Справа № 944/1466/22
Провадження №2/944/830/22
27.09.2022 рокум.Яворів
Яворівський районний суд Львівської області в складі:
головуючого судді Матвіїва І.М.
з участю секретаря судового засідання Фостаковської Т.В.,
розглядаючи у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Яворів, за правилами спрощеного позовного провадження, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право на користування жилим приміщенням,
ОСОБА_1 звернувся до суду із позовною заявою до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право на користування жилим приміщенням.
В обґрунтування вимог посилається на те, що він є власником квартири за адресою: АДРЕСА_1 , у вказаній вище квартирі зареєстрована, але не проживає його колишня дружина ОСОБА_2 , після розірвання шлюбу з 2015 року фактично в квартирі не проживає. Реєстрація відповідача в спірній квартирі створює йому ряд незручностей, відтак просить постановити рішення, яким визнати ОСОБА_2 такою, що втратила право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 .
Ухвалою Яворівського районного суду Львівської області від 30.05.2022 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження.
Позивач в судове засідання не з'явився, представник позивача адвокат Степаняк І.В. подав до суду заяву про розгляд справи у їх відсутності, позовні вимоги підтримує у повному обсязі та просить позов задоволити, не заперечує щодо заочного вирішення справи.
У судове засідання відповідач повторно не з'явилася, хоча належним чином була повідомлена про дату, час та місце проведення судового засідання, за зареєстрованим місцем проживання та через оголошення на офіційному веб сайті судової влади України, про причини неявки суд не повідомила, клопотань про відкладення судового засідання до суду не надходило, відзив на позовну заяву не подала.
За загальним правилом частини першої статті 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. При цьому відповідно до частини четвертої названої статті Кодексу у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).
На підставі ст.280 ЦПК України, враховуючи думку позивача, суд ухвалив провести заочний розгляд справи.
Зважаючи на викладене вище, суд вважає за можливе розглянути заяву за відсутності учасників справи.
Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється відповідно до ч.2 ст.247 Цивільного процесуального кодексу України у зв'язку з неявкою у судове засідання учасників справи.
Частинами 4, 5 ст.268 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Отже, враховуючи наведені вище вимоги процесуального закону, датою ухвалення судом судового рішення в даній справі, призначеній до розгляду на 27.09.2022, є дата складення повного судового рішення 27.09.2022.
Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, що мають істотне значення для її розгляду і вирішення по суті, дійшов наступного висновку.
Відповідно до ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ст.41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності є непорушним.
Відповідно до ст.8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого житла. В статті 1 Протоколу першого Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано право власності власника на майно.
Судом встановлено, що відповідно до договору про зміну форми власності від 24.09.2010 та витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 27499620 від 30.09.2010 на підставі договору дарування №2525від 30.09.2010 власником квартири за адресою: АДРЕСА_1 , в цілому зареєстроване за ОСОБА_1 .
Згідно із будинковою книгою для прописки громадян, в квартирі за адресою: АДРЕСА_1 зареєстрована ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Згідно із рішенням Яворівського районного суду Львівської області від 20.11.2015 розірвано шлюб між ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який був зареєстрований 15 листопада 2003 року у Новояворівській міській раді Яворівського району Львівської області, про що в книзі реєстрації шлюбів зроблено актовий запис № 300.
Відповідно до ст.72 ЖК України, визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки проводиться в судовому порядку.
З акту від 27 квітня 2022 року в квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , вбачається, що в квартирі зареєстрована, але фактично не проживає ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з 2015 року.
В ч.1 ст.316 ЦК України вказано, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Відповідно до ч.1 ст.317 ЦК України вказано, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до ч. 1 ст.319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Відповідно до ч. 2 ст.319 ЦК України власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Відповідно до ст.391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Згідно ст.150 ЖК України громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.
Згідно зі ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року відповідно до Закону від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року Першого протоколу та протоколів № 2, № 4, № 7 та № 11 до Конвенції закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися розпоряджатися належним йому майном на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Відповідно до п.3 Листа ВССУ від 28.01.2013 року Про практику застосування судами законодавства під час розгляду цивільних справ про захист права власності та інших речових прав при розгляді справ про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, судам необхідно розрізняти правовідносини, які виникають між власником та колишнім власником житла, і правовідносини, які виникають між власником житла та членами його сім'ї, колишніми членами його сім'ї, а також членами сім'ї колишнього власника житла. У першому випадку власник житла має право вимагати визнання колишнього власника таким, що втратив право користування, та зняття його з реєстрації. При цьому втрата права користування житловим приміщенням є наслідком припинення права власності на житлове приміщення у колишнього власника житла.
У постанові Верховного Суду України від 16 січня 2012 року зазначено, що вирішення питання про зняття особи з реєстраційного обліку залежить, зокрема, від вирішення питання про право користування такої особи житловим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства (статті 71, 72, 116, 156 ЖК УРСР; стаття 405 ЦК). Отже, у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема, шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання, пред'явивши водночас одну із таких вимог: про позбавлення права власності на житлове приміщення; про позбавлення права користування житловим приміщенням; про визнання особи безвісно відсутньою; про оголошення фізичної особи померлою.
Відповідно до абз. 6 ч.1 ст.3 Закону України Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні від 11.12.2003р. реєстрація - це внесення інформації до Єдиного державного демографічного реєстру про місце проживання або місце перебування особи із зазначенням адреси, за якою з особою може вестися офіційне листування або вручення офіційної кореспонденції. Документом, до якого вносяться відомості про місце проживання та місце перебування особи, є у т.ч. паспорт громадянина України.
Таким чином, правовою підставою для перебування на реєстраційному обліку є проживання чи перебування особи за певною адресою.
Відповідно до ст. 7 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права користування житловим приміщенням.
Виходячи із вищевказаного, матеріалів справи, доводів позивача, викладених у позові, відповідачі вже тривалий час не проживають за спірною адресою, не є власниками житла, у якому зареєстровані, теперішнє місце проживання відповідачів позивачу невідоме, в добровільному порядку не знялися з реєстраційного обліку зі вказаної адреси. Згідно наданих документів, позивач є власником житлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , у зв'язку із тим, що відповідачі не проживають у квартирі вже достатньо тривалий час, яких-небудь витрат по утриманню житла вони не несуть, її особистих речей там також немає. Договором, законом або рішенням суду не було встановлено право відповідачів на користування ними квартири з підстав ст.401 ЦК України. У зв'язку із вищевикладеним, є правові підстави для визнання відповідачів такими, що втратили право користування житловим приміщенням.
Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У зв'язку з тим, що суд задовольняє позовні вимоги повністю, на користь позивача належить стягнути судові витрати зі сплаті судового збору у сумі 992,40 гривні.
Керуючись ст.12, 76 - 81, 128, 258, 259, 264 - 265, 268,280-284, 354, 355 ЦПК України, ст.41 Конституції України, ст. 316, 317, 319, 391 ЦК України, ст. 150 Житлового кодексу України, ст.3, 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11.12.2003р, суд,
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право на користування жилим приміщенням задовольнити.
ОСОБА_2 , визнати такою, що втратила право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 992 (дев'ятсот дев'яносто дві) грн 40 коп.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Заочне рішення може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку. Апеляційна скарга на заочне рішення може бути подана до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 27 вересня 2022 року.
Повне найменування сторін:
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації та проживання: АДРЕСА_1 .
Відповідач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ,РНОКПП місце реєстрації: АДРЕСА_1 .
Суддя І.М.Матвіїв