26 вересня 2022 року № 320/7418/21
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Панченко Н.Д., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження у м. Києві адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправним та скасування рішення і зобов'язання вчинити певні дії
до Київського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 (ІПН: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 , адреса для листування: АДРЕСА_2 ) (далі - Позивач) з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (ЄДРПОУ: 22933548, адреса: 08500, Київська область, м. Фастів, вул. Саєнка Андрія, буд. 10) (далі - Відповідач), в якому просить суд:
визнати протиправним рішення № 104350003151 від 04.03.2021 року Головного управління Пенсійного фонду України у Київській про відмову ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , у призначенні пільгової пенсії відповідно до пункту «а» частини першої статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення»;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області призначити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до пункту «а» частини першої статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з моменту звернення, а саме: з 01 березня 2021 року.
В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначив, що Відповідачем безпідставно відмовлено у призначенні йому пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1 відповідно до пункту «а» частини першої статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закону № 1788-ХІІ) у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу, визначеного пунктом 1 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а тому право на пенсію Позивач набуде в 65 років.
Позивач стверджує, що має необхідний пільговий стаж - більше 12 років, що з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020, надає йому право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1 відповідно до пункту «а» частини першої Закону № 1788-ХІІ.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 29.06.2021 відкрито провадження у цій адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до правил, встановлених статтею 263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Відповідач не надіслав до Київського окружного адміністративного суду відзив на позовну заяву, не виконавши ухвалу суду. У зв'язку з цим суд вирішує спір за наявними у матеріалах справи документами.
Суд, розглянувши відповідно до вимог статті 263 КАС України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши докази та письмові пояснення, викладені у заяві по суті, встановив такі обставини.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (Позивач) звернувся із заявою та документами до Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області (Відповідач) про призначення йому пенсії на пільгових умовах за Списком №1.
В результаті розгляду поданої заяви та доданих до неї документів Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області прийняло рішення «Про відмову у призначенні пенсії за віком» № 104350003151 від 04 березня 2021 року зазначивши, що за наявного страхового та пільгового стажу право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах Позивач набуде в 65 років відповідно до вимог статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Не погоджуючись із діями Відповідача щодо відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1, за метою захисту свого права Позивач звернувся з цим позовом до суду.
Судом встановлено, що оскаржуване рішення про відмову у призначені пенсії на пільгових умовах ухвалено виключно у зв'язку із не досягненням Позивачем на дату звернення за призначенням пенсії встановленого Законом України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” пенсійного віку.
Тобто наявність у позивача загального страхового стажу, в тому числі пільгового, який дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах по Списку №1, відповідачем, на час прийняття оскаржуваного рішення, не заперечувалось.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд керується приписами Конституції України, Кодексу адміністративного судочинства України, а також бере до уваги положення законів та підзаконних нормативно-правових актів у відповідних редакціях, чинних на момент виникнення спірних правовідносин.
Також, вирішуючи даний спір, на переконання суду, необхідним є застосування правової позиції викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.11.2021 в зразковій справі №360/3611/20 (провадження №11-209заі21).
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Водночас у пункті 5 рішення № 8-рп/2005 від 11.10.2005 року Конституційний Суд України зазначив, що право на пенсійне забезпечення є складовою конституційного права на соціальний захист.
За приписами пунктів 1 та 6 частини першої статті 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
У преамбулі Закону № 1788-ХІІ зазначено, що цей Закон відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій.
Згідно із статтею 2 Закону № 1788-ХІІ призначаються трудові пенсії, до яких належать: пенсії за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.
За приписами статті 12 Закону № 1788-ХІІ за загальним правилом право на пенсію за віком мають чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років, жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.
Згідно з пунктом «а» статті 13 Закону № 1788-ХІІ у редакції, чинній до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року № 213-VIII, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком N 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах; жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Статтею 13 Закону № 1788-ХІІ було передбачено зменшення пенсійного віку для чоловіків і жінок відносно загального пенсійного віку (60 років для чоловіків і 55 років для жінок) з урахуванням різниці між пенсійним віком у чоловіків і жінок на 10 років для працівників, зайнятих повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, та на 5 років для працівників, зайнятих повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці; зменшення пенсійного віку та стажу для чоловіків і жінок стосовно загального пенсійного віку з урахуванням різниці між пенсійним віком у чоловіків і жінок на 5 років.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року № 213-VIII (далі - Закон № 213-VIII), який набрав чинності з 01.04.2015, збільшено раніше передбачений пунктом «а» статті 13 Закону № 1788-ХІІ вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, чоловікам з 50 років до 55 років.
Окрім цього, принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій регулюються Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV від 09.07.2003 (далі - Закон № 1058-IV).
Верховною Радою України 03.10.2017 року було ухвалено Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» № 2148-VIII, яким Закон № 1058-IV доповнено розділом XIV-1, який містить пункт 1 частини другої статті 114 такого змісту: «на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами працівникам за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Також зазначена норма передбачає зміст ідентичний пункту «а» статті 13 Закону № 1788-ХІІ в редакції Закону № 213-VIII щодо підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах.
Рішенням Конституційного Суду України від 23.01.2020 3 справі № 1-р/2020 (далі-Рішення №1-р/2020) визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону № 1788-ХІІ зі змінами, внесеними Законом № 213-VIII (пункт 1 Рішення №1-р/2020).
Згідно з пунктом 3 резолютивної частини Рішення №1-р/2020 застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону України „Про пенсійне забезпечення від 5 листопада 1991 року № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення від 2 березня 2015 року № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: „На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: а) працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах; жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах».
Таким чином, Рішенням №1-р/2020 Конституційним Судом України встановлено неконституційність окремих положень Закону № 1788-ХІІ, у зв'язку із чим вони втратили чинність з дня ухвалення Рішення (пункт 2 резолютивної частини Рішення№1-р/2020). Одночасно Конституційний Суд України встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII.
У зв'язку із цим, на час виникнення спірних правовідносин Закон № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення №1-р/2020 встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, для чоловіків після досягнення 50 років (за наявності загального страхового та пільгового стажу роботи).
Норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, однак вони явно суперечать одна одній. Таке регулювання порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950.
У справах «Щокін проти України» (заяви №23759/03 та 37943/06, рішення від 14.10.2010) та «Серков проти України» (заява №39766/05, рішення від 07.07.2011) Європейський суд з прав людини дійшов висновку що, по-перше, національне законодавство не було чітким та узгодженим та не відповідало вимозі «якості» закону і не забезпечувало адекватного захисту осіб від свавільного втручання у права заявника; по-друге, національними органами не було дотримано вимоги законодавства щодо застосування підходу, який був би найбільш сприятливим для заявника, коли в його справі національне законодавство припускало неоднозначне трактування; по-третє, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості і точності порушує вимогу «якості закону». В разі коли національне законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов'язків осіб, національні органи зобов'язані застосувати найбільш сприятливий для осіб підхід. Тобто вирішення колізій у законодавстві завжди тлумачиться на користь особи.
Також Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.02.2020 у справі №520/15025/16-а (провадження №11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Отже, у спірних правовідносинах застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення №1-р/2020, а не Закону № 1058-IV.
Така позиція суду відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 03.11.2021 в зразковій справі №360/3611/20 (провадження №11-209заі21).
За вказаних обставин, така обов'язкова умова для призначення пенсії на пільгових умовах як: необхідний вік та стаж роботи, має застосовуватися в порядку, визначеному пунктом 3 резолютивної частини Рішення №1-р/2020, та виходячи з принципу правої визначеності як складового елементу верховенства права, гарантованого статтею 8 Конституції України. Таке застосування вищевказаних норм права усуває колізію в їх застосуванні, у спосіб застосування тієї норми, яка створює більш сприятливі умови для реалізації права особи на пенсійне забезпечення, та забезпечує у спірних правовідносинах правову визначеність.
Отже, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: а) працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах; жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Суд зазначає, що відповідно до наявних у матеріалів справи документів, а саме копій: 1) трудової книжки, 2) довідки про особливий характер та умови праці, необхідні для призначення пенсії на пільгових умовах, виданої ліквідаційною комісією Центрального спеціального воєнізованого аварійно-рятувального загону від 16.04.2020 року, 3) наказу Головного штабу Державної воєнізованої гірничорятувальної (аварійно-рятувальної) служби від 07.10.1999 року № 179 «Про результати перевірки атестації робочих місць на основі постанови КМУ від 01.02.92р. №442», 4) наказу Центрального регіонального спеціального (воєнізованого) аварійно-рятувального загону Державної воєнізованої гірничорятувальної (аварійно-рятувальної) служби від 27.07.2004 року № 169 «Про результати атестації робочих місць за умовами праці», 5) наказу Державного підприємства «Київський воєнізований аварійно-рятувальний (гірничорятувальний) загін» від 27.07.2009 року № 63, - Позивач працював на посадах, які були атестовані та надають право на призначення йому пенсії на пільгових умовах за Списком №1, а також має страховий стаж 26 років 3 місяці 21 день.
Вказаний стаж заявляє Позивач, а також підтверджує Відповідач у своєму рішенні про відмову у призначенні пенсії на пільгових умовах. Крім того, Позивач має пільговий стаж більше 12 років.
Отже, враховуючи інформацію, що міститься в документах, приєднаних до матеріалів справи, а також вимоги пункту «а» статті 13 Закону № 1788-ХІІ, суд дійшов висновку, що Позивач має необхідний загальний та пільговий стаж, а тому відповідає всім критеріям, необхідним для призначення пенсій на пільгових умовах за Списком № 1 відповідно до пункту «а» частини першої статті 13 Закону № 1788-ХІІ, отже, рішення Відповідача про відмову у призначенні пенсії за віком є протиправним.
Що стосується твердження Відповідача про те, що довідка, подана Позивачем, за формою не відповідає вимогам законодавства, а також у військовому квитку відсутній запис про дату вступу на військову службу, суд зазначає таке.
Відповідно до статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Отже, суд акцентує увагу на тому, що основним документом, який підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
У свою чергу, неналежний порядок ведення і заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення Позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії по віку на загальних підставах.
Наведене в повній мірі узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеній у постанові №687/975/17 від 21.02.2018.
Також варто зазначити, що трудовим законодавством України не передбачено обов'язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем, іншими органами документації щодо проходження особою трудової діяльності чи військової служби, а тому працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку заповнення такої документації.
Окрім того, Відповідач не ставить під сумнів відомості, які занесені до трудової книжки щодо трудової діяльності та військового обов'язку ОСОБА_1 .
Щодо позовної вимоги про зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області призначити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до пункту «а» частини першої статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з моменту звернення, а саме: з 01 березня 2021 року, суд зазначає таке.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
При цьому, адміністративний суд з урахуванням фактичних обставин зобов'язаний здійснити ефективний захист порушених прав, а не лише констатувати факт наявності неправомірних дій. Для цього адміністративний суд наділений відповідними повноваженнями, зокрема, частиною четвертою статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Аналіз зазначених норм у їх взаємозв'язку зі статтями 2 та 5 КАС України свідчить про те, що такі повноваження суд реалізує у разі встановленого факту порушення прав, свобод чи інтересів позивача, що зумовлює необхідність їх відновлення належним способом у тій мірі, у якій вони порушені. Зміст вимог адміністративного позову, як і, відповідно, зміст постанови, має виходити з потреби захисту саме порушених прав, свобод та інтересів у цій сфері.
Розглядаючи питання зобов'язання призначення пенсії, суд повинен перевірити усі умови, за яких відповідач зобов'язаний таку пенсію призначити.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 є громадянином України. Позивач має загальний страховий стаж та пільговий стаж роботи, що відповідає критеріям, необхідним для призначення пенсії на пільгових умовах за Списком № 1 відповідно до пункту «а» частини першої статті 13 Закону № 1788-ХІІ.
Згідно з частиною другою статті 44 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", заява про призначення пенсії за віком може бути подана застрахованою особою не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку.
При цьому, відповідно до положень частини першої статті 45 «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку.
Оскільки із матеріалів справи вбачається, що Позивач подав заяву Відповідачу про призначення йому пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1, але в документах немає дати такого звернення за пенсією, тому суд вважає, що Відповідач має призначити таку пенсію з дня звернення за нею.
Суд також звертає увагу на те, що на рівні конкретних адміністративних процедур захист прав, свобод та інтересів особи від порушень з боку держави реалізується через механізми контролю за діяльністю носіїв публічної влади, які включають або пов'язані з механізмами оскарження. Зокрема, у п. 55 рішення ЄСПЛ у справі "Класс та інші проти Німеччини" (06.09.1978р.) Суд наголосив: Із принципу верховенства права випливає, зокрема, що втручання органів виконавчої влади у права людини має підлягати ефективному нагляду, який, як правило, повинна забезпечувати судова влада. Щонайменше це має бути судовий нагляд, який найкращим чином забезпечує гарантії незалежності, безсторонності та належної правової процедури. Суд вважає, що у сфері, яка надає, в окремих справах, такі великі можливості для зловживань, котрі можуть призводити до шкідливих наслідків для демократичного суспільства загалом, у принципі функцію наглядового контролю доцільно доручати судді (п. 56 абз. 2 рішення). Ця ж теза приведена і у Рішенні у справі "Волохи проти України". У справі "Броуґан та інші проти Сполученого Королівства" і "Алтай проти Туреччини" Суд зазначив, що згідно з принципом Верховенства права судовий контроль за діяльністю виконавчої влади є одним з основоположних принципів демократичного суспільства.
При цьому законність, пропорційність, обмеження дискреції, добросовісність (дотримання суб'єктом владних повноважень законної мети) і процедурні гарантії є тими законодавчими інструментами, які мають забезпечити захист особи від державного свавілля. Зокрема, у справі "Ечюс проти Латвії" Суд акцентує увагу на тому, що захист від свавілля становить сполучну ланку між Конвенцією і принципом Верховенства права.
За загальним правилом, суди повинні дослідити прийняті суб'єктом владних повноважень акти, якщо їх об'єктивність та обґрунтованість є ключовим питанням правового спору. Вмотивоване рішення демонструє особі, що вона була почута, дає стороні можливість апелювати проти нього. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватися належний публічний та, зокрема, судовий контроль за адміністративними актами суб'єкта владних повноважень.
З огляду на зазначене, суд приходить до висновку, що підлягає захисту порушене право Позивача шляхом зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області призначити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до пункту «а» частини першої статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з моменту звернення.
Надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorija v. Spain) № 303-A, пункт 29).
Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 28.08.2018 по справі № 802/2236/17-а.
За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.
Тобто, обов'язок доводити суду обґрунтованість своїх тверджень або заперечень одночасно покладено на усіх учасників процесу.
Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
На виконання цих вимог Відповідачем не доведено належними та допустимими доказами правомірність власних дій.
Водночас докази, подані Позивачем, підтверджують обставини, на які він посилається в обґрунтування позовних вимог, та не були спростовані Відповідачем.
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню.
Відповідно до статті 139 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.
При зверненні до суду Позивач сплатив судовий збір у сумі 908,00 грн., що підтверджується квитанцією №215 від 09.06.2021, а тому вказана сума підлягає відшкодуванню на користь Позивача за рахунок бюджетних асигнувань Відповідача.
Керуючись статтями 9, 14, 139, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській № 104350003151 від 04.03.2021.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до пункту «а» частини першої статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з моменту звернення.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (ЄДРПОУ: 22933548, адреса: 08500, Київська область, м. Фастів, вул. Саєнка Андрія, буд. 10) на користь ОСОБА_1 (ІПН: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) судові витрати у вигляді судового збору на суму 908,00 грн (дев'ятсот вісім гривень 00 копійок).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
рішення виготовлене у повному обсязі та підписане 26.09.2022
Суддя Панченко Н.Д.