79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
14.09.2022 Справа № 914/660/22
Суддя Господарського суду Львівської області Король М.Р., за участі секретаря судового засідання Прокопів І.І., розглянувши справу
за позовом Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Вінницягаз»
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Ельпласт-Львів»
про: стягнення 825 135,68 грн.,
представники
позивача: Свідунович Р.І.,
відповідача: Данілін С.В., Козій І.Ю.,
08.04.2022р. на розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Вінницягаз» до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Ельпласт-Львів» про стягнення 825 135,68 грн.
13.04.2022р. Господарський суд Львівської області постановив ухвалу у цій справі, відповідно до якої, ухвалив: прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначити на 25.05.2022р.; явку представників сторін у підготовче засідання визнати обов'язковою; викликати представників сторін у підготовче засідання.
24.05.2022р. відповідачем на адресу суду подано клопотання про відкладення підготовчого засідання, яке зареєстровано відділом автоматизованого документообігу та обробки інформації за вх.№10940/22.
У підготовчому судовому засіданні 25.05.2022р. прийняв участь уповноважений представник позивача, суд відклав підготовче засідання на 15.06.2022р. о 14.00 год.
Ухвалою від 25.05.2022р., в порядку ст.ст. 120-121 ГПК України, Господарський суд Львівської області викликав відповідача у цій справі та повідомляв про дату, час та місце проведення підготовчого судового засідання.
09.06.2022р. відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву, який зареєстровано відділом автоматизованого документообігу та обробки інформації за вх.№12220/20.
15.06.2022р. відповідачем подано до суду клопотання про поновлення строку на подання відзиву на позовну заяву, яке зареєстровано відділом автоматизованого документообігу та обробки інформації за вх.№12600/22.
У підготовче засідання 15.06.2022р. сторони забезпечили участь повноважних представників.
У підготовчому засіданні 15.06.2022р. суд постановив поновити строк на подання відзиву та долучити відзив до матеріалів справи, оголошено перерву до 06.07.2022р. о 14.00 год.
01.07.2022р. позивачем подано до суду відповідь на відзив на позовну заяву, яку зареєстровано відділом автоматизованого документообігу та обробки інформації за вх.№13977/22.
У підготовче засідання 06.07.2022р. сторони забезпечили участь повноважних представників.
У підготовчому засіданні 06.07.2022р., судом оголошено перерву до 20.07.2022р. о 14.30 год.
13.07.2022р. відповідачем подано до суду заперечення на відповідь на відзив на позовну заяву, яке зареєстровано відділом автоматизованого документообігу та обробки інформації за вх.№15057/22.
У підготовчому судовому засіданні 20.07.2022р. прийняли участь уповноважені представники сторін, суд постановив закрити підготовче провадження та призначити справу до розгляду по суті на 31.08.2022р.
В судове засідання 31.08.2022р. сторони забезпечили участь повноважних представників.
В судовому засіданні 31.08.2022р., судом оголошено перерву до 14.09.2022р. о 13.30 год.
В судове засідання 14.09.2022р. сторони забезпечили участь повноважних представників. В даному судовому засіданні представник відповідача заявив про подання доказів, понесених судових витрат, протягом п'яти днів після ухвалення судового рішення.
Суть спору:
Спір у справі виник у зв'язку з тим, що, на думку позивача, відповідач не виконав обов'язку щодо вірного формування податкових накладних, що призвело до позбавлення позивача можливості віднести суми ПДВ до податкового кредиту.
Позиція позивача:
В обгрунтування позовної заяви позивач вказує, зокрема, на те, що в результаті невірного формування відповідачем податкових накладних, його було позбавлено права включити суму ПДВ - 412 567 ,84 грн. до складу податкового кредиту, та скористатись правом на зменшення податкового зобов'язання, а отже йому завдано збитків на суму 412567,84 грн.
В силу умов, укладених договорів поставки, зокрема пункту 7.6 договорів, позивач вважає, що відповідач зобов'язаний сплатити позивачу, як покупцю, штраф у розмірі 20 % від суми операцій, за якими покупець втратив право на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту, сума якого складає 412 567,84 грн.
Позивач звертає увагу суду, що він дізнався про порушення свого права на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту у зв'язку з неналежним складанням відповідачем податкових накладних та розрахунків коригування лише після отримання індивідуальної податкової консультації від 31.10.2019р. №1125/6/99-ОО-07-03-02-15/10К, якою податковим органом надано роз'яснення щодо застосування норм податкового законодавства при складанні податкових накладних та розрахунків коригування до податкових накладних та, відповідно, після цього визначено неналежним порядок складання податкових накладних та розрахунків коригування до податкових накладних, обраний відповідачем у спірних правовідносинах.
Позиція відповідача:
Відповідач, заперечуючи позовні вимоги, стверджує, що зареєстровані ним податкові накладні на всю суму поставки по договорах давали можливість позивачу включити всі суми ПДВ до податкового кредиту.
Крім того, вказує на те, що згідно актів за результатами документальної планової виїзної перевірки ТзОВ «Ельпласт-Львів» податкового законодавства, за період з 01.04.2016р. по 30.09.2021р., не встановлено по взаємовідносинах з позивачем, будь-яких порушень податкового законодавства в частині нарахування та сплати податку на додану вартість.
Також, звертає увагу суду на те, що позивач не доводить, що він не відшкодував ПДВ за зареєстрованими податковими накладними.
За результатами дослідження наданих учасниками справи доказів та матеріалів справи, суд встановив наступне:
Між Акціонерним товариством «Оператор газорозподільної системи «Вінницягаз» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ельпласт - Львів» протягом 2018-2019 років було укладено наступні договори поставки товарів:
Договір поставки №13АVI13442-18 від 10.10.2018 року;
Договір поставки №13АVI 21243-18 від 10.12.2018 року;
Договір поставки №13А210-1611-19 від 04.03.2019 року.
За умовами вещезазначених договорів, а саме пунктів 1.1 та 1.2, які є ідентичними, Постачальник - Відповідач зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність Покупця - Позивача для використання його у господарській діяльності, а також Покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього визначену у відповідності до умов договору суму коштів. Найменування (асортимент) товару, кількість та вимоги щодо комплектності товару, який підлягає доставці за договором, визначаються Специфікацією (Додаток №1 до Договору).
Відповідно до п.2.1 Договору, загальна вартість товару за укладеними договорами встановлюється із урахуванням ПДВ, а вартість кожної окремої одиниці товару визначається у Специфікації.
Згідно п.2.3 Договору, Покупець здійснює попередню оплату кожної партії товару у розмірі 50% від вартості відповідної партії товару протягом 5 днів з дати отримання рахунку-фактури, решту 50% від вартості партії товару, Покупець перераховує на банківський рахунок Продавця протягом 10 (десяти) банківських днів, з дня одержання відповідної партії товару Покупцем.
Разом із тим, за умовами вещезазначених договорів, а саме п.7.6, передбачено, що, якщо Постачальник не зареєстрував податкову накладну або допустив помилки при зазначені обов'язкових реквізитів податкової накладної, та/або порушив граничні терміни реєстрації податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, чи вчинив інші дії або бездіяльність, в результаті чого Покупець втратив право на податковий кредит, Постачальник зобов'язаний сплатити Покупцю штраф у розмірі 20% від суми операцій, по яким Покупець втратив право на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту.
Так, позивач вважає, що має місце невідповідність даним первинних документів, що містять інформацію про господарську операцію, наступні видаткові накладні, з підстав неврахування при формуванні таких, сум переплат (сум авансу) на дату поставки, зокрема, на виконання умов договору №13АVI13442-18 від 10.10.2018 року: податкова накладна від 22.11.2018 року №276, податкова накладна від 30.11.2018 року №364, податкова накладна від 05.12.2018 року №43. На виконання умов договору №13АVI 21243-18 від 10.12.2018 року: податкова накладна від 01.03.2019 року №7, податкова накладна від 02.04.2019 року №22. На виконання умов договору №13А210-1611-19 від 04.03.2019 року: податкова накладна від 02.04.2019 року №24, податкова накладна від 02.04.2019 року №35.
Позивач направляв до податкового органу заяву про допущення продавцем товарів/послуг помилок при зазначенні обов'язкових реквізитів податкової накладної та/або порушення продавцем/покупцем граничних термінів реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних податкової накладної та/або розрахунку коригування (Додаток 8 до податкової декларації з податку на додану вартість), а саме, Заява за звітний податковий період жовтень 2019 року.
Відповідач стверджує, що склав та зареєстрував в ЄРПН всі без виключення податкові накладні по Договорах, а також відобразив їх у податкових деклараціях. В підтвердження чого надав суду відповідні документи, а саме: видаткові накладні, податкові накладні, банківські виписки, квитанції про реєстрацію податкових накладних, коригування кількісних і вартісних показників до податкових накладних з квитанціями про реєстрацію коригування.
Проте, позивач вважаючи, що порядок складення вказаних податкових накладних не відповідає вимогам чинного законодавства та виключає можливість Позивача, як покупця, включити сплачені ним суми податку на додану вартість у податковий кредит, звернувся до суду та просить стягнути з відповідача 825 135,68 грн., з яких 412 567,84 грн. збитків, завданих внаслідок порушення обов'язку щодо складання та реєстрації податкових накладних та штраф у розмірі 20% - 412 567,84 грн.
Оцінюючи подані учасниками справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.
За приписами ст.16 ЦК України, одним із способів захисту цивільних прав та інтересів судом є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Відповідно до частин 1,2 статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) витрати, яких особа зазнала у зв'язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Статтею 224 Господарського кодексу України визначено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Згідно з пунктом 1 статті 225 ГК України, до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
Тобто, збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує її інтереси, як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також у не одержаних кредитором доходах, які б він одержав, якби зобов'язання було виконано боржником.
Підставою для відшкодування збитків відповідно до пункту 1 статті 611 ЦК України та статті 224 ГК України є порушення зобов'язання.
Для застосування такого заходу відповідальності, як стягнення збитків необхідна наявність усіх елементів складу господарського правопорушення: 1) протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи (порушення зобов'язання); 2) шкідливого результату такої поведінки - збитків; 3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками; 4) вини особи, яка заподіяла шкоду. У разі відсутності хоча б одного із цих елементів відповідальність у вигляді відшкодування збитків не настає.
Протиправною вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи (така поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці - діях або бездіяльності). Під збитками розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага тощо. Причинний зв'язок між протиправною поведінкою та заподіяними збитками виражається в тому, що протиправні дії заподіювача є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки. Вина заподіювача збитків є суб'єктивним елементом відповідальності і полягає в психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння і проявляється у вигляді умислу або необережності.
При цьому, саме на позивача покладається обов'язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяними збитками.
Як встановлено судом, позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем податкового законодавства щодо реєстрації податкових накладних з ПДВ у ЄРПН, а також невірним визначенням суми, яка підлягає коригуванню за обсягами постачання, у зв'язку з чим позивач, на його переконання, фактично втратив право на отримання податкового кредиту у розмірі 412 567,84 грн., через що поніс прямі фінансові збитки на вказану суму.
Оцінюючи позовні вимоги, суд зазначає, що позивач має безумовне право звернення до суду господарської юрисдикції за стягненням збитків зі свого контрагента (відповідача), який допустив податкове правопорушення (не тільки господарське), втім за умови доведення факту такого порушення норм податкового законодавства, вчиненого у формі протиправних дій, належними та допустимими доказами.
Так, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина перша статті 73, частина перша статті 74, частина перша статті 76, частина перша статті 77 ГПК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Обов'язком сторін у господарському процесі є доведення суду тих обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень. Тобто, обов'язок доказування покладається на сторони.
Стаття 14 Податкового кодексу України (надалі - ПК України), визначає, що податок на додану вартість це непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу (п.п. 14.1.178.); податкове зобов'язання для цілей розділу V цього Кодексу - загальна сума податку на додану вартість, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді (п.п. 14.1.179); податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу (п.п.14.1.181).
Відповідно до положень п.201.1 ст.201 ПК України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) податкову накладну, складену в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи, та зареєстровану в Єдиному реєстрі податкових накладних.
Згідно п.187.1 ст.187 ПК України, датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.
Відповідно до п.201.7 ПК України, податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).
Пунктом 201.10 ст.201 ПК України встановлено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
У статті 198 ПК України встановлено підстави, за яких у платника ПДВ виникає право на податковий кредит; визначено умови, дату, час та порядок його формування; права й обов'язки платників податку в сфері податкових правовідносин; підстави, що унеможливлюють віднесення сплаченого (нарахованого) податку до податкового кредиту.
Згідно з п.п.198.1, 198.2 вказаної статті, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.
Відповідно до п.198.6 ст.198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Положення ст.201 ПК України, до яких відсилає п.198.6 ст.198 ПК України, регулюють відносини, пов'язані з оформленням податкової накладної. У цій нормі містяться обов'язкові правила щодо форми та порядку заповнення податкових накладних, недотримання яких тягне визнання податкової накладної недійсною; визначено правову природу цього документа, підстави, порядок, умови його складання і надання; встановлено права й обов'язки учасників податкових відносини, пов'язані зі складанням, наданням та реєстрацією податкової накладної; передбачено наслідки недотримання обов'язкових вимог щодо форми, змісту та інших дій зі складання, надання та реєстрації податкових накладних.
Згідно із п.п.200.1.-200.4. ст.200 ПК України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом. Для перерахування податку до бюджету центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію податкової та митної політики, надсилає органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриті рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, реєстр платників, в якому зазначаються назва платника, податковий номер та індивідуальний податковий номер платника, звітний період та сума податку, що підлягає перерахуванню до бюджету. На підставі такого реєстру орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриті рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, не пізніше останнього дня строку, встановленого цим Кодексом для самостійної сплати податкових зобов'язань, перераховує суми податку до бюджету. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума: а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200 1.3 статті 200 1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу - б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200 1.3 статті 200 1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.
Так, згідно з абз.абз.10, 14, 17 п.201.10 ст.201 ПК України, реєстрація податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних має бути здійснена протягом 15 календарних днів, наступних за датою виникнення податкових зобов'язань, відображених у відповідних податкових накладних та/або розрахунках коригування. У разі порушення цього терміну застосовуються штрафні санкції згідно з цим Кодексом. Відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов'язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов'язань за відповідний звітний період.
У разі допущення продавцем товарів/послуг помилок при зазначенні обов'язкових реквізитів податкової накладної, передбачених п.201.1 ст.201 цього Кодексу, та/або порушення продавцем/покупцем граничних термінів реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних податкової накладної та/або розрахунку коригування покупець/продавець таких товарів/послуг має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого продавця/покупця. Таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів, що настають за граничним терміном подання податкової декларації за звітний (податковий) період, у якому не надано податкову накладну або допущено помилки при зазначенні обов'язкових реквізитів податкової накладної та/або порушено граничні терміни реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку у зв'язку з придбанням таких товарів/послуг, або копії первинних документів, складених відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», що підтверджують факт отримання таких товарів/послуг. Протягом 15 календарних днів з дня надходження такої заяви із скаргою контролюючий орган зобов'язаний провести документальну позапланову перевірку зазначеного продавця для з'ясування достовірності та повноти нарахування ним зобов'язань з податку за такою операцією.
Підпунктом 78.1.9 п.78.1 ст.78 ПК України встановлено, що документальна позапланова перевірка здійснюється, зокрема, у випадку подання щодо платника податку скарги про порушення продавцем/покупцем граничних термінів реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних податкової накладної та/або розрахунку коригування у разі ненадання таким платником податків пояснень та документального підтвердження на письмовий запит контролюючого органу, в якому зазначається інформація зі скарги.
Враховуючи викладене, суд зазначає, що права позивача в разі нездійснення відповідачем реєстрації податкових накладних підлягають захисту шляхом подання позивачем, разом з податковою декларацією, за відповідний звітний податковий період, заяви зі скаргою на дії відповідача. У цьому випадку податковим органом здійснюється перевірка дотримання вимог податкового законодавства та вживаються заходи щодо усунення виявленого порушення.
Відтак, у даному випадку необхідним елементом для стягнення збитків є - доведеність протиправних дій відповідача, саме доведення факту порушення правил складання та реєстрації у встановлений спосіб податкових накладних, зазначений факт повинен бути підтверджений належними та допустимими доказами, якими, зокрема, може бути акт (довідка) перевірки, рішення відповідного контролюючого органу, складеного за результатами перевірки. Дана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 10.03.2020р. у справі №911/224/19.
Позивач направляв до податкового органу заяву про допущення продавцем товарів/послуг помилок при зазначенні обов'язкових реквізитів податкової накладної та/або порушення продавцем/покупцем граничних термінів реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних податкової накладної та/а бо розрахунку коригування (Додаток 8 до податкової декларації з податку на додану вартість), а саме, Заява за звітний податковий період жовтень 2019 року.
Проте, станом на момент ухвалення даного рішення, в матеріалах справи відсутня та позивачем не надано відповіді щодо стану та результатів розгляду вказаної заяви.
Суд зазначає, що згідно зі статті 109 ПК України, податковим правопорушенням є, зокрема, протиправне, винне (у випадках, прямо передбачених цим Кодексом) діяння (дія чи бездіяльність) платника податку (в тому числі осіб, прирівняних до нього), контролюючих органів та/або їх посадових (службових) осіб, інших суб'єктів у випадках, прямо передбачених цим Кодексом.
Відтак, діяння вважаються вчиненими умисно, якщо існують доведені контролюючим органом обставини, які свідчать, що платник податків удавано, цілеспрямовано створив умови, які не можуть мати іншої мети, крім, як невиконання або неналежне виконання вимог, установлених цим Кодексом та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.
Порушення податкового законодавства та порушень вимог, встановлених іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, тягне за собою відповідальність, передбачену цим Кодексом та іншими законами України.
Суд вважає, що позивачем не доведено наявність в діях відповідача такої складової цивільного правопорушення, як протиправна поведінка заподіювача збитків, а саме не доведено допустимими доказами факту вчинення відповідачем податкового правопорушення в частині складання та реєстрації податкових накладних, а також внесення коригування кількісних і вартісних показників відповідних податкових накладних, який у справі про стягнення збитків може бути підтверджений лише чинними матеріалами податкової перевірки, актом або рішенням відповідного контролюючого органу, наділеного повноваженнями здійснювати перевірку дотримання податкового законодавства.
Відповідно, подані у справі докази, які підтверджують виконання господарських операцій, а також докази у вигляді податкової накладної, розрахунку коригування, податкових консультацій не є належними і допустимими доказами вчинення відповідачем податкового правопорушення.
Позивачем не доведено, що складення та реєстрація в ЄРПН відповідачем податкових накладних, а також складення розрахунку коригування до відповідних податкових накладних, зумовили обмеження прав позивача на відображення у відповідному податковому періоді у складі податкового кредиту суми ПДВ, відображеної у податковій накладній та розрахунку коригування.
За таких обставин, позивачем не доведено завдання йому відповідачем реальних збитків у вигляді надлишково сплаченого ПДВ до Державного бюджету України.
Подібні за змістом висновки викладені у постанові Верховного Суду від 19.01.2022р. у справі №910/20686/20, які цілком враховуються судом при прийнятті рішення у даній справі.
Посилання позивача на правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду у справах №917/877/17, №918/216/117, №908/1568/18, судом до уваги не приймаються, оскільки за обставинами таких справ мала місце бездіяльність відповідача, яка полягала у невиконанні останнім обов'язку зареєструвати податкові накладні в ЄРПН.
За наявності складених відповідачем податкових накладних та розрахунків коригування, зареєстрованих у ЄРПН, правові позиції у зазначених справах не є релевантними для спірних правовідносин.
У свою чергу, у постанові від 05.06.2019р. у справі №908/1568/18 Велика Палата Верховного Суду зробила висновок щодо належного способу захисту, який відповідає обраному позивачем способу захисту в цій справі, а саме звернення до контрагента з позовом про відшкодування збитків, що не звільняє позивача від обов'язку довести наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення належними та допустимими доказами.
Покликання позивача на податкову консультацію від 31.10.2019р. судом до уваги не приймаються, оскільки відповідно до пункту 52.2 статті 52 ПК України, податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватись виключно платником податків, якому надано таку консультацію, в даному випадку позивачем, та жодним чином не породжує обов'язків для третіх осіб, в тому числі для відповідача.
Наявність податкової консультації від 31.10.2019р. не змінює висновків суду, оскільки факт надання податкової консультації з урахуванням її статусу, не є доказом вчинення відповідачем податкового правопорушення.
При цьому, суд не досліджує та не надає правову оцінку змісту вчинених відповідачем дій в сфері оподатковування на предмет їх відповідності приписам податкового законодавства, зокрема, щодо коригування податкової накладної, оскільки дослідження обставин, які засвідчують факти наявності/відсутності податкових правопорушень, не відноситься до компетенції суду господарської юрисдикції.
З урахуванням вищенаведеного у сукупності, враховуючи недоведення позивачем наявності усіх елементів складу цивільного правопорушення, суд доходить висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача збитків у розмірі 412 567,84 грн.
У зв'язку з тим, що позивачем не доведено належними доказами факту вчинення дій чи допущення бездіяльності відповідачем, в результаті чого позивач втратив право на податковий кредит, відсутні також підстави для застосування до відповідача відповідальності, визначеної сторонами у п. 7.6 Договорів, а отже вимоги про стягнення штрафу в розмірі 412 567,84 грн. є необґрунтованими.
За приписами частин 1 - 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Пункт 3 частини першої статті 129 Конституції України пов'язує змагальність сторін зі свободою в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Змагальність сторін - це встановлена законом можливість реалізації та практична реалізація наданих їм процесуальних прав при безумовному виконанні покладених на них процесуальних обов'язків на всіх стадіях судового процесу за участю компетентного суду.
Переконливість кожного доказу доводиться у змагальній процедурі безпосередньо перед тим складом суду, який дає цьому доказу юридично значущу оцінку.
Частинами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Виходячи із заявлених позивачем вимог та наявних у справі доказів, суд не знаходить правових підстав для задоволення позову.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне:
Судовий збір відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на позивача.
Керуючись ст.ст. 13, 73-74, 76-79, 86, 129, 236, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Відмовити в позові повністю.
Рішення набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст.241 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в порядку та строки, визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.
Інформацію по справі, яка розглядається можна отримати за наступною веб-адресою: http://lv.arbitr.gov.ua/sud5015.
Повний текст рішення складено 25.09.2022 р.
Суддя Король М.Р.