26 вересня 2022 року
справа №380/8845/22
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Лунь З.І. розглянув у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до 7 прикордонного Карпатського загону (м.Львів) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії.
ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) звернувся до суду з позовом до Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України (місцезнаходження: АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ), в якому просить суд:
-визнати протиправним та скасувати Рішення про відмову в перетині державного України громадянину України, який досяг 16-річного віку від 03.06.2022;
-зобов'язати відповідача надати дозвіл позивачу на перетин державного кордону на підставі на п.2-6 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затвердженими Постановою КМУ № 57 від 27.01.1995, як особі, яка має дружину із числа осіб з інвалідністю.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач покликається на те, що відповідно до пункту 2-6 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 57 від 27.01.1995, у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану право на перетин державного кордону, крім осіб, зазначених у пунктах 2-1 та 2-2 цих Правил, також мають інші військовозобов'язані особи, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації. Ця норма не поширюється на осіб, визначених в абзацах другому - восьмому частини третьої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» визначено порядок відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації. Згідно з абзацом 11 частини 1 даної норми Закону не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані, які мають дружину (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю І чи II групи. Аналіз названих норм законодавства свідчить, що особи, які мають дружину (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю (незалежно від групи інвалідності) не підлягають мобілізації, а відтак можуть перетинати кордон. Натомість встановлення І чи II групи інвалідності стосується лише батьків чоловіка або дружини. Враховуючи, що дружина позивача є інвалідом III групи, тому позивач не підлягає мобілізації, а тому має право на перетин державного кордону України на підставі п. 2-6 Правил у період дії на території України воєнного стану. Відтак, з метою перетину кордону, позивачем на паспортний контроль було надано оригінал паспорта громадянина України для виїзду за кордон, а також оригінал свідоцтва про укладення шлюбу та пенсійного посвідчення про встановлення дружині III групи інвалідності довічно. Отже, на думку позивача, ним було надано всі документи, що підтверджують підставу для виїзду за кордон. Позивач вважає, що він не підлягає призову на військову службу під час мобілізації на підстави ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та має право на перетин державного кордону у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану. Просив задовольнити позов повністю.
Ухвалою від 27.06.2022 відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, надано відповідачу строк для подання відзиву проти позову або заяви про визнання позову та роз'яснено наслідки такого неподання.
На адресу суду від представника Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України надійшло клопотання, у якому відповідач просить розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження в судовому засіданні з повідомленням сторін.
Крім того, до Львівського окружного адміністративного суду надійшла заява представника Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України про заміну його як неналежного відповідача на належного - ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_3 ).
Також представником Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України до суду подано відзив на позовну заяву. Обґрунтовуючи викладені у відзиві заперечення позову, вказано, що позивач не надав жодних підтверджуючих документів для перетину кордону, оскільки дружині встановлена ІІІ група інвалідності, що не є підставою для перетину державного кордону України особою чоловічої статі віком 18-60 років в умовах воєнного часу. Крім того, наявність підстав для включення у перелік військовозобов'язаних, які не підлягають мобілізації, не передбачає дозволу на перетин державного кордону України особою чоловічої статі віком 18-60 років в умовах воєнного часу.
Ухвалою від 18.07.2022 суд відмовив у задоволенні клопотання Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження в судовому засіданні з повідомленням сторін.
Ухвалою від 18.07.2022 клопотання представника Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України про заміну відповідача у справі - задоволено. Замінено неналежного відповідача у справі, а саме: Західне регіональне управління Державної прикордонної служби України (місцезнаходження: 79017, м.Львів, вул.Мечникова, 16А, код ЄДРПОУ 14321647) на належного відповідача - ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_3 ) (місцезнаходження: АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) та встановлено ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_3 ) строк для подання відзиву на позовну заяву - 15 днів з дня отримання даної ухвали.
У зв'язку з недостатнім фінансуванням суду на здійснення витрат на закупівлю поштових марок та оплати послуг відправлення поштової кореспонденції копія ухвали суду від 18.07.2022, підписана цифровим підписом, була направлена на електронну адресу ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_3 ), яка вказана у позовній заяві ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ).
Як видно з матеріалів справи, вказана копія ухвали була доставлена до електронної скриньки позивача 20.07.2022 о 09год. 27хв., про що свідчить звіт про доставку електронного листа від 20.07.2022.
Відповідач заяви про визнання позову чи відзив на позовну заяву в строки, передбачені ст.261 Кодексу адміністративного судочинства України до суду не надав.
Інші заяви по суті справи до суду не надходили.
Суд встановив таке.
Позивач є громадянином України, що підтверджується його паспортом. Згідно з свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_5 від 20.10.2007, ОСОБА_1 є чоловіком ОСОБА_2 (прізвище після шлюбу - ОСОБА_3 ).
Згідно з пенсійним посвідченням серії НОМЕР_6 , виданим Пенсійним Фондом України 28.12.2016, ОСОБА_4 довічно призначено пенсію по інвалідності ІІІ групи. Про факт призначення ОСОБА_4 пенсії по інвалідності ІІІ групи свідчить також Довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією Серія 12ААА №363660.
03.06.2022 позивач прибув до міжнародного пункту пропуску для автомобільного сполучення «Шегині» з метою здійснення перетину державного кордону на виїзд з України. При цьому, останнім пред'явлено паспорт громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_7 , свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_5 , пенсійне посвідчення № НОМЕР_8 та довідку до акта огляду МСЕК серії 12 ААА №363660.
За результатами здійснення прикордонного контролю, посадовими особами відповідача прийнято рішення про відмову в перетинанні державного кордону України, який досяг 16- річного віку від 03.06.2022. Зі змісту цього рішення видно, що позивачу відмовлено в перетині кордону України на підставі пункту 3 Указу Президента від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», а також Закону України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні від 24.02.2022» через тимчасове обмеженння у праві виїзду з України, у зв'язку з відсутністю підстав на право перетинання державного кордону, так як вищезазначений громадянин не зміг надати на паспортний контроль документи, що підтверджують підставу для виїзду за кордон.
Вважаючи рішення про відмову у перетині державного кордону від 03.06.2022 протиправною, позивач звернувся до суду з метою його скасування.
Надаючи оцінку вказаним спірним правовідносинам, суд зазначає таке.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 33 Конституції України передбачено, що кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Правові основи здійснення прикордонного контролю, порядок його здійснення, умови перетинання державного кордону України визначає Закон України «Про прикордонний контроль» №1710-VI від 05.11.2009 (далі - Закон №1710-VI).
Частинами 1 і 2 статті 2 Закону №1710-VI прикордонний контроль - державний контроль, що здійснюється Державною прикордонною службою України, який включає комплекс дій і систему заходів, спрямованих на встановлення законних підстав для перетинання державного кордону особами, транспортними засобами і переміщення через нього вантажів.
Прикордонний контроль здійснюється з метою протидії незаконному переміщенню осіб через державний кордон, незаконній міграції, торгівлі людьми, а також незаконному переміщенню зброї, наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, боєприпасів, вибухових речовин, матеріалів і предметів, заборонених до переміщення через державний кордон.
Згідно з частиниою 3 статті 6 Закону №1710-VI пропуск осіб через державний кордон здійснюється уповноваженими службовими особами Державної прикордонної служби України за дійсними паспортними документами, а у передбачених законодавством України випадках також за іншими документами. Пропуск транспортних засобів, вантажів через державний кордон здійснюється після проходження всіх передбачених законом видів контролю на державному кордоні.
Частиною 1 статті 14 Закону №1710-VI іноземцю або особі без громадянства, які не відповідають одній чи кільком умовам перетинання державного кордону на в'їзд в Україну або на виїзд з України, зазначеним у частинах 1, 3 статті 8 цього Закону, а також громадянину України, якому відмовлено у пропуску через державний кордон при виїзді з України у зв'язку з відсутністю документів, необхідних для в'їзду до держави прямування, транзиту, в передбачених законодавством випадках або у зв'язку з наявністю однієї з підстав для тимчасового обмеження його у праві виїзду за кордон, визначених статтею 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України», відмовляється у перетинанні державного кордону лише за обґрунтованим рішенням уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону із зазначенням причин відмови. Уповноважена службова особа підрозділу охорони державного кордону про прийняте рішення доповідає начальнику органу охорони державного кордону. Таке рішення набирає чинності невідкладно. Рішення про відмову у перетинанні державного кордону оформляється у двох примірниках. Один примірник рішення про відмову у перетинанні державного кордону видається особі, яка підтверджує своїм підписом на кожному примірнику факт отримання такого рішення. У разі відмови особи підписати рішення про це складається акт.
Форма рішення про відмову у перетинанні державного кордону встановлюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у справах охорони державного кордону (частина 2 статті 14 Закону №1710-VI).
Порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в'їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, визначає випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України і встановлює порядок розв'язання спорів у цій сфері регулюється Законом України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» №3857-XII від 21.01.1994 (далі - Закон № 3857-XII).
Відповідно до статті 1 Закону №3857-XII громадянин України має право виїхати з України, крім випадків, передбачених цим Законом, та в'їхати в Україну.
Частиною 1 статті 6 Закону №3857-XII встановлено підстави для тимчасового обмеження права громадян України на виїзд з України. Право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадках, коли: 1) він обізнаний з відомостями, які становлять державну таємницю, - до закінчення терміну, встановленого статтею 12 цього Закону; 3) стосовно нього у порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законодавством, застосовано запобіжний захід, за умовами якого йому заборонено виїжджати за кордон, - до закінчення кримінального провадження або скасування відповідних обмежень; 4) він засуджений за вчинення кримінального правопорушення - до відбуття покарання або звільнення від покарання; 5) він ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом, - до виконання зобов'язань або сплати заборгованості зі сплати аліментів; 9) він перебуває під адміністративним наглядом Національної поліції - до припинення нагляду; 10) він є керівником юридичної особи або постійного представництва нерезидента (згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру, наданими відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань»), що не виконує встановленого Податковим кодексом України податкового обов'язку щодо сплати грошових зобов'язань, що призвело до виникнення у такої юридичної особи або постійного представництва нерезидента податкового боргу в сумі, що перевищує 1 мільйон гривень, та якщо такий податковий борг не сплачено протягом 240 календарних днів з дня вручення платнику податків податкової вимоги, - до погашення суми такого податкового боргу, у зв'язку з яким таке обмеження встановлюється.
Суд зазначає, що вищевказані підстави для тимчасового обмеження громадян у виїзді за межі території України функціонують за відсутності особливих правових режимів, які вводяться в дію указом Президента України та затверджуються Верховною Радою України.
Одним із таких правових режимів є правовий режим воєнного стану, який введено в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб згідно з Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
Зміст правового режиму воєнного стану, порядок його введення та скасування, правові засади діяльності органів державної влади, військового командування, військових адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій в умовах воєнного стану, гарантії прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб визначає Закон України «Про правовий режим воєнного стану» №389-VIII від 12.05.2015 (далі - Закон № 389-VIII, станом на момент спірних правовідносин).
Статтями 1 і 2 Закону №389-VIII передбачено, що воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Правовою основою введення воєнного стану є Конституція України, цей Закон та указ Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховною Радою України.
Пунктом 6 частини 1 статті 8 Закону №389-VIII встановлено, що в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, передбачених указом Президента України про введення воєнного стану, такі заходи правового режиму воєнного стану: встановлювати у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, особливий режим в'їзду і виїзду, обмежувати свободу пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також рух транспортних засобів.
Указом Президента України від 14.03.2022 №133/2022 на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», внесено часткову зміну статті 1 Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, та продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26.03.2022 строком на 30 діб.
Указом Президента України від 18.04.2022 №259/2022 воєнний стан в Україні було продовжено з 05:30 25 квітня 2022 року строком на 30 діб.
Указом Президента України від 17 травня 2022 року №341/2022 воєнний стан в Україні було продовжено з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб.
Згідно з пунктом 3 Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» постановлено, що у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30, 34, 38, 39, 41 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
Правилами перетинання державного кордону України, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України №57 від 27.01.1995 (далі - Правила, станом на момент спірних правовідносин) визначено порядок перетинання громадянами України державного кордону.
Згідно з абзацом 1 пункту 2-1 Правил у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану особи з інвалідністю мають право перетинати державний кордон за наявності довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією (форма первинної облікової документації №157-1/о) (z1509-12) або посвідчення, яке підтверджує відповідний статус, пенсійного посвідчення чи посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги відповідно до Законів України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю» (2109-14), «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю» (1727-15), в яких зазначено групу та причину інвалідності, або довідки для отримання пільг особами з інвалідністю, які не мають права на пенсію чи соціальну допомогу, за формою, затвердженою Мінсоцполітики (далі - документи, що підтверджують інвалідність).
Пунктом 2-6 Правил передбачено, що у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану право на перетин державного кордону, крім осіб, зазначених у пунктах 2-1 та 2-2 цих Правил, також мають інші військовозобов'язані особи, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації. Ця норма не поширюється на осіб, визначених в абзацах 2 - 8 частини 3 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
З аналізу вищенаведених норм Правил слідує, що на період введеного воєнного стану право на перетин державного кордону України мають, зокрема, військовозобов'язані особи, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації. Ця норма не поширюється на осіб, визначених в абзацах 2 - 8 частини 3 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Суд встановив, що 03.06.2022 ОСОБА_1 прибув до міжнародного автомобільного пункту пропуску «Шегині» з метою перетину державного кордону.
За наслідком розгляду наданих позивачем документів для здійснення перетину кордону уповноваженою особою відповідача було прийнято рішення від 03.06.2022 про відмову у перетинанні державного кордону України громадянину України з посиланням на неподачу документів, що підтверджують право виїзду за кордон.
Згідно з вказаним рішенням, у зв'язку із вимогами Закону України «Про правовий режим воєнного стану», Указу Президента України №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», а також Закону України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні від 24.02.2022» громадянина ОСОБА_1 тимчасово обмежено у праві виїзду з України, через відсутність підстав на право перетинання державного кордону, так як вищезазначений громадянин не зміг надати на паспортний контроль документи, що підтверджують підставу для виїзду за кордон.
Водночас позивач як на підставу позову покликається на пункт 2-6 Правил перетинання державного кордону України, вважаючи що він має право на перетин державного кордону.
Пунктом 1 Указу Президента України від 24.02.2022 №69/2022 «Про загальну мобілізацію» постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.
Абзацом 4 статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» №3543-XII від 21.10.1993 (далі - Закон №3543-XII, станом на момент спірних правовідносин) встановлено, що мобілізація - це комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Частиною 1 статті 23 Закону №3543-XII передбачено підстави для звільнення від призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані.
Відповідно до абзацу 11 цієї ж статті, не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані, які мають дружину (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи.
Розділ IV Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачає встановлення інвалідності І, ІІ та ІІІ груп.
Таким чином, якщо чоловік (дружина) військовозобов'язаного є особою з інвалідністю, тобто особою, якій встановлено інвалідність І, ІІ чи ІІІ групи, то такий військовозобов'язаний не підлягає призову на військову службу під час мобілізації.
Якщо у військовозобов'язаного один із своїх батьків чи батьки дружини (чоловіка) є особою з інвалідністю, то такий військовозобов'язаний не підлягає мобілізації лише в тому разі, коли згадані особи є інвалідами тільки І та ІІ групи.
Суд встановив, що ОСОБА_1 є чоловіком ОСОБА_2 (прізвище після шлюбу - ОСОБА_3 ), якій згідно з пенсійним посвідченням серії НОМЕР_6 , виданим Пенсійним Фондом України 28.12.2016, довічно призначено пенсію по інвалідності ІІІ групи.
Наведене дає підстави для висновку про те, що ОСОБА_1 , у відповідності до абзацу 11 частини 1 статті 23 Закону №3543-XII, не підлягає призову на військову службу під час мобілізації.
Відтак, суд з огляду на встановлені обставини, дійшов висновку, що позивач, прибувши до міжнародного автомобільного пункту пропуску «Шегині», мав право на перетин державного кордону України як особа, яка згідно з пунктом 2-6 Правил перетинання державного кордону не підлягає призову на військову службу під час мобілізації.
Зважаючи на викладене та наведені вище мотиви вказують на протиправність прийнятого відповідачем 03.06.2022 рішення про відмову в перетинанні державного кордону України громадянину України, який досяг 16-ти річного віку - ОСОБА_1 , а тому, базуючись на сукупності встановлених дійсних обставинах справи, враховуючи підстави прийняття такого рішення, керуючись релевантними нормами законодавства, таке підлягає скасуванню.
Щодо позовної вимоги про надання позивачу дозволу на перетинання державного кордону, суд зазначає таке.
Відповідно до частини 1 статті 6 Закону №1710-VI перетинання особами, транспортними засобами державного кордону і переміщення через нього вантажів здійснюються лише за умови проходження прикордонного контролю та з дозволу уповноважених службових осіб Державної прикордонної служби України, а у випадках, визначених цим Законом, - посадових осіб Державної прикордонної служби України, якщо інше не передбачено цим Законом.
Згідно з частиною 2 статті 6 Закону №1710-VI початком здійснення прикордонного контролю особи, транспортного засобу, вантажу є момент подання особою паспортного, інших визначених законодавством документів для перевірки уповноваженій службовій особі Державної прикордонної служби України.
Пропуск осіб через державний кордон здійснюється уповноваженими службовими особами Державної прикордонної служби України за дійсними паспортними документами, а у передбачених законодавством України випадках також за іншими документами (частина 3 статті 6 Закону № 1710-VI).
Відповідно до частини 4 статті 6 Закону №1710-VI прикордонний контроль вважається закінченим після надання уповноваженою службовою особою Державної прикордонної служби України дозволу на перетинання державного кордону особою, транспортним засобом, вантажем або після доведення до відома відповідної особи рішення про відмову у перетинанні державного кордону особою, транспортним засобом, вантажем.
Аналіз вищенаведених норм дає підстави для висновку, що перетин громадянами України державного кордону здійснюється виключно у разі проходження ними, зокрема, прикордонного контролю, який полягає у пред'явленні особами, які перетинають кордон паспортних та інших документів, їх перевірку уповноваженими службовими особами Державної прикордонної служби України.
Таким чином, надання дозволу на перетин кордону належить до виключної компетенції відповідача, а відтак суд не повноважний перебирати на себе функції іншого суб'єкта владних повноважень в реалізації відповідних управлінських функцій і вирішенні питань, віднесених до виключної компетенції такого суб'єкта та зобов'язувати його невідкладно приймати рішення, які входять до його компетенції чи до компетенції іншого органу.
Враховуючи вищенаведене, суд вважає, що позовна вимога про надання позивачу дозволу на перетин кордону задоволенню не підлягає.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Враховуючи викладене, суд вважає, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно з частиною 3 статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1984,80 грн. за подання позовної заяви.
У зв'язку із частковим задоволенням позову, необхідно стягнути на користь позивача судові витрати у розмірі 992,40 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст.ст. 242-246, 250, 295 КАС України, суд
адміністративний позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_3 ) (місцезнаходження: 79010, м.Львів, вул.Личаківська, 74, код ЄДРПОУ 14321653) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати Рішення ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_3 ) від 03.06.2022 про відмову в перетині державного України громадянину України, який досяг 16-річного віку - ОСОБА_1 , прийняте начальником 1 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби «Шегині» (тип А) лейтенантом ОСОБА_5 .
У задоволенні інших позовних вимог відмовити.
Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_3 ) (місцезнаходження: АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) судовий збір на суму 992 (дев'ятсот дев'яносто два) грн. 40 коп.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду із урахуванням п.п.15.5 п.15 Р.VII Перехідні положення КАС України протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя Лунь З.І.