21 вересня 2022 рокуЛьвівСправа № 819/1399/17 пров. № А/857/10032/22
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Обрізко І.М.,
суддів Сеника Р.П., Шинкар Т.І.,
за участю секретаря судового засідання Хабазні Ю.Є.,
за участю представника позивача Рацини Р.Р.,
за участю представника відповідача Вербицького О.Р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Тернопільській області, як відокремленого підрозділу ДПС України на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 20 травня 2022 року, прийняте суддею Осташ А.В. об 11 годині 30 хвилині у місті Тернополі, повний текст складено 25.05.2022 року у справі за позовом Головного управління ДПС у Тернопільській області до товариства з обмеженою відповідальністю «Аскор-Україна» про стягнення податкового боргу, -
встановив:
Головне управління ДПС у Тернопільській області (надалі - ГУ ДПС у Тернопільській області, позивач) звернулося з адміністративним позовом до ТОВ «Аскор-Україна» (надалі - відповідач, ТОВ) про стягнення податкового боргу по платежу адміністративні штрафи та інші санкції в сумі 236777 (двісті тридцять шість тисяч сімсот сімдесят сім) грн 15 копійок, шляхом стягнення коштів з рахунків у банках, обслуговуючих відповідача, та за рахунок готівки, що належить відповідачу.
Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 04.10.2017 року у справі №819/1399/17 адміністративний позов задоволено.
Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 12.02.2018 року апеляційну скаргу ТОВ «Аскор-Україна» задоволено. Постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 04.10.2017 року у справі №819/1399/17 скасовано та прийнято нову постанову, якою відмовлено в задоволенні позову.
Постановою Верховного Суду від 13.01.2021 року касаційну скаргу ГУ ДФС у Тернопільській області задоволено, постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 12 лютого 2018 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16.03.2021 року апеляційну скаргу ТОВ «Аскор-Україна» залишено без задоволення, а постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 04 жовтня 2017 року у справі №819/1399/17 - без змін.
Постановою Верховного Суду від 22.09.2021 року касаційну скаргу ТОВ «Аскор-Україна» задоволено, постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 4 жовтня 2017 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16 березня 2021 року скасовано, а справу №819/1399/17 направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвалюючи рішення про задоволення касаційної скарги, Верховний Суд наголосив, що протягом усіх судових розглядів у цій справі платник податків наголошував про порушення податковим органом строку у 1095 днів, протягом якого позивач, як суб'єкт владних повноважень може звернутись з позовом про стягнення боргу з ТОВ. Проте, суди цим доводам жодної правової оцінки не надали. Також не установлено факти узгодження грошового зобов'язання, набуття ними статусу податкового боргу, та не застосовані норми пункту 102.4 статті 102 ПК України.
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 20 травня 2022 року, яка оскаржується в даній справі, відмовлено в задоволенні позову.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд виходив з того, що з 24.09.2013 року грошове зобов'язання є узгодженим. Платник податків повинен виконати свій податковий обов'язок шляхом сплати узгодженої суми грошового зобов'язання, а також пені та штрафних санкцій (за їх наявності) протягом десяти календарних днів, наступних за днем такого узгодження.
Відтак, 04 жовтня 2013 року закінчився строк протягом якого платник податків повинен був сплатити узгоджену суму грошового зобов'язання.
Тобто, до кінця дня 04.10.2013 року грошове зобов'язання платника податків не вважалось податковим боргом. Отже, з 05.10.2013 року узгоджене грошове зобов'язання, яке не було сплачено платником податку, набуло статусу податкового боргу. Починаючи з 05.10.2013 року податковий орган міг вживати заходи щодо погашення податкового боргу, в тому числі, але не виключно, шляхом звернення до суду. Відтак, саме з 05.10.2013 року розпочався відлік преклюзивного, 1095-денного строку. Такий строк завершився 05 жовтня 2016 року. Це означає, що після завершення 05 жовтня 2016 року право податкового боргу на стягнення заборгованості припинилось. Позивач звернувся до суду 28 серпня 2017 року, тобто після припинення присічного, 1095-денного стоку, який надав право на стягнення податкового боргу.
Щодо постанови Тернопільського окружного адміністративного суду від 25.08.2016 року в справі №2а-/1970/3484/12, суд зазначив, що предметом спору у даній категорії справ являлось саме наявність або відсутність підстави для стягнення фінансових санкцій в сумі 236777, 15 грн. Законність рішення про застосування фінансових санкцій від 17.08.2012 року №000197, предметом судового розгляду не являлось. Отже, у згаданій постанові суду предюдиційне значення мають обставин саме відсутності підстав для стягнення за рішенням від 17.08.2012 року №000197, однак не законність самого рішення.
Враховуючи те, що за результатами повторного розгляду справи, після скасування судом касаційної інстанції виконаного судового рішення, суд дійшов висновку про відмову у задоволені позовних вимог, а виконання судового рішення про задоволення позовних вимог підтверджується належними, достатніми, достовірними та допустимими засобами доказування, то заяву відповідача про поворот виконання необхідно задовольнити.
Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, ГУ ДПС у Тернопільській області подало апеляційну скаргу. Вважає, що судом першої інстанції ухвалено рішення із неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права. Просить скасувати рішення суду та ухвалити постанову, якою задовольнити позов.
В апеляційній скарзі зазначає, що наведений в рішенні суду першої інстанції висновок суперечить його ж висновку, викладеному в ухвалі про поновлення пропущеного строку від 20.05.2022 року у справі №819/1399/17, в якій суд визнавав існування непереборних обставин, що унеможливлювали подання позову в період дії більшої частини присічного строку, визначеного п.102.4 ст.102 ПК України, а саме в зв'язку з діючим рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 17.12.2013 року у справі №2-а/1970/3484/12.
На переконання апелянта, суд першої інстанції всупереч вимогам чинного законодавства фактично звільнив ТОВ «Аскор-Україна» від обов'язку сплати податку та від виконання рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 05.10.2012 року у справі №2-а/1970/3158/12.
Щодо повороту виконання рішення, скаржник зазначив, що такий не є можливим, оскільки означає не відновлення прав відповідача, а звільнення його від обов'язку сплати податку, правомірність якого встановлена судом, тобто правова підстава для набуття майна (виконання дій), а саме - обов'язок сплатити податок не відпав.
Крім того, поворот виконання рішення приведе до виникнення у відповідача податкового боргу, оскільки буде повернуто кошти, зараховані до бюджету на сплату податку, тобто відбудеться не відновлення прав відповідача, а їх звуження.
Колегія суддів заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до наступного.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що місцевий суд в повній мірі дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази.
Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що Департаментом САТ ДПС України на підставі Акта перевірки від 12 липня 2012 року № 188/21-1/24627614, яким зафіксовано факт зберігання ТОВ «Аскор-Україна» алкогольних напоїв з підробленими марками акцизного податку, що є порушенням вимог статті 11 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів», 17 серпня 2012 року прийнято рішення № 000197 про застосування до відповідача фінансових санкцій у виді штрафу у розмірі 236777,15 грн.
Не погодившись із рішенням від 17 серпня 2012 року № 000197 про застосування фінансових санкцій, Товариство звернулось до суду з позовом про його скасування. Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 5 жовтня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2013 року у справі №2-а-1970/3158/12, у задоволенні позову відмовлено.
Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Львівською апеляційного адміністративного суду від 9 лютого 2015 року у справі № 2-а/1970/3484/12, задоволено адміністративний позов ДФС України до ТОВ «Аскор-Україна» про стягнення фінансових санкцій, стягнуто з ТОВ у дохід держави фінансові санкції у розмірі 236777,15 грн.
17 серпня 2015 року ТОВ звернулося до суду із заявою про перегляд постанови Тернопільського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2013 року за нововиявленими обставинами.
Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 25 серпня 2016 року у справі №2-а/1970/3484/12 заяву Товариства про скасування постанови Тернопільського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2013 року за нововиявленими обставинами задоволено з підстав того, що відповідачу не надсилалась податкова вимога та відмовлено у позові ДФС України про стягнення фінансових санкцій з Товариства у виді штрафу у сумі 236777,15 грн.
Виробництво, експорт, імпорт, оптова і роздрібна торгівля спиртом етиловим, коньячним і плодовим, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, спиртом-сирцем виноградним, спиртом-сирцем плодовим, алкогольними напоями та тютюновими виробами регулюється Законом України від 19 грудня 1995 року № 481/95-ВР «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 481/95-ВР).
Частиною другою статті 17 Закону № 481/95-ВР передбачено, що до суб'єктів господарювання застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафів у разі: виробництва, зберігання, транспортування, реалізації фальсифікованих алкогольних напоїв чи тютюнових виробів; алкогольних напоїв чи тютюнових виробів без марок акцизного податку встановленого зразка або з підробленими марками акцизного податку, або з використанням тари, що не відповідає вимогам, визначеним частиною першою статті 11 цього Закону, - 200 відсотків вартості товару, але не менше 17000 гривень.
Частинами четвертою, п'ятою статті 17 цього ж Закону передбачено, що рішення про стягнення штрафів, передбачених частиною другою цієї статті, приймаються органами доходів і зборів та/або органом, який видав ліцензію на право виробництва і торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, спиртом-сирцем виноградним, спиртом-сирцем плодовим, алкогольними напоями і тютюновими виробами, та іншими органами виконавчої влади у межах їх компетенції, визначеної законами України. У разі невиконання суб'єктом господарювання рішення органів, зазначених у частині третій цієї статті, сума штрафу стягується на підставі рішення суду.
При цьому, передбачені відповідними рішеннями суми фінансових санкцій підлягають узгодженню в порядку, встановленому Податковим кодексом України для узгодження грошових зобов'язань, визначених контролюючим органом. Визначені такими рішеннями суми грошових зобов'язань підлягають сплаті як грошові зобов'язання в розумінні Податкового кодексу України, а своєчасно несплачені суми повинні стягуватися в порядку, передбаченому для стягнення податкового боргу (тобто з обов'язковим направленням платникові податків податкових вимог).
Підпунктом 14.1.39 пункту 14.1. статті 14 ПК України визначено, що грошовим зобов'язанням платника податків є сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.
Відповідно до підпункту 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий борг це - сума узгодженого грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.
Згідно з пунктом 59.1 статті 59 ПК України, у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.
За змістом абзацу третього пункту 58.3 статті 58 ПК України у разі коли пошта не може вручити платнику податків податкове повідомлення-рішення або податкові вимоги, або рішення про результати розгляду скарги через відсутність за місцезнаходженням посадових осіб, їх відмову прийняти податкове повідомлення-рішення або податкову вимогу, або рішення про результати розгляду скарги, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, податкове повідомлення-рішення або податкова вимога, або рішення про результати розгляду скарги вважаються врученими платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причин невручення.
Загальні строки сплати податкового зобов'язання встановлені статтею 57 ПК України, відповідно до пункту 57.3 якої передбачено, що у разі визначення грошового зобов'язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму грошового зобов'язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.
Абзацом другим пункту 57.3 статті 57 ПК України передбачено, що у разі оскарження рішення контролюючого органу про нараховану суму грошового зобов'язання платник податків зобов'язаний самостійно погасити узгоджену суму, а також пеню та штрафні санкції за їх наявності протягом 10 календарних днів, наступних за днем такого узгодження.
Згідно вимог пункту 56.18 статті 56 ПК України при зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання недійсним рішення контролюючого органу грошове зобов'язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили.
За приписами пунктів 95.1-95.4 статті 95 ПК України контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.
Стягнення коштів та продаж майна платника податків провадяться не раніше ніж через 60 календарних днів з дня надіслання (вручення) такому платнику податкової вимоги.
Стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків, здійснюється за рішенням суду, яке направляється до виконання органам державної податкової служби, у розмірі суми податкового боргу або його частини.
Орган державної податкової служби на підставі рішення суду здійснює стягнення коштів у рахунок погашення податкового боргу за рахунок готівки, що належить такому платнику податків. Стягнення готівкових коштів здійснюється у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Підпунктом 20.1.34 пункту 20.1 статті 20 ПК України встановлено, що контролюючі органи мають право звертатися до суду щодо стягнення коштів платника податків, який має податковий борг, з рахунків у банках, що обслуговують такого платника податків, на суму податкового боргу або його частини.
Таким чином, у разі несплати платником податків протягом 60 календарних днів, що настають за днем отримання рішення про застосування штрафних санкцій, або ж закінчення процедури його оскарження, визначених контролюючим органом грошових зобов'язань такі податкові зобов'язання вважаються узгодженими. Факт узгодження податкового зобов'язання має наслідком обов'язок платника податку сплатити таке зобов'язання у встановлений законом строк.
Відповідно до пункту 102.4. статті 102 ПК України - у разі, якщо грошове зобов'язання нараховане контролюючим органом до закінчення строку давності, визначеного у пункті 102.1 цієї статті, податковий борг, що виник у зв'язку з відмовою у самостійному погашенні такого грошового зобов'язання, може бути стягнутий протягом наступних 1095 календарних днів з дня виникнення податкового боргу. Якщо платіж стягується за рішенням суду, строки стягнення встановлюються до повного погашення такого платежу або визначення боргу безнадійним.
За нормами статті 113 ПК України строки застосування, сплата, стягнення та оскарження сум штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) здійснюються у порядку, визначеному цим Кодексом для сплати, стягнення та оскарження сум грошових зобов'язань. Штрафні (фінансові) санкції (штрафи) за порушення норм законів з питань оподаткування або іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, застосовуються у порядку та у розмірах, встановлених цим Кодексом та іншими законами України.
Верховний Суд аналізуючи наведені вище норми права в постанові від 25 лютого 2020 року в справі №1340/5767/18 (адміністративне провадження №К/9901/25029/19), висловив думку, що положеннями пунктів 95.1-95.3 статті 95 і пункту 102.4 статті 102 ПК України встановлено, що контролюючий орган може звернутися до адміністративного суду з позовом про стягнення податкового боргу з платників податків із дотриманням відповідних умов, встановлених пунктом 95.2 статті 95 ПК України, які надають право на примусове стягнення податкового боргу, а також строку - 1095 календарних днів з дня виникнення податкового боргу. Строк у 1095 днів є присічним для контролюючого органу, протягом і в межах якого ним можуть бути вжиті заходи щодо погашення податкового боргу, в тому числі і шляхом звернення до суду з позовом, проте норми пункту 102.4 статті 102 ПК України не є такими, що обмежують суд у праві ухвалювати судове рішення про стягнення податкового боргу після закінчення 1095-денного строку, з вимогою про стягнення якого контролюючий орган звернувся вчасно.
Як вбачається із матеріалів справи, 17 серпня 2012 року податковим органом прийнято рішення про застосування до ТОВ фінансових санкцій у виді штрафу в розмірі 236777 грн (т.1, а.с.18).
Платник податків скористався процедурою оскарження рішення податкового органу в судовому порядку подавши позов до Регіонального управління Департаменту контролю за виробництвом та обігом спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів ДПС України в Тернопільській області, Департаменту контролю за виробництвом спирту алкогольних напоїв, тютюнових виробів Державної податкової служби України про визнання нечинним та скасування Акту перевірки від 12.07.2012 року та визнання нечинним та скасування рішення про застосування фінансових санкцій від 17.08.2012 року (справа №2а-/1970/3158/12).
Отже, як вірно зазначив суд першої інстанції, до моменту набрання законної сили рішенням суду в даній справі грошове зобов'язання вважалось неузгодженим (пункт 56.18 статті 56 ПК України).
Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 05.10.2012 року у справі №2а-/1970/3158/12 у задоволенні позову відмовлено.
ТОВ скористалось правом апеляційного оскарження.
Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 24.09.2013 року у справі №9104/176841/12 постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 05.10.2012 року в справі №2а-/1970/3158/12, залишено без змін.
Відтак, з 24.09.2013 року грошове зобов'язання стало узгодженим.
04.10.2013 року закінчився строк протягом якого платник податків повинен був сплатити узгоджену суму грошового зобов'язання.
Отже, з 05.10.2013 року узгоджене грошове зобов'язання, яке не було сплачено платником податку, набуло статусу податкового боргу (підпункт 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 ПК України).
Відтак, починаючи з 05.10.2013 року та протягом наступних 1095 календарних днів податковий орган міг вживати заходи щодо стягнення податкового боргу.
Судом першої інстанції вірно зазначено, що строк в 1095 днів що, передбачений пунктом 102.4 статті 102 ПК України, є присічним. Це означає, що по його закінченні право на стягнення податкової заборгованості припиняється.
Присічний строк становить матеріальний аспект для звернення до суду. Його відсутність не є перешкодою для розгляду справи, якщо при зверненні до суду був дотриманий процесуальний аспект.
Як вбачається із матеріалів справи, позивач звернувся до суду 28 серпня 2017 року, тобто після припинення присічного, 1095-денного стоку, який надав право на стягнення податкового боргу.
Щодо покликання апелянта на те, що в ухвалі про поновлення пропущеного строку від 20.05.2022 року у цій справі, де суд визнав існування непереборних обставин, що унеможливлювали подання позову в період дії більшої частини присічного строку, визначеного п.102.4 ст.102 ПК України, колегія суддів зазначає наступне.
Стаття 99 КАС України (в редакції Закону, яка діяла станом на час звернення із даним позовом) визначає, що адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Абзац 2 частини другої статті 99 цього Кодексу, вказує, що для звернення до адміністративного суду суб'єкта владних повноважень встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня виникнення підстав, що дають суб'єкту владних повноважень право на пред'явлення передбачених законом вимог. Цим Кодексом та іншими законами можуть також встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду суб'єкта владних повноважень.
Пропущений процесуальний строк, може бути поновлений судом (стаття 102 КАС України).
У постанові від 17 березня 2020 року в справі №2а/1570/176/2011 Верховний Суд зазначив, що поновлення строку звернення до суду має інше функціональне навантаження, призначення, ніж 1095-денний строк, встановлений статтею 102 ПК України. Поновлення строку звернення до суду не продовжує, не змінює 1095-денний строк давності. Ці строки є різними за своїм правовим значенням: поновлення строку звернення до суду забезпечує розгляд справи, тоді коли пропуск контролюючим органом строку давності - унеможливлює задоволення позовних вимог. Строк звернення до суду може бути поновлений судом, тоді ж коли строк давності поновленню не підлягає. Правові наслідки пропуску останнього імперативно встановлені в законі, їх настання не залежить від розсуду суду.
Таким чином, нормами ПК України встановлено строк давності, протягом і в межах якого за контролюючим органом зберігається право на стягнення податкового боргу, в тому числі і шляхом звернення до суду з відповідним позовом при дотриманні встановлених цими законами умов, а не протягом і в межах якого відповідний позов може бути задоволений судом.
Колегія суддів вважає, що таке тлумачення відповідає легітимній меті законодавця уникнути внаслідок тривалості судових процедур нівелювання права особи, яка своєчасно звернулася до суду з позовом, на розгляд і вирішення її позовних вимог. Такі правила є однаково застосовними як для платників податків так і для суб'єктів владних повноважень, чим дотримується принцип рівності сторін.
Інше тлумачення норм права, не відповідає як принципам функціонування податкової системи, так і завданням адміністративного судочинства, і, фактично, спричиняє залежність результату вирішення судом заявленого позову від тривалості його розгляду, що і сталося при розгляді цієї справи.
Зазначене відповідає позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 01.02.2021 року в справі №2a-3025/11/0970.
Суд першої інстанції вірно зазначив, що строк звернення до суду та присікальний строк можуть існувати одночасно. Разом з тим, їх існування не завжди може бути пов'язаним. Так припинення присічного строку за наявності строку звернення до суду не перешкоджає суду ухвалити рішення в даній справі, звісно з урахування того, що присікальний строк закінчився.
Щодо постанови Тернопільського окружного адміністративного суду від 25.08.2016 року в справі №2а-/1970/3484/12, то колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно звернув увагу на те, що у згаданій справі встановлено незаконність стягнення фінансових санкцій в загальній сумі 236777,15 грн, з огляду на те, що податковим органом не було дотримано процедури стосовно формування та надсилання податкової вимоги, станом на час ухвалення постанови від 17.12.2013 року, яка переглядалась за нововиявленими обставинами.
При цьому, предметом спору було саме наявність або відсутність підстави для стягнення. Законність рішення про застосування фінансових санкцій від 17.08.2012 року №000197, предметом судового розгляду не являлось.
Відтак, в постанові суду від 25.08.2016 року предюдиційне значення мають обставини саме відсутності підстав для стягнення за рішення від 17.08.2012 року №000197, однак не законність самого рішення.
Щодо покликання апелянта на те, що поворот виконання рішення є неможливим, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч.2 ст.381 КАС України якщо рішення після його виконання скасовано і справу повернуто на новий розгляд, суд, ухвалюючи рішення, вирішує питання про поворот виконання, якщо при новому розгляді справи він, зокрема, відмовляє в позові повністю.
Судом із матеріалів справи встановлено, що головним державним ревізором відділу погашення боргу ГУ ДПС у Тернопільській області на підставі рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 04.10.2017 року у справі №819/1399/17 проведено опис та вилучення готівки в касі ТОВ «Аскор-Україна» на загальну суму 236777,15 грн (двісті тридцять шість тисяч сімсот сімдесят сім) грн 15 копійок (т.2, а.с.125-150).
Як вбачається із матеріалів справи, постановою Верховного Суду від 22.09.2021 року скасовано постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 4 жовтня 2017 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16 березня 2021 року, а справу №819/1399/17 направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
За результатами нового розгляду суд першої інстанції прийшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позову, відтак, суд прийшов до правильного висновку, допустивши поворот виконання рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 04.10.2017 року у справі №819/1399/17, на підставі якого з ТОВ «Аскор-Україна» було стягнуто кошти в сумі 236777,15 грн.
Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torijav. Spain) № 303-A, пункт 29).
Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості в межах відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.
Судові витрати розподілу не підлягають з огляду на результат вирішення апеляційної скарги та виходячи з вимог ст. 139 КАС України.
Керуючись ст.ст. 243, 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
постановив:
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Тернопільській області, як відокремленого підрозділу ДПС України залишити без задоволення, рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 20 травня 2022 року у справі №819/1399/17 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя І. М. Обрізко
судді Р. П. Сеник
Т. І. Шинкар
Повне судове рішення складено 23.09.2022 року.