22 вересня 2022 рокуЛьвівСправа № 380/17267/21 пров. № А/857/3920/22
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії :
головуючого судді: Гуляка В.В.
суддів: Ільчишин Н.В., Святецького В.В.
розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 ,
на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2021 року (суддя - Кухар Н.А., час ухвалення - не зазначено, місце ухвалення - м.Львів, дата складення повного тексту - не зазначено),
в адміністративній справі №380/17267/21 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 ,
про стягнення середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні,
встановив:
У жовтні 2021 року позивач ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до відповідача Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив стягнути з відповідача на користь позивача середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 01.08.2019 до дня фактичної виплати 24.09.2021 у розмірі 77516,39 гривень.
Відповідач позовних вимог не визнав, подавши до суду першої інстанції відзив, який надійшов на адресу суду уже після ухвалення судом рішення у справі. У вказаному відзиві відповідач просив в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 29.11.2021 позов задоволено частково. Стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплату індексації грошового забезпечення) у розмірі 77318,90 гривень за період з 02.08.2019 року по 23.09.2021 року. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
З цим рішенням суду першої інстанції не погодився відповідач та оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає апелянт, що рішення суду винесене з порушенням норм матеріального права, а тому підлягає скасуванню з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що на військовослужбовців, які проходять військову службу у Збройних Сил України та інших військових формуваннях, КЗпП України не поширюється, а врахування суддею статей 116 і 117 КЗпП України при винесенні рішення є недоцільним, вказуючи при цьому, що у військовому законодавстві гарантування своєчасного розрахунку при звільненні забезпечується не за рахунок відповідальності власника (підприємства) у вигляді виплати середнього заробітку, а за рахунок надання військовослужбовцю права продовжувати службу та отримувати грошове забезпечення протягом відповідно часу. Також зазначає апелянт, що суд першої інстанції не врахував, посилаючись на приписи статей 116, 117 КЗпП України, що затримка виплати індексації грошового забезпечення не належала позивачу до виплати на момент виключення його із списків особового складу військової частини, а таке право виникло у позивача виключно на підставі судового рішення, яке було постановлено вже після звільнення позивача. Тому вважає скаржник, що на час звільнення позивача з військової служби спірні суми йому не належали, а вина відповідача у їх невиплаті була відсутня, що виключає відповідальність останнього , передбачену ст.117 КЗпП України. Звертає увагу апелянт, що при звільненні з позивачем був проведений повний розрахунок з дотриманням діючого законодавства. Жодних заперечень щодо розрахунку від позивача не надходило. Позивач погодився з наказом командира військової частини, згідно з яким позивача було виключено із списків особового складу частини і всіх видів забезпечення та проведено розрахунок. У зв'язку з наведеним, вважає скаржник, що відсутні підстави для виплати позивачу спірного середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Також апелянт покликається на висновки Великої Палати Верховного Суду, згідно з якими суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.
За результатами апеляційного розгляду апелянт просить скасувати рішення суду першої інстанції від 29.11.2021 та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
Позивач подав до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу, у якому зазначив, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення - без змін.
Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та докази по справі, обговоривши доводи, межі та вимоги апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з урахуванням наступного.
Судом апеляційної інстанції встановлено не заперечуються сторонами, що позивач ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 .
Наказом командира 16 окремої бригади армійської авіації (по особовому складу) від 30.07.2019 №35-РС ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас за підпунктом "б" (за станом здоров'я) пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Згідно з наказом командира ВЧ НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 01.08.2019 №166 з 01.08.2019 ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу частини та усіх видів забезпечення, в тому числі з котлового харчування по загальновійськовій нормі (обід) з 02.08.2019 (а.с. 16).
ОСОБА_1 вважаючи, що йому з березня 2018 року по серпень 2019 року нарахування індексації грошового забезпечення здійснювалося без урахування фіксованої величини індексації, звернувся до суду позовом.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 13.05.2020 у справі №380/2108/20, яке набрало законної сили 11.08.2020, визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 у відношенні до ОСОБА_1 щодо не нарахування та не виплати йому індексації грошового забезпечення у період з 01.01.2016 року по 30.11.2018 року. Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 30.11.2018 року. Стягнуто з бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу в розмірі 2000 (дві тисячі) грн. 00 коп..
Позивачу нараховано та виплачено індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 30.11.2018 у розмірі 3021,44 грн..
Вважаючи протиправними дії відповідача щодо невірного нарахування та виплати індексації грошового забезпечення у період з 01.01.2016 по 30.11.2018, позивач звернувся до суду з позовом.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 25.03.2021 у справі №380/616/21 визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо проведення нарахування індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 у період з 01.01.2016 по 28.02.2018 з врахуванням базових місяців січня 2016 року та червня 2016 року. Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 30.11.2018 з врахуванням базових місяців індексації січня 2008 року та березня 2018 року, з урахуванням сплаченої суми.
Відповідно до банківської виписки з карткового рахунку ОСОБА_1 АТ "КБ "Приватбанк" від 06.10.2021, на банківський рахунок позивача 24.09.2021 надійшли кошти в розмірі 79394,73 грн. (а.с. 13).
Позивач вважаючи, що остаточний розрахунок при звільненні з ним проведено не в день виключення із списків особового складу військової частини, відтак має право на стягнення середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, а тому звернувся із цим позовом до адміністративного суду.
Задовольняючи частково адміністративний позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки відповідач не провів з позивачем повного розрахунку при звільненні, тому відповідно до вимог ст.117 КЗпП України позивач має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку, із визначенням його співмірного розміру.
Колегія суддів апеляційного суду враховує, що рішенням суду першої інстанції від 24.02.2022 позовні вимоги задоволено частково. Це рішення суду оскаржене в апеляційному порядку відповідачем в частині задоволення позовної вимоги. В частині відмови у задоволенні решти позовних вимог рішення суду не оскаржене сторонами в апеляційному порядку.
Відповідно до ст.308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та рішенню суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду враховує наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У розглядуваних правовідносинах колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ст.47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Статтею 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановлено статтею 117 КЗпП України, згідно з приписами якої, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Закріплені у статтях 116, 117 Кодексу законів про працю України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Непоширення норм Кодексу законів про працю України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.
Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Це питання врегульовано Кодексом законів про працю України.
Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд дійшов висновку про можливість застосування положень статей 116 та 117 Кодексу законів про працю України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.
Аналогічні правові висновки висловлені Верховним Судом в постановах від 01.03.2018 року у справі №806/1899/17 та від 31.05.2018 року у справі №823/1023/16.
При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що аналіз наведених норм матеріального права дає підстави вважати, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
Аналогічні правові висновки висловлені Верховним Судом в постанові від 06.02.2020р. (справа №806/305/17).
Крім цього, у постанові від 15.09.2015р. (справа №21-1765а15) Верховний Суд України зробив правовий висновок про те, що передбачений ч.1 ст.117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені ст.116 КЗпП. При цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Колегія суддів також звертає увагу на те, що Конституційний Суд України в рішенні від 22.02.2012р. №4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень ст.233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями ст.ст.117, 237 КЗпП України, вказав на те, що згідно зі ст.47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, тобто, виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Колегія суддів зазначає, що відповідно ч.2 ст.116 КЗпП України відповідач зобов'язаний був виплатити ОСОБА_1 , зокрема, доплату індексації грошового забезпечення на виконання рішенням Львівського окружного адміністративного суду 25.03.2021 у справі №380/616/21.
Стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є можливим за наявності двох умов, а саме: - факту невиплати належних працівникові сум при звільненні; - факту проведення з працівником остаточного розрахунку.
Матеріалами розглядуваної справи підтверджується, що станом на час пред'явлення до суду цього адміністративного позову із позивачем проведено остаточний розрахунок, зокрема, відповідач виплатив позивачу індексацію грошового забезпечення у розмірі 79394,73 грн. на картковий рахунок позивача 24.09.2021.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про обґрунтованість позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (індексації грошового забезпечення) за період із 02.08.2019 по день фактичної виплати цієї заборгованості 23.09.2021, та необхідність задоволення у цій частині позовних вимог.
Щодо розрахунку суми стягнення середнього заробітку за весь час затримки виплати колегія суддів враховує наступне.
Згідно зі ст.27 Закону України «Про оплату праці», порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Обчислення середнього заробітку працівників здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати №100 від 08.02.1995 року (далі постанова №100).
Відповідно до п.2 цієї постанови, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Згідно п.5 цього ж Порядку, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Пунктом 8 цього ж Порядку визначено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Відповідно до Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України №260 від 07.06.2018 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовцям обчислюється у календарних днях.
Оскільки позивача звільнено з військової служби 01.08.2019, а виплата індексації грошового забезпечення здійснена лише 24.09.2021, строк затримки розрахунку складає - 783 календарних днів.
Судом встановлено, що середньоденна заробітна плата позивача становить 448,85 грн. (13690 грн. + 13690 грн. (грошове забезпечення у червні та липні 2019 року)/61= 448,85 грн.).
При цьому, середній заробіток за час затримки розрахунку складає 351449,55 грн. (448,85 х 783), що значно перевищує розмір невчасно виплачених сум (індексації грошового забезпечення у сумі 79394,73 грн).
З урахуванням встановленого суд першої інстанції правильно вважав за необхідне застосування до даних правовідносин принцип справедливості та співмірності, з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника.
Аналогічна правова позиція щодо застосування принципу співмірності до подібних правовідносин викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року по справі №806/345/16, від 18 липня 2018 року у справі №825/325/16, від 04.04.2018 року у справі №524/1714/16-а.
Зокрема, істотність частки суми грошової компенсації за неотримане речове майно в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 0,22 (79394,73 / 351449,55).
Сума, яка підлягає відшкодуванню відповідно до ст.117 КЗпП України становить: 77318,90 грн (середня заробітна плата позивача за один день - 448,85 х 783 днів затримки розрахунку х 0,22).
Таким чином, з врахуванням принципу справедливості та співмірності, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції, що сума, яка підлягає відшкодуванню позивачу, а саме, середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплата індексації грошового забезпечення) за період із 02.08.2019 по день фактичної виплати заборгованості 23.09.2021, становить 77318,90 гривень.
Таким чином, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, а зводяться до їх переоцінки та незгоди з ними, в тому числі щодо обставин нарахування невиплаченого позивачу грошового забезпечення на день звільнення, оскільки такі не є предметом дослідження у вказаній справі, а досліджені судом у справах №380/2108/20, №380/616/21, рішення яких набрали законної сили, та встановлені цими рішеннями обставини за правилами ч.2 ст.78 КАС України доказуванню не підлягають.
Відтак доводи апеляційної скарги судом визнаються безпідставними та відхиляються.
Статтею 316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції всебічно з'ясовано обставини справи, рішення суду першої інстанції винесено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому немає підстав для його скасування.
Суд апеляційної інстанції також зазначає, що відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження).
Проаналізувавши характер спірних правовідносин, предмет доказування, склад учасників справи, та враховуючи, що дану адміністративну справу було розглянуто судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження, суд апеляційної інстанції зазначає, що дана адміністративна справа є справою незначної складності, а тому рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд
постановив:
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення.
Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2021 року в адміністративній справі №380/17267/21 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про стягнення середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя В. В. Гуляк
судді Н. В. Ільчишин
В. В. Святецький