. 26 вересня 2022 року м. ПолтаваСправа № 440/7344/22
Полтавський окружний адміністративний суд у складі судді Чеснокової А.О., розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління забезпечення примусового виконання рішень у Полтавській області Північно-східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) про визнання протиправною та скасування постанови,
30 серпня 2022 року позивач звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Управління забезпечення примусового виконання рішень у Полтавській області Північно-східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми), в якій просить суд визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця ВПВР Управління забезпечення примусового виконання рішень у Полтавській області Північно-східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) про закінчення виконавчого провадження ВП № 68003636 від 19 серпня 2022 року.
В обґрунтування своїх вимог позивач вказав на формальний підхід державного виконавця до виконання судового рішення у справі № 440/9681/21, оскільки він закінчив виконавче провадження та виніс спірну постанову всупереч того, що виплата перерахованої 01 квітня 2019 року пенсії позивача Головним управлінням Пенсійного фонду України в Полтавській області фактично не виплачена.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 05 вересня 2022 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).
У відзиві на позов відповідач позовних вимог не визнав, пояснив, що виконав усі виконавчі дії, передбачені статтею 63 Закону України "Про виконавче провадження", однак останні не призвели до фактичного виконання судового рішення. Зазначені обставини у розумінні пункту 11 частини першої статті 39 Закону України "Про виконавче провадження" є підставою для закінчення виконавчого провадження.
Справу за вказаним позовом розглянуто судом за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось на підставі частини четвертої статті 229 вказаного Кодексу.
Дослідивши письмові докази і письмові пояснення сторін, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2021 року у справі № 440/9681/21 адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії задоволено частково: визнано бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області щодо нездійснення з 01 квітня 2019 року перерахунку основного розміру пенсії ОСОБА_1 на підставі довідки Управління Служби безпеки України в Полтавській області від 20 липня 2021 року № 66/21/4/142фв про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 станом на 05 березня 2019 року; зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області здійснити з 01 квітня 2019 року перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з урахуванням основних і додаткових видів грошового забезпечення, відображених у довідці Управління Служби безпеки України в Полтавській області від 20 липня 2021 року № 66/21/4/142фв про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 , за вирахуванням фактично виплачених сум; у задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено
На виконання зазначеного судового акта Полтавським окружним адміністративним судом видано виконавчий лист № 440/9681/21 від 10 грудня 2021 року.
На підставі вказаного виконавчого листа 28 грудня 2021 року головним державним виконавцем Управління забезпечення примусового виконання рішень у Полтавській області Північно-східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 68003636, в якій повідомлено боржника про необхідність виконання рішення суду упродовж 10 робочих днів.
У зв'язку з ненаданням боржником доказів добровільного виконання судового рішення у встановлений строк відповідачем 25 квітня 2022 року винесено постанову про накладення на Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області штрафу в розмірі 5100,00 грн.
Через відсутність доказів виконання боржником рішення суду або доказів поважності причин його невиконання відповідачем 19 травня 2022 року винесено постанову про накладення на Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області штрафу в розмірі 10200,00 грн., зобов'язано боржника виконати судове рішення упродовж 10 робочих днів, а також попереджено про кримінальну відповідальність за умисне невиконання рішення суду.
27 червня 2022 року відповідачем до ГУНП в Полтавській області направлено повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення.
19 серпня 2022 року головним державним виконавцем Управління забезпечення примусового виконання рішень у Полтавській області Північно-східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) винесено постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 11 частини першої статті 39, статті 40 Закону України "Про виконавче провадження".
Незгода позивача з постановою про закінчення виконавчого провадження стала підставою для звернення до суду з цим позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходив з такого.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно із статтею 124 Конституції України, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
Відповідно до частини другої статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Частиною першою статті 5 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
Відповідно до частини першої статті 13 Закону України "Про виконавче провадження" під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Частиною першою статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" врегульовано, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов'язаний: здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Положеннями Закону України "Про виконавче провадження" встановлено послідовність дій державного виконавця, зокрема, до таких дій відносяться: 1) накладення на боржника штрафу та перевірка стану виконання рішення (у разі невиконання вимог державного виконавця без поважних причин); 2) накладення штрафу в подвійному розмірі (у разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин); 3) звернення до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.
Відповідно до приписів частин п'ятої та шостої статті 26 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. За рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню).
Згідно з вимогами статті 63 Закону України "Про виконавче провадження" за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.
Частинами першою та другою статті 75 цього ж Закону встановлено, що у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання. У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.
При цьому Законом України "Про виконавче провадження" не встановлено строків накладення штрафів за невиконання рішення, звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника.
Частиною третьою статті 63 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником. У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом. У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.
Згідно з пунктом 11 частини першої статті 39 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження підлягає закінченню у разі надіслання виконавчого документа до суду, який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 63 цього Закону.
На переконання державного виконавця, вжиття вищезазначених вичерпних заходів примусового виконання рішення суду правомірно зумовило прийняття спірної постанови про закінчення виконавчого провадження, на підставі пункту 11 статті 39 та статті 40 Закону України "Про виконавче провадження".
Вирішуючи спір у цій справі, суд виходить з положень статті 1 Закону, якими визначено виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Виконавче провадження здійснюється, зокрема, з дотриманням засад верховенства права та обов'язковості виконання рішень (стаття 2 Закону України "Про виконавче провадження").
Як вбачається з матеріалів справи, незважаючи на вчинення стягувачем активних заходів, спрямованих на фактичне виконання судового рішення, останнє до теперішнього часу залишається невиконаним у повному обсязі.
Європейський суд з прав людини у рішенні "Юрій Миколайович Іванов проти України" наголосив на тому, що право на суд, захищене статтею 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок.
У такому контексті відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном. Відповідно, необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов'язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Обґрунтованість такої затримки має оцінюватися з урахуванням, зокрема, складності виконавчого провадження, поведінки самого заявника та компетентних органів, а також суми і характеру присудженого судом відшкодування.
Саме на державу покладено обов'язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції. Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади.
ЄСПЛ неодноразово наголошував, що у таких категоріях справ, коли державні органи належним чином сповіщені про наявність судового рішення, вони мають вживати всіх належних заходів для його виконання або направлення до іншого органу для виконання. Сама особа, на користь якої ухвалено рішення, не повинна ще займатись ініціюванням виконавчих процедур.
ЄСПЛ констатував, що невиконання рішення є втручанням у право особи на мирне володіння майном, викладене у першому реченні пункту 1 статті 1 Протоколу № 1 Конвенції (справи "Войтенко проти України", "Горнсбі проти Греції").
Крім того, ЄСПЛ неодноразово наголошував, що у разі, якщо адміністративний (виконавчий) орган відмовляється виконувати, не виконує чи затягує виконання судового рішення, то передбачені статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантії, які забезпечуються стороні на етапі судового розгляду справи, фактично втрачають свій сенс ("Піалопулос та інші проти Греції", "Юрій Миколайович Іванов проти України", "Горнсбі проти Греції").
Варто також зауважити, що у справах "Шмалько проти України", "Іммобільяре Саффі проти Італії" ЄСПЛ констатував, що невиконання судового рішення не може бути виправданим внаслідок недоліків законодавства, які унеможливлюють його виконання. Державні органи не можуть посилатися і на відсутність коштів як на підставу невиконання зобов'язань (до прикладу справа "Сук проти України").
Отже, виконання судового рішення як завершальна стадія судового провадження є невід'ємним елементом права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, складовою права на справедливий суд.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що спірна постанова відповідача про закінчення виконавчого провадження є передчасною, оскільки органом державної виконавчої служби рішення суду фактично не виконане.
Зазначені висновки суду узгоджені з правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постанові від 27 березня 2019 року у справі № 750/9782/16-а.
Відтак, позовні вимоги підлягають задоволенню.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 9, 77, 134, 139, 241-245, 255, 287, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Управління забезпечення примусового виконання рішень у Полтавській області Північно-східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) (вул. Героїв-Пожежників, 13, м. Полтава, Полтавська область, 36014, ЄДРПОУ 43316700) про визнання протиправною та скасування постанови задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати постанову Управління забезпечення примусового виконання рішень у Полтавській області Північно-східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) від 19 серпня 2022 року про закінчення виконавчого провадження № 68003636.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 03.10.2017.
Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, з урахуванням положень пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя А.О. Чеснокова