Справа № 320/13914/21 Суддя (судді) першої інстанції: Дудін С.О.
27 вересня 2022 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді Кучми А.Ю.,
суддів Аліменка В.О., Безименної Н.В.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Феодосіївської сільської ради Обухівського району Київської області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2022 року (м. Київ, дата складання повного тексту не зазначається) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Феодосіївської сільської ради Обухівського району Київської області про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернувся з позовом до суду, в якому просить:
- визнати протиправним рішення Феодосіївської сільської ради від 23.09.2021 №35/77 про відмову в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність;
- зобов'язати Феодосіївську сільську раду Обухівського району Київської області надати дозвіл на розроблення документації із землеустрою для одержання безоплатно у власність земельної ділянки для « 02.01 Для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)» орієнтовною площею 0,181833 га, яка розташована на території Київської області, Києво-Святошинського району, Феодосіївської сільської ради або іншої вільної земельної ділянки комунальної власності Феодосіївської сільської ради, Києво-Святошинського району, Київської області.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що рішення від 23.09.2021 №35/77 містить лише формальні обґрунтування та мотиви, а відповідачем не вказано конкретних підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення землевпорядної документації. При цьому позивач стверджує, що викопіювання з картографічної основи Державного земельного кадастру, кадастрової картки, є належним графічним матеріалом в розумінні Земельного кодексу України.
Відповідач у відзиві на позовну заяви заперечував проти задоволення позову, зазначив, що спірне рішення про відмову у наданні позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою було прийнято правомірно, через те, що з наданих позивачем до клопотання матеріалів було неможливо встановити бажане місце розташування запланованої до відведення земельної ділянки.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2022 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Феодосіївської сільської ради від 23.09.2021 №35/77. Зобов'язано Феодосіївську сільську раду Обухівського району Київської області надати позивачу дозвіл на розроблення проекту землеустрою з відведення безоплатно у власність земельної ділянки для « 02.01 Для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)» орієнтовною площею 0,181833 га, яка розташована на території Київської області, Києво-Святошинського району, Феодосіївської сільської ради, на підставі поданого клопотання від 03.08.2021 та доданих до нього матеріалів. В іншій частині в позові відмовлено.
Не погоджуючись з судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного з'ясування усіх фактичних обставин у справі. Апелянт вказує, що бажана заявником земельна ділянка розташована поза межами населеного пункту. Крім того, в бажаному заявником місці розташовані земельні ділянки призначені для ведення особистого селянського господарства. Зазначає, що під час дії воєнного стану вирішення спірного питання заборонено.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду - скасуванню в частині.
Згідно з ст. 317 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує його та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, позивач звернувся до Ходосівського сільського голови з клопотанням від 03.08.2021 про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою для одержання безоплатно у власність земельної ділянки для « 02.01 Для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)» орієнтовною площею 0,181833 га, яка розташована на території Київської області, Києво-Святошинського району, Ходосівської сільської ради.
До вказаного клопотання додано, зокрема, графічний матеріал із зображенням бажаного місцезнаходження земельної ділянки. Таким графічним матеріалом є викопіювання з Публічної кадастрової карти України, на якій в якості орієнтиру була вказана земельна ділянка з кадастровим номером 3222487000:04:003:0231.
За результатом розгляду цієї заяви відповідачем було прийнято рішення від 23.09.2021 №35/77, яким відмовлено у наданні позивачу такого дозволу через неможливість проведення ідентифікації земельної ділянки, запитуваної до відведення, задля перевірки відповідності місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генерального плану населеного пункту та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Не погоджуючись із таким рішенням, позивач звернувся до суду за захистом своїх порушених прав та законних інтересів.
Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що викладена в спірному рішенні підстава для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою не передбачена вимогами частини сьомої статті 118 ЗК України, згідно з якою визначений вичерпний перелік підстав для відмови у наданні такого дозволу.
Колегія суддів частково погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Згідно з частинами першою - третьою статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Відповідно до положень пункту «б» частини першої статті 121 Земельного кодексу України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.
Згідно з частиною шостою статті 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.
У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Отже, громадяни, які зацікавлені у реалізації свого права на отримання безоплатно у власність земельної ділянки, звертаються до відповідної сільської, селищної, міської ради з заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, яку орган місцевого самоврядування зобов'язаний розглянути у місячний строк.
У відповідності до частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян особами, які мають відповідні дозволи (ліцензії) на виконання цих видів робіт, у строки, що обумовлюються угодою сторін.
Згідно частин восьмої-десятої статті 118 ЗК України проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу.
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання у власність.
Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду може бути оскаржена до суду.
У разі відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення заяви без розгляду питання вирішується в судовому порядку (частина одинадцята вказаної статті).
Відповідно до статті 118 Земельного кодексу України порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянами передбачає реалізацію таких послідовних етапів:
- звернення громадян з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;
- надання дозволу відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування;
- розробка суб'єктами господарювання за замовленням громадян проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;
- погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в порядку, передбаченому статтею 186-1 Земельного кодексу України;
- затвердження відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.
Аналіз наведених норм права, якими врегульовано процедуру безоплатного отримання земельних ділянок, свідчить про те, що всі дії відповідних суб'єктів земельно-правової процедури є взаємопов'язаними, послідовними і спрямовані на досягнення результату у вигляді отримання земельної ділянки у власність.
При цьому, передача (надання) земельної ділянки у власність відповідно до статті 118 Земельного кодексу України є завершальним етапом визначеної процедури безоплатної приватизації земельних ділянок, а рішення про затвердження проекту землеустрою є одночасно рішенням про передачу земельної ділянки у власність чи у користування. Для цього подається відповідне клопотання з погодженим проектом землеустрою та Витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 23.10.2019 у справі №П/811/1123/16, від 27.10.2020 у справі № 480/313/19.
Отже, вказаними нормами визначено підстави, порядок, строки передачі земельної ділянки у власність громадян та органи, уповноважені розглядати ці питання, зокрема, для передачі земельної ділянки у власність зацікавлена особа звертається до відповідних органів із заявами для отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та для надання її у власність, за результатами розгляду яких такі органи приймають рішення про погодження чи відмову в погодженні проекту землеустрою.
При цьому, при вирішенні клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, уповноважений на це орган в контексті норм частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України повинен перевірити: відсутність передачі земельної ділянки безоплатно у власність відповідному громадянину по зазначеному виду використання (частина четверта статті 116 Земельного кодексу України); чи відносяться землі, за рахунок яких планується формування земельної ділянки, до земель сільськогосподарського призначення державної власності (частина четверта статті 122 Земельного кодексу України); відповідність бажаного місця розташування земельної ділянки схемі землеустрою і техніко-економічним обґрунтуванням використання та охорони земель адміністративно-територіальної одиниці, проектам землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затвердженим у встановленому законом порядку (частина сьома статті 118 Земельного кодексу України); відповідність бажаного місця розташування земельної ділянки містобудівній документації (у разі її надання для містобудівних потреб) (частина сьома статті 118 Земельного кодексу України та частина третя статті 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»).
Таким чином, підставою відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність може бути невідповідність місця розташування об'єкта (земельної ділянки) наведеним вище вимогам.
Як вбачається з матеріалів справи, підставою для відмови у наданні позивачу дозволу на розробку землевпорядної документації стало твердження відповідача про неналежне оформлення позивачем клопотання, а саме: ненадання належних графічних матеріалів з визначеним на них бажаним місцем розташування земельної ділянки, через що неможливо встановити відповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генерального плану населеного пункту та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Разом із тим, до клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою позивач додав витяг з Публічної кадастрової картки, на якому зображено бажане місце розташування земельної ділянки, а також в якості орієнтиру була вказана земельна ділянка з кадастровим номером 3222487000:04:003:0231.
Публічна кадастрова карта - це інформаційний портал, на якому оприлюднюються відомості Державного земельного кадастру.
В розумінні статті 1 Закону України «Про Державний земельний кадастр» Державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами; державна реєстрація земельної ділянки - внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера; кадастрова карта (план) - графічне зображення, що містить відомості про об'єкти Державного земельного кадастру.
Частиною п'ятою статті 5 Закону № 3613-VI визначено, що внесення відомостей до Державного земельного кадастру та користування такими відомостями здійснюється виключно на підставі та відповідно до цього Закону. Забороняється вимагати для внесення відомостей до Державного земельного кадастру та користування такими відомостями надання документів та здійснення дій, прямо не передбачених цим Законом.
У відповідності до положень частин 1, 8 статті 9 вказаного Закону внесення відомостей до Державного земельного кадастру і надання таких відомостей здійснюються державними кадастровими реєстраторами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. Державна реєстрація земельних ділянок, обмежень у їх використанні, ведення поземельних книг, внесення до Державного земельного кадастру відомостей про земельні ділянки здійснюються Державними кадастровими реєстраторами, які здійснюють свою діяльність за місцем розташування земельної ділянки (район, місто республіканського значення Автономної Республіки Крим, місто обласного значення).
Частиною першою статті 15 Закону № 3613-VI передбачено, що до Державного земельного кадастру включаються такі відомості про земельні ділянки: кадастровий номер; місце розташування; опис меж; площа; міри ліній по периметру; координати поворотних точок меж; дані про прив'язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі; дані про якісний стан земель та про бонітування ґрунтів; відомості про інші об'єкти Державного земельного кадастру, до яких територіально (повністю або частково) входить земельна ділянка; цільове призначення (категорія земель, вид використання земельної ділянки в межах певної категорії земель); склад угідь із зазначенням контурів будівель і споруд, їх назв; відомості про обмеження у використанні земельних ділянок; відомості про частину земельної ділянки, на яку поширюється дія сервітуту, договору суборенди земельної ділянки; нормативна грошова оцінка; інформація про документацію із землеустрою та оцінки земель щодо земельної ділянки та інші документи, на підставі яких встановлено відомості про земельну ділянку.
Стаття 118 ЗК України не містить будь-яких особливих вимог до графічних матеріалів, крім зазначення бажаного місця розташування земельної ділянки.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що додані позивачем до клопотання графічні матеріали (викопіювання), на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, роздруковані із Публічної кадастрової карти України, інформація в якій створена належним суб'єктом, є належним документом із відображенням інформації, яка дає можливість ідентифікувати бажану земельну ділянку на місцевості, та містить прив'язку земельної ділянки до відповідного населеного пункту, площу бажаної земельної ділянки.
Посилання відповідача на невідповідність місця розташування земельної ділянки у спірному рішенні не містить будь-яких обґрунтувань, що свідчить про безпідставну відмову Феодосіївської сільської ради Обухівського району Київської області у наданні позивачеві дозволу на розробку проекту землеустрою з посиланням на неможливість визначення бажаного місця розташування земельної ділянки.
Відповідачем під час розгляду справи не було надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували факт існування тих обставин, які були покладені ним в якості підстави для прийняття рішення, а саме: того, що викопіювання з публічної кадастрової картки не може бути визнано в якості належних графічних матеріалів, на підставі яких може бути наданий дозвіл на розробку землевпорядної документації.
У той же час, колегія суддів звертає увагу на те, що зміст спірного рішення не містить конкретну норму на підставі якої позивачу відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою.
Доводи апеляційної скарги, що бажана заявником земельна ділянка розташована поза межами населеного пункту, в бажаному заявником місці розташовані земельні ділянки призначені для ведення особистого селянського господарства, а також те, що під час дії воєнного стану вирішення спірного питання заборонено колегією суддів не приймається до уваги, оскільки зазначені обставини не були покладені в основу прийняття рішення від 23.09.2021 №35/77, а тому вони не можуть бути підставою для визнання такого рішення правомірним.
За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про незаконність рішення Феодосійської сільської ради Обухівського району Київської області від 23.09.2021 №35/77 та необхідність визнання його протиправним та скасування.
Розглядаючи позовні вимоги про зобов'язання Феодосіївську сільську раду Обухівського району Київської області надати дозвіл на розроблення документації із землеустрою для одержання безоплатно у власність земельної ділянки для « 02.01 Для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)» орієнтовною площею 0,181833 га, яка розташована на території Київської області, Києво-Святошинського району, Феодосіївської сільської ради або іншої вільної земельної ділянки комунальної власності Феодосіївської сільської ради, Києво-Святошинського району, Київської області, колегія суддів зазначає наступне.
Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Пунктами 1.6, 2.4 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 № 1380/5 передбачено, що дискреційні повноваження - сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акту.
Дискреційні повноваження можуть закріплюватися в нормативно-правових актах, проектах нормативно-правових актів такими способами:
1) за допомогою оціночних понять, наприклад: «за наявності поважних причин орган вправі надати …», «у виключних випадках особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може дозволити…», «рішення може бути прийнято, якщо це не суперечить суспільним інтересам…» тощо;
2) шляхом перерахування видів рішень, що приймаються органом (особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування), не вказуючи підстав для прийняття того чи іншого рішення або шляхом часткового визначення таких підстав;
3) шляхом надання права органу (особі, уповноваженій на виконання функцій держави або місцевого самоврядування) при виявленні певних обставин (настанні конкретних юридичних фактів) приймати чи не приймати управлінське рішення залежно від власної оцінки цих фактів;
4) за допомогою нормативних приписів, що містять лише окремі елементи гіпотези чи диспозиції правової норми, що не дозволяють зробити однозначний висновок про умови застосування нормативного припису або правові наслідки застосування такого припису.
Стосовно дискреційних повноважень, суд, за наслідками аналізу вказаних положень, зазначає, що такими є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може».
У такому випадку дійсно суд не може зобов'язати суб'єкта владних повноважень обрати один з правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде правомірним, а тому це не порушує будь-чиїх прав.
У даній справі відповідач зобов'язаний судом першої інстанції до вчинення конкретних дій, а саме: надати позивачу дозвіл на розроблення проекту землеустрою з відведення безоплатно у власність земельної ділянки для « 02.01 Для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)» орієнтовною площею 0,181833 га, яка розташована на території Київської області, Києво-Святошинського району, Феодосіївської сільської ради, на підставі поданого клопотання від 03.08.2021 та доданих до нього матеріалів.
Підставою для відмови у задоволенні заяви позивача можуть бути лише визначені законом обставини. Відповідач при цьому наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти на власний розсуд - розглянути заяву та прийняти рішення про задоволення заяви, або ж рішення про відмову у її задоволенні. Визначальним є те, що у кожному конкретному випадку звернення особи із заявою, з урахуванням фактичних обставин, згідно із законом існує лише один правомірний варіант поведінки суб'єкта владних повноважень.
Зобов'язання суб'єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту застосовується лише за наявності необхідних підстав, з урахуванням фактичних обставин справи.
Дійсно, у випадку невиконання обов'язку відповідачем, за наявності визначених законом умов, у суду виникають підстави для ефективного захисту порушеного права позивача шляхом, зокрема, зобов'язання відповідача вчинити певні дії, спрямовані на відновлення порушеного права, або шляхом зобов'язання ухвалити рішення.
Однак, як і будь-який інший спосіб захисту, зобов'язання відповідача ухвалити рішення може бути застосовано судом за наявності необхідних та достатніх для цього підстав.
Частиною сьомою статті 118 Земельного кодексу України визначений перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за результатами розгляду належним чином оформлених клопотання та додатків до нього, який є вичерпним.
Зобов'язання судом відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може мати місце лише у випадку, якщо судом буде встановлено відсутність таких підстав для відмови у видачі дозволу, які передбачені законом.
Адміністративний суд, з урахуванням фактичних обставин, зобов'язаний здійснити ефективне поновлення порушених прав, а не лише констатувати факт наявності неправомірних дій. Для цього адміністративний суд наділений відповідними повноваженнями, зокрема, ч. 4 ст. 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному п. 4 ч. 2 цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Верховний Суд у постанові від 24.12.2019 у справі № 823/59/17 зробив наступний правовий висновок: «…повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен прийняти відповідне рішення про надання такого дозволу. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати дозвіл на розробку земельної ділянки або відмовити у наданні такого дозволу, якщо для цього є законні підстави.
Втручанням у дискреційні повноваження суб'єкта владних повноважень може бути прийняття судом рішень не про зобов'язання вчинити дії, а саме прийняття ним рішень за заявами заявників замість суб'єкта владних повноважень.
Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 02 липня 2020 року у справі № 825/2228/18.
З аналізу наведених норм вбачається, що дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки надається відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування. При цьому, чинним законодавством передбачено, що рішення про надання дозволу або відмову у наданні такого дозволу орган місцевого самоврядування приймає виключно на пленарних засіданнях відповідної ради.
Суд не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) відповідача поза межами перевірки за критеріями відповідності прийняття ним рішень (вчинення дій), передбаченими частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, підміняти його і перебирати на себе повноваження, надані Законом, оскільки завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог прав осіб, що звертаються до суб'єктів владних повноважень, без порушень принципу розподілу влади.
Таким чином, на переконання колегії суддів належним та ефективним захистом порушеного права позивача є зобов'язання відповідача повторно розглянути клопотання позивача від 03.08.2021 про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою для одержання безоплатно у власність земельної ділянки для « 02.01 Для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)» орієнтовною площею 0,181833 га, яка розташована на території Київської області, Києво-Святошинського району, Феодосіївської сільської ради з урахуванням висновків суду.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку про скасування рішення суду першої інстанції в частині та часткове задоволення позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 251, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -
Апеляційну скаргу Феодосіївської сільської ради Обухівського району Київської області - задовольнити частково.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2022 року - скасувати в частині зобов'язання Феодосіївську сільську раду Обухівського району Київської області надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою з відведення безоплатно у власність земельної ділянки для « 02.01 Для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)» орієнтовною площею 0,181833 га, яка розташована на території Київської області, Києво-Святошинського району, Феодосіївської сільської ради, на підставі поданого клопотання від 03.08.2021 та доданих до нього матеріалів.
Прийняти в цій частині нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Зобов'язати Феодосіївську сільську раду Обухівського району Київської області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 03.08.2021 про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою для одержання безоплатно у власність земельної ділянки для « 02.01 Для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)» орієнтовною площею 0,181833 га, яка розташована на території Київської області, Києво-Святошинського району, Феодосіївської сільської ради з урахуванням висновків суду.
В іншій частині рішення Київського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2022 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328, 329 КАС України.
Повний текст постанови виготовлено 27.09.2022.
Головуючий суддя: А.Ю. Кучма
В.О. Аліменко
Н.В. Безименна