Справа № 420/10275/22
23 вересня 2022 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Вовченко О.А., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду справу за позовом ОСОБА_1 до начальника відділу організації прийому громадян, розгляду звернень та запитів Управління забезпечення діяльності Державного бюро розслідувань Згіблової Оксани Олексіївни, Державного бюро розслідувань, про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити дії,-
До Одеського окружного адміністративного суду 26 липня 2022 року надійшла позовна заява ОСОБА_1 до начальника відділу організації прийому громадян, розгляду звернень та запитів Управління забезпечення діяльності Державного бюро розслідувань Згіблової Оксани Олексіївни, Державного бюро розслідувань, в якій позивач просить суд:
1. Визнати протиправними дії начальника відділу організації прийому громадян, розгляду звернень та запитів Управління забезпечення діяльності Державного бюро розслідувань Згіблової Оксани Олексіївни по наданню неповної та недостовірної інформації на запит на інформацію ОСОБА_1 від 27 червня 2022 року про надання копії наказу Державного бюро розслідувань про присвоєння спеціального звання начальницького складу ДБР начальнику Другого слідчого відділу (з дислокацією у м. Одесі) ТУ ДБР у м.Миколаєві Агакаряну Рустаму Сашовичу;
2. Зобов'язати Державне бюро розслідувань надати ОСОБА_1 копію наказу Державного бюро розслідувань про присвоєння спеціального звання начальницького складу ДБР начальнику Другого слідчого відділу (з дислокацією у м. Одесі) ТУ ДБР у м.Миколаєві Агакаряну Рустаму Сашовичу.
Ухвалою суду від 29 липня 2022 року прийнято до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 , відкрито провадження у адміністративній справі та визначено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
Позовні вимоги представник позивача обґрунтовує тим, що 27 червня 2022 року позивач звернувся із запитом на інформацію до Державного бюро розслідувань, у якому просив надати копію наказу Державного бюро розслідувань про присвоєння спеціального звання начальницького складу ДБР начальнику Другого слідчого відділу (з дислокацією у м.Одесі) ТУ ДБР у м.Миколаєві Агакаряну Рустаму Сашовичу та що листом №191ПІ/10-16-06-224/22 від 14.07.2022 начальник відділу організації прийому громадян, розгляду звернень та запитів Управління забезпечення діяльності Державного бюро розслідувань Згіблова Оксана Олексіївна (далі - відповідачка), повідомивши, що правовідносини щодо надання доступу до інформації регулюються нормами Конституції України, Закону України “Про доступ до публічної інформації” (далі Закон № 2939- VI) та іншими актами законодавства, надала неповну та недостовірну запитувану інформацію. Зазначає, що надана на запит копія наказу № 591-ос/дск не відповідає оригіналу, бо не повністю відтворює інформацію оригіналу та всі його зовнішні ознаки, зокрема, копія не містить: дату наказу; відсутнє формулювання причини й мети створення документа; умови роботи, на яку самопроголошується працівник; умови, на яких працівник приймається до роботи; наявність та тривалість випробування; причини самопроголошення та інше; підстава видання наказу (заява працівника або службовий документ); дата обіймання повноважень директора ДБР; відомості про ознайомлення особи, стосовно якої видано наказ у формі проставлення на першому примірнику документа чи на спеціальному бланку свого підпису із зазначенням дати ознайомлення.
17.08.2022 до суду від Державного бюро розслідувань за вх №ЕП/23249/22 надійшов відзив на позов, в якому відповідач зазначає, що викладені в позові вимоги є необґрунтованими, безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню. Вказує, що листом № 191Ш/10-16-06-224/22 від 14.07.2022 за підписом начальника відділу організації прийому громадян, розгляду звернень та запитів Управління забезпечення діяльності ДБР Згіблової О.О. позивачу надано відповідь на його запит на інформацію та копію запитуваного наказу та позивачу у додатку до відповіді надано копію наказу № 130-ос/ДСК про призначення ОСОБА_2 з інформацією про присвоєння йому спеціального звання старшого начальницького складу без інформації, доступ до якої обмежений. Вказує, що предмет позову і його підстави не відповідають фактичним обставинам, на яких ґрунтується вимога позивача. Посилаючись на частину 8 статті 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації» та пункт 1.3 Переліку відомостей, що становлять службову інформацію у центральному апараті та територіальних управліннях ДБР, затверджених наказами ДБР від 29.06.2021 № 373 зазначає, що зазначений порядок є чинним, у судовому порядку не скасований.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
27.06.2022 ОСОБА_1 звернувся до Державного бюро розслідувань з запитом на інформацію, у якому просив надати на адресу електронної пошти копію наказу ДБР про присвоєння спеціального звання начальницького складу ДБР начальнику Другого слідчого відділу (з дислокацією у м. Одесі) ТУ ДБР у м. Миколаєві Агакаряну Рустаму Сашовичу (а.с.8).
Державне бюро розслідувань листом від 14.07.2022 №191ПІ/10-16-06-224/22 повідомило ОСОБА_1 , що: «…При цьому як вбачається із частини восьмої статті 6 Закону № 293-VI якщо документ містить інформацію з обмеженим доступом, для ознайомлення надається інформація, доступ до якої необмежений.
Повідомляємо, що відомості щодо проходження служби особами рядового і начальницького складу центрального апарату та територіальних управлінь Державного бюро розслідувань (призначення, переведення, звільнення тощо) становлять службову інформацію (пункт 1.3 Переліку відомостей, що становлять службову інформацію у центральному апараті та територіальних управліннях Державного бюро розслідувань, затвердженого наказом Державного бюро розслідувань від 29.06.2021 №373).
Ураховуючи зазначене, надаємо запитувану копію наказу Державного бюро розслідувань».
До вказаного листа було додано засвідчену копію наказу Державного бюро розслідувань №130-ос/дск «Про призначення ОСОБА_2 », у пункті 1 якого зазначено: «Прийняти на службу до Державного бюро розслідувань на посаду особи рядового і начальницького складу як переможця конкурсу та призначити з … ОСОБА_2 , на посаду … з присвоєнням спеціального звання старшого начальницького складу , як такому, що має класний чин…».
Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 19, ст. 40 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Відносини щодо створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорони, захисту інформації регулюються Законом України «Про інформацію» №2657-ХІІ від 02.10.1992 року (далі - Закон №2657-ХІІ).
Відповідно до частини 1 статті 5 Закону №2657-ХІІ кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.
Відповідно до ч.2. ст.6 Закону №2657-ХІІ, право на інформацію може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку, з метою запобігання заворушенням чи кримінальним правопорушенням, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.
Частинами 1, 2 статті 7 Закону №2657-ХІІ визначено, що право на інформацію охороняється законом. Держава гарантує всім суб'єктам інформаційних відносин рівні права і можливості доступу до інформації.
При цьому ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом. Суб'єкт інформаційних відносин може вимагати усунення будь-яких порушень його права на інформацію.
Статтею 20 Закону №2657-ХІІ передбачено, що за порядком доступу інформація поділяється на відкриту інформацію та інформацію з обмеженим доступом. Будь яка інформація є відкритою, крім тієї, що віднесена законом до інформації з обмеженим доступом.
Інформація з обмеженим доступом може бути поширена, якщо вона є суспільно необхідною, тобто є предметом суспільного інтересу, і право громадськості знати цю інформацію переважає потенційну шкоду від її поширення. Предметом суспільного інтересу вважається інформація, яка свідчить про загрозу державному суверенітету, територіальній цілісності України; забезпечує реалізацію конституційних прав, свобод і обов'язків; свідчить про можливість порушення прав людини, введення громадськості в оману, шкідливі екологічні та інші негативні наслідки діяльності (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб тощо (стаття 29 Закону №2657-ХІІ).
Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес, врегульовано Законом України «Про доступ до публічної інформації» №2939-VІ від 13.01.2011 (далі - Закон №2939-VІ).
Відповідно до статті 1 Закону №2939-VІ, публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.
Статтею 3 Закону №2939-VІ визначені гарантії забезпечення права на публічну інформацію, зокрема: обов'язок розпорядників інформації надавати інформацію, крім випадків, передбачених законом, визначення розпорядником інформації спеціальних структурних підрозділів або посадових осіб, які організовують у встановленому порядку доступ до публічної інформації, якою він володіє, максимальне спрощення процедури подання запиту та отримання інформації.
Згідно статті 5 Закону №2939-VІ одним із способів доступу до інформації є надання такої за запитами на інформацію.
Відповідно до статті 12 Закону №2939-VІ суб'єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є: 1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об'єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб'єктів владних повноважень; 2) розпорядники інформації - суб'єкти, визначені у статті 13 цього Закону; 3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань запитів на інформацію розпорядників інформації.
Частиною 1 статті 13 Закону №2939-VІ визначено, що розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються: 1) суб'єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб'єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов'язковими для виконання; 2) юридичні особи, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, - стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів; 3) особи, якщо вони виконують делеговані повноваження суб'єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг, - стосовно інформації, пов'язаної з виконанням їхніх обов'язків; 4) суб'єкти господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями, - стосовно інформації щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них; 5) юридичні особи публічного права, державні/комунальні підприємства або державні/комунальні організації, що мають на меті одержання прибутку, господарські товариства, у статутному капіталі яких більше 50 відсотків акцій (часток, паїв) прямо чи опосередковано належать державі та/або територіальній громаді, - щодо інформації про структуру, принципи формування та розмір оплати праці, винагороди, додаткового блага їх керівника, заступника керівника, особи, яка постійно або тимчасово обіймає посаду члена виконавчого органу чи входить до складу наглядової ради.
Відповідно до частини 1 статті 19 Закону №2939-VІ запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні. Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту.
У відповідності до частини 1 статті 20 Закону №2939-VІ, розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.
Згідно статті 22 Закону №2939-VІ, розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту у випадку, зокрема, якщо інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини 2 статті 6 цього Закону.
Статтею 6 Закону №2939-VІ визначено, що інформацією з обмеженим доступом є: 1) конфіденційна інформація; 2) таємна інформація; 3) службова інформація. Обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог: 1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи кримінальним правопорушенням, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя; 2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам; 3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні. Не може бути обмежено доступ до інформації про складання, розгляд і затвердження бюджетів, кошторисів розпорядників бюджетних коштів та плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів, а також їх виконання за розписами, бюджетними програмами та видатками (крім таємних видатків відповідно до статті 31 Бюджетного кодексу України), взяття розпорядниками та одержувачами бюджетних коштів бюджетних зобов'язань або здійснення розпорядження бюджетними коштами у будь-який інший спосіб, планування, формування, здійснення та виконання закупівлі товарів, робіт і послуг за бюджетні кошти, у тому числі оборонних закупівель (крім випадків, якщо окрема інформація про закупівлі товарів, робіт і послуг становить державну таємницю відповідно до Закону України "Про державну таємницю"), володіння, користування чи розпорядження державним, комунальним майном, у тому числі до копій відповідних документів, умови отримання цих коштів чи майна, прізвища, імена, по батькові фізичних осіб та найменування юридичних осіб, які отримали ці кошти або майно (крім випадків, передбачених частиною другою статті 23 Закону України "Про основи національного спротиву"). Не може бути також обмежено доступ до інформації про наявність у фізичних осіб податкового боргу. Не підлягає обмеженню також доступ до інформації про стан і результати перевірок та службових розслідувань фактів порушень, допущених у сферах діяльності, зазначених у цій частині. Доступ до зазначеної інформації забезпечується розпорядниками інформації відповідно до положень статті 5 цього Закону. Не належать до інформації з обмеженим доступом відомості, зазначені у декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, поданій відповідно до Закону України "Про запобігання корупції", крім випадків, визначених зазначеним Законом. Не належить до інформації з обмеженим доступом інформація про структуру, принципи формування та розмір оплати праці, винагороди, додаткового блага керівника, заступника керівника юридичної особи публічного права, керівника, заступника керівника, члена наглядової ради державного чи комунального підприємства або державної чи комунальної організації, що має на меті одержання прибутку, особи, яка постійно або тимчасово обіймає посаду члена виконавчого органу чи входить до складу наглядової ради господарського товариства, у статутному капіталі якого більше 50 відсотків акцій (часток, паїв) прямо чи опосередковано належать державі та/або територіальній громаді. Обмеженню доступу підлягає інформація, а не документ. Якщо документ містить інформацію з обмеженим доступом, для ознайомлення надається інформація, доступ до якої необмежений.
Згідно статті 9 Закону №2939-VІ, відповідно до вимог частини 2 статті 6 цього Закону до службової може належати така інформація:
1) що міститься в документах суб'єктів владних повноважень, які становлять внутрівідомчу службову кореспонденцію, доповідні записки, рекомендації, якщо вони пов'язані з розробкою напряму діяльності установи або здійсненням контрольних, наглядових функцій органами державної влади, процесом прийняття рішень і передують публічному обговоренню та/або прийняттю рішень;
2) зібрана в процесі оперативно-розшукової, контррозвідувальної діяльності, у сфері оборони країни, яку не віднесено до державної таємниці.
Документам, що містять інформацію, яка становить службову інформацію, присвоюється гриф «для службового користування». Доступ до таких документів надається відповідно до частини 2 статті 6 цього Закону.
Перелік відомостей, що становлять службову інформацію, який складається органами державної влади, органами місцевого самоврядування, іншими суб'єктами владних повноважень, у тому числі на виконання делегованих повноважень, не може бути обмеженим у доступі.
Судом встановлено, що наказом виконуючого обов'язки директора Державного бюро розслідувань Сухачова Олексія Олександровича від 29.06.2021 № 373 затверджено Перелік відомостей, що становлять службову інформацію у центральному апараті та територіальних управліннях Державного бюро розслідувань.
Відповідно до п. 1.3. вищезазначеного переліку, до таких відомостей належать відомості щодо проходження служби особами рядового і начальницького складу органу ДБР (призначення, переведення, звільнення тощо).
Вказаний наказ є чинним та незаконним не визнавався.
Стаття 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає фізичним особам права на доступ до інформації, яка знаходиться у розпорядженні держави. Але, таке право може виникнути, по-перше, якщо поширення інформації передбачається судовим рішенням і по-друге, коли доступ до інформації має важливе значення для реалізації права на свободу вираження поглядів і відмова в її наданні є втручанням у це право (див. mutatіs mutandіs рішення ЄСПЛ від 8 листопада 2016 року у справі «Угорський Гельсінський Комітет проти Угорщини» (Magyar Helsіnkі Bіzottsag v. Hungary, заява № 18030/11, § 156) і від 26 березня 2020 року у справі «Центр демократії та верховенства права проти України» (Centre for Democracy and the Rule of Law v. Ukraіne, заява № 10090/16, § 96)).
Крім того, важливим питанням є те, чи виступає особа, яка прагне отримати доступ до відповідних відомостей для інформування громадськості, в ролі «громадського наглядача». Водночас, це не означає, що право на доступ до інформації стосується виключно неурядових організацій і преси. Високий рівень захисту також поширюється на наукових працівників та авторів публікацій з питань, що становлять суспільний інтерес. З огляду на важливу роль, яку відіграє мережа Інтернет у розширенні доступу громадськості до новин та у сприянні розповсюдженню інформації, функція блогерів і популярних користувачів соціальних мереж також може бути прирівняна до «громадського наглядача» у тому, що стосується захисту, передбаченого статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. mutatіs mutandіs рішення ЄСПЛ у справі «Центр демократії та верховенства права проти України» (пункт 87)).
Інформація, дані або документи, до яких вимагається доступ, як правило, повинні відповідати критерію суспільного інтересу, щоб призвести до необхідності їхнього поширення відповідно до Конвенції. Така необхідність може існувати, коли, іnter alіa, поширення інформації забезпечує прозорість у порядку ведення державних справ та у питаннях, що становлять інтерес для суспільства в цілому, і таким чином, дозволяє широкій громадськості брати участь у державному управлінні (див. mutatіs mutandіs рішення ЄСПЛ у справі «Центр демократії та верховенства права проти України» (пункт 84)).
Визначення того, що може становити предмет суспільного інтересу, буде залежати від обставин кожної справи. Суспільний інтерес виникає щодо питань, які впливають на громадськість настільки, що вона може на законних підставах цікавитися ними, які привертають її увагу або які значно стосуються її, особливо якщо такі питання впливають на добробут громадян чи життя громади. Це також стосується питань, здатних призвести до значних суперечок щодо важливих соціальних викликів або проблем, про які громадськість бажатиме отримати інформацію. Суспільний інтерес не може зводитися до прагнення громадськості отримати інформацію про приватне життя інших людей.
Суд зазначає, що позивач у позовній заяві не обґрунтовує, що запитувана інформація ним у запиті інформація є інформацією, яка становить суспільний інтерес, та не наводить обґрунтування з яким наміром позивач бажає отримати таку інформацію та яким чином він буде її використовувати.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» (у редакції, чинній до 27.12.2019), Державне бюро розслідувань (далі - ДБР) визначено, як центральний орган виконавчої влади, що здійснює правоохоронну діяльність з метою запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування злочинів, віднесених до його компетенції.
Статтею 1 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» (у редакції, чинній з 27.12.2019) визначено, що ДБР є державним правоохоронним органом, на який покладаються завдання щодо запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування злочинів, віднесених до його компетенції.
Тобто, з 27 грудня 2019 року, ДБР припинило своє існування, як центральний орган виконавчої влади, що здійснює правоохоронну діяльність з метою запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування злочинів, віднесених до його компетенції та змінило статус на державний правоохоронний орган.
Наказом ДБР №323 від 08.07.2020, затверджено Перелік посад у територіальних управліннях ДБР, що підлягають заміщенню особами рядового та начальницького складу, граничних спеціальних звань за цими посадами.
Таким чином, на реалізацію наказу ДБР були виведені зі штатних розписів територіальних управлінь ДБР посади державної служби та введено нові посади старшого та середнього начальницького складу правоохоронного органу.
Крім того, відповідно до п.1.3 Переліку відомостей, що становлять службову інформацію у центральному апараті та територіальних управліннях Державного бюро розслідувань запитувана позивачем інформація є службовою інформацією, доступ до якої обмежено.
Відтак, враховуючи надання позивачу копії наказу №130-ос/дск «Про призначення ОСОБА_2 » в частині, яка не становить службову інформацію, відповідачі діяли правомірно та у відповідності до чинних нормативно-правових актів.
При цьому, суд не приймає до уваги посилання позивача на невідповідність наказу №591-ос/дск оригіналу, оскільки позивачем не обґрунтовано, яким чином це порушує його права, яким чином наказ №591-ос/дск стосується даної справи та в цілому не надав до суду копії такого наказу №591-ос/дск.
Статтею 55 Конституції України передбачено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Положеннями ч.2 ст.124 Конституції України визначено, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно п.8 ч.1 ст.4 Кодексу адміністративного судочинства позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду.
Відповідно до частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
За змістом наведених норм судовому захисту підлягають лише порушені права, свободи та інтереси особи.
Рішенням від 01.12.2004 № 18-рп/2004 Конституційний суд України розтлумачив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам.
При цьому особа на власний розсуд визначає чи порушені її права, свободи чи інтереси рішеннями, дією або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень. Водночас, задоволення відповідних вимог особи можливе лише в разі об'єктивної наявності порушення, тобто встановлення, що рішення, дія або бездіяльність протиправно породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки саме цієї особи у сфері публічно-правових відносин.
З цього слідує, що під час розгляду кожної справи суд повинен встановити чи має місце порушення прав та інтересів особи, адже без цього не можна виконати завдання судочинства. Якщо особа не довела факту порушення особисто своїх прав чи інтересів, то навіть у разі, якщо дії суб'єкта владних повноважень є протиправними, підстав для задоволення позову немає.
Аналогічна позиція викладена і в постановах Верховного Суду, зокрема, від 19.10.2020 у справі №815/1294/16 та від 26.07.2021 у справі №420/2068/19.
З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимог ОСОБА_1 .
Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.
Відтак, адміністративний позов ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 7, 9, 14, 22, 139, 241, 242-246, 250, 255, 262, 295, КАС України, суд
У задоволенні позову ОСОБА_1 до начальника відділу організації прийому громадян, розгляду звернень та запитів Управління забезпечення діяльності Державного бюро розслідувань Згіблової Оксани Олексіївни, Державного бюро розслідувань, про визнання протиправними дії начальника відділу організації прийому громадян, розгляду звернень та запитів Управління забезпечення діяльності Державного бюро розслідувань Згіблової Оксани Олексіївни по наданню неповної та недостовірної інформації на запит на інформацію ОСОБА_1 від 27 червня 2022 року про надання копії наказу Державного бюро розслідувань про присвоєння спеціального звання начальницького складу ДБР начальнику Другого слідчого відділу (з дислокацією у м. Одесі) ТУ ДБР у м.Миколаєві Агакаряну Рустаму Сашовичу та зобов'язання Державне бюро розслідувань надати ОСОБА_1 копію наказу Державного бюро розслідувань про присвоєння спеціального звання начальницького складу ДБР начальнику Другого слідчого відділу (з дислокацією у м. Одесі) ТУ ДБР у м.Миколаєві Агакаряну Рустаму Сашовичу - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ).
Відповідачі:
- начальник відділу організації прийому громадян, розгляду звернень та запитів Управління забезпечення діяльності Державного бюро розслідувань Згіблова Оксана Олексіївна (вул.Симона Петлюри, буд.15, м.Київ, 01032);
- Державне бюро розслідувань (вул.Симона Петлюри, буд.15, м.Київ, 01032, код ЄДРПОУ 41760289).
Суддя Вовченко О.А.