м. Вінниця
26 вересня 2022 р. Справа № 120/5569/22
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Маслоід Олени Степанівни, розглянувши у письмовому порядку за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )
до: Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, 21036)
про: визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії
До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (далі - відповідач) про визнання протиправними дії відповідача щодо відмови у виплаті позивачеві пенсії без обмеження її максимальним розміром та зобов'язання відповідача здійснити позивачеві виплату пенсії без застосування обмеження максимальним розміром; визнати протиправними дії щодо відмови в проведенні перерахунку заборгованості, що виникла внаслідок виконання рішення суду у справі №120/8760/21-а від 06.09.2021 року, а також у виплаті заборгованості, яка склалась з 01.04.2020 року, з урахуванням раніше виплачених сум без обмеження максимального розміру пенсії та зобов'язання відповідача здійснити перерахунок заборгованості, що виникла внаслідок виконання рішення суду по справі № 120/8760/21-а від 06.09.2021 року, а також виплатити заборгованість, яка склалась з 01.04.2020 року, з урахуванням раніше виплачених сум без обмеження максимального розміру пенсії.
В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначає, що рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 06.09.2021 року по справі №120/8760/21-а відповідача зобов'язано здійснити з 01.04.2019 року перерахунок та виплату позивачу пенсії з урахуванням основних та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення. Однак, відповідач при здійсненні розрахунку пенсії позивача обмежив її максимальним розміром. На звернення позивача щодо здійсненні перерахунку заборгованості, що виникла внаслідок виконання вищезазначеного рішення суду та виплати пенсії без обмеження її максимальним розміром, відповідач надав відмову.
Ухвалою суду від 26.07.2022 року дану позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження, а також визначено, що вона буде розглядатись в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Крім того, даною ухвалою у відповідача витребувано належним чином засвідчені матеріали пенсійної справи позивача.
09.08.2022 року за вх.№39910/22 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній заперечує проти заявлених позовних вимог. Мотивуючи свою позицію відповідач зазначає, що визначення максимального розміру пенсії регулюється ст. 2 Закону України "Про заходи законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" №3668 від 08.07.2011 року. Так, вказаною статтею передбачено, що максимальний розмір пенсії або щомісячного довічного грошового утримання, призначених відповідно до Митного кодексу України, законів України "Про державну службу", "Про прокуратуру", "Про статус народного депутата України", "Про Національний банк України", "Про Кабінет Міністрів України", "Про дипломатичну службу", "Про службу в органах місцевого самоврядування", "Про судову експертизу", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів", "Про наукову і науково-технічну діяльність", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", "Про пенсійне забезпечення", "Про судоустрій і статус суддів", Постанови Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року "Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України", не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Відтак, відповідач зазначає, що діє у відповідності до приписів законодавства, а тому даний позов є безпідставним та необґрунтованими.
Ч. 4 ст. 243 КАС України передбачено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
У відповідності до вимог ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши усі обставини справи та надавши їм юридичну оцінку, суд встановив наступне.
Позивач перебуває на пенсійному обліку відповідача, де отримує пенсію за вислугу років, призначену відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» № 2262.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 06.09.2021 року по справі №120/8760/21-а зобов'язано відповідача здійснити позивачеві з 01.04.2019 року перерахунок та виплату пенсії на підставі довідки Вінницького обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки від 14.07.2021 № ХЛ62092, з урахуванням зазначених у цій довідці відомостей про розміри основних та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, з урахуванням раніше виплачених сум.
Відповідач, на виконання вказаного рішення суду, провів відповідний перерахунок, однак виплату пенсії здійснив з обмеженням її максимальним розміром.
Позивач, не погоджуючись з такими діями відповідача, звернувся до суду з даним позовом.
Визначаючись стосовно позовних вимог, суд виходив з наступного.
Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У ст. 19 Конституції України зазначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі ч. 3 ст. 46 Конституції України, пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
За приписами п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Закон України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" визначає умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, осіб начальницького і рядового складу Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом.
Відповідно до ч. 7 ст. 43 ЗУ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Тимчасово, по 31 грудня 2017 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень.
Рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 року № 7-рп/2016 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) положення Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» зі змінами, а саме: - частини сьомої статті 43, згідно з якими максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність; тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень.
Згідно п. 2 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 року № 7-рп/2016 положення частини сьомої статті 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.
Окрім цього, відповідно до ст. 2 Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до Митного кодексу України, Законів України "Про державну службу", «Про прокуратуру», «Про статус народного депутата України», «Про Національний банк України», «Про Кабінет Міністрів України», «Про дипломатичну службу», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про судову експертизу», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів», «Про наукову і науково-технічну діяльність», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», «Про пенсійне забезпечення», «Про судоустрій і статус суддів», Постанови Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року «Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України», не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Разом із тим, згідно з п. 2 Прикінцевих та перехідних положень вказаного вище Закону обмеження пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) максимальним розміром, встановленим цим Законом, не поширюється на пенсіонерів, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом.
Системний аналіз наведених норм доводить, що пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.
ЗУ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» має на меті реалізацію особами, які мають право на пенсію за цим Законом, свого конституційного права на державне пенсійне забезпечення у випадках, передбачених Конституцією України та цим Законом, і спрямований на встановлення єдності умов та норм пенсійного забезпечення зазначеної категорії громадян України. Держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у зв'язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист.
З матеріалів справи вбачається, що позивачеві було здійснено перерахунок пенсії на підставі оновленої довідки Вінницького обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки від 14.07.2021 № ХЛ62092. Але у зв'язку з тим, що розмір пенсії перевищив, встановлений ст. 43 ЗУ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», максимальний розмір пенсії, відповідач суму підвищення розраховує як різницю між законодавчо встановленим максимальним розміром пенсії та розміром пенсійної виплати, визначеним на дату перерахунку. Тобто по суті, відповідач, у разі перевищення встановленого максимального розміру пенсії, виплачує законодавчо встановлений максимальний розмір.
Суд зазначає, що внесені ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 1774-VIII до ч. 7 ст. 43 ЗУ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», яка визнана неконституційною і втратила чинність, зміни (щодо періоду, протягом якого діють обмеження пенсії) є повторним запровадженням регулювання, яке Конституційний Суд визнав неконституційним, а тому, ці зміни самі по собі не створюють підстав для обмеження максимального розміру пенсії. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.
За таких умов, застосування положень Закону України №3668-VI по відношенню до військовослужбовців фактично свідчить про ігнорування наслідків прийняття Конституційним Судом України рішення від 20.12.2016 року № 7-рп/2016, яким фактично встановлено, що обмеження пенсії військовослужбовців максимальним розміром не відповідає ст. 17 Конституції України.
Крім того, Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них зокрема, належать громадяни, які відповідно до ст. 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції. Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 року № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20.03.2002 року № 5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).
У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян які під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення (рішення № 5-рп/2002).
Отже, з огляду на вищевикладене, суд вважає, що виплата позивачеві пенсії в не повному розмірі є протиправною, відповідно позовні вимоги в частині визнання протиправними дій відповідача щодо обмеження з 01.04.2019 року пенсії позивача максимальним розміром є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Що стосується вимоги позивача про зобов'язання відповідача здійснити позивачеві виплату пенсії без застосування обмеження максимальним розміром, суд зазначає наступне.
У відповідності до п. 3 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій.
Водночас, згідно п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС України, суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права ст.1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
З огляду на те, що суд задовольнив позовну вимогу про визнання протиправними дій відповідача щодо обмеження з 01.04.2019 року пенсії позивача максимальним розміром, відповідно позовна вимоги про зобов'язання відповідача здійснити позивачеві виплату пенсії без застосування обмеження максимальним розміром також підлягає задоволенню, як похідна.
Стосовно позовних вимог про визнання протиправними дії відповідача, щодо відмови в проведенні перерахунку заборгованості, що виникла внаслідок виконання рішення суду у справі №120/8760/21-а від 06.09.2021 року, а також у виплаті заборгованості, яка склалась з 01.04.2020 року, з урахуванням раніше виплачених сум без обмеження максимального розміру пенсії та зобов'язання відповідача здійснити перерахунок вказаної заборгованості, з урахуванням раніше виплачених сум без обмеження максимального розміру пенсії, суд зазначає таке.
З аналізу вищенаведених позовних вимог вбачається, що фактичною підставою для звернення з ними до суду стала незгода позивача із діями відповідача під час виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 06.09.2021 року у справі №120/8760/21-а.
Суд вважає за необхідне звернути увагу на приписи ст. 383 КАС України.
Так, ч. 1 ст. 383 КАС України встановлює, що особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.
Верховний Суд у постанові від 20.02.2019 року по справі №806/2143/15 дійшов висновків, що приписи ст. 382-383 КАС України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, пов'язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.
Наявність у КАС України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання позову. Визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду здійснюється в порядку, передбаченому КАС України, зокрема ст. 383, який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення.
Відповідно до ст. 129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Отже, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень.
З огляду на вищенаведене, у разі невиконання судового рішення, позивач має право вимагати вжиття спеціальних заходів впливу на боржника, передбачених законодавством про виконавче провадження та КАС України. Невиконання або неналежне виконання судового рішення не може бути самостійним предметом окремого судового провадження.
На підставі наведеного, суд дійшов висновку, що оскаржувані позивачем дії пов'язані із виконанням рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 06.09.2021 року у справі №120/8760/21-а, а тому не є самостійним предметом спору.
Відтак, предмет позову у даній адміністративній справі фактично спрямований на виконання іншого судового рішення.
З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні позовних вимог в цій частині.
Суд при прийнятті рішення у даній справі також враховує рішення Європейського суду з прав людини від 16.12.1974 року у справі “Міллер проти Австрії”, в якому Суд вперше установив принцип, згідно з яким обов'язок сплачувати внески у фонди соціального забезпечення може створити право власності на частку активів, які формуються відповідним чином. Позиція Суду була підтверджена і в рішенні від 16 вересня 1996 року “Гайгузус проти Австрії”, у якому якщо особа робила внески у певні фонди, у тому числі пенсійні, то такі внески є часткою спільних коштів фонду, яка може бути визначена у будь-який момент, що, у свою чергу, може свідчити про виникнення у відповідної особи права власності.
Також суд звертає увагу, що на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії", заява № 55555/08, п. 74, від 20.05.2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії", заява № 36900/03, п. 37, від 25.11.2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онер'їлдіз проти Туреччини", п. 128, та "Беєлер проти Італії", п. 119).
Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (див. зазначене вище рішення у справі "Лелас проти Хорватії", п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки", п. 58, а також рішення у справі "Ґаші проти Хорватії", заява № 32457/05, п. 40, від 13.12.2007 року, та у справі "Трґо проти Хорватії", заява № 35298/04, п. 67, від 11.06.2009 року).
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень та докази, надані позивачем, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення позову частково.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у справі, суд зазначає, що згідно ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
При зверненні до суду з даним позовом позивачем сплачено судовий збір в сумі 992,40 грн.
Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у сумі 496 грн. 20 коп.
Керуючись Конституцією України, Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», Законом України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи», рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 року у справі № 7-рп/2016 та ст. 2, 6, 9, 73- 78, 90, 245, 246, 255, 295 КАС України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області дії відповідача щодо відмови у виплаті ОСОБА_1 з 01.04.2019 року пенсії без обмеження її максимальним розміром.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області здійснити ОСОБА_1 з 01.04.2019 року перерахунок та виплату пенсії без застосування обмеження максимальним розміром, з урахуванням раніше виплачених сум.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 496 грн. 20 коп..
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Хмельницьке шосе, б. 7, м.Вінниця, 21036, код ЄДРПОУ 13322403)
Повний текст судового рішення складено та підписано суддею 26.09.2022 року.
Суддя Маслоід Олена Степанівна