Справа № 320/13614/20 Головуючий у 1-й інстанції: Дудін С.О.
Суддя-доповідач: Василенко Я.М.
22 вересня 2022 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого Василенка Я.М.,
суддів Ганечко О.М., Кузьменка В.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 30.11.2021 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Київській області про визнання протиправною відмови та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив:
- визнати протиправною відмову Головного управління Державної податкової служби у Київській області, оформлену листом № 7573/10-36-52-05 від 17.08.2020, в задоволенні заяви ОСОБА_1 від 13.08.2020 про повернення помилково сплаченої суми єдиного внеску у сумі 28 362, 00 грн.;
- зобов'язати Головне управління Державної податкової служби у Київській області підготувати висновок про повернення ОСОБА_1 помилково сплачених коштів єдиного внеску у сумі 28 362, 00 грн.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 30.11.2021 позов задоволено частково: визнано протиправною відмову Головного управління Державної податкової служби у Київській області, оформлену листом від 17.08.2020 № 7573/10-36-52-05, у задоволенні заяви ОСОБА_1 про повернення помилково сплаченої суми єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 13.08.2020; зобов'язано Головне управління Державної податкової служби у Київській області підготувати висновок про повернення ОСОБА_1 помилково сплаченої суми єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірі 27 436, 71 грн.; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням Головне управління Державної податкової служби у Київській області звернулось із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення в частині задоволення позовних вимог, як таке, що прийняте із порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, про що свідчить паспорт серії НОМЕР_1 , виданий Броварським МВ ГУ МВС України в Київській області 12.10.2005 (т.1, а.с.17-18).
Згідно інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) у період з 08.08.2012 по 19.09.2018 був зареєстрований як фізична особа-підприємець.
Позивачем, як фізичною особою-підприємцем, було здійснено сплату єдиного соціального внеску на загальну суму 28 362, 00 грн., що підтверджується квитанціями від 29.10.2018 № 0.0.1171792332.1 на суму 15 000, 00 грн. (призначення платежу: "*;101; НОМЕР_2 ; сплата ЄСВ за 2 кв. 2018 року, 2017 рік") та від 29.10.2018 № 0.0.1171796933.1 на суму 13 362, 00 грн. (призначення платежу: "*;101; НОМЕР_2 ; сплата ЄСВ за 2 кв. 2018 року, 2017 рік") (т.1, а.с.10-11).
У відповідь на адвокатський запит представника позивача, адвоката Дідурик Л., щодо заборгованості з єдиного внеску та відкритому виконавчому провадженню № 59704690, Головне управління Державної податкової служби у Київській області листом від 03.06.2020 № 18104/Адв/10-36-10 повідомило, що у зв'язку з наявністю станом на 28.02.2019 у ОСОБА_1 заборгованості з єдиного внеску в сумі 19 572, 10 грн. відповідно до даних автоматизованої системи обліку, керуючись п. 4 ст. 25 Закону України "Про збір та облік єдиного соціального внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", Головним управлінням Державної фіскальної служби у Київській області сформовано та направлено рекомендованим листом вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 06.03.2019 № Ф-2378-25 на адресу згідно Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: АДРЕСА_1 .
Проте, рекомендований лист був повернутий поштовим відділенням 22.04.2019.
У зв'язку з цим, в силу вимог пункту 4 розділу VI Інструкції № 449 вимога від 06.03.2019 № Ф-2378-25 є узгодженою, а тому вказаний документ був надісланий до підрозділу державної виконавчої служби та відкрито виконавче провадження № 59704690.
Також, контролюючий орган зауважив, що згідно інтегрованої картки платника у ОСОБА_1 у зв'язку зі стягненням коштів в межах виконавчого провадження № 59704690 з єдиного внеску в сумі 19 572, 10 грн. (28.05.2020) станом на 01.06.2020 заборгованість відсутня, вимога про сплату боргу (недоїмки) від 06.03.2019 № Ф-2378-25 вважається відкликаною (а.с. 20-21).
Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до Броварського управління ГУ ДФС у Київській області із заявою від 13.08.2020, у якій просив перерахувати помилково сплачені кошти у сумі 28 362, 00 грн. відповідно до квитанцій від 29.10.2018 № 0.0.1171792332.1 на суму 15 000, 00 грн. та від 29.10.2018 № 0.0.1171796933.1 на суму 13 362, 00 грн. з рахунка № НОМЕР_3 ( НОМЕР_4 ), відкритого в АТ КБ "Приватбанк", на рахунок 37191204011029, код банку 821018, код за ЄДРПОУ 39463945, банк одержувача ГУ ДКСУ у Київській області, одержувач Броварська ОДПІ.
У вказаній заяві позивач зазначив, що він з 06.02.2017 працює в ТОВ "Транс-Логістик" водієм автотранспортних засобів в колоні № 5 з виконанням обов'язків експедитора транспортного засобу на підставі наказу ТОВ "Транс-Логістик" про прийом на роботу № 59к-тр від 03.02.2017.
Відповідно до довідки ТОВ "Транс-Логістик" у період з лютого 2017 року по травень 2020 року було сплачено за ОСОБА_1 ЄСВ у розмірі 49 729, 19 грн.
Позивач також зазначив, що у період з 08.08.2012 по 19.09.2018 він був зареєстрований як фізична особа-підприємець, проте з 2017 року господарську діяльність не здійснював (т.1, а.с.12-13).
Головне управління Державної податкової служби у Київській області листом від 17.08.2020 №7573/10-36-52-05 повідомило, що заява позивача містить недостовірну інформацію, а тому позивачу було запропоновано звернутись повторно із заявою про повернення надмірно сплаченої суми ЄСВ (т.1, а.с. 19).
Не погоджуючись з відмовою відповідача у поверненні помилково сплачених коштів, позивач звернувся до суду першої інстанції з даним позовом.
Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що оскільки позивач в період з лютого 2017 року перебував у трудових відносинах з ТОВ "Транс-Логістик", то він не є платником єдиного соціального внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, оскільки єдиний внесок за позивача в такий період нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов'язок по сплаті єдиного внеску позивачем як фізичною особою-підприємцем, а тому відмова відповідача про повернення позивачу помилково сплаченої суми єдиного внеску є протиправною. При цьому, суд першої інстанції зазначив, що оскільки відсутні відомості сплати юридичною особою за позивача мінімального розміру ЄСВ (704,00 грн.) за січень 2017 року та з огляду на те, що сплачений ТОВ "Транс-Логістик" розмір ЄСВ за позивача за лютий 2017 року (598, 40 грн.) та березень 2018 року (703,37 грн.) є меншим, ніж мінімальний розмір ЄСВ, який підлягає сплаті за відповідні місяці, то помилково сплаченими та такими що підлягають поверненню слід вважати кошти у розмірі 27 436,71 грн.
Апелянт у своїй скарзі зазначає, що оскаржуване рішення прийнято судом першої інстанції з ненаданням належної оцінки нормам чинного законодавства, що призвело до прийняття невірного рішення, судом порушено правильність застосування норм матеріального та процесуального права та правової оцінки обставин у справі. Зокрема, апелянт зазначає, що позивач повинен сплачувати єдиний соціальний внесок як фізична особа-підприємець, навіть перебуваючи у трудових відносинах (як найманий працівник).
Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції та вважає доводи апелянта безпідставними, враховуючи наступне.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначені Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-VI (далі - Закон № 2464).
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону № 2464 у цьому Законі нижченаведені терміни вживаються в такому значенні:
- єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування;
- застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок;
- недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.
Статтею 2 Закону № 2464 передбачено, що дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Згідно з абз. 2 п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464 платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Пунктом 4 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464 з-поміж інших платників єдиного внеску визначено й фізичних осіб - підприємців, в тому числі й тих, які обрали спрощену систему оподаткування.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464 визначено, що єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого) частини першої статті 4 цього Закону, на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.
Пунктом 2 частини 1 ст. 7 Закону № 2464 (в редакції, яка була чинна до 11.10.2017) передбачено, що єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі, якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Пунктом 3 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464 визначено, що єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
При цьому, згідно з пунктом 5 частини першої статті 1 Закону № 2464 мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.
Відповідно до ч. 5 ст. 8 Закону № 2464 єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.
У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.
Статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» мінімальну заробітну плату з 1 січня 2017 року установлено у місячному розмірі на рівні 3 200 гривень.
Згідно зі статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» розмір мінімальної заробітної плати з 1 січня 2018 року дорівнював 3 723 гривні.
Отже, розмір мінімального страхового внеску дорівнював:
- у 2017 році - 704, 00 грн. на місяць (3200, 00 грн. х 22 %), 2 112, 00 грн. на квартал (704, 00 грн. х 3);
- у 2018 році - 819, 06 грн. на місяць (3 723, 00 грн. х 22 %), 2 457, 18 грн. на квартал (819, 06 грн. х 3).
Відповідно до ч. 13 ст. 9 Закону № 2464 (в редакції, яка була чинна на момент звернення позивача до контролюючого органу із заявою про повернення грошових коштів) суми помилково сплаченого єдиного внеску зараховуються в рахунок майбутніх платежів єдиного внеску або повертаються платникам у порядку і строки, визначені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Частиною 2 ст. 11 Закону № 2464 встановлено, що із страховими коштами, акумульованими на рахунках податкових органів, здійснюються такі операції, зокрема, повернення платникам єдиного внеску надміру або помилково сплачених сум.
Процедура зарахування у рахунок майбутніх платежів єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування або повернення платникам, на яких згідно із Законом покладено обов'язок нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок, надміру та/або помилково сплачених коштів єдиного внеску визначена «Порядком зарахування у рахунок майбутніх платежів єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування або повернення надміру та/або помилково сплачених коштів», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 16.01.2016 № 6 та зареєстрованого Міністерстві юстиції України 05.02.2016 за № 193/28323 (далі - Порядок № 6).
Відповідно до пункту 3 Порядку № 6 у цьому Порядку терміни вживаються в таких значеннях:
- помилково сплачені суми єдиного внеску - суми Коштів, які на певну дату зараховані на невідповідний рахунок 3719 та/або сплачені з рахунку неналежного Платника;
- надміру сплачені суми єдиного внеску - суми Коштів, які на певну дату зараховані на відповідний рахунок 3719 понад нараховані суми єдиного внеску на таку дату (крім сум авансових платежів, граничний строк сплати яких не настав, сплачених відповідно до абзацу другого частини восьмої статті 9 Закону).
Пунктом 5 Порядку № 6 визначено, що повернення Коштів здійснюється у випадках:
1) надмірної або помилкової сплати сум єдиного внеску та/або застосованих фінансових санкцій на відповідний рахунок 3719;
2) помилкової сплати сум єдиного внеску та/або застосованих фінансових санкцій на невідповідний рахунок 3719;
3) помилкової сплати сум єдиного внеску та/або застосованих фінансових санкцій на рахунок з обліку доходів бюджету;
4) помилкової сплати податкових зобов'язань з податків, зборів, штрафних (фінансових) санкцій та пені, передбачених Податковим кодексом України, на рахунок 3719.
Згідно абз. 1, 2 п. 6 Порядку № 6 повернення Коштів здійснюється на підставі заяви платника про таке повернення (далі - заява).
У випадках, передбачених пп. 1, 2, 4 п. 5 цього Порядку, заява подається до органу доходів і зборів, на рахунок якого сплачено Кошти, за формою, визначеною у додатку 1 до цього Порядку.
Відповідно до п. 7 Порядку № 6 у разі надходження заяви про повернення коштів з рахунку 3719 підрозділ органу доходів і зборів, на який покладено функцію адміністрування єдиного внеску, у строк не більше ніж десять робочих днів з дати реєстрації Заяви проводить перевірку наданої Платником інформації.
Заява залишається без задоволення у таких випадках: невідповідність заяви формі, визначеній у додатку 1 до цього Порядку; недостовірність викладеної у заяві платника інформації; подання заяви не за місцем обліку надміру та/або помилково сплачених сум єдиного внеску; наявність у платника заборгованості зі сплати єдиного внеску та/або фінансових санкцій.
У разі відмови в задоволенні заяви про повернення коштів з рахунку 3719 платнику єдиного внеску підрозділом органу доходів і зборів, на який покладено функцію адміністрування єдиного внеску, надається повідомлення за підписом посадової особи із зазначенням причин відмови.
У разі задоволення заяви про повернення коштів з рахунку 3719 підрозділ органу доходів і зборів, на який покладено функцію адміністрування єдиного внеску, передає заяву з відміткою про підтвердження повернення коштів до підрозділу органу доходів і зборів, відповідального за ведення обліку платежів та складання звітності.
Підрозділ органу доходів і зборів, відповідальний за ведення обліку платежів та складання звітності, у строк не більше ніж три робочих дні з дня отримання заяви з відміткою про підтвердження повернення коштів, на підставі даних інформаційної системи готує висновок за формою згідно з додатком 2 до цього Порядку (далі - Висновок) та два примірники Реєстру висновків про повернення надміру та/або помилково сплачених коштів єдиного внеску (далі - Реєстр висновків) за формою згідно з додатком 3 до цього Порядку. Висновки реєструються в журналі обліку висновків про повернення надміру та/або помилково сплачених коштів єдиного внеску за формою згідно з додатком 4 до цього Порядку та протягом одного робочого дня від дати їх реєстрації разом з примірником Реєстру висновків передаються до підрозділу органу доходів і зборів, відповідального за ведення фінансово-економічної роботи та бухгалтерського обліку.
Згідно з п. 8 Поряду № 6 на підставі Висновку та у строк не пізніше ніж три робочих дні з дня його реєстрації підрозділ органу доходів і зборів, відповідальний за ведення фінансово-економічної роботи та бухгалтерського обліку, нижчого рівня оформлює розрахунковий документ на повернення Коштів з рахунку 3719, на який їх було сплачено, та направляє його відповідному управлінню (відділенню) Державної казначейської служби України у районі, районі у місті, місті обласного, республіканського значення (далі - управління (відділення) Казначейства).
Управління (відділення) Казначейства на підставі розрахункового документа органу доходів і зборів нижчого рівня перераховує кошти за рахунок поточних надходжень за день з відповідного рахунку 3719 на рахунок платника, зазначений у заяві, відкритий у банку або органі Казначейства.
Як було зазначено вище, за результатами розгляду заяви позивача про повернення помилково сплачених коштів Головне управління Державної податкової служби у Київській області листом від 17.08.2020 №7573/10-36-52-05 відмовило позивачу у поверненні грошових коштів, посилаючись на недостовірність викладеної у заяві інформації.
При цьому, колегія суддів зауважує, що відповідач у вказаному листі не надав жодних роз'яснень щодо того, яка саме вказана позивачем у відповідній заяві інформація є недостовірною. Також, відповідачем не було надано і пояснень стосовно підстав неприйняття до розгляду заяви позивача про повернення помилково сплачених коштів.
Водночас, колегія суддів звертає увагу, що судом першої інстанції також було встановлено, що Головне управління Державної податкової служби у Київській області у листі від 03.06.2020 № 18104/Адв/10-36-10 повідомило позивачу про наявність у нього заборгованості зі сплати єдиного соціального внеску в сумі 19 572, 10 грн., визначеної відповідно до вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 06.03.2019 № Ф-2378-25. Разом з тим, вказана вимога станом на 01.06.2020 вважається відкликаною з огляду на сплату позивачем боргу.
Щодо висновків суду першої інстанції стосовно того, що ОСОБА_1 як фізична особа-підприємець з лютого 2017 року не є платником єдиного соціального внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування з огляду на перебування останнього у трудових відносинах з ТОВ "Транс-Логістик", колегія суддів зазначає наступне.
Відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом № 2464 не врегульовано.
Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
Отже, особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, однак господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Інше тлумачення норм Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 440/2149/19, від 23.01.2020 у справі № 480/4656/18 та від 18.03.2020 у справі № 140/1777/19, від 27.07.2020 у справі № 1.380.2019.003039, від 17.08.2020 у справі № 120/1765/19-а та від 22.09.2020 у справі № 620/2772/19.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Як вбачається з трудової книжки ОСОБА_1 , останній з 06.02.2017 працює на посаді водія в ТОВ "Транс-Логістик" (т.1, а.с.23-24).
Згідно із звітністю про суми нарахованої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, компенсації) застрахованих осіб та сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування до органів доходів і зборів ТОВ "Транс-Логістик" за період з лютого 2017 року по лютий 2019 року було нараховано позивачу заробітну плату у таких розмірах: лютий 2017 року - 2 720, 00 грн.; березень 2017 року - 6 145, 96 грн.; квітень 2017 року - 11 996, 84 грн.; травень 2017 року - 4 713, 70 грн.; червень 2017 року - 4 755, 48 грн.; липень 2017 року - 13 561, 86 грн.; серпень 2017 року - 3 256, 42 грн.; вересень 2017 року - 9 282, 01 грн.; жовтень 2017 року - 3 202, 00 грн.; листопад 2017 року - 3 345, 00 грн.; грудень 2017 року - 3 345, 00 грн.; січень 2018 року - 3 730, 00 грн.; лютий 2018 року - 6 091, 32 грн.; березень 2018 року - 3 197, 14 грн.; квітень 2018 року - 3 730, 00 грн.; травень 2018 року - 3 730, 00 грн.; червень 2018 року - 3 730, 00грн.; липень 2018 року - 3 730, 00 грн.; серпень 2018 року - 3 730, 00 грн.
При цьому, згідно із вказаною звітністю ТОВ "Транс-Логістик" за період з лютого 2017 року по лютий 2019 року було нараховано за позивача єдиний соціальний внесок у таких розмірах: лютий 2017 року - 598, 40 грн.; березень 2017 року - 1 352, 11 грн.; квітень 2017 року - 2 639, 30 грн.; травень 2017 року - 1037, 01 грн.; червень 2017 року - 1 046, 21 грн.; липень 2017 року - 2 983, 61 грн.; серпень 2017 року - 716, 41 грн.; вересень 2017 року - 2 042, 04 грн.; жовтень 2017 року - 704, 44 грн.; листопад 2017 року - 735, 90 грн.; грудень 2017 року - 735, 90 грн.; січень 2018 року - 820, 60 грн.; лютий 2018 року - 1 340, 09 грн.; березень 2018 року - 703, 37 грн.; квітень 2018 року - 820, 60 грн.; травень 2018 року - 820, 60 грн.; червень 2018 року -820, 60 грн.; липень 2018 року - 820, 60 грн.; серпень 2018 року - 820, 60 грн.
Отже, вищенаведене свідчить про сплату ТОВ "Транс-Логістик", з яким позивач з лютого 2017 року перебуває у трудових відносинах, за ОСОБА_1 єдиного соціального внеску за період з лютого 2017 року по серпень 2018 року.
Водночас, колегія суддів зазначає, що відповідно до відомостей з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків ДПС України про суми виплачених доходів за період з 01.01.2017 по 30.06.2021 ТОВ "Беверлі-Фудс" було виплачено позивачу заробітну плату за січень 2017 року. Разом з тим, матеріали справи не містять доказів сплати вказаною юридичною особою за позивача мінімального розміру ЄСВ (704,00 грн.) за січень 2017 року.
Крім того, колегією суддів встановлено, що сплачений ТОВ "Транс-Логістик" розмір ЄСВ за позивача за лютий 2017 року (598, 40 грн.) та за березень 2018 року (703,37 грн.) є меншим, ніж мінімальний розмір ЄСВ, який підлягає сплаті за відповідні місяці.
Отже, вищевикладене свідчить про виникнення у позивача як у фізичної особи-підприємця обов'язку щодо сплати ЄСВ за січень 2017 року на суму 704,00 грн., за лютий 2017 року на суму 105,60 грн. (704,00 грн. - 598,40 грн.) та за березень 2018 року на суму 115,69 грн. (819,06 грн. - 703,37 грн.), що в цілому становить 925,29 грн.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що оскільки ТОВ "Транс-Логістик" сплатило за позивача ЄСВ за період з лютого 2017 року по серпень 2018 року, наявністю у останнього обов'язку із самостійної сплати ЄСВ за січень - лютий 2017 року та за березень 2018 року у розмірі 925,29 грн., а також сплату позивачем грошових коштів в оплату ЄСВ у розмірі 28 362, 00 грн. за вказаний період, то сплачені ним кошти у розмірі 27 436,71 грн. (28362,00 грн. - 925,29 грн.) слід вважати такими, що помилково сплачені.
З огляду на вищенаведене, колегія суддів зазначає, що оскільки кошти у сумі 27 436, 71 грн. сплачені позивачем помилково, то останній має право на їх повернення з огляду на положення вимог Закону № 2464 та Порядку № 6.
При цьому, проаналізувавши інші доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вони не спростовують правильності висновків суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для часткового задоволення позову та вважає, що судом першої інстанції повно встановлено фактичні обставини справи, правильно визначено норми матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню, з дотриманням вимог ст. 159 КАС України
Крім того, як зазначено у постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 127/3429/16-ц, Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», §58, рішення від 10.02.2010).
Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Апелянт не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт протиправності рішення суду першої інстанції.
Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 316 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Київській області залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 30.11.2021 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий: Василенко Я.М.
Судді: Ганечко О.М.
Кузьменко В.В.