Справа № 463/3821/22
Провадження № 2-о/463/74/22
15 вересня 2022 року Личаківський районний суд м. Львова
в складі головуючого судді Головатого Р.Я.
з участю секретаря судових засідань Афанасьєва Д.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові за правилами окремого провадження цивільну справу за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення,-
ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, просить встановити той факт, що вимушене переселення ОСОБА_1 , у березні 2014 року з тимчасово окупованої території Донецької області України відбулось внаслідок терористичного акту та подальшої терористичної діяльності, вчинених Російською Федерацією.
Заяву обґрунтовує тим, що у березні 2014 року після незаконної анексії Російською Федерацією Автономної Республіки Крим та на момент початку другої фази збройної агресії Російської Федерації проти України на території Луганської і Донецької областей України, заявник був зареєстрований та проживав у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить йому на праві власності, що встановлено чинним Рішенням Верховного Суду 17 лютого 2021 року по справі №756/11440/19 та підтверджується доказами, долученими до даної заяви (https://reyestr.court.gov.ua/Review/95067056).
Також цим рішенням встановлено, що згідно з довідкою про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції від 15 жовтня 2014 року № 3005000119, Заявника взято на облік як внутрішньо переміщену особу (надалі ВПО).
Заявник внаслідок другої фази збройної агресії Російської Федерації проти України, у березні 2014 року був змушений покинути тимчасово окуповану територію України та перебувати на підконтрольній уряду України території. Зокрема, в містах Київ та Львів.
Місто Донецьк включено до переліку населених пунктів, які визнані постановою Верховної Ради України від 17 березня 2015 року № 254-VIII тимчасово окупованими територіями. Таким чином юридичний факт окупації та тимчасової відсутності в м.Донецьку юрисдикції держави Україна встановлений законом.
Збройною агресією та окупацією Російською Федерацією частини території Донецької області України так само порушені права всіх ВПО на вільне пересування, повагу до честі та гідності, свободу і особисту недоторканість, повагу до приватного і сімейного життя. Російською Федерацією в м. Донецьку створені такі умови, які унеможливлюють реалізацію Заявником права на користування своїм майном.
Частиною 6 ст.5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» передбачено, що відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об'єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на Російську Федерацію як на державу, що здійснює окупацію.
Так, чинним рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 10 червня 2019 року по справі № 463/640/19 https://reyestr.court.gov.ua/Review/82486993 щодо осіб, які мають такий саме правовий статус як і заявник - внутрішньо переміщена особа, встановлено, що Російською Федерацією порушений побут та налагоджене повноцінне життя. Збройною агресією та окупацією Російською Федерацією частини території Донецької області України порушені права ВПО на вільне пересування, повагу до честі та гідності, свободу і особисту недоторканість, повагу до приватного і сімейного життя. Російською Федерацією в м. Донецьку створені такі умови, які унеможливлюють реалізацію громадянами України права на користування своїм майном.
Згідно з визначенням термінів міжнародного тероризму та антитерористичної операції, наведених у статті 1 Закону України від 20 березня 2003 року № 638-IV «Про боротьбу з тероризмом» заподіяна заявнику Російською Федерацією майнова та моральна шкода є наслідком акту міжнародного тероризму. Терористичний акт - злочинне діяння у формі застосування зброї, вчинення вибуху, підпалу чи інших дій, відповідальність за які передбачена статтею 258 Кримінального кодексу України. У разі, коли терористична діяльність супроводжується вчиненням злочинів, передбачених статтями 112, 147, 258¬260, 443, 444, а також іншими статтями Кримінального кодексу України, відповідальність за їх вчинення настає відповідно до Кримінального кодексу України. Статтею 260 цього кодексу передбачено така форма терористичного акту як створення не передбачених законами України воєнізованих формувань або участь у їх діяльності. У зв'язку із таким законодавчим тлумаченням терористичного акту заявник звертає увагу суду на те, що заподіяння шкоди відбувається саме внаслідок терористичного акту у формі застосування зброї з боку воєнізованих формувань на тимчасово окупованій території України, що передбачено вищенаведеними законами України. Враховуючи вищенаведене, правове визначення подій, що тривають на тимчасово окупованій території України, де розташоване майно заявника, належним встановленням юридичного факту нанесення шкоди є її визнання наслідком терористичного акту, вчиненого Російською Федерацією.
Ухвалою від 01.05.2022 постановлено вказану заяву прийняти до розгляду та відкрити провадження у справі; призначити справу до розгляду в судове засідання на 29.06.2022, яке було відкладено на 15.09.2022.
Заявник в судове засідання не з'явився, разом з тим скерував клопотання про розгляд справи без його участі.
Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.
Відповідно до п.5 ч.2 ст.293 ЦПК України, суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Згідно з ч.4 ст.2 Закону України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» від 18.01.2018 відповідальність за матеріальну чи нематеріальну шкоду, завдану Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації, покладається на Російську Федерацію відповідно до принципів і норм міжнародного права. При цьому, відповідно до абзацу 6 преамбули вказаного Закону датою початку окупації частини території України, зокрема Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, є дата, визначена Законом України від 15 квітня 2014 року «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», а саме: 20 лютого 2014 року.
Статтею 6 Конвенції встановлено, що справедливість судового рішення вимагає, аби таке рішення достатньою мірою висвітлювало мотиви, на яких воно ґрунтується. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення й мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов'язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити: основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - документи, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією.
Рішенням Європейського суду з прав людини від 19 квітня 1993 року у справі «Краска проти Швейцарії» визначено, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути «почуті», тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов'язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.
Згідно з ч.1 ст.18 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим та тимчасово окупованій території України», громадянам України гарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією України, у тому числі соціальних, трудових, виборчих прав та права на освіту, після залишення ними тимчасово окупованої території.
Відповідно до ч.1, 2 ст.4 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», на тимчасово окупованій території на строк дії цього Закону поширюється особливий правовий режим перетину меж тимчасово окупованої території, вчинення правочинів, проведення виборів та референдумів, реалізації інших прав і свобод людини і громадянина. Правовий режим тимчасово окупованої території передбачає особливий порядок забезпечення прав і свобод громадян України, які проживають на тимчасово окупованій території.
Постановою Верховної Ради України «Про Заяву Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків» №337-VIII від 21 квітня 2015 року було схвалено текст Заяви Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків». З аналізу даної заяви вбачається, що 20 лютого 2014 року були зафіксовані перші випадки порушення Збройними Силами Російської Федерації порядку перетину державного кордону України в районі Керченської протоки та використання підрозділів збройних сил Російської Федерації, розташованих в Криму, що знаходились там відповідно до Угоди між Україною і Російською Федерацією про статус та умови перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України від 28 травня 1997 року, для блокування українських військових частин.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» №1207-VІІ від 15 квітня 2014 року із наступними змінами і доповненнями, Автономна Республіка Крим та місто Севастополь визнано тимчасово окупованою територією України з зазначенням дати початку тимчасової окупації - 20 лютого 2014 року.
Незаконно анексувавши Автономну Республіку Крим, Росія продовжила свою військову агресію по відношенню до України, розпочавши в квітні 2014 року другу фазу збройної агресії проти України, коли контрольовані, керовані і фінансовані спецслужбами Російської Федерації озброєні бандитські формування проголосили створення «Донецької народної республіки» (07 квітня 2014 року) та «Луганської народної республіки» (27 квітня 2014 року).
Згідно з постановою Верховної Ради України «Про Заяву Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків», від 21.04.2015 №337-VIII зазначені події на сході України відбувалися за певним сценарієм.
Підтвердженням окупації Російською Федерацією, як країною агресором, частини території Луганської і Донецької областей, є факти здійснення нею активних дій щодо організації збройних нападів, участі в них та постачання для цього на територію України зброї та особового складу військ Російської Федерації.
23 серпня 2014 року почалися масові вторгнення на територію Донецької та Луганської областей регулярних підрозділів Збройних Сил Російської Федерації.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про оборону України» від 06 грудня 1991 року №1932-ХІІ, збройна агресія - це застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з таких дій, зокрема: вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України; напад збройних сил іншої держави або групи держав на військові сухопутні, морські чи повітряні сили або цивільні морські чи повітряні флоти України.
Як підсумок, Україною, за наслідками збройної агресії Російської Федерації, прийнято постанову Верховної Ради України від 17 березня 2015 року № 254-VІІІ «Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями», якою визнано тимчасово окупованими територіями окремі райони, міста, селища і села Донецької та Луганської областей, в яких відповідно до Закону України «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей» запроваджується особливий порядок місцевого самоврядування, до моменту виведення усіх незаконних збройних формувань, російських окупаційних військ, їх військової техніки, а також бойовиків та найманців з території України та відновлення повного контролю України за державним кордоном України.
В абзаці 2 постанови Верховної Ради України «Про Заяву Верховної Ради України «Про визнання Україною юрисдикції Міжнародного кримінального суду щодо скоєння злочинів проти людяності та воєнних злочинів вищими посадовими особами Російської Федерації та керівниками терористичних організацій «ДНР» та «ЛНР», які призвели до особливо тяжких наслідків та масового вбивства українських громадян" від 04 лютого 2015 року №145-VІІІ зазначено, що з 20 лютого 2014 року проти України триває збройна агресія Російської Федерації та підтримуваних нею бойовиків-терористів, під час якої було анексовано Автономну Республіку Крим та місто Севастополь, які є частиною території незалежної та суверенної держави Україна, окуповано частину Донецької та Луганської областей України, загинуло тисячі громадян України, серед яких діти, поранено тисячі осіб, зруйновано інфраструктуру цілого регіону, сотні тисяч громадян вимушені були покинути свої домівки.
Також постановою Верховної Ради України від 27 січня 2015 року № 129-VIII законодавчий орган України затвердив Звернення до Організації Об'єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання Російської Федерації державою-агресором.
Крім того, військові дії Російської Федерації на території України були фактично визнані та засуджені рядом міжнародних інстанцій. Так, було затверджено 15 січня 2015 року Європейським парламентом резолюцію щодо України, 25 червня 2015 року Резолюцію Парламентської Асамблеї Ради Європи.
Окрім цього, слід врахувати, що у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України та початку повномасштабного збройного наступу на територію України на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України Президентом України 24 лютого 2022 року видано Указ про введення в Україні воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який в подальшому продовжено та такий триває і на даний час.
Відповідно до ст.2 Закону України «Про заборону пропаганди російського нацистського тоталітарного режиму, збройної агресії Російської Федерації як держави-терориста проти України, символіки воєнного вторгнення російського нацистського тоталітарного режиму в Україну» визначено, що російська федерація є державою-терористом, однією з цілей політичного режиму якої є геноцид Українського народу, фізичне знищення, масові вбивства громадян України, вчинення міжнародних злочинів проти цивільного населення, використання заборонених методів війни, руйнування цивільних об'єктів та об'єктів критичної інфраструктури, штучне створення гуманітарної катастрофи в Україні або окремих її регіонах.
Як вбачається з копії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи №3005000119 від 15.10.2014, зареєстроване місце проживання заявника: АДРЕСА_2 ; фактичне місце проживання - АДРЕСА_3 , яке в подальшому заявником змінено на АДРЕСА_4 .
Як вбачається із матеріалів справи, у березні 2014 року після незаконної анексії Російською Федерацією Автономної Республіки Крим та на момент початку другої фази збройної агресії Російської Федерації проти України на території Луганської і Донецької областей України, заявник був зареєстрований та проживав в м.Донецьк та внаслідок другої фази збройної агресії Російської Федерації проти України, у березні 2014 року був змушений покинути тимчасово окуповану територію України та перебувати на підконтрольній уряду України території, зокрема, в містах Києві та Львові.
Місто Донецьк включено до переліку населених пунктів, які визнані постановою Верховної Ради України від 17 березня 2015 року № 254-VIII тимчасово окупованими територіями. Таким чином юридичний факт окупації та тимчасової відсутності в м.Донецьк юрисдикції держави Україна встановлений законом.
Окрім цього, згідно з частиною першою та пунктом п'ятим частини другої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Згідно з частиною другою статті 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Частиною 6 ст.5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» передбачено, що відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об'єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на Російську Федерацію як на державу, що здійснює окупацію.
Згідно з визначення термінів міжнародного тероризму та антитерористичної операції, наведених у статті 1 Закону України від 20 березня 2003 року № 638-IV «Про боротьбу з тероризмом» заподіяна заявнику Російською Федерацією майнова та моральна шкода є наслідком акту міжнародного тероризму. Зокрема, зазначеною нормою передбачено, що міжнародний тероризм це здійснювані у світовому чи регіональному масштабі терористичними організаціями, угрупованнями, у тому числі за підтримки державних органів окремих держав, з метою досягнення певних цілей суспільно небезпечні насильницькі діяння, пов'язані з викраденням, захопленням, вбивством ні в чому не винних людей чи загрозою їх життю і здоров'ю, зруйнуванням чи загрозою зруйнування важливих народногосподарських об'єктів, систем життєзабезпечення, комунікацій, застосуванням чи загрозою застосування ядерної, хімічної, біологічної та іншої зброї масового ураження.
Також в цій статті визначений термін терористична діяльність - діяльність, яка охоплює: планування, організацію, підготовку та реалізацію терористичних актів; підбурювання до вчинення терористичних актів, насильства над фізичними особами або організаціями, знищення матеріальних об'єктів у терористичних цілях; організацію незаконних збройних формувань, злочинних угруповань (злочинних організацій), організованих злочинних груп для вчинення терористичних актів, так само як і участь у таких актах; вербування, озброєння, підготовку та використання терористів; пропаганду і поширення ідеології тероризму; проходження навчання тероризму; виїзд з України та в'їзд в Україну з терористичною метою; фінансування та інше сприяння тероризму; фінансування тероризму - надання чи збір будь-яких активів прямо чи опосередковано з метою їх використання або усвідомленням можливості того, що їх буде використано повністю або частково: для будь-яких цілей окремим терористом чи терористичною групою (організацією); для організації, підготовки або вчинення терористичного акту, втягнення у вчинення терористичного акту, публічних закликів до вчинення терористичного акту, створення терористичної групи (організації), сприяння вчиненню терористичного акту, проходження навчання тероризму, виїзду з України та в'їзду в Україну з терористичною метою, провадження будь-якої іншої терористичної діяльності, а також спроби вчинення таких дій.
Терористичний акт - злочинне діяння у формі застосування зброї, вчинення вибуху, підпалу чи інших дій, відповідальність за які передбачена статтею 258 Кримінального кодексу України. У разі, коли терористична діяльність супроводжується вчиненням злочинів, передбачених статтями 112, 147, 258-260, 443, 444, а також іншими статтями Кримінального кодексу України, відповідальність за їх вчинення настає відповідно до Кримінального кодексу України. Статтею 260 цього кодексу передбачено така форма терористичного акту як створення не передбачених законами України воєнізованих формувань або участь у їх діяльності.
Як вбачається зі змісту заяви заподіяння заявнику шкоди відбувається саме внаслідок терористичного акту у формі застосування зброї з боку воєнізованих формувань на тимчасово окупованій території України, що передбачено вищенаведеними законами України.
Аналізуючи наведені обставини, суд прийшов до висновку, що наслідком саме збройної агресії та терористичної діяльності російської федерації відносно України (що є і загальновідомими фактами, а тому не підлягають доказуванню також і за нормами ч.3 ст.82 ЦПК України), стала окупація частини території України, в тому числі і м.Донецьк, де проживав заявник, внаслідок чого він вимушено залишив своє місце проживання та отримала статус внутрішньо переміщеної особи.
Враховуючи вищенаведене. суд приходить до висновку, що факт вимушеного переселення ОСОБА_1 , у березні 2014 року з тимчасово окупованої території Донецької області України відбулось внаслідок терористичного акту та подальшої терористичної діяльності, вчинених Російською Федерацією, а тому заява підлягає до задоволення.
Керуючись ст.259, 263-265, 268, 293, 315, 317, 352, 354 ЦПК України, -
ухвалив:
заяву задовольнити.
Встановити той факт, що вимушене переселення ОСОБА_1 , у березні 2014 року з тимчасово окупованої території Донецької області України відбулось внаслідок терористичного акту та подальшої терористичної діяльності, вчинених Російською Федерацією.
На рішення суду може бути подана апеляційна скарга протягом 30 днів з дня його складення до Львівського апеляційного суду. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне найменування (ім'я) учасників справи та їх місце проживання (місцезнаходження):
Заявник: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_5 ; РНОКПП НОМЕР_1 .
Повне судове рішення складене 15.09.2022.
Суддя: Р.Я. Головатий