м. Вінниця
26 вересня 2022 р. Справа № 120/19122/21-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Богоноса М.Б., розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання бездіяльності протиправною та стягнення коштів
22.12.2021 у Вінницький окружний адміністративний суд надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (далі - відповідач). У позовній заяві позивач просить:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 14.06.2019 по 13.12.2021;
- стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 14.06.2019 по 13.12.2021.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач вказує, що по 14.06.2019 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України. На момент звільнення зі служби із ним не проведено повного розрахунку. Лише на виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 04.12.2020 по справі № 120/5401/20-а та постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 02.11.2021 по справі № 120/2145/21-а йому виплачено кошти в загальній сумі 67895,08 грн (сума індексації грошового забезпечення).
Позивач зазначає, що оскільки індексація грошового забезпечення своєчасно не була виплачена, що свідчить про не проведення повного розрахунку при звільненні, відповідно до ст. 117 КЗпП України він має право на виплату середнього заробітку за весь час затримки такого розрахунку.
Тому з метою стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, позивач звернувся до суду із адміністративним позовом.
Ухвалою від 28.12.2021 позовну заяву залишено без руху з наданням строку для усунення недоліків позовної заяви.
11.01.2022 на адресу суду надійшла заява позивача про усунення недоліків, вказаних в ухвалі від 28.12.2021.
Ухвалою від 14.01.2022 відкрито провадження у цій справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання. Цією ж ухвалою надано відповідачу 15-ти денний строк для подання відзиву на позовну заяву.
Також витребувано за ініціативою суду у Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України відомості про середньоденний заробіток ОСОБА_1 на дату звільнення зі служби, а саме 14.06.2019.
02.02.2022 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач просить відмовити у задоволенні позову. По суті спірних правовідносин пояснив, що трудові відносини та військова служба мають різну правову природу, а тому норми законодавства про оплату праці і правила вирішення таких спорів не поширюються на військовослужбовців та прирівняних до них осіб, оскільки вони врегульовані спеціальним законодавством і не підпадають під дію загального трудового права. Відповідно, відсутні правові підстави для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України.
Ухвалою від 30.03.2022 провадження у справі зупинено на підставі п. 5 ч. 1 ст. 236 КАС України.
Ухвалою від 26.09.2022 провадження у справі поновлено.
Дослідивши наявні у справі докази та письмові аргументи, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 проходив службу у Військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України. Наказом командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України від 14.06.2019 № 133 позивача виключено із списків військової частини із 14.06.2019 (а.с. 8).
Після звільнення зі служби позивач вважав, що із ним не проведено повного розрахунку, тому звертався до суду з метою захисту своїх прав.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 04.12.2020 по справі № 120/5401/20-а зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення з 01 січня 2016 року по 01 березня 2018 року.
Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 02.11.2021 по справі № 120/2145/21-а задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії та зобов'язано Військову частину НОМЕР_2 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.03.2018, враховуючи базовий місяць з моменту підвищення посадового окладу 01.01.2008 року, з урахуванням вже виплаченої суми.
19.02.2021 та 13.12.2021 відповідачем на особовий рахунок позивача було перераховано кошти на виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 04.12.2020 по справі № 120/5401/20-а та постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 02.11.2021 по справі № 120/2145/21 в загальній сумі 67895,08 грн.
Позивач зазначає, що оскільки індексація грошового забезпечення йому своєчасно не була виплачена, що свідчить про не проведення повного розрахунку при звільненні, відповідно до ст. 117 КЗпП України він має право на виплату середнього заробітку за весь час затримки такого розрахунку.
Тому з метою стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, позивач звернувся до суду із адміністративним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.
Відповідно до ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Правові засади проходження військової служби та основи соціального захисту військовослужбовців врегульовано нормами Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних силах України, затвердженим указом Президента України від 10.12.2008 .
Беззаперечним є той факт, що спеціальним законодавством щодо порядку та умов виплати грошового забезпечення військовослужбовцям не врегульовано питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні зі служби.
Однак, відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної в постанові від 17 лютого 2015 року у справі № 21-8а15, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Відтак, до спірних правовідносин підлягають застосуванню правила ст. ст. 116, 117 КЗпП України, що не заборонено спеціальним законодавством.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 31.01.2019 по справі № 823/2249/18.
Статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність, а саме обов'язок колишнього роботодавця виплатити середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Визначаючись щодо розміру середнього заробітку, який підлягає стягненню з відповідача за несвоєчасне проведення розрахунку під час звільнення, суд зазначає таке.
Метою встановлення відповідальності роботодавця за порушення строків розрахунків при звільненні є захист майнових прав працівника (службовця) у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права на своєчасне одержання заробітної плати (грошового забезпечення) за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку, законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17, оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
У вказаному рішенні також зазначено, що з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
При цьому Велика Палата Верховного Суду погодилась з висновком Верховного Суду України, наведеними у постанові від 27.04.2016 у справі № 6-113цс16, щодо того, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.
Крім того, у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц Велика Палата Верховного Суду також окреслила зазначені вище критерії оцінки спірних сум середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні.
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні службовця незалежно від того, чи позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум підлягають задоволенню у повному обсязі чи частково.
Про допустимість зменшення розміру відшкодування середнього заробітку у правовідносинах щодо проходження військової служби вказав і Верховний Суд у постанові від 20.05.2020 (справа № 816/1640/17), зауваживши при цьому на обов'язок суду мотивувати прийняте рішення в частині підстав зменшення відшкодування.
Як вже зазначалося, основною метою покладення на роботодавця відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, є захист майнових прав працівника у зв'язку із його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне отримання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом для існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
В цьому контексті суд враховує, що позивача звільнено із служби 14.06.2019.
Між тим, судом встановлено, що лише 13.12.2021 відповідачем повністю здійснено виплати належних позивачу при звільненні сум, підставою для чого стали рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 04.12.2020 по справі № 120/5401/20-а та постанова Сьомого апеляційного адміністративного суду від 02.11.2021 по справі № 120/2145/21-а.
Таким чином, час затримки остаточного розрахунку з позивачем при його звільненні з військової служби включає період з 15.06.2019 по 12.12.2021, що становить 912 календарних днів.
Згідно з довідкою - розрахунку від 31.01.2022 № 19 середньоденний заробіток позивача становить 358,20 грн. Відповідно, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в цьому разі становить 326678,40 грн (358,20 грн х 912 календарних днів).
Разом з тим суд звертає увагу на те, що при загальному розмірі несвоєчасно виплаченої індексації грошового забезпечення (67895,08 грн), з відповідача не може бути стягнуто усю суму середнього заробітку за час затримки розрахунку в розмірі 326678,40 грн, адже така істотно перевищує розмір несвоєчасно виплачених сум.
У постанові від 18.07.2018 в справі № 825/325/16 Верховний Суд вказав на те, що при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку при звільненні необхідно враховувати розмір середнього заробітку позивача, суму заборгованості, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, а також те, що відповідач є органом державної влади, фінансування якого здійснюється з державного бюджету.
Аналогічна правова позиція щодо застосування принципу співмірності зазначена у постанові Верховного Суду від 04.04.2018 у справі №524/1714/16-а та постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, які мають враховуватись до спірних правовідносин на виконання вимог ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та ч. 5 ст. 242 КАС України.
Так, в постанові від 30.10.2019 у справі № 806/2473/18 (адміністративне провадження № К/9901/2118/19) Верховний Суд сформував правову позицію щодо врахування істотності частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку.
Суд враховує зазначені висновки Верховного Суду при зменшенні розміру компенсації за затримку розрахунку позивачу у цій справі.
Зокрема, при вирішенні справи суд з'ясував, що істотність частки невиплаченої суми індексації грошового забезпечення (67895,08 грн) у порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку за період з 15.06.2019 по 12.12.2021 становить 20,78 % (67895,08 / 326678,40 х 100%).
Отже, сума, що підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 20,78 % розраховується наступним чином: 358,20 грн (середньоденний заробіток позивача) х 20,78 % = 74,43 грн - середньоденна сума відшкодування з урахуванням істотності частки; 74,43 грн х 912 ( днів затримки розрахунку) = 67880,16 грн.
Таким чином, з урахуванням принципу розумності, справедливості та співмірності, суд вважає, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути виплачений позивачу у розмірі 67880,16 грн з урахуванням істотності частки несвоєчасно виплачених сум в порівнянні із середнім заробітком позивача.
Окрім того, виходячи із наведених вище принципів та застосовуючи визначені Верховним Судом критерії для зменшення розміру середнього заробітку, суд також враховує і обставини, за яких пов'язана тривалість періоду проведення відповідачем остаточного розрахунку при звільненні та виплату усіх компенсаційних сум, адже саме тривалість періоду затримки виплат зумовила і зростання розміру середньої заробітку.
Так, суд зауважує, що причиною затримки виплат стало неправильне тлумачення відповідачем норм щодо проведення індексації грошового забезпечення. У зв'язку із цим, між позивачем та відповідачем виникли спори, які вирішено судом у межах адміністративних справ № 120/5401/20-а та № 120/2145/21-а.
Тобто невиплата відповідачем усіх сум належних позивачу при звільненні не носить свавільного характеру, а пов'язана із помилковим застосуванням норм чинного законодавства.
Окрім того, відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У даному ж випадку, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, як спеціальний вид відповідальності роботодавця, має на меті відшкодувати працівникові збитки від порушення його майнових прав.
Втім, така компенсація повинна бути адекватною та відповідати принципу співмірності, а не розглядатися як спосіб збагачення за рахунок роботодавця.
Тому, на думку суду, стягнення з відповідача на користь позивача суми середнього заробітку, яка перевищує розмір фактично невиплачених позивачеві сум при звільненні, буде неспівмірним з тією шкодою для законних прав, якої позивач зазнав у зв'язку з протиправною бездіяльністю відповідача.
Отже, за результатами дослідження обставин справи та враховуючи критерії, які за висновками Верховного Суду можуть застосовуватись судом для зменшення розміру відшкодування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд доходить висновку про відповідність вищезазначеної суми 67880,16 грн принципам розумності, справедливості та пропорційності встановлених законом заходів відповідальності.
Варто зазначити, що Верховний Суд при перегляді рішень в аналогічних справах неодноразово зазначав про відсутність єдино правильного чи обов'язкового алгоритму зменшення середнього заробітку, який підлягає присудженню працівнику у випадку порушення роботодавцем строків розрахунків при звільненні. Критерії, які запропонувала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, містять широкий спектр умов, які можуть вплинути на суму середнього заробітку.
У постановах Верховного Суду від 30.11.2020 по справі № 480/3105/19, від 31.03.2021 по справі № 120/2617/20 та від 20.05.2021 по справі № 380/3007/20 застосовувалися й інші способи обчислення середнього заробітку. Однак запропоновані Судом касаційної інстанції у цих постановах алгоритми не враховуються при розгляді цієї справи, адже в іншому випадку сума середнього заробітку істотно перевищуватиме суму коштів, що своєчасно не виплачені позивачу. Такий підхід не відповідатиме вимогам розумності і справедливості, принципу співмірності розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні із розміром належних звільненому працівникові сум.
Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, перевіривши доводи сторін та оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд доходить висновку, що заявлений позов належить задовольнити у спосіб визнання протиправними дії відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу середнього заробітку за період затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні з 14.06.2019 по 13.12.2021 включно та зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток за період з 14.06.2019 по 13.12.2021 включно в сумі 67880,16 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Отже, сплачений при зверненні до суду судовий збір в розмірі 908,00 грн, належить стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за період затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні із служби з 14.06.2019 по 13.12.2021 включно.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за період затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні із служби з 14.06.2019 по 13.12.2021 включно в сумі 67880,16 грн. (шістдесят сім тисяч вісімсот вісімдесят гривень 16 копійок).
Стягнути на користь ОСОБА_1 понесені витрати зі сплати судового збору в сумі 908,00 грн. (дев'ятсот вісім гривень 00 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 - АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 ;
Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України - вул. Некрасова, 72, м. Вінниця, 21001, код ЄДРПОУ НОМЕР_4 .
Суддя Богоніс Михайло Богданович