СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА
пр. № 6/759/219/22
ун. № 755/800/19
14 вересня 2022 року м. Київ
Святошинський районний суд м. Києва
в складі головуючого судді Кириленко Т.В.;
при секретарі Шпаковичі С.Р.;
за участю представника боржника ОСОБА_1 ;
розглянувши у відкритому судовому засіданні подання приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Телявського Анатолія Миколайовича про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України без вилучення паспортного документа,-
Приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Телявський А.М. звернувся до суду з поданням, в якому просить тимчасово обмежити у праві виїзду за межі України гр. України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , без вилучення паспортного документа до виконання боржником виконавчих документів. Обгрунтовує подання тим, що на виконанні у приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Телявського А.М. перебуває зведене виконавче провадження № 66976677 з примусового виконання виконавчого листа № 755/800/19 про стягнення боргу з ОСОБА_2 в розмірі 306 679,55 грн. та виконавчого листа № 755/798/19 про стягнення боргу з ОСОБА_2 в розмірі 2 774 335,24 грн. Згідно рекомендованого повідомлення боржник 17.05.2021 особисто отримав постанову про відкриття виконавчого провадження. Згідно отриманої інформації за боржником зареєстровано 16 (шістнадцять) транспортних засобів, у зв'язку з чим приватним виконавцем винесені постанови про розшук майна боржника. Також отриманою інформацією встановлено, що боржник після відкриття виконавчого провадження 12.05.2021 та 11.08.2021 перетинав державний кордон України. Проте від сплати боргу в добровільному порядку боржник ухиляється.
Відповідно до ч.3, 4 ст. 441 Цивільного процесуального кодексу України, суд може постановити ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи, яка є боржником за невиконаним нею судовим рішенням, на строк до повного виконання такого судового рішення. Ухвала про тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути постановлена за поданням державного або приватного виконавця, яким відкрито відповідне виконавче провадження. Суд негайно розглядає таке подання без повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб за участю державного (приватного) виконавця.
Приватний виконавець у судове засідання не з'явився повторно, про дату, час та місце його проведення повідомлявся належним чином.
Представник боржника у судовому засіданні проти задоволення подання заперечувала, посилаючись на його необґрунтованість.
Вивчивши матеріали подання приватного виконавця, дослідивши докази по справі, оцінивши надані сторонами докази щодо тимчасового обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України без вилучення паспорта громадянина України для виїзду за кордон, суд дійшов наступних висновків.
Згідно з ч.1 ст. 18 ЦПК України, судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Судове рішення (постанова, ухвала) це акт судової влади, що здійснює захист порушених або оскаржених прав громадян і організацій шляхом підтвердження наявності або відсутності правовідносин і розпорядженням відповідних дій в майбутньому.
Обов'язок виконувати судове рішення (постанову) випливає не з рішення (постанови) суду як такого, а із санкцій, передбачених нормами права, що були застосовані судом. Навіть у тих випадках, коли закон передбачає відповідальність за невиконання рішень, ця відповідальність має на меті примусити зобов'язану рішенням суду особу виконати розпорядження норми, що застосував суд.
Одними з властивостей судового рішення, що вступило в законну силу є: можливість примусового виконання судового рішення мимо волі зобов'язаної особи та обов'язковість, яка полягає в тому, що судове рішення, що вступило в законну силу, стає обов'язковим для всіх органів, підприємств, установ, організацій, посадових осіб і громадян і підлягають виконанню на всій території України. Рішення, що вступило в законну силу, є обов'язковим і підлягає точному виконанню. Усі державні органи, посадові особи й окремі громадяни, зобов'язані сприяти виконанню рішення суду, виконуючи вимоги державного виконавця.
Як вбачається із матеріалів справи, 07.05.2021 року Святошинським районним судом м. Києва було видано виконавчий лист у цивільній справі № 759/800/19, яким із ОСОБА_2 на користь АТ «Комерційний банк «Глобус» було стягнуто заборгованість за договором про встановлення ліміту овердрафту до Договору на відкриття поточного рахунку та обслуговування платіжної картки від 17.08.2016 року зі змінами у загальному розмірі 306 679 грн. 55 коп. (а.с. 11-12).
12.05.2021 року приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Телявськиим А.М. було відкрито виконавче провадження № 65405124 з примусового виконання зазначеного виконавчого листа № 755/800/19, виданого 07.05.2021 року Святошинським районним судом м. Києва на підставі зазначеного вище рішення (а.с. 15). Крім того, 12.05.2021 року приватним виконавцем було винесено постанови про арешт коштів та майна ОСОБА_2 (а.с. 25-26, 48).
Відповідно до ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Статтею 313 ЦК України передбачено, що фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на вільний самостійний виїзд за межі України. Фізична особа може бути обмежена у здійсненні права на пересування лише у випадках, встановлених законом.
На здійснення цих прав не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров'я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.
Передбачені у законі обмеження є заходами, які покладаються на боржника з метою заклику до його правосвідомості, якщо останній ухиляється від виконання свого обов'язку, або ж переслідують пасивне та незаборонене примушування боржника до вчинення ним активних дій, щоб якнайскоріше задовольнити інтереси кредитора та позбутися обмежувальних заходів.
Свобода пересування гарантована статтею 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав і основоположних свобод, частина друга якої передбачає: «Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною». Разом з тим, частиною 3 вказаної статті передбачено, що на здійснення цього права не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров'я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.
Стаття 12 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права передбачає, що кожна людина має право покидати будь-яку країну, включаючи свою власну. Згадані вище права не можуть бути об'єктом ніяких обмежень, крім тих, які передбачено законом, які є необхідними для охорони державної безпеки, громадського порядку, здоров'я чи моральності населення або прав і свобод інших і є сумісними з іншими правами, визначеними в цьому Пакті.
Так, у справі «Гочев проти Болгарії» Європейський Суд з прав людини підсумував принципи, що відносяться до оцінки необхідності заходів, які обмежують свободу пересування наступним чином: у відношенні пропорційності обмеження, встановленого у зв'язку з неоплаченими боргами, Європейський Суд з прав людини у пункті 49 цього рішення зазначив, що таке обмеження є виправданим лише остільки, оскільки сприяє досягненню переслідуваної мети гарантування повернення вказаних боргів (див. рішення Європейського Суду з прав людини від 13 листопада 2003 року за справою «Напияло проти Хорватії» (Napijalo v. Croatia), скарга N 66485/01, §§ 78 - 82).
Окрім того, навіть якщо міра, що обмежує свободу пересування особи є початково обґрунтованою, вона може стати неспіврозмірною й порушити права особи, якщо автоматично продовжується протягом тривалого часу (див. рішення Європейського Суду з прав людини за справою «Луордо проти Італії » (Luordo v. Italy), скарга N 32190/96, § 96, ECHR 2003-IX), рішення Європейського Суду з прав людини за справою «Фельдеш та Фельдешне Хайлік проти Угорщини» (Foldes and Foldesne Hajlik v. Hungary), скарга N 41463/02, § 35, ECHR 2006, рішення Європейського Суду з прав людини за справою «Рінер проти Болгарії», § 121).
Надалі у пункті 50 вказаного рішення Європейський Суд з прав людини підкреслив, що у будь-якому випадку влада країни зобов'язана забезпечити те, що порушення права особи залишати його або її країну було від самого початку і протягом всієї тривалості - виправданим та пропорційним за будь-яких обставин.
Тобто, застосовуючи статтю 2 Протоколу 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, які є джерелом права в Україні, суд зобов'язаний забезпечити, щоб порушення права особи залишати країну було виправданим та пропорційним за будь-яких обставин.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадку, якщо він ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом, - до виконання зобов'язань.
Юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду передбачені саме за ухилення від виконання зобов'язань, а не за наявність факту їх невиконання.
При цьому, під ухиленням від виконання зобов'язань, покладених судовим рішенням, слід розуміти такі діяння (дії чи бездіяльність) особи боржника, які полягають у навмисному чи іншому свідомому невиконанні ним таких обов'язків у виконавчому провадженні, коли виконати цей обов'язок у нього є всі реальні можливості (наприклад, наявність майна, грошових коштів тощо) і цьому не заважають будь-які незалежні від нього об'єктивні обставини (непереборної сили, події тощо).
Особа, яка має невиконані зобов'язання, не може вважатися винною в ухиленні, поки не буде доведено протилежне.
Отже, наявність самого лише невиконаного зобов'язання не наділяє приватного виконавця правом на звернення до суду з поданням про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межіУкраїни. Факт ухилення боржника має підтверджуватись сукупністю належних доказів, які приватний виконавець повинен надати до суду.
Зазначене відповідає правовому висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 12.12.2018 у справі 752/11896/17.
Відповідно до ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний вживати заходів примусового виконання рішень, встановлених цим Законом, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії.
При цьому, відповідно до ч.1 ст.441 ЦПК України, тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як захід забезпечення виконання судового рішення або рішення інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом.
З аналізу наведених норм чинного законодавства убачається, що застосування обмеження у праві виїзду за межі України боржнику за виконавчим провадженням вживається, як захід забезпечення виконання судового рішення у разі ухилення такої особи від виконання зобов'язань, однак має тимчасовий характер, а саме до виконання зобов'язань або зміни обставин, які викликали застосування такого обмеження.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду України щодо вирішення питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України «ухилення від виконання зобов'язань, покладених судовим рішенням, рішенням іншого органу (посадової особи)», вжите у п. 5 ч. 1 ст. 6 Закону № 3857-XII та у п. 18 ч. 3 ст. 11 Закону № 606-XIV, означає з об'єктивної сторони такі діяння (дії чи бездіяльність) особи боржника, які полягають у навмисному чи іншому свідомому невиконанні нею зазначених обов'язків. У зв'язку з цим і здійснюється примусове виконання. Це також є підставою для звернення з поданням до суду щодо вирішення питання про застосування до такої особи тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України.
Особа, яка має невиконані зобов'язання, не може вважатися винною в ухиленні, поки не буде доведено протилежне.
Відповідно до положення ч. 3 ст. 10 ЦПК наявність умислу та обставини, які є предметом посилання суб'єкта подання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України як на підставу його вимог, підлягають доведенню. Зокрема, задоволення такого подання можливе лише за умови «доведення факту ухилення боржника від виконання зобов'язання».
Ухилення боржника від виконання своїх зобов'язань є оціночним поняттям. Теоретично їх невиконання може бути зумовлене об'єктивними причинами, наприклад, внаслідок відсутності майна, роботи, незадовільного фінансового стану, тривалого відрядження, важкої хвороби тощо. Однак воно може мати й принципово інше походження, суб'єктивне, коли боржник свідомо ухиляється від виконання - має змогу виконати зобов'язання у повному обсязі або частково, але не робить цього без поважних причин.
Саме невиконання боржником самостійно зобов'язань протягом строку, який вказує приватний виконавець в постанові про відкриття виконавчого провадження, не може свідчити про ухилення боржника від виконання покладених на нього рішенням обов'язків.
Поняття «ухилення від виконання зобов'язань, покладених на боржника рішенням» варто розуміти як будь-які свідомі діяння (дії або бездіяльність) боржника, спрямовані на невиконання відповідного обов'язку у виконавчому провадженні, коли виконати цей обов'язок у нього є всі реальні можливості (наприклад, наявність майна, грошових коштів тощо) і цьому не заважають будь-які незалежні від нього об'єктивні обставини (непереборної сили, події тощо).
Пунктом 15 Правил перетинання державного кордону громадянами України постановою Кабінету Міністрів України № 57 від 27 січня 1995 року передбачено, що громадянину може бути відмовлено у виїзді з України, якщо він ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням.
Відповідно до п. 8 ст. 19 Закону України «Про Державну прикордонну службу України» на Державну прикордонну службу України відповідно до визначених законом завдань покладаються запобігання та недопущення перетинання державного кордону України особами, яким згідно із законодавством не дозволяється в'їзд в Україну або яких тимчасово обмежено у праві виїзду з України, у тому числі згідно з дорученнями правоохоронних органів; розшук у пунктах пропуску через державний кордон осіб, які переховуються від органів досудового розслідування та суду, ухиляються від відбуття кримінальних покарань; виконання в установленому порядку інших доручень правоохоронних органів.
Відповідно до роз'яснень Верховного суду України від 01.02.2013 року, викладених у судовій практиці щодо вирішення питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України, Законом передбачено юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду не за наявність факту невиконання зобов'язань, а за ухилення від їх виконання. У зв'язку з цим з метою всебічного і повного з'ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов'язків учасників спірних правовідносин, суду належить з'ясувати, чи дійсно особа свідомо не виконувала належні до виконання зобов'язання в повному обсязі або частково.
Подання приватного виконавця повинно бути обґрунтованим, тобто містити зазначення обставин, що підтверджують необхідність обмежити право особи на виїзд за межі України. Відкриття виконавчого провадження не може розглядатись як достатня підстава для застосування судом саме такого заходу, як обмеження права виїзду за межі України.
Під час розгляду заяви про тимчасове обмеження боржника - фізичної особи або керівника боржника - юридичної особи у праві виїзду за межі України відповідно до ст. 441 ЦПК України доказуванню підлягають факти ухилення боржника від виконання рішення суду, можливість виїзду за межі України з метою ухилення від виконання рішення суду, в тому числі наявність закордонного паспорта громадянина України, вжиття державним виконавцем заходів примусового виконання рішення суду відповідно ст. 32 Закону України «Про виконавче провадження».
В порядку ст. 76 Закону України «Про виконавче провадження» передбачена відповідальність за невиконання законних вимог державного виконавця та порушення вимог цього Закону, а саме за невиконання законних вимог державного виконавця громадянами чи посадовими особами, неподання або подання неправдивих відомостей про доходи та майновий стан боржника, а також неповідомлення боржником про зміну місця роботи (знаходження), якщо ці дії не мають ознак злочину, а також за неявку без поважних причин за викликом державного виконавця на винних осіб за постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби накладається штраф від десяти до тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян у порядку, передбаченому законом.
У разі наявності ознак злочину у діях особи, яка умисно перешкоджає виконанню рішення чи іншим чином порушує вимоги законодавства про виконавче провадження, державний виконавець складає акт про порушення і надсилає до відповідних правоохоронних органів подання про притягнення винної особи до кримінальної відповідальності.
З наданих приватним виконавцем матеріалів виконавчого провадження вбачається, що боржник ОСОБА_2 отримав постанову про відкриття виконавчого провадження № 65405124 від 12.05.2021р., що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення. Однак доказів отримання виклику приватного виконавця від 12.08.2021р. за вих. 4801 матеріали, додані до подання, не містять.
Враховуючи вжиті приватним виконавцем заходи примусового виконання виконавчого листа, їх співмірність у співвідношенні запропонованих заходів обмеження до суми боргових зобов'язань, суд не вбачає підстав для задоволення подання приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Телявського А.М. про тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України, за відсутністю доказів, які б давали підстави вважати, що боржник може виїхати за кордон з метою ухилення від сплати боргу, та які б свідчили, що боржник ОСОБА_2 ухиляється від виконання рішення суду.
Сам по собі факт перетину боржником Державного кордону України не може свідчити про його ухилення від виконання рішення суду, оскільки, як зазначено вище, відсутні докази, які б підтверджували факт умисного невиконання судового рішення.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що подання приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Телявського А.М. про тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України без вилучення паспортного документа є необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню.
На підставі ст.6 Закону України «Про порядок виїзду і в'їзду в Україну громадян України», ст.19 Закону України «Про державну прикордонну службу України» та керуючись ст. ст. 260, 353, 354, 441 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-
Оголосити резолютивну частину ухвали в такій редакції:
Подання приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Телявського Анатолія Миколайовича про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України без вилучення паспортного документа залишити без задоволення.
Ухвалу може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення, а у разі якщо ухвалу постановлено без участі особи, яка її оскаржує, протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання її копії.
Повний текст ухвали виготовлено 19.09.2022 року.
Суддя Т.В. Кириленко