ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
23.09.2022Справа № 910/11596/21
Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Лемтранс» вул. Антоновича, 46-46А, м. Київ, 03150
до Акціонерного товариства «Українська залізниця» вул. Є. Гедройця, буд. 5, м. Київ, 03150
про стягнення 81 672,47 грн.
Представники сторін: не викликались.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Лемтранс» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення 81 672,47 грн. збитків.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на понесення позивачем внаслідок незбереження відповідачем як підприємством залізничного транспорту під час перевезення залізницею цілісності майна (власних та орендованих вагонів) збитків в загальній сумі 81 672,47 грн., пов'язаних з придбанням деталей, технічним обслуговуванням вагонів та їх транспортуванням, які підлягають стягненню з відповідача на підставі статей 22, 1166, 1192 Цивільного кодексу України та статей 110, 114, 126 Статуту залізниць України.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.08.2021 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/11596/21, з огляду на характер спірних правовідносин, заявлені позивачем вимоги та предмет доказування у даній справі, враховуючи наявні в матеріалах справи докази та оскільки ціна позову у даній справі не перевищує 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, суд прийшов до висновку про необхідність розгляду даної справи за правилами спрощеного провадження на підставі частини 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
Через канцелярію суду 10.08.2021 від відповідача надійшов відзив № НЮ-06/1166 від 06.08.2021 на позовну заяву, в якому АТ «Українська залізниця» заперечує проти позовних вимог, посилаючись на відсутність підстав для складання комерційного акту по факту розукомплектування вагонів ТОВ «Лемтранс», який є підставою для матеріальної відповідальності залізниці, оскільки комерційний акт складається у випадку розкрадання саме вантажу, а не рухомого складу (вагону), тоді як в даному випадку факту втрати або псування вантажу не було, що підтверджується відсутністю відповідних комерційних актів, а також актів форми ВУ-25. Крім того відповідач наголошує на тому, що на станціях слідування вагонів позивача був зафіксований саме факт крадіжки, а не пошкодження, проте позивачем не було здійснено жодних заходів щодо звернення до правоохоронних органів по факту розкрадання деталей з вагонів невстановленими особами. В свою чергу, як зазначає відповідач, розукомплектування вагонів не відповідає поняттю пошкодження. Відзив судом долучено до матеріалів справи.
В подальшому 12.08.2021 через канцелярію суду від позивача надійшла відповідь на відзив №566 від 12.08.2021, у якій останній заперечує проти доводів відповідача та просить суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, зазначаючи про правовий статус порожніх вагонів, які перевозяться залізницею за повними перевізними документами зі сплатою провізної плати - «вантажу» (вантаж на колесах). Відповідь на відзив разом з доказами надсилання на адресу відповідача судом долучена до матеріалів справи.
Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, а також заяв та клопотань процесуального характеру, окрім наявних в матеріалах справи, позивачем та відповідачем суду не надано.
В свою чергу суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Наразі, від відповідача станом на час винесення рішення до суду не надходило жодних заяв про неможливість подання заперечень на відповідь на відзив та/або про намір вчинення відповідних дій у відповідності до статті 167 Господарського процесуального кодексу України та/або продовження відповідних процесуальних строків та заперечень щодо розгляду справи по суті.
З огляду на вищевикладене, оскільки Акціонерне товариство «Українська залізниця» не скористалося наданими йому процесуальними правами, зокрема, відповідачем не надано заперечень на відповідь відзив на позовну заяву, суд дійшов висновку про можливість розгляду даної справи виключно за наявними матеріалами.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Як свідчать матеріали справи та зазначено позивачем у позовній заяві, у період січень - лютий 2021 року відповідачем - Акціонерним товариством "Українська залізниця" за маршрутами Світлодарське Донецької залізниці - Ароматна Придніпровської залізниці, Каменське Придніпровської залізниці - Богуславський Придніпровської залізниці, Ладижин Одеської залізниці - Богуславський Придніпровської залізниці, Берегова Одеської залізниці - Попасна ІІ Донецької залізниці, Берегова Одеської залізниці - Інгулець Придніпровської залізниці здійснювалось перевезення порожніх вантажних вагонів, які перебувають у власності та оперативному управлінні (оренді) позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Лемтранс», а саме: вагонів № 56276017 (залізнична накладна № 47253604 від 24.01.2021 року), № 53568531 (залізнична накладна № 52842895 від 31.01.2021 року), № 54037981 (залізнична накладна № 52869724 від 01.02.2021 року), № 62043252 (залізнична накладна № 47929914 від 15.02.2021 року), № 56955768 (залізнична накладна № 53014049 від 11.02.2021 року), № 56083488 (залізнична накладна № 40162786 від 02.02.2021 року (досилочна № 47608724), № 55161863 (залізнична накладна № 40587107 від 15.02.2021 року), № 53498317 (залізнична накладна № 40075772 від 30.01.2021 року), № 53542825 (залізнична накладна № 40181877 від 02.02.0021 року).
При цьому перебування залізничних вагонів в оренді підтверджується наявними в матеріалах справи копіями договорів, а саме: Договору оренди залізничного рухомого складу №868/19 від 01.11.2019 року, №12/09 від 24.12.2008 року, №80/18 від 01.02.2018 року, №226/13 від 27.08.2013 року, Договору суборенди вагонів №658/17 від 01.10.2017 року, Договір фінансового лізингу №UTL-175 від 15.05.2018 року.
Факт прийняття вказаних вантажних вагонів до перевезення відповідачем не заперечувався.
Судом встановлено, що за своїм змістом та правовою природою відповідні правовідносини в сфері перевезення регулюються нормами глави 64 Цивільного кодексу України та глави 32 Господарського кодексу України.
Статтею 908 Цивільного кодексу України, яка кореспондується зі статтею 306 Господарського кодексу України встановлено, що загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
Частиною 5 статті 307 Господарського кодексу України встановлено, що умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями встановлюються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.
Зокрема, загальні умови перевезення вантажів залізничним транспортом регулюються Законом України «Про транспорт», Законом України «Про залізничний транспорт», Статутом залізниць України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 № 457, та іншими актами законодавства України, в т.ч. Правилами оформлення перевізних документів, затвердженими наказом Міністерства транспорту України № 644 від 21.11.2000, Правилами складання актів, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 28.05.2002 року за № 334, Правилами приймання вантажів до перевезення, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 за №861/5082, Правилами видачі вантажів, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 за №862/5083, Правилами користування вагонами і контейнерами, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 25.02.1999 року №113.
У відповідності до частини 2 статті 3 Закону України "Про залізничний транспорт" нормативні документи, що визначають порядок і умови перевезень, користування засобами залізничного транспорту загального користування, безпеки руху, охорони праці, забезпечення громадського порядку, перетину залізничних колій іншими видами транспорту і комунікаціями, пожежної безпеки, санітарні норми та правила на залізничному транспорті України є обов'язковими для всіх юридичних і фізичних осіб на території України.
Відповідно до статті 2 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 року № 457 (далі - Статут), статут залізниць України визначає обов'язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом. Статутом регламентуються порядок укладання договорів, організація та основні умови перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, основні положення експлуатації залізничних під'їзних колій, а також взаємовідносини залізниць з іншими видами транспорту.
Згідно пункту 5 Статуту нормативні документи, що визначають порядок і умови перевезень, користування засобами залізничного транспорту, безпеки руху, охорони праці, громадського порядку, перетину залізничних колій іншими видами транспорту і комунікаціями, пожежної безпеки, санітарні норми та правила на залізничному транспорті, є обов'язковими для всіх юридичних і фізичних осіб на території України.
Відповідно до пункту «а» статті 5 Статуту правила перевезення вантажів (далі - Правила) є обов'язковими для всіх юридичних і фізичних осіб на території України.
За приписами частини 1 статті 908 Цивільного кодексу України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення.
Згідно з частиною 1 статті 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
За змістом частини 2 статті 307 Господарського кодексу України та частини 2 статті 909 Цивільного кодексу України договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов'язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень.
У відповідності до частини 3 статті 909 Цивільного кодексу України укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).
Укладення договору перевезення вантажу шляхом складання транспортної накладної передбачено також частиною 2 статті 307 Господарського кодексу України.
Статтею 6 Статуту залізниць України визначено, що накладна - це основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до цього Статуту та Правил перевезення вантажів, і наданий залізниці відправником разом з вантажем. Накладна є обов'язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої особи-одержувача і супроводжує вантаж до місця призначення. Накладна одночасно є договором на заставу вантажу для забезпечення гарантії внесення належної провізної плати та інших платежів за перевезення. Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення.
Оформлення накладної має здійснюватися у відповідності до Правил оформлення перевізних документів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 № 644 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 року за № 863/5084 (далі - Правила оформлення перевізних документів).
Згідно з пунктом 1.1. Правил оформлення перевізних документів на кожне відправлення вантажу, порожніх власних, орендованих вагонів та контейнерів відправник надає станції відправлення перевізний документ (накладну) за формою, наведеною у додатку 1 до цих Правил. У разі пред'явлення до перевезення вантажу груповою відправкою або маршрутом відправник додає до накладної відомість вагонів (додаток 2 до цих Правил) або відомість вагонів і контейнерів, що перевозяться маршрутом (групою) за накладною (додаток 4 до Правил перевезення вантажів в універсальних контейнерах, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 20.08.2001 № 542, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 10.09.2001 за № 798/5989). У відповідності до цих Правил накладна може оформлятися і надаватися в електронному вигляді (із накладенням електронного цифрового підпису (далі - ЕЦП)). Електронний перевізний документ та його паперова версія мають однакову юридичну силу.
Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення, де видається одержувачу разом з вантажем. Накладна у паперовому вигляді є відображенням її електронної копії, яка обов'язково надається на станцію відправлення одночасно з накладною у паперовому вигляді.
Порядок експлуатації власних вантажних вагонів на залізничному транспорті загального користування регламентують Правила експлуатації власних вантажних вагонів затверджених наказом Міністерство інфраструктури України від 29.01.2015 №17, відповідно до пункту 1.1 яких Правила є обов'язковими при перевезеннях вантажів вагонами, що перебувають у власності перевізників, операторів, підприємств, установ, організацій, фізичних осіб - підприємців, які орендують їх в інших власників або якими вони володіють на підставі договору управління майном, договору про спільну діяльність тощо.
Пунктом 5.4 Правил експлуатації власних вантажних вагонів передбачено, що перевезення власних вантажних вагонів у завантаженому і порожньому стані в усіх випадках (передислокація, ремонт тощо) оформляється перевізним документом (накладною) в електронному (із накладенням електронного цифрового підпису) або паперовому вигляді згідно з Правилами оформлення перевізних документів.
Відповідно до пункту 1.5. Правил оформлення перевізних документів, затверджених Наказом Міністерства транспорту України 21.11.2000 року № 644 (у редакції наказу Міністерства Інфраструктури України 08.06.2011 року № 138), зареєстрованих в Міністерстві юстиції 24 листопада 2000 року за № 863/5084, перевезення власних (орендованих) локомотивів і вагонів у завантаженому та порожньому стані оформлюються перевізними документами, в яких у графі 20 «Найменування вантажу» відправником для порожніх вагонів зазначається «Порожній власний (орендований) вагон. З-під ... (найменування вантажу). Власник (орендар) (найменування власника, оператора, орендаря). Направляється до пункту навантаження (в ремонт тощо)».
З наведеного вбачається, що між сторонами спору на підставі залізничних накладних №№ 47253604, 52842895, 52869724, 47929914, 53014049, 40162786, 47608724, 40587107 , 40075772, 40181877 виникли правовідносини з перевезення вантажу залізницею. Копії вказаних залізничних накладних наявні в матеріалах справи.
Згідно зі статтею 8 Статуту перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти залізницями провадиться у вагонах парку залізниць або орендованих у залізниць, а також у власних вагонах, що належать підприємствам, організаціям, установам, громадянам - суб'єктам підприємницької діяльності, в тому числі розташованим за межами України. Вагони, призначені для перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, повинні відповідати вимогам Правил технічної експлуатації залізниць України та санітарно-гігієнічним і протиепідемічним нормам і правилам.
Порядок нарахування плати за перевезення приватних власних порожніх вагонів встановлений у розділі 17 Тарифного керівництва № 1.
За приписами пункту 3.4 Правил експлуатації власних вантажних вагонів, власні вантажні вагони, що виходять на колії загального користування, за конструкцією, строком служби, періодом проведення планових видів ремонту і технічним станом повинні відповідати всім вимогам, які встановлюються до вагонів інвентарного парку залізниць, включаючи спеціалізований рухомий склад, та мати відомості про комплектацію вагона.
Відповідно до пункту 4.1 вказаних Правил випуск власних вантажних вагонів на колії загального користування допускається після відповідного огляду їх технічного стану працівниками вагонного господарства, а для перевезення небезпечного вантажу в спеціалізованих вагонах - при пред'явленні відправником вантажу працівникам станцій і вагонного господарства свідоцтва про технічний стан вагона, що гарантує безпеку перевезення цього вантажу. Номер свідоцтва і результати огляду технічного стану вагонів працівник вагонного господарства записує в книзі пред'явлення вагонів вантажного парку до технічного обслуговування (форма ВУ-14).
Разом з тим, абзацом 1 п. 12.1 розділу 12 «Технічне обслуговування і ремонт рухомого складу, в тому числі спеціального самохідного рухомого складу» Правил технічної експлуатації залізниць, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 20 грудня 1996 року № 411, визначено, що забороняється випускати в експлуатацію і допускати до руху в поїздах рухомий склад, у тому числі спеціальний рухомий склад, що має несправності, які загрожують безпеці руху, порушують охорону праці, а також ставити в поїзди вантажні вагони, стан яких не забезпечує збереження вантажів, що перевозяться.
При цьому, суд зазначає, що оформлені відповідачем перевізні документи на спірні вагони не містять відміток про їх несправність та/або їх невідповідність правилам безпеки руху, закріплених у п. 3.4, п. 4.1 Правил експлуатації власних вантажних вагонів затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 29.01.2015 року № 17, п. 12.1 розділу 12 «Технічне обслуговування і ремонт рухомого складу, в тому числі спеціального самохідного рухомого складу» Правил технічної експлуатації залізниць, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 20 грудня 1996 року № 411.
Докази на підтвердження невідповідності технічного стану спірних вагонів при прийнятті їх відповідачем до перевезення в матеріалах справи також відсутні.
Суд зазначає, що за відсутності в матеріалах справи належних та допустимих доказів на підтвердження невідповідності технічного стану вагонів №№ 56276017, 53568531, 54037981, 62043252, 56955768, 56083488, 55161863, 53498317, 53542825 при прийнятті їх відповідачем до перевезення, в тому числі зауважень та заперечень з боку відповідача, відповідні дії перевізника свідчать про те, що останні перебували у технічно справному стані та здійснювалось, відповідно, подальше їх перевезення.
Наразі, обставини допуску вагонів №№ 56276017, 53568531, 54037981, 62043252, 56955768, 56083488, 55161863, 53498317, 53542825 до руху залізничними коліями у технічно справному стані відповідачем на час розгляду справи не спростовані.
Проте, як встановлено судом та зазначено позивачем в позовній заяві, під час курсування вагонів власності (оренди) ТОВ «Лемтранс» на станціях: Богуславський, Ароматна, Нижньодніпровськ-Вузол, Інгулець було виявлено пошкодження (розукомплектування) 9 вагонів за №№ 56276017, 53568531, 54037981, 62043252, 56955768, 56083488, 55161863, 53498317, 53542825, а саме разобладнання ручного стояночного гальма .
Відповідно до статті 129 Статуту обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача, пасажирів під час залізничного перевезення, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць. Залізниця зобов'язана скласти комерційний акт, якщо вона сама виявила зазначені вище обставини або якщо про існування хоча б однієї з них заявив одержувач або відправник вантажу, багажу чи вантажобагажу. В усіх інших випадках обставини, що виникли в процесі перевезення вантажу, багажу і вантажобагажу і які можуть бути підставою для матеріальної відповідальності, оформляються актами загальної форми. Порядок складання комерційних актів та актів загальної форми встановлюється Правилами.
Відповідно до пункту 20 Правил складання актів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 28.05.2002 № 334 (далі - Правила складання актів), акт про пошкодження вагона (контейнера) складається у разі пошкодження вагона (контейнера) під час перевезення, навантаження, вивантаження вантажу, виконання маневрових робіт, а також в інших випадках для засвідчення обставин і розмірів пошкодження і є підставою для матеріальної відповідальності винних у пошкодженні згідно із статтею 124 Статуту залізниць України.
Відповідно до Правил складання актів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 28 травня 2002 року № 334 (далі - Правила складання актів), комерційні акти (форми ГУ-22) складаються на місцях загального користування у день вивантаження або в день видачі вантажу одержувачу; при вивантаженні на місцях не загального користування - у день здачі вантажу одержувачу; на вантаж, що перебуває у дорозі - у день виявлення обставин, що підлягають оформленню комерційним актом.
Згідно з пунктом 2 Правил складання актів комерційні акти складаються для засвідчення таких обставин: невідповідності найменування, маси і кількості місць наявного вантажу, багажу чи вантажобагажу даним, зазначеним у перевізних документах; у разі виявлення вантажу, багажу чи вантажобагажу без документів або документів без вантажу, багажу чи вантажобагажу; псування, пошкодження вантажу, багажу і вантажобагажу; повернення залізниці вкраденого вантажу, багажу або вантажобагажу.
З метою складання комерційних актів форми ГУ-22 ТОВ «Лемтранс» звернулось: із заявою № 1681/ДВ від 12.03.2021 до начальника станції Богуславський структурного підрозділу «Дніпровська дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Українська залізниця», факт отримання якої 27.03.2021 підтверджується наявною в матеріалах справи копією рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення № 0500370525458; із заявою № 1679/ДВ від 12.03.2021 до начальника станції Ароматна структурного підрозділу «Дніпровська дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Українська залізниця» із заявою, що підтверджується відміткою про отримання від 17.03.2021; із заявою № 1683/ДВ від 12.03.2021 до начальника станції Інгулець структурного підрозділу «Криворізька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Українська залізниця», що підтверджується копіями фіскального чеку від 17.03.2021, опису вкладення від 17.03.2021 та списком згрупованих відправлень, із заявою № 1691/ДВ від 12.03.2021 до начальника станції Нижньодніпровськ - Вузол структурного підрозділу «Дніпровська дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Українська залізниця», що підтверджується відміткою про отримання вх.№ 305 від 16.03.2021.
Так, на заяву № 1681/ДВ від 12.03.2021 Товариством з обмеженою відповідальністю «Лемтранс» отримано відповідь, відповідно до якої «складання комерційних актів з приводу пошкодження порожніх вагонів (відсутності частин вагонів) нормативними документами не передбачено».
У відповіді на заяву № 1691/ДВ від 12.03.2021 року зазначено, що «згідно статті 129 Статуту Залізниць України комерційний акт, в таких випадках, не складається».
Згідно п. 19 Правил експлуатації власних вантажних вагонів, затверджених Наказом Міністерства інфраструктури України від 29.01.2015 № 17, підставою для пред'явлення вантажовідправникам, вантажоодержувачам, власникам під'їзних колій, портам, підприємствам і організаціям, винним у пошкодженні вантажних вагонів (далі - винна сторона), претензій щодо відшкодування збитків є акт про пошкодження вагона форми ВУ-25 або ВУ-25М (у разі машинної обробки актів) і акт загальної форми ГУ-23 (додаток 6), які складаються відповідно до Правил складання актів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 28.05.2002 № 334, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 08.07.2002 за № 567/6855.
Також з метою оформлення актів про пошкодження вагонів форми ВУ-25М позивач звернувся до начальника станції Нижньодніпровськ - Вузол структурного підрозділу «Дніпровська дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Українська залізниця» із заявою № 1680/ДВ від 12.03.2021, № 1682/ДВ від 12.03.2021 та № 1692/ДВ від 12.03.2021, що підтверджується відповідними відмітками про отримання вх.№ 03/892 від 16.03.2021, вх. № 03/894 від 16.03.2021 та вх.№ 03/893 від 16.03.2021, із заявою № 1684/ДВ від 12.03.2021 року до начальника структурного підрозділу «Експлуатаційне вагонне депо Батуринська» регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Українська залізниця», факт отримання якої 18.03.2021 підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0500370526390.
Крім цього, ТОВ «Лемтранс» зверталось до начальника структурного підрозділу «Дніпровська дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Придніпровська залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця» зі скаргами вих. № 2205/ДВ від 12.04.2021, що підтверджується описом вкладень та списком згрупованих відправлень АТ «Укрпошта» (відправлення № 0500379173422) на дії начальника станції Богуславський структурного підрозділу «Дніпровська дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Придніпровська залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця», вих. № 2201/ДВ від 12.04.2021, що підтверджується описом вкладень та списком згрупованих відправлень АТ «Укрпошта» (відправлення № 0500379173422) на дії начальника станції Ароматна структурного підрозділу «Дніпровська дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Придніпровська залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця», вих. № 2203/ДВ від 12.04.2021, що підтверджується описом вкладень та списком згрупованих відправлень АТ «Укрпошта» (відправлення № 0500379173422) на дії начальника станції Нижньодніпровськ - Вузол структурного підрозділу «Дніпровська дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Придніпровська залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця», начальника структурного підрозділу «Криворізька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Придніпровська залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця» зі скаргою вих. № 2207/ДВ від 12.04.2021, що підтверджується описом вкладень та списком згрупованих відправлень АТ «Укрпошта» (відправлення № 0500379205340) на дії начальника станції Інгулець структурного підрозділу «Криворізька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Придніпровська залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця».
На скаргу вих. 2207/ДВ від 12.04.2021 ТОВ «Лемтранс» отримало відповідь вих. № 146 від 16 04.2021, відповідно до якої «складання комерційних актів з приводу пошкодження порожніх вагонів (відсутності частин вагонів) нормативними документами не передбачено».
Також ТОВ «Лемтранс» звернулось до начальника структурного підрозділу «Служба вагонного господарства» регіональної філії «Придніпровська залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця» зі скаргами № 2206/ДВ від 12.04.2021, що підтверджується описом вкладень та списком згрупованих відправлень АТ «Укрпошта» (відправлення № 0500379174313), № 2202/ДВ від 12.04.2021, що підтверджується описом вкладень та списком згрупованих відправлень АТ «Укрпошта» (відправлення № 0500379174313), № 2204/ДВ від 12.04.2021, що підтверджується описом вкладень та списком згрупованих відправлень АТ «Укрпошта» (відправлення № 0500379174313) на дії начальника структурного підрозділу «Експлуатаційне вагонне депо Нижньодніпровськ - Вузол» регіональної філії «Придніпровська залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця», № 2208/ДВ від 12.04.2021, що підтверджується описом вкладень та списком згрупованих відправлень АТ «Укрпошта» (відправлення № 0500379174313) на дії начальника структурного підрозділу «Експлуатаційне вагонне депо Батуринська» регіональної філії «Придніпровська залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця», у зв'язку з тим, що зазначеними особами було відмовлено представникам ТОВ «Лемтранс» у складанні актів. ТОВ «Лемтранс» у даних скаргах просив розглянути скарги та за результатами їх розгляду дати відповідним особам розпорядження про складання актів про пошкодження вагонів відповідно до вимог Правил складання актів.
Проте, як встановлено судом за матеріалами справи та зазначено позивачем, відповідними особами залізниці актів про пошкодження вагонів форми ВУ-25М, а також комерційних актів форми ГУ-22 відповідно до вимог Правил складання актів на вимогу ТОВ «Лемтранс» складено не було.
Суд звертає увагу, що порядок і умови користування вагонами і контейнерами, а саме: парку залізниць України; парку залізниць інших держав; які належать підприємствам, організаціям, портам, установам і громадянам, а також орендовані ними (за час затримки на коліях залізниць загального користування) визначають Правила користування вагонами і контейнерами, затверджені наказом Міністерства транспорту України від 25.02.1999 №1131.
Відповідно до пункту 20 Правил користування вагонами і контейнерами, пошкодження вантажного вагона - це порушення справного стану вагона або його складових частин унаслідок зовнішніх впливів, що перевищують рівні, установлені ГОСТ 22235-76, а також унесення змін у конструкції вагонів, заварювання дверей, люків, знімання бортів платформ, дверей напіввагонів, знімного устаткування вагонів тощо, свердління (пробивання, пропалювання) отворів для кріплення вантажів у деталях вагонів, а також кріплення до них вантажів за допомогою зварювання без дозволу залізниці.
Пошкодження можуть бути істотними і бути причиною вилучення вагона із експлуатації.
Відповідно до пункту 6.2.7 Інструкції з експлуатації гальм рухомого складу на залізницях України, затвердженої наказом Укрзалізниці № 264-Ц від 28 жовтня 1997 (зі змінами та доповненнями згідно з наказом № 312-Ц від 07.06.2001) (далі - Інструкція з експлуатації гальм), забороняється ставити в склад поїзда вагони, гальмівне обладнання яких має хоча б одну з таких несправностей: несправні повітророзподільники, електроповітророзподільники, електричний ланцюг ЕПГ (у пасажирському поїзді), авторежим, кінцевий або роз'єднувальний кран, випускний клапан, гальмівний циліндр, резервуар, робоча камера.
Згідно з пунктом 6.2.1 зазначеної Інструкції, при технічному обслуговуванні вагонів слід перевіряти: дію автогальм на чутливість до гальмування і відпускання. Повітророзподільники й електроповітророзподільники, що працюють незадовільно, замінити справними.
Таким чином, відсутність головної та/або магістральної частини повітророзподільника є пошкодженням вагону, а їх несправність є забороною для постановки такого вагону в склад поїзда.
За фактом встановлення пошкодження вагонів власності (оренди) ТОВ «Лемтранс», зокрема, відсутності деталей (частин повітророзподільника), відповідними експлуатаційно-ремонтними вагонними депо відповідача були складені повідомлення форми ВУ-23М, які містять відомості про характер пошкоджень вагонів та на підставі яких вагони були перераховані із робочого парку до неробочого, а саме №№132, 3775, 3777, 4343, 4241, б/н (вагон 56083488), 4050, 3556, 3557, повідомлення про приймання вантажних вагонів із ремонту форми ВУ-36М, а саме: 700, 1647, 1723, 1784, 1786, б/н (вагони №№65161863, 56083488), 8952, а також дефектні відомості форми ВУ-22 із найменуванням проведених ремонтних робіт по вагонах. Копії вказаних повідомлень та відомостей наявні в матеріалах справи.
Відповідно до пункту 21 Правил користування вагонами і контейнерами, ремонт пошкодженого вагона здійснюється на підприємстві, що має право на виконання таких робіт, або на найближчому до місця пошкодження вагоноремонтному підприємстві. Перелік таких підприємств оприлюднюється у товарних конторах станцій обслуговування.
В подальшому, за наслідками встановлення відсутності частин повітророзподільника та на підставі відповідних повідомлень форми ВУ-23М, пошкоджені вагони власності (оренди) ТОВ «Лемтранс» були направлені до структурних підрозділів «Експлуатаційне вагонне депо Батуринська» та «Експлуатаційне вагонне депо Нижньодніпровськ вузол» Регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ "Українська залізниця" для технічного обслуговування та ремонту.
Як встановлено судом, між Товариством з обмеженою відповідальністю «Лемтранс» як замовником та Aкціонерним товариством «Укрзалізниця» в особі Регіональної філії «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» як виконавцем укладено Договір на технічне обслуговування з відчепленням вантажних вагонів № ПР/В-20130/НЮдч від 19.02.2020, за умовами якого підрядник зобов'язується виконувати технічне обслуговування з відчепленням (далі - ТО з відчепленням) під час експлуатації вагонів власності замовника, орендованих вагонів, або вагонів, що знаходяться в оперативному управлінні, згідно з договорами суборенди та даних довідки 2610 філії «Головний інформаційно-обчислювальний центр» акціонерного товариства «Українська залізниця», на момент передачі повідомлення 1354 з кодом 4, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити надані послуги в порядку та на умовах, передбачених цим Договором, за реквізитами, обумовленими переліком (додаток № 2).
Згідно з п. 1.2 вказаного Договору послуги надаються на території МПОВ ПТО одного із вагонних депо виконавця, обумовлених переліком (додаток № 2), в зоні якого був відчеплений вагон, а саме: Структурний підрозділ «Експлуатаційне вагонне депо Батуринська» регіональної філії «Придніпровська залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця», Структурний підрозділ «Експлуатаційне вагонне депо Нижньодніпровськ-Вузол» регіональної філії «Придніпровська залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця», Структурний підрозділ «Вагонне депо Запоріжжя-Ліве» регіональної філії «Придніпровська залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця», Структурний підрозділ «Вагонне депо Кам'янське» регіональної філії «Придніпровська залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця», Структурний підрозділ «Вагонне депо Мелітополь» регіональної філії «Придніпровська залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця», Структурний підрозділ «Вагонне депо Батуринська» регіональної філії «Придніпровська залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця», Структурний підрозділ «Вагонне депо Нижньодніпровськ- Вузол» регіональної філії «Придніпровська залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця», Структурний підрозділ «Пологівське вагонне депо» регіональної філії «Придніпровська залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця», Структурний підрозділ «Вагонне депо Мудрьона» регіональної філії «Придніпровська залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця», Структурний підрозділ «П'ятихатське вагонне депо» регіональної філії «Придніпровська залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця», Структурний підрозділ «Верхівцевське вагонне депо» регіональної філії «Придніпровська залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця».
На виконання умов вищезазначених правил та укладеного Договору № ПР/В-20130/НЮдч від 19.02.2020 структурними підрозділами «Експлуатаційне вагонне депо Нижньодніпровськ - Вузол» та «Експлуатаційне вагонне депо Батуринська» Регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Українська залізниця» було виконано ремонтні роботи по встановленню деталей на розукомплектовані вагони, що підтверджується підписаними без зауважень представниками замовника та виконавця актами виконаних робіт: №101/255 від 28.02.2021 на суму 5 103,68 грн. (з яких вартість послуг за технічне обслуговування спірних вагонів становить 2 624,13 грн.); №112/255 від 28.02.2021 на суму 22 366,98 грн. (з яких вартість послуг за технічне обслуговування спірних вагонів становить 1 273,01 грн.), №5 від 23.02.2021 на суму 25 661,15 грн. (з яких вартість послуг за технічне обслуговування спірних вагонів становить 1 701,00 грн.), копії яких знаходяться в матеріалах справи.
На підставі виставлених виконавцями ремонту рахунків № 59/255 від 09.02.2021 та № 36/253 від 17.02.2021 виконані ремонтні роботи по встановленню деталей згідно умов договору № ПР/В-20130/НЮдч від 19.02.2020 були оплачені позивачем платіжними дорученнями №1542 від 15.02.2021 на суму 51000,00 грн. та №1670 від 19.02.2021 на суму 34500,00 грн., копії яких наявні в матеріалах справи.
Таким чином, загальна вартість витрат позивача по встановленню (технічному обслуговуванню вагонів) деталей на пошкоджені (розукомплектовані) вагони становить 6 717,77 грн.
При цьому оскільки у вагонних депо, до яких направлені розукомплектовані вагони ТОВ «Лемтранс», були відсутні необхідні деталі, позивач самостійно придбавав необхідні деталі та направляв їх до вагонних депо для встановлення на розукомплектовані вагони.
Зокрема, Товариством з обмеженою відповідальністю «Лемтранс» було придбано:
1) На підставі договору поставки № 59/14 від 10.02.2014 та специфікації № 58 від 08.07.2020 у ТОВ «Укртранспневматика»: авторежим 265 А-1 у кількості 1 шт. на загальну суму 3 956,40 грн. Кошти були сплачені згідно платіжних доручень № 6794 від 10.07.2020, № 7216 від 27.07.2020 на підставі виставленого рахунку № ТП000000410 від 07.07.2020.
2) На підставі договору поставки № 710/16 від 01.11.2016 та специфікації № 62 від 04.01.2021 у ТДВ «Попаснянський ВРЗ»: гальмо стояночне К22.04-04.00.00.0-00СБ у кількості 8 шт. на загальну суму 52 800,00 грн. Кошти були сплачені згідно платіжних доручень № 809 від 29.01.2021, № 812 від 29.01.2021, № 1186 від 08.02.2021, № 1190 від 08.02.2021.
3) На підставі договору поставки № 710/16 від 01.11.2016 та специфікації № 51 від 02.01.2020 у ТДВ «Попаснянський ВРЗ»: балочка опорна 100.41.030-0СБ у кількості 1 шт. на загальну суму 984,00 грн. Кошти були сплачені згідно платіжного доручення № 976 від 07.02.2020.
4) На підставі Контракту купівлі-продажу № 495 від 14.03.2018 та специфікації (додаток № 6 від 10.10.2018) у ЗАО ВТФ «Трансмашэкспорт» (м. Москва, Російська Федерація): головна частина 270.023-1 у кількості 1 шт. на загальну суму 4 095,52 грн., що дорівнює 9 675,00 російських рублів по офіційному курсу гривні до російського рубля станом на дату оплати 21.11.2018. Зазначена продукція була сплачена згідно платіжного доручення в іноземній валюті або банківських металах № 93 від 20.11.2018, яке проведено банком 21.11.2018, на підставі отриманого рахунку № 1/495 від 20.11.2018. За даними Національного банку України офіційний курс гривні до російського рубля станом на 21.11.2018 становить 10 російських рублів = 4,2331 грн.
5) На підставі Контракту купівлі-продажу № 495 від 14.03.2018 та специфікації (додаток № 6 від 10.10.2018) у ЗАО ВТФ «Трансмашэкспорт» (м. Москва, Російська Федерація): магістральна частина 483A.Q1Ц-01 у кількості 1 шт. на загальну суму 4 453,22 грн., що дорівнює 10 520,00 російських рублів по офіційному курсу гривні до російського рубля станом на дату оплати 21.11.2018. Зазначена продукція була оплачена згідно платіжного доручення в іноземній валюті або банківських шпалах № 93 від 20.11.2018, яке проведено банком 21.11.2018, на підставі отриманого рахунку № 5/495 від 20.11.2018. За даними Національного банку України офіційний курс гривні до російського рубля станом на 21.11.2018 становить 10 російських рублів = 4,2331 грн.
Таким чином, загальна вартість витрат позивача на оплату придбаних для ремонту вагонів деталей становить 66 289,14 грн.
Наразі, факт передачі придбаних позивачем для встановлення їх замість відсутніх деталей на розукомплектованих вагонах структурним підрозділам «Експлуатаційне вагонне депо Нижньодніпровськ - Вузол» та «Експлуатаційне вагонне депо Батуринська» РФ «Придніпровська залізниця» АТ «Українська залізниця» та встановлення їх на зазначені вище вагони підтверджується копіями Актів використання запасних частин, наданих ТОВ «Лемтранс» для технічного обслуговування вагонів власності та оренди ТОВ «Лемтранс» згідно договору № ПР/В- 20130/НЮдч от 19.02.2020 від 28.02.2021, від 28.02.2021, від 28.02.2021, №5 від 23.02.2021, підписаними замовником та виконавцем без зауважень та скріпленими печатками сторін.
Крім того, як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, позивачем були понесені витрати на транспортування пошкодженого вагону №55161863 до вагонного депо, в якому виконувались ремонтні роботи по встановленню деталей.
Так, між ТОВ «Лемтранс» як замовником та АТ «Укрзалізниця» як перевізником укладено договір № 8208503 від 30.06.2020, предметом якого є організація та здійснення перевезення вантажів, надання вантажного вагону для перевезення, інших послуг, пов'язаних з організацією перевезення вантажів у внутрішньому тa міжнародному сполученнях у власних вагонах перевізника, вагонах залізниць інших держав та/або вагонах замовника і проведення розрахунків за ці послуги.
Згідно з п. 2.1.4 Договору замовник зобов'язаний сплачувати послуги перевізника та інші платежі, належні перевізнику за договором, з сум внесеної передоплати за кодом платника.
Оплата послуг відповідно до договору здійснюється на умовах попередньої оплати шляхом перерахування коштів на поточний рахунок зі спеціальним режимом використання перевізника (п. 4.2 договору).
Відповідно до п. 4.6 договору не пізніше 10-го числа місяця наступного за звітним перевізник надає замовнику виписку з його особового рахунку та зведену відомість для підписання останньої.
Виписки з особового рахунку відображають облік коштів, перерахованих та витрачених замовником на виконання договору (п. 4.4 договору).
Відповідно до ч. 1 ст. 916 ЦК України за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами. Якщо розмір провізної плати не визначений, стягується розумна плата.
Згідно ст. 311 ГК України плата за перевезення вантажів та виконання інших робіт, пов'язаних з перевезенням, визначається за цінами, встановленими відповідно до законодавства.
Позивачем при здійсненні направлення вагону № 55161863 в ремонт за залізничною накладною №40587107 сплачено відповідачу провізну плату у розмірі 7221,30 грн. без ПДВ, що підтверджується графою 34 вказаної накладної, у графі 13 залізничної накладної вказано платником позивача. Розмір провізної плати разом із ПДВ склав 8665,56 грн.
Окрім цього, факт здійснення оплати вартості транспортування пошкодженого вагону до місця його ремонту у вказаній сумі 8 665,56 грн. підтверджується копією виписки по особовому рахунку ТОВ «Лемтранс» № 8208503 (розширений) за лютий 2021 року та переліком № 20210215 від 15.02.2021.
Таким чином, загальна вартість витрат позивача по транспортуванню розукомплектованого вагону до структурного підрозділу «Експлуатаційне вагонне депо Нижньодніпровськ - Вузол» РФ «Придніпровська залізниця» АТ «Українська залізниця» для виконання робіт по встановленню деталей на розукомплектований вагон становить 8 665,56 грн.
Отже, спір між сторонами виник у зв'язку із незабезпеченням, на думку позивача, відповідачем схоронності (збереження) майна (вагонів) №№ 56276017, 53568531, 54037981, 62043252, 56955768, 56083488, 55161863, 53498317, 53542825 при перевезенні залізничним транспортом за залізничними накладними №№ 47253604, 52842895, 52869724, 47929914, 53014049, 40162786 (47608724), 40587107, 40075772, 40181877, внаслідок чого позивачу заподіяно збитки в результаті проведення ремонту та заміни розукомплектованих деталей на загальну суму 81672,42 грн., а саме 66289,14 грн. (з ПДВ) витрат на придбання деталей, 6717,77 грн. (з ПДВ) витрат на послуги з ремонту залізничних вагонів та 8665,56 грн. витрат на транспортування розукомплектованих вагонів до місця ремонту, які позивач просить суд стягнути з відповідача на підставі статей 110, 114, 126 Статуту та статей 22, 1166, 1192 Цивільного кодексу України.
У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є, зокрема, рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Таким чином обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Стаття 224 Господарського кодексу України зобов'язує учасника господарських відношень, який порушив господарські зобов'язання або встановлені вимоги, які стосуються здійснення господарської діяльності, відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушені. Під збитками розуміються витрати, здійсненні уповноваженою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не отримані їй доходи, які уповноважена сторона отримала б у разі належного виконання зобов'язання або дотримання правил здійснення господарської діяльності іншою стороною.
Згідно частини 1 статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Так, відповідно до статті 22 Цивільного кодексу України збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушення.
Відшкодування збитків є видом відповідальності учасників цивільних правовідносин за шкоду, яка є негативним наслідком правопорушення. При цьому враховано, що збиток - це грошова оцінка шкоди, яка підлягає відшкодуванню за неможливості, недоцільності або у разі відмови потерпілого від відшкодування шкоди в натурі.
У відповідності до частини 1 статті 22, частини 1 статті 623 Цивільного кодексу України відшкодуванню підлягають збитки, що завдані правопорушенням. Тобто відшкодуванню підлягають збитки, які знаходяться у причинному зв'язку з правопорушенням. За таких умов визнається, що причинний зв'язок між порушенням та збитками має бути безпосереднім або прямим.
Відповідно до статті 218 Господарського кодексу України підставою для господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин, у т.ч. у вигляді відшкодування збитків, є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною. До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включається, зокрема, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; податкові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною (ст. 225 Господарського кодексу України).
Статтею 225 Господарського кодексу України визначений вичерпний перелік складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, зокрема: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково втрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом, вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства.
Проте, для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків за порушення договірних зобов'язань та/або відшкодування позадоговірної шкоди потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, збитки, причинний зв'язок між протиправною поведінкою боржника та збитками кредитора, вина боржника.
Відсутність хоча б одного із вище перелічених елементів, утворюючих склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.
Суд зазначає, що саме на позивача покладається обов'язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяними збитками. При цьому, важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдано особі, - наслідком такої протиправної поведінки.
За загальним правилом, закріпленим у ст. 1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Таким чином, для притягнення до цивільно-правової відповідальності відповідача у вигляді відшкодування заподіяних ним збитків є наявність складу правопорушення: протиправна поведінка особи, шкода, причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою. Відсутність хоча б одного елемента складу правопорушення виключає настання відповідальності у вигляді відшкодування збитків. При цьому чинне законодавство передбачає принцип вини контрагента або особи, яка завдала шкоду, як підставу для відшкодування заподіяних збитків (шкоди): за приписами ч. 2 ст. 1166 Цивільного кодексу України особа, яка завдала шкоду, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Отже, цивільне законодавство в деліктних зобов'язаннях передбачає презумпцію вини завдавача шкоди, згідно з якою особа, яка завдала шкоду, буде вважатися винною, якщо вона не доведе відсутність своєї вини (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.01.2020 року № 917/500/18).
Суд зазначає, що відповідно до статті 924 Цивільного кодексу України перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не зміг запобігти та усунення яких від нього не залежало. Перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.
Статтею 23 Закону України «Про залізничний транспорт» встановлено, що перевізники несуть відповідальність за зберігання вантажу, багажу, вантажобагажу з моменту його прийняття і до видачі одержувачу, а також за дотримання терміну їх доставки в межах, визначених Статутом залізниць України. За незбереження (втрату, нестачу, псування, пошкодження) прийнятого до перевезень вантажу, багажу, вантажобагажу перевізники несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування, пошкодження виникли з незалежних від них причин.
За приписами статті 110 Статуту залізниця несе відповідальність за збереження вантажу від часу його прийняття для перевезення і до моменту видачі одержувачу або передачі згідно з Правилами іншому підприємству.
У відповідності до статті 114 Статуту залізниця відшкодовує фактичні збитки, що виникли з її вини під час перевезення вантажу, а саме за псування і пошкодження - у розмірах тієї суми, на яку було зниженого його вартість.
Згідно з пунктом 2 ст. 126 Статуту за пошкодження залізницею вагонів або контейнерів, що належать підприємствам, залізниця несе матеріальну відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди.
При цьому відповідно до пункту 22 Правил користування вагонами і контейнерами, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 25.02.1999 № 113, сума збитків за пошкодження вагона складається з:
витрат на транспортування пошкодженого вагона від місця пошкодження до місця його ремонту в розмірі провізної плати, визначеної відповідно до Збірника тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом України, затвердженого наказом Міністерства транспорту України від 15.11.1999 № 551, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 01.12.1999 за № 828/4121, з урахуванням коригувальних коефіцієнтів, що діють на момент транспортування;
вартості ремонту пошкодженого вагона з урахуванням вартості втрачених та (або) пошкоджених частин;
витрат на перевантаження вантажу з пошкодженого вагона, якщо його неможливо відремонтувати в навантаженому стані, які визначаються за калькуляцією вартості робіт, що надається разом з розрахунком збитків;
плати за користування вагоном за нормативний час перебування пошкодженого вагона в деповському, капітальному ремонті або технічному обслуговуванні з відчепленням (додаток 9), визначеної за ставками плати за користування вагонами згідно з пунктом 14 цих Правил.
В свою чергу, встановлюючи фактичні обставини справи на підставі наявних в матеріалах справи доказів, суд зазначає, що у пункті 30 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи "Щодо якості судових рішень" міститься положення, згідно з яким дотримання принципів змагальності та рівності сторін є необхідними передумовами сприйняття судового рішення як належного сторонами, а також громадськістю.
Принцип змагальності необхідно розглядати як основоположний компонент концепції "справедливого судового розгляду" у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції, що також включає споріднені принципи рівності сторін у процесі та принцип ефективної участі.
Пункт 4 ст. 129 Конституції України змагальність сторін прямо пов'язує зі свободою в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Наразі сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за таким підходом сама концепція змагальності втрачає сенс.
Відповідно до частини 1 статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Згідно зі статтею 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Відповідно до статті 78 даного Кодексу достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
При цьому судом враховано правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду від 23.10.2019 року у справі № 917/1307/18, згідно якої принцип змагальності, забезпечуючи повноту дослідження обставин справи, передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Окремо суд наголошує, що стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Зокрема, факт розукомплектування вагонів підтверджується наявними у матеріалах справи повідомленнями форми ВУ-23М, які складені відповідними експлуатаційно-ремонтними вагонними депо та містять відомості про характер пошкоджень вагонів, дефектними відомостями форми ВУ-22 із найменуванням проведених ремонтних робіт по вагонах, а також повідомлення форми ВУ-36М про приймання вантажних вагонів із ремонту, а отже наявними доказами спростовуються твердження відповідача про відсутність у матеріалах справи актів про пошкодження вагона форми ВУ-25 та комерційних актів форми ГУ-22 як необхідних підстав для матеріальної відповідальності залізниці.
Також відповідачем не надано жодних доказів на підтвердження його доводів в частині відсутності доказів пошкодження вагонів саме під час перебування на шляху прямування. При цьому матеріалами справи підтверджується як факт розукомплектування вагонів у період після їх прийняття залізницею до перевезення, так і факт проведення ремонтних робіт по вказаним вагонам. Заперечень щодо складу та вартості пошкоджень, видів робіт та використаних запчастин, а також вартості ремонту вагонів відповідачем також не наведено.
Отже, доданими до матеріалів справи доказами підтверджується понесення позивачем витрат у загальній сумі 81 672,42 грн. (66 289,14 грн. (придбані деталі) + 6 717,77 грн. (технічне обслуговування) + 8 665,56 грн. (витрати на транспортування розукомплектованих вагонів до місця ремонту)), у зв'язку з незабезпеченням з боку АТ «Укрзалізниця» збереження цілісності майна (вагонів) ТОВ «Лемтранс» під час перевезення залізницею.
Згідно з частиною 1 статті 12 Закону України "Про залізничний транспорт" підприємства залізничного транспорту загального користування забезпечують збереження вантажів, багажу та вантажобагажу на шляху слідування та на залізничних станціях згідно з чинним законодавством України.
Відповідно до частини 3 статті 314 Господарського кодексу України за шкоду, заподіяну при перевезенні вантажу, а саме, у разі втрати або недостачі вантажу, перевізник відповідає в розмірі вартості вантажу, який втрачено або якого не вистачає.
Як зазначено у пункті 11 Оглядового листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання судової практики застосування Статуту залізниць України, інших норм транспортного законодавства" від 29.11.2007 № 01-8/91, порожні приватні власні вагони, які перевозяться залізницею за повними перевізними документами зі сплатою провізної плати, мають статус "вантажу", і якими залізниця не має права розпоряджатись на свій розсуд, як вона розпоряджається вагонами загального парку залізниць, а зобов'язана доставити ці власні порожні вагони на станцію призначення у цілості та збереженості і видати їх одержувачу, зазначеному в накладній.
Зокрема, матеріали справи не містять доказів звільнення відповідача від обов'язку відшкодувати збитки, завдані позивачеві через те, що залізниця не забезпечила схоронності вагонів, адже такий обов'язок випливає з приписів абз. 2 п. 126 Статуту залізниць України, в якій йдеться про встановлену законодавством відповідальність залізниці за незбереження приватних вагонів (майна іншої особи) під час їх використання (перевезення), відтак статус такого майна (вантаж чи порожні вагони) не мають істотного значення для встановлення складу цивільного правопорушення.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 16.01.2020 у справі № 910/5827/19.
При цьому з огляду на правову позицію, викладену у постановах об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 15.06.2018 у справі № 904/7360/17, від 20.02.2018 у справі № 904/12334/16 та від 03.04.2018 у справі № 904/11914/16, суд погоджується з викладеними у відповіді на відзив твердженнями позивача щодо того, що порожні приватні власні вагони, які перевозяться залізницею за повними перевізними документами із сплатою провізної плати, мають статус вантажу, які залізниця зобов'язана доставити на станцію призначення у цілості та збереженості і видати їх одержувачу, зазначеному в накладній, а одержувач має щодо залізниці права та обов'язки, передбачені Статутом залізниць України, зокрема, право у разі пошкодження або розукомплектування, або втрати частини вагонів із групи - витребувати у залізниці складання комерційного та інших актів та заявити вимоги про відшкодування збитків у встановлених Статутом залізниць розмірах
Відтак, оскільки в даному випадку мова йде про встановлену законодавством відповідальність залізниці за незбереження приватних вагонів (майна іншої особи) під час їх використання (перевезення), викладені у відзиві на позовну заяву твердження відповідача щодо відсутності підстав для складання комерційного акту по факту розукомплектування вагонів ТОВ «Лемтранс», який є підставою для матеріальної відповідальності залізниці, оскільки комерційний акт складається у випадку розкрадання саме вантажу, а не рухомого складу (вагону), судом до уваги не приймаються.
До того ж суд зазначає, що поданими документами підтверджується, що відповідач прийняв вагони до перевезення без заперечень та зауважень, а обов'язок відповідача забезпечувати схоронність вагонів передбачена статтею 110 Статуту, відповідно до якої залізниця несе відповідальність за збереження вантажу від часу його прийняття для перевезення і до моменту видачі одержувачу або передачі згідно з Правилами перевезення вантажів іншому підприємству.
Також суд вважає необґрунтованими доводи відповідача про те, що витрати на придбання деталей та на ремонт вагонів понесено позивачем внаслідок розукомплектування вагонів і крадіжки деталей сторонніми особами, а не з вини відповідача.
Так, відповідно до підпункту "е" пункту 111 Статуту залізниць залізниця звільняється від відповідальності за втрату, недостачу, псування або пошкодження вантажу у разі, коли втрата, псування або пошкодження вантажу відбулися внаслідок: 1) таких недоліків тари, упаковки, які неможливо було виявити під час приймання вантажу до перевезення; 2) завантаження вантажу відправником у непідготовлений, неочищений або несправний вагон (контейнер), який перед тим був вивантажений цим же відправником (здвоєна операція); 3) здачі вантажу до перевезення без зазначення в накладній особливих його властивостей, що потребують особливих умов або запобіжних засобів для забезпечення його збереження під час перевезення; 4) стихійного лиха та інших обставин, які залізниця не могла передбачити і усунення яких від неї не залежало.
Суд звертає увагу, що визначений цим пунктом перелік підстав звільнення залізниці від відповідальності є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає. Як наслідок, у всіх інших випадках презюмується вина залізниці у завданні збитків.
Також складені відповідачем акти форми ВУ-23М, форми ВУ-36М та форми ВУ-22 (дефектні відомості) за відсутності встановлених правоохоронними органами обставин крадіжки у межах кримінального провадження, не можуть вважатися такими, що підтверджують здійснення крадіжки деталей вагонів третіми особами, відтак не можуть бути підставою для звільнення відповідача від відповідальності.
Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що у разі встановлення винних осіб у пошкодженні спірних вагонів у порядку кримінального судочинства та набрання вироком законної сили, перевізник як особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування на підставі частини першої статті 1191 Цивільного кодексу України.
Отже, враховуючи встановлені судом фактичні обставини справи, приймаючи до уваги, що відповідачем належними засобами доказування не доведено відсутність у нього вини щодо незбереження майна (вагонів) позивача, суд дійшов висновку, що протиправна бездіяльність відповідача, а саме невжиття належних і достатніх дій для забезпечення збереження (схоронності) належного позивачу майна (вагонів) призвела до завдання шкоди - пошкодження складових частин вагонів та необхідності проведення відповідного ремонту.
У відповідності до статті 110 Статуту залізниця несе відповідальність за збереження вантажу від часу його прийняття для перевезення і до моменту видачі одержувачу або передачі згідно з Правилами іншому підприємству.
Частиною 1 статті 114 Статуту встановлено, що залізниця відшкодовує фактичні збитки, що виникли з її вини під час перевезення вантажу, зокрема, за втрату чи недостачу - у розмірі дійсної вартості втраченого вантажу чи його недостачі.
Згідно з пунктом 2 статті 126 Статуту за пошкодження залізницею вагонів або контейнерів, що належать підприємствам, залізниця несе матеріальну відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди.
З урахуванням вищенаведеного, оскільки матеріалами справи підтверджується факт понесення позивачем матеріальних збитків, зумовлених пошкодженням майна (вагонів) внаслідок незабезпечення відповідачем збереження цих вагонів під час курсування залізничними коліями, та розмір цих збитків в сумі 81 672,47 грн. підтверджується матеріалами справи, встановлено наявність всіх елементів складу правопорушення, а саме протиправної поведінки відповідача, що виявилась у незбереженні вагонів позивача, завданої шкоди - витрат позивача на відновлення вагонів та причинного зв'язку між протиправною поведінкою та завданою шкодою, суд дійшов висновку про доведеність позивачем належними та допустимими доказами факту наявності в діях відповідача складу цивільного правопорушення, що, в свою чергу, свідчить про наявність правових підстав для відповідальності останнього за понесені позивачем збитки та задоволення позовних вимог.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.
Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).
При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.
Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.
У відповідності до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.
З огляду на вищевикладене, виходячи з того, що позов доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню.
Відповідно до частини 1статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються судом на відповідача.
Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (вул. Єжи Гедройця (Тверська), 5, м. Київ, 03150, ідентифікаційний код юридичної особи 40075815) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Лемтранс» (03150, м. Київ, вул. Антоновича, 46-46А, ідентифікаційний код юридичної особи 30600592) 81 672 (вісімдесят одну тисячу шістсот сімдесят дві) грн. 47 коп. збитків та 2 270 (дві тисячі двісті сімдесят) грн. 00 коп. судового збору.
3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно частини 2 статті 256 Господарського процесуального кодексу України учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення складено та підписано 23 вересня 2022.
Суддя А.М. Селівон