26.09.2022 Справа №607/10706/22
(1-кп/607/1444/2022) м.Тернопіль
Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі:
головуючого судді: ОСОБА_1
при секретарі судового засідання: ОСОБА_2 ,
розглянувши у підготовчому судовому засіданні в залі суду кримінальне провадження №42021210000000134 від 06.07.2021р. про обвинувачення:
ОСОБА_3 ( ОСОБА_4 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина Республіки Узбекистан, уродженця селища міського типу Янгібазар Хоремзської області Республіки Узбекистан, з вищою освітою, одруженого, на утриманні перебуває дві дитини, проживаючого в Україні за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
-- у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 332-2 КК України,
-- за участю: прокурора ОСОБА_5 , обвинуваченого ОСОБА_3 , захисника ОСОБА_6 ,
13 квітня 2018 року працівниками Тернопільського міського відділу Управління Державної міграційної служби України в Тернопільській області під час виконання повноважень в частині здійснення державного контролю за дотриманням законодавства у сфері міграції, у тому числі протидії нелегальній міграції, виявлено громадянина Республіки Узбекистан ОСОБА_7 , який не мав при собі паспортного документа. При цьому, вказаний іноземець пояснив, що він в'їхав в Україну у 2016 році з приватною метою. Під час перевірки законності перебування зазначеної особи в Україні, згідно з даними системи «ШЛЮЗ МВС-АРКАН» було встановлено, що громадянин Республіки Узбекистан ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , 22 серпня 2016 року приїхав в Україну та її межі більше не покидав. Відповідно до «Порядку продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 150 від 15.02.2012р., іноземці, які на законній підставі прибули в Україну, можуть перебувати на території України не більше як 90 днів протягом 180 днів з дати першого в'їзду з держав з безвізовим порядком в'їзду. Тобто, за час дозволеного 90-денного строку протягом 180 днів, на момент виявлення, громадянин Республіки Узбекистан ОСОБА_7 перебував в Україні понад встановлений строк та із заявою щодо продовження строку перебування до територіальних органів і підрозділів Державної міграційної служби України не звертався, продовжував знаходитись на території України без законних на це підстав, заходів щодо виїзду за межі України не вживав. Враховуючи наведене, 13 квітня 2018 року стосовно вказаного іноземця Тернопільським міським відділом Управління Державної міграційної служби України в Тернопільській області складено протокол про адміністративне правопорушення та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу. Крім того, вищезазначеним органом, який реалізовує державну політику у сфері міграції, у зв'язку з грубим порушенням міграційного законодавства та невиїзду у встановлений термін за межі України, відсутністю законних джерел доходів та підстав для подальшого перебування на території України, відповідно до ст. 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», прийнято рішення №64 про примусове повернення з України громадянина Республіки Узбекистан ОСОБА_7 та заборонено йому в'їзд на територію України строком на три роки, про що було повідомлено вказаному іноземцю і 25 грудня 2018 року він покинув територію України. Надалі, ОСОБА_7 , перебуваючи в Республіці Узбекистан та достеменно знаючи про рішення Тернопільського міського відділу Управління Держаної міграційної служби України в Тернопільській області про заборону в'їзду йому на територію України строком на три роки, вирішив незаконно перетнути державний кордон України з метою подальшого перебування на її території. Для реалізації свого злочинного умислу і недопущення виявлення працівниками Державної прикордонної служби України вказаної заборони, 03 травня 2019 року він здійснив зміну своїх анкетних даних з ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та отримав новий паспорт громадянина Республіки Узбекистан серії НОМЕР_1 від 03.05.2019р. У подальшому, ОСОБА_7 , який змінив свої анкетні дані на ОСОБА_3 , перебуваючи за межами України, усвідомлюючи неможливість здійснення ним у встановленому порядку перетину державного кордону України, будучи достовірно обізнаним про те, що йому заборонено в'їзд в Україну, вирішив незаконно потрапити в Україну за паспортом громадянина Республіки Узбекистан серії НОМЕР_1 від 03.05.2019р., на ім'я ОСОБА_3 , не повідомляючи при цьому співробітникам Державної прикордонної служби України про заборону в'їзду на територію України строком на три роки. Реалізовуючи свій злочинний умисел, 30 травня 2019 року ОСОБА_7 , використовуючи паспорт громадянина Республіки Узбекистан серії НОМЕР_1 на ім'я ОСОБА_3 , в'їхав на територію України через український пункт пропуску «Гоптівка», чим завершив власні дії спрямовані на незаконне перетинання державного кордону України. 26 липня 2019 року громадянин Республіки Узбекистан ОСОБА_3 , звернувся до Тернопільського міського відділу Управління державної міграційної служби України в Тернопільській області із клопотанням про надання дозволу на імміграцію, оскільки має дружину іммігрантку, однак йому було відмовлено на підставі п. 5 ч. 1 ст. 10 ЗУ «Про імміграцію», як особі, якій заборонено в'їзд на територію України.
Таким чином, ОСОБА_3 обвинувачується у незаконному перетині державного кордону України особою, якій заборонено в'їзд на територію України, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 332-2 КК України.
12 серпня 2022 року між прокурором Тернопільської обласної прокуратури ОСОБА_5 та обвинуваченим ОСОБА_3 , за участі захисника ОСОБА_8 укладено угоду про визнання винуватості, згідно умов якої вони дійшли згоди щодо правової кваліфікації дій підозрюваного за ч. 1 ст. 332-2 КК за встановлених у висунутому обвинуваченні обставин, істотних для даного кримінального провадження, ОСОБА_3 визнав свою винуватість у зазначеному діянні в обсязі пред'явленого обвинувачення. Також, вказаною угодою визначено покарання, яке повинен понести ОСОБА_3 , а саме у виді позбавлення волі строком на 2 (два) роки 6 (шість) місяців. Вказаною угодою передбачено можливість застосування ст. 75 КК України, звільнивши ОСОБА_3 від відбування основного покарання з випробуванням, встановивши йому іспитовий строк з покладенням на нього судом, на підставі ст. 76 КК України, обов'язків.
В угоді передбачені наслідки її укладання та затвердження, встановлені ст. 473 КПК України та наслідки її невиконання.
Розглядаючи питання про затвердження угоди про визнання винуватості, суд виходить з наступного.
Згідно п. 1 ч. 3 ст. 314 КПК України при прийнятті рішення у підготовчому судовому засіданні суд має право, зокрема, затвердити угоду.
Відповідно до п. 2 ст. 468 КПК України в кримінальному провадженні може бути укладена угода між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим про визнання винуватості.
Згідно ч. 4 ст. 469 КПК України угода про визнання винуватості між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим може бути укладена у провадженні щодо кримінальних проступків, злочинів невеликої чи середньої тяжкості, тяжких злочинів.
Судом встановлено, що ОСОБА_3 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 332-2 КК України, яке згідно ст. 12 КК України відносяться до нетяжких злочинів.
При цьому судом з'ясовано, що обвинувачений ОСОБА_3 цілком розуміє відмову від здійснення прав, передбачених п. 1 ч. 4 ст. 474 КПК України, наслідки укладення та затвердження даної угоди, передбачені ч. 2 ст. 473 КПК України, характер обвинувачення та вид покарання, а також інші заходи, які будуть застосовані до нього у разі затвердження угод судом.
Суд переконався, що укладення угоди сторонами є добровільним, тобто, не є наслідком застосування насильства, примусу, погроз, або наслідком обіцянок чи дій будь-яких інших обставин, ніж ті, що передбачені угодами. Також судом встановлено, що умови даної угоди відповідають вимогам норм КПК України.
Враховуючи вищевикладене, заслухавши думку обвинуваченого ОСОБА_3 та його захисника, які просять затвердити угоду про визнання винуватості, позицію прокурора, який не заперечував проти затвердження угоди, вивчивши обвинувальний акт, перевіривши угоду про визнання винуватості, яка відповідає вимогам ч. 2 ст. 469, ст. 471 КПК України, з'ясувавши в обвинуваченого, що він розуміє викладені в ч. 4 ст. 474 КПК України обставини, зокрема, те, що він має право на судовий розгляд, під час якого прокурор зобов'язаний довести кожну обставину щодо кримінального правопорушення, у вчиненні якого його обвинувачують, а він має такі права: мовчати, і факт мовчання не матиме для суду жодного доказового значення; мати захисника, у тому числі на отримання правової допомоги безоплатно у порядку та випадках, передбачених законом, або захищатися самостійно; допитати під час судового розгляду свідків обвинувачення, подати клопотання про виклик свідків і подати докази, що свідчать на його користь; наслідки укладення та затвердження угод, передбачені статтею 473 цього Кодексу; характер кожного обвинувачення, щодо якого він визнає себе винуватим; вид покарання, а також інші заходи, які будуть застосовані до нього у разі затвердження угоди судом, переконавшись, що укладення даної угоди сторонами є добровільним, суд вважає за необхідне ухвалити у даному провадженні вирок відносно ОСОБА_3 , яким затвердити угоду про визнання винуватості від 12 серпня 2022 року, укладену між прокурором Тернопільської окружної прокуратури ОСОБА_5 та обвинуваченим ОСОБА_3 , за участі захисника ОСОБА_6 та визнати ОСОБА_3 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 332-2 КК України за викладених в угоді обставин та з врахуванням пом'якшуючих обставин, а саме: визнання вини, щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, вперше притягується до кримінальної відповідальності, наявність на утриманні двох малолітніх дітей, відсутності обтяжуючих покарання обставин, суд вважає, що обвинуваченому слід призначити узгоджену сторонами міру покарання, яка відповідає загальним засадам призначення покарання, передбаченим ст. 65 КК України.
Таким чином, суд вважає, що обвинуваченому ОСОБА_3 слід призначити покарання у виді позбавлення волі на строк два роки шість місяців і на підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_3 від відбування покарання з випробуванням, встановивши йому іспитовий строк два роки.
З метою забезпечення належної поведінки обвинуваченого у період дії іспитового строку на ОСОБА_3 слід покласти передбачені п. 1, 2 ч. 1, п. 2 ч. 3 ст. 76 КК України обов'язки. Водночас, з метою забезпечення належної поведінки ОСОБА_3 в період дії іспитового строку нагляд за останнім слід покласти відповідно до ч. 4 ст. 76 КК України на орган пробації за місцем проживання.
Керуючись наведеним, а також ст.ст. 174, 314, 370, 373, 374, 471, 473-475 КПК України, суд -
Затвердити укладену 12 серпня 2022 року між прокурором Тернопільської обласної прокуратури ОСОБА_5 та обвинуваченим ОСОБА_3 , за участі захисника ОСОБА_6 угоду про визнання винуватості.
ОСОБА_3 ( ОСОБА_4 ) визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 332-2 КК України та призначити йому за даним кримінальним правопорушенням покарання у виді позбавлення волі строком на 2 (два) роки 6 (шість) місяців.
На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_3 ( ОСОБА_4 ) вважати звільненим від відбування покарання з випробуванням із встановленням іспитового строку на 2 (два) роки.
Згідно п.п. 1, 2 ч. 1, п. 2 ч. 3 ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_3 ( ОСОБА_4 ) наступні обов'язки:
-- періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;
-- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання;
-- не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
Згідно ч. 4 ст. 76 КК України нагляд за ОСОБА_3 ( ОСОБА_4 ) в період дії іспитового строку покласти на орган пробації за місцем проживання.
Апеляційна скарга на вирок може бути подана до Тернопільського апеляційного суду через Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення з підстав, передбачених ст. 394 КПК України.
Копії вироку негайно після проголошення вручити обвинуваченому та прокурору. Інші учасники судового провадження мають право отримати копію вироку в суді.
Головуючий суддяОСОБА_1