Справа №173/1000/22
Провадження №2/173/576/2022
26 вересня 2022 р. м. Верхньодніпровськ
Верхньодніпровський районний суд Дніпропетровської області у складі:
головуючого судді: Новіченко Н.В.,
за участю секретаря судового засідання: Демяненко С.І.,
відповідача: ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи
за позовом ОСОБА_2
до ОСОБА_1
про стягнення аліментів,
02.08.2022 року ОСОБА_2 (далі - Позивач) звернулась до Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області з позовом до ОСОБА_1 (далі - Відповідач) про стягнення аліментів на утримання неповнолітнього сина, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходу) щомісяця до досягнення дитиною повноліття, але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги Позивач посилається на те, що між ним та Відповідачем було укладено шлюб, який було розірвано рішенням Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 25.02.2019 року у справі № 173/2798/18, від шлюбу вони мають сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Наразі син проживає разом з Позивачем та перебуває на повному її утриманні. Відповідач повинен брати участі у вихованні та утриманні дитини, оскільки вона одна не може забезпечити належний рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. У зв'язку з цим Позивач вирішив звернутися до суду з даним позовом.
Ухвалою Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 10.08.2022 відкрито провадження у справі № 173/1000/22, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, судове засідання призначено на 26.09.2022 року.
У судове засідання 26.09.2022 року Позивач не з'явився, подав заяву про розгляд справи без його участі.
Відповідач у судовому засіданні подав заяву про визнання позову відповідно до статті 206 Цивільного процесуального кодексу України.
У судовому засіданні 26.09.2022 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Заслухавши пояснення відповідача, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд,-
15.06.2013 року між Позивачем та Відповідачем було укладено шлюб, який було розірвано рішенням Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 25.02.2019 у справі 173/2798/18.
Від даного шлюбу сторони мають дитину - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується Свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 . Батьком дитини є ОСОБА_1 , а матір'ю - ОСОБА_2 .
Позивач стверджує, що син проживає разом з нею і перебуває на повному її утриманні, а відповідач не надає матеріальної допомоги на утримання сина. Вважає, що Відповідач як батько неповнолітньої дитини повинен утримувати її, оскільки він є працездатним, матеріально забезпеченим та має реальну можливість виконувати батьківські обов'язки.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому їх дослідженні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до частин першої та другої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789XII (78912) та набула чинності для України 27вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
За змістом статті 18 Конвенції про права дитини - батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Предметом їх основного піклування є найкращі інтереси дитини. Обов'язок виховувати та розвивати дитину найважливіший обов'язок матері і батька.
Статтею 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
У § 54 рішення Європейського суду з прав людини від 07 грудня 2006 року № 31111/04 у справі «Хант проти України» зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (рішення у справі «Олсон проти Швеції» (№ 2) від 27 листопада 1992 року, № 250, ст. 35-36, § 90) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
Згідно із частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
За своєю суттю аліменти - це кошти покликані забезпечити дитину усім необхідним для повноцінного розвитку, тому вони можуть бути стягнуті лише на користь того з батьків хто проживає із дитиною та бере більш активну участь у її вихованні.
Статтею 51 Конституції України та статтею 180 Сімейного кодексу України передбачено, що батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Частиною 3 статті 181 Сімейного кодексу України визначено, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Положеннями частини 1 статті 182 Сімейного кодексу України передбачено, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.
Відповідачем до суду подано заяву про визнання позову від 26.09.2022 року.
Згідно з частиною 1 статті 206 Цивільного процесуального кодексу України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.
Зазначена процесуальна дія - це диспозитивне право відповідача, передбачене нормами Цивільного процесуального кодексу України.
Частиною 2 статті 206 Цивільного процесуального кодексу України унормовано, що до ухвалення судового рішення у зв'язку з відмовою позивача від позову або визнанням позову відповідачем суд роз'яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення.
При цьому, суд зазначає, що визнання Відповідачем позову не суперечить закону і не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб.
За таких обставин, оскільки заява Відповідача не суперечить закону і не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд приймає заяву відповідача про визнання позову.
У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд (частина 4 статті 206 Цивільного процесуального кодексу України).
Оскільки неповнолітній син проживає разом з матір'ю, а Відповідач є його батьком та на нього покладено однаковий з Позивачем обов'язок щодо утримання і матеріального забезпечення дитини, враховуючи визнання позову Відповідачем, суд задовольняє заявлені позовні вимоги.
Згідно з частиною 1 статті 191 Сімейного кодексу України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову.
У відповідності до пункту 1 частини 1 статті 430 Цивільного процесуального кодексу України, суд вважає необхідним допустити негайне виконання рішення у частині стягнення аліментів в межах суми платежу за один місяць.
Відповідно до статті 141 Цивільного процесуального кодексу України судовий збір покладається на Відповідача.
Водночас, в силу приписів частини 1 статті 142 Цивільного процесуального кодексу України у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
В силу приписів п. 3 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» Позивач звільнений від сплати судового збору.
За таких обставин, з Відповідача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 50 відсотків на користь держави.
Керуючись статтями 7, 8, 12, 13, 141, 206, 263-265, 268 ЦПК України, суд, -
1. Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів задовольнити.
2. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання неповнолітнього сина, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи стягнення з 02.08.2022 року і до досягнення дитиною повноліття.
3. Допустити негайне виконання рішення в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання неповнолітнього сина, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, в межах суми платежу за один місяць.
4. Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 496 (чотириста дев'яносто шість) грн. 20 коп.
5. Рішення може бути оскаржено у встановленому порядку до Дніпровського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його підписання. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
6. Позивач: ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ; місце реєстрації: АДРЕСА_1 ).
7. Відповідач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 ; місце реєстрації: АДРЕСА_2 ).
Повне рішення складено 27.09.2022 року.
Суддя Н.В. Новіченко