79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
07.09.2022 справа № 914/4026/21
м.Львів
за позовом: Червоноградської міської ради, м.Червоноград Львівської області
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Експрес-2», м.Львів
про скасування рішення приватного нотаріуса про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, скасування державної реєстрації права власності, припинення права власності
Суддя Кітаєва С.Б.
При секретарі Походзяєвій М.С.
Представники сторін:
від позивача: не з'явився;
від відповідача: Безвенюк В.В. - адвокат;
присутній Коблик Л.А.
Суть спору: на розгляді Господарського суду Львівської області перебуває справа за позовом Червоноградської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю «Експрес-2» про скасування рішення приватного нотаріуса про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, скасування державної реєстрації права власності, припинення права власності.
Рух справи висвітлено у відповідних ухвалах суду. Зокрема, ухвалою суду від 07.09.2022 судове засідання відкладено на 28.09.2022.
05.07.2022 в системі документообігу суду зареєстровано подану представником відповідача за вх.№14211/22 заяву про закриття провадження у справі.
Позивач явки повноважного представника в судове засідання 07.09.2022 не забезпечив.
Представник відповідача в судове засідання 07.09.2022 з'явився, заява про закриття провадження у справі підтримав.
Розглянувши заяву відповідача про закриття провадження у справі, суд зазначає наступне.
Як вбачається зі змісту поданої заяви, на думку відповідача, позивач сформулював об'єднаний предмет позову (позовні вимоги) як похідні від першої вимоги: скасувати рішення реєстратора - скасувати державну реєстрацію права власності - припинити право власності.
Відповідач вважає, що про позовні вимоги заявлені до «суб'єкта владних повноважень», яким виступає приватний нотаріус в якості державного реєстратора, які стосуються прийнятого ним рішення.
Відповідач зазначає, що з огляду на зміст названих позовних вимог якщо Позивач вважає, що спір про право відсутній, а дослідженню підлягають виключно владні управлінські рішення та дії державного реєстратора, який у межах спірних відносин діє як суб'єкт владних повноважень, тоді і державний реєстратор має бути стороною у справі, але за таких обставин спір у цій частині не має ознак приватноправового і підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства (Постанова ВП ВС від 21.08.2019 у справі № 520/2834/17 (адміністративна юрисдикція).
Відносини, пов'язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно та їх обтяжень, регулюються Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Відповідно до пунктів 1 та 9 частини першої статті 2 цього Закону державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру прав. Реєстраційною дією є державна реєстрація прав, внесення змін до записів Державного реєстру прав, скасування державної реєстрації прав, а також інші дії, що здійснюються в Державному реєстрі прав, крім надання інформації з нього.
Загальними засадами державної реєстрації прав є гарантування державою об'єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження; обов'язковість державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав та її публічність; внесення відомостей до Державного реєстру прав виключно на підставах та в порядку, визначених Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (частина перша статті 3 цього Закону).
За змістом статті 10 зазначеного Закону під час прийняття рішення щодо реєстраційних дій державний реєстратор, зокрема, встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, у тому числі й відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих документах.
Оскарження дій суб'єкта, наділеного функціями приймати рішення про державну реєстрацію прав, є публічно-правовим спором. Такий висновок зробила і ВП ВС в постанові від 04 квітня 2018 року №826/9928/15.
На переконання відповідача, зі змісту позовних вимог слідує, що предметом позову в цій справі є правомірність прийняття рішення про державну реєстрацію прав за Відповідачем суб'єктом, наділеним функціями приймати рішення про державну реєстрацію прав (приватним нотаріусом), а також внесення відповідних записів до Державного реєстру прав.
Відповідач вважає, що Позивач у позовній заяві не вказав у чому полягає зміст порушення вчиненого реєстратором (приватним нотаріусом) і що стало підставою для прийняття реєстратором незаконних рішень. Питання правомірності/неправомірності набуття Відповідачем права власності на це нерухоме майно Позивач не порушує перед судом, але позбавлення Відповідача права власності на нього Позивач зазначив як похідну вимогу перед судом (при цьому не зазначивши щодо свого права чи інтересу на це майно). Позивач не визначив Відповідачем суб'єкта, наділеного функціями приймати рішення про державну реєстрацію прав, який здійснив державну реєстрацію прав на нерухоме майно, оспорюючи водночас правомірність такого рішення.
Тобто з огляду на суть спірних правовідносин та суб'єктний склад сторін у цій справі, зазначає відповідач, дослідженню підлягають владні управлінські рішення та дії суб'єкта, наділеного функціями приймати рішення про державну реєстрацію прав (приватного нотаріуса), який у межах спірних відносин діє як суб'єкт владних повноважень. За таких обставин спір з суб'єктом владних повноважень не має ознак приватноправового та підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.
Предметом позову у цій справі є вимога про визнання протиправним рішення реєстратора на підставі якого Відповідач набув право власності на нерухоме майно і ця вимога не є похідною з огляду на предмет позову.
За таких обставин суд повинен надати належну оцінку позовним вимогам, оскільки за позовом про скасування рішення про державну реєстрацію прав відповідачем є не особа, щодо права якої здійснено таке рішення, а суб'єкт державної реєстрації прав, зазначає відповідач.
Позовна заява у нашому випадку, містить вимогу про скасування рішення, отже судом має бути встановлено, чи суб'єкт державної реєстрації прав правомірно прийняв рішення про державну реєстрацію права (зокрема, для державної реєстрації подані всі необхідні документи, які вимагаються відповідно до закону, та відсутні встановлені законом підстави для відмови в державній реєстрації права, тощо).
При цьому у Постанові від 04.09.2018 у справі № 915/127/18 ВП ВС звернула увагу, що рішення суб'єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вичерпує свою дію, тому спірним є і належність обрання Позивачем способу захисту порушеного права або інтересу.
Позиція позивача щодо поданого клопотання відповідача наступна.
Належним відповідачем у справах за позовом про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права чи обтяження має бути особа, право чи обтяження якої зареєстровано.
Відповідний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2019 у справі № 826/6720/17, від 27.11.2019 у справі № 815/1915/18, від 04.02.2020 у справі № 910/7781/19, а також Касаційного господарського суду від 09.07.2019 у справі № 916/804/18, від 03.12.2019 у справі № 922/787/19.
Спір про визнання незаконною та скасування проведеної приватним нотаріусом державної реєстрації права власності не є спором учасників публічно-правових відносин. Приватний нотаріус, здійснюючи державну реєстрацію права власності, не мав публічно-правових відносин з позивачем, оскільки така реєстрація права відбувалася за іншим суб'єктом, а не за позивачем.
Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 01.04.2020 у справі № 520/13067/17.
Таким чином, дана судова справа стосується спору про право цивільне та підлягає до розгляду за правилами господарського судочинства.
Водночас, стосовно обраного способу захисту позивач зазначив, що висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі № 915/127/18 (провадження № 12-184гс18), на який покликається Відповідач, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а (провадження № 11-474апп19, щодо належного способу захисту, стосується іншого матеріально-правового регулювання спірних реєстраційних відносин, зокрема, порядку внесення записів до Державного реєстру прав, змін до них та їх скасування, який діяв до 16 січня 2020 року.
Натомість реєстраційні дії щодо реєстрації права власності Відповідача на спірний об'єкт нерухомого майна було вчинено після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству» та відповідних змін до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», а тому обраний позивачем спосіб захисту відповідає вимогам закону та є ефективним, що відповідає правовому висновку, викладеному у постанові Верховний Суд від 18.02.2021 року у справі №756/13679/16-ц.
Також, відповідно до абз. 2 ч.4 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).
Постановою Західного апеляційного господарського суду Львівської області від 12.05.2022 року у справі №914/1957/21 рішення Господарського суду Львівської області від 29.11.2021 року у справі №914/1957/21, яким було задоволено позов Червоноградської міської ради до Відповідача з аналогічними позовними вимогами щодо будівлі магазину літера «В-2», загальною площею 19,35 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 , залишено без змін.
У зв'язку з вищенаведеним, позивач вважає, що спір у даній справі є цивільно- правовим та підлягає до розгляду за правилами господарського судочинства, а тому підстави для закриття провадження у справі відсутні.
Позиція суду.
Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.
Статтею 2 ГПК України встановлено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Відповідно до ст. 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
Статтею 20 ГПК України визначено перелік справ, що відносяться до юрисдикції господарських судів, згідно цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці (п. 6 ч. 1 ст. 20 ГПК України).
Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією або законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Пункт 1 частини першої статті 3 КАС України визначає справою адміністративної юрисдикції публічно-правовий спір, в якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Юрисдикція адміністративних судів поширюється, зокрема, на правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій. Юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, на спори фізичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності (частина перша, пункт 1 частини другої статті 17 КАС України у зазначеній редакції).
У пункті 7 частини першої статті 3 КАС України у тій же редакції визначено, що суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Отже, до справ адміністративної юрисдикції віднесені публічно-правові спори, ознакою яких є не лише спеціальний суб'єктний склад, але і їх виникнення з приводу виконання чи невиконання суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Ці функції суб'єкт повинен виконувати саме у тих правовідносинах, в яких виник спір.
Стосовно терміну «владні управлінські функції», то зміст поняття «владні» полягає в наявності у суб'єкта повноважень застосовувати надану йому владу, за допомогою якої впливати на розвиток правовідносин, а «управлінські функції» - це основні напрямки діяльності органу влади, його посадової чи службової особи або іншого уповноваженого суб'єкта, спрямовані на управління діяльністю підлеглого суб'єкта.
З огляду на вказане до юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома чи більше суб'єктами стосовно їх прав та обов'язків у правовідносинах, в яких хоча б один суб'єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єкта (суб'єктів), а останній (останні) відповідно зобов'язаний (зобов'язані) виконувати вимоги та приписи такого суб'єкта владних повноважень (аналогічні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17, від 02.04.2019 у справі № 137/1842/16-а, від 18.12.1029 у справі № 826/2323/17, від 1812.2019 у справі № 263/6022/16-ц, від 19.02.2020 у справі № 520/5442/18), від 26.02.2020 у справі № 1240/1981/18.
Як зазначалось вище, відповідач вважає, що цей спір не підсудний господарському суду, оскільки позивач в судовому порядку оскаржує рішення реєстратора (приватним нотаріусом) про реєстрацію права приватної власності, прийняте приватним нотаріусом Антонів Мартою Романівною як державним реєстратором та заявляє похідну вимогу - просить скасувати державну реєстрацію права власності Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКСПРЕС-2» (ЄДРПОУ 22335712) на будівлю магазину літера «В-1» загальною площею 19,35 кв. м. за адресою АДРЕСА_1 , номер запису про право власності 41378929, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2216920846118 та припинити право власності Товариства і обмеженою відповідальністю «ЕКСПРЕС-2» (ЄДРПОУ 22335712) на будівлю магазину літера «В-1» загальною площею 19,35 кв. м. за адресою АДРЕСА_1 , номер запису про право власності 41378929, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2216920846118. Відповідач вважає, що у цій справі оскаржуються владні, управлінські рішення державного реєстратора, яка у межах спірних правовідносин діяла як суб'єкт владних повноважень, а отже, такий спір є публічно-правовим та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Позивач заперечив такі висновки відповідача, з вищевикладених у запереченнях підстав.
Щодо наведеного суд зазначає таке.
Згідно із частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Одним зі способів захисту цивільного права є визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (пункт 10 частини першої статті 16 цього Кодексу).
Отже, якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий або пов'язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів характер, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Справою адміністративної юрисдикції є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 1 частини першої статті 3 КАС України).
Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ за статтею 17 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.
У пункті 7 частини першої статті 3 КАС України визначено, що суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Водночас помилковим є застосування статті 17 КАС України та поширення юрисдикції адміністративних судів на усі спори, стороною яких є суб'єкт владних повноважень, оскільки при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і господарських справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб'єктного складу спірних правовідносин. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Публічно-правовим вважається, зокрема, спір, у якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні і в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.
Необхідною ознакою суб'єкта владних повноважень є здійснення ним публічно-владних управлінських функцій. Ці функції суб'єкт повинен виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір.
До юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома (кількома) суб'єктами стосовно їх прав та обов'язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб'єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єкта (суб'єктів), а останній (останні) відповідно зобов'язаний виконувати вимоги та приписи такого суб'єкта владних повноважень (аналогічна правова позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 914/2006/17, від 04.09.2018 у справі №823/2042/16).
Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Близькі за змістом висновки щодо застосування норм процесуального права у подібних правовідносинах викладені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 826/14433/16 (К/9901/7474/18), від 11 квітня 2018 року у справі № 826/366/16, від 11 квітня 2018 року у справі № 554/14813/15-ц, від 17 квітня 2018 року у справі № 815/6956/15, від 15 травня 2018 року у справі № 826/2691/16, від 22 серпня 2018 року у справі № 820/4673/16, від 28 серпня 2018 року № 826/7122/15, від 29 серпня 2018 року у справі № 816/1604/17, від 7 листопада 2018 року у справі № 826/9963/16, від 14 листопада 2018 року у справі № 826/10475/17, від 21 листопада 2018 року у справі № 814/1017/16, 16 січня 2019 року у справі № 755/9555/18, від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а.
Велика Палата Верховного Суду вже вирішувала питання предметної юрисдикції у подібних правовідносинах (зокрема, постанови від 04 грудня 2018 року у справі № 915/1377/17, від 29 січня 2019 року у справі № 813/1321/17, від 02 квітня 2019 року у справі № 137/1842/16-а), в яких Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що спір про скасування дій та рішення про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно за іншою особою є приватноправовим та залежно від суб'єктного складу має бути вирішений за правилами цивільного або господарського судочинства.
Також, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.09.2018 у справі №823/2042/16 вказала, що оскільки позивач не був заявником стосовно оскаржуваних реєстраційних дій, тобто останні були вчинені за заявою іншої особи, то такий спір є спором про цивільне право незалежно від того, чи здійснено державну реєстрацію прав на нерухоме майно з дотриманням державним реєстратором вимог законодавства та чи заявляються, окрім вимог про скасування оспорюваного рішення, запису в державному реєстрі прав, також вимоги - визнання недійсними правочинів, на підставі яких прийнято оспорюване рішення, здійснено оспорюваний запис.
Червоноградська міська рада не була учасником публічно- правових відносин з відповідачем (не зверталась за наданням і не отримувала адміністративної послуги у вигляді державної реєстрації права власності на спірне майно), а спірні правовідносини у справі пов'язані з необхідністю захисту права комунальної власності на земельну ділянку (державна реєстрація права на спірне майно обмежує право територіальної громади розпорядитись земельною ділянкою, на якій розміщене спірне майно, шляхом продажу права на неї за результатами аукціону), тобто права цивільного, тому позов у справі не підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства. Прийняте реєстратором (приватним нотаріусом) оскаржуване рішення про державну реєстрацію стосувалось реєстрації прав іншої особи, а не позивача.
Враховуючи те, що спірні правовідносини пов'язані із захистом права комунальної власності на земельну ділянку Червоноградська міська рада, яка (рада) не є учасником публічно-правових відносин, цей спір не є публічно-правовим з огляду на суб'єктний склад сторін та підлягає розгляду за правилами господарського судочинства (подібні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2018 у справі № 686/2036/15-ц).
З огляду на викладене, помилковим є висновок відповідача, що зміст позовних вимог згідно поданої позовної заяви свідчить про оскарження прийнятого державним реєстратором рішення про реєстрацію прав на нерухоме майно виключно з підстав недотримання процедури прийняття такого рішення, визначеної Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" з посиланням на те, що у цій справі дослідженню підлягають виключно владні, управлінські рішення та дії державного реєстратора, яка у межах спірних правовідносин діяла як суб'єкт владних повноважень.
Крім того, скасування державної реєстрації права, належного одній особі, за заявою іншої особи в порядку адміністративного судочинства не дозволяє остаточно вирішити спір між цими особами.
Пунктами 1, 3 частини 1 статті 129 Конституції України одними з основних засад судочинства визначені рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ст.73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обгрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно із п.1 ст.76 ГПК України суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У рішеннях Європейського суду з прав людини у справахv.Russia від 24.07.2003 року, Svitlana Naumenko v. Ukraine від 09.11.2014 року зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.
Відповідно до частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
За наведеного вище суд приходить до висновку, що у задоволенні заяви відповідача про закриття провадження у справі слід відмовити.
Керуючись ст.ст. 231, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Відмовити в задоволенні клопотання відповідача від 05.07.2022 (вх.№14211/22 від 05.07.2022) про закриття провадження у справі.
2. Ухвала набирає законної сили в порядку ст.235 ГПК України та не може бути оскаржена окремо від рішення суду.
Суддя Кітаєва С.Б.