26 вересня 2022 р. Справа № 120/4707/22
Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Сала Павла Ігоровича, розглянувши в місті Вінниці за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Тиврівської селищної ради про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
21.06.2022 поштою до суду надійшла позовна заява за підписом адвоката Корнійчука С.А., подана від імені та інтересах позивача ОСОБА_1 до Тиврівської селищної ради, про:
- визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо розгляду клопотання позивача від 06.10.2021 про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельної ділянки сільськогосподарського призначення, для ведення особистого селянського господарства, комунальної форми власності, яка розташована на території Тиврівської селищної ради Вінницького району Вінницької області;
- зобов'язання відповідача розглянути клопотання позивача від 06.10.2021 про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельної ділянки сільськогосподарського призначення, для ведення особистого селянського господарства, комунальної форми власності, яка розташована на території Тиврівської селищної ради Вінницького району Вінницької області, з урахуванням правових висновків, наданих судом у цій справі.
Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що в жовтні 2021 року позивач звернувся до відповідача з клопотанням про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельної ділянки сільськогосподарського призначення, для ведення особистого селянського господарства, комунальної форми власності, яка розташована на території Тиврівської селищної ради Вінницького району Вінницької області. До заяви позивач додав ряд необхідних документів. Листом від 23.11.2021 за № 05-12/1330 відповідач повідомив, що 17.11.2021 на засіданні чергової сесії 8 скликання Тиврівської селищної ради проєкт рішення про надання дозволу позивачу на розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельної ділянки не було підтримано більшістю голосів депутатів селищної ради. Позивач вважає таку бездіяльність відповідача протиправною, а тому звертається до суду з цим позовом.
Ухвалою суду від 27.06.2022 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху з підстав її невідповідності вимогам статті 161 КАС України. Так, з наведеннях відповідних мотивів, суд дійшов висновку, що позивач пропустив строк звернення до суду, у зв'язку з чим позивачу надано час для усунення виявлених недоліків позовної заяви протягом 10 (десяти) днів з дня отримання копії ухвали.
15.07.2022 до суду надійшла заява представника позивача про усунення недоліків позовної заяви, в якій заявлено клопотання про поновлення строку звернення до адміністративного суду.
Ухвалою суду від 22.07.2022 клопотання представника позивача про поновлення строку звернення до адміністративного суду задоволено та поновлено позивачу строк звернення до суду. Цією ж ухвалою відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати її розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
12.08.2022 поштою до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач позов заперечує та просить відмовити у його задоволенні.
Відповідач зазначає, що 26.10.2021 до Тиврівської селищної ради надійшло клопотання позивача ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельної ділянки сільськогосподарського призначення, для ведення особистого селянського господарства, комунальної форми власності, орієнтовною площею 2,0 га за кадастровим номером 0524555100:02:003:0052, яка розташована на території Тиврівської селищної ради Вінницького району Вінницької області. 05.11.2021 постійна комісія селищної ради з питань фінансів, бюджету, земельних відносин, регуляторної політики, планування соціально-економічного розвитку, інвестицій та міжнародного співробітництва розглянула клопотання позивача. 17.11.2021 відбулася 16 сесія Тиврівської селищної ради 8 скликання, до порядку денного якої було включене питання "Про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства гр. ОСОБА_1 ". За результатами поіменного голосування рішення не прийнято.
Відповідач визнає, що за наслідками розгляду клопотання позивача жодне з рішень, передбачених статтею 118 Земельного кодексу України, рада не приймала. Разом з тим відповідач просить суд врахувати, що рішенням Тиврівської селищної ради народних депутатів від 18.10.1994 № 58 "Про затвердження земельних ділянок" було затверджено розподіл земельних ділянок жителям смт. Тиврова, які були виділені їм для городництва та ведення особистого підсобного господарства в довгострокове користування на полях Василівської та Дзвониської сільських рад народних депутатів. Відповідні громадяни вважаються добросовісними користувачами наданих їм земельних ділянок. Більшість з них вже подали клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, які були задоволені, в тому числі щодо бажаної для позивача земельної ділянки. Відтак з метою запобігання соціальній напрузі, недопущення конфліктів та судових процесів, Тиврівська селищна рада не може надати дозвіл декільком громадянам на розроблення технічної документації із землеустрою щодо однієї і тієї ж земельної ділянки.
Інших заяв по суті від сторін до суду не надходило.
Відповідно до ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Водночас дата постановлення судового рішення у цій справі обумовлена перебуванням головуючого судді (судді-доповідача) на навчанні у Національній школі суддів України в період з 19.09.2022 до 23.09.2022 включно.
Вивчивши матеріали справи в їх сукупності, оцінивши наведені сторонами доводи, суд встановив таке.
06.10.2021 позивач надіслав до Тиврівської селищної ради клопотання про надання йому дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельної ділянки сільськогосподарського призначення, для ведення особистого селянського господарства, комунальної форми власності, орієнтовною площею 2,0 га за кадастровим номером 0524555100:02:003:0052, яка розташована на території Тиврівської селищної ради Вінницького району Вінницької області.
До клопотання позивач додав викопіювання з Публічної кадастрової карти України із зазначенням місця розташування земельної ділянки. Водночас у клопотанні позивач конкретизував, що бажана земельна ділянка знаходиться в межах земельної ділянки комунальної власності за кадастровим номером 0524555100:02:003:0052.
Вказане клопотання прийняте відповідачем та зареєстроване 13.10.2021 за вх. № 1146/05-09.
17.11.2021 на розгляд 16 сесії 8 скликання Тиврівської селищної ради винесено проєкт рішення ради "Про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства гр. ОСОБА_1 ".
Листом від 23.11.2021 за № 05-12/1330 відповідач повідомив позивача, що 17.11.2021 на засіданні чергової сесії 8 скликання Тиврівської селищної ради проєкт рішення про надання дозволу позивачу на розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельної ділянки не було підтримано більшістю голосів депутатів селищної ради.
Вважаючи протиправною бездіяльність Тиврівської селищної ради щодо прийняття рішення за результатами розгляду клопотання позивача від 06.10.2021, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи оцінку встановленим обставинам справи та спірним правовідносинам, суд зазначає таке.
Відповідно до ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
За змістом статті 18 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об'єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.
Конкретні категорії земель визначені у частині першій статті 19 ЗК України, до яких належать, зокрема, землі сільськогосподарського призначення.
Згідно з ч. 1 ст. 22 ЗК України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.
В силу вимог п. "а" ч. 3 ст. 22 ЗК України землі сільськогосподарського призначення передаються громадянам у власність та надаються у користування для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Отже, законом передбачено право громадян України на безоплатне набуття у власність земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства із земель державної та комунальної власності сільськогосподарського призначення.
Порядок набуття відповідного права визначається главою 19 Розділу IV Земельного кодексу України.
Так, згідно із ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі:
а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян;
б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;
в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами врегульований положеннями статті 118 ЗК України. Зокрема частиною шостою цієї статті визначено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Відповідно до ч. 7 ст. 118 ЗК України орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Згідно з ч. 1 ст. 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Правовий статус Тиврівської селищної ради визначається Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21.05.1997 № 280/97-ВР (далі - Закон № 280/97-ВР).
Стаття 26 Закону № 280/97-ВР передбачає виключну компетенцію сільських, селищних, міських рад.
Так, виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються, серед іншого, відповідно до закону питання регулювання земельних відносин (п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону № 280/97-ВР).
Відповідно до частин 1, 2 ст. 59 Закону № 280/97-ВР рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом.
Отже, аналізуючи вказані норми, суд зазначає, що закон встановлює конкретний (місячний) строк для розгляду органом місцевого самоврядування клопотання громадянина про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність та зобов'язує відповідний орган місцевого самоврядування прийняти за наслідками розгляду такого клопотання одне з двох рішень: про надання дозволу на розроблення документації або про відмову у його наданні.
Як видно з матеріалів справи, позивач ОСОБА_1 звернувся до відповідача з клопотанням від 06.10.2021 про надання йому дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельної ділянки сільськогосподарського призначення, для ведення особистого селянського господарства, комунальної форми власності, орієнтовною площею 2,0 га за кадастровим номером 0524555100:02:003:0052, яка розташована на території Тиврівської селищної ради Вінницького району Вінницької області, додавши до клопотання необхідні для розгляду цього питання документи.
Вказане клопотання отримане Тиврівською селищною радою 13.10.2021, що відповідач визнає. Проте станом на дату звернення до суду жодного передбаченого законом рішення за результатами розгляду клопотання позивача радою не прийнято.
Отже, у спірних правовідносин наявна протиправна бездіяльність органу місцевого самоврядування щодо прийняття рішення за результатами розгляду клопотання громадянина про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою.
Відтак для правильного вирішення цієї справи суду перш за все необхідно надати правову оцінку поведінці відповідача при розгляді ініційованого позивачем земельного питання і визначитися щодо того, чи можна вважати таку поведінку "протиправною бездіяльністю суб'єкта владних повноважень".
Так, в теорії права протиправною бездіяльність суб'єкта владних повноважень визнається зовнішня форма пасивної поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.
Відповідно до ч. 15 ст. 46 Закону № 280/97-ВР порядок проведення першої сесії ради, порядок обрання голови та заступника (заступників) голови районної у місті, районної, обласної ради, секретаря сільської, селищної, міської ради, скликання чергової та позачергової сесії ради, призначення пленарних засідань ради, підготовки і розгляду питань на пленарних засіданнях, прийняття рішень ради про затвердження порядку денного сесії та з інших процедурних питань, а також порядок роботи сесії визначаються регламентом ради з урахуванням вимог Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності". До прийняття регламенту ради чергового скликання застосовується регламент ради, що діяв у попередньому скликанні.
Таким чином, підготовка та розгляд питань, вирішення яких належить до повноважень ради, виносяться на пленарні засідання ради і регулюється, окрім Закону № 280/97-ВР, ще й Регламентом ради. Це стосується і клопотання позивача про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, оскільки окремої процедури розгляду таких питань чинним законодавством України не передбачено.
Відповідно до ст. 1 Регламенту Тиврівської селищної ради (далі - Регламент) порядок діяльності ради, її органів та посадових осіб визначається Конституцією України, Законами України "Про місцеве самоврядування в Україні", "Про статус депутатів місцевих рад", "Про добровільне об'єднання територіальних громад", іншими законодавчими актами України і цим Регламентом.
Згідно із ст. 6 Регламенту Рада проводить свою роботу сесійно. Селищна рада здійснює свою роботу згідно з планом роботи ради, який складається на рік і затверджується на сесії. При необхідності можуть вноситися зміни в план роботи ради.
Відповідно до ст. 8 Регламенту сесія ради скликається в міру необхідності, але не рідше одного разу на квартал, а із земельних питань - один раз на місяць (ч. 5 ст. 46 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").
За змістом положень ст. 22 Регламенту Рада в межах своїх повноважень приймає нормативнi та iншi акти у формi рiшень. Рiшення селищної ради приймаються на пленарному засiданнi пiсля їх обговорення бiльшiстю депутатiв вiд загального складу ради, крiм випадкiв, передбачених цим Регламентом.
Отже, наведеними вище нормами Регламенту та Закону № 280/97-ВР чітко визначено порядок розгляду клопотань громадян про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою з метою відведення земельної ділянки у власність, строк розгляду такого клопотання та рішення, які можуть прийматися радою за результатами його розгляду.
Втім, у матеріалах справи відсутнє рішення Тиврівської селищної ради стосовно розгляду клопотання позивача про надання йому дозволу на виготовлення проєкту землеустрою чи про відмову у наданні такого дозволу.
Водночас відсутність рішення відповідача про надання дозволу ОСОБА_1 на виготовлення документації із землеустрою чи про відмову у його наданні свідчить про те, що клопотання позивача не було розглянуте відповідно до норм статті 118 ЗК України.
Отже, відповідач допустив протиправну бездіяльність щодо належного розгляду клопотання позивача та прийняття відповідного рішення у строк та в спосіб, що визначені законом.
З наведених мотивів суд визнає підставними і такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо неприйняття рішення за результатами розгляду клопотання позивача від 06.10.2021 (вх. № 1146/05-09 від 13.10.2021) про надання дозволу на виготовлення документації землеустрою щодо поділу та об'єднання земельної ділянки сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства.
Оцінюючи позовні вимоги в цій частині зобов'язання відповідача розглянути клопотання позивача про надання такого дозволу, суд зазначає, що поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Пунктами 1.6, 2.4 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 № 1380/5 передбачено, що дискреційні повноваження - сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Дискреційні повноваження можуть закріплюватися в нормативно-правових актах, проектах нормативно-правових актів такими способами: 1) за допомогою оціночних понять, наприклад: "за наявності поважних причин орган вправі надати …", "у виключних випадках особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може дозволити…", "рішення може бути прийнято, якщо це не суперечить суспільним інтересам…" тощо; 2) шляхом перерахування видів рішень, що приймаються органом (особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування), не вказуючи підстав для прийняття того чи іншого рішення або шляхом часткового визначення таких підстав; 3) шляхом надання права органу (особі, уповноваженій на виконання функцій держави або місцевого самоврядування) при виявленні певних обставин (настанні конкретних юридичних фактів) приймати чи не приймати управлінське рішення залежно від власної оцінки цих фактів; 4) за допомогою нормативних приписів, що містять лише окремі елементи гіпотези чи диспозиції правової норми, що не дозволяють зробити однозначний висновок про умови застосування нормативного припису або правові наслідки застосування такого припису.
За наслідками аналізу вказаних положень суд зазначає, що дискреційними є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може".
У такому випадку дійсно суд не може зобов'язати суб'єкта владних повноважень обрати один з правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде правомірним, а тому це не порушує будь-чиїх прав.
Натомість у спірних правовідносинах повноваження відповідача не можуть вважатися дискреційними, оскільки у разі настання визначених законодавством умов, відповідач зобов'язаний до вчинення конкретних дій - розглянути заяву громадянина про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою у встановленому законом порядку, а за умови відповідності заяви та доданих до неї документів вимогам законодавства - прийняти рішення про задоволення заяви. Підставою для відмови у задоволенні заяви можуть бути лише передбачені законом обставини. Визначальним є те, що у кожному конкретному випадку звернення особи із заявою, з урахуванням фактичних обставин, згідно із законом існує лише один правомірний варіант поведінки суб'єкта владних повноважень.
Отже, зобов'язання суб'єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту, застосовується лише за наявності необхідних підстав, але завжди з урахуванням фактичних обставин справи.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 02.07.2020 у справі № 825/2228/18 та від 31.07.2020 у справі № 810/2474/18.
Тобто в кожній конкретній справі, що стосується відмови у наданні громадянину дозволу на розроблення проєкту землеустрою з метою відведення земельної ділянки у власність, суд, констатуючи незаконність наданої відмови, повинен впевнитись у тому, що за встановлених обставин справи не існує законних перешкод для надання такому громадянину відповідного дозволу.
Наведене також підтверджується положеннями ч. 4 ст. 245 КАС України, за змістом яких суд може зобов'язати відповідача-суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача лише в тому разі, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом. Інакше суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Судом встановлено, що відповідач при розгляді клопотання позивача не надав йому належної оцінки на предмет відповідності вимогам статті 118 ЗК України.
Тому вказане клопотання позивача підлягає розгляду по суті уповноваженим органом влади, яким є відповідач, а суд на цьому етапі позбавлений процесуальної можливості приймати рішення в умовах не перевірки, не надання оцінки та не встановлення певних обставин суб'єктом владних повноважень з цього питання. Адже прийняття судом рішення про зобов'язання відповідача видати дозвіл на розроблення проєкту землеустрою, без перевірки наявності чи відсутності усіх підстав для відмови у видачі дозволу, може бути необґрунтованим та призвести до видачі такого дозволу з порушенням.
Крім того, суд наголошує на тому, що орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 ЗК України, надає дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або ж мотивовану відмову у його наданні лише у формі рішення, прийнятого на пленарному засіданні відповідної ради.
Відтак суд приходить до переконання, що у даному випадку належним способом захисту прав позивача є зобов'язання відповідача повторно розглянути його клопотання про надання дозволу на виготовлення документації із землеустрою, з урахуванням при цьому правової оцінки, наданої у рішенні суду.
При вирішенні справи суд не вдається до оцінки доводів відповідача, наведених у відзиві на позовну заяву, щодо відсутності правових підстав для надання позивачу дозволу на розробку проєкту землеустрою.
Суд зазначає, що законність підстав для відмови у наданні громадянину дозволу на виготовлення проєкту землеустрою перевіряється судом у разі прийняття відповідним органом влади рішення про відмову у наданні дозволу та в межах заявлених позовних вимог. А оскільки відповідач такого рішення у встановленому законом порядку не приймав, то усі його заперечення в частині неможливості надання позивачу дозволу є безпідставними та під час розгляду цієї справи самостійного значення не мають.
Частиною першою статті 9 КАС України визначено, що розгляд та вирішення справ в адміністративних справах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.
Перевіривши основні доводи сторін та оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд приходить до переконання, що позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Таким чином, у зв'язку із задоволенням позову, судові витрати позивача на сплату судового збору в розмірі 992,40 грн належить стягнути на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Крім того, суд зауважує, що з урахуванням положень ч. 2 ст. 4 Закону України від 08.07.2011 № 3674-VI "Про судовий збір" та заявлених позовних вимог, звертаючись до адміністративного суду з цим позовом позивач повинен був сплатити судовий збір в розмірі 992,40 грн (як за одну позовну вимогу немайнового характеру).
Натомість відповідно до квитанцій від 09.12.2021 за № 9253-4567-2355-2586 та від 23.05.2021 за № 0.0.2555511663.1 позивач сплатив судовий збір в розмірі 993,00 грн (908,00+85,00)
Таким чином, позивач вніс судовий збір в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Однак згідно з п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України переплачена сума судового збору може бути повернута за ухвалою суду тільки на підставі клопотання особи, яка його сплатила.
Керуючись ст.ст. 72, 77, 90, 139, 242, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Тиврівської селищної ради щодо належного розгляду клопотання ОСОБА_1 від 06 жовтня 2021 року (вх. № 1146/05-09 від 13 жовтня 2021 року) про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельної ділянки сільськогосподарського призначення, для ведення особистого селянського господарства, комунальної форми власності, орієнтовною площею 2,0 га за кадастровим номером 0524555100:02:003:0052, яка розташована на території Тиврівської селищної ради Вінницького району Вінницької області.
Зобов'язати Тиврівську селищну раду з урахуванням висновків суду за наслідками розгляду цієї справи розглянути клопотання ОСОБА_1 від 06 жовтня 2021 року (вх. № 1146/05-09 від 13 жовтня 2021 року) про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельної ділянки сільськогосподарського призначення, для ведення особистого селянського господарства, комунальної форми власності, орієнтовною площею 2,0 га за кадастровим номером 0524555100:02:003:0052, яка розташована на території Тиврівської селищної ради Вінницького району Вінницької області.
Стягнути на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору в розмірі 992,40 грн (дев'ятсот дев'яносто дві гривні 40 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Тиврівської селищної ради.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Інформація про учасників справи:
1) позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 );
2) представник позивача: адвокат Корнійчук Сергій Анатолійович (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса для листування: вул. Соборна, 8, а/с 258, м. Вінниця, 21050);
3) відповідач: Тиврівська селищна рада (код ЄДРПОУ 04326201, місцезнаходження: вул. Тиверська, 40, смт. Тиврів, Вінницький район, Вінницька область, 23300).
Повне судове рішення складено 26.09.2022.
Суддя Сало Павло Ігорович