ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
22 вересня 2022 року м. ОдесаСправа № 916/2783/21
м. Одеса, проспект Шевченка, 29, зал судових засідань Південно-західного апеляційного господарського суду №1
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі:
головуючого судді Савицького Я.Ф.,
суддів: Колоколова С.І.,
Разюк Г.П.,
секретар судового засідання - Бебик А.М.
за участю представників учасників судового процесу:
від Міністерства оборони України: Добров Ю.І., у порядку самопредставництва;
від Одеської міської ради: Танасійчук Г.М., у порядку самопредставництва;
від ФОП Заболотного О.М.: Цимбал С.Ю., за ордером;
від ФОП Слюсарєнко Л.Я.: не з'явився;
від В/Ч НОМЕР_1 : Цисін Д.В., у порядку самопредставництва;
від КЕВ м.Одеси: Вдовиченко Є.Є;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Заболотного Олександра Мар'яновича
на рішення Господарського суду Одеської області
від 26 січня 2022 року (повний текст складено 03.02.2022)
у справі №916/2783/21
за позовом: Міністерства оборони України
до відповідачів:
1. Одеської міської ради,
2. Фізичної особи-підприємця Заболотного Олександра Мар'яновича,
3. Фізичної особи-підприємця Слюсарєнко Любові Ярославівни,
за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача:
1. Військової частини НОМЕР_1 ,
2. Квартирно - експлуатаційного відділу м. Одеси,
про: визнання недійсним договору та усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, -
суддя суду першої інстанції: Желєзна С.П.,
час та місце винесення рішення: 26.01.2022, м. Одеса, проспект Шевченка, 29, Господарський суд Одеської області
Сторони належним чином повідомлені про час і місце засідання суду.
В судовому засіданні 22.09.2022 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини постанови.
У вересні 2021 Міністерство оборони України (також - позивач, Міністерство) звернулось до Господарського суду Одеської області із позовом до Одеської міської ради (також - відповідач-1, ОМР), фізичної особи-підприємця Заболотного Олександра Мар'яновича (також - відповідач-2, ФОП Заболотний О.М.), фізичної особи-підприємця Слюсарєнко Любові Ярославівни (також - відповідач-3, ФОП Слюсарєнко Л.Я.) про визнання недійсним договору оренди землі від 21.06.2017, укладеного між відповідачами, щодо земельної ділянки, площею 1,2120 га (кадастровий номер 5110136900:51:002:0001), яка розташована за адресою: м. Одеса, вул. Інглезі, 11 (вул. 25-ї Чапаївської дивізії, 11) та про зобов'язання відповідачів усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення збудованих будівель, тимчасових споруд, а також, її приведення в первісний стан.
В обґрунтування позовних вимог, Міністерство посилалось на те, що Одеською міською радою було передано у користування ФОП Заболотного О.М. та ФОП Слюсарєнко Л.Я. земельну ділянку державної власності, яка належить до земель оборони, а саме: частини земельної ділянки військового містечка № НОМЕР_2 , на території якого розташований аеродром „ ІНФОРМАЦІЯ_1 ”. Також, позивач зазначив про те, що у межах справи №916/2125/19 скасовано рішення Одеської міської ради від 14.06.2017 №2172-VII Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передання її в оренду відповідачам, а також скасовано державну реєстрацію права комунальної власності на спірну земельну ділянку, у зв'язку з чим просив суд визнати недійсним укладений між відповідачами договір оренди. Водночас, враховуючи, що на земельній ділянці розташоване нерухоме майно, яке належить ФОП Заболотному О.М. та ФОП Слюсарєнко Л.Я., Міністерство просить суд усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою шляхом зобов'язання відповідачів знести будівлі та тимчасові споруди і привести земельну ділянку її в первісний стан.
В процесі розгляду справи місцевим господарським судом було залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача, Військову частину НОМЕР_1 та Квартирно - експлуатаційний відділ м. Одеси.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 26.01.2022 у справі №916/2783/21 (суддя Желєзна С.П.) визнано недійсним договір оренди землі від 21.06.2017, укладений між Одеською міською радою, ФОП Заболотним О.М., ФОП Слюсарєнко Л.Я., щодо земельної ділянки, площею 1,2120 га (кадастровий номер 5110136900:51:002:0001), яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 ). В решті позову відмовлено. Стягнуто з кожного із відповідачів судовий збір у розмірі 756,67 грн.
Задовольняючи частину позовних вимог, суд першої інстанції зазначив про обґрунтованість доводів позивача щодо відсутності в Одеської міської ради повноважень на розпорядження земельною ділянкою державної власності, яка належить до земель оборони, що унеможливлювало вилучення останньої Одеською міською радою з користування Міністерства та приймання рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, затвердження проекту землеустрою та надання цієї земельної ділянки в оренду ФОП Заболотному О.М. та ФОП Слюсарєнко Л.Я., оскільки вказані обставини підтверджуються матеріалами даної справи та були встановлені під час розгляду справи №916/2125/19, яка є приюдиціальною у даній справі - №916/2783/21.
Тому, з огляду на вказане, місцевий господарський суд дійшов висновку про наявність правових підстав для визнання недійсним договору оренди землі від 21.06.2017.
Водночас, відмовляючи у позовних вимогах Міністерства оборони України про зобов'язання відповідачів усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення збудованих будівель та тимчасових споруд та її приведення в первісний стан, господарський суд виходив з того, що позивачем не було доведено факту перебування у власності відповідачів будь-якого майна, яке розташоване на земельній ділянці за адресою: м. Одеса, вул. Інглезі, 11. Тому, суд зазначив, що будь-які правові підстави для покладення на Одеську міську раду обов'язку приводити земельну ділянку у первісний стан відсутні.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Фізична особа-підприємець Заболотний Олександр Мар'янович 12.05.2022 безпосередньо звернувся до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 26.01.2022 у справі №916/2783/21 в частині задоволених позовних вимог та ухвалити у відповідній частині нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, Фізична особа-підприємець Заболотний Олександр Мар'янович зазначає, що оскаржуване рішення винесено з неправильним встановленням обставин, які мають значення для справи, та з порушенням норм матеріального і процесуального права.
Узагальнені доводи апеляційної скарги полягають у тому, що:
- з документів, на які послався суд першої інстанції, неможливо встановити межі земельних ділянок, право користування на які належать різним військовим формуванням;
- матеріали інвентаризації не є правовстановлюючими документами на землю та не підтверджують її надання у встановленому законодавством порядку, а тільки фіксують її фактичне зайняття;
- справа №916/2125/19 знаходиться на перегляді суду касаційної інстанції, а тому, в разі скасування в касаційному порядку рішення Господарського суду міста Києва від 15.06.2020 та постанови Північного апеляційного господарського суду від 02.06.2021 у справі №916/2125/19, обставини, встановлені зазначеними судовими рішеннями, не матимуть силу преюдиціальних, а докази, що надані в межах даної справи № 916/2783/21, не підтверджують прав позивача на спірну земельну ділянку, оскільки надані позивачем документи 1948-1951 щодо відведення військовим формуванням певних земель, по-перше, не дозволяють чітко ідентифікувати їх місцезнаходження, межі, координати та, відповідно, встановити співпадіння їх площ з площею спірної земельної ділянки; по-друге, не є належними правовстановлюючими документами;
- норми матеріального права, які застосовані судом першої інстанції (Земельний кодекс України, Закони України «Про використання земель оборони», «Про правовий режим майна у Збройних Силах України», «Про Збройні Сили України»), не передбачають поширення на земельні ділянки статусу земель оборони лише за фактом їх зайняття та/або включення до звітів, облікових даних, матеріалів інвентаризації тощо військовими формуваннями. Правовий статус земель оборони отримують земельні ділянки, які надані для відповідних цілей у встановленому законодавством порядку.
Крім цього, посилаючись на правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.02.2021 у справі №925/642/19, апелянт вважає, що позивачем обрано неналежний (неефективний) спосіб захисту права.
Так, відповідач-2 зазначає, що метою позивача є відновлення свого володіння земельною ділянкою, яке наразі здійснюється іншими особами, відповідає такий спосіб захисту як витребування спірної земельної ділянки з чужого незаконного володіння (речово-правовий спосіб захисту права), а не визнання недійсним договору, стороною якого позивач не є (зобов'язально-правовий спосіб захисту права). Водночас, посилаючись на приписи ст. 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству" №340-IX від 05.12.2019), апелянт звертає увагу на те, що Міністерством не було заявлено вимогу про припинення речового права відповідачів на земельну ділянку.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 24.05.2022 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Заболотного Олександра Мар'яновича на рішення Господарського суду Одеської області від 26.01.2022 у справі №916/2783/21 та, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, вирішено провести розгляд вказаної справи поза межами встановленого ст. 273 Господарського процесуального кодексу України строку, у розумний строк, тривалість якого визначається з урахуванням існування в Україні воєнного стану; запропоновано подати до Південно-західного апеляційного господарського суду письмову згоду на розгляд даної справи без їх участі на підставі наявних документів; роз'яснено учасникам справи, що у випадку відсутності письмової згоди всіх учасників справи на розгляд даної справи без їх участі, про дату, час та місце проведення судового засідання, буде повідомлено додатково, після закінчення строку, на який в Україні введено воєнний стан та/або усунення обставин, що зумовлюють загрозу життю, здоров'ю та безпеці відвідувачів суду.
17.06.2022 від Військової частини НОМЕР_1 до суду апеляційної інстанції надійшли письмові пояснення, в яких третя особа просить суд апеляційної інстанції залишити без задоволення апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Заболотного Олександра Мар'яновича, а рішення Господарського суду Одеської області від 26.01.2022 у справі №916/2783/21 - залишити без змін.
Також, 17.06.2022 до Південно-західного апеляційного господарського суду від Міністерства оборони України надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач не погоджується з її доводами, вважає останню необґрунтованою, та такою, що не підлягає задоволенню. Водночас, рішення суду першої інстанції позивач просить залишити в силі.
Одеська міська рада, КЕВ м. Одеси та ФОП Слюсарєнко Л.Я. на апеляційну скаргу не відреагували, будь-яких пояснень до суду апеляційної інстанції не надали.
З огляду на те, що суду не надходили клопотання учасників справи про розгляд апеляційної скарги за їх відсутності та враховуючи, що у м. Одесі відсутні бойові дії, а судова система має забезпечувати дотримання права на доступ до правосуддя і здійснення такого правосуддя, судова колегія повідомила учасників справи про призначення розгляду апеляційної скарги Фізичної особи-підприємця Заболотного Олександра Мар'яновича на 11.08.2022 о 12:30 год.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 11.08.2022 розгляд справи №916/2783/21 відкладено на 22.09.2022 о 10:00 год.
В судовому засіданні 22.09.2022 представник ФОП Заболотного Олександра Мар'яновича підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі та просив її задовольнити, а рішення суду першої інстанції - скасувати. При цьому, представник відповідача заявив усне клопотання про перерву у судовому засіданні до закінчення касаційного перегляду справи №916/2125/19.
Представник Міністерства оборони України в судовому засіданні заперечував проти вказаного клопотання відповідача-2, підтримав свою правову позицію, просив залишити без задоволення апеляційну скаргу, а оскаржуване рішення-без змін.
Аналогічної позиції дотримались представники Квартирно - експлуатаційного відділу м. Одеси та Військової частини НОМЕР_1 .
Фізична особа-підприємець Слюсарєнко Любов Ярославівна у судове засідання не з'явилась. Про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлена належним чином.
Враховуючи положення ч.12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до яких неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, судова колегія вважає за можливе розглянути подану апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції за відсутністю відповідача-3.
При цьому, відповідно до ухвали Південно-західного апеляційного господарського суду від 11.08.2022, присутність сторони в судовому засіданні 22.09.2022 не визнавалась обов'язковою.
Судова колегія відмовила у задоволенні усного клопотання представника апелянта про перерву у судовому засіданні, оскільки розгляд справи №916/2125/19 у суді касаційної інстанції не перешкоджає апеляційному перегляду даної справи - №916/2783/21.
У судовому засіданні 22.09.2022 оголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Згідно зі ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши доводи та вимоги апеляційної скарги, заслухавши представника позивача, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду встановила наступне.
Матеріали справи свідчать, що Рішенням звуженого виконкому Одеської міської ради депутатів трудящих №021 від 10.12.1948 було відновлено Повітряній армії право користування земельними ділянками: площею 308,2 га, під центральний аеродром Одеси; площею 286,9 га - під шкільний аеродром Одеси.
Рішенням виконкому Обласної ради депутатів трудящих №1909с від 13.10.1950 було відведено 36,34 га землі в користування військовій частині НОМЕР_3 .
Як встановлено судом першої інстанції, на підставі розпорядження Ради Міністрів УРСР №445-013рс від 14.04.1951, прийнятого із урахуванням розпорядженням Ради Міністрів СРСР №4457-рс від 03.04.1951, виконком Одеської обласної ради депутатів трудящих був зобов'язаний відвести в постійне користування Військового Міністерства СРСР для розширення території аеродромів першої групи “Одеса-Центральний” та “ ІНФОРМАЦІЯ_1 ” 136,3 га землі в Одеській області.
Як зазначає позивач, на замовлення Південного територіального квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України від 07.12.2016 №303/22/1/782 та за дорученням Одеського міського управління земельних ресурсів від 22.12.2016 була проведена інвентаризація військового містечка №10 (аеродром «Шкільний), за результатами якої 05.06.2007 Державним підприємством „Одеський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою”було складено технічний звіт по інвентаризації земельної ділянки, що знаходиться у користуванні військового містечка №10 (ґрунтовий аеродром 3 класу „ ІНФОРМАЦІЯ_1 ”), за адресою: АДРЕСА_2 .
При цьому, 11.06.2007 було складено акт інвентаризації, підписаний, зокрема, начальником Одеського міського управління земельних ресурсів Одеської міської ради та начальником Південного територіального квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України в м. Одеса, з якого вбачається, що площа земельної ділянки в описаних та закріплених межах становить 214,5383 га. До цього акту додано каталоги координат; рішення звуженого виконкому Одеської міської ради депутатів трудящих від 10.12.1948 №021; графічні матеріали та кадастровий план земельної ділянки.
У матеріалах справи міститься витяг з відомостей наявності та використання земель оборони по КЕВ м. Одеси, з якого вбачається, що станом на 01.06.2016 на обліку у КЕВ м. Одеси перебуває земельна ділянка за адресою: м. Одеса, вул. Маршала Жукова (Шкільний аеродром), загальною площею 295,2500 га, яка відведена та використовується Військовою частиною НОМЕР_1 .
Відповідно до свідоцтва від 04.02.2016 №АДА-МОУ25 про реєстрацію аеродрому Одеса-Шкільний, яке видано Міністерством оборони України, експлуатантом вказаного аеродрому виступає Військова частина НОМЕР_1 .
Також, місцевим господарським судом встановлено, що Наказом Державної авіаційної служби України Міністерства оборони України від 08.08.2016 №412/639 "Про визначення аеродрому державної авіації "Одеса-Шкільний" аеродромом спільного використання державною та цивільною авіацією України", аеродром державної авіації "Одеса-Шкільний", який належить Збройним Силам України, було визначено аеродромом спільного використання державною та цивільною авіацією України. Пунктом 3 вказаного наказу старшим авіаційним начальником аеродрому спільного використання "Одеса-Шкільний" було призначено командира Військової частини НОМЕР_1 .
Разом з цим, 14.06.2017 Одеською міською радою було прийнято рішення №2172-VII "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, площею 1,2120 га, за адресою: м. Одеса, вул. Інглезі, 11 (вул. 25-ї Чапаєвської дивізії, 11), та надання її фізичній особі - підприємцю Заболотному Олександру Мар'яновичу, фізичній особі - підприємцю Слюсаренко Любові Ярославівні". Вказаним рішенням було затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки (кадастровий номер 5110136900:51:002:0001), площею 1,2120 га (категорія земель за основним цільовим призначенням - землі житлової та громадської забудови), за адресою: м. Одеса, Інглезі, 11 (вул. 25-ї Чапаєвської дивізії, 11), та передано ФОП Заболотному О.М. та ФОП Слюсарєнко Л.Я. вказану земельну ділянку в оренду на 15 років для початку реалізації планувальних рішень території, цільове призначення В.03.07 - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, вид використання - для експлуатації та обслуговування будівлі ресторану та дитячого центру розваг.
На підставі цього, 21.06.2017 між Одеською міською радою (Орендодавець) та ФОП Заболотним О.М. і ФОП Слюсарєнко Л.Я. (Орендарі) було укладено Договір оренди землі, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Петровим О.А. та зареєстрований в реєстрі за №525 (далі - Договір оренди).
Відповідно до п. 1.1 Договору оренди, Орендодавець, на підставі Закону України „Про оренду землі” та рішення Одеської міської ради від 14.06.2017 №2172-VII, передає, а Орендарі приймають у строкове, платне володіння та користування земельну ділянку площею 1,2120 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 .
Згідно з п. 1.2 Договору оренди, зазначена земельна ділянка сформована із земель комунальної власності територіальної громади міста Одеси. Орган, який зареєстрував земельну ділянку - Відділ у м. Одесі Головного управління Держгеокадастру в Одеській області, дата державної реєстрації - 25.05.2017р., кадастровий номер - 5110136900:51:002:0001. Державна реєстрація права власності територіальної громади м. Одеси на земельну ділянку, яке набуто відповідно до Закону України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності”, здійснюється одночасно з державною реєстрацією права оренди земельної ділянки в порядку, встановленому законодавством.
З приписами п. 2.2 Договору оренди, на земельній ділянці розташований об'єкт нерухомого майна (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 265394451101): 37/100 часток належить ОСОБА_1 , державна реєстрація права власності на які проведена в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, дата державної реєстрації: 15.01.2014, номер запису про право власності: 4322575, та 63/100 часток належить ОСОБА_2 , державна реєстрація права власності на які проведена в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, дата державної реєстрації: 15.01.2014, номер запису про право власності: 4322576, на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, індексний номер: 16419494, виданого 20.01.2014 Реєстраційною службою Одеського міського управління юстиції Одеської області.
Відповідно до п. 3.1 Договору оренди, останній укладено на 15 років, до початку реалізації планувальних рішень території, для експлуатації та обслуговування будівлі ресторану та дитячого центру розваг.
У матеріалах справи наявний Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №90227972, відповідно до якого 21.06.2017 до реєстру було внесено запис про проведення державної реєстрації права оренди ОСОБА_1 , та ОСОБА_2 на земельну ділянку, яка розташована за адресою: АДРЕСА_3 .
Матеріали справи свідчать, що у 2019 Військовою частиною НОМЕР_4 було складено робочий інвентаризаційний план військового містечка № НОМЕР_2 за адресою: АДРЕСА_4 , аеродром „ ІНФОРМАЦІЯ_1 ”, відповідно до якого земельна ділянка з кадастровим номером 5110136900:51:002:001 знаходиться в межах земельної ділянки, що належить військовому містечку № НОМЕР_2 (аеродром «Шкільний»).
Водночас, судом першої інстанції встановлено та перевірено апеляційною колегією факт винесення рішення Господарського суду м. Києва від 15.06.2020 у справі №916/2125/19, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 02.06.2021, за позовом Міністерства оборони України до Одеської міської ради, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеси, Військової частини НОМЕР_1 , за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача: ФОП Заболотного О.М., ФОП Слюсарєнко Л.Я., Департаменту комунальної власності Одеської міської ради, та за участю Військової прокуратури Південного регіону України.
Вказаним судовим актом було визнано незаконним та скасовано рішення Одеської міської ради від 14.06.2017 №2172-VII "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, площею 1,2120 га, за адресою: АДРЕСА_1 ), та надання її фізичній особі - підприємцю Заболотному Олександру Мар'яновичу, фізичній особі - підприємцю Слюсаренко Любові Ярославівні".
Крім того, зазначеним рішенням суду було скасовано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомості про реєстрацію права комунальної власності територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради на земельну ділянку, площею 1,2120 га (кадастровий номер 5110136900:51:002:0001), за адресою: м. Одеса, вул. Інглезі, 11 (вул. 25-ї Чапаєвської дивізії, 11).
Апеляційною колегією встановлено, що справа №916/2125/19 знаходиться в суді касаційної інстанції, але станом на момент вирішення спору у даній справі - №916/2783/21 судом першої інстанції та станом на момент перегляду її перегляду в суді апеляційної інстанції, відсутні відомості про перегляд Верховним Судом вищенаведених судових рішень у справі №916/2125/19.
Враховуючи викладене, позивач звернувся до господарського суду із відповідним позовом.
Проаналізувавши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставин справи, застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при винесені рішення, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду дійшла наступних висновків.
Насамперед, судова колегія зазначає, що Фізична особа-підприємець Заболотний Олександр Мар'янович оскаржує рішення суду першої інстанції в частині визнання судом договору оренди землі від 21.06.2017 недійсним, а тому, суд апеляційної інстанції переглядає рішення Господарського суду Одеської області від 26.01.2022 у справі №916/2783/21 лише у вказаній частині.
Як зазначалось вище, задовольняючи позовні вимоги Міністерства оборони України про визнання недійсним Договору оренди землі від 21.06.2017, укладеного між Одеською міською радою та ФОП Заболотним О.М. і ФОП Слюсарєнко Л.Я., місцевий господарський суд виходив, зокрема, з того, що у справі №916/2125/19 були встановлені приюдиціальні для цієї справи обставини стосовно відсутності у Одеської міської ради повноважень на розпорядження земельною ділянкою державної власності, яка належить до земель оборони.
Згідно з частиною 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
За змістом наведеної норми преюдицію утворюють лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта, а важливою умовою преюдиціальності фактів, що містяться в рішенні господарського суду, є суб'єктний склад спору. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 23.05.2018 у справі №910/9823/17.
Апеляційна колегія зазначає, що одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Брумареску проти Румунії" №28342/95, пункт 61, ECHR 1999-VII).
Таким чином, у розумінні положень частини 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України однією із цілей цієї норми законодавець визначив, у тому числі, уникнення можливості різних висновків і тлумачень щодо наявних між сторонами обставин і правовідносин, що не відповідатиме принципу юридичної визначеності.
Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Христов проти України", no. 24465/04, від 19.02.2009, "Пономарьов проти України", no. 3236/03, від 03.04.2008).
Преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв'язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.
Отже, правило про преюдицію спрямовано не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив у законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження та оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії.
Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного суду від 28.01.2020 у справі №909/181/19, від 31.01.2020 у справі №916/2724/18, від 21.01.2020 у справі №911/3883/16, від 16.01.2020 у справі №910/11470/18 та ін.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що Міністерство оборони України звернулось до господарського суду із позовом до Одеської міської ради про:
- визнання незаконним та скасування рішення Одеської міської ради від 14.06.2017 №2172-VII „Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, площею 1,2120 га (кадастровий номер 5110136900:51:002:0001), за адресою: м. Одеса, вул. Інглезі,11 (вул. 25-ї Чапаєвської дивізії, 11), та надання її в оренду фізичній особі підприємцю Заболотному Олександру Мар'яновичу та фізичній особі підприємцю Слюсаренко Любові Ярославівні;
- скасування реєстрації в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомостей про реєстрацію права комунальної власності на земельну ділянку, площею 1,2120 га (кадастровий номер 5110136900:51:002:0001), за адресою: м. Одеса, вул. Інглезі,11 ( вул. 25-ї Чапаєвської дивізії, 11 ), за територіальною громадою м. Одеси в особі Одеської міської ради, яка була вчинена 21.06.2017 згідно рішення - 35800127 приватного нотаріуса Петрова О.А. Одеського міського нотаріального округу (номер запису про право власності - 21038682).
Як встановлено судом першої інстанції та перевірено апеляційною колегією, рішенням Господарського суду м. Києва від 15.06.2020 у справі №916/2125/19 позовні вимоги Міністерства були задоволені повністю. При цьому, учасниками справи №916/2125/19 також, зокрема, були: Військова частина НОМЕР_1 , Квартирно-експлуатаційний відділ м. Одеси, ФОП Заболотний О.М., ФОП Слюсаренко Л.Я.
Колегія суддів звертає увагу на те, що не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому, не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.
У вищевказаному рішенні у справі №916/2125/19 досліджено та встановлено факти, що мають істотне значення та не підлягають повторному доказуванню під час вирішення цього спору, а саме:
- земельна ділянка, на якій розміщувалось, зокрема, військове містечко №10, у м. Одесі, відноситься до земель оборони та належала державі;
- оскільки ця земельна ділянка відводилась у користування у 1948 році, коли діяв Земельний кодекс УРСР 1922 року, який не передбачав встановлення державного акту на право постійного користування земельними ділянками, то саме по собі рішення звуженого виконкому Одеської міської ради депутатів трудящих від 10.12.1948 №021 було достатньою правовою підставою для користування земельною ділянкою;
- технічний звіт по інвентаризації земельної ділянки Південного територіального квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України, що знаходиться у користуванні військового містечка №10 (грунтовий аеродром 3 класу « ІНФОРМАЦІЯ_1 ») за адресою: м. Одеса, вул. Шкільний аеродром, 1а, а також технічна документація по інвентаризації земельної ділянки військового містечка №10 (до складу якої входять: акт від 11.06.2007 інвентаризації, відповідно до якого визначено, що площа земельної ділянки в описаних та закріплених межах становить 214,5383 га; каталоги координат; рішення звуженого виконкому Одеської міської ради депутатів трудящих від 10.12.1948 №021; графічні матеріали та кадастровий план земельної ділянки), дозволяють чітко ідентифікувати місцезнаходження, межі, координати земельної ділянки аеродрому «Одеса-Шкільний», містять відомості про землекористувача та підставу набуття прав на землі аеродрому;
- рішення від 16.02.2018 №2923-VII "Про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель державної власності, які належать до земель оборони, у м. Одесі" (якім надано дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель державної власності, які належать до земель оборони, у м. Одесі згідно з додатком) не узгоджується з рішенням Одеської міської ради від 14.06.2017 № 2172-VII "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, площею 1,2120 га, за адресою: м. Одеса, вул. Інглезі, 11 (вул. 25-ї Чапаєвської дивізії, 11), та надання її ФОП Заболотному Олександру Мар'яновичу, ФОП Слюсаренко Любові Ярославівні";
- на момент прийняття спірного рішення, Одеська міська рада була обізнана, що спірна земельна ділянка є державною власністю та входить до земель оборони.
При цьому, суд у рішенні від 15.06.2020 у справі №916/2125/19 чітко зазначив, що ним встановлено наступне:
- земельна ділянка військового містечка №10 (його частини) площею 1,2120 га (кадастровий номер 5110136900:51:002:0001), за адресою: м. Одеса, вул. Інглезі, 11 не вибувала з державної власності у встановленому законом порядку, не втрачала свій статус земель оборони та не набувала статусу земель комунальної власності територіальної громади міста Одеси;
- Міністерством оборони України та Кабінетом Міністрів України не приймалось рішення про відмову від права власності на спірну земельну ділянку.
Таким чином, рішенням у справі №916/2125/19, яке має преюдиціальне значення при вирішенні даної справи, що розглядається, було визначено, що Одеська міська рада не мала повноважень щодо розпорядження спірною земельною ділянкою державної власності, яка належить до земель оборони, а тому, не могла вилучати її з користування Міністерства та приймати рішення від 14.06.2017 №2172-VII "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, площею 1,2120 га, за адресою: м. Одеса, вул. Інглезі, 11 (вул. 25-ї Чапаєвської дивізії, 11), та надання її в фізичній особі - підприємцю Заболотному Олександру Мар'яновичу, фізичній особі - підприємцю Слюсаренко Любові Ярославівні".
Рішення Господарського суду м. Києва від 15.06.2020 у справі №916/2125/19 було залишено в силі постановою Північного апеляційного господарського суду від 02.06.2021 у справі №916/2125/19 та, відповідно до приписів чинного законодавства, 07.08.2020 набрало законної сили.
При цьому, апеляційним судом враховується, що справа №916/2125/19 станом на дату винесення даної постанови знаходиться в суді касаційної інстанції. Однак, відомостей щодо скасування вищевказаних судових рішень у Єдиному державному реєстрі судових рішень не міститься, а тому, підстави для поставлення під сумнів рішення Господарського суду м. Києва від 15.06.2020 у справі №916/2125/19 не має.
З огляду на вищенаведене, обставини, встановлені Господарським судом м. Києва у рішенні від 15.06.2020 у справі №916/2125/19, повторного доведення не потребують, а посилання апелянта на існування у вказаній справі касаційного провадження та наведення власних міркувань щодо можливого у майбутньому рішення Верховного Суду у справі №916/2125/19, не можуть бути підставою для ігнорування судових рішень які набрали законної сили.
Статтею 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1- 3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Приписами статті 203 вказаного Кодексу передбачено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Ураховуючи відсутність в Одеської міської ради повноважень на розпорядження земельною ділянкою, площею 1,2120 га (кадастровий номер 5110136900:51:002:0001), яка розташована за адресою: м. Одеса, вул. Інглезі, 11 (вул. 25-ї Чапаївської дивізії, 11), та належить до земель оборони, апеляційна колегія приходить до висновку про те, що відповідачем-1 при укладанні Договору оренди землі від 21.06.2017 з ФОП Заболотним О.М. та ФОП Слюсаренко Л.Я. було порушено вимоги чинного законодавства України, що з огляду на вимоги ст. 203, ст. 215 Цивільного кодексу України, є підставами для задоволення поданого Міністерством оборони України позову та визнання такого договору недійсним.
Щодо доводів апелянта щодо неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права, які регулюють питання стосовно земель оборони та правовстановлюючих документів, на які послався місцевий господарський суд.
Як вже зазначалось вище, у матеріалах даної справи міститься Технічний звіт по інвентаризації земельної ділянки Південного територіального квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України, що знаходиться у користуванні військового містечка №10 (грунтовий аеродром 3 класу Одеса-Шкільний ) за адресою: м. Одеса, вул. Шкільний аеродром, 1а.
Крім того, у даній справі також наявна технічна документація по інвентаризації земельної ділянки військового містечка №10, яка містить: акт інвентаризації від 11.06.2007, відповідно до якого визначено, що площа земельної ділянки в описаних та закріплених межах становить 214,5383 га; каталоги координат; рішення звуженого виконкому Одеської міської ради депутатів трудящих від 10.12.1948 №021; графічні матеріали та кадастровий план земельної ділянки.
Вказані документи дозволяють чітко ідентифікувати місцезнаходження, межі, координати земельної ділянки аеродрому Одеса-Шкільний, містять відомості про землекористувача та підставу набуття прав на землі військового аеродрому.
Наведене також встановлено та визначено у справі №916/2125/19.
Разом з цим, судова колегія звертає увагу, що відповідно до ст. 84 Земельного кодексу України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності; право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади.
Згідно зі ст. 77 Земельного кодексу України, землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно законодавства України. Землі оборони можуть перебувати у державній та комунальній власності. Порядок використання земель оборони встановлюється законом.
У статті 1 Закону України "Про використання земель оборони" також закріплено, що землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України.
Таким чином, спеціальні положення Земельного кодексу України та законодавства, яке регулює правовий режим земель оборони, передбачають належність земельних ділянок до земель оборони фактично за їх суб'єктною ознакою - надання їх для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України
Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 924/1473/15.
Відповідно до статті 14 Закону України "Про Збройні Сили України" земля, води, інші природні ресурси, а також майно, закріплені за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, є державною власністю, належить їм на праві оперативного управління.
Згідно зі ст. 3 Закону України "Про правовий режим майна в Збройних Силах України", військове майно, в тому числі і земельні ділянки, закріплюються за військовими частинами Збройних Сил України на праві оперативного управління. З моменту надходження майна до Збройних Сил України і закріплення його за військовою частиною, воно набуває статусу військового майна, яке повинно використовуватись лише за його цільовим та функціональним призначенням.
В свою чергу правом оперативного управління (в тому числі землею, як активом, закріпленим за військовою частиною) за змістом ст. 137 Господарського кодексу України визнається речове право суб'єкта господарювання, який володіє, користується та розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим органом) для здійснення некомерційної господарської діяльності у межах, встановлених цим Кодексом та іншими законами, а також власником майна.
Крім того, згідно зі ст. 4 Закону України "Про управління об'єктами державної власності", суб'єктами управління об'єктами державної власності є, зокрема,: Кабінет Міністрів України, Фонд державного майна, міністерства та інші органи виконавчої влади, органи, які здійснюють управління державним майном відповідно до повноважень, визначених окремими законами тощо.
Частиною першою ст. 2 Закону України "Про використання земель оборони" передбачено, що військовим частинам для виконання покладених на них функцій та завдань земельні ділянки надаються у постійне користування відповідно до вимог Земельного кодексу України.
З огляду на матеріали справи та надані пояснення представниками Міністерства оборони України та КЕВ м. Одеси вбачається, що спірна земельна ділянка та нерухоме майно військового містечка № НОМЕР_2 (м. Одеса, проспект Небесної сотні (аеродром «Шкільний») перебувають на обліку КЕВ м. Одеси та передані для утримання та експлуатації військовій частині НОМЕР_1 .
Отже, враховуючи усе вищенаведене, колегія суддів зазначає, що спірна земельна ділянка відноситься до земель оборони, належить державі в особі Кабінету Міністрів України на праві власності та Міністерству оборони України на праві постійного користування та оперативного управління, а тому, доводи апелянта щодо неправильності застосування судом першої інстанції норм матеріального права, які підлягають застосуванню та правовстановлюючих документів є помилковими.
Також, судова колегія ставить критично до твердження апелянта про обрання Міністерством неналежного способу захисту в частині позовних вимог про визнання Договору оренди недійсним, оскільки вказані доводи були зазначені відповідачем при розгляді справи в суді першої інстанції, досліджені місцевим господарським судом та відхилені останнім, з наданням детального обґрунтування цього відхилення.
Крім того, судова колегія зазначає, що згідно з п. 2 ст. 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, зокрема і в постанові від 06.04.2021 у справі №910/10011/19, що застосування конкретного способу захисту цивільного права або інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Беручи до уваги вимоги ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», згідно з якими судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, є підставою для проведення, зокрема, державної реєстрації припинення прав оренди, судом першої інстанції вірно було зазначено, що пред'явлення позивачем будь-яких інших вимог, зокрема, про визнання речових прав на земельну ділянку, за даних обставин справи, не може бути вирішальним при дослідженні питання наявності підстав для задоволення заявлених Міністерством оборони України позовних вимог про визнання договору недійсним.
Існування діючого договору оренди землі, укладеного між відповідачами, обмежує права Міністерства, як органу державної влади уповноваженого на виконання функцій щодо розпорядження (управління) землями оборони, а також перешкоджає використанню земель військового містечка № НОМЕР_2 Військовою частиною НОМЕР_1 .
Інших належних доказів на підтвердження своїх доводів та заперечень викладених в поданій апеляційній скарзі, скаржником не було надано суду апеляційної інстанції.
Отже, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов'язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах.
Водночас, колегія суддів приходить до висновку, що апелянтом не надано належних та допустимих доказів на підтвердження своєї правової позиції, а також не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства, щодо спростування висновків суду першої інстанції в зв'язку з чим, колегія суддів не вбачає правових підстав для задоволення апеляційної скарги.
Пунктом 1 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення Господарського суду Одеської області від 26.01.2022 року у справі №916/2783/21 відповідає чинному законодавству та матеріалам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається, що дає підстави для залишення його без змін.
З огляду на те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати зі сплати судового збору за подання та розгляд апеляційної скарги покладаються на апелянта.
Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Заболотного Олександра Мар'яновича залишити без задоволення, рішення Господарського суду Одеської області від 26.01.2022 у справі №916/2783/21 - без змін.
Постанова відповідно до ст. 284 Господарського процесуального кодексу України набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у 20-денний строк.
Повний текст складено 27.09.2022.
Головуючий суддя Савицький Я.Ф.
Суддя Колоколов С.І.
Суддя Разюк Г.П.