22 вересня 2022 року м. Дніпросправа № 340/7877/21
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Коршуна А.О. (доповідач),
суддів: Чередниченка В.Є., Панченко О.М.,
розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу: ОСОБА_1
на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 01.04.2022р. у справі №340/7877/21
за позовом:ОСОБА_1
до: про:1. Головного управління ДФС у Кіровоградській області 2. Головного управління ДПС у Кіровоградській області визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії
25.10.2021р. ОСОБА_1 звернулась до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДФС у Кіровоградській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії / а.с. 1-7 том 1/.
Ухвалою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 29.10.2021р. за вищезазначеним адміністративним позовом відкрито провадження у справі №340/7877/21 і справу призначено до судового розгляду / а.с. 23-25 том 1/.
Ухвалою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 30.12.2021р. за у справі №340/7877/21 до участі у розгляді справи у якості другого відповідача залучено Головне управління ДПС у Кіровоградській області / а.с.101-102 том 1/.
Позивач, посилаючись у адміністративному позові / а.с. 1-7 том 1/, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог / а.с. 167 том 1/, на те, що позивач протягом тривалого часу працювала на різних посадах в податкових органах та з 14.06.2021р. по день звільнення - 05.10.2021р., вона проходила службу на посаді старшого слідчого з особливо важливих справ контрольно-методичного сектору СУФР ГУ ДФС у Кіровоградській області, наказом ГУ ДФС в Кіровоградській області №129-о від 05.10.2021р. її було звільнено зі служби в податковій міліції в органах ДФС у запас Збройних Сил з постановкою на військовий облік за п.64 підпункт «г» (через скорочення штатів) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, що затверджене постановою Кабінету Міністрів УРСР № 114 від 29.07.1991р. також цим наказом передбачено виплату грошової допомоги у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби відповідно до постанови КМУ №393 від 17.07.1992р.; зазначено, що невикористана частина щорічної основної оплачуваної відпустки за 2021 рік складає 20 діб; вислуга років для виплати грошової допомоги складає 18 років. Але на думку позивача, наказ про її звільнення не містить інформації щодо частини невикористаної щорічної відпустки, а також відпустки як особі, що має двох дітей, за час, що передує року звільнення, тобто із 2007 по 2020 роки включно, тому позивач вважає, що під час її звільнення не було у повному обсязі нараховані та виплачені певні виплати, які належать їй при звільненні, і це порушує її права та охоронювані законом інтереси, тому вона звернулась до суду із цим позовом та просила суд:
- визнати протиправними дії Головного управління ДФС у Кіровоградській області щодо відмови позивачу у виплаті при звільненні грошової компенсації за невикористані щорічні основні оплачувані відпустки: за 2019р. тривалістю 25 діб, а також за 2007 - 2018рр., виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби 05.10.2021 р.;
- зобов'язати Головне управління ДФС у Кіровоградській області нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані щорічні основні оплачувані відпустки: за 2019 рік тривалістю 25 діб, а також за 2007 -2018рр., виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби 05.10.2021р.;
- визнати протиправними дії Головного управління ДФС у Кіровоградській області щодо відмови позивачу у виплаті при звільненні грошової компенсації за невикористані 30 календарних днів (без урахування святкових і неробочих днів) щорічних додаткових оплачуваних відпусток працівникам, які мають двох дітей, за 2019 - 2021 рр., виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби 05.10.2021 р.;
- зобов'язати Головне управління ДФС у Кіровоградській області нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані 30 календарних днів (без урахування святкових і неробочих днів) щорічних додаткових оплачуваних відпусток працівникам, які мають двох дітей, за 2019 - 2021рр., виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби 05.10.2021 р.;
- визнати протиправною відмову Головного управління ДФС у Кіровоградській області у виплаті позивачу грошової допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати, передбаченої ст. 57 Закону України «Про державну службу»;
- стягнути з Головного управління ДФС у Кіровоградській області на користь позивача грошову допомогу у розмірі середньомісячної заробітної плати, передбачену ст. 57 Закону України «Про державну службу»;
- визнати протиправною відмову Головного управління ДФС у Кіровоградській області у виплаті позивачу вихідної допомоги у розмірі середнього місячного заробітку, передбаченої статтею 44 КЗпП України;
- стягнути з Головного управління ДФС у Кіровоградській області на користь позивача вихідну допомогу у розмірі середнього місячного заробітку, передбачену статтею 44 КЗ пП України;
- стягнути з Головного управління ДПС у Кіровоградській області на користь позивача середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні в сумі 53959,84 грн..
Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 01.04.2022р. у справі №340/7877/21 адміністративний позов задоволено частково; визнано протиправною відмову Головного управління ДФС у Кіровоградській області у виплаті ОСОБА_1 при звільненні грошової компенсації за невикористані за 2019 - 2021 роки 20 календарних днів щорічної додаткової оплачуваної відпустки працівникам, які мають двох дітей; стягнуто з Головного управління ДФС у Кіровоградській області на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані в 2019-2021 роках 20 календарних днів щорічної додаткової оплачуваної відпустки працівникам, які мають двох дітей, в сумі 9900,20 грн.; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено / а.с. 188-198 том 1/.
Позивач, не погодившись з вищезазначеним рішенням суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог подав до суду апеляційної інстанції апеляційну скаргу / а.с. 1-17 том 2/.
Ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 12.05.2022р. з метою забезпечення розгляду вищезазначеної апеляційної скарги витребувано з суду першої інстанції матеріали справи №340/7877/21 / а.с. 19 том 2/, які надійшли до суду апеляційної інстанції 31.05.2022р. / а.с. 29-30 том 1/.
Ухвалами Третього апеляційного адміністративного суду від 03.06.2022р. у справі №340/7877/21 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 01.04.2022р. у справі №340/7877/21 / а.с. 31 том 2/ та справу призначено до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження з 05.07.2022р. /а.с. 32 том 2/, про що судом апеляційної інстанції у встановлений чинним процесуальним законодавством спосіб та порядок було повідомлено учасників справи /а.с. 33-39 том 2/.
Позивач, посилаючись у апеляційній скарзі на те, що судом першої інстанції під час розгляду цієї справи не було з'ясовано усі обставини справи, які мали значення для її вирішення, та зроблено висновки які суперечать фактичним обставинам справи, крім цього судом першої інстанції справу розглянуто в порядку спрощеного провадження без виклику (повідомлення) учасників справи, чим порушено право позивача на відкритий, гласний розгляд справи та на усне слухання справи, тому вважає що рішення у цій справі постановлено судом з порушенням норм чинного процесуального та матеріального права і просив скасувати рішення суду першої інстанції від 01.04.2022р. у цій справі в частині відмови у задоволенні частини заявлених позовних вимог та постановити у цій частині позовних вимог нове рішення, яким відмовити у задоволенні цієї частини позовних вимог.
Відповідач - Головне управління ДПС у Кіровоградській області, у письмовому відзиві на апеляційну скаргу / а.с. 40-44 том 2/, заперечував проти доводів апеляційної скарги та посилаючись на те, що судом першої інстанції постановлено обґрунтоване рішення у справі без порушень вимог чинного законодавства, просив апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції від 01.04.2022р. залишити без змін.
Відповідно до положень ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Перевіривши доводи апеляційної скарги, матеріали адміністративної справи, законність і обґрунтованість рішення суду, в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Під час розгляду цієї справи судом першої інстанції встановлено, а апеляційним судом підтверджено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , позивач у справі, проходила навчання в Національному університеті державної податкової служби України до 01.07.2007р., після закінчення навчання з 02.07.2007р. по день звільнення - 05.10.2021р., проходила службу на різних посадах в податкових органах (з урахуванням їх реорганізацій), і на момент звільнення позивач проходила службу на посаді старшого слідчого з особливо важливих справ контрольно-методичного сектору СУФР ГУ ДФС у Кіровоградській області /а.с.50/, при цьому необхідно зазначити, що учасники справи під час розгляду справи не заперечували щодо посад, та періодів роботи позивача у різних податкових органах, які зазначені у витягу із послужного списку підполковника податкової міліції ОСОБА_1 , який було надано суду Головним управління ДФС у Кіровоградській області та долучено до матеріалів справи / а.с. 50 том 1/.
Наказом ГУ ДФС в Кіровоградській області №129-о від 05.10.2021р. позивача звільнено зі служби в податковій міліції в органах ДФС у запас Збройних Сил з постановкою на військовий облік за п.64 підпункт «г» (через скорочення штатів) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, що затверджене постановою Кабінету Міністрів УРСР № 114 від 29.07.1992р. (далі - Положення № 114)
З наданої суду ксерокопії наказу / а.с. 10 том 1/ вбачається, що наказ не містить інформації щодо частини невикористаної щорічної відпустки, а також відпустки як особі, що має двох дітей, за час, що передує року звільнення, тобто із 2007 по 2020 рр. включно, при цьому наказ містить вказівки щодо виплати грошової допомоги у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №393 від 17.07.1992р. та виплати грошової компенсації за невикористану відпустку у 2021р. за 20 діб, а також у наказу зазначено що вислуга років для виплати грошової допомоги складає 18 років.
Також під час розгляду справи судом встановлено, що позивач має двох дітей:
- ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 / а.с. 14 том 1/
- ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 / а.с. 15 том 1/
У адміністративному позові ОСОБА_1 зазначає, що за весь час роботи у податкових органах в неї є невикористана щорічна основна оплачувана відпустка у загальному розмірі 395 днів, але визначити кількість днів невикористаної відпустки за 2007-2018рр. неможливо, а за 2019р. розмір невикористаної щорічної основної відпустки становить 25 днів, крім цього нею також за період з 2019-2021рр. не було використано додаткову щорічну оплачувану відпусту, як особою що має двох дітей, під час звільнення компенсація за невикористану основну та додаткову щорічну відпустку їй не була виплачена, тому вона вважає такі дії відповідача протиправними та такими що порушують її права та охоронювані законом інтереси і з метою захисту своїх прав нею заявлено позовні вимоги про:
- визнання протиправними дії Головного управління ДФС у Кіровоградській області щодо відмови позивачу у виплаті при звільненні грошової компенсації за невикористані щорічні основні оплачувані відпустки: за 2019р. тривалістю 25 діб, а також за 2007 - 2018рр., виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби 05.10.2021 р.;
- зобов'язання Головне управління ДФС у Кіровоградській області нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані щорічні основні оплачувані відпустки: за 2019 рік тривалістю 25 діб, а також за 2007 -2018рр., виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби 05.10.2021р.;
- визнання протиправними дії Головного управління ДФС у Кіровоградській області щодо відмови позивачу у виплаті при звільненні грошової компенсації за невикористані 30 календарних днів (без урахування святкових і неробочих днів) щорічних додаткових оплачуваних відпусток працівникам, які мають двох дітей, за 2019 - 2021 рр., виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби 05.10.2021 р.;
- зобов'язання Головне управління ДФС у Кіровоградській області нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані 30 календарних днів (без урахування святкових і неробочих днів) щорічних додаткових оплачуваних відпусток працівникам, які мають двох дітей, за 2019- 2021рр., виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби 05.10.2021 р..
Щодо вищезазначеної частини позовних вимог позивача у цій справі колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
При цьому під час розгляду цієї справи позивач зазначала що визначити кількість днів невикористаної щорічної основної відпустки за 2007-2018рр. неможливо / а.с. 65 том 1/, а за 2019р. невикористана щорічна основна відпустка становить 25 днів, і нею також невикористана додаткова щорічна оплачувана відпустка як особі, яка має двох дітей, за 2019-2021рр., у зв'язку з чим судом першої інстанції вчинялись дії спрямовані на отримання належних доказів щодо заявлених позивачем позовних вимог шляхом направлення відповідних ухвал щодо витребування доказів до Головного управління ДПС у Кіровоградській області / а.с. 31-32,73-74 том 1/ та з Державного архіву Кіровоградської області / а.с. 103 том 1/ .
Головне управління ДФС в Кіровоградській області, під час розгляду справи судом першої інстанції, повідомило суд про те, що у зв'язку з ліквідацією ДФС України, у тому числі і Головного управління ДФС в Кіровоградській області, особові справи передані до Державного архіву Кіровоградської області, а від Державного архіву Кіровоградської області надійшло повідомлення про відсутність цих документів з порадою звернутися до Головного управління ДФС в Кіровоградській області / а.с. 103 том 1/ .
Крім цього Головне управління ДПС у Кіровоградській області листом від 24.09.2021р. повідомило позивача повідомило про те, що відповідно до розрахункових листів кількість днів використаної позивачкою відпустки в розрізі років в 2019р. -15 днів, та зазначило, що визначити кількість використаних днів відпустки за період з 2007-2018рр. неможливо /а.с.12 том 1/.
Також під час розгляду справи Головним управлінням ДПС у Кіровоградській області надано суду / а.с. 129 том 1/ копії наказів про надання позивачу відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 11.08.2015р по 28.01.2017р. / а.с. 132 том 2/, відпусток без збереження заробітної плати для догляду за дитиною з 27.01.2017р. по 29.07.2017р. / а.с. 131 том 1/, 29.07.2017р. по 29.01.2018р. / а.с. 130 том 1/, та копії розрахункових листів позивача за 2007-2015рр..
З наданих копій розрахункових листів / а.с. 133-142 том 1/ вбачається наступне.
У період з 2007-2009рр. ОСОБА_1 надавалась профвідпустка та відпустка ПМ, виплачувались оздоровчі, а саме:
- 2007р. - у серпні із суми отриманих позивачем загальних виплат 2067,67грн., оплата відпустки становить 886,58 грн. / а.с. 133 том 1/;
- 2008р. - у вересні із суми отриманих позивачем загальних виплат 7703,13 грн., отриманих позивачкою, оплата відпустки становить 2754,00 грн. та оплата оздоровчих становить 2754,13 грн. / а.с. 134 том 1/;
- 2009р. - у серпні із суми отриманих позивачем загальних виплат 5389,02 грн., , оплата відпустки становить 1023,75 грн. та оплата оздоровчих 2115,69 грн.; - у вересні із суми отриманих позивачем загальних виплат 4290,02 грн., оплата відпустки становить 1023,75 грн. / а.с. 135 том 1/.
Отже інформація викладена у розрахункових листах позивача за 2007-2009р. дає можливість зробити висновок про те , що позивач у цей період використовувала право на відпустку, але з огляду на наведену в розрахункових листах інформацію встановити кількість використаних нею днів відпустки за кожний рік не надається можливим, і як наслідок відсутня можливість визначити кількість невикористаних днів відпустки позивачем за 2007,2008,2009рр
Відповідно до розрахункового листа за 2010р. позивачу протягом 2010р. не нараховувались ані основний оклад ані будь-які інші виплати / а.с. 136 том 1/, щодо відомостей про нарахування позивачу окладу та інших виплат у 2011р. то будь-яких відомостей за цей період суду учасниками справи не було надано, як і не було зібрано таких доказів судом не заважаючи на неодноразові вимоги суду / а.с. 24,74,106 том 1/
Щодо здійснення нарахувань та виплат у 2012р., то протягом січня-липня та жовтня-грудня позивачу будь-які доходи роботодавцем нараховані не були, часткове нарахування відбулось в серпні-вересні в сумі 828,19грн. та 825,28грн. відповідно / а.см. 137 том 1/.
З січня по травень 2013р. позивачці також не нараховувався основний оклад та інші виплати, а у період з червня по грудень 2013р. позивач отримувала основний оклад та інші виплати і у листопаді з суми загальної виплати отриманої позивачем 22251,78 грн., оплата відпустки становить 383,66 грн. / а.с. 139 том 1/.
Позивач 28.01.2014р. народила другу дитину / а.с. 15 том 1/ та відповідно до розрахункового листа за 2014р. позивачці протягом січня-лютого та травня-грудня будь-які доходи роботодавцем нараховані не були, а у березні-квітні 2014р. нараховано оплата відпускних ПМ - 1525,31 грн. та оплата оздоровчих ПМ - 3050,63 грн. / а.с. 140 том 1/.
У 2015 рік позивачка отримала заробітну плату за 2 робочі дні у серпні, за інші періоди заробіток їй не нараховувався /а.с.141-142 том 1/.
Протягом 2016р. позивач перебувала у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку / а.с. 132 том 1/ та з 01.01.2017. по 28.01.2017р. позивач також перебувала у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а з 27.01.2017р. по 29.01.2018р. позивач перебувала у відпустці без збереження заробітної плати для догляду за дитиною / а.с. 131,130 том 1/.
Відносини, щодо права позивача у справі на відпустку (основну та додаткову), порядок та підстави її надання, тривалість відпусток , врегульовані положеннями Конституції України, Закону України «Про міліцію», Податкового кодексу України, Постановою Кабінету Міністрів України № 1716 від 30.10.1998р. «Про проходження служби особами начальницького складу податкової міліції та обчислення їм вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги», якою передбачено, що особи начальницького складу податкової міліції проходять службу в порядку, встановленому Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ Української РСР, яке затверджено постановою Кабінету Міністрів УРСР№ 114 (пункт 1) від 29 липня 1991р. (далі - Положення №114). З урахуванням дії нормативно-правових актів в часі.
При цьому під час розгляду справи відповідачами у справі не заперечувалось право позивача під час роботи в податкових органах на відпустку, тривалість та вид яких, підстави та порядок надання яких визначаються відповідно до Положення №114.
Отже з урахуванням наведеного вище колегія суддів вважає, що сукупний аналіз досліджених судом доказів, які були надані учасниками справи під час її розгляду судом, та стосуються обліку робочого часу позивача, здійснення нарахування та виплати основаного окладу та інших виплат до нього, здійснення нарахування та виплати основної щорічної оплачуваної відпустки та додаткової відпустки, що під час розгляду цієї справи встановлено здійснення роботодавцем у період 2007-2018рр. оплату відпусток, тому підстави вважати, що позивач у цей період не перебувала у відпустці відсутні, але зміст досліджених судом доказів, які наявні в матеріалах справи, з цього питання виключає можливість обрахувати кількість днів відпустки, які були використані позивачем у цей період.
З матеріалів справи вбачається, що позивач має двох дітей 07.04.2009р.н. та 28.01.2014р. / а.с. 14,15 том 1/, під час розгляду цієї справи встановлено, що після народження дітей ОСОБА_1 перебувала у відпустках по догляду за дитиною та без збереження заробітної плати, та у ці періоди основний оклад та інші виплати до нього роботодавцем їй не нараховувались та не виплачувались, тому посилання на те, що позивач має право на основну та додаткову відпустки за ці періоди є безпідставними та не ґрунтується на законі.
Враховуючи вищенаведене колегія суддів вважає, що позовні вимоги про визнання протиправними дій Головного управління ДФС у Кіровоградській області щодо відмови позивачу у виплаті при звільненні грошової компенсації за невикористані щорічні основні оплачувані відпустки за 2007 - 2018 роки та зобов'язання нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані щорічні основні оплачувані відпустки за 2007 -2018 рр. не знайшли свого підтвердження під час розгляду цієї справи, а тому задоволенню не підлягають, і суд першої інстанції у цій частині позовних вимог постановив обґрунтовані рішення про відмову у задоволенні цієї частини позовних вимог.
Щодо позовних вимог ОСОБА_4 про виплату невиплаченої компенсації за невикористану щорічну додаткову оплачувану відпустку працівникам, які мають двох дітей, за 2019-2021р. то рішенням суду першої інстанції від 01.04.2022р. ця частина позовних вимог задоволена частково та стягнуто з відповідача - Головного управління ДФС у Кіровоградській області на користь ОСОБА_1 грошову копменсацію за невикористані в 2019-2021рр. 20 календарних дів щорічної додаткової оплачуваної відпустки працівникам, які мають двох дітей в сумі 9900,20 грн., / а.с. 188-198 том 1/, і у апеляційній скарзі позивач не погоджується із тривалістю відпустки яка підлягає компенсації та розміром суми компенсації.
Так судом на підставі наданих учасниками справи належних письмових доказів встановлено, що з розрахункового листа позивача за 2019р. вбачається, що позивачка до вересня місяця перебувала в післяпологовій відпустці, а тому заробітна плата їй також не нараховувалась, а у грудні 2019р. позивач отримала 6700,00 грн. відпускних за 15 днів відпустки / а.с. 54 том 1/, учасники справи не заперечували, що за 2019р. позивач мала право на щорічну оплачувану відпусту тривалістю 40 діб, і відповідно до наданих наказів позивачу була надана чергова відпустка за 2019р. терміном 20 діб з 16.12.2019р. по 06.01.2020р. та терміном 15 діб з 12.05.2020р. по 26.05.2020 р. / а.с. 42-43 том 1/.
З розрахункового листа за 2020р. вбачається, що у 2020 рр. позивач працювала весь рік та використала 15 днів відпустки за 2019 рік у травні 2020р. та 18 днів відпустки за 2020 рік у серпні і отримала 5743,45 грн. та 6134,40 грн. відпускних відповідно /а.с.52 том 1/
Таким чином в оплачуваній відпустці за 2019 рік позивач перебувала 15 діб у грудні 2019р. та 15 діб у травні 2020р., з огляду на те, що ОСОБА_1 протягом 2019р. відпрацювала чотири повних календарних місяці (вересень-грудень), то за 2019р. вона мала право на 13 діб такої відпустки (40:12) х 4 = 13,3 діб і використала це право у повному обсязі у зв'язку із чим право на відповідну компенсацію відсутнє.
Також, позивач мала право на щорічну додаткову відпустку як працівник, що має двох дітей, тривалістю 10 діб, і таке право не заперечувалось відповідачами під час розгляду справи судом.
Положеннями п. 49 Положення № 114 передбачено, що при наданні чергової та додаткової відпусток їх тривалість визначається діленням повного розміру кожної із відпусток на дванадцять і множенням на число повних місяців служби.
Отже враховуючи, що ОСОБА_1 протягом 2019р. відпрацювала чотири повних календарних місяці (вересень-грудень), то за 2019 р. мала право на 3 дні такої відпустки (10:12) х 4 = 3,3, і вони не були нею використані під час роботи.
В 2021р. перед звільненням позивач відпрацювала повних 9 місяців, то за 2021р. рік мала право на 7 діб такої відпустки (10:12) х 9 = 7,5 діб, і вони не були нею використані під час роботи.
Отже за 2019-2021р. позивачем не використано 20 днів щорічної додаткової оплачуваної відпустки працівникам, які мають двох дітей.,
Приймаючи до уваги положення ст. 348, ст. 353 Податкового кодексу України, ст. ст. 4,24 Закону України «Про відпустки», ст. 83 КЗпП України, п. 10,12,51 Положення №114, у випадку звільнення працівників податкової міліції їм виплачується компенсація за всі, без винятків, невикористані ними дні, як основної, так і додаткової відпустки, яка відповідно до ст. 27 Закону України «Про відпустки» визначається відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 р. (далі - Порядок №100) , колегія суддів вважає, що суд першої інстанції визначаючи розмір компенсації за невикористані 20 днів щорічної додаткової оплачуваної відпустки працівникам, які мають двох дітей, за 2019-2021р., обґрунтовано, виходячи з відомостей розрахункових листів позивача за 2020р-2021р. та відповідно до положень Порядку №100 визначив середньоденну заробітну плату позивача, яка повинна застосовуватись на момент звільнення - 05.10.2021р., та правильно визначив розмір суми компенсації яка підлягає стягненню на користь позивача за 20 днів щорічної додаткової відпустки як працівникові, що має двох дітей до 15 років, у розмірі 9900,20 грн.
При цьому колегія суддів наголошує, що підхід до правозастосування при вирішенні правовідносин щодо виплати грошової компенсації за невикористані дні відпусток за роки, що передували року звільнення зі служби у податковій поліції України, зокрема враховуючи висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 19.01.2021р. у справі №160/10875/19, повинен застосовуватися також і до правовідносин щодо виплати працівникам органів внутрішніх справ грошової компенсації за невикористані дні відпусток за роки, що передували року їхнього звільнення.
Щодо заявлених позивачем у справі позовних вимог про визнання протиправною відмови Головного управління ДФС у Кіровоградській області у виплаті позивачу грошової допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати, передбаченої ст. 57 Закону України «Про державну службу» та стягнення з Головного управління ДФС у Кіровоградській області на користь позивача грошову допомогу у розмірі середньомісячної заробітної плати, передбачену ст. 57 Закону України «Про державну службу», колегія суддів вважає зазначити наступне.
Під час розгляду цієї справи судом встановлено, що ОСОБА_1 , позивач у справі має звання підполковника податкової поліції / а.с. 10 том 1/.
Положеннями ст. 57 Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015р. №889-VIII передбачено, що державним службовцям надається щорічна основна оплачувана відпустка тривалістю 30 календарних днів, якщо законом не передбачено більш тривалої відпустки, з виплатою грошової допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати.
Згідно ч.3 п.17 Закону України «Про державну службу» дія цього Закону не поширюється на осіб рядового і начальницького складу правоохоронних органів та працівників інших органів, яким присвоюються спеціальні звання, якщо інше не передбачено законом.
Постановою Кабінету Міністрів України від 30.10.1998 № 1716 «Про проходження служби особами начальницького складу податкової міліції та обчислення їм вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги» установлено, що особи начальницького складу податкової міліції проходять службу в порядку, встановленому Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ Української РСР, затвердженим постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 р. № 114 (пункт 1).
З огляду на зміст ст.57 Закону України «Про державну службу» з урахуванням ч.3 п.17 Закону України «Про державну службу», з урахуванням того, що ОСОБА_1 , позивач у справі має звання підполковника податкової поліції, у зв'язку з чим питання нарахування грошової допомоги та її види і розміри врегульовано Постановою Кабінету Міністрів України від 30.10.1998 № 1716 «Про проходження служби особами начальницького складу податкової міліції та обчислення їм вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги» установлено, що особи начальницького складу податкової міліції проходять службу в порядку, встановленому Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ Української РСР, затвердженим постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 р. № 114 (пункт 1), що виключає можливість застосування у даному положень ст. 57 Закону України «Про державну службу», тому заявлені у цій частині позивачем позовні вимоги не ґрунтуються на законі, і тому колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно відмовив позивачу у задоволенні цієї частини позовних вимог.
Позивачем у справі також заявлено позовні вимоги про стягнення на її користь вихідної допомоги на підставі ст. 44 КЗпП України та визнання протиправною відмови Головного управлення ДФС у Кіровоградській області у здійсненні виплати позивачу такої компенсації під час звільнення, то щодо обґрунтованості цієї частини вимог колегія суддів вважає за необхідне зазначити.
Кабінетом Міністрів України 17.07.1992р. прийнято постанову №33 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам, які мають право на пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», крім військовослужбовців строкової служби і членів їх сімей та прирівняних до них осіб» , якою серед іншого визначено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони, особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби, особам начальницького складу Національного антикорупційного бюро, особам із спеціальними званнями Бюро економічної безпеки, які звільняються із служби за віком, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, за наявності вислуги 10 років і більше виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби ( п. 10 цієї постанови) .
Під час розгляду цієї справи судом встановлено, що ОСОБА_1 на підставі п.10 постанови Кабінету Міністрів України №393 від 17.07.1992р. виплачена грошова допомога при звільненні в сумі 104832,00 грн. за повні 18 років вислуги, як працівнику податкової міліції, яка звільнена через скорочення штатів / а.с. 52 том 1/, при цьому позивачем під час розгляду судом цієї справи правомірність такої виплати під сумнів не ставилось
Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, яка викладена у постанові від 17.02.2015р. у справі №21-8а15, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
При цьому необхідно звернути увагу на те, що аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд України, про що ним зазначено у постановах від 30.07.2019р. у справі №804/406/16 та від 08.08.2019р. у справі №813/150/16.
Чинним національним законодавством закріплені правові гарантії щодо дотримання трудових прав працівника при його звільненні. Під гарантіями трудових прав працівників розуміють систему встановлених законодавством заходів щодо врегулювання питань, що пов'язані з порушенням трудового законодавства й вирішення трудових спорів робітників і службовців, направлених на захист їхніх трудових прав. Однією із таких гарантій є виплата працівникові, який звільняється, вихідної допомоги, яка є державною гарантією, що полягає в грошовій виплаті працівникові у випадках, передбачених законом, роботодавцем у колективному договорі або сторонами, при цьому під вихідною допомогою зазвичай розуміють грошові суми, які виплачуються працівникові у передбачених законодавством випадках у разі припинення трудового договору із незалежних від працівника обставин.
Отже приймаючи до уваги, що спеціальне законодавство, яким у даному випадку є постанова Кабінету Міністрів України №393 від 17.07.1992р. передбачає виплату співробітнику податкової поліції у випадку його звільнення за скороченням штатів одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби ( п. 1-0 цієї постанови) , і така виплата позивачці проведена під час звільнення, посилання на необхідність додаткової виплати з тих же підстав за ст. 44 КЗпП України є безпідставним, а тому заявлені позивачем у цій частині позовні вимоги не ґрунтуються на законі, і суд першої інстанції постановив правильне рішення щодо відмови у задоволенні цієї частини позовних вимог.
Щодо заявлених позивачем у справі позовних вимог про стягнення з Головного управління ДФС Кіровоградській області на користь позивача грошового відшкодування за увесь час затримки проведення компенсації за невикористані щорічні основні та додаткові відпустки при звільненні на підставі ст.ст. 116,117 КЗпП України, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Аналіз положень ст.ст. 116,117 КЗпП України дає можливість зробити висновок про те, що цими нормами чинного трудового законодавства на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать на момент звільнення, і у разі невиконання такого обов'язку наступає відповідальність передбачена ст. 117 КЗпП України.
Отже обов'язковою умовою застосування відповідальності, яка передбачена ст. 117 КЗпП України, є не виплата працівнику всієї суми, що йому належить на момент звільнення, під час розгляду цієї справи встановлено, що належні позивачу при звільнені виплати визначені наказом про звільнення №129-о від 05.10.2021р. / а.с. 10 том 1/, з яким позивача було ознайомлена і позивач отримала усі суми за цим наказом при звільненні, та не оскаржувала наказ про звільнення в частині належних їй при звільненні сум.
Враховуючи, що саме у цій адміністративній справі позивачем порушено питання наявності у позивача права на отримання компенсації за невикористані дні щорічної додаткової відпустки за минулі роки під час розгляду, і таке право позивача встановлено рішенням суду у цій справі, а наказ про звільнення позивача №129-о від 05.10.2021р. не передбачав виплату такого виду компенсації, тобто на момент звільнення позивача виплата компенсації за невикористані дні щорічної додаткової відпустки за минулі роки не була належною до виплати сумою на момент звільнення позивача у розумінні ст. 116 КЗпП України, що виключає можливість застосування у даному випадку положень ст. 117 КЗпП України, тому колегія суддів вважає, що ця частина позовних вимог позивача не ґрунтується на законі і суд першої інстанції обґрунтовано відмовив позивачу у задоволенні цієї частини позовних вимог.
Під час розгляду цієї справи судом встановлено, що ОСОБА_1 звільнена зі служби наказом Головного управління ДФС України в Кіровоградській області / а.с. 40 том 1/, і саме цим органом позивачу здійснено виплату належних їй сум при звільненні, у тому числі виплачена часткова компенсація за невикористані дні відпустки/ а.с. 53 том 1/, на момент розгляду цієї справи Головне управління ДФС України в Кіровоградській області перебуває в стані припинення з 02.08.2019р., але з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадянських формувань не виключено / а.с. 100 том 1/.
Приймаючи до уваги наведене та враховуючи, що право позивача порушено саме Головним управлінням ДФС в Кіровоградській області, яке на момент розгляду судом цієї справи не припинено та не виключено з реєстру як юридична особа, тому беручи до уваги той факт, що Державна податкова служба України та Державна митна служба України є правонаступниками обов'язків реорганізованої ДФС лише у відповідних сферах діяльності, а саме - повноважень та виконання функцій у сфері реалізації державної податкової політики, державної політики у сфері державної митної справи, державної політики з адміністрування єдиного внеску, державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового, митного законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції зробив правильний висновок стосовно того, що саме Головне управління ДФС в Кіровоградській області є належним відповідачем за цим адміністративним позовом.
Щодо вирішення судом першої інстанції питання відшкодування понесених позивачем під час розгляду цієї справи витрат на правову допомогу, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
З матеріалів цієї справи вбачається, що під час звернення до суду із адміністративним позовом представником позивача заявлено попередній розмір судових витрат позивача на правову допомогу в сумі 10000,00 грн. / а.с. 7 том 1/, 11.03.2022р. представником позивача подано до суду заяву про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн. з Головного управління ДПС в Кіровоградській області /а.с.175-176 том 1/ і на підтвердження понесених позивачем витрат на правничу допомогу було надано: договір про надання правничої допомоги та додаток №23-10-21 до договору від 23.10.2021р., акт виконаних робіт (наданих послуг) від 04.03.2022р., копію свідоцтва про право заняття адвокатською діяльністю КР №000072 від 27.10.2016р., детальний опис робіт (наданих послуг) та розрахункову квитанцію ЛВАК №102607 від 04.03.2022р. на підтвердження факту оплати наданої правничої допомоги у розміні 5000грн. / а.с. 21, 177-182 том 1/.
Статтею 132 КАС України визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат пов'язаних з розглядом справи, належать, в тому числі, витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частини другої статті 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат, відповідно до ч. 3 ст. 134 КАС України, використовуються:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Частиною 4 ст. 134 КАС України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
При цьому, відповідно до ч. 5 ст. 134 КАС України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Положеннями ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
З урахуванням вищенаведених норм чинного законодавства, документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов'язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, але при цьому суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо, оскільки при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
Також при вирішенні заяви позивача необхідно враховувати практику Європейського суду з прав людини з розв'язання питання відшкодування судових витрат, яка зазначена ним у рішеннях від 26.02.2015р. у справі «Баришевський проти України», від 10.12.2009р. у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12.10.2006р. у справі «Двойних проти України», від 30.03.2004р. у справі «Меріт проти України», і зроблено висновок, що заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим
Отже приймаючи до уваги наведені норми чинного законодавства, яка регулює питання стягнення судових витрат, та актуальну судову практику з цього питання, яка є обов'язковою для застосування судами та свідчить про те, що судові витрати підлягають відшкодуванню незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено учасником справи чи вони тільки мають бути сплачені ( постанови Верховного Суду від 29.10.2020р. у справі №686/5064/20Б від 03.03.2021р. у справі №200/10801/19-а, від 16.03.2021р. у справі №520/12065/19), колегія суддів враховуючи фактичні обставини справи, зміст та обсяг порушеного права, з якого саме визначається зміст та обсяг правової допомоги, яка необхідна для захисту та відновлення цього права, вважає, що судом першої інстанції зроблено правильний висновок стосовно того, що заявлені позивачем до відшкодування витрати на правничу допомогу, які пов'язані із розглядом цієї справи у розмірі 5000грн. є завищеними і співрозмірним у даному випадку з урахуванням складності справи є розмір відшкодування у 1600грн., і ця сума підлягає стягненню на користь позивача з Головного управління ДФС у Кіровоградській області, яке є належним відповідачем у справі.
Щодо наведених позивачем заперечень на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, то колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу заявника апеляційної скарги на наступні обставини.
Положеннями ч. 3 ст. 293 КАС України, яка визначає право на апеляційне оскарження, передбачено, що заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду.
Аналіз положень ст. 293 КАС України дає можливість зробити висновок про те, що ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, можуть бути оскаржені разом із рішенням суду.
Як вбачається з апеляційної скарги позивача / а.с. 1-12 том 1/, позивачем оскаржується лише рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 01.04.2022р. у справі №340/7877/21, а ухвали суду першої інстанції у цій справі на які позивачем у апеляційній скарзі викладено певні заперечення, в апеляційному порядку разом із рішенням суду першої інстанції від 01.04.2022р. не оскаржуються, що свідчить про відсутність підстав дослідження судом апеляційної інстанції заперечень позивача на ці ухвали.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку про те, що суд першої інстанції об'єктивно, повно, всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення даної адміністративної справи, застосував до правовідносин, які виникли між сторонами у справі, норми права, які регулюють саме ці правовідносини, та постановив правильне рішення про часткове задоволення позовних вимог і зроблені судом першої інстанції висновки відповідають фактичним обставинам справи та підтверджуються зібраними у справі доказами, і оскільки під час апеляційного розгляду справи не було встановлено будь-яких порушень судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які б потягли за собою наявність підстав для скасування або зміни оскаржуваного судового рішення, вважає необхідним рішення суду першої інстанції від 01.04.2022р. у цій адміністративній справі залишити без змін, а апеляційну скаргу позивача необхідно залишити без задоволення, оскільки доводи, які викладені у апеляційній скарзі суперечать зібраним у справі доказам та фактичним обставинам справи, зводяться до переоцінки заявником апеляційної скарги доказів, які були досліджені судом першої інстанції під час розгляду даної адміністративної справи і незгоди з висновками суду з оцінки обставин у справі, а тому не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції у справі.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 322 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 01.04.2022р. у справі №340/7877/21 - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в порядку та строки встановлені ст. 329, 331 КАС України.
Повний текст постанови виготовлено та підписано 22.09.2022р..
Головуючий - суддя А.О. Коршун
суддя В.Є. Чередниченко
суддя О.М. Панченко