м. Вінниця
26 вересня 2022 р. Справа № 120/5344/22
Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Чернюк Алли Юріївни, розглянувши у письмовому проваджені в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Відділу №1 у м. Вінниці Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області про визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити дії,
До Вінницького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Відділу №1 у м. Вінниці Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області про визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити дії.
Позовні вимоги мотивовані протиправністю, на думку позивача, відмови відповідача у видачі йому паспорта громадянина України у формі книжечки. Тому, з метою зобов'язання відповідача видати паспорт у формі книжечки, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду.
Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 19.07.2022 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
27.07.2022 року на адресу суду від представника Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області в особі Відділу №1 у м. Вінниці Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач заперечує проти задоволення адміністративного позову. В обґрунтування своєї позиції вказано, що позивачу була надана відповідь на звернення, а також консультації працівниками територіального підрозділу, як отримати паспорт громадянина України зразка 1994 року. З огляду на те, що управлінням дотримано порядок розгляду звернення позивача щодо оформлення та видачі паспорта громадянина України у формі книжечки, відповідач просить суд відмовити у задоволені даного позову.
Суд, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності, встановив наступне.
По досягненню чотирнадцятирічного віку ОСОБА_1 отримав паспорт у формі ІD-картки, строк дії якого закінчився 07.07.2021 року.
У зв'язку з релігійними переконаннями та запереченнями обставин здійснення обліку персональних даних у Єдиному державному демографічному реєстрі та запереченням щодо використання імплантованого безконтактного електронного носія у бланку документу, позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій просив видати йому паспорт зразка 1994 року.
Листом Відділу №1 у м. Вінниці Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області від 25.03.2022 року № Є-19/0511-22/0511/19-22, позивачу відмовлено у видачі такого паспорта з посиланням на Тимчасовий порядок оформлення і видачі паспорта громадянина України, затверджений наказом МВС від 06.06.2019 року за № 456, зареєстрований у Міністерстві юстиції України 14.06.2019 року за № 620/33591. Відповідач зазначив, що за відсутності судового рішення у нього відсутні правові підстави для видачі паспорта громадянина України у формі книжечки.
Не погоджуючись з такою відмовою відповідача, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд виходить із наступного.
За приписами статті 3 Конституції України людина, її життя, здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Конституція України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Статтею 22 Конституції України визначено, що права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Відповідно до статті 32 Конституції України ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
З системного аналізу наведених конституційних норм, суд зазначає, що встановлюючи ті чи інші правила поведінки, держава має в першу чергу дбати про потреби людей, утримуючись, за можливості, від встановлення таких правил, які негативно сприйматимуться тими чи іншими групами суспільства. Встановлення таких правил може бути виправдане тільки наявністю переважаючих суспільних інтересів, які не можуть бути задоволені в інший спосіб, але і в цьому разі має бути дотриманий принцип пропорційності.
Статтею 5 Закону України "Про громадянство України" від 18.01.2001 року № 2235-III встановлено, що документом, що підтверджують громадянство України, зокрема, є паспорт громадянина України.
Відповідно до вказаної норми постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 року № 2503-XII затверджено Положення про паспорт громадянина України (далі - Положення № 2503-ХІІ).
За приписами пункту 2, 3 Положення № 2503-ХІІ передбачено, що паспорт громадянина України видається кожному громадянинові України центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства, після досягнення 16-річного віку.
Бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Згідно з пунктами 5, 6 Положення № 2503-ХІІ паспортна книжечка являє собою зшиту в накидку нитками обрізну книжечку розміром 88х125 мм, що складається з обкладинки та 16 сторінок. Усі сторінки книжечки пронумеровані і на кожній з них зображено Державний герб України і перфоровано серію та номер паспорта.
У верхній частині лицьового боку обкладинки зроблено напис "Україна", нижче - зображення Державного герба України, під ним - напис "Паспорт". На внутрішньому лівому боці обкладинки у центрі - зображення Державного прапора України, нижче - напис "Паспорт громадянина України". На першу і другу сторінки паспортної книжечки заносяться прізвище, ім'я та по батькові, дата і місце народження. На першій сторінці також вклеюється фотокартка і відводиться місце для підпису його власника. На другу сторінку заносяться відомості про стать, дату видачі та орган, що видав паспорт, ставиться підпис посадової особи, відповідальної за його видачу. Записи засвідчуються мастиковою, а фотокартка - випуклою сухою печаткою. Перша сторінка або перший аркуш після внесення до них відповідних записів та вклеювання фотокартки можуть бути заклеєні плівкою. У разі заклеювання плівкою усього аркуша записи та фотокартка печатками не засвідчуються. Третя, четверта, п'ята і шоста сторінки призначені для фотокарток, додатково вклеюваних у паспорт, а сьома, восьма і дев'ята - для особливих відміток. На десятій сторінці робляться відмітки про сімейний стан власника паспорта, на одинадцятій - шістнадцятій - про реєстрацію постійного місця проживання громадянина. На прохання громадянина до паспорта може бути внесено (сьома, восьма і дев'ята сторінки) на підставі відповідних документів дані про дітей, групу крові і резус-фактор. На внутрішньому правому боці обкладинки надруковано витяг з цього Положення. Вносити до паспорта записи, не передбачені цим Положенням або законодавчими актами України, забороняється. Термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної книжечки, не обмежується.
Наведені правові норми є чинними, отже підлягають застосуванню.
20.11.2012 року прийнятий Закон України № 5492-VI "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" (далі - Закон № 5492-VI).
Відповідно до статті 4 Закону № 5492-VI Єдиний державний демографічний реєстр - це електронна інформаційно-телекомунікаційна система, призначена для зберігання, захисту, обробки, використання і поширення визначеної цим Законом інформації про особу та про документи, що оформлюються із застосуванням засобів Реєстру, із забезпеченням дотримання гарантованих Конституцією України свободи пересування і вільного вибору місця проживання, заборони втручання в особисте та сімейне життя, інших прав і свобод людини та громадянина.
Єдиний державний демографічний реєстр ведеться з метою ідентифікації особи для оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсними та знищення передбачених цим Законом документів. Єдиний державний демографічний реєстр у межах, визначених законодавством про свободу пересування та вільний вибір місця проживання, використовується також для обліку інформації про реєстрацію місця проживання чи місця перебування.
Відповідно до частини 1 статті 13 Закону № 5492-VI одним з документів, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру, відповідно до їх функціонального призначення є паспорт громадянина України.
Положеннями статті 14 цього Закону № 5492-VI передбачено, що форма кожного документа встановлюється цим Законом. Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета. Документи у формі книжечки на всіх паперових сторінках та на верхній частині обкладинки повинні мати серію та номер документа, виконані за технологією лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі книжечки здійснюється за технологією лазерного гравіювання та лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі картки виконується за технологією термодруку або лазерного гравіювання. Персоналізація документів здійснюється централізовано у Державному центрі персоналізації документів.
За правилами частини 3 статті 13, частини 4 статті 21 Закону № 5492-VI паспорт громадянина України виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій (безконтактний електронний носій - імплантована у бланк документа безконтактна інтегральна схема для внесення персональних даних, параметрів, у тому числі біометричних, що дає змогу здійснювати комплекс заходів, пов'язаних з верифікацією особи, та може використовуватися як засіб електронного цифрового підпису у випадках, передбачених законом - частиною 1 статті 3 Закону).
Згідно з частиною 1, 2 статті 21 Закону № 5492-VI паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України.
Кожен громадянин України, який досяг чотирнадцятирічного віку, зобов'язаний отримати паспорт громадянина України. Оформлення, видача, обмін паспорта громадянина України, його пересилання, вилучення, повернення державі та знищення здійснюються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 року № 302 "Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України" (далі - Постанова №302) запроваджено із застосуванням засобів Єдиного державного демографічного реєстру:
- з 01.01.2016 року оформлення і видачу паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм та паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразки бланків яких затверджено цією постановою, громадянам України, яким паспорт громадянина України оформляється вперше, з урахуванням вимог пункту 2 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 року № 2503-XII;
- з 01.11.2016 року оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм, зразок бланка якого затверджено цією постановою, громадянам України відповідно до Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого цією постановою.
Відповідно до пункту 3 Постанови № 302 встановлено, що до завершення роботи із забезпечення в повному обсязі територіальних підрозділів ДМС матеріально-технічними ресурсами, необхідними для оформлення і видачі паспорта громадянина України, зразки бланків якого затверджено цією постановою, паспорт громадянина України може оформлятися з використанням бланка паспорта громадянина України у формі книжечки; прийняття документів для оформлення паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразок бланка якого затверджено цією постановою, з 01.01.2016 року припиняється.
Згідно з пунктом 131 Постанови № 302 до безконтактного електронного носія, який міститься у паспорті, вноситься інформація, а саме: біометричні дані, параметри особи (відцифрований образ обличчя особи, відцифрований підпис особи, відцифровані відбитки пальців рук) виключно за згодою особи.
Безконтактний електронний носій паспорта громадянина України нового зразку містить відцифровані персональні данні особи.
Однак, суд звертає увагу, що бажання позивача отримати паспорт у формі книжечки обумовлене власними переконаннями та запереченнями обставин здійснення обліку персональних даних у Єдиному державному демографічному реєстрі та запереченням щодо використання імплантованого безконтактного електронного носія у бланку документу.
На підтвердження чого, позивачем надано довідку Релігійної громади Хрестовоздвиженського храму УПЦ м. Вінниця № 3 від 08.07.2022 року.
Відповідно до пункту 21, 22 частини 1 статті 5 КАС України визначено, що типові адміністративні справи - це адміністративні справи, відповідачем у яких є один і той самий суб'єкт владних повноважень (його відокремлені структурні підрозділи), спір у яких виник з аналогічних підстав, у відносинах, що регулюються одними нормами права, та у яких позивачами заявлено аналогічні вимоги; зразкова адміністративна справа - це типова адміністративна справа, прийнята до провадження Верховним Судом як судом першої інстанції для постановлення зразкового рішення.
За приписами частини 3 статті 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Великою Палатою Верховного Суду 19.09.2018 року ухвалена остаточна постанова у зразковій справі № 806/3265/17 (Пз/9901/2/18) за позовом фізичних осіб до територіального органу Державної міграційної служби України.
Дана справа відповідає визначеним ознакам типової справи, оскільки позивачем є фізична особа, якій територіальним органом ДМС України відмовлено у видачі паспорту у формі книжечки, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 року № 2503-ХІІ; відповідач є територіальним органом ДМС України; предмет спору - вимоги щодо неправомірної відмови відповідача у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки у зв'язку з ненаданням особою згоди на обробку персональних даних та зобов'язання відповідача видати позивачеві паспорт у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 року № 2503-ХІІ.
Таким чином, ця справа є типовою, у зв'язку з чим при вирішенні справи відповідно до частини 3 статті 291 КАС України суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Великою Палатою Верховного Суду України у постанові від 19.09.2018 року у зразковій справі № 806/3265/17 (Пз/9901/2/18) викладені наступні правові висновки.
Норми Закону № 5492-VI на відміну від норм Положення № 2503-XII не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорту у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, ім'я та по-батькові та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій, що є безумовним порушенням вимог статті 22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, не відповідає вимогам якості закону (тобто втручання не було "встановлене законом") не було "необхідним у демократичному суспільстві" у тому сенсі, що воно було непропорційним цілям, які мали бути досягнуті, не покладаючи на особу особистий надмірний тягар. Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне життя, у контексті неможливості реалізації права на власне ім'я, що становить порушення ст. 8 Конвенції.
Перелік підстав, які становлять легітимну мету обмежень прав і свобод особи, є вичерпним. Свобода розсуду держав щодо встановлення обмежень є вузькою. Проте, слід оцінити, чи передбачене законом таке обмеження, чи відповідає обмеження "нагальній суспільній потребі", тобто чи є воно необхідним у демократичному суспільстві і чи відповідає воно легітимній меті (рішення ЄСПЛ у справі "Svyato-Mykhaylivska Parafiya v. Ukraine" від 14.06.2007 року). Установленість обмежень законом передбачає чіткість і доступність закону, що встановлює такі обмеження. Кожна людина повинна мати відповідне уявлення про норми, які можуть бути застосовані щодо її відповідного права. Вимога чіткого закону, який передбачає обмеження права, має ту саму мету - кожна людина повинна мати можливість передбачити наслідки своєї поведінки. Рівень чіткості, який вимагається від національного законодавства, яке в будь-якому разі не може передбачати усі можливі випадки, багато в чому залежить від змісту відповідного акта, сфери, яку він регулює, чисельність й статусу тих, кому він адресований (рішення ЄСПЛ у справі "GropperaAG and Others v. Switzerland" від 28.03.1990 року).
Тобто, будь-яке обмеження прав і свобод особи повинно бути чітким та законодавчо визначеним, однак у даному випадку таке обмеження, як неможливість отримання паспорта у формі книжечки, законодавством не передбачено.
Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що позбавлення особи можливості отримання паспорта у традиційній формі - у вигляді книжечки, і спричинені цим побоювання окремої суспільної групи, що отримання паспорта у вигляді картки може спричинити шкоду приватному життю, становить втручання держави, яке не було необхідним у демократичному суспільстві, і воно є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря.
За зазначеними підставами Велика Палата Верховного Суду вказала на протиправність дій територіального органу ДМС з відмови у видачі особі паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення № 2503-ХІІ.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що законодавець, приймаючи Закон № 1474-VIII, яким внесено зміни до Закону № 5492-VI, не дотримав вимог, за якими такі зміни повинні бути зрозумілими і виконуваними, не мати подвійного тлумачення, не звужувати права громадян у спосіб, не передбачений Конституцією України та не допускати жодної дискримінації у залежності від часу виникнення правовідносин з отриманням паспорта громадянина України, на якій діяло два нормативних акта: Положення № 2503-XII і Постанова № 302, відповідно до яких особи, які раніше отримали паспорт, не зобов'язані звертатися за його обміном, при досягненні відповідного віку органи УДМС проводять вклеювання фотографії, тоді як особи, які змінили прізвище, чи у яких відбулися інші зміни персональних даних, зобов'язані отримувати новий паспорт у формі ID-картки, який має обмежувальний термін 10 років (частина 3 статті 21 Закону № 5492-VI), до якого вноситься більше персональних даних та який має унікальний номер запису у Реєстрі. При цьому, у жодному законі не зазначено, з якою метою встановлені такі обмеження, і чи є вони необхідними у демократичному суспільстві. Оскільки дії Відділу УДМС розглядаються як дії держави в цілому, і такі дії порушують основоположні права громадян, то вони визнаються протиправними.
Враховуючи наведені вище правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у зразковій справі, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року (далі - Конвенція), ратифікована Законом України від 17.07.1997 року № 475/97-ВР, та відповідно до статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства.
Стаття 8 Конвенції передбачає, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Будь-яке втручання у право особи на повагу до її приватного та сімейного життя становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо воно не здійснювалося "згідно із законом", не переслідувало легітимну ціль або цілі згідно з пунктом 2 та було "необхідним у демократичному суспільстві" у тому сенсі, що воно було пропорційним цілям, які мали бути досягнуті (рішення ЄСПЛ у справі "Ельсхольц проти Німеччини" (Elsholz v. Germany), заява № 25735/94, пункт 45, ECHR 2000-VIII).
У статті 8 Конвенції про захист осіб у зв'язку з автоматизованою обробкою персональних даних, ратифікованій Законом України від 06.07.2010 року № 2438-VI, зазначено: "Будь-якій особі надається можливість: a) з'ясувати існування файлу персональних даних для автоматизованої обробки, його головні цілі, а також особу та постійне місце проживання чи головне місце роботи контролера файлу; б) отримувати через обґрунтовані періоди та без надмірної затримки або витрат підтвердження або спростування факту зберігання персональних даних, що її стосуються, у файлі даних для автоматизованої обробки, а також отримувати такі дані в доступній для розуміння формі; c) вимагати у відповідних випадках виправлення або знищення таких даних, якщо вони оброблялися всупереч положенням внутрішнього законодавства, що запроваджують основоположні принципи, визначені у ст. 5 і 6 цієї Конвенції".
Підсумовуючи наведене, суд вважає, що позбавлення особи можливості отримання паспорта у формі книжечки, і спричинені цим побоювання окремої суспільної групи, що отримання паспорта у вигляді картки може спричинити шкоду приватному життю, становить втручання держави, яке не було необхідним у демократичному суспільстві, і воно є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря.
Згідно з матеріалами справи, позивач через свого законного представника звернувся до відповідача з письмовою заявою про видачу йому паспорта громадянина України у формі книжечки.
У листі від 25.03.2022 року № Є-19/0511-22/0511/19-22 відповідач, посилаючись на Тимчасовий порядок оформлення і видачі паспорта громадянина України, вказує на те, що за відсутності відповідного рішення суду у відповідача відсутні правові підстави оформлення та видачі позивачу паспорта громадянина України у формі книжечки.
Постановою Кабінету Міністрів України від 03.04.2019 року № 398 внесено зміни до пункту 3 Постанови № 302 та доповнено абзацом такого змісту: "Державна міграційна служба до законодавчого врегулювання питання завершення оформлення та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року здійснює оформлення та видачу таких паспортів у порядку, встановленому Міністерством внутрішніх справ, громадянам України, щодо яких прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов'язання Державної міграційної служби оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року".
Наказом Міністерства внутрішніх справ України № 456 від 06.06.2019 року затверджено Тимчасовий порядок оформлення і видачі паспорта громадянина України (далі - Тимчасовий порядок № 456), який визначає порядок подання документів, їх розгляду і прийняття рішення про оформлення та видачу паспорта громадянина України зразка 1994 року особі, щодо якої прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов'язання ДМС оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року, засвідчене в установленому законодавством порядку.
Суд зазначає, що відмова відповідача у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення № 2503-ХІІ, викладена у листі від 25.03.2022 року № Є-19/0511-22/0511/19-22, не містить належного обґрунтування підстав для відмови у видачі паспорта зразка 1994 року, а також посилань на невідповідність поданої позивачем заяви, натомість містить посилання на Тимчасовий порядок оформлення і видачі паспорта громадянина України, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України № 456 від 06.06.2019 року, та на постанову Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 року № 302 про затвердження Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України.
Суд наголошує, що у тексті управлінського рішення мають бути обов'язково викладені фактичні та юридичні мотиви суб'єктів владних повноважень, задля забезпечення правила юридичної визначеності, як невід'ємної складової запровадженого статтею 8 Конституції України принципу верховенства права та проголошеного статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року права на суд.
Вказане повністю кореспондує правовому висновку, викладеному у постанові Верховного Суду від 17.12.2018 року у справі № 509/4156/15-а, у силу якого адміністративний суд під час перевірки правомірності рішення суб'єкта владних повноважень, повинен надати правову оцінку тим обставинам, які стали підставою для його прийняття та наведені безпосередньо у цьому рішенні, а не тим, які в подальшому були виявлені суб'єктом владних повноважень для доведення правомірності ("виправдання") свого рішення.
Окрім того, аналізуючи зміст листа відповідача від 25.03.2022 року № Є-19/0511-22/0511/19-22, суд доходить висновку, що відсутність відповідного рішення суду, яким зобов'язано міграційну службу оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року, порушує право позивача отримати паспорт громадянина України у вигляді паспортної книжечки зразка 1994 року відповідно до Положення № 2503-XII.
Разом з тим, відсутність у позивача паспортного документу суперечить його інтересам та суттєво обмежує реалізацію його прав, гарантованих Конституцією та законами України, зокрема права на свободу пересування та вільний вибір місця проживання, що в подальшому може призвести до порушення інших прав позивача.
Доводи відповідача про те, що позивачем не дотримано порядку звернення для отримання паспорта громадянина України зразка 1994 року, суд вважає не обґрунтованими, оскільки своєю відмовою відповідач сам роз'яснив позивачу даний порядок, вказавши на необхідність надання відповідного рішення суду.
Крім того, лист відповідача від 25.03.2022 року № Є-19/0511-22/0511/19-22 не містить роз'яснень позивачу щодо документів, яких не вистачає та які належить подати додатково, окрім рішення суду.
Водночас, таку відповідь суд розцінює саме як неправомірну відмову у вчиненні дій щодо оформлення та видачі паспорта у формі книжечки. Адже, по-перше, чинним законодавством чітко не визначено форми відповідного рішення. І, по-друге, вищевказана відповідь надана на звернення, яке стосувалось реалізації права на отримання паспорта громадянина України у формі книжечки, тоді як цією відповіддю у реалізації такого права відмовлено. Отже, зазначеною відповіддю відповідач, як суб'єкт владних повноважень, вчинив владні управлінські дії, якими порушено права особи у сфері публічно-правових відносин. Тобто такі дії можуть бути предметом оскарження в адміністративній справі.
Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).
Беручи до уваги вказане, суд приходить до висновку, що відмова у видачі позивачу паспорта громадянина України у формі книжечки, оформлена листом від 25.03.2022 року № Є-19/0511-22/0511/19-22, є протиправною та підлягає скасуванню, а позов в цій частині задоволенню.
На виконання частини 5 статті 242 КАС України суд зважає на правовий висновок постанови Верховного Суду від 05.09.2018р. по справі №826/9727/16 з приводу застосування пункту 4 частини 2 статті 245 КАС України, де указано, що суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, за сукупності наступних умов: 1) судом встановлено порушення прав, свобод чи інтересів позивача; 2) на час вирішення спору прийняття рішення належить до повноважень відповідача; 3) виконано усі умови, визначені законом для прийняття такого рішення, зокрема подано усі належні документи, сплачено необхідні платежі і між сторонами немає спору щодо форми, змісту, повноти та достовірності наданих документів; 4) прийняття рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд (аналогічний правовий висновок висвітлено й у постанові Верховного Суду від 06.03.2019р. у справі №2340/2921/18).
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція) кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Тлумачення змісту статті 13 Конвенції надано Європейським судом з прав людини у низці рішень, зокрема: у рішенні від 29.06.2006 року по справі "Пантелеєнко проти України" зазначено, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом; у рішенні по справі "Дорани проти Ірландії" указано, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права; у рішенні по справі "Салах Шейх проти Нідерландів" наголошено, що ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними; у рішенні від 17.07.2008 року по справі "Каіч та інші проти Хорватії" відображено, що обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту, позаяк протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Враховуючи наведене, суд, з метою ефективного захисту прав позивача від порушень з боку суб'єкта владних повноважень вважає за необхідне визнати протиправними дії Відділу №1 у м. Вінниці Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області щодо відмови позивачу у видачі паспорта громадянина України у вигляді книжечки зразка 1994 року відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ.
З огляду на вказане, суд з метою повного відновлення порушеного права позивача вважає, що належним способом захисту порушеного права позивача буде зобов'язання Відділ №1 у м. Вінниці Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області оформити та видати ОСОБА_1 паспорт громадянина України у формі паспортної книжечки, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 року № 2503-ХІІ.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовні вимоги підлягають задоволенню лише зі словесним коригуванням обраного позивачем способу судового захисту, який відповідає об'єкту порушеного права та у спірних правовідносинах є достатнім, необхідним та ефективним.
Згідно з частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи, що позивачем при зверненні до суду з позовною заявою сплачено судовий збір в розмірі 992,40 гривень, а тому на його користь слід стягнути відповідну суму.
Разом з тим, як з'ясовано судом, відповідач у цій справі хоч і вважається суб'єктом владних повноважень в розумінні положень Кодексу адміністративного судочинства України, однак є територіальним підрозділом Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області та немає статусу юридичної особи.
Відтак у даному випадку судовий збір позивачу належить присудити за рахунок бюджетних асигнувань Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області в особі 1-го міського відділу у м. Вінниці Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області.
Керуючись статтями 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправними дії Відділу №1 у м. Вінниці Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області щодо відмови у оформленні та видачі ОСОБА_1 паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 року № 2503-ХІІ.
Зобов'язати Відділ №1 у м. Вінниці Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області оформити та видати ОСОБА_1 паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 року № 2503-ХІІ.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області в особі 1-го міського відділу у м. Вінниці Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області сплачений при зверненні до суду судовий збір у сумі 992,40 грн. (дев'ятсот дев'яносто дві гривні сорок копійок).
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 );
Відповідач: Відділ №1 у м. Вінниці Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області (код ЄДРПОУ: 37836770, адреса: вул. І. Миколайчука, 19, м. Вінниця, Вінницька область, 21036).
Суддя Чернюк Алла Юріївна