Справа № 540/8228/21
23 вересня 2022 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Самойлюк Г.П., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовною заявою Херсонського (79) прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_1 ) до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди завданої державі,-
До Херсонського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) до ОСОБА_1 , в якій позивач просить суд: стягнути з ОСОБА_1 на користь держави, в особі Херсонського (79) прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військової частини НОМЕР_1 ) в рахунок відшкодування шкоди (збитків) завданої шляхом втрати військового майна в сумі 22 615 грн. 09 коп.
В обґрунтування позову зазначено, що під час проходження військової служби відповідач завдав державі в особі ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) майнову шкоду в розмірі 55187,62 грн. Даний факт встановлено службовим розслідуванням, за результатом якого видано наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) від 19.11.2020 року №642-ВВ. Відповідно до наказу №642-ВВ від 19.11.2020 року за час проходження служби шляхом відрахувань з грошового забезпечення ОСОБА_1 було утримано 32572 грн. 53 коп., залишок боргу після звільнення відповідача складає 22 615 грн. 09 коп. Невідшкодована сума за завдані збитки державі підлягає відшкодуванню в судовому порядку.
Ухвалою Херсонського окружного адміністративного суду від 20.12.2021 року відкрито спрощене позовне провадження.
Розпорядженням Голови Верховного Суду від 18.03.2022 №11/0/9-22, відповідно до частини сьомої статті 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», враховуючи неможливість судами здійснювати правосуддя під час воєнного стану, змінено територіальну підсудність судових справ, зокрема, територіальна підсудність справ Херсонського окружного адміністративного суду визначена Одеському окружному адміністративному суду.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Одеського окружного адміністративного суду від 23.05.2022 року справа призначена до розгляду судді Самойлюк Г.П.
Ухвалою від 31.05.2022 року прийнято до провадження адміністративну справу №540/8228/21 та визначено, що розгляд справи буде проводитись за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи на підставі ст. 262 КАС України у межах строків, визначених ст. 258 КАС України та з урахуванням встановлених сторонам строків для подання заяв по суті.
Ухвалою суду від 28.07.2022 року призначено розгляд справи за правилами загального позовного провадження зі стадії проведення підготовчого засідання; призначено підготовче засідання по справі на 22.08.2022 року.
При цьому, суд вжив додаткових заходів для належного сповіщення відповідача про розгляд цієї справи за його участі шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України в порядку статті 130 КАС України.
Суд зазначає, що відповідачем до суду не подано відзиву на адміністративний позов.
Відповідно до ч.6 ст.162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Ухвалою суду від 22.08.2022 року, яку занесено до протоколу судового засідання, закрито підготовче провадження по справі та призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 08.09.2022 року.
08.09.2022 року від позивача надійшла заява про розгляд справи в порядку письмового провадження.
У судове засідання призначене на 08.09.2022 року учасники справи не з'явились, про дату, час та місце проведення останнього повідомлялися належним чином.
За приписами ч. 1 ст. 205 КАС України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Згідно ч. 3 ст. 194 КАС України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.
Згідно ч. 9 ст. 205 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Згідно ч. 4 ст. 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про можливість розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд,-
ОСОБА_1 проходив військову службу в ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ).
Службовим розслідуванням, за результатом якого видано наказ в.о начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) від 19.11.2020 року №642-ВВ, встановлено, що під час проходження військової служби ОСОБА_1 завдано державі в особі ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) майнову шкоду в розмірі 55187,62 грн.
Вказаним наказом на ОСОБА_1 за неналежне виконання службових обов'язків в порядку пункту «б» статті 48 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України накладене дисциплінарне стягнення «догана»; за недбале ставлення до військової служби та порушення порядку несення служби в прикордонному наряді складено на відповідача протокол про адміністративне правопорушення передбачене частиною 2 статті 172 3 КУпАП; у зв'язку з втратою тепловізійного приладу, притягнуто відповідача до солідарної матеріальної відповідальності в розмірі 55187 грн. 61 коп.
Відповідно до наказу №642-ВВ від 19.11.2020 року за час проходження служби шляхом відрахувань з грошового забезпечення ОСОБА_1 було утримано 32 572 грн. 53 коп., залишок боргу після звільнення відповідача складає 22 615 гри. 09 коп.
29 листопада 2021 року при звільненні з військової служби в запас та проведенні остаточного розрахунку при звільненні штаб-сержант ОСОБА_1 подав рапорт від 29.11.2021 року за вх. № 16253, в межах якого зазначив, що залишок боргу за матеріальним збитком у сумі 22 615 грн. 09 коп. платити відмовляється.
Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що даний позов підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Відповідно до статті 17 Конституції України, захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України. За необхідності виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканості, а також завдань, визначених міжнародними зобов'язаннями України, у відношенні військовослужбовців.
При цьому, у ч.1 ст.68 Конституції України також згадано, що кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Отже, усі без виключення суб'єкти права на території України зобов'язані дотримуватись існуючого у Державі правового порядку, а суб'єкти владних повноважень (органи публічної адміністрації) додатково обтяжені ще й обов'язком виконувати доведені законом завдання виключно за наявності приводів та способом, чітко обумовленими законом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає, що спірні правовідносини щодо проходження громадянами України військової служби, врегульовані Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон №2232-XII).
Статтею 9 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України встановлено, що військовослужбовці Збройних Сил України мають права і свободи з урахуванням особливостей, що визначаються Конституцією України, законами України з військових питань, статутами Збройних Сил України та іншими нормативно-правовими актам.
Відповідно до ст.11 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов'язаннями України, покладає на військовослужбовців такі обов'язки, зокрема, знати й утримувати в готовності до застосування закріплене озброєння, бойову та іншу техніку, берегти державне майно.
Кожний військовослужбовець зобов'язаний виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов'язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями (ст.16 Статут внутрішньої служби Збройних Сил України).
При вирішенні даного спору по суті, суд враховує правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного суду від 22.01.2020 р. у справі №813/1045/1, згідно яких, спори щодо відшкодування державі в особі Військової частини шкоди, завданої особою, підлягають вирішенню в порядку адміністративного судочинства як такі, що пов'язані з питаннями реалізації правового статусу особи, яка перебуває на посаді публічної служби, від моменту її прийняття на посаду і до звільнення з публічної служби, зокрема, й питаннями відповідальності за рішення, дії чи бездіяльність на відповідній посаді, що призвели до завдання шкоди/збитків, навіть якщо притягнення її до відповідальності шляхом подання відповідного позову про стягнення такої шкоди/збитків відбувається після її звільнення з державної служби.
Велика Палата Верховного Суду у вказаній постанові дійшла висновку, що спір з приводу відшкодування матеріальної шкоди, завданої особою державі під час проходження військової (публічної) служби, є публічно - правовим і належить до юрисдикції адміністративних судів.
Проходження військової служби в Збройних Силах України врегульовано Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-ХІІ (далі - Закон №2232), Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 (далі - Положення №1153), Інструкцією про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах, затвердженого наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 №170.
Відповідно до статей 1,3 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» військове майно - це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України.
До військового майна належать будинки, споруди, передавальні пристрої, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, пально-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне майно, майно зв'язку, тощо. З моменту надходження майна до Збройних Сил України і закріплення його за військовою частиною Збройних Сил України воно набуває статусу військового майна. Військові частини використовують закріплене за ними військове майно лише за його цільовим та функціональним призначенням.
Загальні права та обов'язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов'язки основних посадових осіб полку і його підрозділів визначає Статут внутрішньої служби Збройних Сил України, затверджений Законом України від 24.03.1999 № 548-XIV (далі - Статут).
Згідно зі ст. 26 Статуту військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення чи провини несуть дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом.
Підстави та порядок притягнення військовослужбовців та деяких інших осіб до матеріальної відповідальності за шкоду, завдану державному майну, у тому числі військовому майну, майну, залученому під час мобілізації, а також грошовим коштам, під час виконання ними службових обов'язків встановлено Законом України "Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі" від 03.10.2019р. №160-IX (далі - Закон №160-IX).
Відповідно до п.п.4,5 ч.1 ст. 1 Закону №160-IX, матеріальна відповідальність - вид юридичної відповідальності, що полягає в обов'язку військовослужбовців та деяких інших осіб покрити повністю або частково пряму дійсну шкоду, що було завдано з їх вини шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна під час виконання обов'язків військової служби або службових обов'язків, а також додаткове стягнення в дохід держави як санкція за протиправні дії у разі застосування підвищеної матеріальної відповідальності;
Пряма дійсна шкода (далі - шкода) - збитки, завдані військовій частині, установі, організації, закладу шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна, погіршення або зниження його цінності, а також витрати на відновлення чи придбання військового та іншого державного майна замість пошкодженого або втраченого, надлишкові виплати під час виконання обов'язків військової служби або службових обов'язків. До шкоди не включаються доходи, які могли бути одержані за звичайних обставин, якщо таких збитків не було б завдано.
Відповідно до ст. 3 Закону №160-IX, підставою для притягнення до матеріальної відповідальності є шкода, завдана неправомірним рішенням, невиконанням чи неналежним виконанням особою обов'язків військової служби або службових обов'язків, крім обставин, визначених статтею 9 цього Закону, які виключають матеріальну відповідальність.
Умовами притягнення до матеріальної відповідальності є:
1) наявність шкоди;
2) протиправна поведінка особи у зв'язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов'язків військової служби або службових обов'язків;
3) причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою;
4) вина особи в завданні шкоди.
Переведення особи до іншого місця служби чи її звільнення з посади або служби не може бути підставою для звільнення її від матеріальної відповідальності, встановленої законом.
Згідно п.1 ч.1 ст. 6 Закону №160-IX, особа несе матеріальну відповідальність у повному розмірі завданої з її вини шкоди в разі, зокрема, виявлення нестачі, розкрадання, умисного знищення, пошкодження чи іншого незаконного використання військового та іншого майна, у тому числі переданого під звіт для зберігання, перевезення, використання або для іншої мети, здійснення надлишкових виплат грошових коштів чи вчинення інших умисних протиправних дій.
Відповідно до ст. 12 Закону №160-IX, у разі звільнення особи, притягнутої до матеріальної відповідальності, зі служби або у разі, якщо рішення про притягнення до матеріальної відповідальності особи не прийнято до її звільнення зі служби, відшкодування завданої шкоди здійснюється в судовому порядку в разі відмови особи від її добровільного відшкодування або в іншому встановленому законом порядку.
Наведене правове регулювання дає підстави для висновку, що до матеріальної відповідальності може бути притягнуто військовослужбовця у разі заподіяння прямої дійсної шкоди, наявної з його боку протиправної поведінки у зв'язку з неналежним виконанням ним обов'язків військової служби або службових обов'язків, та наявності взаємозв'язку між діями військовослужбовця та заподіяної шкоди.
Як встановлено судом, наказом №642-ВВ від 19.11.2020 року «Про підсумки службового розслідування» на ОСОБА_1 за неналежне виконання службових обов'язків в порядку пункту «б» статті 48 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України накладене дисциплінарне стягнення «догана»; за недбале ставлення до військової служби та порушення порядку несення служби в прикордонному наряді складено на відповідача протокол про адміністративне правопорушення передбачене частиною 2 статті 172 3 КУпАП; у зв'язку з втратою тепловізійного приладу, притягнуто відповідача до солідарної матеріальної відповідальності в розмірі 55187 грн. 61 коп.
При цьому, вказаний наказ №642-ВВ від 19.11.2020 року «Про підсумки службового розслідування» є чинним та відповідачем не оскаржувався.
Крім того, за час проходження військової служби з грошового забезпечення ОСОБА_1 утримано 32 572 грн. 53 коп. в рахунок погашення збитків державі у сумі 55187,62 грн.
Водночас, 29 листопада 2021 року при звільненні з військової служби в запас та проведенні остаточного розрахунку при звільненні ОСОБА_1 подав рапорт, в якому зазначив, що залишок боргу за матеріальним збитком у сумі 22 615 грн. 09 коп. платити відмовляється.
Тобто, на час звільнення з військової служби відповідача залишок до стягнення становив 22 615 грн. 09 коп.
Водночас, жодних доказів відшкодування залишку заборгованості відповідачем до суду не надано так само як і будь-яких заперечень проти позову.
Суд також звертає увагу, що позивачем направлявся ОСОБА_1 лист №14/8829 від 30.11.2021 року «Про необхідність погашення заборгованості», в якому зазначено, що у разі не погашення заборгованості ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) буде змушений звернутись до суду з метою стягнення відповідних коштів.
Враховуючи вищевикладене та з огляду на встановлений факт наявності у відповідача матеріальної відповідальності за завдані збитки державі, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Згідно положень ст. 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.
Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв'язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що підлягає задоволенню.
Враховуючи, що відповідно до ч. 2 ст. 139 КАС України при задоволенні позову суб'єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб'єкта владних повноважень, пов'язані із залученням свідків та проведенням експертиз, розподіл судових витрат зі сплати судового збору на користь позивача не здійснюється.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 6, 7, 8, 9, 10, 77, 90, 139, 242-246, 250, 251, 255, 262, 295, 297 КАС України, суд -
Позов Херсонського (79) прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_1 ) (вул. Гімназична, 20, м. Херсон, 73000, код ЄДРПОУ 14321378) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) про відшкодування матеріальної шкоди завданої державі, -задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь держави, в особі Херсонського (79) прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військової частини НОМЕР_1 ), в рахунок відшкодування шкоди (збитків) завданої шляхом втрати військового майна в сумі 22 615 грн. 09 коп. (двадцять дві тисячі шістсот п'ятнадцять гривень 09 коп.)
Порядок і строки оскарження рішення визначаються ст.ст.293, 295 КАС України.
Рішення набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст.255 КАС України.
Суддя Самойлюк Г.П.