Справа № 308/4302/22
19 вересня 2022 року місто Ужгород
Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в складі головуючого судді Дергачової Н.В., при секретарі судового засідання Федорнак О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ужгород у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до відповідача ОСОБА_2 про стягнення боргу за розпискою, -
Позивач ОСОБА_1 звернувся до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області з позовом до відповідача ОСОБА_2 про стягнення боргу за розпискою.
Позов обґрунтовує тим, що 02 жовтня 2018 року позивач ОСОБА_1 надав ОСОБА_2 позику у розмірі 186 600,00 гривень, що підтверджується оригіналом розписки, яка знаходиться у позивача. Відповідач зобов'язувався повернути позику до 31 грудня 2019 року. Оригінал розписки від 02.10.2018 року написаний та підписаний власноручно відповідачем.
Зазначає, що 24 травня 2021 року в якості вжиття заходів досудового врегулювання спору позивачем була направлена відповідачу письмова претензія про повернення коштів, отриманих відповідачем згідно розписки від 02 жовтня 2018 року, в сумі 186 600,00 гривень, що підтверджується накладною кур'єрської служби поштового відправлення.
Вказує, що жодних результатів такі дії позивача не мали. Відповідач не відреагував на отриману претензію жодним чином, хоча отримав її, що засвідчується підписом на вищезгаданій накладній кур'єрської служби поштового відправлення.
Таким чином, сума боргу ОСОБА_2 на момент подання позовної заяви становить 234 391,00 гривня, з яких: 186 600,00 гривень - сума основного боргу, 12 561,00 грн. - річні проценти від простроченої суми, 35 230,00 грн. - інфляційні втрати.
Враховуючи вищенаведене, позивач просить стягнути з ОСОБА_2 на свою користь суму боргу в розмірі 234 391,00 грн., з яких: 186 600,00 грн. - сума основного боргу, 12 561,00 грн. - річні проценти від простроченої суми, 35 230,00 грн. - інфляційні втрати та стягнути з відповідача витрати зі сплати судового збору.
За ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 25.04.2022 року відкрито провадження у даній справі, розгляд справи постановлено проводити в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.
Позивач в судове засідання не прибув, незважаючи на той факт, що про час і місце розгляду справи був судом належним чином повідомлений. Від його представника - адвоката Темнохудової З.В. надійшла заява від 27.07.2022 року про розгляд справи за відсутності позивача та його представника.
Відповідач будучи належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, повторно не з'явився в судове засідання, у встановлений строк до суду відзив на позов не надав, про причини неподання суду відзиву не повідомив, а тому враховуючи ч. 8 ст. 178 ЦПК України, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Судове засідання у справі було призначене на 19.09.2022 року на 16 год. 00 хв., однак через неявку в судове засідання всіх учасників справи судом у відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося. У відповідності до ч. 6 ст. 259 ЦПК України складання рішення суду було відкладено на строк не більш як п'ять днів, тому у відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення, якою є 23.09.2022 року.
Розглянувши подані сторонами документи та матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи на яких ґрунтується позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про те, що позов підлягає до задоволення з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, а саме - з оригіналу розписки від 02.10.2018 року, ОСОБА_2 взяв у громадянина ОСОБА_1 суму коштів у розмірі 186 600 грн., яку зобов'язався повернути до 31 грудня 2019 року.
27 травня 2021 року ОСОБА_1 направив ОСОБА_2 претензію від 24.05.2021 року, що підтверджується квитанцією від 27.05.2021 року № 8048379, згідно якої повідомлено останньому, що станом на 24.05.2021 року зобов'язання з повернення боргу відповідачем не виконано. Просив у строк до 01.06.2021 року погасити вищезазначену заборгованість у розмірі 186 600 грн. без врахування нарахованих штрафних санкцій.
Згідно розрахунку суми заборгованості, позивачем на суму основного боргу - 186 600 грн. було нараховано 12 561, 00 грн. - 3% річних за період з 01.01.2020 року по 30.03.2022 року, а також 35 230, 08 грн. - інфляційних втрат за аналогічний період з 01.01.2020 року по 30.03.2022 року, відтак позивач вважає, що загальна сума боргу відповідача дорівнює 234 391,00 грн.
Доказів на підтвердження факту повернення відповідачем ОСОБА_2 коштів за розпискою суду не надано.
Поняття та регулювання позикових відносин і договору позики визначаються положеннями глави 71 Цивільного кодексу України.
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори).
Згідно ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони /кредитора/ певну дію /передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо/ або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч. 2 ст. 626 ЦК України договір є одностороннім, якщо одна сторона бере на себе обов'язок перед другою стороною вчинити певні дії або утриматися від них, а друга сторона наділяється лише правом вимоги, без виникнення зустрічного обов'язку щодо першої сторони.
При цьому, згідно ст. 627 ЦК України та відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладені договору, виборі контрагента та визнані умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Статтею 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
На підставі ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Договір в силу приписів ст. 638 ЦК України є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Ця особливість реальних договорів зазначена в частині другій ст. 640 ЦК України, за якою якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.
Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. (ч.1 ст. 207 ЦК).
Згідно ч. 2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми. Відповідна правова позиція висловлена Верховним Судом України 18.01.2017 у справі № 6-2789цс16.
У постанові від 08.07.2019 у справі №524/4946/16-ц Верховний Суд зазначив, що розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, повинна містити умови отримання позичальником в борг із зобов'язанням його повернення і дати отримання коштів.
З аналізу вищенаведеного вбачається, що за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов'язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.
Згідно ч. 3 ст. 254 ЦК України строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку.
З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що написання і підписання відповідачем 02.10.2018 року боргової розписки із зобов'язанням повернути позивачу борг до 31 грудня 2019 року, свідчить про те, що при укладенні договору позики сторонам позикових відносин були цілком зрозумілі всі його умови і сторони вважали такі умови справедливими щодо себе.
В постанові від 22.08.2019 у справі № 369/3340/16-ц (ЄДРСРУ № 83836261) Верховний Суд вказав, що за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником позикодавцеві за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору і зміст умов договору, так і факт отримання боржником від позикодавця певної грошової суми. При цьому факт отримання коштів в борг підтверджує не будь-яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можна встановити, що відбулася передача певної суми коштів від позикодавця до позичальника.
Зі змісту представленої позивачем розписки вбачається, що вона була складена відповідачем після отримання останнім грошових коштів, про що свідчить формулювання: «Я, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , паспорт серії НОМЕР_1 , виданий 16 жовтня 2014 року, Ужгородським МВ ГУДМС України в Закарпатській області, ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , 02 жовтня взяв у громадянина ОСОБА_1 суму коштів у розмірі 186 600 грн. (сто вісімдесят шість тисяч шістсот гривень). Зобов'язуюся повернути до 31 грудня 2019 року.».
На підставі наведеного суд приходить до висновку про те, що представлена позикодавцем - позивачем ОСОБА_1 розписка підтверджує як факт укладення договору позики, так і факт отримання відповідачем від позивача обумовленої у розписці грошової суми.
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.
Оригінал боргової розписки наявний у матеріалах справи і безпосередньо досліджений судом.
Наявність оригіналу боргової розписки у позивача (кредитора) свідчить про те, що боргове зобов'язання відповідачем не виконане і позика не повернута. Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 02.09.2020 року (справа № 569/24347/18), від 26.09.2018 року (справа №483/1953/16-ц), від 31.10.2018 року (справа №707/2606/16-ц).
Відповідно до ч.ч.1,2 ст. 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Оскільки строк повернення позики за розпискою закінчився, а відповідач ОСОБА_2 свого зобов'язання за договором позики не виконав і не повернув позивачу борг, суд приходить до висновку про обґрунтованість вимоги позивача щодо стягнення на його користь з відповідача ОСОБА_2 суми боргу за договором позики від 02 жовтня 2018 у розмірі 186 600,00 грн., а також нарахованих на неї 12 561, 00 грн. - 3% річних за період з 01.01.2020 року по 30.03.2022 року, і 35 230,08 грн. - інфляційних втрат за аналогічний період з 01.01.2020 року по 30.03.2022 року, а всього 234 391,00 грн.
Оскільки відповідно до статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, - у даному випадку при повному задоволенні позовних вимог з відповідача підлягають стягненню на користь позивача понесені ним судові витрати зі сплати судового збору в сумі 992,40 грн.
На підставі викладеного, керуючись статтями 202, 207, 254, 509, 525, 526, 533, 545, 610, 625, 626-628, 638, 640, 1046-1049 ЦК України, статями 2, 5, 10, 12, 13, 19, 76, 77, 81, 133, 141, 263-265, 273, 280-283, 354, 355 ЦПК України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 до відповідача ОСОБА_2 про стягнення боргу за розпискою - задовольнити повністю.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , паспорт серії НОМЕР_1 , виданий 16 жовтня 2014 року, Ужгородським МВ ГУДМС України в Закарпатській області, ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , на користь ОСОБА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_3 , суму боргу за договором позики (розпискою) від 02 жовтня 2018 року у розмірі 234 391,00 грн. (Двісті тридцять чотири тисячі триста дев'яносто одна гривня 00 копійок), яка складається з: 186 600,00 грн. - суми основного боргу, а також нарахованих на неї 12 561, 00 грн. - 3% річних за період з 01.01.2020 року по 30.03.2022 року, і 35 230,08 грн. - інфляційних втрат за період з 01.01.2020 року по 30.03.2022 року.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , паспорт серії НОМЕР_1 , виданий 16 жовтня 2014 року, Ужгородським МВ ГУДМС України в Закарпатській області, ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , на користь ОСОБА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_3 , витрати із сплати судового збору у розмірі 992 (дев'ятсот дев'яносто дві) гривні 40 копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Дата складення повного судового рішення - 23.09.2022 року.
Суддя Ужгородського
міськрайонного суду Н.В. Дергачова