Справа № 120/16342/21-а
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Комар П.А.
Суддя-доповідач - Смілянець Е. С.
23 вересня 2022 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Смілянця Е. С.
суддів: Полотнянка Ю.П. Драчук Т. О. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Вінницької обласної прокуратури на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 06 червня 2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Вінницької обласної прокуратури про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
в листопаді 2021 року позивач, ОСОБА_1 , звернувся в суд з позовом до Вінницької обласної прокуратури (відповідача), в якому просив:
- визнати протиправними дії Вінницької обласної прокуратури щодо не нарахування та не виплати вихідної допомоги при звільненні;
- стягнути з Вінницької обласної прокуратури на його користь вихідну допомогу при звільненні у розмірі середнього місячного заробітку в сумі 7724,46 грн.;
- стягнути з Вінницької обласної прокуратури на користь позивача середній заробіток за весь час затримки (середня заробітна плата за один робочий день), починаючи з 23.10.2021 по день ухвалення рішення виходячи із розрахунку 359,27 грн.
Вінницький окружний адміністративний суд рішенням 06.06.2022 позов задовольнив частково. Визнав протиправною бездіяльність Вінницької обласної прокуратури щодо не нарахування та не виплати вихідної допомоги при звільненні ОСОБА_1 .
Стягнув з Вінницької обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу при звільненні в розмірі 7724,46 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовив.
Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити.
Аргументами на підтвердження вимог скарги зазначає, що особливості розгляду трудових спорів, зокрема і питання проходження служби в органах прокуратури, звільнення з неї права та обов'язки прокурорів, їх соціальні гарантії регулюються Законом №1697-VІІ, яким визначено умови та підстави звільнення прокурорів з посади (у тому числі з адміністративної посади) та подальші правові відносини, які виходять з цих обставин, є спеціальними по відношенню до інших нормативних актів, у тому числі КЗпП України та не передбачають виплати вихідної допомоги при звільненні.
Вважає, що оскільки позивача звільнено з підстав та в порядку, передбачених законом, яким не передбачено виплату вихідної допомоги при звільненні, відтак ОСОБА_1 не набув права на її виплату.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач зазначає, що має право на виплату вихідної допомоги при звільненні та середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.
Згідно з положеннями ч. 3 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі-КАС України), суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Виходячи з приписів ст.ст. 311, 263 КАС України, вищезазначена апеляційна скарга розглядається в порядку письмового провадження.
Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що наказом Вінницької обласної прокуратури №1367к від 20.10.2021 ОСОБА_1 з 22.10.2021 звільнено з посади Тростянецького відділу Бершадської місцевої прокуратури Вінницької області та органів прокуратури на підставі підпункту 2 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» у зв'язку із рішенням кадрової комісії про неуспішне проходження атестації.
Підставою звільнення визначено: рішення п'ятнадцятої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) від 13.09.2021 №320.
Згідно з розрахунковим листом за жовтень 2021 року, при звільненні ОСОБА_1 нараховано наступні види виплат: оклад за 14 робочих днів (112 години); надбавка за вислугу років за 14 робочих днів (112 години); компенсація за невикористану відпустку в календарних днях (64 днів); індексація. Загальна сума виплат склала - 28604,41 грн.
Однак, як зазначає позивач, йому не нараховано та не виплачено вихідну допомоги при звільненні, у зв'язку з чим звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне.
Критерії, за якими адміністративний суд перевіряє рішення суб'єктів владних повноважень, визначені у ч. 2 ст. 2 КАС України.
Згідно частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Крім того, ст. 2 та ч. 4 ст. 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Так, Законом України від 14.10.2014 №1697-VII "Про прокуратуру" (далі - Закон №1697-VII) врегульовано правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також система прокуратури України.
Згідно з ч. 2 ст. 41 вищезазначеного Закону повноваження прокурора на адміністративній посаді припиняються в разі: закінчення строку перебування на адміністративній посаді; звільнення з посади прокурора або припинення повноважень на посаді прокурора.
Приписами підпункту 2 пункту 19 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органі прокуратури" №113-IX від 19.09.2019 прокурори та слідчі органів прокуратури, зазначені в підпунктах 1-4 пункту 7 цього розділу, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора за умови настання однієї з таких підстав:
1) неподання прокурором чи слідчим органів прокуратури у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв'язку із цим пройти атестацію;
2) рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації;
3) в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах відсутні вакантні посади, на які може бути здійснено переведення прокурора чи слідчого органів прокуратури, який успішно пройшов атестацію;
4) ненадання прокурором чи слідчим органів прокуратури, у разі успішного проходження ним атестації, згоди протягом трьох робочих днів на переведення на запропоновану йому посаду в Офісі Генерального прокурора, обласній прокуратурі, окружній прокуратурі.
При цьому, за приписами статті 1 Кодексу законів про працю України цей Кодекс регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом, зокрема у разі змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Згідно із статтею 44 Кодексу законів про працю України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.
Разом з тим, що ані Законом України "Про прокуратуру", ані Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» не врегульовано питання виплати вихідної допомоги у разі прийняття рішення кадровою комісією про неуспішне проходження атестації.
Поряд з цим, Кодекс законів про працю України встановлює обов'язок роботодавця виплатити працівнику вихідну допомогу у розмірі не менше середнього місячного заробітку, якщо працівника звільнено у разі виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров'я, які перешкоджають продовженню даної роботи, а так само в разі відмови у наданні допуску до державної таємниці або скасування допуску до державної таємниці, якщо виконання покладених на нього обов'язків вимагає доступу до державної таємниці.
Отже, Закон України "Про прокуратуру" та Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» є спеціальними законами, що регулюють правовідносини у зв'язку із звільненням прокурорів, проте Кодекс законів про працю України регулює трудові правовідносини, що виникли між працівником і роботодавцем в тій частині, що не врегульовано спеціальним законом.
Колегія суддів наголошує, що трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано ті чи інші спірні правовідносини.
Слід також зазначити, що внесені зміни Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" №113-IX від 19.09.2019 до Закону України "Про прокуратуру" та в Кодекс законів про працю України не встановлюють жодних обмежень щодо виплати вихідної допомоги при звільненні прокурора на підставі підпункту 2 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури».
Зокрема, Закон України "Про прокуратуру" встановлює обмеження лише щодо непоширення положень законодавства про працю щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження.
Також, внесені зміни в Кодекс законів про працю України стосуються обмежень щодо застосування положень частини другої статті 40, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу.
Водночас, застереження щодо виплати прокурорам вихідної допомоги при звільненні чинне законодавство не містить.
Як встановлено судом першої інстанції, зі змісту наказу від 20.10.2021 №1367к позивача звільнено на підставі підпункту 2 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури».
Разом з тим, відсутність у наказі про звільнення позивача з посади та з органів прокуратури посилань на положення пункту 2 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України не може бути підставою для обмеження права позивача на отримання вихідної допомоги.
Так, у постановах Верховного Суду від 11 жовтня 2018 року у справі №823/244/16 та від 17 жовтня 2018 року у справі №823/276/16 міститься правовий висновок, відповідно до якого за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Законом України "Про прокуратуру" та Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" №113-IX від 19.09.2019 не врегульовано питання виплати вихідної допомоги при звільненні працівників у зв'язку зі виявленою відповідністю працівника займаній посаді, у зв'язку з чим до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи Кодексу законів про працю України, що не заборонено спеціальним законодавством.
Зазначені висновки спростовують доводи відповідача, що при звільненні працівника з органів прокуратури підлягають застосуванню приписи лише спеціального законодавства, оскільки органи прокуратури у своїй діяльності діють у спосіб, що визначений не лише спеціальним законодавством. Крім того, відповідно до частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Враховуючи вищезазначене, оскільки позивача звільнено на підставі підпункту 2 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», у зв'язку з прийняттям рішення кадровою комісією про неуспішне проходження атестації (невідповідність працівника займаній посаді) то ОСОБА_1 набув право на виплату вихідної допомоги відповідно до статті 44 Кодексу законів про працю України.
При цьому, як вірно зазначено судом першої інстанції, належним способом захисту прав позивача є визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування та не виплати вихідної допомоги при звільненні ОСОБА_1 в розмірі 7724,46 грн., тобто у розмірі середнього місячного заробітку (ст. 44 Кодексу законів про працю України).
Враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції, що позовні вимоги в цій частині підлягали задоволенню шляхом стягнення з Вінницької обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні у розмірі середнього місячного заробітку в сумі 7724,46 грн.
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції щодо позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, колегія суддів з врахуванням вимог статті 117 Кодексу законів про працю України погоджується з висновком суду першої інстанції, що підставою для виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку буде рішення у даній справі, яким встановлено право позивача на отримання вихідної допомоги.
Тобто, приписи статті 117 Кодексу законів про працю України є певною мірою відповідальністю роботодавця за дії, що призвели до неповного розрахунку працівника при звільненні. При цьому, норми спеціального законодавства, що регулює діяльність прокуратури такої норми законодавцем не врегульовано.
У контексті оцінки доводів апеляційної скарги колегія суддів звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах "Проніна проти України" (пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
З огляду на такий підхід Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, колегія суддів вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Вінницької обласної прокуратури залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 06 червня 2022 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з моменту прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст. 328 КАС України.
Головуючий Смілянець Е. С.
Судді Полотнянко Ю.П. Драчук Т. О.