Справа № 369/15013/21
Провадження №4-с/369/31/22
17.08.2022 року м. Київ
Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:
головуючого судді Фінагеєвої І.О.,
при секретарі Світлак Ю.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві скаргу ОСОБА_1 , суб'єкт оскарження: Вишневий відділ державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області на дії державних виконавців,
У жовтні 2021 року скаржник ОСОБА_1 звернувся до Києво-Святошинського районного суду Київської області зі скаргою суб'єкт оскарження: Вишневий відділ державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області на дії державних виконавців.
Скарга мотивована тим, що у вересні 2021 року під час вчинення нотаріальних дій ним щодо майна, яке належить йому на праві власності, а саме: будинку АДРЕСА_1 ,та земельної ділянки, які розташовані за адресою: Київська область, Києво-Святошинський району, с. Крюківщина, він дізнався про те, що відповідно до постанови № 564// від 22.11.2010 року та постанови б/н від 19.04.2011 року, було накладено арешт на вказане майно. В 2012 році йому стало відомо про те, що щодо нього були відкритті вищевказані виконавчі провадження та ним, як боржником було сплачено суму боргу та виконавчий збір, але обтяження у вигляді арешту на все майно державними виконавцями знято не було. 05.10.2021 року він звернувся до Вишневого відділу державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області з заявою про зняття арешту. Відповідно до відповіді, яка датована 08.10.2021 року та яку він отримав 22.10.2021 року в канцелярії Вишневого відділу державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області, йому було відмовлено у знятті арешту з усього майна, яке належить йому з тих підстав, що виконавчі провадження 564/8 від 22.11.2010 року та б/н від 19.04.2011 року, виконанні, здані в архів та знищенні за строками зберігання. Зазначає, що він як добросовісний боржник вчинив всіх дій щодо погашення заборгованості по вказаним виконавчим провадженням, а державні виконавці при закритті виконавчих проваджень не вчинили всіх дій щодо зняття арешту з усього майна, яке йому належить. Такі неправомірні дії державних виконавців створюють йому перешкоди у користуванні та розпорядженнімайном, оскільки на час звернення зі скаргою до суду він не є боржником за будь-яким виконавчим провадженням. Просив суд припинити чинність арешту всього нерухомого майна, яке належить ОСОБА_1 , накладеним Вишневим відділом державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області за виконавчими провадженнями 564/8 від 22.11.2010 року, б/н від 19.04.2011 року.
Ухвалою судді від 27.10.2021 року було прийнято скаргу до провадження та призначено до судового розгляду.
У судове засідання скаржник не з'явився, про дату , час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.
У судове засідання представник заінтересованої особи Вишневого відділу державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.
За таких обставин, на підставі ч. 2 ст. 247, ч. 2 ст. 450 ЦПК України суд вважає за можливе розглядати справу за відсутності сторін та без фіксування процесу технічними засобами.
Дослідивши матеріали справи, зібрані у справі докази у їх сукупності, суд дійшов до висновку про відмову в задоволенні скарги, з наступних підстав.
Відповідно до ст. 447 ЦПК України України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Згідно з ч. 5 ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими на всій території України.
У відповідності до ч. 1 ст. 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Законом України «Про виконавче провадження» регламентовано порядок та особливості проведення кожної стадії (дії) виконавчого провадження і відповідних дій державних виконавців.
Крім цього, відповідно до ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Верховний Суд у постанові від 15.01.2020 у справі № 910/7221/17 зазначив, що в силу приписів вищевказаної статті Закону виконавець повинен вчиняти виконавчі дії з дотриманням вимог Закону України «Про виконавче провадження», а також відповідно до інших законів, які є обов'язковими при вчиненні ним тих чи інших виконавчих дій, що є гарантією належного виконання виконавцем своїх обов'язків і недопущення порушення прав сторін виконавчого провадження. Отже, виконавець повинен діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законами України. В цьому реалізується «правомірна поведінка» виконавця.
Положеннями статті 55 Конституції України визначено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Пунктом 9 статті 2 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що однією із засад виконавчого провадження є забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.
Пунктом першим ч. 1 ст. 3 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
Згідно з частиною 1 статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 10 Закону України «Про виконавче провадження» заходами примусового виконання рішень є звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами;
З урахуванням ч. 2 ст. 24 Закону України «Про виконавче провадження» приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника.
У відповідності до ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону:
1) за заявою стягувача про примусове виконання рішення;
2) за заявою прокурора у разі представництва інтересів громадянина або держави в суді;
3) якщо виконавчий документ надійшов від суду у випадках, передбачених законом;
4) якщо виконавчий документ надійшов від суду на підставі ухвали про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду (суду іноземної держави, інших компетентних органів іноземної держави, до повноважень яких належить розгляд цивільних чи господарських справ, іноземних чи міжнародних арбітражів) у порядку, встановленому законом;
5) у разі якщо виконавчий документ надійшов від Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів.
Згідно з положеннями Закону України «Про виконавче провадження», юридичним оформленням сукупності дій уповноваженої особи, направлених на виконання рішення суду є постанова державного/приватного виконавця.
Частиною 1 ст. 48 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову.
За приписами ч. 6 ст. 48 Закону України «Про виконавче провадження» стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця. У разі якщо боржник володіє майном разом з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням виконавця.
Згідно з ч. ч. 1-4 ст. 56 Закону України «Про виконавче провадження» арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Арешт на рухоме майно, що не підлягає державній реєстрації, накладається виконавцем лише після проведення його опису. Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна. Виконавець за потреби може обмежити право користування майном, здійснити опечатування або вилучення його у боржника та передати на зберігання іншим особам, про що він виносить постанову або зазначає обмеження в постанові про арешт. Вид, обсяг і строк обмеження встановлюються виконавцем у кожному конкретному випадку з урахуванням властивостей майна, його значення для власника чи володільця, необхідності використання та інших обставин. Арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі. Копії постанов, якими накладено арешт на майно (кошти) боржника, виконавець надсилає банкам чи іншим фінансовим установам, органам, що здійснюють реєстрацію майна, реєстрацію обтяжень рухомого майна, в день їх винесення.
Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За змістом ч. 1 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Частиною два цієї статті передбачено, що предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно до ч. 1 ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За змістом ст. 451 ЦПК України передбачено, що за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.
Скаржник у своїй скарзі посилається на те, що в 2012 році йому стало відомо про те, що відносно нього були відкритті виконавчі провадження 564/8 від 22.11.2010 року та б/н від 19.04.2011 року та ним, як боржником було сплачено суму боргу та виконавчий збір, але обтяження у вигляді арешту на все майно державними виконавцями знято не було. Зазначає, що він як добросовісний боржник вчинив всіх дій щодо погашення заборгованості по вказаним виконавчим провадженням, а державні виконавці при закритті виконавчих проваджень не вчинили всіх дій щодо зняття арешту з усього майна, яке йому належить. Такі неправомірні дії державних виконавців створюють йому перешкоди у користуванні та розпорядженні майном, оскільки на час звернення зі скаргою до суду він не є боржником за будь-яким виконавчим провадженням.
Суд, не може прийняти до уваги вказані доводи скаржника, оскільки на підтвердження вказаних обставин не надано до суду жодних належних та допустимих доказів.
З матеріалів справи лише вбачається, що дійсно 05.10.2021 року скаржник звернувся до Вишневого відділу державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області з заявою про зняття арешту.
Відповідно до відповіді Вишневого відділу державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області від 08.10.2021 року № 51833, згідно отриманої пошукової інформації за допомогою Автоматизованої системи виконавчого провадження вбачається, що інформація про виконавчі провадження, які перебувають або перебували у Відділі щодо стягнення з ОСОБА_1 відсутня, у зв'язку з тим, що функціонування реєстрів виконавчих проваджень введено з 2013 року. Оскільки відомості про виконавчі провадження на підставі яких накладено арешт на нерухоме майно постановою № 564/8 від 22.11.2010 року на все майно та б/н від 19.04.2011 року на все майно відсутні інформуємо про неможливість вчинення виконавчих дій щодо зняття арешту з майна.
За таких обставин суд дійшов висновку про те, що відсутні будь-які належні та допустимі докази на підтвердження обставин, зазначених у скарзі, а отже заявлені вимоги ОСОБА_1 є необґрунтованими та безпідставними, а тому в задоволенні скарги необхідно відмовити повністю.
Керуючись ст.ст. 55, 124 Конституції України, ст. ст. 1-3, 5, 24, ,48, 56 Закону України «Про виконавче провадження», ст.ст. 4, 12, 18, 81, 259-261, 268, 447-453 ЦПК України суд,-
В задоволенні скарги ОСОБА_1 , суб'єкт оскарження: Вишневий відділ державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області на дії державних виконавців - відмовити.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення до Київського апеляційного суду.
Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя І. О.Фінагеєва