м. Вінниця
26 вересня 2022 р. Справа № 120/5305/22
Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Чернюк Алли Юріївни, розглянувши у письмовому проваджені в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Вінницькій області про визнання протиправною та скасування вимоги,
До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Вінницькій області (далі - ГУ ДПС у Вінницькій області, контролюючий орган, відповідач).
Позовні вимоги мотивовані протиправністю, на думку позивача, вимоги Головного управління ДПС у Вінницькій області №Ф-316357-50у від 03.02.2022 року про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за єдиним внеском на суму 31371,56 грн. Тому, з метою захисту своїх прав та законних інтересів, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що 15.06.2022 державним виконавцем Другого відділу ДВС у м. Вінниці Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) було відкрито виконавче провадження №69217280 за вимогою про сплату боргу (недоїмки) ГУ ДПС у Вінницькій області від 03.02.2022 № Ф-316357-50У на суму 31371,56 грн. Позивач вважає вимогу про сплату боргу безпідставною та необґрунтованою, тому позивач звернувся до суду за захистом свої прав та інтересів.
Ухвалою від 18.07.2022 відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Крім того, встановлені сторонам строки для подання відзиву на позов, відповіді на відзив та заперечень.
29.07.2022 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач заперечує проти позову в повному обсязі та зазначає, що згідно з п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 № 2464-VI (далі - Закон № 2464-VI) платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті які обрали спрощену систему оподаткування. Оскільки, згідно з реєстраційними даними ІТС "Податковий блок" позивач зареєстрований 29.04.2010 виконавчим комітетом Вінницької міської ради як фізична особа-підприємець, то, на думку представника відповідача, ОСОБА_1 є платником єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Також сторона відповідача зазначає, що відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 7 Закон № 2464-VI у разі якщо платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
У відзиві зазначається, що за даними інформаційної системи органів ДПС станом на 31.01.2022 загальна заборгованість зі сплати єдиного соціального внеску (КБК 7104000000) позивача становила 31371,56 грн., яка виникла внаслідок несплати поточних нарахувань.
Тому вимога про сплату боргу (недоїмки) № Ф-316357-50У від 03.02.2022 на суму 31371,56 грн., на думку відповідача, є правомірною та не підлягає скасуванню.
Правом на подачу відповіді на відзив та заперечень сторони не скористались.
Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази в їх сукупності, суд встановив таке.
З 29.04.2010 ОСОБА_1 був зареєстрований як фізична особа-підприємець виконавчим комітетом Вінницької міської ради та перебував на спрощеній системі оподаткування. Поряд із цим з 2001 року позивач працював на різних посадах, що підтверджується даними трудової книжки ОСОБА_1 , копії якої містяться в матеріалах справи.
Згідно з обліковими даними контролюючого органу "Податковий блок" ОСОБА_1 взятий на облік в контролюючому органі 05.05.2010 № 65983. Код основного виду діяльності - 52.48.9 (роздрібна торгівля іншими непродовольчими товарами, не віднесеними до інших групувань).
25.05.2020 позивачем припинено підприємницьку діяльність за власним рішенням, про що, до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, внесено запис № 21740050001039408.
Відповідно до інформації інтегрованої картки платника податків (внесків) за кодом класифікації доходів бюджету 71040000 (для фізичних осіб-підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування) станом на 31.10.2018, позивачу загальним підсумком обліковано заборгованість зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 15819,54 грн. На підставі цих облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів відповідачем сформована вимога про сплату боргу (недоїмки) № Ф-9053-17 від 22.12.2018 в сумі 15819,54 грн.
Не погоджуючись із вказаною вимогою про сплату боргу позивач звернувся до суду.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 06.08.2020 року по справі №120/2242/20-а визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління ДФС у Вінницькій області від 22.12.2018 № Ф-9053-17 про сплату боргу (недоїмки) в розмірі 15819,54 грн.
Однак, 03.02.2022 Головним управлінням ДПС у Вінницькій області сформовано нову вимогу № Ф-316357-50У про сплату боргу (недоїмки) на суму 31371,56 грн.
Не погоджуючись із вимогою про сплату боргу позивач звернувся до суду із цим позовом.
Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходив із такого.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, врегульовані Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" № 2464-VI (далі - Закон № 2464-VI).
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 4 Закону платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації фізичних осіб - підприємців визначені Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" (далі - Закон № 755-IV).
Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону № 755-IV державна реєстрація базується на таких основних принципах: 1) обов'язковості державної реєстрації в Єдиному державному реєстрі; 2) публічності державної реєстрації в Єдиному державному реєстрі та документів, що стали підставою для її проведення; 3) врегулювання відносин, пов'язаних з державною реєстрацією, та особливостей державної реєстрації виключно цим Законом; 4) державної реєстрації за заявницьким принципом; 5) єдності методології державної реєстрації; 6) об'єктивності, достовірності та повноти відомостей у Єдиному державному реєстрі; 7) внесення відомостей до Єдиного державного реєстру виключно на підставі та відповідно до цього Закону; 8) відкритості та доступності відомостей Єдиного державного реєстру.
Згідно з ч. 1 ст. 7 Закону № 755-IV Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.
Як вже встановлено судом, позивач зареєстрований як фізична особа - підприємець 29.04.2010 та взятий на облік як платник податків з 05.05.2010. Запис про припинення підприємницької діяльності внесено до Єдиного державного реєстру 25.05.2020.
Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону від 15.05.2003 № 755-IV якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.
Надаючи оцінку правовим підставам для прийняття вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-316357-50У від 03.02.2022, суд зазначає таке.
Відповідно до ч. 4 ст. 78 КАС України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Як встановлено рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 06.08.2020 року по справі №120/2242/20-а, яке набрало законної сили, позивач у період з 05.06.2012 по 03.04.2015; з 14.03.2019 по 07.05.2019; з 08.05.2019 по 31.05.2019 був найманим робітником, що підтверджується записами в трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 11.04.2001.
Пунктом 2 частини 1 статті 1 Закону від 08.07.2010 № 2464-VI передбачено, що єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Під застрахованою особою розуміють фізичну особу, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок (п. 3 ч. 1 ст. 1 Закону від 08.07.2010 № 2464-VI).
За змістом ст. 2 Закону від 08.07.2010 № 2464-VI визначено, що дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Пунктом 4 частини 1 статті 4 Закону № 2464-VI з-поміж інших платників єдиного внеску визначено й фізичних осіб-підприємців, у тому числі й тих, які обрали спрощену систему оподаткування.
В силу пункту 1 частини 2 статті 6 Закону № 2464-VI, платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Згідно абзацу 3 часини 8 статті 9 Закону № 2464-VI платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини 1 статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Відповідно до пункту 1 та 3 частини 1 статті 7 Закону № 2464-VI єдиний внесок нараховується:
- для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорам;
- для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом № 2464-VI не врегульовано.
Однак, системний аналіз наведених норм Закону № 2464-VI свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи - підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відтак, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи-підприємці, проте фактично діяльності не здійснюють, не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
Однак, у постанові від 04.12.2019 по справі № 440/2149/19 (провадження №К/9901/28514/19) Верховним Судом сформульовано правовий висновок, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа - підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, на думку суду касаційної інстанції, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Аналогічного висновку про застосування норм Закону № 2464-VI дійшов Верховний Суд у постановах від 27.11.2019 (справа № 160/3114/19), від 04.12.2019 (справа № 440/2149/19) та від 23.01.2020 (справа № 480/4656/18).
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Як зазначалося, на підставі облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів відповідачем прийнята вимога про сплату боргу (недоїмки) № Ф-316357-50У від 03.02.2022 , згідно якої, за позивачем рахується заборгованість зі сплати єдиного внеску на суму 31371,56 грн.
В той же час, з Індивідуальних відомостей про застраховану особу Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування форми ОК-5 суд у рішенні від 06.08.2020 року по справі №120/2242/20-а встановив, що за грудень 2017 року, за період з січня по листопад 2018 року за позивача сплачувався єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Вказані обставини встановлені рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 06.08.2020 року по справі №120/2242/20-а, яке набрало законної сили, відтак такі відповідно до положень ч. 4 ст. 78 КАС України не підлягають доказуванню при розгляді цієї справи.
Разом з тим, 25.05.2020 позивачем припинено підприємницьку діяльність за власним рішенням, про що, до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, внесено запис № 21740050001039408.
Отже, періоди, за які сплачувався за позивача, як найманого працівника, єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, охоплюються періодами нарахування позивачеві боргу зі сплати єдиного внеску, в той же час виокремити нараховану суму боргу у період, коли позивач не перебував у трудових відносинах, та яка не буде суперечити меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску, за відсутності обґрунтованого розрахунку, із відображенням періодів нарахування такої заборгованості, на переконання суду неможливо.
Також слід вказати, що відповідачем не надано доказів фактичного здійснення позивачем підприємницької діяльності як і доказів отримання доходу від такої діяльності, що обумовлювало б виникнення підстав для сплати ним внеску у розмірі більшому, аніж розмір мінімального страхового внеску у період працевлаштування позивачем. Відтак, покладення, оскаржуваною вимогою на позивача обов'язку із сплати єдиного соціального внеску за спірний період спричинить подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого Державою консолідованого страхового внеску.
Крім цього, відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась щодо застосування правила про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи "Серков проти України" (заява № 39766/05), "Щокін проти України" (заяви N 23759/03 та № 37943/06), які відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягають застосуванню судами як джерела права.
Враховуючи встановлені обставини та надану їм правову оцінку, суд дійшов висновку, що вимога про сплату боргу (недоїмки) № Ф-316357-50У від 03.02.2022 , є протиправною та підлягає скасуванню.
За приписами ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (ст. 90 КАС України).
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів представників сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності свого рішення, та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що позовну заяву належить задовольнити повністю.
Визначаючись щодо розподілу судових витрат суд виходив з того, що згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відтак, на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС України у Вінницькій області понесені ним судові витрати зі сплати судового збору в сумі 992,40 грн.
Стосовно стягнення з відповідача понесених позивачем витрат на правничу допомогу, слід зазначити таке.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Відповідно до частини 9 статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Таким чином, документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 року у справі № 826/1216/16 та постанові Верховного Суду від 17.09.2019 року у справі № 810/3806/18.
Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначає Закон України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 вказаного Закону договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Частиною третьою статті 27 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" передбачено, що до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.
За положеннями статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Зміст наведених вище положень законодавства дає підстави для висновку про те, що адвокатський гонорар може існувати у двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.
На підтвердження понесення витрат на правничу допомогу позивачем надано угоду про надання правової допомоги від 06.07.2022 року та квитанцію до прибуткового касового ордера від 06.07.2022 року №б/н на суму 3000 грн.
Як вбачається з наданих документів, сторони домовились, що розмір гонорару адвоката визначений у фіксованому розмірі та становить 3000 грн.
Доказами понесення витрат на правничу допомогу є квитанція до прибуткового касового ордера від 06.07.2022 року №б/н, відповідно до якого позивачем сплачено витрати на правову допомогу в розмірі 3000 (три тисячі) гривень.
Дослідивши зміст наданих доказів на підтвердження витрат на правничу допомогу, суд доходить висновку, що понесені витрати дійсно пов'язані саме з розглядом даної справи, підтверджені документально, є співмірними зі складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт.
Разом з тим відповідач у своєму відзиві не висловив жодних заперечень щодо розміру вказаної правової допомоги.
З огляду на викладене, понесені позивачем витрати на правову допомогу у сумі 3000,00 грн. підлягають відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Стосовно позовної вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди, суд зазначає наступне.
Зазначена вимога про стягнення моральної шкоди заявлена одночасно з вимогою вирішити публічно-правовий спір, а тому відповідно до частини 5 статті 21 КАС України підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства.
Положеннями статті 56 Конституції України гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до частини 1 статті 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права.
Згідно зі статтею 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала:
1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;
2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;
3) в інших випадках, встановлених законом.
Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Для відшкодування шкоди обов'язково необхідна наявність шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинно-наслідкового зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 30 січня 2018 року по справі № 804/2252/14, від 21.02.2019 року по справі №670/499/16-а, від 28.02.2019 року по справі №804/7085/16.
Згідно з частиною 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Суд зауважує, що в даному випадку для виплати на користь позивача моральної шкоди не достатньо лише зазначення про наявність останньої, натомість реальне завдання такої шкоди має бути доведено.
Однак, позивачем не було доведено причинно-наслідкового зв'язку з предметом позову, у відповідній частині вимог, що розглядається судом.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог у вказаній частині.
Керуючись статтями 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Вінницькій області від 03.02.2022 № Ф-316357-50У про сплату боргу (недоїмки) в розмірі 31371,56 грн.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Вінницькій області судовий збір у сумі 992,40 грн. (дев'ятсот дев'яносто дві гривні сорок копійок) та витрати на правову допомогу в розмірі 3000 грн. (три тисячі гривень).
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 );
Відповідач: Головне управління ДПС у Вінницькій області (код ЄДРПОУ: ВП 44069150, адреса: вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, Вінницька область, 21028).
Суддя Чернюк Алла Юріївна