСОБА_4 , після відбірання дитини ОСОБА_2 не переставала цікавитися життям сина, відвідувати його та спілкуватися з ним, приносила гостинці. Нині, в період коли дитина перебуває за кордоном, вона знаходить засоби спілкування з сином, цікавиться його життям та бажає щоб дитина проживала з нею, бажає утримувати сина та займатися його вихованням. Вказане свідчить, що відповідач не самоусунулася від виховання сина, бажає залишатися для нього матір'ю та готова виконувати свої батьківські обов'язки по відношенню до сина. ОСОБА_2 пояснила, що дійсно після відібрання сина не порушувала питання про його поверненя в сім'ю, але це зумовлено не ухиленням від виховання сина, а необізнаністю з нормами законодавства, оскільки маючи заборгованість за аліментами, немаючи офіційного місця роботи, вона вважала, що їй не може бути повернено сина. Крім цього, вона перебувала в скрутному матеріальному становищі, не мала роботи, у зв'язку з чим не могла забезпечити сину належні умови. Наразі вона працевлаштувалася, має змогу утримувати сина та бажає, що він проживав з нею, а вона повноцінно займалася його вихованням.
Суд вважає, що з моменту ухвалення судом рішення про відібрання дітей і до теперішнього часу поведінка відповідачки зазнала змін, оскільки остання офіційно працевлаштувалася, періодично відвідувала сина, цікавилася його життям, нині спілкується з ним засобами телефонного зв'язку та, як зазначає відповідач, має намір та фінансову можливість виховувати дитину у сім'ї та забезпечувати її життєві потреби, дбати про її фізичний розвиток. Сама дитина ОСОБА_4 також вказував, що змінить своє ставлення до виховного впливу мами на нього, буде слухатися її та покидати домівку не буде. Як мати, так і дитина, зробили для себе певні висновки щодо їх взаємовідносин. Дитина висловила думку, про небажання позбавлення його мами батьківських прав відносно нього.
Все вищевказане свідчить про те, що мати не ізолювалася від дитини, вживає наразі всіх можливих заходів щодо спілкування з дитиною, участі в його житті. Позивачем перед судом не доведено факт умисного, цілеспрямованого ухилення відповідачки від виконання своїх батьківських обов'язків, що б мого бути підставою для позбавлення її батьківських прав.
Надана суду довідка Криворізького міського центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді (а.с. 20), відповідно до якої за місцем проживання ОСОБА_2 двері ніхто не відчиняв, не є доказом ухилення відповідача від виховання сина. В довідці не зафіксовано, коли саме здійснювалися виходи, враховуючи те, що як вказувала відповідач, вона періодично неофіційно працювала, а тому могла бути відсутня вдома. Будь-яких доказів встановлення контакту з відповідачем засобами телефонного зв'язку, в тому числі з метою забезпечення можливості обтеження її умов проживання, з'ясування можливості повернення дитини матері, суду не надано, хоча як слідує з позову номер телефону ОСОБА_2 був у наявності.
Що стосується висновку органу опіки та піклування щодо доцільності позбавлення відповідачки батьківських прав, то вказаний висновоквок не є обов'язковим для суду ( частини п'ята, шоста статті 19 СК України), від його висновку суд має право мотивовано відступити, такий висновок є доказом у справі, який підлягає дослідженню та оцінці судом. Аналогічна позиція висловлена в постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19.
Як слідує зі змісту висновку про доцільність позбавлення батьківських прав, він ґрунтується виключно на тому, що відповідач не звернулася до органу опіки з клопотанням про повернення дітей у сім'ю, які перебувають на повному державному утриманні. З висновку слідує, що органом опіки та піклування не проводилося опитування ні відповідача, ні дитини ОСОБА_4 з вказаного питання, не здійснювалося обстеження місця проживання відповідача, не з'ясовувалися причини не подання ОСОБА_2 заяви про повернення сина в сім'ю, наявність або відсутність підстав для цього, зокрема з урахуванням матеріального становища відповідача, умов її проживання та змін у її стосунках з сином.
Беручи до уваги викладене, суд приходить до висновку, що наданий органом оіпки та піклування висновок є необґрунтованим, не враховує дійсні обставини справи та думку неповнолітньої дитини ОСОБА_4 , з'ясування якої є обов'язковим при вирішенні справ про позбавлення батьківських прав.
При вирішенні даного позову, суд враховує побажання дитини не позбавляти його матір батьківських прав відносно нього, бажання відповідача зберегти родинні зв'язки з сином, бажанням займатися його вихованням та утриманням, приймати участь у його житті. Факт заперечення відповідача проти позову про позбавлення її батьківських прав свідчить про її інтерес до дитини та можливість виправлення ставлення щодо виховання сина в кращу сторону.
Несення державою витрат на утримання дитини має бути компенсоване за рахунок реального стягнення аліментів з відповідача, що визначено в рішенні суду від 09.11.2020, але жодним чином не може бути самостійною підставою для позбавлення відповідача батьківських прав.
Беручи до уваги викладене, враховуючи обставини даної справи, найкращі інтереси дитини, яка має право на спілкування з матір'ю, виховання та піклування нею, підтримання родинних зв'язків з матір'ю, в даній справі суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для застосування крайнього заходу - позбавлення відповідача батьківських прав щодо сина ОСОБА_4 , а тому вважає за необхідне відмовити у задоволенні позову. Разом з тим, суд вважає за необхідне попередити відповідача про необхідність ще більших позитивних змін у питанні виконання неї своїх батьківських обов'язків по відношенню до сина, з покладенням обов'язку контролю виконання відповідачем батьківських обов'язків на орган опіки та піклування за місцем перебування ( проживання) дитини.
Керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 223, 259, 263-265 ЦПК України, суд -
У задоволенні позову виконкому Інгулецької районної у місті ради в інтересах ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Криворізька гімназія № 98 КМР про позбавлення батьківських прав - відмовити.
Попередити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , про необхідність належного виконання обов'язків по вихованню і утриманню сина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Покласти на Орган опіки та піклування Інгулецької районної у м. Кривому Розі ради, як органу опіки та піклування за місцем проживанням (перебування) неповнолітного ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , контроль за виконанням батьківських обов'язків відповідачем ОСОБА_2 .
На рішення може бути подана апеляційна скарга до Дніпровського апеляційного суду, протягом 30 днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом 30 днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення складено о 16:55 год. 27.09.2022
Суддя М.В. Березюк