14 вересня 2022 року м. ПолтаваСправа № 440/2506/22
Полтавський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Гіглави О.В.,
за участю:
секретаря судового засідання - Рябухи Ю.В.,
представника позивача - Стороженко С.В.,
представника відповідача - Зубарєвої С.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області про скасування наказу та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області про:
- скасування наказу Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області за №201 від 22.11.2021 про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, громадянину Бангладеш ОСОБА_1 ;
- зобов'язання Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області прийняти та розглянути заяву ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Позовні вимоги мотивовані протиправністю наказу УДМС України в Полтавській області за №201 від 22.11.2021 про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, громадянину Бангладеш ОСОБА_1 , оскільки перевірка інформації, яку позивач надавав під час звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка "потребує додаткового захисту" до УДМС України у Полтавській області щодо ситуації в країні його громадянської належності (Бангладеш), причин, через які позивач не може до неї повернутися, всупереч вимогам законодавства, взагалі не проводилася, ситуація у країні його походження не вивчалась, на співбесіду позивача не викликали. На переконання позивача, через те, що УДМСУ в Полтавській області належним чином не вивчало та взагалі не аналізувало матеріали та документи по справі, було прийняте хибне рішення, яким позивачу відмовлено в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. При цьому, інформація по країні походження позивача підтверджує обґрунтованість його побоювань. Не дивлячись на те, що позивач бажає набути статус біженця в Україні, відмова в наданні йому можливості у подальшому претендувати на отримання додаткового захисту в Україні, у випадку не надання йому статусу біженця, не відповідає нормам чинного законодавства. Адже, якщо, позивач буде визнаний Україною особою, яка не є біженцем, то він буде відповідати усім умовам передбаченим пунктом 13 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" для визнання його особою, яка потребує додаткового захисту в Україні. Позивач залишається в Україні та не може повернутись до Бангладеш внаслідок побоювання застосування до нього смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання та систематичного порушення прав людини.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 22.02.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, призначено підготовче засідання.
04.04.2022 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній проти задоволення позовних вимог ОСОБА_1 заперечує (а.с. 14-18). Вказує, що із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту ОСОБА_1 вже втретє звернувся до УДМС України у Полтавській області 22.11.2021. Аналізуючи зміст нової заяви встановлено, що заявник вкотре посилається на ті ж самі обставини, які заявлялися ним в попередніх зверненнях, а саме: політичні та релігійні мотиви. Заявник стверджує, що йому загрожує небезпека, як християнину з боку агресивно налаштованих осіб в Бангладеш. При цьому, в якості доказу своїх тверджень заявник надав роздруківку із засобів масової інформації з мережі Інтернет, де йдеться про факти масових безпорядків та сутичок в Бангладеш між представниками мусульманської релігії та індуїстської релігії. Досліджуючи інформацію, викладену у заяві під час першого звернення за захистом, викладену у другій заяві, та зазначену під час третього звернення, УДМС встановлено, що заявник повідомляє про одні і ті ж самі обставини. Тобто, умови, передбачені пунктом 1 чи 13 частини 1 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" не змінилися. Під час останнього звернення заявник висловив побоювання про те, що внаслідок описаних вище подій йому загрожує небезпека на релігійному ґрунті, як особі, яка сповідує християнську релігію. Разом з тим, безпідставність тверджень про наявність загрози для заявника в Бангладеш саме на релігійному ґрунті було спростовано у ході прийняття судами всіх інстанцій відповідних рішень під час оскарження ним рішення Державної міграційної служби України про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також під час оскарження рішення УДМС України в Полтавській області під час повторного звернення з аналогічною заявою. Аналізуючи обставини, заявлені заявником у повторній заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, взято до уваги той факт, що відповідно до інформації, викладеної заявником під час першого звернення за захистом він виїхав із Бангладеш 23.12.2013. З того часу ОСОБА_1 територію України не залишав. Тобто майже вісім років заявник не відвідував країну своєї громадянської належності. Обставини, які описує заявник під час останнього звернення, відбулися в Бангладеш з його слів у жовтні 2021 року. Оскільки на той момент він тривалий час не перебував в країні своєї громадянської належності, то відношення до описаних ним подій не має. Більше того, як свідчать матеріали, надані заявником у якості доказу обставин, за яких особі надається притулок в Україні, у жовтні 2021 року в Бангладеш мало місце протистояння на релігійному ґрунті між представниками мусульманської релігії та індуїстської релігії. Дослідження ІКП підтвердило факт масових протестів у Бангладеш у зв'язку з конфліктом між мусульманами і індуїстами. Однак, масові протести були припинені з боку представників правоохоронних органів, винні притягуються до відповідальності. Оскільки заявник себе позиціонує як особу, яка притримується християнської релігії, а масові безладдя, описані у наданій ним статті стосуються представників інших релігійних течій, для нього в країні громадянської належності відсутня небезпека на релігійному ґрунті. Враховуючи той факт, що заявник не був політичним діячем в своїй країні, і не розпочав свою політичну діяльність, перебуваючи упродовж майже восьми років поза країною своєї громадянської належності, у нього відсутні підстави з політичних мотивів щодо отримання притулку в Україні. Отже, обставини, про які заявляє ОСОБА_1 у повторному зверненні, фактично повторюють обставини, про які ним було заявлено під час першого звернення за захистом в Україні. Окрім цього, УДМС враховано та дано належну оцінку тому факту, що заявник, перебуваючи в Україні, не дотримувався вимог українського законодавства, неодноразово порушував правила перебування іноземців на території України. Більше того, позивач скоїв кримінальне правопорушення, за яке був засуджений. Таким чином, повторне звернення за захистом в Україні ОСОБА_1 , це можливість і спроба будь-яким чином легалізуватися в Україні після закінчення строку відбуття покарання. Нових обставин щодо обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками віросповідання та політичні переконання, заявником не повідомлено. З огляду на зазначене, на підставі частини 6 статті 5 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" УДМС прийнято рішення про відмову у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
За змістом відповіді на відзив на позовну заяву, що надійшла до суду 31.05.2022 (а.с. 73-80), представник позивача наполягає на тому, що позивач проживає у м. Полтаві разом із своєю дружиною українкою та прийняв віросповідання дружини - християнство, про що надано до суду відповідні докази. Через критичну ситуацію у своїй країні, а також через те, що він прийняв іншу віру позивач не може повернутися до Бангладеш, так як його будуть переслідувати. Позивач також надавав роздруківки, які отримав через мережу Інтернет, які повністю підтверджують його побоювання та які повністю доказують те, що йому небезпечно повертатися у Бангладеш. Позивач боїться повернутися до Банладеш, тим паче разом із своєю дружиною. Незважаючи на те, що позивачу раніше вже було відмовлено у наданні статусу біженця, умови в яких він перебуває змінилися, а ситуація насилля по відношенню до християн, що змінили релігію, містить ознаки переслідування. Саме тому позивач повторно звернувся з належним чином оформленою заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проте отримав безпідставну відмову навіть у прийнятті заяви (повідомлення від 22.11.2021 за №15).
В підготовчому засіданні 14.09.2022 суд протокольною ухвалою закрив підготовче провадження у справі №440/2506/22 та за заявами представників сторін призначив вказану справу до судового розгляду по суті у відкритому судовому засіданні в цей же день, тобто 14.09.2022 на 11:35.
Представник позивача в судовому засіданні 14.09.2022 позовні вимоги підтримала, просила суд їх задовольнити.
Представник відповідача в судовому засіданні 14.09.2022 заперечувала проти задоволення позовних вимог з огляду на їх безпідставність.
Заслухавши доводи представників позивача та відповідача, дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин Народної Республіки Бангладеш 07.08.2017 звернувся до УДМС України в Полтавській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Дану заяву мотивував посиланнями на те, що він виріс у сім'ї, члени якої приймали участь у діяльності Націоналістичної партії Бангладеш, а він у студентські роки входив до складу формування під назвою "Ісламська студентська організація", за що чотири рази був затриманий та обвинувачений, за твердженням позивача безпідставно, у вбивстві, яке він не скоював. За твердженням позивача, у 2013 році він змінив свої релігійні переконання та прийняв християнську віру, за що був підданий переслідуванням з боку мусульман та втік до Індії, а у подальшому отримав українську візу і приїхав в Україну для навчання.
У заяві позивач стверджував про переслідування членів своєї сім'ї та їх вбивство прихильниками "Союзу бенгальських студентів".
Рішенням ДМС України від 17.11.2017 №427-17 позивачу відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Не погодившись із зазначеним рішенням, ОСОБА_1 оскаржив його у судовому порядку.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 16.02.2018 у справі №816/2279/17 у задоволенні адміністративного позову громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, третя особа без самостійних вимог на предмет спору - управління Державної міграційної служби України в Полтавській області про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії відмовлено /http://reestr.court.gov.ua/Review/72390139/.
Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 15.05.2018 апеляційну скаргу залишено без задоволення /http://reestr.court.gov.ua/Review/74134616/.
Постановою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 21.11.2019 касаційну скаргу залишено без задоволення /http://reestr.court.gov.ua/Review/85804103/.
Повторно ОСОБА_1 звернувся із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту до УДМС України в Полтавській області 23.10.2020.
За результатами такого звернення прийнято наказ УДМС України в Полтавській області від 23.10.2020 №162 про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Повідомленням про відмову особі в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту УДМС України в Полтавській області №1 від 15.01.2021 позивача повідомлено про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Не погоджуючись з наказом від 23.10.2020 №162 ОСОБА_1 оскаржив його у судовому порядку.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 31.03.2021 у справі №440/722/21 в задоволенні позову Громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до управління Державної міграційної служби України в Полтавській області (вул. Пушкіна, 63, м. Полтава, Полтавська область, 36039, ідентифікаційний код 37829297) про скасування наказу та зобов'язання вчинити певні дії відмовлено повністю (https://reestr.court.gov.ua/Review/95911809).
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 09.07.2021 апеляційну скаргу Громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 - залишено без задоволення, а рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 31.03.2021 по справі № 440/722/21 - без змін (https://reestr.court.gov.ua/Review/98219000).
Ухвалою Верховного Суду від 27.08.2021 у справі №440/722/21 касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 31 березня 2021 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 09 липня 2021 року у справі №440/722/21 за позовом ОСОБА_1 до Управління державної міграційної служби України в Полтавській області про скасування наказу та зобов'язання вчинити певні дії повернуто скаржнику (https://reestr.court.gov.ua/Review/99223950).
22.11.2021 ОСОБА_1 в чергове звернувся із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту до УДМС України в Полтавській області (а.с. 20).
За результатами такого звернення прийнято наказ УДМС України в Полтавській області від 22.11.2021 №201 про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, громадянину Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 у зв'язку з раніше прийнятим стосовно нього рішенням ДМС України від 17.11.2017 №427-17 про відмову у визнані біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с. 45).
Повідомленням про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту УДМС України в Полтавській області №15 від 22.11.2021 повідомлено позивача про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з тим, що рішенням ДМС України від 17.11.2017 №427-17 йому було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, як особі, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 та 13 частини 1 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", відсутні та зазначені умови не змінилися (а.с. 50).
Не погоджуючись з наказом від 22.11.2021 №201, ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склалися, суд виходить з наступного.
Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні визначено Законом України від 08.07.2011 №3671-VI "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" (надалі - Закон №3671-VI).
За змістом статті 1 Закону №3671-VI біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Таке ж саме визначення терміну "біженець" містить і підпункт 2 пункту "А" статті 1 Конвенції про статус біженців від 28.07.1951, до якої Україна приєдналася згідно із Законом від 10.01.2002 №2942-III.
Таким чином, поняття "біженець" включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця, а саме: 1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності, або за межами країни свого колишнього місця проживання; 2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; 3) такі побоювання мають бути пов'язані з ознаками расової належності, релігії, національності (громадянства), належності до певної соціальної групи, політичних поглядів; 4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.
Згідно із визначенням, наведеним у пункті 13 частини 1 статті 1 Закону №3671-VI особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
Як визначено частиною 1 статті 5 Закону №3671-VI особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п'яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
А відповідно до частини другої цієї статті, особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, під час в'їзду в Україну незаконно перетнула державний кордон України, повинна без зволікань звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
У разі якщо така особа під час незаконного перетинання державного кордону України звернулася із зазначеною заявою до посадової особи Державної прикордонної служби України, вона зобов'язана надати цій посадовій особі пояснення про причини незаконного перетинання державного кордону України. У разі відсутності у такої особи документів, що посвідчують її особу, або якщо такі документи є фальшивими, вона повинна повідомити в поясненні про цю обставину, а також викласти причини зазначених обставин. Під час надання пояснень особою, яка не володіє українською або російською мовами, орган Державної прикордонної служби України повинен забезпечити перекладача з мови, якою така особа може спілкуватися. Після надання пояснень особа, яка звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна бути протягом 24 годин передана посадовими особами Державної прикордонної служби України представнику центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту.
В силу частини 6 тієї ж статті центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, може прийняти рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в разі, якщо заявник видає себе за іншу особу або якщо заявнику раніше було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за відсутності умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.
Відповідно до абзацу 5 частини 1 статті 6 Закону №3671-VI не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.
Порядок оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту визначений статтею 7 Закону №3671-VI, відповідно до частини 1 якої оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника.
В силу частини 7 статті 7 Закону №3671-VI до заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У разі якщо у заявника відсутні документи, що посвідчують його особу, або такі документи є фальшивими, він повинен повідомити про цю обставину в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також викласти причини виникнення зазначених обставин.
Процедуру розгляду в Україні заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату, позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту визначають Правила розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджені наказом Міністерства внутрішніх справ України від 09.07.2011 №649, зареєстровані в Міністерстві юстиції України 05.10.2011 за №1146/19884 (надалі - Правила №649).
Відповідно до пункту 2.1 Правил №649 уповноважена посадова особа територіального органу ДМС, до якого особисто звернулась особа, яка має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, або її законний представник у випадках, передбачених Законом: а) встановлює особу заявника; б) реєструє заявника в журналі реєстрації осіб, які бажають подати заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (додаток 1) (далі - журнал реєстрації осіб); в) інформує заявника мовою, яку він/вона розуміє, про умови, за яких в Україні особа може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про її права та обов'язки, а також про наслідки невиконання обов'язків; г) забезпечує надання заявнику послуг перекладача, у тому числі через систему відеоконференц-зв'язку; ґ) перевіряє дотримання заявником передбаченого статтею 5 Закону порядку звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; д) з'ясовує місце тимчасового перебування (проживання) заявника (фактичну адресу проживання в Україні); е) протягом одного робочого дня здійснює перевірку наявності підстав, за яких заявнику може бути відмовлено в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Перевірка здійснюється в тому числі з урахуванням оновленої інформації по країні походження заявника на момент подачі заяви; є) проводить дактилоскопію заявника; ж) заносить отримані відомості до централізованої інформаційної системи; з) роз'яснює порядок звернення за безоплатною правовою допомогою мовою, яку розуміє заявник.
Відповідно до пунктів 2.4, 2.5 Правил №649 у разі наявності передбачених Законом підстав територіальний орган ДМС ухвалює рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яке оформлюється наказом (додаток 2). Після ухвалення рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, уповноважена посадова особа територіального органу ДМС:
видає особі письмове повідомлення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, із зазначенням підстав для відмови у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (додаток 3);
під підпис ознайомлює заявника з порядком оскарження рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
вносить відповідні відомості до журналу реєстрації осіб.
У разі використання заявником права на оскарження рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, територіальний орган ДМС видає такому заявникові під підпис довідку про звернення за захистом в Україні, про що заносить відповідні відомості до журналу реєстрації видачі довідки про звернення за захистом в Україні (додаток 4).
Довідка видається строком на три місяці з подальшим тримісячним продовженням строку її дії на весь час розгляду скарги. Підставою для продовження строку дії зазначеної довідки є копія скарги на рішення територіального органу ДМС з підтверджуючими документами її відправлення або у випадку оскарження в судовому порядку копія позовної заяви з відміткою (штампом) суду про її прийняття або копія ухвали суду про відкриття провадження у справі чи належним чином оформленої судової повістки. У випадку оскарження рішення в судовому порядку подальше тримісячне продовження строку дії довідки про звернення за захистом в Україні здійснюється після отримання письмової інформації про стан розгляду справи в суді від юридичної служби територіального органу ДМС.
Подані документи долучаються до особової справи заявника.
Як слідує зі змісту оскаржуваного наказу УДМС України в Полтавській області від 22.11.2021 №201 про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, громадянину Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 ОСОБА_2 , останній прийнятий у зв'язку з раніше прийнятим стосовно позивача рішенням ДМС України від 17.11.2017 №427-17 про відмову у визнані біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с. 45).
Згідно з положеннями статті 40 Директиви Європейського парламенту та Ради ЄС "Про загальні процедури надання і втрати міжнародного захисту" від 26.06.2013 №2013/32/ЕU, з метою прийняття рішення щодо прийнятності розгляду повторної заяви про надання міжнародного захисту, таку заяву має бути попередньо визначено на предмет нових відомостей, що виникли або були подані заявником. Якщо після попереднього вивчення, відповідних фактів, заявником будуть надані нові відомості, які значно підвищують ймовірність того, що він може кваліфікуватися як біженець відповідно до Директиви 2011/95/ЄС, заява розглядається по суті. При цьому, Директива регламентує, що якщо заявник подає повтору заяву без надання нових доказів або аргументів, недоцільно було б вимагати від держав-членів ЄС проведення нової процедури в повному обсязі. Вказаний принцип закріплено в частині 6 статті 5 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".
У спірному випадку інформація по країні походження позивача була досліджена в рамках розгляду першої заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 від 07.08.2017.
Так, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце народження: с. Ноакхалі, район-Ноакхалі, Читтагонгський адміністративний округ, Народна Республіка Бангладеш; громадянство: Народна Республіка Бангладеш; країна постійного проживання: Народна Республіка Бангладеш; національність: бангладеші; мова: бенгалі, англійська, хінді, урду, російська, віросповідання: християнин; сімейний стан: розлучений (зі слів, свідоцтво про розірвання шлюбу не надав).
Заявник народився та постійно проживав в країні походження - Народна Республіка Бангладеш. Походить з мусульманської родини, члени якої входили до складу Бангладешської націоналістичної партії (БНП).
Сам заявник (з його слів) в період з 2005 року по 2011 рік був лідером студентської організації "Ісламі Чхатра Шібір", пов'язаної з політичною партією "Джамаат-е-Ісламі".
З тверджень заявника має вищу освіту. В 2011 році закінчив політехнічний інститут в м. Комілла, Бангладеш. Отримав спеціальність інженера комп'ютерних технологій. Але, ані копії диплому, ані документів, підтверджуючих його навчання в Бангладеш, заявник не надав. В Україні навчався на підготовчому відділенні Харківської державної зооветеринарної академії. Документів, підтверджуючих навчання, не надав. Було надано лише копію студентського квитка, виданого вищевказаним навчальним закладом.
З 2011 року по 2013 рік працював в Бангладеш в області веб-дизайну, створенні і популяризації сайтів, адмініструванні комп'ютерних мереж. В Україні нелегально працював поваром та продавцем.
В Україну заявник в'їхав 24.12.2013 літаком до аеропорту м. Харків по одноразовій візі типу Д на навчання. Був документований посвідкою на тимчасове проживання з останнім строком дії до 15.09.2017 та яку було скасовано 07.06.2017 рішенням ГУ ДМС України в Харківській області. З того часу до Бангладеш не виїжджав.
На момент першого звернення до міграційної служби ОСОБА_1 знаходився в Україні нелегально.
Із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту ОСОБА_1 перший раз звернувся до УДМС України в Полтавській області 07.08.2017. Заява була прийнята до розгляду.
До заяви надав паспортний документ громадянина Народної Республіки Бангладеш серії НОМЕР_1 .
Причиною звернення за захистом ОСОБА_1 назвав погрози вбивства з боку членів політичного угрупування "Джамаат-уль-Муджахидин" через прийняття ним християнської віри. Крім того, він висловив побоювання переслідування через свою політичну діяльність в студентській організації "Ісламі Чхатра Шібір", пов'язану з політичною партією "Джамаат-е- Ісламі", яка є опозиційною до правлячої в Бангладеш партії "Авамі Ліг".
За результатами розгляду заяви Державною міграційною службою України було прийнято рішення №427-17 від 17.11.2017 про відмову у визнанні ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Не погодившись із зазначеним рішенням, позивач оскаржив його у судовому порядку.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 16.02.2018 у справі №816/2279/17 у задоволенні адміністративного позову громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, третя особа без самостійних вимог на предмет спору - управління Державної міграційної служби України в Полтавській області про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії відмовлено /http://reestr.court.gov.ua/Review/72390139/.
Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 15.05.2018 апеляційну скаргу залишено без задоволення /http://reestr.court.gov.ua/Review/74134616/.
Постановою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 21.11.2019 касаційну скаргу залишено без задоволення /http://reestr.court.gov.ua/Review/85804103/.
При вивченні матеріалів особової справи ОСОБА_1 встановлено, що заявник, діючи в складі групи осіб, двічі вчиняв незаконне, поза межами пунктів пропуску перетинання державного кордону з Україною в Республіку Польща. Останній раз був затриманий 09.06.2017 прикордонним нарядом "Група реагування" Львівського прикордонного загону. За вчинення таких дій був притягнутий до адміністративної відповідальності. Відповідно до постанови Личаківського районного суду м. Львова від 13.06.2017 ОСОБА_1 був затриманий та перебував з 20.06.2017 по 21.07.2017 у Волинському пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні.
Окрім цього, за час перебування в Україні ОСОБА_1 скоїв кримінальне правопорушення, передбачене частиною 2 статті 332 Кримінального кодексу України (організація незаконного переправлення осіб через державний кордон України). Був затриманий правоохоронними органами. Вироком Мостиського районного суду Львівської області від 08.07.2019 заявника визнано винним у вчиненні вказаного вище злочину та засуджено до покарання у вигляді 5 років позбавлення волі зі звільненням від відбування призначеного покарання з випробуванням на іспитовий строк 2 роки.
ОСОБА_3 звернувся із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту до УДМС України в Полтавській області 23.10.2020.
За результатами розгляду заяви було прийняте рішення про відмову у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (наказ УДМС від 23.10.2020 №162).
Не погодившись із зазначеним наказом ОСОБА_1 оскаржив його до Державної міграційної служби України. 11.12.2020 ДМС України прийнято рішення №138-20 про відхилення скарги на рішення територіального органу ДМС про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
В подальшому, ОСОБА_1 оскаржив вищезазначене рішення УДМС України у Полтавській області в судовому порядку до Полтавського окружного адміністративного суду.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 31.03.2021 у справі №440/722/21 в задоволенні позову Громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до управління Державної міграційної служби України в Полтавській області (вул. Пушкіна, 63, м. Полтава, Полтавська область, 36039, ідентифікаційний код 37829297) про скасування наказу та зобов'язання вчинити певні дії відмовлено повністю (https://reestr.court.gov.ua/Review/95911809).
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 09.07.2021 апеляційну скаргу Громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 - залишено без задоволення, а рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 31.03.2021 по справі № 440/722/21 - без змін (https://reestr.court.gov.ua/Review/98219000).
Ухвалою Верховного Суду від 27.08.2021 у справі №440/722/21 касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 31 березня 2021 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 09 липня 2021 року у справі №440/722/21 за позовом ОСОБА_1 до Управління державної міграційної служби України в Полтавській області про скасування наказу та зобов'язання вчинити певні дії повернуто скаржнику (https://reestr.court.gov.ua/Review/99223950).
Вказане вище фактично свідчить про те, що судами різних інстанцій встановлено та доведено повноту вивчення особової справи позивача органом ДМС та інформації по країні громадянської належності заявника. ДМС дійшло правильного висновку у відмові в наданні статусу біженця, або особи, що потребує додаткового захисту та було прийнято законне і обґрунтоване рішення в 2017 році. Встановлено, що відповідно до інформації по країні походження заявника у нього відсутні підстави для обґрунтованих побоювань переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань та релігійної індивідуальної шкоди та загрози життю у вигляді смертної кари, тортур, нелюдського або принизливого поводження чи покарання у разі повернення до країни походження.
Матеріалами даної справи підтверджується, що втретє із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, ОСОБА_1 звернувся до УДМС України в Полтавській області 22.11.2021.
При цьому, аналізуючи зміст нової заяви встановлено, що заявник вкотре посилається на ті ж самі обставини, які заявлялися в попередніх зверненнях, а саме: політичні та релігійні мотиви. Стверджує, що йому загрожує небезпека, як християнину з боку агресивно налаштованих осіб в Бангладеш. При цьому, в якості доказу своїх тверджень, заявник надав роздруківку із засобів масової інформації з мережі Інтернет, де йдеться про факти масових безпорядків та сутичок в Бангладеш між представниками мусульманської релігії та індуїстської релігії.
Таким чином, досліджуючи інформацію, викладену у заяві під час першого звернення за захистом, викладену у другій заяві, та зазначену під час третього звернення УДМС обґрунтовано встановлено, що заявник повідомляє про одні і ті ж самі обставини. Тобто, умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини 1 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", не змінилися.
Так, під час першого звернення за захистом позивач повідомив, що в 2013 році він змінив свої релігійні переконання та прийняв християнську віру. Цей вчинок налаштував проти нього шість мусульман расистів. При повторному зверненні ОСОБА_1 повідомив, що він виїхав з країни для спасіння, а потім приїхав до України, бути християнином в Бангладеш злочин, тому його не сприймає суспільство та родичі з якими, зокрема з дядьком, у нього багато суперечок. Під час останнього звернення позивач висловив побоювання про те, що внаслідок описаних вище подій йому загрожує небезпека на релігійному ґрунті, як особі, яка сповідує християнську релігію.
Разом з тим, безпідставність тверджень про наявність загрози для позивача в Бангладеш саме на релігійному ґрунті було спростовано у ході прийняття судами всіх інстанцій відповідних рішень під час оскарження позивачем рішення Державної міграційної служби України про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також під час оскарження рішення УДМС України в Полтавській області під час повторного звернення з аналогічною заявою.
Аналізуючи обставини, заявлені ОСОБА_1 у повторній заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідачем взято до уваги той факт, що відповідно до інформації, викладеної заявником під час першого звернення за захистом він виїхав із Бангладеш 23.12.2013. З того часу позивач територію України не залишав. Тобто майже вісім років заявник не відвідував країну своєї громадянської належності.
Обставини, які описує заявник під час останнього звернення, відбулися в Бангладеш (з його слів) у жовтні 2021 року. Оскільки на той момент він тривалий час не перебував в країні своєї громадянської належності, то відношення до описаних ним події він не має.
Більше того, як свідчать матеріали, надані заявником у якості доказу обставин, за яких особі надається притулок в Україні, у жовтні 2021 року в Бангладеш мало місце протистояння на релігійному ґрунті між представниками мусульманської релігії та індуїстської релігії. Дослідження ІКП підтвердило факт масових протестів у Бангладеш у зв'язку з конфліктом між мусульманами і індуїстами. Однак, масові протести були припинені з боку представників правоохоронних органів, винні притягуються до відповідальності (а.с. 38-41).
Оскільки заявник себе позиціонує як особу, яка притримується християнської релігії, а масові безладдя, описані у наданій ним статті стосуються представників інших релігійних течій, для нього в країні громадянської належності відсутня небезпека на релігійному ґрунті.
Враховуючи той факт, що позивач не був політичним діячем в своїй країні, і не розпочав свою політичну діяльність, перебуваючи упродовж майже восьми років поза країною своєї громадянської належності, у нього відсутні підстави з політичних мотивів щодо отримання притулку в Україні.
Отже, обставини, про які заявляє ОСОБА_1 у повторному зверненні (від 22.11.2021), фактично повторюють обставини, про які ним було заявлено під час першого звернення за захистом в Україні.
Окрім цього, суд вважає, що УДМС враховано та дано належну оцінку тому факту, що заявник, перебуваючи в Україні, не дотримувався вимог українського законодавства, неодноразово порушував правила перебування іноземців на території України. Більше того, як було зазначено вище, він скоїв кримінальне правопорушення, за яке був засуджений.
Згідно Кримінального кодексу України злочин, вчинений ОСОБА_1 , пов'язаний з організацією незаконного переправлення осіб через державний кордон України. Вказані дії становлять загрозу для українського суспільства, оскільки нелегальну міграцію можна віднести до злочинів міжнародного характеру, які посягають на нормальне здійснення міжнародних відносини, що підриває імідж України в міжнародній спільності. Переміщення нелегалів створює загрозу національній безпеці всередині країни, посягає на нормальне функціонування економіки та впливає на криміногенну ситуацію в країні, оскільки невідома кінцева мета в'їзду нелегальних мігрантів в Україну, їх сьогоднішнє місцезнаходження і рід занять.
Учасниками справи не заперечується та обставина, що на сьогоднішній день відповідно до ухвали Октябрського районного суду м. Полтави від 26.07.2021 із позивача знято судимість. Крім того, під час останнього звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, позивач надав дійсний паспортний документ строком дії до 18.12.2023 (а.с. 33).
Разом з тим, суд погоджується з доводами відповідача стосовно того, що повторне звернення за захистом в Україні ОСОБА_1 це можливість і спроба будь-яким чином легалізуватися в Україні після закінчення строку відбуття покарання. Нових обставин щодо обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками віросповідання та політичні переконання, заявником повідомлено не було.
З огляду на зазначене, суд доходить висновку, що на підставі частини 6 статті 5 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" УДМС України в Полтавській області правомірно прийнято рішення про відмову у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
При цьому, судом критично оцінюються посилання представника позивача у позовній заяві на не проведення посадовими особами органу ДМС перед прийняттям спірного наказу із позивачем співбесіди, оскільки така співбесіда проводиться вже на стадії попереднього розгляду заяви, а у даному випадку відповідачем було прийнято рішення саме про відмову у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, що фактично унеможливлює проведення попереднього розгляду такої заяви.
Поряд з цим, важливою обставиною у цій справі суд вважає також те, що 15.06.2022 о 15:48 ОСОБА_1 взагалі покинув територію України та виїхав за її межі, що підтверджується наявним у матеріалах справи відомостями про осіб, які перетнули кордон (а.с. 89).
Резюмуючи викладене, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог позивача про скасування наказу Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області за №201 від 22.11.2021 про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, громадянину Бангладеш ОСОБА_1 та зобов'язання Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області прийняти та розглянути заяву ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Відтак, позов ОСОБА_1 слід залишити без задоволення.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,
У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ) до Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області (вул. Пушкіна, 63, м. Полтава, Полтавська область, 36039, ідентифікаційний код 37829297) про скасування наказу та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною 8 статті 18, частинами 7-8 статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, а також з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених підпунктом 15.5 підпункту 15 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України.
Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 26 вересня 2022 року.
Суддя О.В. Гіглава